Постанова

від 22.10.2024 по справі 204/5053/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8228/24 Справа № 204/5053/23 Суддя у 1-й інстанції - Чудопалова С. В. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді Макарова М.О.

суддів Барильської А.П., Єлізаренко І.А.

при секретарі Керімовій-БандюковійЛ.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Робоча 73», в особі голови Зікрань Наталії Володимирівні, третя особа Південно-Східне Міжрегіональне управління Державної служби з питань праці про зобов`язання відповідача оформити належним чином трудову книжку, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки оформлення трудової книжки та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Робоча 73», в особі голови Зікрань Н.В., третя особа Південно-Східне Міжрегіональне управління Державної служби з питань праці про зобов`язання оформити належним чином трудову книжку, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки оформлення трудової книжки та моральної шкоди.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона перебувала у трудових відносинах із відповідачем та 14 жовтня 2022 року була звільнена з ОСББ «Робоча 73» за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України.

Позивачка вказує, що до теперішнього часу вона не отримала від відповідача належним чином оформлену трудову книжку.

Після звільнення відповідач не провів з нею остаточного розрахунку, не виплатив заробітну плату за ІІ половину вересня та жовтня 2022 року, заборгованість якої складала 5 550,87 грн.. та грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 616,37 грн.

При цьому, позивачка зазначає, що в порушення вимог ст. 116 КЗпП України розрахунок по заробітній платі з нею не був проведений в день звільнення, тому вважає, що відповідач повинен відшкодовувати їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 жовтня 2022 по 14 квітня 2023 року в розмірі 40 200,00 грн..

Також у позовній заяві зазначено, що у зв`язку з незаконними діями відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні, позивач перебувала у скрутному фінансовому становищі та відчувала постійні страждання та душевний біль, які пов`язані з несправедливими діями щодо відмови у виплаті належних їй сум, що також суттєво вплинуло на її загальний стан здоров`я та збудження нервової системи. Завдану відповідачем моральну шкоду вона оцінює в 100 000,00 грн.

Враховуючи викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивачка просила зобов`язати Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Робоча 73» оформити належними чином їй трудову книжку, зазначивши датою звільнення 14 жовтня 2022 року за власним бажанням та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток у розмірі 40 200,00 грн., моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 5550, 87 грн., без утримання з цієї суми обов`язкових податків та зборів, моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн., судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. та судовий збір у розмірі 203,51 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати в частині відмовлених вимог та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а в частині відшкодування моральної шкоди збільшити розмір суми відшкодування моральної шкоди до суми, що дорівнює сумі всіх інших стягуваних грошових сум.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що ніхто і ніщо не заважало роботодавцю протягом двох з половиною років трудових відносин внести до її трудової книжки запис про прийняття її на роботу, тоді як це є обов`язком роботодавця. Апелянт вказує, що суд не визначив періоду затримки оформлення трудової книжки, тому небезспірним є розмір зменшення судом заявленої суми компенсації з 40 200,00 грн. до 5 550,87 грн.. Крім того, апелянт вказує, що в матеріалах справи відсутні копії платіжних документів з направленням сум на її особистий банківський рахунок з цільовим призначенням платежу як заробітна плата або погашення заборгованості з виплати заробітної плати.

У відзиві на апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Робоча 73» просило апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, взявши до уваги доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, ОСОБА_1 з 04 травня 2020 року була прийнята на роботу до ОСББ «Робоча 73» на посаду бухгалтера, що підтверджується копією наказу № 04 ОК, виданого головою правління ОСББ «Робоча 73» ОСОБА_2 від 29 квітня 2020 року.

Наказом №05-ОК від 15 жовтня 2022 року позивачка була звільнена за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до бухгалтерської довідки, заборгованість ОСББ по заробітній платі перед ОСОБА_1 за період з 01 травня 2020 року по 14 жовтня 2022 року складала 6 167,24 грн., з яких: 5 550,87 грн. заборгованість по заробітній платі за 2 половину вересня та жовтня 2022 року та 616, 37 грн. за невикористану відпустку.

Згідно із платіжними інструкціями №1, відповідачем було сплачено 23 вересня 2022 року, 25 листопада 2022 року, та 07 червня 2023 року на рахунок ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за вересень 2022 року у розмірі 5 635,00 грн., компенсацію невикористаної відпустки за травень 2020 - вересень 2022 року у розмірі 9 833,95 грн. та компенсацію за невикористану відпустку при її звільнені за вересень 2022 року у сумі 616,37 грн. (а.с.89-91).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України. Також суд вказав, що позивач, як працівник має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди, яка виразилася у порушенні її права на своєчасне отримання заробітної плати та остаточного розрахунку при звільненні, що призвело до порушення права на працю, та як наслідок до моральних страждань. При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача належним чином оформити ОСОБА_1 трудової книжки, суд виходив з того, що їй було запропоновано та надано термін для звернення до голови правління ОСББ для внесення відповідних записів у трудову книжку, яка знаходиться на руках у позивача, однак остання вказаним правом не скористалася.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 2 КЗпП України працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» / «правомірне очікування» стосовно ефективного здійснення права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі ст.117 КЗпП України наступає після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок та невиплати після пред`явлення цієї вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Звертаючись з вимогою про стягнення заборгованості з відповідача на свою користь, позивачка просила суд стягнути 40 200,00грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Однак, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Керуючись вказаними нормами права, а також встановивши, що на дату звільнення позивачки заборгованість по заробітній платі за ІІ половину вересня та жовтня 2022 складала 5 550,87 грн., а також те, що остаточний розрахунок з позивачем на час звільнення не було проведено, а було здійснено лише після пред`явлення вимоги в судовому порядку 19 березня 2024 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСББ має відповідати перед позивачкою згідно із ст. 117 КЗпП України.

При цьому, встановивши, що заборгованість ОСОБА_1 з заробітної плати за період з вересня по жовтень 2022 року складала 5 550,87 грн. та компенсація за невикористану відпустку у розмірі 616,37 грн, які останній було виплачено вже після звернення до суду, керуючись принципами розумності, справедливості і пропорційності, а також взявши до уваги період затримки розрахунку до моменту звернення позивачки до суду, суд першої інстанції обґрунтовано зменшив розмір середнього заробітку з 40 200,00 грн. до розміру існуючої заборгованості 5 550,87 грн., що сприятиме досягненню справедливого балансу між захистом прав працівника і додержанням принципів справедливості, а також співмірності у трудових відносинах.

Крім того, задовольняючи частково позовні вимоги позивачки в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 1 000,00 грн. суд вірно виходив з наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У частині 1 ст. 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Стаття 23 ЦК України та стаття 237-1 КЗпП України передбачають можливість відшкодування моральної шкоди завданої працівнику власником або уповноваженим ним органом внаслідок порушення його законних прав, що призвели до моральних страждань.

У пункті 3Постанови Пленум Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до пункту 9 вказаної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує те, що внаслідок порушення права позивача на своєчасне отримання заробітної плати за виконану ним роботу та своєчасне отримання остаточного розрахунку при звільненні, що призвело до моральних страждань, порушився нормальний ритм життя позивача, вона була вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя, у зв`язку з відсутністю грошових коштів на існування шукати додаткове джерело доходів.

Встановивши, що відповідачем було порушено право позивачки на своєчасне отримання заробітної плати та остаточного розрахунку при звільненні нарахованих коштів, в зв`язку із чим вона вимушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а саме у зв`язку з відсутністю грошових коштів на існування шукати додаткове джерело доходів, суд першої інстанції виходячи з засад розумності, справедливості та об`єктивності дійшов обґрунтованого висновку, що розмір завданої позивачці моральної шкоди складає 1 000,00 грн..

При цьому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог щодо зобов`язання відповідача належним чином оформлення позивачці трудової книжки, з огляду на наступне.

Із наданої позивачкою копії трудової книжки серії НОМЕР_1 вбачається відсутність внесених відомостей про прийняття та звільнення останньої із займаної посади з ОСББ «Робоча 73».

В судових засіданнях, які відбулися 01 травня 2024 року та 29 травня 2024 року встановлено, що трудова книжка знаходиться у позивачки.

Врахувавши, вказані обставини справи, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачкою не доведено, що відповідач чинить перешкоди та не вчинив жодних дій в оформленні трудової книжки, а тому вірно відмовив у задоволенні вказаних вимог.

При цьому, врахувавши, що позовні вимоги були задоволені частково, складність даної справи, обсяг і складність виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, керуючись принципами співмірності та розумності судових витрат, критерієм реальності адвокатських витрат, а також критерієм розумності їхнього розміру, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивачки 5 000,00 грн. в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи апелянта в скарзі про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що ніхто і ніщо не заважало роботодавцю протягом двох з половиною років трудових відносин внести до її трудової книжки запис про прийняття її на роботу, тоді як це є обов`язком роботодавця, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що представник позивачки ОСОБА_3 неодноразово вказувала на те, що трудова книжка знаходиться у позивачки. Вказаний факт позбавив відповідача реальної можливості внести до трудової книжки відомості не лише про прийняття її на роботу, а й внести відомості щодо звільнення з роботи.

Твердження апелянтав скарзіпро те,що судне визначивперіоду затримкиоформлення трудовоїкнижки,тому небезспірнимє розмірзменшення судомзаявленої сумикомпенсації з40200,00грн.до 5550,87грн.,колегія суддіввважає безпідставними, оскільки вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Суд першої інстанції навів чіткі правові підстави для зменшення розміру компенсації за затримку оформлення трудової книжки, з якими погоджується колегія суддів.

Доводи апелянта в скарзі про те, що в матеріалах справи відсутні копії платіжних документів з направленням сум на її особистий банківський рахунок з цільовим призначенням платежу як заробітна плата або погашення заборгованості з виплати заробітної плати, колегія суддів необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Більш того, позивачка ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не спростувала надані відповідачем платіжні квитанції про перерахування їй грошових коштів 23 вересня 2022 року, 25 листопада 2022 року та 07 червня 2023 року.

Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Рішення в оскаржуваній частині, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді А.П. Барильська

І.А. Єлізаренко