Постанова

від 24.10.2024 по справі 914/2694/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/2694/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

прокуратури -Томчук М.О., прокурор Офісу Генерального прокурора,

позивача 1- Міністерства оборони України - Хмара Ю.О. (в порядку самопредставництва)

позивача 2 - Військової частини НОМЕР_1 - не з'явився,

відповідача - Приватного підприємства «Сіті Лайн» - не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону

на рішення Господарського суду Львівської Області від 14.05.2024 (суддя Іванчук С.В.)

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 (головуючий суддя: Зварич О.В., судді: Малех І.Б., Панова І.Ю.)

у справі № 914/2694/23

за позовом Керівника Миколаївської Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міноборони України, позивач 1) та Військової частини НОМЕР_1 (далі - Військова частина, позивач 2)

до Приватного підприємства «Сіті Лайн» (далі - ПП «Сіті Лайн», відповідач),

про визнання недійсним пункту 4.2. договору № 32 і специфікацію до нього та стягнення коштів у сумі 99 543,49 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Прокурор в інтересах держави в особі Міноборони України та Військової частини НОМЕР_1 звернувся до суду з позовом до ПП «Сіті Лайн» про визнання недійсним пункту 4.2. договору про закупівлю товарів за кошти Державного бюджету України від 17.11.2022 № 32 (далі - договір) і специфікації до нього та стягнення 99 543,49 грн, з яких: 93 916,67 грн сплаченого ПДВ, 1 914,36 грн 3% річних та 3 712,46 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано включенням до ціни договору ПДВ у розмірі 93 916,67 грн всупереч положенню підпункту «г» підпункту 195.1.2. пункту 195.1. статті 195 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» від 02.03.2022 № 178 (далі - постанова КМУ № 178), що призвело до безпідставного набуття відповідачем вказаних коштів, а тому наявні підстави для: визнання договору недійсним у цій частині, стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів; нарахування 3% річних та інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за прострочення повернення безпідставно одержаних коштів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Львівської Області від 14.05.2024 зі справи № 914/2694/23, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.07.2024, позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним п. 4.2. договору і специфікацію до нього щодо ПДВ. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2 заборгованості у сумі 93 916,67 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

Судові акти попередніх інстанцій мотивовані тим, що замовником товару за договором виступає Військова частина, а тому пункт 4.2 договору суперечить постанові КМУ № 178 у частині включення до договірної ціни ПДВ не за нульовою ставкою. Відтак, відповідачем сума ПДВ у розмірі 93 916,67 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою. Вказана сума коштів безпідставно сплачена, тому підлягає поверненню відповідно до статті 1212 ЦК України.

Стосовно акцесорної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 2 3% річних у сумі 1 914,36 грн та інфляційних втрат у сумі 3 712,46 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання з повернення безпідставно одержаних відповідачем грошових коштів, що належать позивачу 2 за поставлений товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, суди виснували про їх необґрунтованість, оскільки обов'язок з повернення коштів за статтею 1212 ЦК України виник у відповідача лише з часу визнання спірного пункту договору недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі прокурор, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові акти у частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора про стягнення з ПП «Сіті Лайн» на користь Військової частини НОМЕР_1 3% річних у сумі 1 914,36 грн та інфляційних втрат у сумі 3 712,46 грн та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог прокурора.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував положення статей 625, 1212 ЦК України, не врахувавши висновки щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 та постановах Верховного Суду: від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 04.05.2023 у справі № 910/59/22 та від 07.08.2024 справі № 916/2914/23.

Доводи інших учасників справи

Від Міноборони України надійшли додаткові пояснення (відзив) на касаційну скаргу, в якому останнє просить Суд врахувати, що спірні договори було укладено вже після оголошення воєнного стану без дотримання затвердженої типової форми, а вказаний правочин не може вважатися такими, що укладений на виконання мобілізаційних завдань. На думку позивача 1, суди попередніх інстанцій безпідставно задовольнили позовні вимоги щодо визнання недійсним пункту 4.2. договору та специфікації до нього й стягнення з відповідача на корить позивача 2 договірної ціни у розмірі ПДВ, як безпідставно сплачених за отриманий товар.

Військова частина не скористалася своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно з розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 21.10.2024 № 32.2-01/2590 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 914/2694/23 у зв'язку з перебуванням судді Жайворонок Т.Є. у відпустці.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.

Між Військовою частиною (замовником) та ПП «Сіті Лайн» (постачальником) 17.11.2022 укладено договір № 32 про закупівлю товарів за кошти Державного бюджету України, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити продукцію, а замовник прийняти й оплатити її в порядку та на умовах, визначених цим договором. Код продукції згідно ДК 021-2015:09210000-4 - мастильні засоби, кількість, назву та опис якої зазначено у специфікації (додаток 1 до дійсного договору) (п.1.1. договору).

Поставка продукції здійснюється за рахунок виконавця у строк до 25.12.2022 на склад замовника (п.п. 2.2., 2.4.).

Платником за цим договором є замовник. Ціна за продукцію договірна та становить 563 500 гривень з ПДВ. (п.п.4.1.-4.2. договору).

Розрахунок за продукцію здійснюється лише після її фактичного отримання замовником на підставі належним чином оформлених видаткової накладної та рахунків-фактур виконавця. Оплата здійснюється замовником упродовж 10-ти банківських днів з дня поставки продукції у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок виконавця зазначений у договорі або у рахунку-фактурі. Днем поставки вважається день підписання обома сторонами видаткової накладної та акту приймання-передачі (п.4.5.-4.6. договору).

Відповідно до п.9.1. договір вступає в силу з дня його підписання сторонами та діє до 25.12.2022 року, але до повного виконання зобов'язань сторонами.

Додатком 1 до договору є специфікація, у якій визначено найменування продукції - олива моторна JASOL Truck Premium SHPD CI-4/SL 15W/40, кількість - 4 900 л, ціна за одиницю товару - 115 грн з ПДВ та сума - 563 500 грн, у т.ч. ПДВ у розмірі 93 916,67 грн.

На виконання умов договору 20.12.2022 ПП «Сіті Лайн» поставило Військовій частині обумовлений договором товар на суму 563 500 грн з ПДВ, що підтверджується підписаною обома сторонами та скріпленою їх печатками видатковою накладною від 20.12.2022 № 4873 та виставив рахунок на оплату від 20.12.2022 № 1375. Позивач 2, у свою чергу, на виконання умов договору оплатив поставлений відповідачем товар на суму 563 500 грн, у т.ч. ПДВ - 93 916,67 грн, що підтверджується копією платіжного доручення від 26.12.2022 № 652.

Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому Військовою частиною на адресу ПП «Сіті Лайн» був направлений лист від 24.04.2023 за вих.№36/712 про повернення надмірно сплачених коштів або здійснення на вказану суму поставки аналогічного товару, оскільки, зокрема, договір від 17.11.2022 укладено без урахування положень підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України та постанови КМУ № 178, на підтвердження чого наявний акт від 16.03.2023 № 15-14-11/3 про результати ревізії, проведеної Управлінням Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області (далі - Держаудитслужба) стосовно фінансово-господарської діяльності Військової частини.

Прокурор 18.05.2023 звернувся до Військової частини з листом за вих. №5-4-1568ВИХ-23 та запропонував у строк до 22.05.2023 надати належним чином завірені копії договорів, укладених Військовою частиною у період з 24.02.2022, предметом яких є паливно-мастильні матеріали, з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді.

Листом від 31.05.2023 за вих. № 36/912 Військова частина надала копії договорів, укладених у період з 24.02.2022, предметом яких є паливно-мастильні матеріали.

Прокурор 23.05.2023 звернувся до Держаудитслужби з листом за вих. № 5-4-1548ВИХ-23 та просив направити до прокуратури екземпляр аудиторського звіту від 16.03.2023 № 15-14-11/3 про проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Військової частини.

Листом від 29.05.2023 за вих. № 151408-17/1089-2023 Держаудитслужба повідомила прокурора про те, що інформація про прийняте рішення за результатами розгляду переданих матеріалів ревізії Військової частини до Держаудитслужби не надходила та надала копію акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Військової частини від 16.03.2023 № 15-14-11/3.

Прокурор 21.08.2023 звернувся до Головного управління Державної податкової служби України в Миколаївській області (далі - ДПС України в Миколаївській області) з листом за вих. № 5-4-2773ВИХ-23, з метою з'ясування наявності підстав для захисту прокуратурою інтересів держави у суді, просив надати інформацію, чи поширюються вимоги постанови КМУ № 178 на операції з постачання ПП «Сіті Лайн» мастильних матеріалів для потреб Військової частини за договором від 17.11.2022 про закупівлю товарів за кошти Державного бюджету України.

Листом від 29.08.2023 за вих. № 7044/5/14-29-04-03-03 ДПС України в Миколаївській області повідомила прокурора, про те, що нульова ставка ПДВ відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України та Постанови № 178 застосовується як для операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, акумуляторні батареї для автомобілів, автомобільні шини, колісні диски, комплектуючі, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо) при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріям суб'єктів, що визначені Постановою КМУ № 178.

Прокурор 21.08.2023 звернувся до Міноборони України та Військової частини з листом за вих. № 5-4-2784 вих-23, яким у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив таких про намір звернення з позовною заявою в інтересах Міноборони України та Військової частини до ПП «Сіті Лайн» про стягнення зайво перерахованих грошових коштів у сумі 93 916,67 грн, з метою недопущення порушень інтересів держави.

Військова частина листом від 28.08.2023 за вих. № 36/1406 повідомила прокурора про те, що нею вживаються заходи щодо повернення з боку ПП «Сіті Лайн» зайво перерахованих коштів у частині ПДВ згідно з договором від 17.11.2022 на суму 93 916,67 грн, зокрема на адресу останнього у квітні 2023 року направлено лист (претензію). Проте, з боку ПП «Сіті Лайн» відповіді на лист (претензію) до Військової частини не надходило, кошти не повернуто.

Неповернення відповідачем безпідставно отриманих коштів стало підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі Міноборони України та Військової частини з позовом до суду про визнання недійсним п.4.2 договору в частині включення до договірної ціни ПДВ та стягнення з ПП «Сіті Лайн» на користь Військової частини 99 543,49 грн, з яких: 93 916,67 грн сплаченого ПДВ, 1 914,36 грн 3% річних та 3 712,46 грн інфляційних втрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги суди попередніх інстанцій встановили обставини щодо недотримання при укладенні спірного договору вимог податкового законодавства та постанови КМУ № 178, що з урахуванням статей 203, 215, 217 ЦК України свідчить про наявність підстав для визнання договору недійсним у частині включення ПДВ до загальної ціни договору і стягнення сплаченої суми ПДВ у сумі 93 916,67 грн, зважаючи на положення статті 1212 ЦК України.

Водночас суди відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення з ПП «Сіті Лайн» на користь Військової частини 3% річних у сумі 1 914,36 грн та інфляційних втрат у сумі 3 712,46 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання з повернення безпідставно одержаних відповідачем грошових коштів позивача 2 за поставлений товар, оскільки, на думку судів попередніх інстанцій, обов'язок з повернення коштів за статтею 1212 ЦК України виник у відповідача з часу визнання спірного пункту договору недійсним.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою прокурора є судові рішення попередніх інстанцій виключно в частині відмови судами у задоволенні позовної вимоги прокурора про стягнення з ПП «Сіті Лайн» на користь Військової частини 3% річних у сумі 1 914,36 грн та інфляційних втрат у сумі 3 712,46 грн, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання з повернення безпідставно одержаного відповідачем розміру ПДВ.

В іншій частині (зокрема, стосовно позовних вимог про визнання недійсним пункту 4.2. договору № 32 і специфікації до нього та стягнення коштів у сумі 93 916,67 грн сплаченого ПДВ за цим договором) судові акти учасниками справи не оскаржувалися, не є предметом касаційної скарги прокурора та відповідно у касаційному порядку не переглядаються і набувають чинності відповідно до приписів ГПК України.

Суд зауважує, що ГПК України та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів слід звертатися до правових висновків, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду.

У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття «подібні правовідносини», що полягає в тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, щодо якого вони вступають у правовідносини, у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Водночас термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні ознаки з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність ознак слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема, пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо. Обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. При цьому неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

Так, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, прокурор вказує на те, що під час прийняття оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій застосували норми статей 625, 1212 ЦК України без врахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 та постановах Верховного Суду: від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 04.05.2023 у справі № 910/59/22 та від 07.08.2024 справі № 916/2914/23.

У контексті наведеного через призму доводів касаційної скарги, колегія суддів звертається до висновку Верховного Суду, викладеного у постановах: від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 04.05.2023 у справі № 910/59/22 та від 07.08.2024 справі № 916/2914/23 (на неврахування яких звертає увагу скаржник). Предметом позову у кожній із вказаних справ було стягнення з відповідача безпідставно оплаченої суми ПДВ на підставі статті 1212 ЦК України. Так, Верховний Суд, досліджуючи питання правомірності для стягнення з відповідача безпідставно оплаченої суми ПДВ на підставі статті 1212 ЦК України, виснував таке. Постачальник як одна із сторін зобов'язання набуває кошти як ПДВ за рахунок іншої сторони (покупця) не в порядку виконання договірного зобов'язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, бо хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку, а внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, тобто на підставі статті 1212 ЦК України.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності стягнення з відповідача безпідставно оплаченої суми ПДВ на підставі статті 1212 ЦК України є правильними та такими, що не протирічать правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду: від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 04.05.2023 у справі № 910/59/22 та від 07.08.2024 справі № 916/2914/23, а тому доводи прокурора у цій частині є необґрунтованими.

Водночас Суд знаходить обґрунтованим посилання прокурора у частині визначення моменту виникнення у позивача обов'язку з повернення коштів, зокрема на постанову від 07.08.2024 справі № 916/2914/23, в якій у подібних спірним правовідносинах Суд дійшов висновку про те, що на момент укладення договору у відповідача не існувало підстав для отримання від позивача сум ПДВ та саме з моменту отримання таких коштів у відповідача виник обов`язок їх повернути.

Крім того, за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 (на неврахування якого також звертає увагу прокурор), суд касаційної інстанції, аналізуючи підстави обґрунтованості вимог щодо нарахування і стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення повернення безпідставно отриманих коштів відповідно до статті 1212 ЦК України та у порядку частини другої статті 625 ЦК України й досліджуючи початок періоду прострочення з часу безпідставного набуття відповідачем грошових коштів, виснував таке. Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача. Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або коли підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

Відтак, проаналізувавши висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 та у справі від 07.08.2024 справі № 916/2914/23, колегія суддів вважає, що він стосується правовідносин, які є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, за предметом і підставою позову (зокрема, щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення повернення безпідставно отриманих коштів) та за змістовним критерієм (нормативно-правовим регулюванням правовідносин - частини другої статті 625 та статті 1212 ЦК України). Тому такі висновки є релевантними до даної справи.

Таким чином суди не вірно здійснили тлумачення застосування положень частини другої статті 625 ЦК України в контексті застосування статті 1212 ЦК України, не врахувавши висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, оскільки зважаючи на обставини недійсності спірної умови договору (п.4.2.) у частині нарахування ПДВ (не за нульовою ставкою), встановивши безпідставність набуття відповідачем коштів у розмірі 93 916,67 грн ПДВ, як наслідок, суди дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки хибно визначили, що обов'язок з повернення коштів за статтею 1212 ЦК України виник у відповідача з часу визнання спірного пункту договору недійсним.

В аспекті аргументів Міноборони України про помилковість судових висновків щодо задоволення позовних вимог стосовно визнання недійсним пункту 4.2. договору та стягнення з відповідача на корить позивача 2 договірної ціни ПДВ, як безпідставно сплачених за отриманий товар, суд касаційної інстанції наголошує, що судові акти переглядаються касаційною інстанцією виключно в частині відмови у задоволенні позовної вимоги прокурора про стягнення з ПП «Сіті Лайн» на користь Військової частини 3% річних у сумі 1 914,36 грн та інфляційних втрат у сумі 3 712,46 грн, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання з повернення безпідставно одержаного відповідачем розміру ПДВ.

Водночас в аспекті аргументів позивача 1 Суд звертає увагу Міноборони України на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.05.2024 у справі № 911/1870/23 та від 28.05.2024 у справі № 910/12151/23. Так, у зазначених постановах Суд виснував, що з огляду на функції та обов'язки, покладені на військові частини, всі заходи останніх спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканість територіальних кордонів України, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства. Отже, закупівлі товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану, можливо лише безпосередньо для виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено постановою КМУ № 178, яку прийнято до укладення договору про закупівлю товарів за державні кошти. При цьому у справі № 910/12151/23 Верховний Суд у контексті доводів скаржника про поширення постанови КМУ № 178 виключно на договори, укладені на виконання мобілізаційних завдань, зазначив, що Верховний Суд уже сформулював загальні висновки щодо питання застосування постанови КМУ № 178 до договорів, укладених у період дії воєнного стану, у справах № 910/2416/23, № 911/1870/23, які підлягають врахуванню на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України та від висновків у яких Верховний Суд не вбачає підстав для відступу.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правових наслідків є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій (в частині їх оскарження) зазначеним вимогам не відповідають.

Верховий Суд зазначає, що в силу приписів частин першої та другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Враховуючи вищенаведене та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора про стягнення 3% річних та інфляційних втрат (що є предметом касаційного оскарження), як такі, що ухваленні з порушенням норм матеріального права, та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову прокурора про стягнення з ПП «Сіті Лайн» на користь Військової частини 3% річних у сумі 1 914,36 грн та інфляційних втрат у сумі 3 712,46 грн.

Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи прокурора про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли своє підтвердження з мотивів, викладених у цій постанові.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першої статті 311 ГПК України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

З урахуванням викладеного вище, вимоги касаційної скарги прокурора щодо стягнення з відповідача 1 914,36 грн 3% річних та 3 712,46 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню, оскаржувані судові акти - скасуванню у зазначеній частині позовних вимог з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині.

Судові витрати

У зв'язку з тим, що касаційна інстанція ухвалює частково нове рішення у справі, Суд покладає на відповідача витрати прокурора зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви у сумі 2 684 грн, зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги у сумі 4 026 грн, а також зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги у сумі 5 368 грн.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 у справі № 914/2694/23 у частині відмови у задоволенні позовних вимог Керівника Миколаївської Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 до Приватного підприємства «Сіті Лайн» про стягнення 1 914,36 грн 3% річних та 3 712,46 грн інфляційних втрат скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

3. Позовні вимоги Керівника Миколаївської Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 до Приватного підприємства «Сіті Лайн» про стягнення 1 914,36 грн 3% річних та 3 712,46 грн інфляційних втрат задовольнити.

4. Стягнути з Приватного підприємства «Сіті Лайн» на користь Військової частини НОМЕР_1 1 914,36 грн 3% річних та 3 712,46 грн інфляційних втрат.

5. В іншій частині рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 у справі № 914/2694/23 залишити без змін.

6. Стягнути з Приватного підприємства «Сіті Лайн» на користь Керівника Миколаївської Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону 2 684 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 4 026 грн витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги.

7. Стягнути з Приватного підприємства «Сіті Лайн» на користь Керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону 5 368 грн витрат зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги.

8. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя А. Ємець