Рішення
від 17.10.2024 по справі 947/23885/20
КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/23885/20

Провадження № 2/947/73/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2024 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

за участі:

прокурора Київської окружної прокуратури м. Одеси Ломей Наталі Миколаївни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

Київської окружної прокуратури міста Одеси

в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 ,

державного реєстратора Одеської філії державного підприємства

«Державний інститут судових економіко-правових

та технічних експертних досліджень»

Кравець Олександра Володимировича,

державного реєстратора

комунального підприємства Новосельківської сільської ради

«Регіональне бюро державної реєстрації»

Корсун Олега Валерійовича,

державного реєстратора Холоднобалківської сільської ради

Біляївського району Одеської області

Сурай Дар`ї Юріївни,

державного реєстратора комунального підприємства

«Агенція реєстраційних послуг» Мельник Тетяни Іванівни,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору

приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу

Фролова Руслана Валеріївна,

про припинення володіння правом приватної власності на житлові будинки,

зобов`язання усунути перешкоди територіальній громаді міста Одеси

у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Одеська місцева прокуратура № 1 (з 15.03.2021 перейменовано на «Київська окружна прокуратура м. Одеси») 25.08.2020 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Державного реєстратора Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравець Олександра Володимировича, Державного реєстратора комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Корсун Олега Валерійовича, державного реєстратора Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Дар`ї Юріївни, державного реєстратора комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Тетяни Іванівни, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «2000», Товариство з обмеженою відповідальністю «Керон 2000», приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Фролова Руслана Валеріївна, в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравця Олександра Володимировича від 13.01.2017 (індексний номер рішення: 33421153), на підставі якого за Товариством з обмеженою відповідальністю «2000» зареєстровано право власності на виробничий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 195 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним акт приймання-передачі нерухомого майна від 19.12.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «2000» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕРОН 2000» на передачу у власність останнього виробничий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 195 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним акт приймання-передачі нерухомого майна від 06.04.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕРОН 2000» та ОСОБА_4 на передачу останній 25/100 частки у праві власності на виробничий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 195 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним акт приймання-передачі нерухомого майна від 06.04.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕРОН 2000» та ОСОБА_3 на передачу останній 75/100 частки у праві власності на виробничий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 195 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Корсуна Олега Валерійовича від 19.03.2019 (індексний номер рішення: 46034592), на підставі якого змінено об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 з виробничого будинку на житловий, загальну площу об`єкту збільшено з 195 кв. м до 790,3 кв. м загальної площі та 346,1 кв. м житлової площі;

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Дар`ї Юріївни від 11.10.2019 (індексний номер рішення: 49135493), на підставі якого за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 575,8 кв. м, житловою площею 202,8 кв. м, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Дар`ї Юріївни від 15.10.2019 (індексний номер рішення: 49164622), на підставі якого змінено об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: збільшено загальну площу об`єкта з 575,8 кв. м до 790,3 кв. м, житлову площу з 202,8 кв. м збільшено до 346,1 кв. м;

- припинити право власності ОСОБА_3 на житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 790,3 кв. м, житловою площею 346,1 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1146917651101);

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» від 21.10.2019 (індексний номер рішення: 49252169), на підставі якого за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 214,5 кв. м, житловою площею 143,3 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на 1/2 частку житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений та зареєстрований в реєстрі приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Русланою Валеріївною 22.10.2019 за № 2086;

- припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку, об`єкту житлової нерухомості, загальною площею 214,5 кв. м, житловою площею 143,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1941017751101);

- визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на 1/2 частку житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений та зареєстрований в реєстрі приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Русланою Валеріївною 22.10.2019 за № 2087;

- припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину житлового будинку, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 214,5 кв. м, житловою площею 143,3 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1941017751101);

- зобов`язати ОСОБА_3 привести земельну ділянку загальною площею 790,3 кв. м, розташовану в АДРЕСА_1 до попереднього стану;

- зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 привести земельну ділянку загальною площею 214,5 кв. м, розташовану в АДРЕСА_1 до попереднього стану.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 26.08.2020 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання.

Вказаною ухвалою судді визначено відповідачеві п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Роз`яснено, що у зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, усі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 178 ЦПК України, одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копію відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов`язаний надіслати іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України). Відповідач, у відповідності до ч. 1 ст. 193 ЦПК України, має право у строк для подання відзиву пред`явити зустрічний позов. Визначено третій особі п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання пояснень на позовну заяву, до яких застосовуються правила встановлені частинами 3-6 статті 178 ЦПК України. Копія пояснень та доданих до них документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) пояснень до суду.

18.02.2021 року до суду від відповідачки ОСОБА_4 надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи, а 02.03.2021 року від її представника адвоката Туманова Д.С.

Відповідне процесуальне право на ознайомлення з матеріалами справи представник відповідачки ОСОБА_4 реалізував 01.06.2021 року.

04.06.2021 року до суду від представника відповідача ОСОБА_4 до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач вважає вказаний позов необґрунтованим та передчасним, просить відмовити в повному обсязі.

Позивачем 17.08.2021 подано відповідь на відзив відповідача ОСОБА_4 , в якому наведені заперечення доводам представника відповідача.

Представником позивача 17.08.2021 до суду також подано клопотання про залучення до участі у справі співвідповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «2000» (код ЄДРПОУ 19062340) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Керон 2000» (код ЄДРПОУ 41806815) у зв`язку з тим, що заявлені позовні вимоги у позовній заяві безпосередньо стосуються зазначених юридичних осіб, а обов`язки ТОВ «2000» та ТОВ «Керон 2000», як і решти відповідачів по цій справі, виникли з однієї підстави.

06.12.2021 року судом у підготовчому судовому засіданні було ухвалено: прийняти та приєднати до матеріалів справи поданий відповідачем ОСОБА_4 відзив на позовну заяву та подану представником позивача відповідь на відзив; задовольнити клопотання прокурора та змінено назву позивача з Одеська місцева прокуратура на Київська окружна прокуратура міста Одеси; задоволено клопотання прокурора та залучено до участі по справі в якості співвідповідачів: ТОВ «2000» та ТОВ «Керон 2000».

08.10.2021 року представник позивача надав клопотання про витребування доказів. яке ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 21.02.2022 року задоволено та витребувано з Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (65009, м.Одеса, вул.Черняховського, 6), належним чином завірені копії матеріалів реєстраційних справ (що містяться в паперовому та електронному вигляді): №1146917651101 щодо об`єкту нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; №1941017751101 щодо об`єкту нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

18.05.2022 року до суду на виконання вказаної ухвали суду надійшли з Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради витребувані судом докази.

Ухвалою суду від 07.11.2022 року підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду.

05.12.2023 року представником позивача подано до суду клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження та 07.12.2023 подано заяву про зміну предмету позову, з посиланням на необхідність в уточненні позовних вимог у відповідності до актуального законодавства та обранні ефективного способу захисту шляхом зміни предмету позову враховуючи певні зміни в законодавстві та практиці Верховного Суду стосовно визначення ефективного способу захисту порушеного права, за період перебування справи в провадженні суду.

У відповідності до поданої прокурором заяви про зміну предмету позову, позивач просить суд:

АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" Корсуна Олега Валерійовича від 19.03.2019 (індексний номер рішення: 46034592), на підставі якого змінено об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 з виробничого будинку на житловий, загальну площу об`єкту збільшено з 195 кв. м до 790,3 кв. м загальної площі та 346,1 кв. м житлової площі;

АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_3 звільнити земельну ділянку територіальної громади м. Одеси шляхом знесення самочинно збудованого житлового будинку загальною площею 790,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку територіальної громади м. Одеси шляхом знесення самочинно збудованого житлового будинку, загальною площею 214,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

07.12.2023 судом постановлено ухвалу про повернення до стадії підготовчого провадження у справі № 947/23885/20 та задоволено клопотання позивача про поновлення процесуального строку для подання додатових доказів та долучення до матеріалів справи копії листа Господарського суду Одеської обласні № 02-05/68-13/2023 від 03.11.2023.

21.05.2024 до Київського районного суду м. Одеси представником прокуратури подано клопотання про закриття провадження у справі в частині вимог: про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравця Олександра Володимировича від 13.01.2017 (індексний номер рішення: 33421153), на підставі якого за Товариством з обмеженою відповідальністю «2000» зареєстровано право власності на виробничий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 195 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна від 19.12.2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «2000» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕРОН 2000» на передачу у власність останнього виробничий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 195 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна від 06.04.2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕРОН 2000» та ОСОБА_4 на передачу останній 25/100 частки права власності на виробничий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 195 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна від 06.04.2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕРОН 2000» та ОСОБА_3 на передачу останній 75/100 частки права власності на виробничий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 195 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі положень п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, а саме оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, з підстав того, що суб`єктним складом сторін спору в даній частині вимог є юридичні особи, характер спору не є приватноправовим, а відтак належить до розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21.05.2024 зазначене клопотання задоволено. Провадження по цивільній справі №947/23885/20 за позовною заявою Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради в частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «2000», Товариства з обмеженою відповідальністю «Керон 2000», про: визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравця Олександра Володимировича від 13.01.2017 (індексний номер рішення: 33421153), на підставі якого за Товариством з обмеженою відповідальністю «2000» зареєстровано право власності на виробничий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 195 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна від 19.12.2017 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «2000» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕРОН 2000» на передачу у власність останнього виробничий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 195 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна від 06.04.2018 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕРОН 2000» та ОСОБА_4 на передачу останній 25/100 частки у праві власності на виробничий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 195 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним акту приймання-передачі нерухомого майна від 06.04.2018 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕРОН 2000» та ОСОБА_3 на передачу останній 75/100 частки у праві власності на виробничий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 195 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , закрито. Роз`яснено позивачеві його право на звернення з відповідним позовом за вказаними вимогами в порядку господарського судочинства передбаченого ГПК України. Розгляд цивільної справи №947/23885/20 за позовною заявою Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради в частині вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , державного реєстратора Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравець Олександра Володимировича, державного реєстратора комунального підприємства Новосельківської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Корсун Олега Валерійовича, державного реєстратора Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Дар`ї Юріївни, державного реєстратора комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Тетяни Іванівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Фролова Руслана Валеріївна, про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів про реєстрацію прав власності, визнання правочинів недійсними зобов`язання фізичних осіб звільнити земельні ділянки шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва, ухвалено продовжити в порядку цивільного судочинства передбаченого ЦПК України.

В подальшому, у зв`язку зі змінами у практиці Верховного Суду щодо способу захисту порушених прав у справах про знесення об`єктів самочинного будівництва Київською окружною прокуратурою м. Одеси 28.06.2024 до суду надано заяву про зміну предмету позову, в якій позовні вимоги сформульовані наступним чином:

- припинити володіння ОСОБА_3 правом приватної власності на житловий будинок, загальною площею 790,3 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1 , з одночасним закриттям реєстраційного розділу об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером: 1935505551101;

- припинити володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_1 правом спільної часткової власності на житловий будинок, загальною площею

214, 5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним закриттям реєстраційного розділу об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером: 1941017751101;

- зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_1 усунути перешкоди територіальній громаді м. Одеси у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва житлового будинку, загальною площею 214, 5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1941017751101);

- зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди територіальній громаді м. Одеси у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою за адресою

АДРЕСА_1 шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва житлового будинку, загальною площею 790, 3 кв. м, за адресою

АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1935505551101).

Позивач заявлені вимоги мотивує тим, що у порушення ст. ст. 5, 8, п. п. 6, 7, 8 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. п. 41, 42, 45, 54, 56 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015, ч. 1 ст. 37, ч. ч. 1, 2 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. ст. 328, 331 Цивільного кодексу України без правоустановчих документів на землю, без наявного документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, тобто без відповідної правової підстави ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набули право власності житлові будинки за адресою: АДРЕСА_1 та за адресою: АДРЕСА_1 відповідно.

В подальшому, шляхом укладення договорів купівлі-продажу з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_2 у порушення вимог ст. ст 328, 331 Цивільного кодексу України незаконно набули спільну часткову власність житловий будинок площею 214,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , беручи до уваги те, що право власності на спірний об`єкт нерухомості набуто ОСОБА_4 в порушення вимог діючого законодавства, відчуження об`єкту самочинного будівництва в АДРЕСА_1 здійснювалось ОСОБА_4 , якою в силу закону не набувалось право власності на такий об`єкт.

Таким чином, враховуючи, що права власності на спірні об`єкти нерухомості зареєстровані за відповідачами в порушення вимог діючого законодавства, позивач вказує, що обґрунтованими є позовні вимоги про припинення володіння ОСОБА_3 правом приватної власності на житловий будинок, загальною площею 790,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним закриттям реєстраційного розділу об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером: 1935505551101, а ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - про припинення володіння правом спільної часткової власності на житловий будинок, загальною площею 214, 5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним закриттям реєстраційного розділу об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером: 1941017751101.

Позивач посилається на те, що будівельні роботи на спірних об`єктах нерухомого майна проведено за відсутності відповідних дозволів та правовстановлюючих документів на землю, таке будівництво є самочинним.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у п. п. 39, 40 постанови від 27.10.2020 у справі № 911/3454/17 обґрунтовано визначено, що за змістом частини 4 статті 376 ЦК України збудований об`єкт нерухомості може бути знесений як особою, яка здійснила самочинне будівництво, так і особою яка здійснює самочинне будівництво. У разі, якщо право власності чи право користування земельною ділянкою не оформлене, забудова цієї земельної ділянки порушує права третіх осіб.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17 задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.

Відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.03.2024 у справі № 915/1439/21, в силу вимог частини 1 статті 3 ЗК України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (частина 4 стаття 376 ЦК України) спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма частини 2 статті 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов`язаних із встановленням суб`єктного складу осіб, зобов`язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельні ділянки, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій ЗК України, можуть застосовуватися норми ЦК України, зокрема, статті 376 цього Кодексу. Адже, на відміну від положень частини 4 статті 376 ЦК України, які обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма частини 2 статті 212 ЗК України суттєво розширює суб`єктний склад зобов`язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об`єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об`єкт. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду наразі також дотримується усталеної правової позиції в питанні визначення належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва не забудовника, а саме останнього набувача такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво (див. постанови від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20).

Ураховуючи вищезазначене, позивач вважає, що обґрунтованими є позовні вимоги до відповідачів - власників об`єктів самочинного будівництва ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про зобов`язання усунути перешкоди територіальній громаді м. Одеси у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .

01.07.2024 року судом було ухвалено прийняти до розгляду вказану заяву про зміну предмету позову в новій редакції.

29.08.2024 судом без видалення до нарадчої кімнати було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено розгляд справи по суті у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання, призначене на 17.10.2024 року з`явився представник Київської окружної прокуратури м. Одеси, який позовні вимоги підтримав в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились.

Приймаючи зареєстроване місце проживання відповідачів, судом здійснювались повідомлення останніх про дату, час і місце проведення судових засідань шляхом скерування судових повісток, разом з копією ухвали про відкриття провадження по справі, копією позовної заяви з додатками до неї, на вказані адреси місця проживання відповідачів, однак поштові повідомлення були повернуті до суду без вручення.

За наслідком викладеного, суд вважає, що відповідачі належним чином повідомлялись та повідомлені про дату, час і місце проведення розгляду справи у відповідності до положень статті 128 ЦПК України, однак не з`явилися без поважних причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Підстав для відкладення судового засідання у відповідності до положень статті 223 ЦПК України, судом не встановлено.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом враховується, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»(даліКонвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (даліЄСПЛ) від 08 листопада 2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції.

Також слід зазначити, що відповідно дост. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»,у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

Згідно зіст. 12-2 вказаного Закону,в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначеніКонституцією Українита законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбаченіКонституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

У відповідності до положень ст. 26 вказаного Закону,правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно доКонституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Приймаючи викладене, строки розгляду справи, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 17.10.2024 року за наявною явкою сторін по справі, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши та вивчивши усі документи наявні в матеріалах справи, суд вважає позов підлягаючим частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 13.01.2017 року державним реєстратором Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравцом О.В. винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), за індексним номером №33421153 від 13.01.2017 року, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості - виробничий будинок, загальною площею 195 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , як за об`єктом з реєстраційним номером 1146917651101, за Товариством з обмеженою відповідальністю «2000», код ЄДРПОУ 19062340.

Вказане рішення та державна реєстрація була проведена державним реєстратором на підставі наступних документів, як на підтвердження виникнення у ТОВ «2000» права власності на даний об`єкту нерухомості, а саме: рішення Київської районної ради народних депутатів №509 від 12.08.1990 року; державного акту про викуп державного підприємства, серія та номер: 1, виданого 15.10.1992, видавник: Київський районний фінансовий відділ; довідки, серія та номер: 1, виданої 09.01.2014, видавник: ТОВ «2000»; технічного паспорту, серія та номер: 0017053, виданого 20.12.2016, видавник ТОВ «Нове БТІ»; рішення АРСП «Парус»

№ 1/172д від 02.07.1992.

Проте, відповідно до інформації Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради від 07.06.2019 № 2563-11.1-31, Київською районною радою народних депутатів 17.08.1990 прийнято рішення № 509 «О передаче территорий по 3-му Аэродромному переулку, 4 и ул. Рассвета, 40 РСУ-10», яке скасованорішенням від21.12.1990 року за результатами розгляду протесту прокурора Київського району м. Одеси.

В свою чергу, рішення № 509 від 12.08.1990 нібито видане Київською районною радою народних депутатів міста Одеси та державний акт про викуп державного підприємства, серія та номер 1 від 15.10.1992, які зазначені як видані Фінансовим відділом Київського райвиконкому ради народних депутатів міста Одеси, взагалі відсутні.

Згідно листа Господарського суду Одеської області № 02-05/68-13/2023 від 03.11.2023 відповідно до архівних документів, а саме опису №2 справ постійного зберігання Арбітражного суду Одеської області за 1991-2000 роки, відсутня інформація щодо передачі Арбітражним судом Одеської області на постійне зберігання Господарському суду Одеської області справи №І/172д (за результатами розгляду якої як вказано прийнято рішення від 02.07.1992 про передачу майна АРСП «Парус»).

Відповідачами під час розгляду справи в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України також не надано належних доказів на підтвердження існування відповідних рішень.

Отже, приймаючи вищевикладені обставини в сукупності, суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що відповідної справи та відповідного рішення не існувало.

Згідно інформації Департаменту комунальної власності Одеської міської ради за №0119/2537-06 від 25.10.2019 інформація стосовно рішень щодо передачі у власність або користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , ТОВ «2000» чи іншим особам у Департаменті відсутня.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» (далі Закон), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 10 Закону, тут і далі в редакції на час проведення державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості за ТОВ «2000», державний реєстратор зокрема: перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Статтею 5 Закону передбачено, що У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбаченихстаттею 31цього Закону.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону, у разі якщо під час розгляду заяви про державну реєстрацію прав на нерухоме майно державним реєстратором встановлено наявність зареєстрованих у Державному реєстрі прав інших заяв про державну реєстрацію прав на це саме майно, заяви розглядаються в порядку черговості їх надходження.

Наступна заява розглядається тільки після прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації щодо заяви, зареєстрованої в Державному реєстрі прав раніше.

Черговість розгляду заяв щодо одного об`єкта нерухомого майна застосовується як під час розгляду заяв про державну реєстрацію права власності та інших речових прав, так і під час розгляду заяв про державну реєстрацію обтяжень таких прав.

Особливості процедури державної реєстрації прав власності на нерухоме майно визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015 (далі Порядок).

Відповідно до п. 40 Порядку, в редакції станом на час проведення державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості за ТОВ «2000», державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбаченихстаттею 27Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та цим Порядком.

Згідноіз п.п.6,7,8ч.1ст.27Закону,у вказанійредакції,державна реєстраціяправа власностіта іншихречових прав,проводиться напідставі:свідоцтва проправо власностіна нерухомемайно,виданого до1січня 2013року органоммісцевого самоврядуванняабо місцевоюдержавною адміністрацією,чи йогодубліката; рішенняпро закріпленнянерухомого майнана правіоперативного управліннячи господарськоговідання,прийнятого власникомнерухомого майначи особою,уповноваженою управлятитаким майном; державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року.

Верховний Суд у постанові від 24.01.2020 по справі № 910/10987/18 дійшов висновку, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, передусім, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 07.12.2021 у справі

№ 910/1671/20 зазначив, що саме лише наявність у Державному реєстрі прав на нерухоме майно запису про право особи на майно не презюмує правомірність набуття такого права, а тому пункт 1 частини першої статті 2 та частина 5 статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в контексті того, що відомості Державного реєструправ на нерухоме майно вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом) не свідчать про необхідність ігнорування судом дослідження обставин правомірності набуття відповідного речового права особи на майно у спорі, який спрямований на захист такого права.

Пунктом 41 Порядку, у зазначеній редакції, для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2)технічний паспортна об`єктнерухомого майна; 3)документ,що підтверджуєприсвоєння об`єктунерухомого майнаадреси; 4)письмова заяваабо договірспіввласників пророзподіл частоку спільнійвласності нановозбудований об`єктнерухомого майна(уразі,коли державнареєстрація проводитьсящодо майна,що набуваєтьсяу спільнучасткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Відповідно доп.42,Порядку,у зазначенійредакції,Для державноїреєстрації прававласності наіндивідуальні (садибні)житлові будинки,садові,дачні будинки,господарські (присадибні)будівлі іспоруди,прибудови доних,що закінченібудівництвом до5серпня 1992р.,подаються: 1)технічний паспортна об`єктнерухомого майна; 2)документ,що підтверджуєприсвоєння об`єктунерухомого майнаадреси. Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Таким чином, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Разом з цим, як вбачається, подані ТОВ «2000» документи на реєстрацію права власності на спірний виробничий будинок, не давали змоги державному реєстратору зареєструвати право власності на цей об`єкт, оскільки не підтверджували заявлених на нього прав Товариством.

Статтею 24 Закону, в редакції на час проведення державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості за ТОВ «2000», передбачені підстави для відмови у державній реєстрації прав. Зокрема, у державній реєстрації прав може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Крім того, відповідно до ст. 37 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» за №280/97-ВР, у зазначеній редакції, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі власні (самоврядні) повноваження як підготовка і внесення на розгляд ради питань щодо найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території відповідного населеного пункту.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.07.2009 за № 809 затверджено «Положення про адресний реєстр міста Одеси». Адресний реєстр міста Одеси це електронна база даних, яка містить відомості про адреси об`єктів нерухомого майна, розташованих на території міста Одеси (п. 1.1. Положення про адресний реєстр міста Одеси).

Довідка з Адресного реєстру міста Одеси це документ, який свідчить про внесення запису до Адресного реєстру. У Адресному реєстрі формуються наступні види довідок: про резервування адреси об`єкта нерухомого майна; про відповідність адреси об`єкта нерухомого майна; про підтвердження адреси об`єкта нерухомого майна (п. 1.6 Положення про адресний реєстр міста Одеси).

Відповідно до п. 3.2. Положення про адресний реєстр м. Одеси, надання та зміна адрес без їх попереднього резервування забороняється.

Згідно з п. 1.3. Положення про адресний реєстр міста Одеси, адміністратором Адресного реєстру є комунальне підприємство «Право», що має повний доступ до електронної бази даних і відповідає за її технічне та технологічне створення та ведення, матеріально-технічне та технологічне забезпечення, за збереження і захист даних, що містяться в Адресному реєстрі, видає довідки з Адресного реєстру.

Згідно з п. 4.4. Положення про адресний реєстр м. Одеси, на підставі довідки про резервування адреси районні адміністрації за заявою власника (наймача, балансоутримувача) об`єкта видають розпорядження про надання або заміну адреси протягом десяти робочих днів після отримання заяви, довідки, документів, що відповідно до законодавства посвідчують майнові права на об`єкт, та документів, які підтверджують особу заявника.

Зазначене свідчить, що державним реєстратором Кравець О.В. при прийнятті рішення, в порушення ст. 10 Закону, не витребувано з Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради інформацію щодо рішення Київської районної ради народних депутатів № 509 від 12.08.1990, державного акту про викуп державного підприємства № 1 від 15.10.1992, в результаті чого, в порушення ст. ст. 18, 24, 27 Закону та п. п. 18, 40, 41, 42 Порядку, на підставі рішення № 509 від 12.08.1990 (а в дійсності рішення № 509 від 17.08.1990, яке скасовано 21.12.1990), неіснуючого державного акту про викуп державного підприємства, без довідки про присвоєння адреси, без кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташований спірний об`єкт нерухомості, тобто без відповідної правової підстави прийнято рішення про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості, за відсутності документів, з якими могло б бути пов`язано виникнення відповідного права.

Відповідно до пункту 12 Порядку, під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов`язково використовує відомості Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено відповідно до законодавства, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів (далі - Єдиний реєстр документів).

Згідно п. 18 Порядку, у зазначеній редакції, За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Таким чином, рішення державного реєстратора Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравця О.В. від 13.01.2017 індексний номер: 33421153 щодо реєстрації за ТОВ «2000» права власності на виробничий будинок, загальною площею 195 кв. м, який розташований у АДРЕСА_1 , прийняте на підставі неіснуючих документів, а відтак таких що не підтверджують виникнення права власності на даний об`єкт нерухомості.

Крім того, судом встановлено, що ТОВ «2000» за актом приймання-передачі нерухомого майна від 19.12.2017 передало, а ТОВ «КЕРОН 2000» прийняло об`єкт нерухомості, а саме виробничий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , який є предметом передачі в якості внеску до статутного капіталу ТОВ «КЕРОН 2000».

В свою чергу, ТОВ «КЕРОН 2000» за актом приймання-передачі нерухомого майна від 06.04.2018 року передало ОСОБА_4 25/100 частки права власності на виробничий будинок, загальною площею 195 кв. м, що розташований в АДРЕСА_1 , та за актом приймання-передачі нерухомого майна від 06.04.2018 передало ОСОБА_3 75/100 частки права власності на виробничий будинок, загальною площею 195 кв. м, розташований в АДРЕСА_1 .

На підставі чого 11.04.2018 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером №40624045 від 13.04.2018 року, винесеного державним реєстратором КП «Реєстраційна служба Одеської області» Оперчук І.М., за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 75/100 часток, а за ОСОБА_4 право власності на 25/100 часток нерухомого майна, за реєстраційним номером 1146917651101 - виробничого будинку, загальною площею 195 кв. м, розташований в АДРЕСА_1 .

Крім цього, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що державним реєстратором комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Корсун О.В. 46034592 винесено рішення про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за індексним номером №46034592, на підставі якого до розділу щодо нерухомого майна за реєстраційним номером 1146917651101 додано інформацію про: технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 10.01.2019, видавник: ПП «УКРЕЛТРАНС» та висновок щодо технічного стану об`єкта нерухомого майна, серія та номер: 10-01-5с/2019, виданий 10.01.2019, видавник: ПП «УКРЕЛТРАНС» та проведено державну реєстрацію змін об`єкту нерухомого майна: змін площі та типу об`єкту нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1146917651101), а саме: виробничий будинок змінено на житловий будинок, загальну площу з 195 кв. м змінено на 790,3 кв. м, загальної площі та 346,1 кв. м житлової площі.

Частиною 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Відповідно до п. 3.2.3 ДБН А.3.1-5:2016 «Організація будівельного виробництва», будівельні роботи це процес зведення нових, реконструкція, капітальний ремонт, технічне переоснащення об`єктів будівництва.

Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 року по справі№742/1756/17, дійшов до висновку, що реконструкція - перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкту будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, в наслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об`єкту в цілому або його частин (за умови їх автономності). Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що реконструкцією можуть вважатися будівельні роботи, у результаті яких здійснюється зміна основних техніко-економічних показників, забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. При цьому, зазначені змінита удосконалення мають бути наслідком зміни геометричних розмірів та/або функціонального призначення об`єкта будівництва.

Згідно, із ч. 1 ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля", підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 39 вказаного Закону, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з даними, розміщеними на Порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (https://e-construction.gov.ua), документів, які б надавали право на проведення робіт з нового будівництва, реконструкції або щодо прийняття до експлуатації об`єкта розташованого в АДРЕСА_1 , упродовж 20172019 років та на цей час органами державного архітектурно-будівельного контролю не реєструвалось.

Пунктом 45 Порядку державної реєстрації права власності на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, в редакції, чинній на момент прийняття вказаних рішень державним реєстратором, визначено, що для державної реєстрації права власності у зв`язку із зміною суб`єкта такого права в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна, у тому числі в результаті переведення об`єкта нерухомого майна із житлового у нежитловий або навпаки подаються:

- документ, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна до його реконструкції (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);

- документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

- технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 за № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» зазначено, що у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК).

До початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку. Особа, яка здійснила самочинне будівництво об`єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі № 6-225цс14.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.01.2024 у справі № 489/742/20, знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

З огляду на викладене, самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки (пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)).

Тому не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці (п.п. 92, 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 у справі № 910/2861/18).

Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності набуває той, хто має речове право на землю.

У п. 24.1 постанови Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 915/161/20, зазначено, що нормою статті 376 ЦК України імперативно, чітко і недвозначно визначено, що самочинним будівництвом вважаються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони, зокрема, збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зазначено, що в силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Ураховуючи відсутність дозвільних документів на проведення будівельних робіт (робіт з реконструкції), в результаті прийняття вищевказаного рішення державним реєстратором за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 фактично зареєстровано право власності на самочинно збудований (реконструйований) житловий будинок за відсутності документів, які б підтверджували прийняття його в експлуатацію.

Відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 24.05.2001 за № 127, технічний паспорт ? документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, відомості щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 752/9104/18, з огляду на норми Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 24.05.2001 за № 127, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за № 582/5573, технічний паспорт на будинок не підтверджує право власності та, відповідно, не заміняє собою свідоцтво про право власності чи інший правовстановлюючий документ, не дає право володіти, користуватись чи розпоряджатись нерухомістю це лише документ, який фіксує технічні дані об`єкта.

Таким чином, технічний паспорт лише підтверджує проведення технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна та не являється правоустановчим документом.

Окрім того, ураховуючи те, що рішення щодо передачі у власність або користування земельної ділянки за вказаною адресою будь-яким особам органом місцевого самоврядування не приймались, будівництво спірного об`єкта нерухомості проведено за рахунок земель територіальної громади м. Одеси.

Крім того, Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради у квітні 2019 року була проведена позапланова перевірка, в ході якої встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконуються будівельні роботи з влаштування котловану за адресою: АДРЕСА_1 без набутого права на виконання будівельних робіт, що є порушенням п. 1 ч.1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

За результатами перевірки, Управлінням складено акт № 000772 від 17.04.2019, протокол про адміністративне правопорушення від 17.04.2019 щодо виконання будівельних робіт без набутого права на виконання будівельних робіт, протокол про адміністративне правопорушення від 17.04.2019 щодо незабезпечення авторського нагляду під час будівництва, протокол про адміністративне правопорушення від 17.04.2019 щодо незабезпечення технічного нагляду під час будівництва, винесено припис № 251/19 від 17.04.2019 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів та винесено постанови №351/19 від 26.04.2019, № 349/19 від 26.04.2019 та № 350/19 від 26.04.2019, якими ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. ч. 12, 13 ст. 96 КУпАП, ч. 5 ст. 96 КУпАП.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, Департамент комунальної власності Одеської міської ради листом № 0119/2537-06 від 25.10.2019 повідомив прокуратуру області, що 10.10.2019 спеціалістами відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель Департаменту комунальної власності проведено огляд земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , за результатом якого встановлено, що за вказаною адресою відсутні будівлі та споруди.

У подальшому, державним реєстратором Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Д.Ю., на підставі висновку про технічну можливість виділу, серія та номер: 03-10-1с/2019, виданого 03.10.2019 ПП «УКРЕЛТРАНС», повідомлення про результати огляду об`єкта нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданого 11.10.2019 ПП «УКРЕЛТРАНС», технічного паспорту, серія та номер: б/н, виданого 11.10.2019 ПП «УКРЕЛТРАНС», у зв`язку з виділом частки з об`єкту нерухомого майна, 11.10.2019 прийнято рішення (з відкриттям розділу) (індексний номер рішення: 49135493) про реєстрацію права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1935505551101), а саме: житловий будинок загальною площею 575,8 кв.м, житловою площею 202,8 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 .

Відповідно доп.56Порядку,в редакціїстаном начас проведеннявказаної державноїреєстрації виділуоб`єкту нерухомогомайна,для державноїреєстрації прававласності нанерухоме майно,що створюєтьсяшляхом поділу,виділу внатурі часткимайна,що перебуваєу спільнійвласності,та маєнаслідком припиненняправа спільноївласності дляусіх абоодного ізспіввласників,подаються: 1)договір проподіл спільногомайна,договір провиділ унатурі часткиіз спільногомайна абовідповідне рішеннясуду; 2)документи,передбачені пунктом54цього Порядку,крім документа,що посвідчуєправо власностіна нерухомемайно дойого поділуабо виділув натурічастки. Уразі колив результатівиділу внатурі часткимайна,що перебуваєу спільнійвласності,у співвласників,які нездійснювали виділв натурічастки,змінюється розмірчасток управі спільноївласності,подається такожписьмова заяваабо договірспіввласників пророзподіл частоку спільнійвласності натаке майно. Під час проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що залишається у спільній власності після виділу в натурі частки одного із співвласників, державний реєстратор зазначає рівні частки у праві спільної часткової власності на таке майно, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту, або якщо інше не встановлено законом.

Пунктом54Порядку увказаній редакціївизначено,що державнареєстрація прававласності нанерухоме майно,утворене шляхомподілу майна,у томучислі врезультаті виділенняокремого об`єктанерухомого майнаіз складунерухомого майна,що складаєтьсяз двохабо більшеоб`єктів,або об`єднаннямайна,проводиться заумови наявностітехнічної можливостітакого поділуабо об`єднаннянерухомого майната можливостівикористання такогомайна яксамостійного об`єктацивільних правовідносин.Для державноїреєстрації прававласності наоб`єкт нерухомогомайна,що створюєтьсяшляхом поділуабо об`єднання,подаються: документ,що посвідчуєправо власностіна об`єктнерухомого майнадо йогоподілу абооб`єднання (крімвипадків,коли правовласності натакий об`єктвже зареєстрованов Державномуреєстрі прав); документ,що відповіднодо вимогзаконодавства засвідчуєприйняття вексплуатацію закінченогобудівництвом об`єкта(крімвипадків,коли об`єктнерухомого майнастворюється шляхомподілу абооб`єднання безпроведення будівельнихробіт,що відповіднодо законодавствапотребують отриманнядозволу наїх проведення); технічнийпаспорт нановостворений об`єктнерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадків поділу або об`єднання таких об`єктів нерухомого майна, як квартира, житлове або нежитлове приміщення тощо).

Проте, згідно листів Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради № 01-6/413-пр від 14.06.2019 та № 01-3/164-р від 31.10.2019 встановлено, що в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, відсутня інформація щодо одержання права на виконання будівельних робіт або прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому, державним реєстратором Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Д.Ю. 15.10.2019 прийнято рішення (індексний номер: 49164622), яким внесені зміни до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких загальну площу об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , збільшено з 575,8 кв. м до 790,3 кв. м, а житлову з 202,8 кв. м збільшено до 346,1 кв. м

Ураховуючи те, що змінились геометричні розміри будинку, вказане збільшення площі є реконструкцією, а тому прийняття рішення про внесення таких змін відповідно п. 45 Порядку (в редакції, чинній на момент внесення змін до розділу) передбачає отримання документу, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Крім того, судом встановлено, що 21.10.2019 року державним реєстратором комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Т.І. винесено рішення про закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи, відповідно до якого проведено державну реєстрацію закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу щодо об`єкту нерухомого майна №1146917651101, в якому був наявний запис про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на 25/100 часток нерухомого майна, за реєстраційним номером 1146917651101 - виробничого будинку, загальною площею 195 кв. м, розташований в АДРЕСА_1 .

Поряд з цим, 21.10.2019 року державним реєстратором комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Т.І. винесено рішення за індексним номером: 49252169) на підставі якого за ОСОБА_4 , на підставі технічного паспорту, серія та номер: б/н, виданого 18.10.2019 ФОП ОСОБА_5 ; довідки, серія та номер: б/н, виданої 18.10.2019 ФОП ОСОБА_5 ; акту приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, складеного 06.04.2018 між ТОВ «КЕРОН 2000» та ОСОБА_4 ; протоколу загальних зборів учасників, серія та номер: 1/2018, виданого 02.04.2018, ТОВ «КЕРОН 2000»; висновку щодо технічного стану об`єкта нерухомого майна, серія та номер: 10-01-5с/2019, виданого 10.01.2019 ПП «УКРЕЛТРАНС», зареєстровано право власності на житловий будинок, загальною площею 214,5 кв. м, житловою площею 143,3 кв. м, розташованого в АДРЕСА_1 .

Приймаючи вищевикладені положення Порядку, суд доходить до висновку, що вказане рішення також винесено державним реєстратором в супереч положенням ст. ст. ст. 5, 10, 18, 24, 27 Закону, та п. 40, 54 Порядку.

Також, як вбачається, 22.10.2019 року ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу з ОСОБА_2 про продаж частки права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений та зареєстрований в реєстрі приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. 22.10.2019 за № 2086.

Крім цього, 22.10.2019 ОСОБА_4 також укладено договір купівлі-продажу з ОСОБА_1 про продаж частки права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений та зареєстрований в реєстрі приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. 22.10.2019 за № 2087.

За наслідком чого, 22.10.2019 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. на підставі вказаних договорів за ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було зареєстровано право власності за кожним по частці житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Так, лише власник вправі володіти, користуватися та розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст.319 ЦК України).

З огляду на викладене, вбачається, що право власності на спірний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за ОСОБА_4 в порушення вимог чинного законодавства, відчуження об`єкту самочинного будівництва в АДРЕСА_1 здійснено ОСОБА_4 , якою в силу закону не набувалось право власності на такий об`єкт, а відтак остання не мала права на його відчуження ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .

Згідно із постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.06.2023 у справі № 916/959/22, стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту. Ці висновки сформульовані в постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 316/2082/19.

Тому посилання у статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав не є встановленням приватно-правових способів захисту прав.

Водночас, Законами України не передбачено способу захисту для випадків, коли за особою зареєстроване право власності чи інше речове право, яке не може бути зареєстроване за жодною особою. Тобто у законах наявна прогалина, яка має бути заповнена за аналогією закону чи права (стаття 8 ЦК України).

Функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки неодноразово формулювалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48).

Відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 100)).

Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту. Також не відповідає належному способу захисту вимога про припинення права власності відповідача на спірний об`єкт нерухомого майна, оскільки право власності останнього не виникало взагалі, відповідно до частини другої статті 376 ЦК України (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності).

Відповідно до правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), колегія дійшла такого висновку: якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт.

Таким чином, враховуючи, що право власності на спірний об`єкт нерухомості зареєстровано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в порушення вимог діючого законодавства, без належних підстав набуття права власності на відповідне спірне нерухоме майно, а також за наслідком чого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набули у власність відповідне самочинне нерухоме майно від особи, яка не мала відповідних підстав набуття на нього права власності, суд вважає, що вимоги позивачів про припинення володіння ОСОБА_3 правом приватної власності на житловий будинок, загальною площею 790,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , та припинення володіння ОСОБА_2 , і ОСОБА_1 правом спільної часткової власності на житловий будинок, загальною площею 214,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є обґрунтованими.

Щодо вимог про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні територіальною громадою м. Одеси земельною ділянкою, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 13 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власника землі здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 ЗК України, використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Статтею 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих державою органам місцевого самоврядування повноважень належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення.

Згідно із ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною восьмою даної статті передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 12 ЗК України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, право розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, тощо.

Враховуючи вищевикладене, вбачається, що земельні ділянки під самочинно забудованими об`єктами нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 та за адресою: АДРЕСА_1 , є несформованими та знаходяться в межах міста Одеси, а тому належать до земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси.

Отже, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції щодо розпорядження спірними земельними ділянками, на яких зведено та зареєстровано спірні житлові будинки площею 214,5 кв. м та площею 790,3 кв. м є територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради.

Даним органом місцевого самоврядування рішень щодо передачі у власність або користування земельних ділянок за вказаними адресами не приймалось.

Абзацом третім ст. 41 Конституції України встановлено, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Згідно із ч. ч. 1-2 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною п`ятою ст. 116 ЗК України встановлено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Крім того, згідно із положеннями чинного законодавства, обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у зазначеної особи таких документів свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки.

Необхідно звернути увагу, що новостворене нерухоме майно було збудоване з порушенням норм чинного законодавства, оскільки використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними вважається самовільно зайнятою земельною ділянкою, відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б» частини 3 статті 152 ЗК України).

Крім того, згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.10.2022 року у справі

№ 369/3261/17, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які непов`язані з позбавленням його володіння майном.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що негаторний позов розглядається у вітчизняній цивілістиці як класичний речовий спосіб захисту права власності (речовий позов, actio in rem). З цих причин він може бути пред`явлений лише для захисту абсолютного суб`єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні, коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою у договірних чи в інших зобов`язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності.

Речове право захищається за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов`язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично - з необмеженого кола осіб) і не створює саме по собі зобов`язального правовідношення.

Вказане відображається в правових висновках Великої Палати Верховного Суду. У постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, зокрема, встановлено, що позов власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) відповідає способу захисту, визначеному у пункті 3 частини другоїстатті 16 ЦК України, - припинення дії, яка порушує право. Цей спосіб захисту пов`язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі. Однієї з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до майна та можливості використання його за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

При визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати статтю 13 Конституції України, відповідно до якої, від імені Українського народу права власника землі здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Приймаючи викладене, суд доходить до висновку, що позивачем вірно обрано спосіб захисту порушеного права - шляхом пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України, з метою усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом звільнення земельної ділянки та знесення об`єкту самочинного будівництва, а також про припинення володіння відповідача правом приватної власності на самочинного збудований об`єкт нерухомого майна.

Крім того, строки позовної давності також не застосовуються до позовної вимоги про припинення володіння відповідача правом приватної власності на спірний об`єкт нерухомого майна.

Разом з тим, суд вважає не підлягаючою до задоволення вимогу позивача про закриття розділів відносно спірних об`єктів нерухомого майна, оскільки у відповідності до статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відповідні дії належать до повноважень суб`єктів державної реєстрації прав.

Враховуючи викладене, оскільки судом захист майбутніх порушених прав не захищається, а відповідні дії з закриття розділу належать до повноважень суб`єктів державної реєстрації прав, суд вважає в даній частині вимог позовну заяву позивача не підлягаючою до задоволення.

Поряд з цим, з метою належного виконання рішення суду, суд в порядку передбаченому статтею 267 ЦПК України вважає за необхідне встановити порядок виконання рішення суду в частині припинення права власності відповідачів на спірне нерухоме майно, шляхом встановлення, що судове рішення є підставою для закриття у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно розділів щодо нерухомого майна за реєстраційним номером об`єкту: 1935505551101 та за №1941017751101, що спрямоване на усунення в Державному реєстрі видимості існування майна, як об`єкта нерухомого майна, адже самочинно збудований житловий будинок не введено в експлуатацію, отже проведення державної реєстрації порушує вимоги чинного законодавства та права власника земельної ділянки, на якій спірний об`єкт нерухомого майна розташовано.

Вимога про припинення володіння правом опосередковує негаторний спосіб захисту, оскільки спрямована на усунення перешкод у розпорядженні власником Одеською міською радою, земельною ділянкою, на якій розміщене самочинно збудоване майно.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у п.п. 39, 40 постанови від 27.10.2020 у справі № 911/3454/17 визначено, що за змістом частини 4 статті 376 ЦК України збудований об`єкт нерухомості може бути знесений як особою, яка здійснила самочинне будівництво, так і особою яка здійснює самочинне будівництво. У разі, якщо право власності чи право користування земельною ділянкою не оформлене, забудова цієї земельної ділянки порушує права третіх осіб.

Крім вказаного, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24.03.2021 у справі

№ 200/2192/18 зробив висновок про те, що ефективним способом захисту порушених прав міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такого будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. При цьому обставина щодо державної реєстрації права власності на цей об`єкт не спростовує факт самочинності зведення цього нерухомого майна, та наявності підстав для застосування статті 376 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17 (провадження N 61-268св21) зазначено, що «визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом».

Отже, з наведеного вбачається, що скасування рішень державних реєстраторів та інших правочинів не є ефективним тоді як достатньо лише заявити вимогу про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки, шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва.

Водночас відповідно до висновків викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20, невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав.

Обґрунтованість заявленої позивачем позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва узгоджується з відповідною судовою практикою, зокрема, у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18 викладено правовий висновок, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).

В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодуванням завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 202/7377/16-ц.

Разом з цим, у постанові Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №755/3782/17 зазначено, що суди дійшли помилкового висновку про те, що особа не є належним відповідачем, оскільки не він здійснював самочинне будівництво та не є особою, яка самовільно зайняла спірну земельну ділянку та зробив висновок про те, що набувши у власність нежитлове приміщення відповідач набув усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник.

У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №461/3490/18 (провадження № 61-5180св21) у подібних правовідносинах зазначено, що належним способом захисту прав власності міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови, яку позивач вважає самочинною, відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови.

Адже, на відміну від положень частини 4 статті 376 ЦК України, які обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма частини 2 статті 212 ЗК України суттєво розширює суб`єктний склад зобов`язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об`єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об`єкт.

Колегія суддів зауважила, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду наразі також дотримується усталеної правової позиції в питанні визначення належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва не забудовника, а саме останнього набувача такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво (постанови від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20).

Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18) від 05.06.2018, у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) від 11.09.2018, у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) від 30.01.2019, у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) від 04.06.2019, у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) від 11.09.2019, у справі № 145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) від 16.06.2020, у справі № 469/1044/17 (провадження №14-317цс19) від 15.09.2020 року.

Іншими словами, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-137цс14 зробив висновок, що «правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.Відтак, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Необхідно звернути увагу на правовий висновок Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у справі № 822/2149/18 від 29.01.2020, в якому визначено, що у випадках самочинного будівництва, а саме: якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Для висновку про задоволення позову в цьому випадку визначальним та достатнім є той факт, що відповідач здійснив будівництво без документів, що дають право на це, і без належно затвердженого проекту.

При цьому, у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Серков проти України») напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями, передбаченими статтею 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Зеленчук та Цицюра проти України» зазначено, що перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: згідно з другим реченням першого абзацу особа може бути позбавлена майна тільки «на умовах, передбачених законом», а за змістом другого пункту держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, властивий всім статтям Конвенції. Принцип законності передбачає, що відповідні положення національного законодавства є досить доступними, точними і передбачуваними в їх застосуванні.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди у процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу», при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, вважатиметься порушенням статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

З питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення у справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).

Варто звернути увагу, що лише той факт, що держава, за допомогою своєї судової системи, передбачає судове вирішення спорів з приватного права не викликає втручання держави у права власності згідно зі статтею 1 Протоколу № 1 (Kuchaш і Stis проти Чеської Республіки, рішення Комісії), навіть якщо фактичний результат рішення, прийнятого цивільним судом, викликає втрату певного «майна».

Таким чином, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ майнове право особи може бути припинено, зокрема у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Що ж до тлумачення поняття «інтереси суспільства», то його необхідно розуміти широко (пункт 46 рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»). Крім того, у даному рішенні зазначається, що завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи влади мають у принципі кращі, ніж міжнародний суд, можливості для оцінки того, що відповідає «суспільним інтересам».

Отже, створена Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок початкової оцінки як існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і проблеми необхідності заходів з усунення несправедливості (пункт 48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07.12.1976 року, серія A, № 24). Це означає, що в цій сфері, як і в інших сферах, на які поширюються гарантії Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, національні органи влади мають певну свободу розсуду.

Такий захід втручання як знесення об`єкту самочинного будівництва є пропорційним легітимній меті, оскільки метою такого втручання є повернення земельної ділянки, яка є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи місцевого самоврядування. Зважаючи на те, що повернення земельної ділянки до її попереднього легітимного стану у інший спосіб, окрім як знесення розташованого на ній об`єкта самочинного будівництва неможливий, такий спосіб втручання є логічним та виправданим.

Ураховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог до відповідачів - власників об`єктів самочинного будівництва ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про зобов`язання усунути перешкоди територіальній громаді м. Одеси у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .

Разом з тим, в частині позовних вимог позивача до державних реєстраторів, суд зазначає, що у відповідності до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 5 липня 2023 року по справі № 910/15792/20, державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи). Велика Пала Верховного Суду звернула увагу, що визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Також Велика Пала Верховного Суду наголосила, що належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

За наслідком чого, оскільки державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача до державного реєстратора.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначене положення кореспондується частиною 3 статтею 12 ЦПК України.

Відповідно до ч. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні

При ухваленні рішення, судом враховується, що Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністюзмагальні документ, що стосуються правта свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Приймаючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, про часткову доведеність і обґрунтованість заявлених вимог Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, оскільки стверджені посилання знайшли своє обґрунтування під час розгляду справи, у зв`язку з чим позов підлягає частковому задоволенню у вищевикладений спосіб.

Відповідно до ч. 1, 2ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, у відповідності до останньої редакції позову позивача, вбачається, що позивачем було заявлено по одній вимозі немайнового характеру до кожного з відповідачів: ОСОБА_4 , державного реєстратора Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Кравець Олександра Володимировича, державного реєстратора комунального підприємства Новосельківської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» Корсун Олега Валерійовича, державного реєстратора Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Дар`ї Юріївни, державного реєстратора комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Мельник Тетяни Іванівни, а також по 2 вимоги немайнового характеру до кожного з відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 , що з розміру ставок судового збору станом на час звернення до суду з цим позовом, а саме 2102,00 грн. до кожної з вимоги, які в подальшому були змінені, становить в цілому судовий збір за пред`явленим позовом в загальній сумі 23122,00 грн. (11*2102,00 23122,00).

Приймаючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважає, що у відповідності до положень статті 141 ЦПК України, стягнення на користь позивача у відшкодування сплаченого судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог, підлягає: з ОСОБА_3 судовий збір в сумі 4204 гривні 00 копійок; з ОСОБА_2 4204 гривні 00 копійок; з ОСОБА_1 4204 гривні 00 копійок; з ОСОБА_4 2102 гривні 00 копійок.

При вищевикладених обставинах та керуючись ст.ст.1-18, 76-89, 141,223, 263-266, 267,268,273,352,354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Київськоїокружної прокуратуриміста Одеси(місцезнаходження:65059,м.Одеса,вул.Краснова,10)в інтересахдержави вособі Одеськоїміської ради(місцезнаходження:65026,м.Одеса,Думська площа,1)до ОСОБА_1 (місцепроживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 (місцепроживання: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 (місцепроживання: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 (місцепроживання: АДРЕСА_5 ),державного реєстратораОдеської філіїдержавного підприємства«Державний інститутсудових економіко-правовихта технічнихекспертних досліджень»Кравець ОлександраВолодимировича (місцезнаходження:65039,м.Одеса,просп.Гагаріна,12А),державного реєстратора комунальногопідприємства Новосельківськоїсільської ради«Регіональне бюродержавної реєстрації»Корсун ОлегаВалерійовича (місцезнаходження:67330,Одеська область,Березівський район,с.Новоселівка,вул.Нова,72А),державного реєстратораХолоднобалківської сільськоїради Біляївськогорайону Одеськоїобласті СурайДар`ї Юріївни(місцезнаходження:67660,Одеська область,Біляївський район,с.Холодна Балка,вул.Санаторна,2а),державного реєстраторакомунального підприємства«Агенція реєстраційнихпослуг» МельникТетяни Іванівни(місцезнаходження:65059,м.Одеса,просп.Адміральський,33А,оф.502),третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору приватнийнотаріус Одеськогоміського нотаріальногоокругу ФроловаРуслана Валеріївна(місцезнаходження:65000,м.Одеса,вул.Героїв-Прикордонників,7),про припиненняволодіння правомприватної власностіна житловібудинки,зобов`язання усунутиперешкоди територіальнійгромаді містаОдеси укористуванні тарозпорядженні земельноюділянкою задовольнити частково.

Припинити володіння ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , правом приватної власності на житловий будинок, загальною площею 790,3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1935505551101.

Дане рішення суду в цій частині, після набрання цим рішенням суду законної сили, є підставою відповідному суб`єкту державної реєстрації прав для закриття у Державному реєструречових правна нерухомемайно розділу щодо нерухомого майна за реєстраційним номером об`єкту: 1935505551101.

Припинити володіння ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , та ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , правом спільної часткової власності на житловий будинок, загальною площею 214,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1941017751101.

Зобов`язати ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , та ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , усунути перешкоди територіальній громаді міста Одеси у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва - житлового будинку, загальною площею 214,5 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1941017751101.

Зобов`язати ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , усунути перешкоди територіальній громаді міста Одеси у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва - житлового будинку, загальною площею 790,3 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1935505551101.

У задоволенніпозову Київськоїокружної прокуратуриміста Одесив інтересахдержави вособі Одеськоїміської радив частиніпозовних вимогдо державногореєстратора Одеськоїфілії державногопідприємства «Державнийінститут судовихекономіко-правовихта технічнихекспертних досліджень»Кравець ОлександраВолодимировича,державного реєстратора комунальногопідприємства Новосельківськоїсільської ради«Регіональне бюродержавної реєстрації»Корсун ОлегаВалерійовича,державного реєстратораХолоднобалківської сільськоїради Біляївськогорайону Одеськоїобласті СурайДар`ї Юріївни,державного реєстраторакомунального підприємства«Агенція реєстраційнихпослуг» МельникТетяни Іванівни,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору приватнийнотаріус Одеськогоміського нотаріальногоокругу ФроловаРуслана Валеріївна,про припиненняволодіння правомприватної власностіна житловібудинки,зобов`язання усунутиперешкоди територіальнійгромаді містаОдеси укористуванні тарозпорядженні земельноюділянкою відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Одеської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 03528552, місцезнаходження: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, на рахунок Одеської обласної прокуратури, банк отримувача ДКСУ у місті Києві, код банку отримувача 820172, код класифікації доходів бюджету 22030101, у відшкодування витрат зі сплати судового збору 4204 (чотири тисячі двісті чотири) гривні 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Одеської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 03528552, місцезнаходження: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, на рахунок Одеської обласної прокуратури, банк отримувача ДКСУ у місті Києві, код банку отримувача 820172, код класифікації доходів бюджету 22030101, у відшкодування витрат зі сплати судового збору 4204 (чотири тисячі двісті чотири) гривні 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Одеської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 03528552, місцезнаходження: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, на рахунок Одеської обласної прокуратури, банк отримувача ДКСУ у місті Києві, код банку отримувача 820172, код класифікації доходів бюджету 22030101, у відшкодування витрат зі сплати судового збору 4204 (чотири тисячі двісті чотири) гривні 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь Одеської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 03528552, місцезнаходження: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, на рахунок Одеської обласної прокуратури, банк отримувача ДКСУ у місті Києві, код банку отримувача 820172, код класифікації доходів бюджету 22030101, у відшкодування витрат зі сплати судового збору 2102 (дві тисячі сто дві) гривні 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи,якому повнерішення абоухвала судуне буливручені удень його(її)проголошення абоскладення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 24.10.2024 року.

Головуючий Л. В. Калініченко


Суд	Київський районний суд м. Одеси
Дата ухвалення рішення	17.10.2024
Оприлюднено	25.10.2024
Номер документу	122527525
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про комунальну власність щодо визнання права власності