Постанова

від 23.04.2025 по справі 916/2299/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/2299/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,

за участю представників:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" Піун С.П.,

від Акціонерного товариства "Херсонгаз" Лук`янов О.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Одеської області від 23.01.2025, прийняте суддею Гутом С.Ф., м. Одеса, повний текст складено 03.02.2025,

у справі №916/2299/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача: Акціонерного товариства "Херсонгаз"

про стягнення 497 436 752,04 грн

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулося з позовом до Акціонерного товариства "Херсонгаз", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 497436752,04 грн, з яких: 325047796,56 грн основного боргу, 60257257,84 грн пені, 19987527,44 грн 3% річних та 92144170,20 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати вартості природного газу, поставленого позивачем як постачальником "останньої надії" у період з 01.01.2022 по 28.02.2022.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 28.05.2024 відкрито провадження у справі №916/2299/24.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.01.2025 у справі №916/2299/24 (суддя Гут С.Ф.) позов задоволено частково; стягнуто з Акціонерного товариства "Херсонгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" 325047796,56 грн основного боргу, 600000 грн пені, 19987527,44 грн 3% річних, 92144170,20 грн інфляційних втрат та 847840 грн витрат зі сплати судового збору; у задоволенні решти заявлених позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання Акціонерним товариством "Херсонгаз" своїх зобов`язань щодо своєчасної оплати вартості природного газу, поставленого позивачем як постачальником "останньої надії" у період з 01.01.2022 по 28.02.2022, що зумовлює правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості, а також штрафних санкцій (пені) та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних), при цьому суд першої інстанції врахував наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 23.01.2025 у справі №916/2299/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 59657257,84 грн пені скасувати та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник зазначає про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було враховано інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", а також неналежним чином досліджено майновий стан обох сторін, натомість, безпідставно зменшуючи розмір пені, місцевий господарський суд фактично звільнив Акціонерне товариство "Херсонгаз" від відповідальності за порушення зобов`язання.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 19.03.2025 (вх.№779/25/Д1 від 19.03.2025) Акціонерне товариство "Херсонгаз" просить відмовити у задоволені апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Одеської області від 23.01.2025 у справі №916/2299/24 залишити без змін, посилаючись на правомірність висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення пені, оскільки вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає можливість зменшення неустойки з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності, при цьому у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про погіршення фінансового стану та господарської діяльності позивача або настання для нього негативних наслідків і понесення збитків саме в результаті прострочення відповідача.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 04.03.2025 у справі №916/2299/24 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 20.03.2025 призначено дану справу до розгляду на 23.04.2025 об 11:30.

У судовому засіданні 23.04.2025, проведеному в режимі відеоконференції, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" апеляційну скаргу підтримав; представник Акціонерного товариства "Херсонгаз" висловив заперечення проти її задоволення.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2501 від 30.09.2015 було затверджено типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" (далі типовий договір) та передбачено, що суб`єкти господарювання, визначені Кабінетом Міністрів України як постачальники, які не мають права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу (постачальники "останньої надії"), оформлюють свої договірні відносини зі споживачами на підставі типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії".

Згідно з пунктом 1.1 типового договору цей договір є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу Споживачу постачальником "останньої надії".

В силу пункту 1.3 типового договору цей договір є договором приєднання. При укладенні цього договору зі Споживачем враховуються вимоги статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та укладення відбувається шляхом публічної оферти Постачальника та її акцептування Споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Цей договір вважається укладеним зі Споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

За цим договором Постачальник зобов`язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а Споживач зобов`язується своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором (пункт 2.1 типового договору).

Відповідно до пунктів 3.1, 3.3 типового договору постачання природного газу Споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Період безперервного постачання природного газу Постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу Споживачу Постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.

Положеннями пунктів 4.1, 4.2 типового договору визначено, що постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою Постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається Постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов`язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення Постачальником на власному сайті. Об`єм (обсяг) постачання природного газу Споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

У пунктах 4.3, 4.4 типового договору передбачено, що Постачальник зобов`язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено). Споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий Постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

За умовами пункту 4.5 типового договору у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору, а Постачальник має право отримувати від Споживача плату за поставлений природний газ (підпункт 1 пункту 5.2, підпункт 1 пункту 6.1 типового договору).

Згідно з пунктами 10.1-10.4 типового договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин). Під форс-мажорними обставинами розуміють надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами цього договору. Строк виконання зобов`язань за цим договором відкладається на строк дії форс-мажорних обставин. Сторони зобов`язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з дня їх виникнення надати підтвердні документи щодо їх настання відповідно до законодавства.

В силу пункту 11.1 типового договору цей договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу Споживачу в реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу Постачальником. Розірвання (припинення дії) цього договору не звільняє Споживача від обов`язку сплатити заборгованість Постачальнику за цим договором.

Позивачем було складено, підписано та скріплено печаткою акти приймання-передачі природного газу №2150 від 31.01.2022, відповідно до якого вартість природного газу обсягом 4635646,47 м3, поставленого останнім Акціонерному товариству "Херсонгаз" у січні місяці 2022 року, складає 182337604,49 грн, та №4193 від 28.02.2022, згідно з яким вартість природного газу обсягом 3642275,14 м3, поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" відповідачу у лютому місяці 2022 року, становить 142710192,07 грн.

На підтвердження факту направлення на адресу відповідача вищенаведених актів позивачем до суду першої інстанції було надано копії списків згрупованих поштових відправлень та квитанцій про сплату вартості пересилання поштових відправлень.

На підставі актів приймання-передачі природного газу №2150 від 31.01.2022 та №4193 від 28.02.2022 відповідачу також було виставлено рахунки на оплату №6537 від 11.02.2022 та №10130 від 12.03.2022.

15.11.2022 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" з адвокатським запитом, в якому просив, зокрема, надати інформацію щодо фактичних обсягів споживання природного газу Акціонерним товариством "Херсонгаз" за період з 01.10.2021 і до дати видачі відповіді на цей запит.

За результатами опрацювання вищенаведеного адвокатського запиту Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" надало позивачу відповідь №ТОВВИХ-22-12812 від 25.11.2022, до якої додано роздруківки відомостей з інформаційної платформи щодо закріплення Акціонерного товариства "Херсонгаз" в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" та щодо остаточної алокації відборів відповідача за період 01.01.2022-28.02.2022.

На підставі відомостей, повідомлених Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" у зазначеному вище листі №ТОВВИХ-22-12812 від 25.11.2022, позивачем було складено довідку про об`єми поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" природного газу споживачу Акціонерному товариству "Херсонгаз", відповідно до якої обсяги споживання з 01.01.2022 по 31.01.2022 4635646,47 м3, а з 01.02.2022 по 28.02.2022 3642275,14 м3.

У матеріалах справи також містяться:

-роздруківка інформації про надходження коштів на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" за період 26.05.2022-29.02.2024, додана до листа Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" №16/2-09/46736/2024 від 15.04.2024;

-роздруківка інформації про надходження коштів на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" за період 01.10.2021-18.11.2022, додана до листа Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" №16/2-09/2426 від 30.11.2022;

-роздруківка архіву ціни постачальника останньої дії для непобутових споживачів за січень та лютий місяці 2022 року, оприлюдненої Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на своєму офіційному веб-сайті.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 497436752,04 грн, з яких: 325047796,56 грн основного боргу, 60257257,84 грн пені, 19987527,44 грн 3% річних та 92144170,20 грн інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням Акціонерним товариством "Херсонгаз" своїх зобов`язань щодо оплати вартості природного газу, поставленого позивачем як постачальником "останньої надії" у період з 01.01.2022 по 28.02.2022.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасної оплати вартості природного газу, поставленого позивачем як постачальником "останньої надії" у період з 01.01.2022 по 28.02.2022, а відтак із правомірності заявлених позовних вимог про стягнення основної заборгованості, штрафних санкцій (пені) та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних), при цьому суд першої інстанції врахував наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені (з 60257257,84 грн до 600000 грн).

Враховуючи те, що апелянт оскаржує рішення місцевого господарського суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Акціонерного товариства "Херсонгаз" 59657257,84 грн пені, апеляційний перегляд рішення Господарського суду Одеської області від 23.01.2025 у справі №916/2299/24 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" 325047796,56 грн основного боргу, 600000 грн пені, 19987527,44 грн 3% річних та 92144170,20 грн інфляційних втрат Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, оскільки за умовами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" про стягнення з Акціонерного товариства "Херсонгаз" 59657257,84 грн пені з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Правові засади функціонування ринку природного газу України регламентовані Законом України "Про ринок природного газу".

За умовами частини першої статті 15 Закону України "Про ринок природного газу" у разі якщо постачальника ліквідовано, визнано банкрутом, його ліцензію на провадження діяльності з постачання природного газу анульовано або її дію зупинено, а також в інших випадках, передбачених правилами для постачальника "останньої надії", постачання природного газу споживачу здійснюється у порядку, визначеному правилами для постачальника "останньої надії", та на умовах типового договору постачання постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором. Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з моменту початку фактичного постачання природного газу такому споживачу.

Постачальник "останньої надії" визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу (пункт 26 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок природного газу").

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №917-р від 22.07.2020 визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" постачальником "останньої надії" строком на три роки як переможця конкурсу.

В силу пункту 1 Розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2496 від 30.09.2015 (далі Правила), постачальник "останньої надії" здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженому постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2501 від 30.09.2015, який є публічним, а його умови однаковими для всіх споживачів. Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання.

Згідно з пунктом 3 Розділу VI Правил постачальник "останньої надії" здійснює постачання природного газу споживачу (за умови відсутності відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об`єкта) та оператору газорозподільної системи в таких випадках: банкрутство, ліквідація попереднього постачальника природного газу; зупинення або анулювання ліцензії на постачання природного газу попереднього постачальника; відсутність підтвердженої номінації та реномінації постачальника споживача, постачальника, який здійснює постачання газу оператору газорозподільної системи для покриття об`ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі, або оператора газорозподільної системи, який здійснює закупівлю природного газу для покриття об`ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі на підставі договору (договорів) купівлі-продажу природного газу в оптового продавця, для газової доби D до 02:00 UTC (04:00 за київським часом) години для зимового періоду в газову добу (D-1) та 01:00 UTC (04:00 за київським часом) години для літнього періоду в газову добу (D-1) на точку виходу до газорозподільної системи, крім випадків ініціювання постачальником "останньої надії" відключення по об`єкту такого споживача (положення цього абзацу застосовується при постачанні природного газу побутовому споживачу, споживачу, що здійснює виробництво теплової енергії, та оператору газорозподільної системи); відсутність побутового споживача або споживача, що здійснює виробництво теплової енергії (точки комерційного обліку споживача) в Реєстрі споживачів будь-якого постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС (положення цього абзацу застосовується при постачанні природного газу побутовому споживачу та споживачу, що здійснює виробництво теплової енергії).

Положеннями пункту 2 Глави 5 Розділу IV Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2493 від 30.09.2015, визначено, що оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов`язані надати постачальнику останньої надії через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника останньої надії, за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; прізвище, ім`я, по батькові (для побутових споживачів); назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об`єкта споживача.

Суд апеляційної інстанції вбачає, що в інформаційній платформі Акціонерне товариство "Херсонгаз" у період з 01.01.2022 по 28.02.2022 було закріплене за постачальником "останньої надії" Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", що підтверджується листом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" №ТОВВИХ-22-12812 від 25.11.2022.

Крім того, у матеріалах справи відсутні та відповідачем до місцевого господарського суду не подано жодного належного у розумінні процесуального закону доказу на підтвердження наявності у Акціонерного товариства "Херсонгаз" у період з 01.01.2022 по 28.02.2022 іншого постачальника природного газу, ніж постачальник "останньої надії" (позивач).

З огляду на вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про укладення між сторонами договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", який діяв, зокрема, у період з 01.01.2022 по 28.02.2022.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Отже, укладений між сторонами договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" став належною підставою виникнення у них господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

В силу умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений природний газ, між тим, як зазначалося вище, вартість природного газу, поставленого позивачем на виконання вказаного договору у період з 01.01.2022 по 28.02.2022, відповідачем не була сплачена, у зв`язку з чим основна заборгованість Акціонерного товариства "Херсонгаз" за вказаним договором склала 325047796,56 грн (розраховано наступним чином: 182337604,49 грн за актом приймання-передачі природного газу №2150 від 31.01.2022 + 142710192,07 грн за актом приймання-передачі природного газу №4193 від 28.02.2022 = 325047796,56 грн).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд зазначає, що невиконання грошового зобов`язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 4.5 типового договору передбачено, що у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Колегія суддів зазначає, що позивачем у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором постачання природного газу постачальником "останньої надії" правомірно нараховано пеню у загальній сумі 60257257,84 грн (31871614,18 грн за зобов`язаннями січня місяця 2022 року, нараховані за період з 01.03.2022 по 31.08.2022, та 28385643,66 грн за зобов`язаннями лютого місяця 2022 року, нараховані за період з 01.04.2022 по 30.09.2022).

Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору обґрунтованість заявлених позивачем вимог в частині стягнення 60257257,84 грн пені, місцевий господарський суд зменшив її розмір до 600000 грн.

Зменшуючи розмір пені, Господарський суд Одеської області врахував співвідношення розміру неустойки з наслідками порушення зобов`язання (відсутність у матеріалах справи доказів завдання позивачу збитків в результаті прострочення відповідача) та необхідність дотримання балансу інтересів сторін.

Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов`язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.

Отже, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та частини першої статті 233 Господарського Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Відтак, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги об`єктивно наявну значну різницю у масштабах господарської діяльності сторін (за обсягами надання послуг та їх видами, територією здійснення господарської діяльності та категоріями споживачів), відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, а також те, що нормальна та повноцінна діяльність відповідача тривалий період часу була об`єктивно неможливою внаслідок тимчасової окупації території України (м. Херсон), яка виступає зареєстрованим місцезнаходженням Акціонерного товариства "Херсонгаз", колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, з огляду на те, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, вважає, що суд першої інстанції, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми пені з 60257257,84 грн до 600000 грн, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Посилання апелянта на те, що місцевим господарським судом не було враховано інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки стягнення частини пені у розмірі 600000 грн, 3% річних та інфляційних втрат має забезпечити баланс інтересів сторін, компенсує негативні наслідки, пов`язані з простроченням відповідачем виконання прийнятих на себе зобов`язань, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення з Акціонерного товариства "Херсонгаз" штрафних санкцій у повному обсязі, на переконання колегії суддів, було б неспівмірним з негативними наслідками від порушення останнім відповідного зобов`язання.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 23.01.2025 у справі №916/2299/24 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 23.01.2025 у справі №916/2299/24 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 24.04.2025.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук