Постанова

від 23.10.2024 по справі 362/5096/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 362/5096/24

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/15299/2024

Головуючий у суді першої інстанції: Мартинцова І.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.

суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.,

секретар - Черняк Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення опікуна,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - Коломійця Миколи Вячеславовича на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2024 року,

встановив:

у липні 2024 року заявник звернувся до суду із заявою, у якій просив визнати недієздатним ОСОБА_3 та встановити опіку над ним, призначивши опікуном ОСОБА_1 .

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2024 року у відкритті провадження було відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою, представник заявника подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким направити справу для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, вважає ухвалу незаконною та необґрунтованою.

В судове засідання учасники справи не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Від представника заявника ОСОБА_1 - Коломійця М.В. надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

За таких обставин та керуючись положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи та їхніх представників.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, прийнятого за відсутності учасників справи в судовому засіданні, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Вирішуючи питання про відмову у відкритті провадження у справі за заявою про визнання особи недієздатною, суд першої інстанції виходив з того, що в провадженні суду є інша справа за заявою ОСОБА_1 про визнання недієздатним його батька ОСОБА_3 .

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Коломієць М.В. неодноразово звертався до суду із заявою про визнання недієздатним ОСОБА_3 .

У травні 2024 року представник заявника - адвокат Коломієць М.В. звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області із заявою про визнання ОСОБА_3 недієздатним (справа №381/2247/24).

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 травня 2024 року справу №381/2247/24 було передано за підсудністю до Васильківського міськрайонного суду Київської області.

09 травня 2024 року представник заявника - адвокат Коломієць М.В. звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області із заявою про визнання ОСОБА_3 недієздатним (справа №362/3216/24).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 червня 2024 року справу №381/2247/24 було передано за підсудністю до Славутицького міського суду Київської області.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2024 року у відкритті провадження за заявою представник ОСОБА_1 - адвоката Коломійця М.В. (справа №362/3216/24) було відмовлено у зв`язку з перебуванням на розгляді в суді аналогічної заяви у справі №381/2247/24.

08 липня 2024 року представник заявника - адвокат Коломієць М.В. звернувся до Славутицького міського суду Київської області із заявою про визнання ОСОБА_3 недієздатним (справа №377/526/24).

23 липня 2024 року представник заявника - адвокат Коломієць М.В. звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області із заявою про визнання ОСОБА_3 недієздатним (справа №362/5096/24). Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2024 року у відкритті провадження було відмовлено і така ухвала є предметом апеляційного перегляду в даній справі.

06 серпня 2024 року, тобто після відмови у відкритті провадження у даній справі у зв`язку з перебуванням на розгляді іншої аналогічної заяви про визнання ОСОБА_3 недієздатним, представник заявника - адвокат Коломієць М.В. подав заяви про залишення без розгляду заяв про визнання недієздатним ОСОБА_3 у справах №381/2247/24 та №377/526/24 і ухвалами Славутицького міського суду Київської області від 07 серпня 2024 року (справа №381/2247/24) та Васильківського міськрайонний суду Київської області від 24 вересня 2024 року (справа №377/526/24) такі заяви були залишені без розгляду.

У своїй апеляційній скарзі представник заявника ОСОБА_1 - Коломієць М.В. , який є адвокатом, стверджував, що неодноразове подання ним заяв про визнання особи недієздатною здійснювалось з метою процесуальної економії часу, оскільки він вважав помилковими висновки судів щодо передачі справи за підсудністю.

Частиною 1 ст. 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (Постанова Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17).

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин.

Основною ознакою зловживання процесуальними правами є відсутність наміру вирішити реально існуючий цивільний спір, або забезпечити захист свого реально порушеного права, або намір перешкодити законним діям інших осіб шляхом звернення до суду та створення штучного судового спору, або використання судового спору як способу не виконувати вимоги законодавства щодо здійснення визначених ним дій.

Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права. Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій (постанова Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 345/2935/21).

Зловживання процесуальними правами - це протиправне, недобросовісне та неналежне використання учасником справи (його представником) належних йому процесуальних прав, що виражається у винних процесуальних діях (бездіяльності), які зовні відповідають вимогам цивільних процесуальних норм, але здійснюються з корисним або особистим мотивом, що спричиняє шкоду інтересам правосуддя у цивільних справах та (або) інтересам учасників справи, чи недобросовісна поведінка в інших формах. Потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові (постанова Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 318/89/18).

В даному випадку одночасне подання представником ОСОБА_1 - Коломійцем М.В. до різних судів чотирьох заяв про визнання ОСОБА_3 недієздатним може свідчити про недобросовісне використання представником заявника, який є адвокатом, а отже фахівцем у галузі права, своїх процесуальних прав.

Поряд з цим, враховуючи такі непослідовні дії адвоката, а також те, що інші заяви було залишено без розгляду або відмовлено у відкритті провадження, залишення в силі ухвали суду про відмову у відкритті провадження у даній справі може призвести до порушення права заявника ОСОБА_1 на доступ до правосуддя, а також порушення прав ОСОБА_3 , про визнання недієздатним якого просить заявник.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Також апеляційний суд наголошує, що п.1 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокату забороняється використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта.

Статтею 379 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали

Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Коломійця Миколи Вячеславовича задовольнити.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді