Постанова

від 09.10.2024 по справі 922/1822/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/1822/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Керничного Н. І.,

Харківської міської ради - Замніус М. В.,

Управління комунального майна та

приватизації Департаменту економіки та

комунального майна Харківської міської ради - Замніус М. В.,

Фізичної особи-підприємця

Алмакаєва Ріфата Меніровича - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 (у складі колегії суддів: Шевель О. В. (головуючий), Білоусова Я. О., Крестьянінов О. О.)

у справі № 922/1822/20

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 2

до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Фізичної особи-підприємця Алмакаєва Ріфата Меніровича

про визнання недійсним договору, скасування рішення та повернення майна,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року Керівник Харківської місцевої прокуратури №2 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна та приватизації), Фізичної особи-підприємця Алмакаєва Ріфата Меніровича (далі - ФОП Алмакаєв Р. М.), у якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати пункт 8 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 № 757/17 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова»;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 31.07.2018 № 5610-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації та ФОП Алмакаєвим Р. М., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н .В. і зареєстрований в реєстрі за № 2659, шляхом скасування його державної реєстрації;

- зобов'язати ФОП Алмакаєва Р. М. повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради: нежитлові приміщення 2-го поверху № 66-:-69, 71-:-73, 81-:-84, 82а, 82б, площею 158 кв. м за адресою: вул. Полтавський шлях, 47/49, літ. «А-5», м. Харків, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1519831663101; нежитлові приміщення 2-го поверху № 74 площею 18,9 кв. м у будівлі літ. «А-5», за адресою: вул. Полтавський шлях, 47/49, м. Харків, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1501626363101; 35/100 часток у праві власності на нежитлові приміщення 2-го поверху № 65 площею 16,2 кв. м, № 75 загальною площею 17,1кв. м у будівлі літ. «А-5», що складає 11,7 кв. м за адресою: вул. Полтавський шлях, 47/49, м. Харків, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1501664363101; 1/3 частку у праві власності на нежитлові приміщення спільного користування 1-го поверху № 23, 23а, загальною площею 16 кв. м у літ. «А-5», що складає 5,3 кв. м за адресою: вул. Полтавський шлях, 47/49, м. Харків, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1457763463000.

В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що під час прийняття Харківською міською радою оспорюваного рішення та в ході здійснення процедури відчуження спірного нерухомого майна і укладання оспорюваного договору відповідачі порушили вимоги законодавства про приватизацію та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», що безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади міста Харкова.

На підтвердження підстав самостійного представництва інтересів держави прокурор у позовній заяві зазначив, що саме Харківська міська рада, яка представляє інтереси територіальної громади міста Харкова, вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади міста, а тому Харківська міська рада є відповідачем у цій справі.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.10.2020 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 рішення Господарського суду Харківської області від 20.10.2020 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 8 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 № 757/17 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова». Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 31.07.2018 № 5610-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації та ФОП Алмакаєвим Р. М., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н. В. і зареєстрований в реєстрі за № 2659, скасувавши його державну реєстрацію. Зобов'язано ФОП Алмакаєва Р. М. повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради спірне нерухоме майно.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у травні 2021 року Управління комунального майна та приватизації подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 скасувати, а рішення Господарського суду Харківської області від 20.10.2020 залишити в силі.

Також, у поданій касаційній скарзі скаржник заявив клопотання про передачу справи № 922/1822/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Уркевича В.Ю. - головуючий, Мачульського Г.М., Краснова Є. В. від 08.07.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 922/1822/20 за касаційною скаргою Управління комунального майна та приватизації на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28.07.2021.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Уркевича В.Ю. - головуючий, Мачульського Г.М., Краснова Є. В. від 20.07.2021 зупинено касаційне провадження у справі № 922/1822/20 до закінчення розгляду у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2023 у зв'язку з обранням судді Уркевича В. Ю. до Великої Палати Верховного Суду справу № 922/1822/20 передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючий, Зуєв В. А., Суховий В. Г.

Ухвалою судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.09.2023 справу № 925/1133/18 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

17.07.2024 в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2024 у зв'язку із звільненням судді Сухового В. Г. у відставку справу № 922/1822/20 передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючий, Зуєв В. А., Рогач Л. І.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючий, Зуєва В. А., Рогач Л. І. від 29.07.2024 поновлено касаційне провадження у справі № 922/1822/20 за касаційною скаргою Управління комунального майна та приватизації на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2021; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.10.2024.

ФОП Алмакаєв Р. М. у судове засідання свого представника не направив.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення ФОП Алмакаєву Р. М. ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, те, що ФОП Алмакаєв Р. М. не звертався до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника ФОП Алмакаєва Р. М.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора, Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як установлено судом апеляційної інстанції, 04.01.2017 між Управлінням комунального майна та приватизації (орендодавець) та ФОП Алмакаєвим Р. М. ( орендар) було укладено договір оренди № 5091.

Додатковою угодою № 2 від 15.02.2018, укладеною між тими ж сторонами, договір оренди від 04.01.2017 викладено в новій редакції.

Також додатковою угодою № 3 від 19.02.2018, укладено між тими ж сторонами, пункт 1.1 договору оренди було викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пункту 1.1 договору оренди (в редакції додаткової угоди № 3) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 2-го поверху № 66-:-69, 71-:-74, 81-:-84, 82а, 82б, площею 177,5 кв. м, 35/100 часток місць спільного користування 2-го поверху № 65, 75 площею 11,7 кв. м та 1/3 частину приміщень спільного користування 1-го поверху № 23, 23а площею 5,3 кв. м, загальною площею 194,5 кв .м в житловому будинку (технічні паспорти від 13.11.2017, інвентаризаційна справа № 32807), які належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташовані за адресою: вул. Полтавський шлях, 47/49, літ. «А-5», м. Харків, та знаходиться на балансі Управління комунального майна та приватизації.

Вартість об'єкта оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 737 640,44 грн без ПДВ станом на 05.10.2016 (пункт 3.1 договору оренди).

Згідно з пунктами 5.2, 5,3 договору оренди, орендар має право здійснювати ремонт, реконструкцію орендованого майна у встановленому законом порядку, при наявності письмової згоди орендодавця.

Орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважене право перед іншими особами на його викуп (пункт 5.6. договору оренди).

07.02.2017 ФОП Алмакаєв Р.М. листом від 07.02.2017 № 1981 звернувся до Управління комунального майна та приватизації, в якому просив дозволити приватизацію нежитлового приміщення за адресою: вул. Полтавський Шлях, 47/49, м. Харків.

30.03.2017 між Департаментом містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації (орган охорони) та ФОП Алмакаєвим Р.М. (набувач) було укладено попередній договір про укладання в майбутньому охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини (її частину) № 238, відповідно до умов якого набувач зобов'язується не пізніше ніж через місяць з моменту набуття в установленому порядку права власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 66-:-69, 71-:-74, 81-:-84, місця спільного користування 2-го поверху № 75, 65 площею 210,0 кв. м та 1/2 частини місця спільного користування 1-го поверху № 23 площею 7,3 кв. м, загальною площею 217,3 кв. м у будівлі - пам'ятці архітектури та містобудування місцевого значення (пам'ятка), прийнятої на облік рішенням Харківського облвиконкому від 30.04.1980 № 334, охоронний № 283, розташованої за адресою: вул. Полтавський Шлях, 47/49, м. Харків, укласти з органом охорони Охоронний договір на пам'ятку на умовах і у порядку, встановлених Порядком укладання охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 28.12.2001 № 1768, та цим договором.

20.09.2017 рішенням Харківської міської ради № 757/17 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» проведено відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова згідно з додатками 1, 2.

Відповідно до пункту 8 додатку 1 до цього рішення, до переліку об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу були включені, зокрема, нежитлові приміщення 1-го, 2-го поверхів у житловому будинку за адресою: вул. Полтавський Шлях, 47/49, літ. А-5, м. Харків, з визначенням покупця - ФОП Алмакаєв Р. М.

29.09.2017 ФОП Алмакаєв Р. М. звернувся до Управління комунального майна та приватизації з заявою (реєстраційний номер № 3502) про приватизацію.

28.02.2018 суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем Прокоп'євою І. Б. було складено звіт про оцінку майна, відповідно до якого вартість спірного майна станом на 28.02.2017 складала 550 350,00 грн без ПДВ.

31.07.2018 між Управлінням комунального майна та приватизації (продавець) та ФОП Алмакаєвим Р. М. (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих ФОП Алмакаєвим Р. М. № 5610-В-С, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність, а покупець зобов'язався прийняти нежитлові приміщення 2-го поверху № 66-:-69, 71-:-73, 81-:-84, 82а, 82б в житловому будинку літ. «А-5», загальною площею 158,6 кв. м; нежитлове приміщення 2-го поверху № 74 в житловому будинку літ. «А-5», загальною площею 18,9 кв. м; 35/100 часток у праві власності на нежитлові приміщення 2-го поверху № 65, 75 в житловому будинку літ. «А-5» площею 11,7 кв. м; 1/3 частку у праві власності на нежитлові приміщення спільного користування 1-го поверху № 23, 23а в житловому будинку літ. «А-5» площею 5,3 кв. м, розташовані за адресою: вул. Полтавський шлях, 47/49, м. Харків.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що 06.08.2018 за актом прийому-передачі № 5610-В-С зазначені вище приміщення були передані ФОП Алмакаєву Р. М. за договором купівлі-продажу; внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна про право власності ФОП Алмакаєва Р.М. на спірні нежитлові приміщення.

Згідно з листом Харківської обласної державної адміністрації Департаменту містобудування та архітектури від 14.05.2020 № 01-04/912-2/1090, з 31.07.2018 до Департаменту звернень ФОП Алмакаєва Р. М. щодо укладання охоронного договору не надходило та відповідно, охоронний договір не укладався.

Прокурор, посилаючись на те, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного нерухомого майна - шляхом викупу орендарем спірних приміщень без проведення аукціону або конкурсу, звернувся до суду з відповідним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами, що оскаржуване рішення Харківської міської ради прийнято з порушенням вимог законодавства, з перевищенням компетенції міської ради та порушувало права інших осіб; прокурором не доведено порушення оспорюваним правочином інтересів держави і суспільства, його моральних засад, які б були співмірними із наслідками такого порушення, які прокурор просить застосувати (визнання оспорюваного договору недійсним та вилучення нерухомого майна); матеріалами приватизаційної справи підтверджується виконання у спірних приміщеннях часткового капітального ремонту; ненадання до органу приватизації документів, передбачених пунктом 2.2 Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містять невід'ємні поліпшення, здійснені за час оренди, не свідчить про наявність вини ФОП Алмакаєва Р. М. щодо неправильного оформлення заяви, оскільки ним були виконані всі вимоги органів приватизації щодо надання необхідних документів.

При цьому суд першої інстанції встановив наявність підстав для звернення прокурора із відповідним позовом.

Переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд апеляційної інстанції тому дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. При цьому суд апеляційної інстанції встановив порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації; відсутність доказів щодо здійснення орендарем поліпшень орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартість яких складає не менш 25% ринкової вартості майна; наявність недобросовісної поведінки самого покупця, оскільки за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшення майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, ФОП Алмакаєв Р. М. звернувся до органу місцевого самоврядування із відповідною заявою.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про підтвердження прокурором підстав для звернення з позовом самостійно та правильним визначенням Харківської міської ради відповідачем у справі.

У поданій касаційній скарзі Управління комунального майна та приватизації на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статей 53, 226 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 922/534/19, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17; на неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 та постанові Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20 у подібних правовідносинах щодо неефективності такого способу захисту, як визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке вже було реалізоване та вичерпало свою дію.

Крім того, скаржник у касаційній скарзі зазначає, про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 та вирішення виключної правової проблеми.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції, виходить із такого.

Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та ГПК України.

Прокурор у справі № 922/1822/20, що розглядається, звернувся до суду з позовом в інтересах держави самостійно.

На підтвердження підстав самостійного представництва інтересів держави прокурор у позовній заяві зазначив, що саме Харківська міська рада, яка представляє інтереси територіальної громади міста Харкова, вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади міста, а тому Харківська міська рада є відповідачем у цій справі.

Перевіряючи правильність застосування норм законодавства, що регулюють питання представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, Верховний Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у справі № 922/1822/20 зупинялося до розгляду Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, а в подальшому Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18.

За результатами розгляду зазначеної справи Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 висловлено правові позиції, які в силу частини 4 статті 300 ГПК України підлягають врахуванню судом касаційної інстанції, який у такому випадку не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги.

З урахуванням зазначених приписів процесуального законодавства та критеріїв подібності правовідносин, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, правовідносини у справі № 925/1133/18 та у справі № 922/1822/20, що розглядається, є подібними, тому суд касаційної інстанції враховує висновки, викладені у зазначеній вище постанові.

Так, у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Встановлена статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов'язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК України.

Натомість якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Таким чином, процесуальний статус сторін у справі залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведені у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

У справі № 922/1822/20, що розглядається, прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави самостійно, послався на те, що Харківська міська рада - відповідач у цій справі, рішення якого оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова, а саме, щодо приватизації шляхом викупу спірного нерухомого майна ФОП Алмакаєвим Р. М., на підставі якого в подальшому між Управлінням комунального майна та приватизації та ФОП Алмакаєвим Р. М. було укладено договір купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень, орендованих останнім.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи наявність підстав для звернення прокурора самостійно з відповідним позовом, дійшов висновку, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста дійсно має здійснювати відповідна міська рада, проте у разі, коли саме орган місцевого самоврядування вчинив дії у виді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора самостійно та визначення Харківської міської ради відповідачем, оскільки відсутній інший уповноважений орган на здійснення захисту інтересів територіальної громади міста.

Зважаючи на заявлену прокурором у справі, що розглядається, позовну вимогу про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення Харківської міської ради в частині відчуження спірних об'єктів нерухомого майна, її обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор визначив Харківську міську раду відповідачем у цій справі, навів підставу для представництва інтересів держави та обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів.

За таких обставин, висновки суду апеляційної інстанції про доведеність прокурором підстав звернення до суду самостійно та про те, що прокурор не повинен був попередньо, до звернення до суду, повідомляти про це Харківську міську раду та/або її виконавчий орган, відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18, яка наведена вище та яка врахована судом касаційної інстанції в силу частини 4 статті 300 ГПК України.

Отже, доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статей 53, 226 ГПК України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, постанові Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, викладено висновок, відповідно до якого задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію шляхом укладення відповідного договору, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним спірним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.

Схожі за змістом правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

З огляду на те, що на час звернення прокурора з позовом до суду пункт 8 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 № 757/17 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» вже був реалізований та вичерпав свою дію виконанням, а саме шляхом укладення 31.07.2018 договору № 5610-В-С між Управлінням комунального майна та приватизації та ФОП Алмакаєвим Р. М., визнання незаконним і скасування такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору купівлі-продажу та повернення об'єкта приватизації в комунальну власність.

Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Отже, доводи скаржника про обрання прокурором неефективного способу захисту прав в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування пункт 8 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 № 757/17, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду.

За таких обставин оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції необхідно скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 8 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 № 757/17 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» з мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади міста Харкова з залишенням в силі рішення суду першої інстанції про відмову у цій частині позову з мотивів, наведених у цій постанові.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір у справі, що розглядається, застосував висновки, сформовані у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, зокрема про те, що законом була передбачена єдина підстава для викупу орендарем майна - якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.

Скаржник не погоджується з такими висновками та заявив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 та вирішення виключної правової проблеми.

Вирішуючи зазначене клопотання, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив відсутність доказів щодо здійснення орендарем невід'ємних поліпшень орендованого майна як під час дії договору оренди, так і на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, внаслідок чого дійшов висновку про те, що оспорюваний пункт додатку до рішення Харківської міськради про проведення приватизації орендованого майна шляхом викупу не відповідає вимогам чинного законодавства про приватизацію, а саме положенням статей 11, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

За висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають висновкам, наведеним у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» була передбачена єдина підстава для викупу орендарем майна - якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання для цілей оренди майна (стаття 18-2).

Крім того, суд апеляційної інстанції відхилив посилання відповідачів на те, що відповідно до положень частини 2 статті 777 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 289 Господарського кодексу України, та пункту 5.6 договору оренди, орендар мав безумовне право на викуп орендованого майна, оскільки таке право підлягало реалізації виключно за умов дотримання процедури приватизації, порядок проведення якої регулюються спеціальним законодавством, зокрема, Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Наголошуючи на необхідності відступлення від висновку об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, скаржник у клопотанні послався на те, що пункт 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», відповідно до якого орендар одержує право на викуп майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки стосується саме державного майна, а в даному випадку спір виник через приватизацію комунального майна.

При цьому скаржник вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 289 Господарського кодексу України, якою визначено, що орендар має прав на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди, а також положення частини 2 статті 777 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на ii придбання.

Верховний Суд зауважує, що законодавство про приватизацію містить спеціальні норми, які підлягають переважному застосуванню.

Частиною 2 статті 345 Цивільного кодексу України приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом, що відображає правило про переважне застосування спеціальних норм.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про приватизацію державного майна», який був чинним на час прийняття радою оспорюваного рішення, відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (частина 2 статті 16-2 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», який був чинним на час прийняття радою оспорюваного рішення, об'єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).

Статтею 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено, що приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс). Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об'єктів групи Ж.

Частинами 1, 3 статті 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено, що викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України.

Відповідно до частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.

Тобто викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положень статті 11, статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів підтвердження того, ФОП Алмакаєвим Р. М., здійснювалися будь-які поліпшення орендованих ним приміщень за договором оренди від 04.01.2017 № 5091, а тому правильно вказав на помилковість висновку суду першої інстанції про відсутність порушення порядку приватизації спірного нерухомого майна.

Також правильним є висновок суду апеляційної інстанції, що посилання відповідачів на те, що відповідно до положень частини 2 статті 777 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 289 Господарського кодексу України, та пункту 5.6 договору оренди, орендар мав безумовне право на викуп орендованого майна, є безпідставними, оскільки таке право підлягало реалізації виключно за умов дотримання процедури приватизації, порядок проведення якої регулюються спеціальним законодавством, зокрема, Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Ураховуючи зазначені вище положення законодавства, встановлені обставини щодо відсутності доказів здійснення ФОП Алмакаєвим Р. М. невід'ємних поліпшень орендованих ним приміщень, та враховуючи висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, суд апеляційної дійшов обґрунтованого висновку про порушення відповідачами вимог Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» при проведенні приватизації спірного нерухомого майна.

З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції зазначає, що доводи скаржника, наведенні у клопотанні, не спростовують правового висновку, на необхідності відступлення від якого наполягає скаржник, та не містять вагомих аргументів, які можуть бути підставою для відступу від цього висновку.

Крім того, Верховний Суд зауважує, що таку правову позицію було неодноразово відображено, зокрема у постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/1009/20, від 24.03.2021 у справі № 922/3276/19, від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18, від 13.04.2021 у справі № 922/3852/19, від 07.07.2021 у справі № 922/318/20, від 30.11.2021 у справі № 922/2761/19, від 13.04.2021 у справі № 922/2934/19, від 20.04.2021 у справі № 922/2811/19 у подібних правовідносинах щодо приватизації способом викупу комунального майна територіальної громади.

Крім того, посилаючись у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на наявність виключної правової проблеми, скаржник належним чином не довів та не обґрунтував того, що справа № 922/1822/20 дійсно містить виключну правову проблему, а її передача на розгляд Великої Палати Верховного Суду є необхідною для забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики у справах зі спорів, що виникають з подібних правовідносин.

З огляду на викладене, відсутні підстави для передачі справи № 922/18/22/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, тому суд касаційної інстанції залишає без задоволення таке клопотання скаржника.

Верховний Суд зауважує, що при вирішенні спору щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладеного на підставі рішення органу місцевого самоврядування про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади, має надаватись юридична оцінка необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, дійшов висновку, що позбавлення ФОП Алмакаєва Р. М. майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкретності продажу, передбачених статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Порушення Харківською міськрадою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недоотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом.

Харківська міська рада, розпорядившись таким чином спірним нерухомим майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який лише декілька місяців орендував комунальне майно і не здійснив його невід'ємних поліпшень, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.

У справі, що розглядається судом апеляційної інстанції, встановлено обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря.

Отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.

Повернення у власність територіальної громади спірного нерухомого майна, незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, щоб таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.

З урахуванням викладеного позбавлення ФОП Алмакаєва Р. М. спірного нерухомого майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна здійснено останнім з порушенням вимог чинного законодавства, а саме частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», внаслідок недобросовісних дій самого ФОП Алмакаєва Р. М.

Подібні висновки викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/1009/20, від 24.03.2021 у справі № 922/2244/19, від 24.03.2021 у справі № 922/3276/19, у від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18, від 01.04.2021 у справі № 922/250/20.

Отже, вирішуючи спір у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, з посиланням на усталену судову практику (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 та постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18, від 01.04.2021 у справі № 922/250/20) дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 31.07.2018 № 5610-В-С і зобов'язання ФОП Алмакаєва Р. М. повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради спірне нерухоме майно з огляду на нездійснення ФОП Алмакаєвим Р. М. невід'ємних поліпшень орендованого майна, внаслідок чого об'єкт приватизації вибув із комунальної власності територіальної громади міста Харкова з порушенням вимог чинного на той час законодавства про приватизацію, як наслідок, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови в цій частині.

Разом з тим, суд касаційної інстанції зазначає, що заявлена прокурором позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 31.07.2018 № 5610-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації та ФОП Алмакаєвим Р. М., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н .В. і зареєстрованого в реєстрі за № 2659, шляхом скасування його державної реєстрації, в частині «…скасування його державної реєстрації» не відповідає вимогам статті 162 ГПК України, оскільки носить не конкретний характер та не містить будь-яких правових обґрунтувань, на що не звернув увагу суд апеляційної інстанції, ухвалюючи своє рішення у цій справі.

З огляду на викладене і положення статті 14, частини 5 статті 269, частини 3 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості вирішити зазначену частину позовної вимоги, тому в абзаці 4 резолютивної частини постанови Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 слід виключити слова «скасувавши його державну реєстрацію».

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Відповідно до частин 1, 4 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову в повному обсязі не відповідає положенням статей 86, 236, 269 ГПК України щодо всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково, оскаржувану постанову - скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним і скасування пункту 8 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 № 757/17, залишивши в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні зазначеної позовної вимоги з мотивів, наведених у цій постанові; змінити, виключивши із абзацу 4 резолютивної частини слова «скасувавши його державну реєстрацію». В решті оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню шляхом залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні однієї позовної вимоги немайнового характеру, Верховний Суд, керуючись правилами, передбаченими статтею 129 ГПК України, вбачає підстави для здійснення розподілу судових витрат у виді судового збору у сумі 4 204,00 грн, сплаченого Управління комунального майна та приватизації за подання касаційної скарги шляхом покладання на Харківську обласну прокуратуру обов'язку з відшкодування витрат скаржника у зазначеній сумі, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

При цьому суд касаційної інстанції враховує висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 про те, що звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб'єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов'язки, пов'язані з розподілом судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 у справі № 922/1822/20 скасувати в частині задоволення позовної вимоги Керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 про визнання незаконним та скасування пункту 8 додатку 1 до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 № 757/17 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», а рішення Господарського суду Харківської області від 20.10.2020 в частині відмови у задоволенні зазначеної позовної вимоги залишити в силі з мотивів, наведених у цій постанові.

3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 у справі № 922/1822/20 змінити, виключивши із абзацу 4 резолютивної частини слова «скасувавши його державну реєстрацію». В решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 залишити без змін.

4. Стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 4 204,00 грн (чотири тисячі двісті чотири гривні) витрат зі сплати судового збору, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

5. Доручити Господарському суду Харківської області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

Л. І. Рогач