Рішення

від 24.10.2024 по справі 681/258/24

ПОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 681/258/24

Провадження 2/681/216/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року м.Полонне

Полонський районний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Горгулько Н.А.,

за участю секретаря судових засідань Коваль Т.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Полонному цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Шепетівського районного нотаріального округу Хмельницької області Садовського Анатолія Миколайовича про визнання протиправною та скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог - Полонська міська рада об`єднаної територіальної громади Шепетівського району Хмельницької області; третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 ,

в с т а н о в и в:

В лютому 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача приватного нотаріуса Шепетівського районного нотаріального округу Садовського А.М., треті особи: на стороні позивача - Полонська міська рада, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 .

В обгрунтування своїхвимог посилавсяна те,що вінє спадкоємцемза заповітом ОСОБА_3 ,який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .17.06.2021він звернувсядо приватного нотаріуса Шепетівського районного нотаріального округу Садовського А.М. із заявою про прийняття спадщини та дізнався про наявність спадкоємця першої черги ОСОБА_2 . Тому 19.06.2021 ОСОБА_2 було подано нотаріусу заяву про зупинення видачі свідоцтва на спадщину для ОСОБА_1 . Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.12.2021 (справа №560/9604/21) було визнано протиправним та скасовано рішення 18-ї чергової сесії І-го скликання Полонської міської ради від 08.12.2016 №10 «Про уповноваження осіб на вчинення нотаріальних дій» в частині уповноваження ОСОБА_4 на вчинення нотаріальних дій. Таке рішення постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2022 залишено без змін. 16.01.2024 представник за довіреністю ОСОБА_1 ОСОБА_5 звернувся до приватного нотаріуса Садовського А.М. із заявою про видачу для ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку кадастровий номер 6823682800:02:007:0001 на що 19.02.2024 отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії яку просить скасувати в судовому порядку.

Відзиву на позов відповідач не подавав.

У своїх поясненнях третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог вказує на те, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.12.2021 у справі №560/9604/21, яке залишене в силі постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2022, визнано протиправним та скасовано рішення 18-ї чергової сесії І-го скликання Полонської міської ради від 08.12.2016 №10 «Про уповноваження осіб на вчинення нотаріальних дій» в частині уповноваження ОСОБА_4 на вчинення нотаріальних дій. А тому заповіт, що був посвідчений 30.11.2020 ОСОБА_4 посвідчений особою яка не мала на це право, тобто відповідно до ст.1257 ЦК України такий заповіт є нікчемним. Вважає оскаржувану постанову такою, що відповідає чинному законодавству і не підлягає до скасування.

В судовезасідання учасникисудового розгляду не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином. Подали до суду заяви в яких просили суд проводити розгляд справи без їх участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд розглядає справу без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Перевіривши матеріали та дослідивши обставини справи, суд знаходить, що позов задоволенню підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 після смерті якого відкрилась спадщина. (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.44)

30.11.2020 ОСОБА_3 склав заповіт яким усе своє майно заповів для ОСОБА_1 (а.с.55 зворотня сторінка)

На час смерті ОСОБА_3 з ним ніхто не проживав, що підтверджується довідкою депутата Полонської міської ради від 17.05.2021. (а.с.48)

17.06.2021 ОСОБА_1 звернувся з заявою до державного нотаріуса Полонської державної нотаріальної контори Хмельницької області про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (а.с.13)

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.12.2021 (справа №560/9604/21) було визнано протиправним та скасовано рішення 18-ї чергової сесії І-го скликання Полонської міської ради від 08.12.2016 №10 «Про уповноваження осіб на вчинення нотаріальних дій» в частині уповноваження ОСОБА_4 на вчинення нотаріальних дій. (а.с.97-99)

Таке рішення постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2022 залишено без змін. (а.с.100-103)

16.01.2024 ОСОБА_5 від імені свого довірителя ОСОБА_1 звернувся з заявою до приватного нотаріуса Шепетівського районного нотаріального округу Садовського А.М. про видачу на ім`я ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, а саме земельну ділянку площею 2,4416 га кадастровий номер 6823682800:02:007:0001. (а.с.15)

Постановою приватного нотаріуса Шепетівського районного нотаріального округу Садовського А.М. від 19.02.2024 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії: видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку кадастровий номер 6823682800:02:007:0001 і на інше майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 вказуючи на те, що заповіт, який був посвідчений 30.11.2020 старостою Новоселицького старостинського округу Полонської міської ради ОСОБА_4 був посвідчений особою, яка не мала на це права, а отже відповідно до ст.1257 ЦК України є нікчемним. (а.с. 19-21).

Відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов`язаний, зокрема, здійснювати свої професійні обов`язки відповідно до цього Закону і принесеної присяги, дотримуватися правил професійної етики; сприяти фізичним та юридичним особам у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз`яснювати права і обов`язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду; зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв`язку з вчиненням нотаріальних дій; відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

Статтею 49 Закону України «Про нотаріат» передбачено підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій, зокрема: нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: вчинення такої дії суперечить законодавству України; не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов`язані з її вчиненням; особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників; в інших випадках, передбачених законом.

Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 цього Закону.

Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду.

Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.

Як наголошувалось Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ із посиланням на Постанову Пленуму ВССУ «Про узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.02.2014 року № 2 можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу.

Судовий контроль за діяльністю нотаріусів має забезпечити виправлення нотаріальних помилок, тлумачення чинного законодавства та сприяти дотриманню законності у сфері цивільних правовідносин, що виникають із вчинення нотаріальних дій.

Аналіз наведених норм закону свідчить, що нотаріус зобов`язаний мотивувати свої дії, направлені на відмову у вчиненні нотаріальної дії. При цьому, нотаріусу заборонено лише безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

У цій справі спір виник між сторонами з приводу визнання протиправною відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій, оскільки спірний заповіт було посвідчено старостою Новоселицькогостаростинського округуПолонської міськоїради РибійС.С. та який нотаріус вважав нікчемним у зв`язку з скасуванням рішення 18-ї чергової сесії І-го скликання Полонської міської ради від 08.12.2016 №10 «Про уповноваження осіб на вчинення нотаріальних дій» в частині уповноваження ОСОБА_4 на вчинення нотаріальних дій.

Тому з цих підстав слід зазначити наступне, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати

або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/ встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться

в імперативних приватно-правових нормах (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Натомість, нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний»,

«є недійсним» (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже

в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).

Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю (див.: зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21)).

Відповідно до ст. ст.1216,1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Заст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ч. 1, ч. 2ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно ізстаттею 1233 Цивільного кодексу Українизаповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт,як остання воля особи,стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому призначений вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто (стаття 1234 ЦК України).

Нездійснення цього права не є підставою для його припинення.

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні,як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).

Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою,як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлено устатті 1247 ЦК України.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другої статті 1247 ЦК України).

Відповідно достатті 1247 ЦК Українизаповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними устаттях 1251-1252 цього Кодексу.

Статтею 1251 ЦК Українивстановлено, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

До заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами, застосовуються положеннястатті 1247 цього Кодексу(частина 8статті 1252 ЦК України).

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними устаттях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз норм Книгишостої ЦК Українисвідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті1236-1240,1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом та посадовою особою органу місцевого самоврядування (статті 1248, 1249, 1251, 1253ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Так, у частині першійстатті 1257 ЦК Українивстановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимогЦК Українищодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Зміст частини першоїстатті 1257 ЦК Україниу смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені углаві 85 ЦК України, зокрема у статтях1247-1249,1251,1253 ЦК України.

Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним посвідченням.

Проте, допускаються й інші способи посвідчення заповіту, враховуючи численні обставини, в яких може опинитися особа, яка бажає реалізувати своє право на заповіт.

Встановлені законодавцем правові механізми посвідчення заповіту доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому. Саме тому вони можуть бути віднесені до порядку посвідчення заповіту.

Отже, форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у частинах першій - шостійстатті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті.

Згідно ізстаттею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Недійсність заповіту з мотивів розширювального розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першійстатті 1257 ЦК України, матиме наслідком порушення принципу свободи заповіту.

Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, які не передбачені ані частиною першоюстатті 1257 ЦК України, ані взагалі нормами глави 85ЦК України, по суті нівелює вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача.

На дату складення оспорюваного заповіту вимоги до його форми та порядку посвідчення були визначені главою 85 книгишостої ЦК України,Законом України «Про нотаріат»та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 22/5 від 25.08.1994 року (далі - Інструкція).

Пунктом 2 частини першоїстатті 37 Закону України «Про нотаріат»визначено, що у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють нотаріальні дії, зокрема посвідчують заповіти (крім секретних).

За змістом ч. 2. ст. 1 Інструкції у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії: посвідчують заповіти.

За змістом ст. 2 Інструкції нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій.

Згідно з вимогамистатті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Відповідно достатті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадовихосібмісцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення вмежахКонституціїі законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Підпунктом 5 пункту «б» частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до відання виконавчих органів сільських рад належать делеговані повноваження щодо вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, реєстрація актів цивільного стану (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад).

Виконавчим органом сільської ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень (частина перша статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

За вимогами частини четвертоїстатті 54-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»староста працюєна постійнійоснові вапараті відповідноїради таїї виконавчогокомітету,а вразі обраннячленом цьоговиконавчого комітету-у виконавчомукомітеті ради.Староста уповноважений сільською, селищною, міською радою, яка його затвердила, діяти в інтересах жителів відповідного старостинського округу у виконавчих органах сільської, селищної, міської ради, а також здійснює інші повноваження, визначені цим Законом та іншими законами України.

Судом встановлено, що оспорюваний заповіт посвідчено старостою Новоселицького старостинського округу Полонської міської ради Рибій С.С.

З копії спірного заповіту вбачається, що він складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт особисто підписаний заповідачем.

Отже заповіт відповідає вимогам щодо форми, встановлених ст. 1247 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 13 липня 2021 року, вказано, що «слід звернути увагу на вимогу частини першої статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Отже, звертає на себе увагу те, що тут йдеться, по-перше, про зміст правочину, а не про його форму та порядок посвідчення; по-друге, про невідповідність змісту не законам, а саме актам цивільного законодавства. При цьому вивчення змісту спірного заповіту та текстів судових рішень не дали жодних доводів для визначення актів цивільного законодавства, яким би суперечив зміст заповіту. Посилання на вимоги статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», пункту 2 глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, є недоречним виходячи з такого. По-перше, наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства

у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України. По-друге, недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України). Порушення норм про необхідність додержуватися нотаріусом свого нотаріального округу може тягти відповідальність нотаріуса, передбачену законом, але не тягне нікчемність заповіту, посвідченого з таким порушенням. Адже правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК України і не є матеріальним правом. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право встановлювати підстави нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для його нікчемності матеріальне право не містить».

З урахуванням викладеного суд зазначає, що: 1)свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання;2) на рівні Конституції України та закону не передбачено можливості Міністерства юстиції України можливості регулювати вимоги щодо форми і порядку посвідчення заповіту; 3)законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого старостою старостинського округу, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету міської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій. Цене впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. При цьому можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена.

На рівні Конституції України та закону не передбачено можливості Міністерства юстиції України регулювати вимоги щодо форми і порядку посвідчення заповіту.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.01.2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок, що "нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що: "визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.05.2018 року в справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18) зроблено висновок по застосуванню частини другої статті 1257 ЦК України та вказано, що "для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України".

Водночас, у справах щодо визнання заповіту нікчемним Верховний суд пояснив, щонаявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку (постанова від 20.05.2019 у справі № 522/904/16-ц, постанова від 03.07.2019 у справі № 725/2412/15-ц).

Проаналізувавши докази по справі в їх сукупності, суд погоджується з доводами позивача про те, що підстава для відмови у вчиненні нотаріальної дії, яка зазначена нотаріусом у оскаржуваній постанові, а саме нікчемність правочину, є надуманою та безпідставною.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн., оскільки вони підтверджуються матеріалами справи (а.с. 1).

Керуючись ст.ст. 141, 259, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Шепетівського районного нотаріального округу Садовського Анатолія Миколайовича про визнання протиправною та скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог - Полонська міська рада об`єднаної територіальної громади Шепетівського району Хмельницької області; третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 задоволити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 19.02.2024 №18/02-14/36/2021 приватного нотаріуса Шепетівського районного нотаріального округу Хмельницької області Садовського Анатолія Миколайовича.

Стягнути з приватного нотаріуса Шепетівського районного нотаріального округу Садовського Анатолія Миколайовича на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір 1211 грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другійстатті 358 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач приватний нотаріус Шепетівського районного нотаріального округу Хмельницької області Садовський Анатолій Миколайович, ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП невідомо, місце здійснення професійної діяльності: АДРЕСА_2 .

Головуюча Н.А.Горгулько