Постанова

від 24.10.2024 по справі 160/27088/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 жовтня 2024 року м. Дніпросправа № 160/27088/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),

суддів: Ясенової Т.І., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року (суддя Луніна О.С.) в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.06.2023 № 111, що стосується старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , номера обслуги 5 розрахунку 2 артилерійського взводу артилерійської батареї аеромобільного батальйону; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 поновити старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , номера обслуги 5 розрахунку 2 артилерійського взводу артилерійської батареї аеромобільного батальйону у штаті Військової частини НОМЕР_1 з 30.05.2023, з визначенням посади згідно зі штатом; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити старшому солдату військової служби за контрактом ОСОБА_1 за період з 30.05.2023 по день поновлення в штаті Військової частини НОМЕР_1 основну та додаткову грошову винагороду, виходячи з розміру 30 000,00 грн пропорційно на місяць, з урахуванням раніше виплачених сум; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000,00 (сто тисяч гривень 00 коп.).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 02.06.2023 № 111, що стосується старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , номера обслуги 5 розрахунку 2 артилерійського взводу артилерійської батареї аеромобільного батальйону. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 поновити виплату грошового забезпечення старшому солдату військової служби за контрактом ОСОБА_1 , здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з 30.05.2023, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає, що позивачеві правомірно призупинили службу та виплату грошового забезпечення, адже він самовільно покинув місце несення служби.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 19.02.2021 проходив службу в Збройних Силах України за контрактом.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2021 № 34 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Командиром артилерійської батареї аеромобільного батальйону Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 подано на ім`я командира частини рапорт від 02.06.2024 про виявлення 30.05.2023 факту самовільного залишення позивачем місця служби.

На підставі названого рапорту, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 111 від 02.06.2023 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , номера обслуги 5 розрахунку 2 артилерійського взводу артилерійської батареї аеромобільного батальйону, вважати таким, що самовільно залишив місце служби з району безпосередньої участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації під час перебування безпосередньо в районах введення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) призначених рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України з 30 травня 2023 року. Припинити виплату грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини з 30 травня 2023 року. Зняти з продовольчого забезпечення за нормою № 1 (каталог) з 02 червня 2023 року.

Цей наказ є предметом оскарження в даній справі.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що доказів внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне провадження з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення - ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України (самовільне залишення частини або місця служби позивача) матеріали справи не містять.

В силу вимог ст. 24 Закону № 2232-XII саме день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про військовослужбовця обумовлено як можливість початку призупинення військової служби особи, що самовільно залишила військову частину.

За відсутності факту внесення інформації у ЄРДР про самовільне залишення військовослужбовцем військової частини чи місця проходження служби, у військової частини відсутні законодавчо визначені підстави для припинення виплати йому грошового забезпечення.

Більше того, суд зауважує, що спірний наказ прийнято до проведення службового розслідування з приводу можливого самовільного залишення позивачем військової частини.

Викладені обставини, за висновком суду першої інстанції, зумовлюють протиправність оскаржуваного наказу.

Натомість, суд апеляційної інстанції вважає такі висновки помилковими.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Приписами статті 24 названого Закону встановлено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Аналіз наведеної норми дає можливість дійти висновку, що підставою для призупиняється військової служб є, зокрема, самовільне залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби. Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення.

Змістом оскаржуваного наказу № 111 підтверджується, що внаслідок його прийняття визнано ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив місце служби, у зв`язку з чим припинено позивачеві виплату грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини з 30.05.2023 та знято з продовольчого забезпечення з 02.06.2023.

Отже, оскаржуваним наказом не приймалось рішення про призупинення військової служби позивача.

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» розроблено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197.

Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Крім того, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, Міністром оборони України надіслана телеграма від 25.03.2022 № 248/1298, пунктами 5, 6 якої передбачено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установі організації) - особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин. Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Згідно з пунктом 10 названого рішення Міністра оборони України, до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень не включаються військовослужбовців, які, зокрема, самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - з дня самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), оголошеного наказом командира.

Отже, наведеними правовими нормами держава гарантувала військовослужбовцям належне грошове забезпечення, водночас встановила для військовослужбовців й певну юридичну відповідальність у вигляді позбавлення грошових виплат у разі, в тому числі, самовільного залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби (дезертирства).

Таке обмеження реалізується шляхом оголошення наказу командира військової частини.

Відтак, оскаржуваний наказ командира НОМЕР_2 № 111 від 02.06.2023 виданий в межах наданих законом повноважень.

З приводу зауваження суду першої інстанції, що названий наказ прийнято до проведення службового розслідування з приводу можливого самовільного залишення позивачем військової частини, суд апеляційної інстанції вважає його слушним, натомість, з огляду на встановлені обставини справи, ця обставина не може слугувати достатньою підставою для скасування оскаржуваного наказу.

Матеріалами справи підтверджується, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.06.2023 № 2175/НАГД було призначено службове розслідування за неведеним в рапорті фактом, термін якого було продовжено відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 06.07.2023 № 2727/НАГД.

За результатом проведеного службового розслідування складено Акт від 15.07.2024, яким підтверджено факт самовільного (без відповідного дозволу) залишення ОСОБА_1 30.05.2023 місця тимчасового розміщення артилерійської батареї автомобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 у населеному пункті Дробишеве Донецької області та відсутності на службі по теперішній час без поважних причин. Отже, в діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 ККУ.

На підставі висновків службового розслідування, відповідачем 27.02.2024 підготовлено та направлено до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованому у м. Краматорську, повідомлення про вчинення позивачем кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України.

Враховуючи ці обставини, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що відповідачем доведено факт самовільного залишення ОСОБА_1 30.05.2023 місця несення служби.

При цьому не є слушними доводи позивача, що йому не було запропоновано надати пояснення під час проведення службового розслідування, адже на час його проведення ОСОБА_1 був відсутній в місці несення служби та командуванню не вдалося встановити місце його знаходження, що відображено в акті службового розслідування.

Доводи позивача, що залишення місця служби не було самовільним, адже це питання було погоджено з прямим командиром, не підтверджуються належними доказами. Надані позивачем докази скриншоти переписки, не дають можливість встановити їх походження, а також дають можливість лише встановити причини/мотиви залишення місця несення служби, натомість не доводять відсутність вини позивача щодо самовільного залишення місця служби.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до статей 254 - 262 Статуту внутрішньої служби збройних Сул України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини.

Амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпорядком дня військової частини.

Військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.

Після огляду лікарем (фельдшером) хворі залежно від характеру хвороби направляються для лікування.

Хворі, яким призначене амбулаторне лікування, для приймання ліків і проведення інших лікувальних процедур, а також ті, що потребують консультації медичних спеціалістів, направляються до медичного пункту військової частини у дні і години, зазначені лікарем у книзі запису хворих.

Після одержання медичної допомоги військовослужбовці повертаються в розташування роти під командуванням інструктора з тактичної медицини або старшого. Старший команди передає книгу запису хворих черговому роти, який подає її командирові роти. За висновком лікаря (фельдшера), зазначеним у книзі запису хворих, і відповідним рішенням командира роти головний сержант роти віддає необхідні вказівки.

Офіцери та військовослужбовці військової служби за контрактом, за висновком лікаря можуть залишатися для лікування на квартирах (удома). Про результати огляду хворих, характер поданої допомоги і призначення лікар робить відповідні відмітки в медичних книжках та видає довідки про стан здоров`я.

Висновок про часткове або повне звільнення військовослужбовців строкової військової служби від занять, робіт, несення служби у наряді, а офіцерів та військовослужбовців військової служби за контрактом, - від виконання службових обов`язків дається лікарем, а у військових частинах, де лікар за штатом не передбачений, - фельдшером не більше ніж на шість діб. У разі потреби термін звільнення може бути продовжено. Рекомендації лікаря (фельдшера) про часткове або повне звільнення від виконання обов`язків підлягають виконанню посадовими особами.

По закінченні терміну звільнення за висновком лікаря військовослужбовці мають бути направлені у разі потреби на повторний медичний огляд. Про звільнення від виконання службових обов`язків офіцерів і військовослужбовців військової служби за контрактом на підставі довідки лікаря (фельдшера) і про вихід їх на службу після хвороби оголошується в наказі по військовій частині.

У медичному пункті військової частини проводиться 14-денне стаціонарне лікування хворих, а також військовослужбовців, направлених з лікувальних закладів (частин) на лікування та реабілітацію.

На стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).

У разі направлення на лікування поза розташуванням частини військовослужбовці повинні бути одягнені відповідно до пори року і мати при собі направлення, підписане командиром військової частини, медичну книжку, документ, який посвідчує особу, необхідні особисті речі, атестат на продовольство, довідку про травму (каліцтво, поранення, контузію) і медичну характеристику, а в разі вибуття на лікування за межі гарнізону - додатково атестат на речове і грошове забезпечення, проїзні документи до місця розташування лікувального закладу і назад.

У разі якщо обстановка не дозволяє надати довідку про травму (каліцтво, поранення, контузію) до направлення пораненого військовослужбовця на лікування поза розташуванням військової частини, вона надсилається до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до якого приписаний військовослужбовець, який отримав травму (каліцтво, поранення, контузію), протягом 30 днів з дня отримання травми (каліцтва, поранення, контузії) або протягом 30 днів з дня надходження відповідної вимоги територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров`я зобов`язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули, а про військовослужбовців, які прибули з інфекційними захворюваннями, - також найближчий санітарно-епідеміологічний заклад охорони здоров`я. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Начальник військового закладу охорони здоров`я зобов`язаний за п`ять днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командира військової частини, з якої вони прибули. У день виписки із військового закладу охорони здоров`я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули. Після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту військової частини, де здають медичні документи; інші документи здаються сержантові із матеріального забезпечення (старшині) роти.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що позивач, в разі направлення на лікування поза розташуванням частини, повинен був отримати направлення, підписане командиром військової частини, що не було дотримано позивачем.

Наведені приписи чинного законодавства позивачем не були дотримані, а тому перебування на обстеженні та лікуванні в громадських закладах охорони здоров`я за самостійним зверненням військовослужбовця не може свідчити про залишення місця несення служби за наявності правових підстав.

Додатково колегія суддів зазначає про помилковість ототожнення судом першої інстанції позбавлення права позивача на виплату грошового забезпечення з кримінальною та адміністративною відповідальність, адже такі є різними видами юридичної відповідальності, їх обставини та вина особи встановлюються за різними нормами законодавства, а тому не пов`язані одна з одною та не виключають можливість застосування юридичної відповідальності у вигляді припинення грошових виплат без притягнення особи до інших видів відповідальності відповідно до КК України або КУпАП.

Враховуючи сукупність наведених обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що при розгляді справи суд першої інстанції допустився надмірного формалізму, для якого Європейський суд з прав людини використав термін «правовий пуризм».

ЄСПЛ вказує, що пуризм у загальноприйнятому розумінні це надмірне прагнення до чистоти, перевага форми над змістом.

Отже, встановлення в межах розгляду справи факт самовільного залишення позивачем місця несення служби, яке при цьому мало місце під час введення в країни воєнного стану, не може звільняти останнього від юридичної відповідальності та бути підставою для присудження грошових виплат за цей період лише з тих підстав, що відповідачем не було в повній мірі дотримано певну адміністративну процедуру.

Відтак, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, ще ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 243, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року в адміністративній справі № 160/27088/23 скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з 24 жовтня 2024 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.

Повна постанова складена 24 жовтня 2024 року.

Головуючий - суддяО.В. Головко

суддяТ.І. Ясенова

суддяА.В. Суховаров