Ухвала

від 24.10.2024 по справі 920/7/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 920/7/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

розглянувши матеріали касаційних скарг Сумської міської ради та Малого приватного підприємства "Рай" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 (колегія суддів: Вовк І. В., Палій В. В., Сибіга О. М.) та рішення Господарського суду Сумської області від 07.05.2024 (суддя Вдовенко Д. В.) у справі

за позовом Сумської міської ради до Малого приватного підприємства "Рай", про стягнення 119 650, 56 грн,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 Сумська міська рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Сумської області з позовом до Малого приватного підприємства "Рай" (далі - відповідач) про стягнення 119 650,56 грн.

Позов мотивовано тим, що за період з 01.01.2022 по 30.11.2023 відповідач безоплатно та безпідставно користувався земельною ділянкою площею 0,1301 га, кадастровий номер 5910136300:06:002:0004 за адресою: м. Суми, вул. Героїв Крут, буд. 38, тому позивач просить стягнути з відповідача нараховану спірну суму, як безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

07.05.2024 Господарський суд Сумської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2024, про часткове задоволення позову: стягнуто з відповідача на користь позивача 59 967,03 грн безпідставно збережених коштів, в решті позову відмовлено.

Не погодившись з цими судовими рішеннями, Сумська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати пункт 4 резолютивної частини рішення місцевого господарського суду, пункт 2 резолютивної частини постанови апеляційного господарського суду та прийняте нове рішення - про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження позивач визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2024 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.

У свою чергу, Мале приватне підприємство "Рай" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову. Крім того, в касаційній скарзі заявлене клопотання про зупинення виконання рішення Господарського суду Сумської області від 07.05.2024 до завершення касаційного оскарження.

Підставою касаційного оскарження відповідач визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.10.2024 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.

Перевіривши матеріали касаційних скарг, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 далі - ГПК України одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

У силу пункту 2 частини третьої статті 287 цього ж Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з приписами частин п`ятої та сьомої статті 12 ГПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Пунктами 1, 3 частини першої статті 163 цього ж Кодексу встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку, у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3 028 грн.

Предметом позову у цій справі є стягнення 119 650, 56 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто справа є малозначною.

Як зазначено вище, у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано випадки, за яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.

Визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Водночас тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Сумська міська рада на виконання підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає про те, що справа має фундаментальне значення, оскільки стосується формування єдиної правозастосовчої практики в Україні щодо періоду нарахування та сплати безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів, з урахуванням введеного в нашій країні військового стану та пов`язаних з ним змін в чинному законодавстві, які власник нерухомого майна має сплатити на користь власника земельної ділянки, а саме: власник нерухомого майна має сплатити такі кошти із розрахунку повного періоду користування земельною ділянкою чи за виключенням періодів, зазначених в Податковому Кодексі України.

Позивач зазначив також, що розгляд цієї справи має значний суспільний інтерес, оскільки стосується інтересів територіальних громад по всій України в частині отримання від власників нерухомого майна коштів за користування земельними ділянками без оформлених відповідних прав.

Мале приватне підприємство "Рай", у свою чергу, не навело визначених у підпунктах "а" - "г" частини третьої статті 287 ГПК України випадків щодо можливості оскарження судового рішення у малозначній справі.

Вивчивши доводи Сумської міської ради щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Колегія суддів виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що позивач у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21).

Також Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 вказала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Стверджуючи про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, позивач лише окреслив характер правовідносин сторін цього спору та висловив незгоду із висновками судів по суті спору, проте не навів якісного і кількісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Тому на переконання колегії суддів ця касаційна скарга не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки позивач не обґрунтував наявності існування кількісного та якісного критеріїв у цьому правовому питанні.

У випадку посилання на "значний суспільний інтерес" доводи позивача є необґрунтованими та формальними, оскільки він не довів наявності значного суспільного інтересу у цій справі. Так, вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Касаційна скарга Сумської міської ради не містить обґрунтованих доводів, які б свідчили про суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет цього спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в цілому та позивача зокрема в контексті наведених вище критеріїв.

У своїх касаційних скаргах позивач та відповідач фактично заперечують встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, висловлюють незгоду із оцінкою цими судами доказів у справі.

Слід звернути увагу на те, що алгоритм і порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони її обґрунтовують. Оцінка доказів відбувається у порядку статті 86 ГПК України за внутрішнім переконанням суду, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак у контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову в цьому спорі, колегія суддів вважає, що скаржники не дотрималися умов допуску цієї справи до касаційного оскарження.

Законодавець надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас колегія суддів зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Отже, обставин, з яких би вбачалася необхідність перегляду цієї справи у суді касаційної інстанції, з огляду зазначені мотиви не наведено.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Сумської міської ради та Малого приватного підприємства "Рай" на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки їх подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, клопотання Малого приватного підприємства "Рай" про зупинення виконання рішення місцевого господарського суду не розглядається.

Керуючись статтями 12, 234, пунктом 2 частини третьої статті 287 та пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 920/7/24 за касаційними скаргами Сумської міської ради та Малого приватного підприємства "Рай" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 та рішення Господарського суду Сумської області від 07.05.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач