Рішення від 16.10.2024 по справі 376/1962/21

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/1962/21

Провадження № 2/376/1043/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2024 р. Сквирський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Батовріної І.Г.

за участю секретаря Мандзюк М.С.

правонаступника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

третьої особи ОСОБА_3

представника третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у місті Сквира Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справі за позовом ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Сквирська міська рада, про визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

08 вересня 2021 року до Сквирського районного суду Київської області з цивільним позовом звернувся ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2021 р. головуючим суддею у справі визначено суддю Віговського С.І.

Ухвалою суду від 15.09.2021 р. визнано укладеною мирову угоду між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , за позивачем визнано право власності на гараж (машино-місце) по АДРЕСА_1 , загальною площею 16кв.м., провадження у даній справі закрито.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21.02.2024 у зв?язку зі смертю ОСОБА_5 до участі у справі залучено правонаступника позивача ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 01 травня 2024 р. ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 15 вересня 2024 р. скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду від 27 червня 2024 р. визначено для розгляду цієї справи головуючого суддю Батовріну І.Г.

В обґрунтування позову позивач та його правонаступник зазначають, що з 1985 року ОСОБА_5 користується гаражем по АДРЕСА_1 , площею 16,0 кв.м. У той же час право власності не зареєстровано.

Вказують, що ОСОБА_5 добросовісно та безперервно володів та відкрито користувався даним гаражем, доглядав та утримував його, постійно робив у ньому поточний та капітальний ремонт, з приводу користування даним гаражем ніхто і ніколи претензій не пред?являли.

10.01.2021 ОСОБА_5 виготовив технічний паспорт на даний гараж та звернувся в органи місцевого самоврядування для реєстрації права власності, однак отримав відмову, оскільки органи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями щодо оформлення права власності на об?єкти нерухомого майна.

На підставі викладеного ОСОБА_5 просив визнати за ним право власності на гараж (машино-місце) по АДРЕСА_1 , загальною площею 16,0 кв.м.

Ухвалою суду від 28 червня 2024 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, прийнято до провадження та постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 29 липня 2024 року залучено до участі у справі третіх осіб без самостійнихвимог напредмет споруОСОБА_3 та Сквирську міську раду Київської області.

Ухвалу суду від 29 липня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судових засіданнях по справі правонаступник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав і просив задовольнити, оскільки ОСОБА_5 побудував гараж у 1984 році, на той момент він домовився про будівництво з ОСОБА_3 , яка надала відповідний дозвіл. Вказує, що гаражем користувався з 1985 по 2022 рік. На дане нерухоме майно лише виготовлений технічний паспорт.

У судових засіданнях відповідач позовні вимоги визнала та просила їх задовольнити посилаючись на те, що після того як вони з чоловіком отримали квартиру то запропонували ОСОБА_3 побудувати гараж на що остання погодилася, однак жодних письмових доказів на підтвердження даного факту у них немає. З 2021 року ОСОБА_3 перестала їх пускати у гараж. Вказує, що після будівництва вони виготовили лише технічний паспорт, проте право власності ніде не реєстрували.

У судових засіданнях третя особа ОСОБА_3 та її представник, адвокат Соболь Б.В. заперечували проти задоволення позовних вимог, оскільки жодного дозволу на будівництво гаражу надано не було. Окрім того позивач, його правонаступник та відповідач не зверталися до Сквирської міської ради Київської області для отримання дозволу на будівництво та не отримували земельну ділянку під будівництво гаражу. Також не укладалися жодні договори оренди з ОСОБА_3 .. Представник третьої особи вказував, що порушена процедура будівництва, оскільки капітальний гараж побудовано без отримання спеціального дозволу та не повідомлено про початок будівництва до спеціально уповноваженого органу архітектурно будівельного контролю, окрім того при будівництві порушено правила добросусідства. Зазначає, що нерухомому майну жодна адреса не присвоювалася і відсутні правовстановлюючі документи на гараж. Крім того вказує, що відділом державно-архітектурного будівельного контролю Сквирської міської ради направлено припис, яким було рекомендовано ОСОБА_5 укласти договір суперфіцію на право забудови на чужій земельній ділянці, але даний припис до цього часу виконано не було.

У судове засідання представник третьої особи Сквирської міської ради Київської області не з?явилася проте подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги не підтримує в повному обсязі.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 вказав, що він будував гараж, проте це не було самовільне будівництво оскільки був наданий усний дозвіл на побудову над прірвою. Зазначає, що одночасно була побудована вбиральня для ОСОБА_3 .

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 вказав, що викликав ОСОБА_5 для ознайомлення з приписом, який останній відмовився підписувати тому примірник вручено не було. Зазначає, що позапланова перевірка спірної земельної ділянки була проведена на підставі скарги ОСОБА_3 . Однак у зв?язку зі смертю ОСОБА_5 справа далі не розглядалася.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що з 1985 року ОСОБА_5 користується гаражем по АДРЕСА_1 , площею 16,0 кв.м.

10.01.2021 року ФОП ОСОБА_8 виготовила технічний паспорт на гараж (машино-місце) по АДРЕСА_2 (а.с.8-12, том 1).

25.10.2021 р. відділом державного архітектурно-будівельного контролю Сквирської міської ради Київської області було винесено припис № 003 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, оскільки капітальний гараж ОСОБА_5 розміщується на земельні ділянці ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 . Окрім того капітальний гараж побудовано без отримання містобудівних умов і обмежень в спеціально уповноваженому органі з питань архітектури та містобудування Сквирської міської ради та без подання повідомлення про початок будівництва до спеціально уповноваженого органу архітектурно-будівельного контролю. При будівництві порушено правила добросусідства (а.с. 35, том. 1)

З метою усунення виявлених порушень начальник відділу державного архітектурно-будівельного контролю Сквирської міської ради Голуб О.М. приписом № 003 вимагав укласти договір суперфіцію про право забудови на чужій земельній ділянці (а.с. 35 зворот, том 1).

25.10.2021 року начальником відділу державного архітектурно-будівельного контролю Сквирської міської ради Голубом О.М. було складено протокол № 003 про правопорушення у сфері містобудівної діяльності стосовно ОСОБА_5 (а.с. 36-37, том 1).

Згідно з копією державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 823395 земельна ділянка, площею 0,1000 га, кадастровий номер: 3224010100:01:050:0018, яка розташована по АДРЕСА_4 на праві приватної власності належить ОСОБА_3 (а.с. 147, том 1).

Згідно з копією державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 823306 земельна ділянка, площею 0,0574 га, кадастровий номер: 3224010100:01:068:0012, яка розташована по АДРЕСА_4 на праві приватної власності належить ОСОБА_3 (а.с. 148, том 1).

Відповідно до відповіді Сквирської міської ради від 09.08.2022 року № 2514 ОСОБА_5 земельну ділянку для будівництва гаражу по АДРЕСА_1 не надавала (а.с. 116, том 1).

Згідно з відповіддю Сквирської міської ради № 03-7712 від 30.04.2024 року заяв на адресу Сквирської міської ради від ОСОБА_5 з проханням присвоїти адресу гаражу загальною площею 16,0 кв.м. не надходило. Відповідно рішення виконавчого комітету Сквирської міської ради про присвоєння адреси гаражу ОСОБА_5 не приймалось. Дозвіл на будівництво виконавчим комітетом Сквирської міської ради не надавався. Земельна ділянка під розміщення гаража ОСОБА_5 . Сквирською міською радою не відводилась (а.с.238 зворот 239, том 1).

Відповідно до частин першої та другої статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Право власності, як і будь-яке інше суб`єктивне право, виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов`язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Ці обставини нерідко іменуються способи набуття права власності.

Питання про набуття права власності регулюється Главою 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). Визначені в Кодексі способи набуття права власності стосуються всіх форм права власності. Всі підстави набуття права власності мають бути не забороненими законом, тобто правомірними. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч.2 ст.328 ЦК). Щоб можна було встановити право власності на річ, вона повинна існувати. Отже, річ насамперед має бути створена, і створення нової речі є підставою для виникнення права власності на цю річ.

Підстави виникнення права власності поділяються на первісні та похідні. До первісних підстав відносяться ті способи, за якими право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331 ЦК), переробка речі (ст. 332 ЦК), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333 ЦК), безхазяйна річ (ст. 335 ЦК), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336 ЦК), знахідка (ст. 338 ЦК), бездоглядна домашня тварина (ст. 341 ЦК), скарб (ст. 343 ЦК), набувальна давність (ст. 344 ЦК), викуп пам`ятки історії та культури (ст. 352 ЦК), реквізиція (ст. 353 ЦК), конфіскація (ст. 354 ЦК). До похідних відносяться ті підстави, за якими право власності на річ виникає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом).

Практичне значення такого поділу полягає в тому, що при похідних підставах виникнення права власності на річ завжди необхідно враховувати можливість існування прав на дану річ інших осіб невласників (наприклад, орендаря, заставодержателя, суб`єкта іншого обмеженого речового права). Ці права, як правило, не припиняються при зміні власника речі, яка переходить до нового володільця. Зрозуміло, що на первісного набувача речі подібні обмеження не поширюватимуться. Велике значення має правильне встановлення особи власника конкретного майна.

У ст. 330 ЦК закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно. Право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку, або незаконність права власності не випливатиме із закону. Таким чином, власник не зобов`язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно. Водночас окремими нормативно-правовими актами передбачаються різноманітні правовстановлюючі чи інші документи, якими має підтверджуватися право власності.

Право власності на новостворену річ виникає у особи, яка її виготовила (створила) в той момент, коли в результаті виготовлення чи створення з`являється об`єкт, який може кваліфікуватись як нова річ, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятий до експлуатації, у судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19).

Відповідно до ч. 2 ст. З Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-ІУ, речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації.

Ч. 5, 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачене законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Перелік правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна наведено у ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

Відповідно до ч.1 зазначеної статті, державна реєстрація прав проводиться на підставі:

1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом;

2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;

3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;

4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;

5) рішень судів, що набрали законної сили;

6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У той же час матеріали справи не містять відомості про те, що гараж по АДРЕСА_1 введений в експлуатацію у встановлений законом порядку, окрім того відсутні правовстановлюючі документи та будь які докази на підтвердження державної реєстрації.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Доказів, які підтверджують відмову органу реєстрації зареєструвати право власності на гараж по АДРЕСА_1 , правонаступник позивач не надав як і доказів того, що відповідач не оспорює або не визнає право власності на даний об?єкт нерухомого майна.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно з ч.3 та ч.5 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Надання земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно чи укладення договору може відбутися, як до пред`явлення позову до суду, так і після цього і такі дії свідчать про визнання за позивачем права на забудову з боку власника (користувача) земельної ділянки. (п.15 Постанови Пленуму ВСС України №6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва).

Доказів відведення земельної ділянки для будівництва гаража правонаступником позивача не надано. Також відсутні докази про те, що земельна ділянка йому була виділена, що відповідно до ч.3 ст.376 ЦК України є перешкодою для визнання за ним права власності на групи нежитлових приміщень.

У свою чергу судом встановлено, що гараж був збудований на земельній ділянці, що на праві приватної власності належить ОСОБА_3 .. Окрім того матеріали справи не місять належних доказів на підтвердження звернення ОСОБА_5 до ОСОБА_3 для надання дозволу на зведення нерухомого майна на її земельній ділянці. Також відсутні і докази укладення відповідних договір між ними.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.2, 3 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За змістом ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, додержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що правонаступником позивача не надано доказів щодо безпечної експлуатації збудованого об`єкту нерухомого майна, дотримання будівельних норм, а також щодо неможливості зареєструвати право власності на гараж у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За такихобставин,підстав длявизнання прававласності нагараж заправонаступником позивачасуд невбачає,а томупозов задоволеннюне підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 330, 331, 376, 386, 392 ЦК України, ст.ст. 2, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 4, 12-13, 81, 141, 258-259, 265, 268, 352-355 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Сквирська міська рада, про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І.Г.Батовріна