СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2024 року м. Харків Справа №922/1069/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.
за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,
за участю представників учасників справи:
прокурор - Ногіна О.М.,
від відповідача-1 - не з`явився,
від відповідача-2- не з`явився,
від відповідача-3 - адвокат Рижков І.П., директор Биков В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№2518Х/1 від 16.08.2021) на рішення Господарського суду Харківської області від 08.07.2021 у справі №922/1069/21 (м. Харків, суддя Суслова В.В., повний текст рішення складено 19.07.2021),
за позовом Керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова, м. Харків,
до 1. Харківської міської ради, м. Харків,
2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,
3. Приватної фірми «Елена», м. Харків,
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення майна, -
ВСТАНОВИВ:
Керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Приватної фірми «Елена», в якій просить:
1. Визнати незаконним та скасувати пункти 2 і 11 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 №283/16;
2. Визнати недійсним договір купівлі - продажу нежитлових приміщень від 27.07.2017 № 5496-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Приватною фірмою «Елена», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С.А. і зареєстрований в реєстрі за №1822;
3. Зобов`язати Приватну фірму «Елена» (код ЄДРПОУ 22652200) повернути Харківській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) нежитлові приміщення першого поверху №6,13, загальною площею 89,9 кв.м., та нежитлові приміщення першого поверху №1, 2, 3, 7, 9, загальною площею 66,6 кв.м., розташовані в нежитловій будівлі літ. «Ж-1» за адресою: м. Харків, пров. Муромський, 37-Б, шляхом складання акту приймання-передачі, а Харківську міську раду зобов`язати прийняти вказані приміщення;
4. Судовий збір стягнути за такими реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UА 178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800;
5. Судові витрати по справі покласти на відповідачів.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.07.2021 в позові відмовлено.
Заступник керівника Харківської обласної прокуратури з вказаним рішенням суду не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 08.07.2021 по справі №922/1069/21; ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов прокурора; судові витрати за подання позову та апеляційної скарги відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури; справу розглянути за участі представника Харківської обласної прокуратури; про дату, час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити сторони та Харківську обласну прокуратуру.
В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає наступне:
- судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам прокурора стосовно законодавчого регулювання спірних правовідносин та порядку здійснення розпорядження спільним майном органом місцевого самоврядування; судом до спірних правовідносин необґрунтовано застосовано вимоги ст.289 ГК та ч.2 ст.77 ЦК та не прийнято доводи прокурора про те, що положення абз.1 ч.1 ст.18-2 ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» є спеціальними;
- посилання суду першої інстанції на п.5.6 Договору оренди, яким передбачено, що орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передано в оренду, має право перед іншими особами на його викуп, не може застосовуватися у даній ситуації, оскільки сама процедура викупу орендарем повинна була здійснюватися відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств», зокрема абз. 1 ч.1 ст.18-2;
- помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що Харківська міська рада як орган місцевого самоврядування мала право самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених законодавчих обмежень; судом не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22.01.2021 у справі №922/623/20;
- матеріали справи не містять відомостей про дотримання відповідачем-3 умов Договору в частині порядку здійснення невід`ємних поліпшень майна та вимог чинного законодавства, наявність пакету документів на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна;
- в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про наявність аудиторського висновку щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря та висновок будівельної експертизи, який би підтверджував здійснення і склад невід`ємних поліпшень не менш як 25%, а також довідки, завіреної аудитором про суму витрат, понесених орендарем;
- судом залишено поза увагою обставини, з якими прокурор пов`язував власне недійсність договору купівлі-продажу, оскільки такий договір є наслідком порушення обома сторонами вимог законодавства;
- судом необґрунтовано застосовано ст.1 Першого протоколу оскільки відсутність поліпшень орендованого майна є подією, на яку має вплив виключного така особа як орендар; подання до органу приватизації документів, передбачених п.2.2 Порядку є виключно залежною від орендаря подією. Отже необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність жодного впливу набувача та виконання ним усіх вимог щодо надання необхідних документів для приватизації спірних нежитлових приміщень шляхом викупу.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.08.2021 апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишено без руху.
В строк, наданий судом, від апелянта надійшла заява (вх.№10123 від 01.09.2021) про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали суду від 17.08.2021. Зокрема, апелянтом надано докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги, а саме платіжне доручення №2167 від 05.08.2021 на суму 14159,90 грн.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури.
Від ПФ «Елена» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№10631 від 13.09.2021), в якому 3-ий відповідач просить залишити рішення Господарського суду Харківської області від 08.07.2021 без змін, скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури - без задоволення.
В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу ПФ «Елена» зазначає наступне:
- уклавши спірний договір оренди ПФ «Елена» та Управління відступили від положень ст.18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», яка є спеціальною, врегулювавши свої відносини іншим чином - відповідно до загальної норми ст.289 ГК України, за змістом якої орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором;
- договір оренди є належною правовою підставою для прийняття Харківською міською радою оскаржуваного рішення та укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень в рамках виниклих приватно-правових відносин, а отже не можна стверджувати про незаконність застосування викупу як способу приватизації у спірних правовідносинах;
- при вирішенні питання стосовно того, яку норму загальну (ст.777 ЦК України) або спеціальну (ст. ст.18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)») слід застосувати до спірних правовідносин необхідно керуватися ч.2 ст.4 ЦК України, яка закріплює пріоритет норм ЦК над нормами інших законів;
- матеріали справи містять докази здійснення орендарем невід`ємних поліпшень орендованого майна, що підтверджується, зокрема, висновком експерта №9/21 від 25.05.2021. Внаслідок здійснення вказаних поліпшень, станом на 19.05.2015 ринкова вартість спірних приміщень складала на 254% більше за оціночну вартість указаного об`єкту при передачі в оренду в 2033 році, що підтверджується Звітом про незалежну оцінку нерухомого майна від 19.05.2015;
- факт незазначення в оцінках окремо вартості таких поліпшень не свідчить про їх непроведення, натомість може свідчити лише про відсутність таких документів в розпорядженні суб`єкта оціночної діяльності, що не залежить від ПФ «Елена»;
- переукладення орендного договору у 2011 році було суто формальністю, обумовленою організаційною необхідністю з боку Управління, і факт переукладення договору оренди не нівелює змісту орендних правовідносин, що безперервно тривали з 2003 по 2017 рік та обставин здійснення невід`ємних поліпшень, що мали місце в указаний період;
- після отримання відповіді від органу приватизації жодних підстав надавати інші документи, зокрема щодо проведеного капітального ремонту, у третього відповідача не було, враховуючи, що копії таких документів і так перебували у розпорядженні Управління;
- ПФ «Елена» є добросовісним набувачем нерухомого майна у власність, з огляду на що відсутні визначені ст.1 Першого протоколу Конвенції підстави для втручання у право на мирне володіння майном;
- позовна вимога про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення Харківської міської ради не підлягає задоволенню з огляду на неефективний спосіб захисту, оскільки вказане рішення вже реалізовано і вичерпало свою дію внаслідок укладення оспорюваного договору та переходу права власності до покупця;
- позовні вимоги заявлені поза межами позовної давності, про що відповідачем-3 зроблено відповідну заяву в суді першої інстанції.
Від Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№10648 від 13.09.2021), в якому 2-ий відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 08.07.2021 по справі №922/1069/21 залишити без змін; судові витрати покласти на позивача.
В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради вказує про наступне:
- відповідачем дотримано порядок прийняття оскаржуваного рішення, в свою чергу позивачем не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами, а судом не встановлено факт порушення вимог законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення;
- викуп об`єкта приватизації за правилами, встановленими абз.1 ч.1 ст. 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» є обов`язковим за умови, коли на застосуванні цього способу захисту наполягає орендар, але це не означає, що повноважний орган приватизації (орган місцевого самоврядування) не має права визначити викуп найбільш доцільним та прийнятним способом приватизації також і в інших випадках;
- прокурором не надано належних та допустимих доказів того, що спірний правочин не відповідає ст.203 ЦК України, не зазначено чиї права порушено при укладанні спірного договору купівлі-продажу;
- позивачем не наведено наявності такого суспільного інтересу у потребі держави у спірному майні, який би дозволив дійти висновку про наявність підстав у втручання у майнові права відповідача як добросовісного набувача спірного нерухомого майна.
Від Харківської міської ради надійшов відзив (вх.№10649 від 13.09.2021), в якому 1-ий відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю, рішення суду залишити без змін; судові витрати покласти на позивача.
В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Харківська міська рада вказує про наступне:
- положенням п.1 ч.1 ст. 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» встановлено додаткову підставу (поліпшення орендованого майна) приватизації майна шляхом викупу, разом з цим, самостійною підставою для викупу орендованого майна орендарем є умови договору оренди, зокрема п.5.6 Договору;
- відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.12.2099 №31-рп/2009 по справі №1-46/2009 основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України; у статті 777 ЦК України визначено два переважних права наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором найму перед іншими особами, а саме: на укладення договору найму на новий строк та на придбання майна у разі його продажу;
- відповідно до отриманого Харківською міською радою висновку експерта в галузі права щодо окремих питань приватизації комунального майна Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» не обмежуються повноваження органів місцевого самоврядування у сфері приватизації комунального майна, встановлені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Вирішення питань приватизації майна, що є комунальній власності, у тому числі прийняття відповідних актів, належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад;
- матеріали справи містять докази проведення орендарем невід`ємних поліпшень, проведених за згодою орендодавця, що перевищують 25% ринкової вартості майна на момент передання об`єкту в оренду;
- позивачем не наведено наявності такого суспільного інтересу у потребі держави у спірному майні, який би дозволяв дійти висновку про наявність підстав для втручання у майнові права відповідачів як добросовісних набувачів спірного нерухомого майна;
- визнання незаконним та скасування пунктів додатку до рішення Харківської міської ради та визнання недійсним договору купівлі-продажу є неефективними, оскільки рішення та правочин є реалізованими та такими, що вичерпали свою дію, а дії щодо їх оскарження не призведуть до поновлення порушених прав;
- прокуратурою не обґрунтовано та не доведено підстави представництва інтересів держави у суді;
- прокурором пропущено строк позовної давності при зверненні з цим позовом до суду.
Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2021, у зв`язку з відпусткою судді Терещенко О.І. для розгляду справи №922/1069/21 визначено наступний склад колегії суддів: суддя Гетьман Р.А., суддя Сгара Е.В., суддя Склярук О.І.
Від Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради надійшла заява (вх.№11942 від 18.10.2021) про зупинення провадження у справі №922/1069/21 до закінчення розгляду судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №925/1133/18.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2021 оголошено перерву у розгляді справи №922/1069/21 до 30.11.2021.
Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2021, у зв`язку з навчанням судді Сгари Е.В. для розгляду справи №922/1069/21 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Гребенюк Н.В., суддя Склярук О.І.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 заяву Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради про зупинення провадження задоволено. Зупинено провадження у справі №922/1069/21 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи №925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови. Ухвалено учасникам справи повідомити Східний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що спричинили зупинення апеляційного провадження у справі.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 поновлено провадження у справі. Запропоновано учасникам справи надати письмові пояснення з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18. Розгляд справи призначено на « 29» серпня 2024 р. о 10:30 год, за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.
Від Харківської обласної прокуратури надійшли пояснення (вх.№11045 від 23.08.2024), в яких остання просить долучити вказані пояснення до матеріалів справи №922/1069/21, розглянути справу з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №925/1133/18. Також прокурором зазначено про звернення з позовом у даній справі в межах строку позовної даності.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.08.2024 оголошено перерву у розгляді справи №922/1069/21 до « 10» жовтня 2024 р. о 10:00 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №132.
Від ПФ «Елена» надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№11308 від 29.08.2024), які остання просить долучити до матеріалів справи та вважати їх частиною правової позиції третього відповідача у справі.
Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2024 у зв`язку з відпусткою судді Гребенюк Н.В. для розгляду справи №922/1069/21 визначено наступний склад суду: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Сгара Е.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 датою наступного судового засідання у справі №922/1069/21 визначено « 21» жовтня 2024 р. о 12:30 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.
Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2024 у зв`язку з відпусткою судді Сгари Е.В. для розгляду справи №922/1069/21 визначено наступний склад суду: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Россолов В.В.
До судового засідання Східного апеляційного господарського суду 21.10.2024 представники відповідача-1 та відповідача-2 не з`явились. Про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином. Ухвала від 08.10.2024 доставлена до електронних кабінетів учасників справи в системі «Електронний суд» 08.10.2024 о 20:03 год.
Ураховуючи, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції створено учасникам справи необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 21.10.2024 присутні учасники справи підтримали раніше надані пояснення. Прокурор просив апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Присутній представник відповідача-3 проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду змінити в мотивувальній частині щодо першої позовної вимоги, в решті рішення - залишити без змін.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзивах на апеляційну скаргу доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, Київською окружною прокуратурою м. Харкова (Харківською місцевою прокуратурою №2) здійснюється процесуальне керівництво по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017221080000002 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.366 КК України. В ході досудового розслідування, на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 (справа №639/687/19) в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна) проведено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м.Харків, пров. Муромський, 37-Б.
Під час дослідження справи встановлено, що на підставі договору оренди №1876 в редакції від 16.05.2014 (далі - Договір), укладеного між Управлінням комунального майна та Приватною фірмою «ЕЛЕНА», у останньої в оренді перебувала нежитлова одноповерхова будівля літ. «Ж-1» загальною площею 156,5 кв.м., розташована за адресою: м. Харків, пров. Муромський, 37-Б.
Згідно додаткової угоди №7 до Договору від 30.04.2015, орендар прийняв у строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху №1-:-3, 7-:-9 площею 66,6 кв.м. та №6, 13 площею 89,9 кв.м. загальною площею 156,5 кв.м. в нежитловій будівлі літ. «Ж-1», розташованій за адресою: м. Харків, пров. Муромський, 37-Б.
Відповідно до п. 4.8 Договору, Орендар зобов`язаний здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою Орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою Орендодавця за наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.
Після проведення перепланування або реконструкції, згідно встановленого порядку, що потягло за собою зміну конструктивних елементів приміщення (будівлі), замовити за свій рахунок в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» технічний паспорт на приміщення (будівлю) і не пізніше 1-го місяця після закінчення ремонтних робіт надати його Орендодавцю з метою внесення змін до договору оренди.
Згідно з п. 5.3. Договору, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення Майна зроблені за згодою Орендодавця, Орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта оренди у власність. Поліпшення, зроблені без згоди Орендодавця, які неможливо відокремити без пошкодження орендованого майна, не породжують зобов`язання Орендодавця відшкодувати їх вартість.
Сторонами 16.05.2014 складено Акт приймання-передачі спірних приміщень, відповідно до якого ПФ «ЕЛЕНА» прийняло в орендне користування вищевказані нежитлові приміщення.
04.07.2016 ПФ «ЕЛЕНА» звернулась до Управління комунального майна з листом (вх.№10725 від 04.07.2016), у якому просило дозволити приватизацію вказаних приміщень.
У подальшому, Харківською міською радою прийнято відповідне рішення, яким дозволено приватизувати шляхом викупу нежитлові приміщення першого поверху нежитлової будівлі літ. «Ж-1» по пров. Муромському, 37-Б у м. Харкові, загальною площею 89,9 кв.м., та нежитлові приміщення першого поверху вказаної будівлі, загальною площею 66,6 кв.м. (пункти 2, 11 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 №283/16).
На виконання вказаного рішення до Управління комунального майна ПФ «ЕЛЕНА» подані заяви про приватизацію від 29.06.2017 №3467 і №3468.
29.06.2017 ПФ «ЕЛЕНА» звернулась до Управління комунального майна з листами (вх.№9496 і №9497), у яких просило оцінку для приватизації вказаного майна доручити суб`єкту оціночної діяльності фізичній особі-підприємцю ТБ «ЄВРОМАРКЕТ».
На виконання вказаного листа Управління комунального майна звернулось до суб`єкта оціночної діяльності - ТБ «ЄВРОМАРКЕТ» (лист від 30.06.2017 №10401) з пропозицією провести оцінку вказаних нежитлових приміщень на підставі договору з ПФ «ЕЛЕНА».
Товарною біржою «ЄВРОМАРКЕТ» в особі Коваль І.В.11.07.2017 складено два звіти про незалежну оцінку нерухомого майна, затверджені Управлінням комунального майна 24.07.2017, відповідно до яких вартість вказаного майна станом на 30.06.2017 без ПДВ складає:
- нежитлових приміщень загальною площею 66,6 кв.м. - 116 048 грн;
- нежитлових приміщень загальною площею 89,9 кв.м. - 156 170 грн.
27.07.2017 між ПФ «ЕЛЕНА» та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради укладено договір купівлі-продажу №5496-В-С, відповідно до якого відповідач-3 приватизував вказані нежитлові приміщення за 272 218 грн без ПДВ (326 661,60 грн з ПДВ).
08.08.2017 складено Акт прийому-передачі №5496-В-С, який засвідчив факт передачі за вищевказаним договором купівлі-продажу нежитлових приміщень першого поверху №6, 13 нежитлової будівлі літ. «Ж-1» загальною площею 89,9 кв.м.; нежитлових приміщень першого поверху №1, 2, З, 7, 9 нежитлової будівлі літ. «Ж-1» загальною площею 66,6 кв.м., розташованих за адресою: м. Харків, пров. Муромський, 37-Б, та факт сплати коштів у повному обсязі за цим договором.
Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор зазначив, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Прокурор наполягає на тому, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Зокрема, досудовим розслідуванням встановлено, що у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. А отже, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містять невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Прокурор вважає, що обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади.
Вважаючи, що під час прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, в процесі здійснення процедури відчуження об`єктів нерухомості та укладання спірного договору купівлі-продажу відповідачами порушені вимоги ЗУ «Про приватизацію державного майна», ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012 - 2016 роки, що безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади м. Харкова, прокурор звернувся з відповідною позовною заявою до Господарського суду Харківської області.
Оскаржуване судове рішення мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується здійснення невід`ємних поліпшень орендованого нерухомого майна на суму більше ніж 25 відсотків ринкової вартості орендованого майна. Суд зазначив, що прокурором не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами той факт, що п. 2 і п.11 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 №283/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» прийнято з порушенням вимог законодавства України, з перевищенням компетенції та порушувало права інших осіб. З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що твердження прокурора про невідповідність оспорюваного акту органу місцевого самоврядування вимогам чинного законодавства, що регулює порядок здійснення приватизації, є необґрунтованими. При цьому, місцевий господарський суд вказав, що прокурором жодними належними та допустимими доказами не доведено порушення спірним правочином інтересів держави і суспільства, його моральних засад, які були б співрозмірні із наслідком таких порушень, який прокурор просить застосувати, у вигляді визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним, а відтак і вилучення придбаного нерухомого майна у власника. Враховуючи те, що судом відмовлено в позові з підстав необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, заяви відповідачів про застосування позовної давності суд першої інстанції відхилив.
Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у даній справі суд вказує про таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Як вбачається з матеріалів справи, прокурор у даній справі №922/1069/21 звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.
Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абзаців 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).
У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.18).
Частини 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі №633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.12).
У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі №633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.20).
Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.
У даній справі, яка розглядається, прокурор звернувся з позовом, стверджуючи про незаконне включення Радою спірного нерухомого майна до переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу орендарем, а також незаконне подальше відчуження спірного нерухомого майна, яке є власністю територіальної громади м. Харкова, у приватну власність ПФ «Елена» на підставі договору, укладеного з Управлінням, що порушує трава та інтереси територіальної громади.
Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 вказала про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
Узагальнюючи наведені у вказаній постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
У даній справі, яка розглядається, прокурор фактично звернувся за захистом інтересів територіальної громади м. Харкова. При цьому, з огляду на предмет та підстави заявлених позовних вимог, а саме визнання незаконним та скасування рішення Ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу, стороною якого є Управління, стосовно відчуження спірних нежитлових приміщень, які є комунальною власністю та належать територіальній громаді, з урахуванням того, що уповноважений орган на захист інтересів держави в спірних правовідносинах - Рада не тільки не захистила інтереси територіальної громади, а й порушила їх, то прокурор правомірно звернувся з позовом як самостійний позивач та визначив відповідачів.
Наведений висновок стосовно наявності у прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави як самостійного позивача узгоджуються з викладеною вище останньою актуальною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень частин 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частин 4, 5 статті 53 ГПК України, зазначеною в постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі №922/1069/21.
Таким чином, доводи відповідачів щодо недотримання прокурором порядку звернення до суду спростовуються вищенаведеними обставинами справи та висновками суду.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Відповідно до статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.
У частині 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Згідно із частиною 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до статті 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України «Про місцеве самоврядування», «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції чинній, на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування), приватизація державного майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об`єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.
Статтею 15 вказаного Закону визначені способи приватизації, зокрема, шляхом: продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону; викупу об`єктів приватизації; продажу акцій на міжнародних фондових ринках, у тому числі у вигляді депозитарних розписок; іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей.
Частиною шостою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» установлено, що доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Таким чином, орган місцевого самоврядування, її виконавчий комітет, міський голова (в межах їх компетенції) у спірних правовідносинах реалізують права власника майна, що перебуває у комунальній власності, щодо володіння, користування та розпорядження таким майном на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством України.
За змістом частини 1 статті 5-1 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.
Частиною 2 статті 5-1, частиною 2 статті 16-2 Закону України «Про приватизацію державного майна» встановлено, що об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.
З моменту прийняття рішення про приватизацію об`єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об`єктів малої приватизації до продажу.
Викуп застосовується до об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України (частини 1, 3 статті 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
В оспорюваному рішенні Харківської міської ради 7 сесії 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 №283/16 зазначено, що його прийнято на підставі Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про місцеве самоврядування в Україні» та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 №565/11.
При цьому, у Договорі купівлі-продажу нежитлових приміщень №5496-В-С від 27.07.2017 зазначено, що його укладено на підставі рішення 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17 «Про програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки» (далі - Програма приватизації) та рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 №283/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова».
Відповідно до пункту 1.1 Програми приватизації, її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.
У Програмі визначено мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2017-2022 рр.
Відповідно до пункту 3.1 Програми приватизації ініціатива щодо приватизації об`єктів комунальної власності може виходити як від Управління, так і від інших виконавчих органів Харківської міської ради, осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства.
Ініціатива щодо визначення способу приватизації належить Управлінню.
Приватизація об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою (пункт 3.3).
Пункт 3.4 Програми приватизації визначає, що приватизація об`єктів здійснюється: шляхом викупу, продажу об`єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу об`єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об`єктів окремих галузей.
Викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
Згідно з пунктом 3.7 Програми приватизації Управлінням готується проект рішення Харківської міської ради з переліками об`єктів, що пропонуються для приватизації за способами їх приватизації.
Рішення про затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації, приймається на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради за поданням Управління (пункт 3.8).
Відповідно до пункту 7.1 Програми приватизації відчуження об`єктів комунальної власності здійснюється із врахуванням вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а також інших законодавчих та нормативно-правових актів у цій сфері.
Умови та порядок відчуження комунального майна вносяться на розгляд сесії для кожного об`єкта окремим рішенням (пункт 7.2)
Виходячи з аналізу наведених вище норм, вбачається, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
Тобто, викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.
Так, порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 №439 (далі - Порядок №439).
Згідно з пунктом 8.1 Порядку №439, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.
Пунктом 8.2 Порядку №439 передбачено, що ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.
В свою чергу, Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 №377 затверджено Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації (далі - Порядок оцінки №377).
Відповідно до п.1.1. Порядку оцінки №377 (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цей Порядок установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід`ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря.
Невід`ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.
Пунктом 2.1 Порядку оцінки №377 визначено, що ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна (далі - ідентифікація поліпшень) є встановлення суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця (п.2.1 Порядку оцінки).
Пункт 2.2 Порядку оцінки №377 встановлює перелік підтверджувальних документів про здійснення орендарем поліпшень, що подаються ним до органу приватизації, а саме:
договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства;
письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти;
погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо;
аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи;
довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв`язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень;
інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.
Таким чином, нормативними положеннями встановлено чіткий порядок продажу майна шляхом викупу, а також перелік підтверджувальних документів про здійснення орендарем поліпшень, що подаються ним до органу приватизації.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що спірні нежитлові приміщення, які міська рада вирішила відчужити шляхом викупу відповідачем-3, про що зазначено у відповідних оскаржуваних пунктах додатку до рішення міської ради, є окремим індивідуально визначеним майном, тобто відноситься до групи А об`єктів приватизації, та перебуває у комунальній власності міста Харкова.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідач-3 - ПФ «Елена» до органу приватизації документи, передбачені пунктом 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час оренди, під час приватизації, не подавав, що свідчить про не підтвердження здійснення поліпшень орендованого майна у встановленому законодавству порядку на момент приватизації.
З аналізу здійснених Товарною біржею «ЄВРОМАРКЕТ» Звітів про незалежну оцінку нерухомого майна від 11.07.2017, які затверджено Управлінням комунального майна 24.07.2017 вбачається відсутність відомостей про те, що третім відповідачем здійснено невід`ємні поліпшення орендованого майна. Проектно-кошторисна документація на нежитлові приміщення не була об`єктом дослідження, а при оцінці суб`єктом оціночної діяльності використовувався метод визначення відновної вартості.
Не містять таких відомостей також договір оренди від 16.05.2011 №1876 та договір купівлі-продажу нежитлових приміщень №5496-В-С від 27.07.2017.
Вказані факти відповідачами не спростовані.
Разом з цим, відповідач-3 обґрунтовує поліпшення майна наступними фактичними обставинами справи та доказами.
Згідно затвердженого 20.05.2003 висновку про вартість оцінки нежитлового приміщення, що передається в оренду на умовах конкурсу, за адресою: м. Харків, пров. Муромський № 37Б, вартість об`єкту оцінки становить 98500 грн.
06.08.2003 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ПФ «ЕЛЕНА» укладено договір оренди №1399 на нежитлові приміщення загальною площею 155,7 кв.м. за адресою пров. Муромський 37Б, літ. «А-1».
З матеріалів орендної справи вбачається, що у жовтні 2003 року фірмою «Спектр» на підставі договору із третім відповідачем №28/10-ТЗ від 15.10.2003 проведено обстеження технічного стану приміщення та складено відповідний висновок, а також кошторис на капітальний ремонт, відповідно до якого вартість склала 170 263,00 грн.
Відповідно до наявного в матеріалах справи листа від 30.10.2033 вих.№16935 Управління не заперечувало проти проведення капітального ремонту.
Також відповідач зазначає, що ним отримані технічні умови щодо електропостачання, забезпечення приміщення питною водою та укладені відповідні договори на виконання робіт.
ПФ «Елена» вказує, що Додатковими угодами №1-10 дія договору оренди нежитлового приміщення від 06.08.2003 неодноразово продовжувалась.
Крім того, відповідач-3 зазначає, що проведення капітального ремонту приміщення підтверджується наявними Довідками КП «ХМЦН» щодо технічного стану приміщення від 06.06.2003 та від 03.03.2010, актом приймання-передачі приміщення при переукладенні договору оренди від 16.05.2011, технічними паспортами про інвентаризацію приміщення, змістом Інформаційної картки орендної справи.
ПФ «Елена» зазначає, що проведення капітального ремонту підтверджується фактом збільшення його оціночної вартості на момент проведення оцінки у 2015 році у порівнянні з проведеною оцінкою під час укладення договору оренди у 2003 році.
На думку відповідача-3 вказані обставини свідчать про здійснення орендарем невід`ємних поліпшень орендованого майна.
Із аналізу Договору оренди №1399 від 06.08.2003, Додаткових угод № 1-№10 до Договору оренди №1399, Договору оренди № 1876 від 16.05.2011, Додаткових угод № 8-11 до договору оренди № 1876, а також розпорядження Управління №880 «Про переукладення договору оренди №1399 від 06.08.2003» вбачається, що спірні нежитлові приміщення з 06.08.2003 до моменту приватизації перебували в оренді відповідача.
Колегія суддів вказує, що зазначені відповідачем-3 докази та обставини справи не свідчать про дотримання порядку проведення спірної процедури приватизації шляхом викупу орендована майна.
Так, акти-приймання передачі нежитлових приміщень, довідки КП «ХМЦН» щодо технічного стану приміщення, які містять опис стану приміщення, технічну характеристику нерухомості, не є належними та допустимими доказами на підтвердження обставин проведення орендарем невід`ємних поліпшень у визначеному відсотковому розмірі від ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, в цілях визначення права на приватизацію нерухомого майна шляхом викупу.
З аналогічних підстав не можуть слугувати як в сукупності, так і окремо, доказами дотримання порядку приватизації отримані відповідачем-3 технічні умови на забезпечення постачання комунальних послуг до нежитлових приміщень та технічні паспорти про інвентаризацію приміщення, з яких вбачається його перепланування.
Стосовно твердження про збільшення оціночної вартості приміщення за рахунок проведення капітального ремонту, що вбачається із звіту про незалежну оцінку нерухомого майна, остання з яких проведена 19.05.2015 і відповідно до якої ринкова вартість нежитлової будівлі площею 156,5 кв.м., розташованої за адресою: м. Харків пров. Муромський 37-Б, станом на 19.05.2015 склала 348 480,00 грн (без ПДВ), тобто на 254 % більше за оціночну вартість указаного об`єкту при передачі в оренду в 2003 році, суд вказує про наступне. Вказані дані оціночної вартості об`єкту нерухомості з різницею в дванадцять років самі по собі не свідчать про здійснення орендарем невід`ємних поліпшень на визначене законодавчими актами відсоткове співвідношення від ринкової вартості. Така різниця в оціночній вартості також може бути спричинена іншими зовнішніми факторами, зокрема, зміною ринку та інфляційними процесами.
При цьому, відповідачем-3 надано до суду першої інстанції висновок експерта ТОВ «Науково дослідна лабораторія судових експертиз» №9/21 від 25.05.2021 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи. У вказаному висновку встановлено, що будівельно-монтажні роботи по об`єкту «Капітальний ремонт нежитлової одноповерхової відокремленої будівлі, яка розташована за адресою: м. Харків, провулок Муромський, будинок, 37-б» є фактично виконаними в об`ємах визначених кошторисною документацією. Окрім того, судовим експертом встановлено, що згідно представленої для дослідження кошторисної документації та виконавчої документації, вартість об`єкта будівництва «Капітальний ремонт нежитлової одноповерхової відокремленої будівлі загальною площею 156,5 кв.м., яка розташована за адресою: м. Харків, провулок Муромський, будинок, 37-б», становить -150 486, 00 грн. Виконані ремонтно- будівельні роботи, у т.ч. супутні та демонтажні роботи, являються невід`ємними поліпшеннями нерухомого майна, оскільки мають невід`ємний характер та спрямовані на покращення споживчих якостей орендованого майна, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості та заподіяння шкоди для об`єкта нерухомого майна.
Суд першої інстанції, проаналізувавши вказаний висновок зазначив, що останній відповідає вимогам процесуального законодавства і заслуговує на увагу господарського суду у якості доказу по справі у сукупності із іншими зібраними у справі доказами, що доводять здійснення відповідачем-3 поліпшень орендованого майна на суму більше ніж 25 відсотків ринкової вартості орендованого майна. А відтак, не відповідають обставинам справи викладені в позові доводи прокурора щодо нездійснення третім відповідачем невід`ємних поліпшень орендованого майна.
Колегія суддів звертає увагу на наступне.
Вказаний експертний висновок виготовлено під час розгляду справи у суді першої інстанції та відповідно останній відсутній у матеріалах щодо приватизації спірного майна. Жодний з документів, на підставі яких приймалося рішення щодо приватизації, не містить згадок про даний експертний висновок, тобто вказаний документ фактично не надавався під час процесу приватизації.
Наведений у експертному висновку кошторис та розрахунки складені самим експертом, що, в свою чергу, не може вважатися належними підтверджуючими документами в розумінні пункту 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 №377.
Також як вбачається із матеріалів приватизаційної справи, наявні листи ПФ «ЕЛЕНА» від 29.06.2017, в яких остання просила Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради доручити проведення експертної оцінки ТБ «ЄВРОМАРКЕТ». Саме ТБ «ЄВРОМАРКЕТ» в особі Коваль І.В. провів оцінку майна, на підставі чого складено два звіти від 11.07.2017. Вказані звіти затверджені Управлінням комунального майна 24.07.2017. Разом з цим, як вже зазначено вище, вказані звіти, на підставі яких проведена процедура приватизації, не містять відомостей про здійснення відповідачем-3 невід`ємних поліпшень орендованого майна.
Доводи відповідача-3 та суду першої інстанції в частині того, що відсутність в Звітах про оцінку посилань на проведені невід`ємні поліпшення не свідчить про їх нездійснення, натомість лише може свідчити про відсутність таких документів в розпорядженні суб`єкта оціночної діяльності при проведенні оцінки, є необґрунтованими оскільки вказаним нівелюється законодавчо встановлений порядок приватизації нерухомого майна у спосіб викупу.
Тобто при оцінці майна не було застосовано Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений наказом ФДМУ від 27.02.2004 №377.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що орендарем відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» здійснювалися поліпшення орендованих приміщень, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. З огляду на що Харківська міська рада не мала визначених законодавством підстав для приватизації спірних нежитлових приміщень шляхом викупу.
Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання відповідачів, викладені у відзиві на апеляційну скаргу на пункт 5.6 договору оренди нежитлового приміщення від 05.10.2016 №4162, яким встановлено, що орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передано в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп, оскільки таке право виникає у орендаря лише за умов, визначених Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Крім того, наведені відповідачами положення Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, якими передбачено переважне право наймача перед іншими особами на придбання, у разі продажу речі, переданої у найм, є загальними, у той час як спеціальним законом, який регулює порядок приватизації об`єктів малої приватизації, зокрема шляхом викупу, є Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
При цьому, апеляційний господарський суд зазначає, що оскаржуване судове рішення не містить висновку про те, що орган приватизації вправі самостійно обирати процедуру приватизації та висновків про застосування до спірних правовідносин ст.289 ГК України, ст.777 ЦК України, п.5.6 Договору, з огляду на що доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.
Колегія суддів не приймає також посилання Харківської міської ради на необхідність врахування висновків Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України №157 щодо окремих питань приватизації комунального майна з огляду на наступне.
Відповідно до статті 109 ГПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.
Таким чином, науково-консультативний висновок не є обов`язковим для суду в силу приписів ГПК України.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, судом апеляційної інстанції враховано висновки щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №922/623/20.
Статтею 13 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» визначено, що продаж об`єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну.
У статті 14 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» зазначено, що продаж об`єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну та взяв зобов`язання виконати умови конкурсу.
З наведених норм права вбачається, що основною метою приватизації, у тому числі комунального майна є досягнення максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності, тобто отримання найвищої ціни за об`єкти, що підлягають приватизації та залучення коштів для здійснення структурної перебудови економіки територіальної громади.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що Харківська міська рада за відсутності доказів здійснення орендарем поліпшення орендованого приміщення у визначеному законом порядку, незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а обраний спосіб приватизації шляхом викупу за відсутності таких доказів суперечить інтересам територіальної громади, у зв`язку з тим, що він фактично свідчить про не проведення конкурсного продажу нежитлових приміщень (аукціон або конкурс), що виключає можливість отримати за об`єкт приватизації більше ринкової вартості, адже на аукціон або конкурс такий об`єкт виставляється з початковою вартістю, що дорівнює ринковій, та в ході їх проведення ціна продажу може збільшитись.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вказує, що рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 № 283/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» в частині, а саме, п. 2 і п.11 додатку до рішення, прийнято з порушенням вимог Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Порядку продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, який затверджено Фондом державного майна України від 02.04.2012 №439, Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, який затверджено Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 №377.
Водночас, щодо вимог прокурора про скасування пунктів п. 2 і п.11 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 №283/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», колегія суддів звертає увагу на наступне.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 28), від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц (пункт 69), від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц (пункт 43)).
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має також бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6) від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29)).
При цьому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 Цивільного кодексу України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.
У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункт 39), від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 28.09.2022 у справі №483/448/20).
Під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 109)).
З урахуванням висновків Верховного Суду колегія суддів зазначає, що у справі, що розглядається, на час звернення прокурора з позовом п. 2 і п.11 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 № 283/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» реалізований та вичерпав свою дію шляхом укладення договору купівлі-продажу від 27.07.2017 №5496-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Приватною фірмою «Елена».
Отже, зважаючи на викладене, сталу судову практику, за встановлених у цій справі обставин, спрямованість заявлених позовних вимог на повернення майна територіальній громаді, заявлена вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування є неефективною, оскільки її задоволення не призведе до відновлення права, яке позивач вважає порушеним.
За таких обставин у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним і скасування п. 2 і п.11 додатку до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 № 283/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» необхідно відмовити з мотивів неефективності обраного позивачем способу захисту прав територіальної громади м. Харкова, а не у зв`язку з необґрунтованістю позовної вимоги, як про це помилково зазначив суд першої інстанції.
Адже обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №16/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №92.5/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 155)).
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу №5496-В-С від 27.07.2017, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Приватною фірмою «Елена», колегія суддів вказує про наступне.
Пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей
За приписами статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що продовжує змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
Порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України (абзац 2 частини 6 статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна»).
Колегія суддів вказує, що договір купівлі-продажу №5496-В-С від 27.07.2017, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Приватною фірмою «Елена», на підставі, зокрема, рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06.07.2016 №283/16 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова», з порушенням вимог статті 18-1 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» і Закону України «Про місцеве самоврядування».
Відповідно до приписів частини п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.
Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Харківська міська рада.
При цьому, статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Територіальна громада міста Харкова як власник спірного об`єкта нерухомості делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
Тобто, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
Таким чином, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачає виникнення в орендаря права на викуп майна у разі, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення у встановленому обсязі.
У даній справі, відповідачі не спростували тверджень прокурора про не подання орендарем документів, що передбачені пунктом 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації від 27.02.2004 №377.
Таким чином, звернення покупця до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого нежитлового приміщення за відсутності наданих доказів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, є протиправним, оскільки суперечить пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачені статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного майна».
Відтак, оскільки викуп орендованого майна ПФ «Елена» здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», зміст договору купівлі-продажу №5496-В-С від 27.07.2017 суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним.
Враховуючи викладене та те, що наявні підстави для визнання договору купівлі-продажу №5496-В-С від 27.07.2017 недійсним на підставі частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, вбачаються правові підстави для зобов`язання ПФ «Елена» повернути Харківській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення першого поверху №6,13, загальною площею 89,9 кв.м., та нежитлові приміщення першого поверху №1, 2, 3, 7, 9, загальною площею 66,6 кв.м., розташовані в нежитловій будівлі літ. «Ж-1» за адресою: м. Харків, пров. Муромський, 37-Б як похідної позовної вимоги.
З урахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним та повернення майна є необґрунтованим.
Також, колегія суддів звертає увагу на необхідність надання юридичної оцінки необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення ч. 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно з положеннями статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2019 у справі №905/2236/18, яка обґрунтована тим, що пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце «непропорційне втручання» у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».
Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного майна».
Порушення Харківською міською радою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом.
Харківська міська рада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який не надав визначених законодавством доказів здійснення невід`ємних поліпшень нерухомого майна, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.
Тобто органи місцевого самоврядування порушили умови та порядок приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який подав заяву про приватизацію шляхом викупу, на підставі якої було укладено оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень. При цьому, орендарем не надано до вказаної заяви доказів проведення невід`ємних поліпшень орендованого майна у визначеному законодавством порядку.
Отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.
Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.
Щодо застосування строку позовної давності, колегія суддів вказує про наступне.
Як свідчать матеріали справи відповідачами у суді першої інстанції заявлено про застосування до вимог прокурора строку позовної давності, що вбачається із поданих до суду документів по суті спору, а також протоколів судових засідань.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Згідно частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.
Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
У постанові від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.
У постанові від 17.10.2018 у справі №362/44/17 Великою Палатою Верховного Суду вищенаведений висновок було конкретизовано та зазначено, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:
1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Згідно ч.ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Чинним законодавством не передбачено переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.
Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин.
Відповідну правову позицію щодо застосування строків позовної давності та наслідків їх спливу наведено у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №910/2974/18, від 15.01.2019 у справі №910/296918, від 15.01.2019 у справі №910/2972/18, від 07.02.2019 у справі №910/2966/18, від 26.02.2019 у справі №910/2967/18, від 21.05.2019 у справі №910/15457/17, від 11.11.2019 у справі №904/1038/19.
У той же час, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме на позивача покладений обов`язок доведення тієї обставини, що зазначений строк було пропущено з поважних причин.
При розгляді спору з подібних правовідносин, Верховним Судом в постанові від 20.04.2021 у справі №922/1030/20 зроблено висновок про те, що оскільки право власності територіальної громади м. Харкова на спірні нежитлові приміщення було порушено у момент їх вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого прокурором самостійно на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення прав територіальної громади м. Харкова (про факт вибуття майна з комунальної власності у володіння іншої особи). Адже закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, позов про визнання незаконним та скасування рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 №283/16 в частині, а саме, п. 2 і п.11 додатку до рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень №5496-В-С від 27.07.2017 подано прокурором у березні 2021 року - тобто майже через три з половиною роки з моменту укладення договору на підставі відповідного рішення.
Отже, прокурор звернувся з позовом про визнання у даній справі поза межами загальної позовної давності.
У позовній заяві прокурор зазначає, що Київською окружною прокуратурою м. Харкова (Харківською місцевою прокуратурою №2) здійснювалося процесуальне керівництво по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №42017221080000002 від 04.01.2017. Прокурор вказує, що у ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі №639/687/19 в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень за адресою: м.Харків, пров. Муромський, 37-Б.
Прокурор вважає, що місцевою прокуратурою не порушено строки позовної давності, оскільки про вказані у позовній заяві порушення стало відомо лише після вилучення на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 (справа 639/687/19) приватизаційної справи в рамках кримінального провадження №42017221080000002.
Суд вказує, що зі змісту мотивувальної частини наведеної ухвали вбачається, що в обґрунтування поданого прокурором клопотання про надання тимчасового доступу та вилучення речей в оригіналі, останній посилався на те, що «Протягом 2016-2018 років Харківською міською радою прийнято ряд рішень щодо відчуження об`єктів нерухомого майна з комунальної власності у приватну шляхом викупу, зокрема, рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 №283/16. З урахуванням того, що в ході проведення досудового розслідування зібрані докази, які свідчать що внаслідок прийняття вказаних рішень сесії територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради завдано збитки у вигляді упущеної вигоди, на даний час виникла необхідність вилучити відповідні документи, які зберігаються в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. Вищевказані документи, що зберігаються в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради є речовими доказами у вказаному кримінальному провадженні, зберегли на собі сліди злочину. На даний час виникла необхідність вилучити їх в оригіналах з метою збереження, а також з метою проведення по ним почеркознавчих експертиз, технічних експертиз документів, а також судових будівельно-оціночних та економічних експертиз».
Вказане свідчить про те, що органи прокуратури були обізнані про прийняття Харківською міською радою Рішення 7 сесії 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 06.07.2016 №283/16 та наступне відчуження об`єктів нерухомості шляхом укладення оспорюваного договору.
Відповідно до змісту норм Цивільного кодексу України, якими врегульовано позовну давність, та правової позиції Верховного Суду щодо їх застосування, позивач (у даному випадку, прокурор) має не лише вказати, коли йому фактично стало відомо про порушене право, але й довести неможливість дізнатися про вказане порушення раніше зазначеної ним дати.
За приписами частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», згідно з якою виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Тобто, відповідно до змісту вищевказаної норми та здійснення моніторингу законності розпорядження комунальним майном, прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України «Про прокуратуру», своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень необхідну для подання позову інформацію.
Водночас, відомостей про те, що органи прокуратури зверталися до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради за наданням відповідної інформації або встановлених обставин ухилення суб`єктів владних повноважень від надання такої інформації як вказана ухвала, так і матеріали даної справи не містять.
Разом з цим, із пояснень прокурора не вбачається обґрунтування неможливості дізнатися про виявлене порушення прав та інтересів громади м. Харкова раніше. Суд вказує, що висновок про обізнаність учасника справи із порушеними правами не може ґрунтуватися на поясненнях останнього, без підтвердження належними та допустимими доказами.
Отже, прокурором не доведено з яких підстав він не мав можливості довідатися про порушення прав територіальної громади м.Харкова саме з часу відкриття кримінального провадження №42017221080000002 від 04.01.2017.
Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.02.2020 у справі №911/2191/16.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про пропуск прокурором строку позовної давності на звернення до суду з відповідними позовними вимогами та відсутність переконливих аргументів в обґрунтування причин такого пропуску.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20.04.2021 у справі №922/1030/20.
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.07.2017 № 5496-В-С та про зобов`язання повернути територіальній громаді нежитлові приміщення є обґрунтованими, проте, з огляду на сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами у справі, колегія суддів дійшла висновку про відмову в їх задоволенні.
Оскільки судом зроблено висновок про неефективність способу захисту в частині заявлення прокурором позовної вимоги про визнання недійсним та скасування оспорюваних пунктів додатку до рішення міської ради, що є самостійною підставою для відмови у позові, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для застосування до вказаної вимоги наслідків спливу строку позовної давності.
З огляду на вищевказане, колегія суддів зазначає, що апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури слід залишити без задоволення, а мотивувальну частину рішення Господарського суду Харківської області від 08.07.2021 у справі №922/1069/21 змінити в частині обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог, виклавши її в редакції мотивувальної частини цієї постанови, як зазначено вище. В решті рішення слід залишити без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 233, 269, п.2 ч.1 ст. 275, ч.4 ст. 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 08.07.2021 у справі №922/1069/21 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В решті рішення Господарського суду Харківської області від 08.07.2021 у справі №922/1069/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 25.10.2024.
Головуючий суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук
Суд | Східний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 21.10.2024 |
Оприлюднено | 28.10.2024 |
Номер документу | 122567879 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо приватизації майна про укладення, зміну, розірвання, виконання договорів купівлі-продажу та визнання їх недійсними |
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Гетьман Руслан Анатолійович
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Гетьман Руслан Анатолійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні