Ухвала

від 22.10.2024 по справі 916/2299/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"22" жовтня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2299/24Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,

секретар судового засідання Борисова Н.В.

розглядаючи справу № 916/2299/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ „НАФТОГАЗ УКРАЇНИ (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, Код ЄДРПОУ 40121452)

до відповідача: Акціонерного товариства ХЕРСОНГАЗ (73036, м. Херсон, вул. Поповича, буд. 3, Код ЄДРПОУ 03355353)

про стягнення 497436752,04 грн заборгованості,

за участю представників учасників сторін:

від позивача: Піун С.П.,

від відповідача: Лук`янов О.В.,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ „НАФТОГАЗ УКРАЇНИ використовуючи систему Електронний суд звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з Акціонерного товариства ХЕРСОНГАЗ 497436752,04 грн, з яких 325047796,56 грн основного боргу, 60257257,84 грн пені, 19987527,44 грн 3% річних та 92144170,20 грн інфляційних нарахувань, у зв`язку із невиконанням взятих на себе за укладеним Типовим договором постачання природного газу постачальником останньої надії зобов`язань в частині своєчасної та остаточної оплати вартості спожитого протягом 01.01.2022 р. 31.01.2022 р. та 01.02.2022 р. 28.02.2022 р. природного газу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 23.05.2024 р. позовній заяві Товариства з обмеженою відповідальністю ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ „НАФТОГАЗ УКРАЇНИ присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 916/2299/24 та визначено суддю Гута С.Ф. для її розгляду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області 28.05.2024 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2299/24; справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 27.06.2024 р.

19.06.2024 р. Акціонерним товариством ХЕРСОНГАЗ представлено відзив на позовну заяву, в якому серед іншого зазначає, що можливість укладання Типового договору постачання природного газу постачальником останньої надії із Оператором ГРМ виникла на підставі постанови НКРЕКП від 29.10.2021 р. № 1909, якою внесено відповідні зміни до Кодексу газотранспортної системи та Правил постачання природного газу, у той же час Товариством з обмеженою відповідальністю ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ „НАФТОГАЗ УКРАЇНИ ініційоване судове провадження справа № 640/34767/21 про визнання протиправної та нечинною постанови НКРЕКП від 29.10.2021 р. № 1909.

21.06.2024 р. Товариством з обмеженою відповідальністю ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ „НАФТОГАЗ УКРАЇНИ представлено відповідь на відзив, в якій посилається на приписи статті 204 ЦК України як на правомірність укладеного правочину (Типового договору постачання природного газу постачальником останньої надії) недійсність якого прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним. Зазначаючи при цьому, що між сторонами автоматично укладено відповідний договір у зв`язку із відсутністю постачальника природного газу у відповідача, проте його споживанням за спірний період, що в силу приписів статті 15 Закону України «Про ринок природного газу» є автоматичною підставою для включення (реєстрації) такого споживача в реєстрі споживачі останньої надії.

Правовими ж підставами укладання Типового договору постачання природного газу постачальником останньої надії визначено Закон України «Про ринок природного газу», Кодекс газотранспортної системи та Правила постачання природного газу.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.06.2024 р. оголошено перерву до 25.07.2024 р.

23.07.2024 р. Акціонерним товариством ХЕРСОНГАЗ представлено заперечення, в яких зазначає, що положення Закону України «Про ринок природного газу» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин не передбачали можливості укладення Типового договору постачання природного газу постачальником останньої надії з Оператором ГРМ.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.07.2024 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 26.08.2024 р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.08.2024 р. відкладено розгляд справи на 10.09.2024 р.

Призначене на 10.09.2024 р. судове засідання не відбулось у зв`язку із відсутністю інтернет з`єднання та неможливістю забезпечення участі представників сторін в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.09.2024 р. призначено розгляд справи на 26.09.2024 р.

Призначене на 26.09.2024 р. судове засідання не відбулось у зв`язку із оголошенням системою цивільної оборони у місті Одесі та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.09.2024 р. призначено розгляд справи на 22.10.2024 р.

14.10.2024 р. Акціонерним товариством ХЕРСОНГАЗ представлено клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення розгляду справи. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.12.2021 р. у справі № 910/7103/21, від 03.10.2019 р. у справі № 902/271/18, від 02.10.2019 р. у справі № 916/2421/18.

Зазначаючи при цьому, що існує об`єктивна необхідність у розгляді питання зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 640/34767/21, адже положення статті 15 Закону України «Про ринок природного газу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачають, що постачання природного газу споживачу здійснюється у порядку, визначеному правилами для постачальника "останньої надії", та на умовах типового договору постачання постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором.

Поряд із цим, правова підстава укладення договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» саме з Оператором ГРМ ґрунтується на підставі прийнятої НКРЕКП постанови від 29.10.2021 р. № 1909 «Про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП», якою було внесено зміни до Кодексу газотранспортної системи та Правил постачання природного газу.

Водночас, Київським окружним адміністративним судом прийнято 23.09.2024 р. рішення у справі № 640/34767/21, яким визнано протиправною та нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 29.10.2021 р. № 1909 у частині: підпункту 1 пункту 1 щодо внесення змін до пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи та пункту 3 щодо внесення змін до пункту 3 розділу VІ Правил постачання природного газу.

При цьому адміністративним судом зазначено, що оператор газорозподільної системи не належить до споживача у розумінні положень Закону № 329-VIII і здійснює свої права та обов`язки відповідно до цього Закону, інших нормативно-правових актів, кодексу газотранспортної системи, кодексу газорозподільних систем, а також договору розподілу природного газу.

22.10.2024 р. Товариством з обмеженою відповідальністю ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ „НАФТОГАЗ УКРАЇНИ представлено заперечення на клопотання відповідача.

Розглянувши у призначеному на 22.10.2024 р. судовому засіданні клопотання Акціонерного товариства ХЕРСОНГАЗ господарський суд дійшов наступних висновків.

Стаття 13 ГПК встановлює, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. До відзиву додаються: докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Однією зі стадій розгляду справи є підготовче провадження, завданням якого, серед іншого, є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів (стаття 177 ГПК України).

Отже, за загальним правилом відповідач повинен був подати до суду усі наявні докази разом з поданням відзиву на позовну заяву у встановлені судом строки. Також положеннями частини 10 статті 80 ГПК України надано відповідачу можливість подання доказів не разом з поданням відзиву на позовну заяву, проте враховуючи вимоги процесуального законодавства такі докази повинні бути надані під час здійснення підготовчого провадження у справі.

Главою 6 Розділу ІІІ ГПК України не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття, зокрема зі стадії розгляду справи по суті.

Водночас це правило не є абсолютним і не може застосовуватись автоматично; важливо враховувати обставини конкретної справи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.01.2022 р. у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), зроблено висновок, що: «при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Відповідно до практики Верховного Суду, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті. Такі та подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 р. у справі № 910/7103/21, від 02.10.2019 р. у справі № 916/2421/18, від 03.10.2019 р. у справі № 902/271/18, від 16.12.2021 р. у справі № 910/7103/21, від 07.03.2023 р. у справі № 904/1252/22, від 30.08.2023 р. у справі № 910/10477/22.

Отже, для вирішення питання щодо можливості повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття, суд першої інстанції має встановити, чи є обставини, якими сторона обґрунтовує таку необхідність, вагомими. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права на справедливий суд.

Відповідно до частини 2 статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Стаття 6 § 1 Конвенції захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом…,який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру…».

Право відповідача на справедливий розгляд його справи в аспекті дотримання принципу змагальності (можливості подання доказів) обмежений законом та практикою суду, тому Верховний Суд з урахуванням конкретних обставин справи досліджував, чи впливає таке обмеження на сутність права, а саме, чи переслідує обмеження законну мету і чи забезпечується при цьому належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою.

Верховним Судом зазначено, що «стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя» (постанова від 02.10.2019 р. у справі № 916/2421/18).

Водночас відповідно до конкретних обставин справи, за посиланням Верховного Суду, занадто суворе дотримання процесуального правила судами становило загрозу самій суті права на доступ до суду в аспекті дотримання принципу змагальності, зокрема, з огляду на важливість справи для відповідача (значна сума штрафу); вагомість його доказів (відповідач доводить обставини повідомлення позивача, що у разі підтвердження взагалі унеможливіть задоволення позову); проведення лише одного судового засідання, наявність у суду процесуальної можливості оголосити перерву або відкласти підготовче судове засідання з підстав неявки відповідача.

У постанові від 16.12.2021 р. у справі № 910/7103/21 Верховним Судом зазначено, що відповідно до практики Верховного Суду, яку колегія суддів враховує на підставі частини 4 статті 236 ГПК України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.

Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.

Приписами статті 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є, зокрема: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України та пункті 23 рішення ЄСПЛ Гурепка проти України № 2 наголошено, що принцип рівності сторін один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно ж до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом господарських спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Тобто, виходячи з цієї норми, в першу чергу, суд має справедливо, тобто з дотриманням принципу верховенства права, вирішити господарський спір.

Дійсно, одним із завдань судочинства є і своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Однак, Конвенція в першу також гарантує процесуальну справедливість розгляду справи, а вже потім дотримання розумного строку, що на практиці розуміється як змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece (Star Cate Epilekta Gevmata та ініш проти Греції) (dйc.)). Справедливість проваджень завжди оцінюється їх розглядом узагалом для того, щоб окрема помилка не порушувала справедливість усього провадження (Miroпubovs and Others v. Latvia (Миролюбов та інші проти Латвії), § 103).

Так, ідея справедливого судового розгляду включає основоположне право на змагальні провадження. Бажання зекономити час і прискорити провадження не обґрунтовує невиконання такого фундаментального принципу, як право на змагальні провадження (Niderцst-Huber v. Switzerland (Нідерьост-Хубер проти Швейцарії), § 30).

Складність справи стосується як фактичної, так і правової сторони (Katte Katte Klitsche de la Grange v. Italy (Катте Клітше де ла Грандж проти Італії), § 55; Papachelas v. Greece [GC] (Папахелас проти Греції) [ВП] § 39). Вона може стосуватись, наприклад, втручання декількох сторін у справу (H. v. the United Kingdom (Х. проти Сполученого Королівства), § 72), або різноманітних доказів, що мають бути досліджені (Humen v. Poland [GC] (Гумен проти Польщі) [ВП], § 63). Складність національних проваджень маже виправдати їх тривалість (Tierce v. San Marino (Тьєрс проти Сан-Марино), § 31).

Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 183, і Sьrmeli v. Germany (Сюрмелі проти Німеччини) [ВП], § 129).

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю питомою вагою принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя.

Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (стаття 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок помилок законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року 3 справі № 521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду 3 справі № 607/4316/17-ц від 25.03.2019 р. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі Хаджинастасіу проти Греції національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Кузнецов та інші проти Російської Федерації зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи Серявін та інші проти України, Проніна проти України), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до пункту 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі по справі "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії).

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Роуз Торія проти Іспанії, параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії, параграф 32). Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

Як зазначено Європейським судом з прав людини у справі Салов проти України (Заява № 65518/01) принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23 червня 1993 р., Серія A, № 262, с. 25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27 жовтня 1993 р., серія A, № 274, с. 19, параграф 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23 жовтня 1996 р., Reports 1996-V, стор. 1567-68, параграф 38).

Відповідно до висновку Європейського суду з прав людини у справі Лазаренко та інші проти України (Заява № 70329/12) загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення у справі Руїз-Матеос проти Іспанії (Ruiz-Mateos v. Spain), від 23 червня 1993 року, пункт 63, Серія А, № 262), вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було проінформовано про цей факт (рішення у справі Діліпак та Каракайя проти Туреччини (Dilipak and Karakaya v. Turkey), заяви № 7942/05 та № 24838/05, пункт 77, від 04 березня 2014 року). Невручення стороні належним чином судових документів може позбавити його або її можливості захищати себе у провадженні (див. рішення у справі Заводнік проти Словенії (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, пункт 70, від 21 травня 2015 року, із подальшими посиланнями).

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, невід`ємними частинами права на суд необхідно розглядати, зокрема, такі вимоги, як змагальність процесу (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden), заява №10563/83, п. 24-33) та право на ефективну участь (T. проти Сполученого Королівства (T. v. the United Kingdom), заява №24724/94, п. 83-89).

Відповідно ж до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

В контексті розгляду даної справи виникла ситуація, яка полягає у вирішенні питання стосовно зупинення провадження у справі, вирішення питання про зупинення ж можливо виключно на стадії підготовчого провадження.

При цьому із змісту опублікованих в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що позивачем у справі № 640/34767/21 є саме Товариство з обмеженою відповідальністю ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ „НАФТОГАЗ УКРАЇНИ, яке просить визнати протиправною та нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 29.10.2021 р. № 1909 у частині: підпункту 1 пункту 1 щодо внесення змін до пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи та пункту 3 щодо внесення змін до Правил постачання природного газу.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ „НАФТОГАЗ УКРАЇНИ у справі № 640/34767/21 обґрунтовані тим, що оскільки оскаржувана постанова відповідача суперечить положенням Закону України «Про ринок природного газу», прийнята з порушенням порядку підготовки регуляторних рішень та порушує права позивача як постачальника «останньої надії», то така постанова є протиправною, а відтак і нечинною з моменту прийняття. Також представником позивача наголошено, що відповідачем (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,) не було оприлюднено проєкту прийнятої спірної постанови, чим порушено право позивача на подання зауважень та пропозиції щодо змін до проекту регуляторного акту.

Спірна постанова всупереч вимог чинного законодавства прийнята без консультацій з Секретаріатом Енергетичного Співтовариства та протиправно покладає на позивача додатковий обов`язок постачати природний газ як постачальником «останньої надії» операторам ГРМ для покриття об`ємів фактичних витрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільчій системі.

У той же час, в процесі розгляду даної справи Товариство з обмеженою відповідальністю ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ „НАФТОГАЗ УКРАЇНИ не підіймало питання необхідності зупинення провадження у справі з огляду на оскарження ним відповідного нормативно правового акту.

Крізь призму правової конструкції частини 2 статті 236 ГПК України, яка передбачає, що суд має ухвалювати рішення у відповідності до норм матеріального права, враховуючи те, що за своєю правовою природою Типовий договір постачання природного газу постачальником останньої надії, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. № 2501, є договором приєднання, який укладається в автоматичному режимі шляхом споживання природного газу за відсутності іншого постачальника, вирішення питання про необхідність зупинення провадження у справі, фактичними підставами позову в якій є саме укладений шляхом приєднання Типовий договір постачання природного газу постачальником останньої надії, правомірність укладання якого між Позивачем як постачальником та Відповідачем (Оператором ГРМ) як споживачем в автоматичному режимі передбачена нормативно-правовим актом, який на даний час оскаржується Товариством з обмеженою відповідальністю ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ „НАФТОГАЗ УКРАЇНИ, є належною, достатньою та вагомою підставою для повернення до стадії підготовчого провадження для вирішення відповідного питання.

Керуючись ст. ст.33,234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Клопотання Акціонерного товариства ХЕРСОНГАЗ про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення розгляду справи (зареєстроване 14.10.2024 р. за вх. № 37286/24) у справі № 916/2299/24 задовольнити частково.

2.Повернутися до стадії підготовчого провадження у справі № 916/2299/24.

3.В решті клопотання Акціонерного товариства ХЕРСОНГАЗ про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення розгляду справи (зареєстроване 14.10.2024 р. за вх. № 37286/24) у справі № 916/2299/24 залишити відкритим до наступного засідання суду.

3.Розгляд справи у підготовчому засіданні призначити на "21" листопада 2024 р. о 10:15. Засідання відбудеться у приміщенні господарського суду Одеської області за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, 29, в залі судових засідань № 13(ВКЗ) (5 поверх), тел. 0(482)307-970.

4.Забезпечити участь представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ „НАФТОГАЗ УКРАЇНИ Піун Світлану Петрівну у підготовчому засіданні, призначеному на "24" листопада 2024 р. о 10:15, у справі № 916/2299/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

5.Забезпечити участь представника відповідача Акціонерного товариства ХЕРСОНГАЗ Лук`янова Олексія В`ячеславовича у підготовчому засіданні, призначеному на "24" листопада 2024 р. о 10:15, у справі № 916/2299/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 235 ГПК України.

Повний текст ухвали складено 23 жовтня 2024 року.

Суддя С.Ф. Гут