Постанова

від 23.10.2024 по справі 132/2643/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 132/2643/24

Провадження № 22-ц/801/2165/2024

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Павленко І. В.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 рокуСправа № 132/2643/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Оніщука В. В., Сала Т. Б.

Секретар: Кобенда Ю. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП»

на ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 22 серпня 2024 року за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемешівка Агро Плюс» про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемешівка Агро Плюс» до ОСОБА_1 і Приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» про визнання недійсним договору оренди землі та поновлення договору шляхом визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною,

Ухвалу постановив суддя Павленко І. В.

Ухвалу постановлено у відсутності учасників справи у м. Калинівка

Повний тест ухвали складено 22 серпня 2024 року,

встановив:

20 серпня 2024 року ТОВ «Лемешівка Агро Плюс» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 і ПрАТ «Зернопродукт МХП» про визнання недійсним договору оренди землі та поновлення договору шляхом визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною.

Одночасно із позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 3,0314 га, кадастровий номер 0521684000:07:000:0342, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та знаходиться на території Калинівської ОТГ Хмільницького району Вінницької області (раніше Лемешівська сільська рада Калинівського району Вінницької області).

Свою заяву обґрунтував тим, що він звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 і ПрАТ «Зернопродукт МХП» про визнання недійсним договору оренди землі та поновлення договору шляхом визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною. Даний позов обґрунтував порушенням відповідачами його переважного права на поновлення договору оренди землі № б/н від 29 вересня 2016 року. Відповідач ОСОБА_1 в порушення його переважного права, уклав новий договір оренди землі щодо цієї ж самої земельної ділянки з іншою особою ПрАТ «Зернопродукт МХП».

У зв`язку з цим виникла необхідність в забезпеченні позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 3,0314 га,що на праві приватної власності належить ОСОБА_1 і знаходиться на території Калинівської ОТГ Хмільницького району Вінницької області (раніше Лемешівська сільська рада Калинівського району Вінницької області), оскільки право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. Орендодавець в порушення статті 33 Закону України може вільно розірвати будь-який існуючий договір оренди землі та укласти новий договір оренди землі з будь-якою іншою особою. Укладення нового договору з іншою особою унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення його позову.

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 22 серпня 2024 року заяву ТОВ «Лемешівка Агро Плюс» про забезпечення позову задоволено.

В порядку забезпечення позову накладено арешт на земельну ділянку площею 3,0314 га кадастровий номер 0521684000:07:000:0342, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та розташована на території Калинівської ОТГ Хмільницького району Вінницької області (раніше Лемешівська сільська рада Вінницької області).

В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «Зернопрдукт МХП» просить скасувати ухвалу суду, прийняти нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову ТОВ «Лемешівка Агро Плюс».

Зазначив, що ухвалу суду вважає необґрунтованою, такою, що не відповідає фактичним обставинам справи, упередженою по відношенню до відповідачів. Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи і зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права. Адекватність такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на земельну ділянку відповідача, не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивача щодо забезпечення його позову.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що судом першої інстанції не враховані правові висновки Верховного Суду у постановах: від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20), від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та в інших справах. Суд першої інстанції мав би здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову, заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін та інших учасників процесу, а також крім з`ясування факту існування спору між сторонами, необхідним є з`ясування сутності (характеру) спірних правовідносин.

Проте, до заяви про забезпечення позову позивачем не додано жодного доказу на підтвердження його вимог. Самі лише припущення позивача про те, що відповідач зможе розпорядитися нерухомим майном до вирішення спору по суті, без наведення належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він вчиняв будь-які підготовчі дії до його реалізації, не є достатньою підставою для задоволення заяви. Також позивачем не доведено, що відповідач ОСОБА_1 може розпорядитися спірним нерухомим майном до вирішення цієї цивільної справи та що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а сама заява про забезпечення позову не обґрунтована в цій частині.

Отже, суд не звернув уваги на те, що позивачем не наведено і перед судом не доведено існування об`єктивних обставин, що несуть реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

При вирішенні питання забезпечення позову суд мав би брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Забезпечення позову без наявності до того правових підстав, не буде відповідати принципам верховенства права, законності, а також меті застосування правового інституту забезпечення позову та може призвести до непропорційного втручання у право власності як основоположне право людини.

Позивач і відповідач ОСОБА_1 у встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу відповідача не надали.

У судовому засіданні представник відповідача ПрАТ «Зернопродукт МХП» - адвокат Лишак І. В. підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Представник позивача ТОВ «Лемешівка Агро Плюс» - адвокат Старий М. М. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просить її залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, надіслав заяву, у якій просить розглянути справу без його участі. Доводи апеляційної скарги підтримує в повному обсязі і просить її задовольнити.

Згідно положень статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Неявка у судове засідання відповідача ОСОБА_1 не перешкоджає розгляду справи, з урахуванням належного його повідомлення про дату, час і місце розгляду справи та з урахуванням задоволеної його заяви про розгляд справи без його участі.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що між сторонами дійсно існує спір і предметом даного спору є спірна земельна ділянка. Враховуючи вимоги співмірності виду забезпечення позову із заявленими позовними вимогами суд визнав за необхідне вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1).

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін і інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Згідно роз`яснень у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Як встановлено судом земельна ділянка площею 3,0314 га кадастровий номер 0521684000:07:000:0342 розташована на території Калинівської ОТГ Хмільницького району Вінницької області (раніше Лемешівська сільська рада Вінницької області), належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , який як орендодавець 29 вересня 2016 року уклав договір оренди належної йому земельної ділянки із орендарем ТОВ «Лемешівка Агро Плюс», який у даній справі звернувся до суду із позовом до орендодавця власника земельної ділянки відповідача ОСОБА_1 і нового орендаря відповідача ПрАТ «Зернопродукт МХП» про визнання недійсним укладеного 30 вересня 2023 року договору оренди землі між цими відповідачами та про поновлення договору оренди від 29 вересня 2016 року шляхом визнання укладеною додаткової угоди до цього договору оренди.

Звернувшись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, позивач зазначив, що необхідність забезпечення позову виражається тим, що земельна ділянка фактично перебуває в його користуванні, а право оренди всупереч порушеному переважному праву на поновлення договору оренди землі на новий термін, належить іншій особі відповідачу ПрАТ «Зернопродукт МХП». У зв`язку з порушенням переважного права позивача на поновлення договору оренди землі від 29 вересня 2016 року, виникла необхідність в забезпеченні позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 3,0314 га, що на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , оскільки право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. Орендодавець в порушення статті 33 Закону України може вільно розірвати будь-який існуючий договір оренди землі та укласти новий договір оренди землі з будь-якою іншою особою. Укладення нового договору з іншою особою унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Встановивши, що між сторонами у справі дійсно існує спір щодо права оренди земельної ділянки, а невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що забезпечення позову, шляхом накладення арешту на земельну ділянку, є ефективним захистом прав сторони по справі.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують та полягають у фактичній незгоді з прийнятим процесуальним рішенням.

Арешт земельної ділянки ніяким чином не впливає на право користування земельною ділянкою, а отже права відповідача у справі ПрАТ «Зернопродукт» не порушені.

Невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливими виконання рішення суду, тому забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, є ефективним захистом прав сторони у справі. Цей спосіб забезпечення позову є співмірним, оскільки забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, тобто заборона вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо земельної ділянки, не позбавляє власника права володіння нею, а також ніяким чином не впливає на будь-чиє користування (орати, сіяти, обробляти, збирати урожай тощо) земельною ділянкою. При цьому враховано розумність та співрозмірність обмеження права власності, наслідки арешту майна, правову підставу для арешту майна, наявність обґрунтованої підозри в порушеннях та діях, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, постановленою з дотриманням норм процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» залишити без задоволення.

Ухвалу Калинівського районного суду Вінницької області від 22 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіВ. В. Оніщук Т. Б. Сало

Повний текст судового рішення складено 24 жовтня 2024 року