Постанова

від 09.10.2024 по справі 922/3614/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/3614/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Краснова Є. В.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Костюк О. В.,

Харківської міської ради - Руденко Д. Ю.,

Приватного акціонерного

товариства «Харківстальконструкція» - не з`явився,

Товариства з обмеженою

відповідальністю «Ігуана Ресурс» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 (у складі колегії суддів: Радіонова О. О. (головуючий), Зубченко І. В., Чернота Л. Ф.)

у справі № 922/3614/21

за позовом Керівника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова

до Харківської міської ради, Приватного акціонерного товариства «Харківстальконструкція», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ігуана Ресурс»

про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним договору, повернення ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року Керівник Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Приватного акціонерного товариства «Харківстальконструкція» (далі - ПрАТ «Харківстальконструкція»), Товарства з обмеженою відповідальністю «Ігуана Ресурс» (далі - ТОВ «Ігуана Ресурс»), в якій просив суд:

- визнати незаконним та скасувати пункт 9 Додатку 2 до рішення 32 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 18.12.2019 № 1903/19 «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель та споруд»;

- визнати незаконним та скасувати пункт 13 Додатку 3 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 № 2017/20 «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель та споруд»;

- визнати незаконним та скасувати пункт 52 Додатку 4 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 24.06.2020 № 2149/20 «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд»;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 08.12.2020 загальною площею 0,8478 га з кадастровим номером 6310138500:12:004:0055, що розташована за адресою: вул. Велозаводська, 3 у м. Харкові, укладений між Харківською міською радою та ТОВ «Ігуана Ресурс»;

- зобов`язати ТОВ «Ігуана Ресурс» повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: вул. Велозаводська, 3 у м. Харкові площею 0,8478 га, кадастровий номер 6310138500:12:004:0055, Харківській міській раді.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що прийняття оспорюваних пунктів рішень Харківською міською радою та набуття ТОВ «Ігуана Ресурс» права оренди на спірну земельну ділянку відбулось з порушенням норм земельного законодавства щодо відведення юридичній особі земельної ділянки комунальної власності. Крім того, ТОВ «Ігуана Ресурс» без належного обґрунтування надано в оренду спірну земельну ділянку площею, неспівмірно більшою від площі, яку займає розташоване на ній нерухоме майно орендаря.

Разом з цим, обґрунтовуючи підставу для звернення до суду в інтересах держави прокурор, зокрема, зазначив, що Харківська міська рада вчинила дії, які негативно впливають на інтереси територіальної громади та є відповідачем у справі, тому прокурор подає зазначений позов як самостійно.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.12.2021 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його необґрунтованості та недоведеності.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2021 скасовано. Ухвалено нове рішення. Закрито провадження у справі № 922/3614/21 в частині позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування пункту 9 Додатку 2 до рішення 32 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 18.12.2019 № 1903/19 «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель та споруд» та визнання незаконним та скасування пункту 13 Додатку 3 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 № 2017/20 «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель та споруд», на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки спір у зазначеній частині позову не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. У решті позов прокурора залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування пунктів додатків до рішень Харківської міської ради від 18.12.2019 № 1903/19 та від 26.02.2020 № 2017/20, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спір щодо визнання таких рішень незаконними та їх скасування є публічно-правовим, оскільки при прийнятті оскаржуваних рішень орган державної влади виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах, а тому не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Разом з цим, залишаючи у решті позов без розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність прокурором дотримання порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», зокрема щодо звернення до уповноваженого органу із повідомленням про наявність підстав для подання позову до суду, а відтак відсутні підстави стверджувати, що захист інтересів територіальної громади не здійснює або неналежним чином здійснює орган місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у листопаді 2022 року Заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судам апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2022, а справу № 922/3614/21 передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

У поданій касаційній скарзі прокурор на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм статті 20, частини 1 статті 231 ГПК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 265/2828/17, від 17.02.2021 у справі № 813/1009/17, у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 922/443/20; на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, постановах Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 916/749/17, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 09.09.2020 у справі № 917/342/19, від 25.09.2020 у справі № 921/341/19, від 16.03.2021 у справі № 922/1009/20, від 24.03.2021 у справах № 922/3276/19, № 922/2444/19, від 30.03.2021 у справі № 922/749/20.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Сухового В. Г. від 15.12.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 922/3614/21 за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 08.02.2023.

Харківська міська рада у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, з урахуванням висновків Верховного Суду, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Харківською обласною прокуратурою подано письмові пояснення щодо доводів Харківської міської ради, наведених у відзиві на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Сухового В. Г. від 08.02.2023 зупинено касаційне провадження у справі № 922/3614/21 до закінчення перегляду у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі № 925/1133/18.

Ухвалою судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.09.2023 справу № 925/1133/18 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

17.07.2024 в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

24.07.2024 до Верховного суду надійшло клопотання Заступника Генерального прокурора про поновлення касаційного провадження у справі № 922/3614/21.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2024 у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_1 у відставку справу № 922/3614/21 передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючий, Зуєв В. А., Краснов Є. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Краснова Є. В. від 29.07.2024 поновлено касаційне провадження у справі № 922/3614/21 за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2022; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.10.2024.

ПрАТ «Харківстальконструкція» та ТОВ «Ігуана Ресурс» у судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення ПрАТ «Харківстальконструкція`та ТОВ «Ігуана Ресурс» ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, те, що зазначені учасники справи не звертався до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників ПрАТ «Харківстальконструкція» та ТОВ «Ігуана Ресурс».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора, Харківської міської ради, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції, виходить із такого.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формувала правові позиції, відповідно до яких юрисдикція судового спору визначається за предметом спору, тобто за змістом та дійсним характером спірних правовідносин.

Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 805/4505/16-а). Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 804/14471/15).

Розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Предметом позовних вимог прокурора у даній справі, зокрема, є оскарження одночасно пунктів додатків до рішень органу місцевого самоврядування як про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки та погодження такої документації, так і про надання земельної ділянки в оренду.

З прийняттям рішення про передачу спірної земельної ділянки в оренду ТОВ «Ігуана Ресурс», рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки та погодження такої документації було реалізовано та стало підставою для надання земельної ділянки в користування. Предметом перевірки судом зазначених рішень є не законність дій суб`єкта владних повноважень щодо надання дозволу на виготовлення проекту на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки та погодження такої документації, а фактично правильність формування волі власника стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, оскільки в такому випадку оспорювані рішення в своїй сукупності є формою волевиявлення орендодавця щодо зміни в майбутньому правовідносин на договірні (орендні).

Подібні висновки наведені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.06.2018 у справі № 265/2828/17, від 17.02.2021 у справі № 813/1009/17 та постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Таким чином, зважаючи на характер спірних правовідносин, спір у даній справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування зазначених вище рішень Ради не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а виник вже із майнових відносин приватноправового характеру, а тому, з урахуванням суб`єктного складу сторін, розгляд цих вимог має здійснюватися в порядку господарського судочинства.

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання незаконними та скасування пунктів додатків до рішень Харківської міської ради від 18.12.2019 № 1903/19 та від 26.02.2020 № 2017/20 є помилковим.

Перевіряючи правильність застосування норм законодавства, що регулює питання представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, Верховний Суд зазначає таке.

Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та ГПК України.

Прокурор у справі № 922/3614/21, що розглядається, звернувся до суду з позовом в інтересах держави самостійно.

На підтвердження підстав самостійного представництва інтересів держави прокурор у позовній заяві зазначив, що саме Харківська міська рада, яка представляє інтереси територіальної громади міста Харкова, вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади міста, а тому Харківська міська рада є відповідачем у цій справі.

Касаційне провадження у справі № 922/3614/21 зупинялося до розгляду Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, а в подальшому Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18.

За результатами розгляду зазначеної справи Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 висловлено правові позиції, які в силу частини 4 статті 300 ГПК України підлягають врахуванню судом касаційної інстанції, який у такому випадку не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги.

З урахуванням зазначених приписів процесуального законодавства та критеріїв подібності правовідносин, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, правовідносини у справі № 925/1133/18 та у справі № 922/3614/21, що розглядається, є подібними, тому суд касаційної інстанції враховує висновки, викладені у зазначеній вище постанові.

Так, у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Встановлена статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК України.

Натомість якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Таким чином, процесуальний статус сторін у справі залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведені у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

У справі № 922/3614/21, що розглядається, прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави самостійно, послався на те, що Харківська міська рада - відповідач у цій справі, рішення якого оскаржуються через недотримання вимог законодавства стосовно надання дозволу на розроблення, погодження технічної документації щодо поділу земельної ділянки та передачі спірної земельної ділянки в оренду ТОВ «Ігуана Ресурс» для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «П-1».

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та, залишаючи без розгляду позов прокурора в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення ділянки, дійшов висновку про відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави у цій справі, оскільки існує уповноважений суб`єкт владних повноважень - Харківська міська рада, до якого прокурор всупереч вимогам статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не звертався перед поданням позову.

Зважаючи на заявлену прокурором у справі, що розглядається, позовні вимоги про визнання незаконними та скасування пунктів додатків до рішень Харківської міської ради в частині надання дозволу на розроблення, погодження технічної документації щодо поділу земельної ділянки та передачі спірної земельної ділянки в оренду, їх обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор визначив Харківську міську раду відповідачем у цій справі, навів підставу для представництва інтересів держави та обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів.

Разом з тим суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не погодився з обґрунтуванням прокурора підстав представництва та дійшов висновку про недоведеність прокурором дотримання порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».

Такий висновок суду апеляційної інстанції суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18, яка наведена вище.

Ураховуючи наведене, висновки суду апеляційної інстанції про відсутність у прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави самостійно та про залишення позову в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення ділянки без розгляду є помилковими.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина 6 статті 310 ГПК України).

Ураховуючи наведене, керуючись принципом верховенства права, а також положеннями частини 4 статті 300 ГПК України, Верховний Суд переглянувши у касаційному порядку оскаржуване судове рішення, дійшов висновку про задоволення касаційної скарги прокурора та скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

За результатами розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 у справі № 922/3614/21 скасувати.

3. Справу № 922/3614/21 передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

Є. В. Краснов