Постанова

від 13.01.2025 по справі 922/3614/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року м. Харків Справа №922/3614/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

прокуратури (позивача) Кадацька Д.М., посвідчення №072726 від 01.03.2023 року;

першого відповідача Руденко Д.Ю., посвідчення №2921 дійсне до 31.12.2025 року;

другого відповідача не з`явився;

третього відповідача не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№2688Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2021 року у справі №922/3614/21,

за позовом Керівника Немишлянської окружної прокуратури м.Харкова,

до 1. Харківської міської ради, м.Харків,

2. Приватного акціонерного товариства «Харківстальконструкція», м.Харків,

3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Ігуана Ресурс», м.Харків,

про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним договору, повернення ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року Керівник Немишлянської окружної прокуратури м.Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради, ПАТ «Харківстальконструкція» та ТОВ «Ігуана Ресурс», в якій просив суд:

- визнати незаконним та скасувати п. 9 додатку 2 до рішення 32 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель та споруд» від 18.12.2019 року №1903/19;

- визнати незаконним та скасувати п. 13 додатку 3 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель та споруд» від 26.02.2020 року №2017/20;

- визнати незаконним та скасувати п. 52 додатку 4 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель та споруд» від 24.06.2020 року №2149/20;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 08.12.2020 року загальною площею 0,8478 га з кадастровим номером 6310138500:12:004:0055, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Харківською міською радою та ТОВ «Ігуана Ресурс»;

- зобов`язати ТОВ «Ігуана Ресурс» повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: вул. Велозаводська, 3 у м.Харкові площею 0,8478 га, кадастровий номер 6310138500:12:004:0055, Харківській міській раді.

Також просив суд покласти на відповідачів судові витрати.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.12.2021 року у справі №922/3614/21 (повний текст складено 04.01.2022 року, суддя Жигалкін І.П.) у позові відмовлено.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури з вказаними рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2021 року та прийняти нове судове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Апелянт також просив суд здійснити розподіл судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що судове рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме ст.ст.124, 134, 135 Земельного кодексу України, ст.6 Закону України «Про оренду землі» та процесуального права, а саме ст.ст. 76-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України. Прокурор наполягає на тому, що під час ухвалення рішень Харківська міська рада діяла всупереч наданих повноважень, а надання у користування спірної земельної ділянки відбулось без проведення земельних торгів.

Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що відповідно до положень ст. 377 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 120 Земельного кодексу України до особи переходить право власності, право користування на земельну ділянку без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Наразі право власності чи право користування на спірну земельну ділянку площею 0,8478 га не було оформлено попереднім власником розташованого на ній нерухомого майна ПрАТ «Харківстальконструкція», а отже у подальшому не могло виникнути переходу такого права до ТОВ «Ігуана Ресурс».

Звертає увагу, що ТОВ «Ігуана Ресурс» безпідставно отримано в оренду земельну ділянку, яка в 17 разів (при мінімальній площі) та в 12 разів (при максимальній площі) перевищує загальну площу будівлі. Так, позивач вказує, що ним у встановлений законом спосіб доведено факт невідповідності площі спірної земельної ділянки площі розташованого на ній нерухомого майна шляхом доручення до матеріалів справи розрахунку щільності забудови, який проведено уповноваженою особою з відповідною кваліфікацією, яка володіє необхідними спеціальними знаннями.

Таким чином, на думку скаржника судом першої інстанції всупереч норм ст. 86 та ст. 236 Господарського процесуального кодексу України не надано оцінки доводам прокурора щодо явної невідповідності площі об`єктів нерухомості, належних відповідачу, площі наданої в оренду земельної ділянки та не враховано висновки Верховного Суду з розгляду аналогічних спорів, які в силу ч.ч.5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковими для судів при застосування таких норм права.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 року апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2021 року у справі №922/3614/21 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування п. 9 додатку 2 до рішення 32 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель та споруд» від 18.12.2019 року №1903/19 та визнання незаконним та скасування п. 13 додатку 3 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель та споруд» від 26.02.2020 року №2017/20, на підставі п.1. ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з тим, що спір в даній частині позову не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Залишити позов прокурора без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України в частині: визнання незаконним та скасування п. 52 додатку 4 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 24.06.2020 року №2149/20; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 08.12.2020 року загальною площею 0,8478 га з кадастровим номером 6310138500:12:004:0055, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Харківською міською радою та ТОВ «Ігуана Ресурс»; зобов`язання ТОВ «Ігуана Ресурс» повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,8478 га, кадастровий номер 6310138500:12:004:0055, Харківській міській раді.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.10.2024 року у справі №922/3614/21 касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено; постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 року у справі №922/3614/21 скасовано; справу постановлено передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Так, Верховний Суд у постанові зробив висновок, що зважаючи на характер спірних правовідносин, спір у даній справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування зазначених вище рішень Ради не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а виник вже із майнових відносин приватноправового характеру, а тому, з урахуванням суб`єктного складу сторін, розгляд цих вимог має здійснюватися в порядку господарського судочинства.

Крім того, суд касаційної інстанції вказав, що висновки суду апеляційної інстанції про відсутність у прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави самостійно та про залишення позову в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення ділянки без розгляду є помилковими. Зокрема, зважаючи на заявлену прокурором у справі, що розглядається, позовні вимоги про визнання незаконними та скасування пунктів додатків до рішень Харківської міської ради в частині надання дозволу на розроблення, погодження технічної документації щодо поділу земельної ділянки та передачі спірної земельної ділянки в оренду, їх обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор визначив Харківську міську раду відповідачем у цій справі, навів підставу для представництва інтересів держави та обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів.

13.11.2024 року матеріали справи №922/3614/21 надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.11.2024 року прийнято до апеляційного провадження справу №922/3614/21 за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2021. Встановлено строк на протязі якого відповідачі мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку.

Вказана ухвала була направлена зареєстрованим учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 14.11.2024 року. На адресу третього відповідача ухвала суду від 14.11.2024 року була направлена засобами поштового зв`язку (рекомендоване повідомлення).

Від першого відповідача Харківської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№15455 від 03.12.2024 року), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні 12.12.2024 року з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі та з метою повного і всебічного розгляду справи по суті, враховуючи неможливість закінчення розгляду справи в даному судовому засіданні, оголошено перерву до 13.01.2025 року про що винесено ухвалу.

Вказана ухвала була направлена зареєстрованим учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 13.12.2024 року. На адресу третього відповідача ухвала суду від 12.12.2024 року була направлена засобами поштового зв`язку (рекомендоване повідомлення), однак повернулось до суду з позначкою поштового відділення «за відсутністю адресата».

У судовому засіданні 13.01.2025 року представник апелянта підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представник першого відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

Представник другого та третього відповідачів у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд в ухвалах від 14.11.2024 року та від 12.12.2024 року доводив до відома учасників справи, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.

Таким чином, з огляду на наявність відомостей про направлення ПрАТ «Харківстальконструкція» та ТОВ «Ігуана Ресурс» ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, те, що зазначені учасники справи не зверталися до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представників ПрАТ «Харківстальконструкція» та ТОВ «Ігуана Ресурс».

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6312166982020 від 13.01.2020 року, виготовлений на замовлення ПрАТ «Харківстальконструкція», 18.02.2014 року Управлінням Держземагенства у м.Харкові проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим №6310138500:12:004:0045 загальною площею 3,5334 га.

Відповідно до деталізованої інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності від 10.08.2021 року №269903195 Департаментом реєстрації Харківської міської ради 28.11.2019 року проведено державну реєстрацію права власності Харківської міської ради на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 3,5334 га з кадастровим №6310138500:12:004:0045 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "Г-3" (адміністративний корпус профілакторію), літ. "Д-1" (майстерня профілакторію), літ. "З-1" (склад профілакторію), літ. "Ж-1" (склад), літ. "Е-1" (операторська ПММ), літ. "И-1" (склад ПММ), літ. "К-1" (склад), літ. "М-1" (ремонті майстерні), літ. "Н-1" (ковальня), літ. "О-1" (майстерня), літ. "П-1" (склад-гараж), літ. "Р-1" (майстерня), літ. "Л-1" (склад).

Згідно п. 9 додатку 2 до рішення 32 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель та споруд» від 18.12.2019 року №1903/19 територіальною громадою м.Харкова на підставі заяви генерального директора ПрАТ «Харківстальконструкція» Гоготова В.В. від 16.12.2019 року №16-К на адресу Харківського міського голови змінено вид використання земельної ділянки комунальної власності площею 3,5334 га (кадастровий №6310138500:12:004:0045) на «для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель» по АДРЕСА_1 .

Надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 3,5334 га комунальної власності (кадастровий №6310138500:12:004:0045) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель по АДРЕСА_1 . Фінансування робіт із землеустрою забезпечити за рахунок коштів ПрАТ «Харківстальконструкція» згідно укладеної угоди з розробником документації із землеустрою.

Відповідно до п. 13.1. додатку 3 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель та споруд» від 26.02.2020 року №2017/20 на підставі заяви генерального директора ПрАТ «Харківстальконструкція» від 13.02.2020 року територіальною громадою м.Харкова погоджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 3,5334 га (кадастровий №6310138500:12:004:0045) комунальної власності на земельну ділянку 1 площею 2,6856 га, земельну ділянку 2 площею 0,8478 га для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель по АДРЕСА_1 .

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.01.2021 року №НВ-0006292072021 на підставі затвердженої технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок відділом у м.Харкові Головного управління Держгеокадастру в Харківській області 08.04.2020 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 0,8478 га з кадастровим №6310138500:12:004:0055 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "П-1" (виробничий цех).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.08.2021 року №269904983, нежитлова будівля літ. "П-1" загальною площею 860,1 кв.м., що розташована на земельній ділянці з кадастровим №6310138500:12:004:0055 та зареєстрована 21.05.2021 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Л.М. на підставі договору купівлі-продажу за №647 від 17.04.2008 року за ПрАТ «Харківстальконструкція».

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 26.05.2020 року за №984 ПрАТ «Харківстальконструкція» передано у власність ТОВ «Ігуана Ресурс» нежитлову будівлю літ. "П-1" загальною площею 860,1 кв.м., до складу якої входить під`їзна колія №1 довжиною 162,0 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Велозаводська, 3.

Відповідно до п. 52 додатку 4 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель та споруд» від 24.06.2020 року №2149/20 ТОВ «Ігуана Ресурс» змінено вид використання земельної ділянки комунальної власності площею 0,8478 га (кадастровий №6310138500:12:004:0055) на - для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "П-1" (виробничий цех) по АДРЕСА_1 ; надано в оренду строком до 01.07.2025 року земельну ділянку комунальної власності площею 0,8478 га (кадастровий №6310138500:12:004:0055) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "П-1" (виробничий цех) по АДРЕСА_1 .

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.08.2021 року №269924572 встановлено, що Департаментом реєстрації Харківської міської ради 08.12.2020 року на підставі витягу з Державного земельного кадастру від 08.07.2020 року за №НВ-6313398652020 проведено державну реєстрацію права власності Харківської міської ради на спірну земельну ділянку.

На підставі рішення Харківської міської ради 08.12.2020 року між Харківською міської радою та ТОВ «Ігуана Ресурс» укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,8478 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості з кадастровим №6310138500:12:004:0055, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Велозаводська, 3, державна реєстрація якого проведена Департаментом реєстрації Харківської міської ради 08.12.2020 року.

Прокурор зазначав, що зазначені рішення Харківської міської ради про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 3,5334 га комунальної власності (кадастровий №6310138500:12:004:0045) за рахунок коштів ПрАТ «Харківстальконструкція», погодження технічної документації, надання в оренду ТОВ «Ігуана Ресурс» спірної земельної ділянки не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема без проведення земельних торгів. Звертав увагу, що об`єкт нерухомості має загальну площу 0,086 га, тоді як площа новоствореної земельної ділянки становить 0,8478 га, тобто, площа нежитлової будівлі літ. «П-1» (виробничий цех) становить лише 10,14% від площі земельної ділянки, яка передана у користування на праві оренди. У позові зазначено, що згідно результатів висновку ТОВ «Ігуана Ресурс» отримано в оренду земельну ділянку, яка в 17 разів (при мінімальній площі) та в 12 разів (при максимальній площі) перевищує загальну площу будівлі. При цьому, спірні рішення Харківської міської ради не містять чіткого зазначення, які саме будівлі/будівля або їх частини (площа, установлені межі, як це передбачено ч.1 ст.79 Земельного кодексу України) призначалися/призначались та були необхідні саме для обслуговування будівель відповідно до вимог ч. 2 ст. 377 ЦК України, ні посилання на землевпорядну документацію, якою визначена така земельна ділянка відповідно до ДБН та СНіП. У скарзі зазначив, земельні ділянка попереднім власником нерухомого майна не була оформлена належним чином.

Відповідно до частини 2 статті ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до статті 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до вимог статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.

З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюють управління і самостійно вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Такі ж положення закріплені в статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними, що кореспондується із вимогами частини 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Згідно з п.5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до п.34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з приписами ч.5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

При цьому, враховуючи вимоги ст. 19 Конституції України, територіальна громада м.Харкова як власник спірної ділянки делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Харківська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначено що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Порядок надання земельних ділянок регулюється Земельним кодексом України.

Відповідно до п.1 ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (ч.2 ст. 123 Земельного кодексу України).

За приписами ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Щодо посилань на необхідність проведення земельних торгів з метою отримання земельної ділянки в оренду, слід вказати наступне.

Частиною 1 ст. 124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Приписами ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Такими випадками за змістом ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України є: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. У такому разі земельні ділянки державної чи комунальної власності (або права на них) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Частина 2 ст. 134 Земельного кодексу України не ставить підстави продажу права оренди земельної ділянки без застосування конкурентних засад в залежність від розміру об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на земельній ділянці, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб та виду використання земельної ділянки.

Як вбачається із матеріалів справи, на земельній ділянці з кадастровим номером 6310138500:12:004:0055, наданій у користування відповідачу, розташовані об`єкти нерухомого майна, що належить на власності відповідачу, що виключає відчуження вказаної земельної ділянки виключно на конкурентних засадах.

За вимогами ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.08.2021 року за №269904983 нежитлова будівля літ. «П-1», загальною площею 860,1 кв.м., що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 6310138500:12:004:0055 зареєстрована 21.05.2020 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Л.М. на підставі договору купівлі-продажу за №647 від 17.04.2008 року за ПрАТ «Харківстальконструкція», що на підставі договору купівлі-продажу від 26.05.2020 року за №984 ПрАТ «Харківстальконструкція» передано у власність ТОВ «Ігуана Ресурс» нежитлову будівлю літ. «П-1», загальною площею 860,1 кв.м., до складу якої входить під`їзна колія № НОМЕР_1 , довжиною 162,0 м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно зі ст. 34 Закону України «Про державний земельний кадастр», на кадастровому плані земельної ділянки відображаються, зокрема, контури об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці.

Відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, що є складовою проекту землеустрою, контури вищевказаних об`єктів та їх умовні позначення відображені на кадастровому плані земельної ділянки.

Аналогічні відомості щодо об`єктів нерухомого майна (контури будівель) були відображені на кадастровому плані у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Відповідно до кадастрового плану земельної ділянки (кадастровий номер 6310138500:12:004:0055), що є складовою витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-006292072021, на кадастровому плані позначено контури вищевказаних об`єктів - будівлі та споруди (залізнична колія), що є її складовою.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Станом на час прийняття Харківською міською радою оскаржуваного рішення від 24.06.2020 року №2149/20 ТОВ «Ігуана Ресурс» мало у власності нежитлову будівлю літ. «П-1» за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано, незаконним не визнано.

Відповідно до Закону України «Про державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно зі ст. 20 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Так, за змістом ст. 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній як на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, так і на час прийняття оскаржених рішень органу місцевого самоврядування та укладення договору оренди) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (частина 1). Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина 2).

Аналогічні положення закріплено у статті 377 Цивільного кодексу України (у відповідній редакції).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 року у справі №910/18560/16, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені, сформулювала висновки про те, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

При цьому, за висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.09.2023 року у справі №918/1132/22, відсутність оформленого договору оренди земельної ділянки не припиняє права власника користуватися належними йому об`єктами нерухомого майна, а таке користування є неможливим без одночасного користування земельною ділянкою під цими об`єктами.

Отже, із набуттям права власності на об`єкт нерухомості (будівлю, споруду) особа набуває і прав на землю, до яких, у тому числі, належить право користування земельною ділянкою.

Земельна ділянка по АДРЕСА_1 , на якій розташовано належний Товариство з обмеженою відповідальністю «Ігуана Ресурс» на праві власності об`єкт нерухомого майна, належить до земель комунальної власності.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (частина 1 статті 124 Земельного кодексу України). Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Згідно із частиною 2 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

За змістом частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (частина 3 статті 124 Земельного кодексу України).

Отже, зазначеними нормами законодавства передбачено, що у разі розташування на земельних ділянках державної чи комунальної власності об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб, законом охороняються і права зазначених осіб на відповідні земельні ділянки, на яких розташовано згадані об`єкти, при цьому такі земельні ділянки або права на них в силу частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

За наведених обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ігуана Ресурс», набувши право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , набуло право на отримання земельної ділянки, на якій цей об`єкт розташовано, а також на ту частину земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування такого об`єкта, зокрема в користування в порядку частини 2 статті 134, статті 123, статті 124 Земельного кодексу України.

Прокурор в апеляційній скарзі посилається на аналогічну судову практику, викладену у постановах Верховного Суду у справах №592/6097/15, №910/13129/17, №910/23595/17.

Верховний Суд України свого часу визначав, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (постанова Верховного Суду України від 29.03.2017 року у справі №444/2909/15-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Постанова Верховного Суду у справі №592/6097/15 не є судовим рішеннями в подібних правовідносинах, оскільки у попереднього власника нежитлового приміщення (міні-магазину) був договір оренди земельної ділянки, в межах і на умовах якого до нового власника повинна перейти земельна ділянка. Зокрема предметом спору є оскарження рішення органу місцевого самоврядування щодо відведення земельної ділянки, яка є суміжною з земельною ділянкою, на якій розташовано нежитлове приміщення належне відповідачу на праві приватної власності.

Так само постанова Верховного Суду у справі №910/13129/17 не є судовим рішеннями в подібних правовідносинах тому, що спірна земельна ділянка передана у користування для експлуатації та обслуговування будівель транспортної інфраструктури. У цій справі інші (не тотожні): предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 06.11.2019 року по справі №910/23595/17 зазначено, що судами не надано правової оцінки тому, якими належними і допустимими доказами прокурор як позивач у справі підтвердив свої доводи про безпідставне, значне перевищення площі земельної ділянки, наданої в оренду ТОВ «ВТП Лангора», порівняно з площею об`єктів нерухомості відповідача і необхідності проведення в такому випадку земельних торгів, з огляду на те, що нормами чинного законодавства не встановлено порядок визначення або нормативи розміру та меж земельних ділянок, необхідних для обслуговування будинків або споруд, виключно в межах периметру фундаменту такого нерухомого майна. Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування будівлі (споруди), мало бути визначено прокурором при зверненні до суду з відповідним позовом або визначено шляхом проведення у справі експертизи з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Харківська міська рада, діючі на підставі чинного законодавства, в межах наданих повноважень, прийняла оскаржуване рішення, а враховуючи, що право оренди набуте в результаті проведення державними органами законодавчо встановлених процедур, то відповідальність за вказані процедури не може покладатися на Харківську міську раду, яка розраховувала на їх належність та легітимність.

Щодо тверджень прокурора про розмір земельної ділянки, на отримання якої має право відповідач, слід вказати таке.

У відповідності до ч. 1 ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру

Проект землеустрою сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за відповідним проектом. Склад проекту землеустрою визначається ст. 50 Закону України «Про землеустрій».

Ключову роль у питанні раціонального (чи не раціонального) використання земельної ділянки відіграє саме проект землеустрою, за яким таку ділянку було відведено у користування, позаяк саме у ньому враховуються усі особливості формування ділянки. Так, в силу специфіки місцевості, виду господарської діяльності, логістичних параметрів та багатьох інших чинників, площа (та, зокрема, і «геометричні розміри») земельної ділянки може перевищувати площу нерухомості, яка на такій ділянці знаходиться. При поданні позову з підстав (надмірність площі земельної ділянки порівняно з площею розташованої на ній нежитлової будівлі), які заявляє прокурор у даній справі, слід враховувати, що одним із можливих способів доказування, крім експертизи, є саме обставини наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою чи той факт, що проект землеустрою не відповідає вимогам закону або є необґрунтованим. Сама по собі констатація факту того, що площа відведеної земельної ділянки є більшою у математичному порівнянні з площею нерухомості, без обґрунтування належними та допустимими доказами, не може вважатися належним обґрунтуванням позову та не дає підстав для його задоволення.

Доведення обставин, пов`язаних з обґрунтованістю землевпорядної документації, в тому числі щодо розміру земельної ділянки покладається на сторони в судовому процесі. При цьому відповідно до загальних засад господарського судочинства, визначених статтями 2, 13, 14, 74, 86, 237 Господарського процесуального кодексу України, позивач у справах зазначеної категорії повинен довести належними доказами ту обставину, що неналежними доказами є розроблений на замовлення відповідача проект землеустрою чи технічна документація із землеустрою, в яких власне і визначається конкретна площа земельної ділянки.

Сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову.

У зв`язку з цим, оскаржуючи законність передачі земельної ділянки у користування з мотивів неспівмірності площі відведеної земельної ділянки порівняно з площею будівлі, розташованої на цій земельній ділянці, саме позивач повинен належними і допустимими доказами довести розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на землі майна, що відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 Господарського процесуального кодексу України.

Державні будівельні норми, «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92», затверджені наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 року за №44; Державні будівельні норми ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій, затверджені Наказом Мінрегіону №104 від 26.04.2019 року, Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 року №173; Державні будівельні норми «Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005», затверджені наказом Держбуду України від 18.05.2005 року №80 не містять норм, які б прямо встановлювали нормативи розміру та межі земельних ділянок, не ставлять в залежність площу земельної ділянки від розміру нерухомого майна, що розташоване на ній, як і не ставить площу відведеної земельної ділянки в залежність від площі споруд, що на них знаходиться.

У пункті 6.1 Державні будівельні норми «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92», на який посилається прокурор, а також у примітках 1 та 2 вказується, що для розрахунку установ і підприємств обслуговування слід враховувати нормативи забезпеченості, які відображають соціально гарантований рівень відповідно до таблиці 6.1. Наведені у таблиці 6.1 нормативи є усередненими показниками по Україні (з розбивкою на міські і сільські поселення) і у кожному конкретному випадку підлягають уточненню у процесі проектування залежно від демографічного прогнозу, величини поселення і його місця у системі розселення, виробничого і соціально-культурного потенціалів тощо.

Необґрунтованим та безпідставним є посилання прокурора на п. 3.25 та п. 3.25а ДБН 360-92, як на підставу визначення площі земельної ділянки під нежитловими будівлями, оскільки ці норми передбачають, що відстань до сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1.0 м. а відстань між житловими будинками та господарськими спорудами слід приймати відповідно від санітарних норм.

Отже, п. 3.25а ДБН 360-92 також не визначає площу земельної ділянки, а в цьому пункті мова йде про відстань між житловими будинками та господарськими спорудами, а також відстань до сусідньої земельної ділянки.

Крім того, ДБН 360-92 передбачають усереднені нормативи, які можуть як зменшуватися, так і збільшуватися в залежності від забезпеченості інженерними системами і комунікаціями, розміщення підсобних будинків і споруд, чисельності населення тощо.

Отже, вказані Державні будівельні норми не встановлюють залежність площі земельної ділянки від площі нерухомого майна, яке на ній розміщене, а тому посилання прокурора в позовній заяві на вказані норми не знайшло свого підтвердження.

Державні будівельні норми «Житлові будинки Основні положення» ДБН В.2.2-15-2005, затверджені наказом Держбуду України від 18.05.2005 року за №80, яким надано чинності наказом Держбуду України від 28.09.2005 року за №175 (втратили чинність 01.12.2019 року) стосуються житлових будинків, та не можуть впливати на визначення площі земельної ділянки для нежитлової будівлі, яка розташована на землях громадської забудови.

У зв`язку з чим посилання на необхідність врахування вказаних Державних будівельних норм є неспроможними.

На думку колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного суду, викладеної у постанові від 09.02.2018 року у справі №910/4528/15-г питання обґрунтування розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, потребує спеціальних знань та відповідно до частини 2 статті 18-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» повинно визначатися шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи із урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил, тощо. Проте позивачем така експертиза заявлена не була.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на висновок експерта фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Однак, такий висновок не є належним, допустимим і достатнім доказом і не підтверджує вимоги апеляційної скарги прокурора оскільки зазначений документ не має дати складання, номеру, у тексті розрахунку відсутнє посилання на підставі яких саме доказів було здійснено такий розрахунок та яка саме технічна документація надавалася для вивчення.

Ставлячи перед собою питання визначення необхідних меж та розмірів земельної ділянки для обслуговування будівлі літ. «П-1», розрахунку необхідної мінімальної площі земельної ділянки, експерт встановив, що мінімальна площа забудови земельних ділянок розраховується згідно з вимогами ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій».

При цьому прокурор у своєму обґрунтуванні посилається на ДБН «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92», які не є чинними. Використовуючи показник відсотка забудови, який встановлений ДБН Б.2.2-12:2019 для місцевої промисловості - 52-72%, експерт за допомогою простої формули робить висновок, що максимальна можлива площа земельної ділянки для обслуговування будівлі/споруди з площею забудови 919,2 кв.м. становить 0,0682 га.

Такий експертний висновок не лише не знаходить підтвердження у земельному законодавстві, не відповідає усталеній судовій практиці, він також не відповідає змісту самих державних будівельних норм ДБН Б.2.2-12:2019 та законодавству про їх застосування.

По-перше, згідно пунктами 1.1, 1.2 ДБН Б.2.2-12:2019, ці державні будівельні норми поширюються на планування і забудову територій населених пунктів та міжселенних територій на державному, регіональному та місцевому рівні. Ці норми обов`язкові для органів державного управління, місцевого самоврядування, підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об`єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських населених пунктів та інших територіях. Однак, район, де розташована нежитлова будівля літ. «П-1» є повністю забудованим - з одного боку там розташований приватний сектор, де розміщені садибні житлові будинки, а з іншого боку розташовані нежитлові будівлі, які належать іншим особам.

Виходячи із самої сфери застосування ДБН Б.2.2-12:2019, яка в них зазначена, їх дія не поширюється на визначення необхідної площі, меж, розмірів земельних ділянок під уже існуючими, збудованими об`єктами, або на будь-яку іншу діяльність, що пов`язана з формуванням земельних ділянок в розумінні статті 79 Земельного кодексу України, як частин земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

По-друге, в примітці 2 до таблиці Г.1, яку використовує експерт у своїх розрахунках, зазначено, що до площі забудови (що враховується у таблиці Г.1) не включаються площі, зайняті вимощенням навколо будівель і споруд, тротуарами, автомобільними шляхами і залізницями, залізничними станціями, тимчасовими будівлями і спорудами, відкритими спортивними майданчиками, майданчиками для відпочинку трудящих, зеленими насадженнями (з дерев, чагарників, квітів і трав), відкритими стоянками автотранспортних засобів, що належать громадянам, відкритими водовідвідними та іншими канавами, підпірними стінками, підземними будівлями і спорудами або їх частинами, над якими можуть бути розміщені інші будівлі і споруди. Однак це не було враховано експертом Усовим А.В. при розрахунку максимальної площі земельної ділянки.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (постанова від 30.03.2021 року у справі №922/1323/20) дійшов висновку, що чинне земельне законодавство не визначає методики визначення площі, яка для орендаря землі є достатньою з метою обслуговування, функціонування та експлуатації будівлі (ведення господарської діяльності), то самі по собі ДБН не можуть обґрунтовувати необхідний розмір земельної ділянки, призначеної для обслуговування будівлі, позаяк ДБН - це норми з іншим предметом правового регулювання, які містять вимоги саме для будівництва об`єктів нерухомості, а не для обслуговування нерухомого майна.

У цій же постанові Верховного Суду щодо справи, яка є аналогічною, зазначено, що ключову роль у питанні раціонального (чи не раціонального) використання земельної ділянки відіграє саме проект землеустрою, за яким таку ділянку було відведено у користування, позаяк саме у ньому враховуються усі особливості формування ділянки. Так, в силу специфіки місцевості, виду господарської діяльності, логістичних параметрів та багатьох інших чинників, площа (та, зокрема, і «геометричні розміри») земельної ділянки, що необхідна для експлуатації нерухомого майна, що на ній знаходиться, може перевищувати площу нерухомості.

При складенні ж експертного висновку ФОП ОСОБА_1 експертом не враховані такі фактори, як специфіка місцевості, вид господарської діяльності, логістичні параметри тощо.

У той же час прокурором надана копія технічного паспорту на нежитлову будівлю літ. «П-1» та її складову частину - під`їзну колію №1 довжиною 162 м. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно за №269904983, що надана прокурором, під`їзна колія №1 довжиною 162 м є складовою частиною об`єкта нерухомого майна нежитлової будівлі літ. «П-1».

Згідно статті 187 Цивільного кодексу України, складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Якщо звернути увагу на технічну документацію із землеустрою з поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6310138500:12:004:0045, яка була затверджена рішенням Харківської міської ради і на підставі якої сформовано спірну земельну ділянку, а саме на її графічну частину - План поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6310138500:12:004:0045 та кадастровий план земельної ділянки № НОМЕР_2 (тобто ділянки площею 0,8478 га, якій буде присвоєно кадастровий номер 6310138500:12:004:0055) можливо зробити висновок, навіть не маючи спеціальних знань, що зовнішні параметри, межі спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6310138500:12:004:0055 обмежені зовнішньою (ту, що має більшу довжину) стіною будівлі літ. «П-1» та власне самою під`їзною колією №1 (її місцем розташування та довжиною), яка є складовою частиною об`єкту нерухомого майна, власне для обслуговування якого і надавалась земельна ділянка з кадастровим номером 6310138500:12:004:0055.

Зазначене розташування об`єктів, будівель і споруд на земельній ділянці склалось задовго до прийняття Харківською міською радою оспорюваних рішень (рік побудови будівлі «П-1» за техпаспортом - 1987). Таким чином, межові параметри земельної ділянки та критерії поділу первісної земельної ділянки з кадастровим номером 6310138500:12:004:0045 обумовлені характером розташування в межах первісної земельної ділянки будівлі літ. «П-1» та залізничної колії, яка використовується при експлуатації безпосередньо самої будівлі, будучи її складовою частиною.

Вищезазначене підтверджується також кадастровим планом земельної ділянки, який наявний у складі витягу з Державного земельного кадастру від 26.01.2021 року №НВ-00062920742021, що наданий прокурором.

Наразі прокурором не доведено, не досліджено можливості формування вільної земельної ділянки, з урахуванням сформованої забудови, червоних ліній, наявних інженерних мереж, охоронних зон, містобудівної документації та Державних будівельних норм, для того щоб прийти до висновку, що є можливість виділення окремої вільної земельної ділянки, в межах сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 6310138500:12:004:0055, для нового будівництва (з урахуванням чинних будівельних норм, зокрема щодо дотримання відстаней до наявних будівель і споруд, червоних ліній) яка могла б бути цікава іншим юридичним та/або фізичним особам та мала би попит на ринку продажу.

Харківська міська рада наголошувала, що формування земельних ділянок виключно під об`єктом забудови не є раціональним використання земельної ділянки, оскільки в кожному окремому випадку такі вимоги необхідно оцінювати з урахуванням сформованої забудови, червоних ліній, містобудівної документації, охоронних зон, санітарних зон, чинних державних будівельних норм тощо.

З огляду на викладене колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами необхідності використання третім відповідачем земельної ділянки у меншому розмірі, наявності недоліків або неточностей у розробленій документації із землеустрою, невідповідності такої документації вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

З матеріалів справи встановлено, що за результатами формування земельної ділянки кадастровий номер 6310138500:12:004:0045 відповідні відомості внесені в Державний земельний кадастр, а право власності на земельну ділянку зареєстровано за Харківською міською радою.

В результаті проведення дій щодо формування земельних ділянок оновлюються та вносяться до Державного земельного кадастру відомості про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок, що дозволяє створити реальний інструмент контролю за змінами, що відбуваються, а наявність актуальних відомостей про правовий режим їх використання та суб`єктів земельних відносин - конкретизувати адресну спрямованість при реалізації природоохоронних заходів та персоніфікувати відповідальність за використання земельних ділянок не за цільовим призначенням або з порушенням земельного законодавства.

Проведення процесу формування земель комунальної власності сприяє інвестиційній привабливості земель, що сприятиме збільшенню доходів бюджетів усіх рівнів за рахунок зростання надходжень від плати за землю в результаті актуалізації відомостей про суб`єктів земельних відносин та земельні ділянки, що підлягають оподаткуванню.

З огляду на викладене, розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження хоча й здійснювалось заявником з метою отримання земельної ділянки в користування, однак вчинено саме в інтересах територіальної громади з метою формування такої земельної ділянки.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.09.2020 році у справі №688/2908/16-ц.

Таким чином, оскаржувані рішення Харківської міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вчинені саме в інтересах територіальної громади, з метою формування, актуалізації даних Державного земельного кадастру.

При цьому прокурором не доведено того, що оспорювані рішення порушили права чи охоронювані законом інтереси, зокрема, територіальної громади міста Харкова - власника земельної ділянки.

Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні №18-рп/2004 від 1 грудня 2004, поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України в логічно-значеннєвому зв`язку з поняттям «права», слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як обумовлений загальним змістом об`єктивного та прямо не опосередкованого в суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, який є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, що не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим принципам.

Прокурором не доведено як задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування п.п.19.1 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 року за №2009/20 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів», скасувати п.п. 5.1 п. 5 додатку 1 до рішення 35 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.04.2020 року №2090/20 «Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками», на підставі яких право власності зареєстровано за Харківською міською радою.

Відхиляє колегія суддів відхиляє посилання апелянта про не застосування до спірних правовідносин практики Верховного Суду у тотожних справах, оскільки суд першої інстанцї дослідив та наддав оцінку тотожності правовідносин і правовим висновкам на які посилався прокурор за справами №910/1356/13 та №910/4528/15-г.

Стосовно вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 08.12.2020 року загальною площею 0,8478 га з кадастровим номером 6310138500:12:004:0055, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Харківською міською радою та Товариство з обмеженою відповідальністю «Ігуана Ресурс» при розгляді справи судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про оренду землі», орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

За змістом ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (ст. 14 Закону України «Про оренду землі»).

Частиною 5 статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди землі, а саме: укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

На момент укладення спірного договору оренди земельна ділянка відносилась до земель комунальної форми власності, власником є Харківська міська рада, і відповідно право розпорядження якими згідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» входить до повноважень Харківської міської ради.

Так, спірний договір оренди землі, укладений між Харківською міською радою та ТОВ «Ігуана Ресурс», укладено уповноваженим суб`єктом, проведено державну реєстрацію оспорюваного договору, із зазначенням всіх істотних умов, передбачених діючим законодавством для договору оренди землі.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року, вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

При цьому, суперечність договору актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.

Підстав для визнання рішення Харківської міської ради незаконним та його скасування наразі немає, тому й підстави для визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки відсутні.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позов у частині похідної вимоги про визнання договору недійсним задоволенню не підлягає.

Відсутні також підстави для задоволення позовної вимоги прокурора про зобов`язання ТОВ «Ігуана Ресурс» повернути земельну ділянку, яка в свою чергу є похідною від визнання незаконним та скасування спірного рішення Харківської міської ради в задоволені яких відмовлено.

За своїм змістом задоволення позовних вимог у даній справі не відповідатиме «принципу пропорційності», оскільки докладатиме надмірний індивідуальний тягар на юридичну особу, яка добросовісно набула права власності на об`єкти нерухомого майна та право оренди спірної земельної ділянки.

У постанові Верховного Суду від 12.09.2019 року у справі №910/7662/17 зазначено, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (також і п. 57 постанови Великої палати Верховного Суду від 05.06.2018 року по справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. У іншому випадку у позові слід відмовити.

Крім того, положення статті 388 Цивільного кодексу України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах №730/556/17 від 22.04.2020 року та №910/1356/13 від 05.09.2018 року. а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16. У зв`язку із чим, підстави для задоволення позовної вимоги щодо витребування із володіння другого відповідача земельної ділянки та передання її першому відповідачу відсутні.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження своєї позиції по справі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Заступника керівника Харківської обласної прокуратури не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2021 року у справі №922/3614/21, яке відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2021 року у справі №922/3614/21 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 23.01.2025 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов