Ухвала

від 15.10.2024 по справі 591/6367/21

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №591/6367/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - СорокаНомер провадження 11-кп/816/1193/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_1 Категорія - Розбій

УХВАЛА

Іменем України

15 жовтня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_1 ,

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 591/6367/21 за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 14.06.2024 про продовження строку тримання під вартою,

учасників судового провадження:

обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

захисників адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

установила:

В поданих апеляційних скаргах:

- захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_11 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якої обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту або у виді застави, оскільки підстави для неодноразового продовження строку тримання під вартою його підзахисного грунтуються на тяжкості майбутнього покарання, клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою містить одні і ті ж підстави протягом тривалого часу, а ризики наведені прокурором у клопотанні є недоведеними, усі докази стороною обвинувачення вже подані суду, свідки допитані. Дружина ОСОБА_7 разом з дітьми проживає у м. Суми, тому запобіжні заходи у виді домашнього арешту або застави зможуть запобігти встановленим ризикам;

- захисник обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якої відмовити прокурору в задоволені клопотання про продовження строку тримання під вартою, змінивши ОСОБА_8 запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт, оскільки ризики є недоведеними, ОСОБА_8 на обліку у лікарів не перебуває, має постійне місце проживання, двох неповнолітніх дітей і не з своєї вини тривалий час перебуває під вартою.

У Зарічному районному суді м. Суми знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_12 , ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 187 КК; ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 309 КК, розгляд якого про суті пред`явленого обвинувачення до закінчення дії попередньої ухвали суду про тримання під вартою не завершений, тому прокурором у кримінальному провадженні були подані клопотання про продовження ОСОБА_8 та ОСОБА_7 запобіжних заходів у виді тримання під вартою, які обґрунтовані тим, що існують передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК ризики, запобігти яким шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів неможливо.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 14.06.2024 обвинуваченим ОСОБА_8 і ОСОБА_7 був продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК ризики продовжують існувати і запобігти цим ризикам неможливо шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинувачених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , їх захисників ОСОБА_13 і ОСОБА_10 , які підтримали свої апеляційні скарги та просили скасувати ухвалу суду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вказані вище апеляційні скарги захисників задоволенню не підлягають з таких підстав.

Зокрема, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, КПК та інших законів України (ч. 1-2 ст. 1 КПК), а завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).

Відповідно ч. 1-3 ст. 331 КПК, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу; за наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою продовжує дію запобіжного заходу на строк, що не може перевищувати двох місяців. Тобто, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Іншими словами, застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого; визначення таких прав вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (рішення у справі «Летельє проти Франції»).

Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, а ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 309 КК, і обґрунтованість цього обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку або іншого рішення по суті пред`явленого обвинувачення, а тому колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення щодо їх винуватості чи невинуватості, вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред`явленого ОСОБА_8 і ОСОБА_7 обвинувачення, достовірність або недостовірність наявних доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення або суду першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинувачених для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті кримінального провадження.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству, а висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків тощо). При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Урахування тяжкості кримінального правопорушення має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності обвинувачених та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності їх поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що вони можуть ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, так як «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому дійсно «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).

Суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого рішення, що обвинувачені можуть переховуватись від суду, цей ризик не зменшився та є актуальним і на час апеляційного розгляду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке їм загрожує у разі визнання винуватими у вчиненні інкримінованих правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпечності цих кримінальних правопорушень, конкретні обставини провадження та дані про особу, а ризик втечі має оцінюватись і у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і реально існує.

Є таким, що не зменшився з часом, та продовжує існувати й ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК, оскільки як встановив суд першої інстанції свідки ще не допитані безпосередньо в судовому засіданні і їх показання не досліджені судом, може виникнути необхідність у повторному допиті потерпілих у даному кримінальному провадженні. При цьому необхідно зауважити, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, що обумовлює наявність певних особливостей та істотно відрізняє порядок перевірки судового рішення від аналогічних рішень слідчого судді, які ухвалені на стадії досудового розслідування кримінального провадження. Тобто, на стадії судового розгляду кримінального провадження, така обставина як «обґрунтована підозра» майже втрачає свою актуальність, так як при оцінці доказів повинен бути застосований критерій доведеності «поза розумним сумнівом», який у свою чергу випливає із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Однак, цей критерій може бути застосований тільки під час ухвалення остаточного судового рішення, яким буде розглянуто по суті та вирішено питання щодо винуватості чи, навпаки, невинуватості обвинувачених, а намагання надати правову оцінку доказам, які були досліджені в результаті судового розгляду кримінального провадження до ухвалення остаточного судового рішення, може бути визнано сторонами як ознака упередженості суду.

Має місце і заявлений прокурором ризик вчинення обвинуваченими іншого кримінального правопорушення, з огляду на те, що вони раніше судимі, є особами молодого віку, мають вкрай негативну репутацію.

Твердження сторони захисту в апеляційних скаргах про надмірну тривалість знаходження обвинувачених під вартою фактично має місце, але затримка у судовому розгляді обвинувального акту у розумні строки викликана об`єктивними чинниками, а саме складністю кримінального провадження, зміною складу суду, поведінкою обвинувачених в судових засіданнях, які неодноразово порушували порядок в судових засіданнях, чинили спроби їх зірвати, некоректно та агресивно висловлювалися в бік учасників провадження, необхідністю дослідження значного обсягу доказів, тому підстав для зміни обвинуваченим запобіжного заходу на менш суворий, ніж тримання під вартою, колегією суддів не встановлено, ураховуючи наявність справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, у даному конкретному випадку поки ще переважає принцип поваги до особистої свободи, що вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства; право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес для забезпечення такого стандарту.

Важливо зауважити, що у разі значної складності кримінальне провадження може тривати протягом значного періоду часу, це не буде порушенням розумних строків, про що констатував ЄСПЛ у своєму рішенні від 22.05.1998 в справі «Хозе проти Нідерландів», а саме «зважаючи на складність справи, а також на обрану стороною захисту тактику допиту великої кількості свідків, установлено відсутність факту порушення розумних строків навіть у випадку тривалості процедур понад 8 років». «Розумність тривалості провадження має оцінюватись у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника і відповідних органів; вимоги оперативності розгляду кримінальних проваджень у справах, за якими підсудний тримається під вартою, ґрунтуються на підвищених вимогах до розумного строку розгляду; з урахуванням обставин справи тривалість судового розгляду навіть понад 5 років 2 місяці не визнано надмірним для розгляду складної справи» (рішення ЄСПЛ у справі «Рінгайзен проти Австрії»).

Що стосується доводів апеляційних скарг захисників про міцні соціальні зв`язки обвинувачених то, незважаючи на їх наявність, колегія суддів вважає, що ці зв`язки суттєво не впливають на існуючи ризики у бік їх зменшення на теперішній час.

При вирішенні питання щодо можливості визначення ОСОБА_7 розміру застави, достатньої для забезпечення виконання останнім обов`язків, передбачених КПК, як про це порушує питання захисник ОСОБА_9 , суд першої інстанції врахував приписи ч. 4 ст. 183 КПК, згідно якої суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у виді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого ст. 255 255-3 КК; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, тому цілком правомірно не визначив розмір застави при продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим; законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення (ст. 370 КПК).

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які б були безумовною підставою для скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено,

Вирішуючи питання про продовження ув`язнення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , ураховуючи наявність об`єктивної потреби у цьому, зважуючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, наявність ризиків, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, необхідність забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника провадження була застосована належна правова процедура, колегія суддів вважає, що суспільний інтерес, що полягає у захисті прав потерпілих від злочинів привалює над принципом поваги до свободи особистості і виправдовує саме на теперішній час подальше тримання обвинувачених під вартою.

Оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги захисників без задоволення, оскільки установлені вище обставини свідчать про наявність всіх передбачених законом підстав для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422-1 КПК України,

постановила:

Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 14.06.2024 відносно ОСОБА_14 і ОСОБА_15 залишити без змін, а апеляційні скарги захисників ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на цю ухвалу без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3