Постанова

від 22.10.2024 по справі 188/1535/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5652/24 Справа № 188/1535/20 Суддя у 1-й інстанції - Курочкіна О. М. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Барильської А.П.

суддів Макарова М.О., Пищиди М.М.

секретар судового засідання Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,третя особадержавний нотаріусДругої Синельниківськоїнотаріальної конториМельников ОлександрЖанович провстановлення фактуродинних відносин,визнання заповітунедійсним тавизнання прававласності впорядку спадкуванняза закономта за зустрічнимпозовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа державний нотаріус Другої Синельниківської нотаріальної контори Мельников О.Ж., про встановлення факту родинних відносин, визнання заповіту недійсним та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги ОСОБА_1 ,з урахуваннямуточнених позовнихвимог,мотивовані тим,що 28 лютого 2006 року ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з двоюрідною сестрою позивачки, ОСОБА_4 , які мешкали та були зареєстровані в житловому будинку АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

ОСОБА_3 на праві приватної власності, на підставі державного акта належала земельна ділянка площею 9,740 гектарів, розташована на території Української сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області; земельна ділянка площею 2,000 га., яка розташована на території Української сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом; житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,2207га, розташована по АДРЕСА_1 , на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 21 серпня 2000 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1621, передана для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Позивачка зазначає, що у встановлений законом 6-ти місячний термін її двоюрідна сестра ОСОБА_4 , на момент смерті чоловіка була непрацездатною за віком, звернулася з заявою до нотаріальної контори в порядку вимог ст.ст. 1269, 1270 ЦК України, проте не встигла отримати свідоцтво про право на спадщину.

Крім того, ОСОБА_4 була зареєстрована в житловому будинку на момент смерті спадкодавця та фактично прийняла спадщину в порядку вимог ч. 3 ст. 1268 ЦК України, в якій вказано, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину.

Позивачка вказує, що 23 липня 2009 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким все перелічене майно заповів ОСОБА_2 .. Заповіт посвідчено секретарем Української сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області - ОСОБА_5 за реєстровим № 49.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла сестра позивачки, ОСОБА_4 ..

Матері померлої та позивачки: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були рідними сестрами. Однак, в свідоцтві про народження ОСОБА_4 по батькові її матері записано з помилкою, « ОСОБА_8 », замість « ОСОБА_9 ».

На момент смерті ОСОБА_4 , позивачка мешкала з сестрою в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а тому вважає, що фактично прийняла спадщину.

Після смерті сестри позивачка звернулась до нотаріуса, як спадкоємиця 5-ї черги для прийняття спадщини, вважаючи, що спадкоємців попередніх черг немає. У видачі свідоцтва про право на спадщину їй відмовлено у зв`язку з тим, що є заповіт на користь відповідача.

Даний заповіт позивачка вважає недійсним, оскільки він підписаний не ОСОБА_3 , а іншою особою за прізвищем ОСОБА_10 ..

Крім того, позивачка стверджує, що секретар сільської ради не мала права посвідчувати заповіт, оскільки відсутні докази на підтвердження того, що за рішенням виконавчого комітету народних депутатів на неї були покладені обов`язки щодо вчинення нотаріальних дій.

Враховуючи викладене, позивачка просила встановити факт родинних відносин з померлою двоюрідною сестрою, визнати заповіт від імені ОСОБА_3 недійсним та визнати за нею після смерті ОСОБА_4 право власності на спадкове майно, а саме: земельні ділянки та житловий будинок.

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його рідний дядько - ОСОБА_3 ..

Позивач вказує, що 23 липня 2009 року ОСОБА_3 склав на його ім`я заповіт, за яким заповів йому земельні ділянки та автомобіль.

Позивач за зустрічним позовом звернувся до нотаріуса, але йому було відмовлено у видачі свідоцтва, так як він не надав правовстановлюючі документи на спадкове майно.

Враховуючи викладене, позивач за зустрічним позовом просив встановити факт того, що заповіт складений померлим ОСОБА_3 , посвідчений секретарем сільської ради та зареєстрований 23 липня 2009 року, та визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на земельні ділянки.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме, встановлено факт родинних відносин ОСОБА_1 з ОСОБА_4 , які є двоюрідними сестрами. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково, а саме, встановлено факт належності заповіту, складеного ОСОБА_3 та посвідченого секретарем Української сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області Бондаренко Н.В., зареєстрованого 23 липня 2009 року. В задоволенні інших зустрічних позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оспорюваний заповіт є недійсним, оскільки він підписаний не ОСОБА_3 , а іншою особою, та посвідчений посадовою особою, яка не мала на це повноважень. Апелянт вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 не підтвердила наявність рішення виконавчого комітету Української сільської ради, яким її було уповноважено вчиняти нотаріальні дії.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, 28 лютого 2006 року ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 . Подружжя мешкало та було зареєстроване в житловому будинку АДРЕСА_1 .

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

На час смерті ОСОБА_3 на праві приватної власності, на підставі державного акта належала земельна ділянка площею 9,740 гектарів, розташована на території Української сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області; земельна ділянка площею 2,000 га., яка розташована на території Української сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом; земельна ділянка площею 0,2207га, розташована по АДРЕСА_1 , на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 21 серпня 2000 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1621, передана для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .

На момент смерті ОСОБА_3 його дружина ОСОБА_4 була непрацездатною за віком та проживала разом із чоловіком.

Встановлено, що 23 липня 2009 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким все своє майно заповів ОСОБА_2 .. Заповіт посвідчений секретарем Української сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області - ОСОБА_5 за реєстровим № 49.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 ..

На момент смерті ОСОБА_4 , позивачка мешкала з сестрою в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Української сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області.

Крім того, встановлено, що відповідно до матеріалів спадкової справи №132/2010 ОСОБА_3 складав заповіт двічі: - 27 січня 2006 року, яким заповідав земельну ділянку площею 9,740 га та автомобіль ЗАЗ-968-М, номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2 , а домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_4 ; та 23 липня 2009 року, яким заповідав земельну ділянку площею 9,740 га, земельну ділянку площею 2,00 га, земельну ділянку площею 0,2207 га, житловий будинок та автомобіль ЗАЗ-968-М, номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2 ..

Задовольняючи позовнівимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 в частині встановлення факту родинних відносин ОСОБА_1 з ОСОБА_4 , які є двоюрідними сестрами, та встановлення факту належності заповіту, складеного ОСОБА_3 та посвідченого секретарем Української сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області Бондаренко Н.В., зареєстрованого 23 липня 2009 року, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. При цьому, відмовляючи у задоволенні інших вимог як за первісним позовом та і зустрічним позовом, суд виходив з того, що позивачі обрали неналежний спосіб захисту своїх прав.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитись із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони суперечать нормам матеріального та процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимогах ОСОБА_2 , колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У ст. 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частинами 1, 2 ст. 1234 ЦК України визначено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

При цьому, право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).

Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1-5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт є правочином, а тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлено статтею 1247 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення; заповіт має бути особисто підписаний заповідачем; заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251, 1252 цього Кодексу; заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249 ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у частинах першій-шостій статті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті.

Так, згідно зі ст. 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України «Про нотаріат» у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії як посвідчення заповітів (крім секретних).

При вчиненні наведених нотаріальних дій посадові особи органу місцевого самоврядування діють відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, за змістом пункту 1.2. якого нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.

Відповідно до статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Відповідно до змісту наведених норм дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

В позовній заяві ОСОБА_1 , окрім іншого, просила визнати заповіт недійсним, посилаючись, зокрема, на те, що спадкодавець ОСОБА_3 його не підписував, а також на те, що секретар сільської ради не мала повноважень щодо його посвідчення.

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Колегією суддів встановлено, що згідно відповіді Петропавлівського архівного відділу Архівного управління Синельниківської районної державної адміністрації від 30 грудня 2021 року в протоколах рішень сесій та протоколах виконавчого комітету Української сільської ради за 2009 рік, рішень про покладання обов`язків на посадову особу вчиняти нотаріальні дії не має.

Отже, посвідчення заповіту неуповноваженою на те посадовою особою свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його посвідчення, та, відповідно до статті 1257 ЦК України, це має наслідком його нікчемність.

Керуючись вказаними нормами закону, а також встановивши, що на момент складання заповіту від 23 липня 2009 року, секретар Української сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області Бондаренко Н.В., яка посвідчувала заповіт, не мала повноважень щодо вчинення нотаріальних дій, колегія суддів приходить до висновку, що оспорюваний заповіт є нікчемним в силу закону.

При цьому, врахувавши, що на момент смерті ОСОБА_3 його дружина ОСОБА_4 проживала з ним та була зареєстрована за його адресою, колегія суддів приходить до висновку, що вона фактично прийняла спадщину після померлого чоловіка, в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, за якою спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину.

Відповідно до ч. 1 ст. 1265 ЦК України у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Судом першої інстанції встановлено, що на момент смерті ОСОБА_4 , позивачка мешкала з сестрою в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Української сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області та рішення суду в цій частині не оскаржено і в силу ст. 367 ЦПК України не переглядається апеляційним судом.

Враховуючи вказані обставини справи, колегія вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом на земельні ділянки, як таких що ґрунтуються на вимогах закону та які є доведеними.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання за нею права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом, з підстав їх недоведеності, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що спадкодавцям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві власності належало спірне домоволодіння.

З наведених вище підстав, зокрема, встановлення факту нікчемності заповіту від 23 липня 2009 року, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом задоволенню не підлягають.

На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, в зв`язку із чим дійшов передчасного висновку, що сторони обрали неналежний спосіб захисту порушених прав.

Оскаржуване рішення, в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , як таке, що суперечить нормам матеріального та процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмову у задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_2 ..

Законність рішення в частині встановлення факту родинних відносин ОСОБА_1 з ОСОБА_4 , що вони є двоюрідними сестрами, колегією суддів не перевіряється, так як сторонами по суті не оскаржувалось.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи, що позовні вимоги та апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволені частково, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до ст. 141 ЦПК України стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 22 250,62 грн..

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2024 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та в цій частині ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа державний нотаріус Другої Синельниківської нотаріальної контори Мельников Олександр Жанович про встановлення факту родинних відносин, визнання заповіту недійсним та визнання права власності в порядку спадкування за законом задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на:

земельну ділянку площею 9,740 га, яка розташована на території Української сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі Державного акту на право приватної власності на землю III-ДП № 093165;

земельну ділянку площею 2,00 га, яка розташована на території Української сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, для ведення особистого селянського господарства, на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ЯБ № 400232;

земельну ділянку площею 0,2207 га, передану для обслуговування житлового будинку згідно Державного акту на право приватної власності на землю №1621, яка розташована по АДРЕСА_1 ;

В задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 відмовити.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 22 250,62 грн..

Постанова набираєзаконної силиз дняїї прийняття,але можебути оскарженав касаційномупорядку безпосередньодо ВерховногоСуду протягомтридцяти днівз дняскладання повногосудового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 25 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя А.П. Барильська

Судді М.О. Макаров

М.М. Пищида