Ухвала

від 16.01.2025 по справі 591/6367/21

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №591/6367/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-кп/816/537/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Розбій

УХВАЛА

Іменем України

16 січня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 591/6367/21 за апеляційними скаргами обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 28.11.2024 про продовження строку тримання під вартою,

учасників судового провадження:

обвинуваченого - ОСОБА_10 ,

захисників - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

установила:

У поданих апеляційних скаргах:

- захисник обвинуваченого ОСОБА_13 - адвокат ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору в задоволенні його клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_13 , застосувавши до нього запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, оскільки її підзахисний тривалий час перебуває під вартою, нових доказів, які б підтверджували вину останнього за цей час не надано, а ризики, на які вказував прокурор значно зменшилися, і запобігти їм можливо шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу. Обвинувачений на обліку у лікарів не перебуває, має постійне місце проживання, двох неповнолітніх дітей, тому запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту забезпечить його належну процесуальну поведінку;

- захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою застосувати до його підзахисного запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за місцем проживання його матері: АДРЕСА_1 , оскільки його підзахисний тривалий час перебуває під вартою, тому ризики є недоведеними та заявлені формально, а сама лише тяжкість майбутнього покарання не може бути вирішальною підставою для неодноразового продовження найсуворішого запобіжного заходу. При цьому допитана судом потерпіла не повідомляла про спроби тиску на неї зі сторони обвинувачених, а визначений судом розмір застави є занадто великим і не реалістичним;

- обвинувачений ОСОБА_14 просить переглянути ухвалу суду, оскільки четвертий рік він утримується під вартою, а визначений судом розмір застави є непомірним для нього;

- обвинувачений ОСОБА_15 просить змінити запобіжний захід у виді тримання під вартою на домашній арешт, оскільки ризики перестали існувати, а потерпіла у даному провадженні вже допитана.

У Зарічному районному суді м. Суми знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_16 , ОСОБА_13 за ч. 3 ст. 187 КК; ОСОБА_10 за ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 309 КК, розгляд якого по суті пред`явленого обвинувачення до закінчення дії попередньої ухвали суду про тримання під вартою не завершений, тому прокурором у кримінальному провадженні були подані клопотання про продовження ОСОБА_13 та ОСОБА_10 строку тримання під вартою у зв`язку із наявними ризиками, передбаченими п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, і неможливістю запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 28.11.2024 обвинуваченим ОСОБА_13 та ОСОБА_10 продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням кожному з них застави в розмірі 454 200 грн, а також покладені обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК, у разі її внесення. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК ризики продовжують існувати і запобігти цим ризикам неможливо шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

Будучи належним чином повідомленими про час і місце апеляційного розгляду, прокурор ОСОБА_17 та обвинувачений ОСОБА_13 в судове засіданні не з`явились, від прокурора надійшла письмова заява про розгляд провадження у його відсутність, а обвинувачений з клопотанням про забезпечення його участі в апеляційному розгляді до суду апеляційної інстанції в порядку ч. 4 ст. 422-1 КПК не звертався, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційних скарг у відсутності цих осіб, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_10 , захисників ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , які підтримали апеляційні скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вказані вище апеляційні скарги обвинувачених та їх захисників задоволенню не підлягають з таких підстав.

Зокрема, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, КПК та інших законів України (ч. 1-2 ст. 1 КПК), а завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).

Відповідно ч. 1-3 ст. 331 КПК, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу; за наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою продовжує дію запобіжного заходу на строк, що не може перевищувати двох місяців. Тобто, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Іншими словами, застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого; визначення таких прав вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (рішення у справі «Летельє проти Франції»).

Так, ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 309 КК, ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, і обґрунтованість цього обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку або іншого рішення по суті пред`явленого обвинувачення, а тому колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення щодо винуватості чи невинуватості ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред`явленого обвинувачення, достовірність або недостовірність наявних доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення або суду першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті кримінального провадження.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству, а висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків тощо). При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

З огляду на це, урахування тяжкості кримінального правопорушення має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності обвинувачених та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності їх поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що вони можуть ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, так як «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому дійсно «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).

Суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого рішення, що обвинувачені можуть переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих і свідків в цьому кримінальному провадженні та вчинити інші кримінальні правопорушення, ці ризики не зменшилися та є актуальними і на час апеляційного розгляду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винними у вчиненні інкримінованих правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпечності цих кримінальних правопорушень, конкретні обставини провадження та дані про осіб обвинувачених, а ризик втечі має оцінюватись і у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і реально існує.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_13 про те, що потерпіла в даному провадженні вже допитана судом, що свідчить про відсутність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК, хоч і мають місце, але повинні враховуватись разом з іншими фактичними обставинами кримінального провадження, зокрема і тим, що в даному провадженні після заміни судді, обвинувачені звернулися з клопотанням в порядку ст. 319 КПК про необхідність повторного допиту потерпілих та свідка, тому вказаний ризик є актуальним та продовжує існувати. При цьому необхідно зауважити, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, що обумовлює наявність певних особливостей та істотно відрізняє порядок перевірки судового рішення від аналогічних рішень слідчого судді, які ухвалені на стадії досудового розслідування кримінального провадження. Тобто, на стадії судового розгляду кримінального провадження, така обставина як «обґрунтована підозра» майже втрачає свою актуальність, так як при оцінці доказів повинен бути застосований критерій доведеності «поза розумним сумнівом», який у свою чергу випливає із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Однак, цей критерій може бути застосований тільки під час ухвалення остаточного судового рішення, яким буде розглянуто по суті та вирішено питання щодо винуватості чи, навпаки, невинуватості обвинувачених, а намагання надати правову оцінку доказам, які були досліджені в результаті судового розгляду кримінального провадження до ухвалення остаточного судового рішення, може бути визнано сторонами як ознака упередженості суду.

Є таким, що не зменшився з часом, та продовжує існувати й ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК, враховуючи негативну репутацію ОСОБА_10 та ОСОБА_13 .

Твердження сторони захисту в апеляційних скаргах про надмірну тривалість знаходження ОСОБА_10 та ОСОБА_13 під вартою також фактично має місце, але затримка у судовому розгляді обвинувального акту в розумні строки викликана об`єктивними чинниками, а саме складністю кримінального провадження, зміною складу суду, поведінкою учасників провадження, необхідністю дослідження значного обсягу доказів, в тому числі проведення повторних допитів потерпілих і свідків тощо, тому підстав для зміни обвинуваченим запобіжного заходу на менш суворий, ніж тримання під вартою, колегією суддів не встановлено, ураховуючи наявність справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, у даному конкретному випадку поки ще переважає принцип поваги до особистої свободи, що вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства; право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес для забезпечення такого стандарту.

Важливо зауважити, що у разі значної складності кримінальне провадження може тривати протягом значного періоду часу, це не буде порушенням розумних строків, про що констатував ЄСПЛ у своєму рішенні від 22.05.1998 в справі «Хозе проти Нідерландів», а саме «зважаючи на складність справи, а також на обрану стороною захисту тактику допиту великої кількості свідків, установлено відсутність факту порушення розумних строків навіть у випадку тривалості процедур понад 8 років». «Розумність тривалості провадження має оцінюватись у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника і відповідних органів; вимоги оперативності розгляду кримінальних проваджень у справах, за якими підсудний тримається під вартою, ґрунтуються на підвищених вимогах до розумного строку розгляду; з урахуванням обставин справи тривалість судового розгляду навіть понад 5 років 2 місяці не визнано надмірним для розгляду складної справи» (рішення ЄСПЛ у справі «Рінгайзен проти Австрії»).

Суд першої інстанції при постановленні ухвали про продовження ОСОБА_10 і ОСОБА_13 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахувавши тривалість перебування останніх під вартою визначив їм альтернативний запобіжний захід у виді застави в розмірі, передбаченому п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, визначаючи розмір застави обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_13 правильно урахував приписи ст. 177, 178, 182, 183 КПК, судову практику ЄСПЛ та обґрунтовано призначив її в розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який не є найвищою межею, є на даній стадії провадження є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів та є достатнім для забезпечення виконання обвинуваченими процесуальних обов`язків.

Що стосується доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_11 про міцні соціальні зв`язки ОСОБА_13 , то колегія суддів не може узяти їх до уваги, оскільки вони на теперішній час суттєво не впливають на існуючи ризики у бік їх зменшення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , які б були безумовною підставою для скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено.

Вирішуючи питання про продовження ув`язнення обвинуваченим, ураховуючи наявність об`єктивної потреби у цьому, зважуючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, наявність ризиків, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, необхідність забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника провадження була застосована належна правова процедура, колегія суддів вважає, що суспільний інтерес, що полягає у захисті прав потерпілих від злочинів привалює над принципом поваги до свободи особистості і виправдовує саме на теперішній час подальше тримання обвинувачених під вартою.

Оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги обвинувачених та їх захисників - без задоволення, оскільки установлені вище обставини свідчать про наявність всіх передбачених законом підстав для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422-1 КПК України,

постановила:

Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 28.11.2024 відносно ОСОБА_18 та ОСОБА_19 залишити без змін, а їх апеляційні скарги та апеляційні скарги захисників ОСОБА_20 , ОСОБА_21 на цю ухвалу - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4