Рішення

від 15.10.2024 по справі 761/22786/17

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/22786/17

Провадження № 2-а/761/1/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Волошина В.О.,

при секретарі: Харечко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами загального провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа: Київський міський центр медико-соціальної експертизи, про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, -

в с т а н о в и в:

У червні 2017р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з адміністративним позовом (а.с. 1-6 т. 1) до відповідачів: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві, Управління виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, в якому просив суд:

- визнати бездіяльність відповідача, яка полягає у відсутності розгляду звернення позивача від 05 липня 2005р. щодо виплати йому одноразової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності, моральної шкоди, щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину його втраченого заробітку, а також взяти його на облік для здійснення санаторно-курортного лікування - протиправною (далі по тексту - вимога № 1);

- визнати бездіяльність відповідача, яка полягає у відсутності здійснення формування справи про страхові виплати позивачу, як потерпілому внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26 грудня 1997р. у ТОВ «Валібі» - протиправною (далі по тексту - вимога №2);

- визнати бездіяльність відповідача, яка полягає у відсутності здійснення розгляду справи про страхові виплати позивачу, як потерпілому внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26 грудня 1997р. у ТОВ «Валібі» - протиправною (далі по тексту - вимога № 3);

- визнати бездіяльність відповідача, яка полягає у відсутності винесення відповідного рішення (постанови) за результатами розгляду справи про страхові виплати позивачу, як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26 грудня 1997р. у ТОВ «Валібі» - протиправною (далі по тексту - вимога № 4);

- стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування матеріальної шкоди 7370,0 грн. (далі по тексту - вимога № 5);

- стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 20000,0 грн. (далі по тексту - вимога № 6).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 26 грудня 1997р. з ним стався нещасний випадок на виробництві, при виконанні трудових обов`язків у ТОВ «Валібі», що підтверджується рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 травня 2004р.

З 04 березня 2002р. він не працює та не має трудового доходу. Згідно довідок Управління ПФ України у Деснянському районі міста Києва, позивач з 2002р. має пенсійне забезпечення внаслідок інвалідності, яке не перевищує прожиткового розміру для осіб, що втратили працездатність.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду по справі № 2-а-22-1/09 від 11 жовтня 2011р. було зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Києві розглянути справу про страхові виплати на підставі заяви ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновку МСЕК № 099591 та встановленого Деснянським районним судом м. Києва факту нещасного випадку.

27 вересня 2016р. постановою Шевченківського районного суду м. Києва по справі № 761/9311/15-а, визнано рішення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві, яке міститься в листі № 07-04/Пі від 06 січня 2015р. - незаконним та скасовано рішення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві, яке міститься в листі № 07-04/Пі від 06 січня 2015р. Визнано бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві щодо не розгляду справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26 грудня 1997р. у ТОВ «Валібі» відповідно до положень Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» - незаконною. Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві у передбаченому Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» розглянути звернення ОСОБА_1 від 05 липня 2005р., здійснити формування та розгляд справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26 грудня 1997р. у ТОВ «Валібі» та винести відповідне рішення за результатами розгляду справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26 грудня 1997р. у ТОВ «Валібі». В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

20 грудня 2016р. постановою Київського апеляційного адміністративного суду по справі № 761/9311/15-а, постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016р., в частині задоволених позовних вимог про: визнання рішення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві, яке міститься в листі № 07-04/1Пі від 15 січня 2015р. - незаконним та скасуванні рішення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві, яке міститься в листі № 07-04/1Пі від 15 січня 2015р.; визнання бездіяльності Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві щодо не розгляду справи про страхові виплати ОСОБА_1 , як потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 26 грудня 1997р. у ТОВ «Валібі» відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» незаконною - скасовано та прийнято в цій частині нову, якою в задоволенні позовних вимог - відмовлено.

В решті постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016р. - залишено без змін.

Оскільки на час звернення до суду з вказаним позовом, на думку сторони позивача, триває протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що належного розгляду звернення позивача від 05 липня 2005р. про виплату одноразової допомоги в разі часткової чи повної втрати працездатності (вимоги №№ 1-4), що додатково спричиняє позивачу матеріальну та моральну шкоду, у зазначеному вище розмірі. Матеріальна шкода полягає у витратах позивача, пов`язаних з належним підтриманням його стану здоров`я, а протиправна бездіяльність викликає в нього додатково моральні страждання, які він оцінює в 20000,0 грн.

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, з метою захисту свого порушеного позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03 липня 2017р. відкрито провадження по справі.

13 листопада 2017р. на адресу суду надійшла заява про процесуальне правонаступництво від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві (а.с. 17-19 т. 1).

13 листопада 2017р. на адресу суду від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві надійшли письмові заперечення на позов, в порядку ст. 49 КАС України, в редакції , яка діяла до 15 грудня 2017р. (а.с. 47-50 т. 1).

Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2017р., за згодою позивача здійснено залучення правонаступника: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві, Управління виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві, та залучено, в якості третьої особи: Київський міський центр медико-соціальної експертизи.

10 вересня 2018р. на адресу суду надійшла заява про збільшення позовних вимог (а.с. 147, 148 т. 1), в якій сторона позивача збільшила позовні вимоги № 5 і № 6, та просила суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування матеріальної шкоди 232733,68 грн. (вимога № 5);

- стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 70000,0 грн. (вимога № 6).

17 вересня 2018р. на адресу суду надійшов відзив на заяву про збільшення позовних вимог (а.с. 2-4 т. 2), в якому відповідач проти задоволення цієї заяви про збільшення позовних вимог заперечив, зазначивши, що стороною позивача не надано до суд належні і допустимі докази на обгрунтування розміру матеріальної шкоди, а щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, то взагалі відсутні доказів наявності всіх складових цивільно-правової відповідальності, як і відсутні докази розміру заподіяної моральної шкоди позивачу.

26 вересня 2018р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив на заяву про збільшення позовних вимог (а.с. 9-12 т.2), в якій позивач заявлені позовні вимоги підтримав, з урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, при цьому звертав увагу суду, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, в силу положень КАС України зобов`язаний надати належні і допустимі докази правомірності своїх дій/бездіяльності щодо не розгляду протягом тривалого часу звернення позивача від 05 липня 2005р., проте стороною відповідача такі докази до суду не надані.

22 листопада 2018р. на адресу суду надійшла заява про збільшення позовних вимог (а.с. 13-15 т.2), в якій позивач просив суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування матеріальної шкоди 252800,38 грн. (вимога № 5);

- стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 150000,0 грн. (вимога № 6).

29 листопада 2018р. на адресу суду надійшов відзив на заяву про збільшення позовних вимог від 22 листопада 2018р. (а.с. 21, 22 т.2), зазначивши, що проти задоволення зазначеної заяви про збільшення позовних вимог заперечує, наголошуючи, що касаційною інстанцією здійснюється розгляд касаційних скарг сторін по справі № 761/9311/15-а, а також те, що позивачем не враховані положення ст. ст. 4, 20, 36 Закону України загальнообов`язкове державне соціальне страхування»; ст. ст. 23, 1167 ЦК України.

21 березня 2019р. на адресу суду надійшла заява про збільшення позовних вимог (а.с. 39, 40 т. 2), в якій позивач просив суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування матеріальної шкоди 269960,8 грн. (вимога № 5) з виконанням зазначеного зобов`язання у п`ятнадцятиденний термін з часу набрання рішення суду законної сили; решта позовних вимог без змін.

08 липня 2019р. на адресу суду надійшла заява про збільшення позовних вимог (а.с. 65, 66 т. 2), в якій позивач просив суд:

- стягнути з відповідача га користь позивача у відшкодування матеріальної шкоди 303832,7 грн. (вимога № 5) з виконанням зазначеного зобов`язання у п`ятнадцятиденний термін з часу набрання рішення суду законної сили; решта позовних вимог без змін.

15 серпня 2019р. на адресу суду надійшов відзив на заяву про збільшення позовних вимог від 08 липня 2019р. (а.с. 73, 74 т. 2), який за змістом є аналогічним відзиву на заяву про збільшення позовних вимог від 22 листопада 2018р.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 лютого 2020р. задоволено заяву позивача про зупинення провадження по справі, та провадження по справі зупинено до винесення Верховним Судом рішення по справі № 761/9311/15-а.

22 квітня 2019р. на адресу суду надійшов відзив на заяву про збільшення позовних вимог від 21 березня 2019р. (а.с. 93 - 95 т. 2).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023р. поновлено зупинене провадження, та призначено справу до розгляду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 квітня 2023р. продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 червня 2023р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2023р. залучено правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві, в порядку ст. 52 КАС України.

19 березня 2024р. на адресу суду надійшов відзив на позов, поданий Пенсійним фондом України, в якому представник відповідача, заперечуючи проти позову, зазначив, що Пенсійний фонд України є неналежним відповідачем та просив суд замінити його на Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві. Свою позицію мотивував тим, що заявлені вимоги позивача виходять за межі повноважень Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади, а розгляд заяв про виплату страхових виплат та прийняття рішень про призначення (відмову у призначенні) страхових виплат, уповноважене здійснювати територіальне управління Фонду, тобто Головне управління Пенсійного фонду України м. Києва. Крім того, на думку відповідача, позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав, пов`язаних із виконанням судового рішення у справі №2-а-22-1/09, а вимоги щодо відшкодування позивачу моральної та матеріальної шкоди належним чином не обґрунтовано та не підтверджено належними та допустимими доказами.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 травня 2024р. замінено відповідача Пенсійний фонд України на належного відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в порядку ст. 48 КАС України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024р. закрито провадження в частині вимог щодо визнання бездіяльності відповідача протиравною (вимоги №№1-4) на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України та роз`яснено позивачу право на звернення із вказаними вимогами в порядку ст. 383 КАС України.

Учасники процесу, про час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, в судове засідання не з`явилися. Позивачем подано до суду заяву про здійснення розгляду справи у його відсутність, в якій останній зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 26 грудня 1997р. з позивачем стався нещасний випадок на виробництві, при виконанні трудових обов`язків у ТОВ «Валібі».

З 04 березня 2002р. позивач не працює та не має трудового доходу.

Згідно довідок Управління пенсійного фонду України у Деснянському районі міста Києва, позивач з 2002р. має пенсійне забезпечення внаслідок інвалідності, яке не перевищує прожиткового розміру для осіб, що втратили працездатність.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду по справі № 2-а-22-1/09 від 11 жовтня 2011р. було зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Києві розглянути справу про страхові виплати на підставі заяви ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновку МСЕК № 099591 та встановленого Деснянським районним судом м. Києва факту нещасного випадку.

Обгрунтовуючи позовні вимоги №№ 5-6, позивач зазначав, зокрема, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у місті Києві відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2011р. у справі №2-а-22-1/09 було зобов`язано розглянути справу про страхові виплати на підставі заяви позивача та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновку МСЕК №099591 та встановленого Деснянським районним судом м. Києва факту нещасного випадку.

На час звернення до суду з вказаним позовом, на думку сторони позивача, триває протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що належного розгляду звернення позивача від 05 липня 2005р. про виплату одноразової допомоги в разі часткової чи повної втрати працездатності (вимоги №№ 1-4), що завдає останньому значної матеріальної та моральної шкоди, починаючи з 2002р.

Позивач зазначав, що матеріальна шкода полягає у витратах, які несе позивач на відновлення та поліпшення свого стану здоров`я, але які б позивач міг отримати за звичайних обставин, якби його право на страхове відшкодування не було порушено відповідачем.

Завдану моральну шкоду позивач обґрунтовував у його втратах немайнового характеру, а саме, зазначав, що внаслідок протиправої бездіяльності з боку відповідача позивач зазнає тривалого фізичного боллю та страждань, у зв`язку із погіршенням стану його здоров`я; порушення нормального життя, руйнування стосунків з родичами, близьким оточенням.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024р. у справі №279/1409/23.

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Так, згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи

Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений ст.77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що погіршення стану його здоров`я та понесення витрат на його поліпшення були викликані безпосередньо діями відповідача, а також, що ці дії призвели до зміни звичного способу життя, порушення нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного життя у поєднанні з посиленням тяжкості його страждань.

При цьому, суд зауважує, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024р. по даній справі ухвалено закрити провадження в частині вимог щодо визнання бездіяльності відповідача протиравною (вимоги №№1-4) на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України та роз`яснено позивачу право на звернення із вказаними вимогами в порядку ст. 383 КАС України.

Отже, беручи до уваги вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, суд приходить до висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту завдання відповідачем йому шкоди та не доведено наявності такої шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діянням відповідача.

Так, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

При прийнятті рішення суд також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Підстави для розподілу судових витрат у справі відповідно до положень ст. 139 КАС України відсутні, оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю.

Керуючись ст.ст. 9, 72-74, 77, 139, 244 КАС України, ст.ст. 13, 15-16, 1167, 1174 ЦК України, ст.ст. 8, 55-56 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16), третя особа: Київський міський центр медико-соціальної експертизи (код ЄДРПОУ: 03329674, місцезнаходження: м. Київ, вул. Тарасіська, буд. 2/21), про відшкодування моральної та матеріальної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на подання апеляційної скарги з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 24 жовтня 2024р.

Суддя: