Ухвала

від 24.10.2024 по справі 591/6367/21

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №591/6367/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-кп/816/995/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Розбій

УХВАЛА

Іменем України

24 жовтня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 591/6367/21 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 15.03.2024 про продовження строку тримання під вартою,

установила:

В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якої обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту або у виді застави, оскільки висновки суду грунтуються на тяжкості майбутнього покарання, клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою містить одні і ті ж підстави протягом тривалого часу, прокурором не доведено, що ризики, які були підставою для обрання найсуворішого запобіжного заходу не зменшилися і продовжують існувати, враховуючи тривале перебування його підзахисного під вартою, всі докази стороною обвинувачення подані, а свідки допитані, розгляд справи досі триває і не з вини обвинуваченого. Дружина ОСОБА_7 разом з дітьми проживає у м. Суми, тому запобіжні заходи у виді домашнього арешту або застави зможуть запобігти встановленим ризикам.

У Зарічному районному суді м. Суми знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_8 , ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 187 КК; ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 309 КК, судовий розгляд якого по суті пред`явленого обвинувачення до закінчення дії попередньої ухвали суду про тримання під вартою не завершений, тому прокурором було подане клопотання про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, яке обґрунтоване тим, що ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, продовжують існувати та з часом не зменшились, а інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 15.03.2024 обвинуваченому ОСОБА_7 продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, продовжують існувати і запобігти цим ризикам неможливо шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

Будучи належним чином повідомленими про час і місце апеляційного розгляду, учасники кримінального провадження в судове засідання не з`явились, від прокурора ОСОБА_10 , захисника ОСОБА_11 надійшли заяви про розгляд апеляційної скарги у їх відсутність та у відсутність обвинуваченого ОСОБА_7 , який будь-яких клопотань до суду апеляційної інстанції, особисто не надав, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд без участі сторін провадження, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.

Зокрема, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, КПК та інших законів України (ч. 1-2 ст. 1 КПК), а завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).

Відповідно ч. 1-3 ст. 331 КПК, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу; за наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою продовжує дію запобіжного заходу на строк, що не може перевищувати двох місяців. Тобто, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Іншими словами, продовжуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що «судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого; визначення таких прав вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства» (рішення ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції»).

Важливо зауважити, що у разі значної складності кримінальне провадження може тривати протягом значного періоду часу, це не буде порушенням розумних строків, про що констатував ЄСПЛ у своєму рішенні від 22.05.1998 в справі «Хозе проти Нідерландів», а саме «зважаючи на складність справи, а також на обрану стороною захисту тактику допиту великої кількості свідків, установлено відсутність факту порушення розумних строків навіть у випадку тривалості процедур понад 8 років», а «розумність тривалості провадження має оцінюватись у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника і відповідних органів; вимоги оперативності розгляду кримінальних проваджень у справах, за якими підсудний тримається під вартою, ґрунтуються на підвищених вимогах до розумного строку розгляду; з урахуванням обставин справи тривалість судового розгляду навіть понад 5 років 2 місяці не визнано надмірним для розгляду складної справи» (рішення ЄСПЛ у справі «Рінгайзен проти Австрії»).

Оскільки кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 перебуває на стадії судового розгляду, то це обумовлює наявність певних особливостей та істотно відрізняє порядок перевірки судового рішення від аналогічних рішень слідчого судді, які ухвалені на стадії досудового розслідування кримінального провадження. Тобто, на стадії судового розгляду кримінального провадження така обставина як «обґрунтована підозра» майже втрачає свою актуальність, так як при оцінці доказів повинен бути застосований критерій доведеності «поза розумним сумнівом», який у свою чергу випливає із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Однак, цей критерій може бути застосований тільки під час ухвалення остаточного судового рішення, яким буде розглянуто по суті та вирішено питання щодо винуватості чи, навпаки, невинуватості ОСОБА_7 , а намагання надати правову оцінку доказам, які були досліджені в результаті судового розгляду кримінального провадження до ухвалення остаточного судового рішення, може бути визнано сторонами як ознака упередженості суду.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 309 КК, тому обґрунтованість цього обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку або іншого рішення по суті, внаслідок чого колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення щодо винуватості чи невинуватості ОСОБА_7 , вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред`явленого йому обвинувачення, достовірність або недостовірність наявних у справі доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення або суду першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, а може у межах своєї компетенції вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті кримінального провадження.

Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству, а висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків тощо). При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

З огляду на це, урахування тяжкості кримінального правопорушення має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності обвинуваченого та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності його поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що він може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, так як «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому дійсно «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).

Суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого рішення, що обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватись від суду, цей ризик не зменшився та є актуальним і на час апеляційного розгляду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованих правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпечності цих кримінальних правопорушень, конкретні обставини провадження та дані про особу, а ризик втечі має оцінюватись і у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і реально існує.

Є таким, що не зменшився з часом, та продовжує існувати й ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК, оскільки, як встановив суд першої інстанції, не усі свідки ще допитані безпосередньо в судовому засіданні і їх показання не досліджені судом, тому може виникнути необхідність у повторному допиті потерпілих у даному кримінальному провадженні.

Має місце і заявлений прокурором ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_7 є раніше судимою особою, має негативу репутацію.

Що стосується доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_11 про надмірне знаходження ОСОБА_7 під вартою, то колегія суддів не може узяти їх до уваги, оскільки, незважаючи на те, що обвинувачений тривалий час перебуває під вартою, затримка у судовому розгляді обвинувального акту у розумні строки викликана об`єктивними чинниками, а саме складністю кримінального провадження, поведінкою ОСОБА_7 та інших обвинувачених в суді, які неодноразово порушували порядок в судових засіданнях, чинили спроби їх зірвати, некоректно та агресивно висловлювалися в бік сторін провадження, необхідністю дослідження значного обсягу доказів.

Таким чином, підстав для зміни обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу на менш суворий, ніж тримання під вартою, колегією суддів не встановлено, ураховуючи наявність справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, у даному конкретному випадку поки ще переважає принцип поваги до особистої свободи, що вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства; право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес для забезпечення такого стандарту.

Доводи апеляційної скарги захисника про наявність у його підзахисного міцних соціальних зв`язків, а саме наявності дружини та сина, дійсно мають місце, але вказані обставини повинні ураховуватися в сукупності з іншими фактичними обставинами кримінального провадження.

При вирішенні питання щодо можливості визначення ОСОБА_7 розміру застави, достатньої для забезпечення виконання останнім обов`язків, передбачених КПК, як про це порушує питання захисник ОСОБА_11 , суд першої інстанції врахував приписи ч. 4 ст. 183 КПК, згідно якої суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у виді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого ст. 255-255-3 КК; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, тому цілком правомірно не визначив розмір застави при продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим; законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення (ст. 370 КПК).

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , які б були безумовною підставою для скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено.

Вирішуючи питання про продовження ув`язнення ОСОБА_7 , ураховуючи наявність об`єктивної потреби у цьому, зважуючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, наявність ризиків, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, необхідність забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника провадження була застосована належна правова процедура, колегія суддів вважає, що суспільний інтерес, що полягає у захисті прав потерпілих від злочинів привалює над принципом поваги до свободи особистості і виправдовує саме на теперішній час подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.

Оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга захисника без задоволення, оскільки установлені вище обставини свідчать про наявність всіх передбачених законом підстав для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422-1 КПК України,

постановила:

Ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 15.03.2024 відносно ОСОБА_12 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_13 на цю ухвалу без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4