Постанова

від 16.10.2024 по справі 761/37875/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/37875/20

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6647/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Болотова Є.В.,

суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П.,

при секретарі Даньшиній І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна, про визнання договору дарування від 16 лютого 2004 року удаваним, визнання його договором довічного утримання та його розірвання, визнання недійсним договору дарування від 22 вересня 2004 року та скасування його державної реєстрації,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Юзькової О.Л.,-

встановив:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із названим позовом.

Позивач просила: визнати договір дарування від 16 лютого 2004 року квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. удаваним; визнати договір дарування від 16 лютого 2004 року квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. договором довічного утримання; розірвати договір довічного утримання, укладений 16 лютого 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , діючим від імені та в інтересах дочки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою Світланою Володимирівною 22 вересня 2004 року № 11418 та зареєстрований в комунальному підприємстві Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» 20 жовтня 2004 року за реєстрованим № 7873; скасувати державну реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у комунальному підприємстві Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» 20 жовтня 2004 року за реєстрованим № 7873.

Позов обґрунтований тим, що 16 лютого 2004 року договором дарування ОСОБА_1 відчужила квартиру ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 вважала, що між сторонами досягнуто домовленості про довічний догляд за нею, який вона потребувала.

22 вересня 2004 року ОСОБА_2 подарувала спірну квартиру своїй неповнолітній доньці ОСОБА_4 .

У період з кінця 2004 року по 2020 року ОСОБА_5 відвідував ОСОБА_3 , поточні ремонти відповідачі не проводили та не оплачували комунальні послуги.

Позивач зазначала, що в квітні 2020 року відповідачі повністю усунулись від допомоги і догляду за ОСОБА_1 . Позивач проживає в квартирі та залишається у безпорадному стані.

ОСОБА_1 вважає договір дарування від 16 лютого 2004 року удаваним правочином, який за своєю правовою природою є договором довічного утримання. Відтак вказаний договір підлягає розірванню у зв`язку із його невиконанням відповідачем ОСОБА_2 на підставі ч. 1 ст. 755 ЦК України.

Враховуючи порушення ст.ст. 317, 203, 215 ЦК України позивач зазначає, що договір дарування від 22 вересня 2004 року є недійсним, а державна реєстрація права власності на спірну квартиру ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягає скасуванню.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2023 року названий позов залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 просить залишити рішення суду від 22 серпня 2023 року без змін.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник ОСОБА_2 заперечив проти апеляційної скарги.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про його час і місце повідомлялись належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Залишаючи позовні вимоги без задоволення, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав вважати договір дарування від 16 лютого 2004 року удаваним правочином. Сторони засвідчили своїм підписом, що укладений договір не носить характеру мнимої або удаваної угоди. Перешкод для ОСОБА_2 щодо розпорядження спірною квартирою не було, відтак не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання договору дарування від 22 вересня 2004 року та скасування державної реєстрації права власності.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції.

Встановлено, що 16 лютого 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартиру АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В.

22 вересня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В.

Відповідно до вказаного договору, ОСОБА_2 подарувала квартиру АДРЕСА_1 .

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 зазначала, що договір від 16 лютого 2004 укладено між сторонами у зв`язку із її поганим станом здоров`я та відсутністю близьких родичів. Укладаючи договір дарування спірної квартири від 16 лютого 2004 року ОСОБА_1 розраховувала на довічний догляд зі сторони ОСОБА_2 .

Позивач зазначала, що перебуваючи на початку 2004 року у безпорадному стані була змушена погодитись на умови ОСОБА_2 та укласти договір дарування спірної квартири.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що 16 лютого 2004 року між сторонами укладено саме договір довічного утримання, а не договір дарування спірної квартири. Відповідачами не виконується договір довічного утримання ОСОБА_1 . Враховуючи порушення положень ст.ст. 317, 203, 215 ЦК України позивач просить визнати договір дарування від 22 вересня 2004 року недійсним та скасувати державну реєстрацію права власності на спірну квартиру ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону . При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно ч. 2 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з вимогами ст. ст. 202, 204, ч. 1 ст. 215 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, він є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно до роз`яснень Міністерства юстиції України від 28 травня 2024 року, у договорі довічного утримання можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Якщо обов`язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

Крім того, набувач може бути зобов`язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду). У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати.

Набувач та відчужувач можуть домовитися про заміну речі, яка була передана за договором довічного утримання (догляду), на іншу річ. У цьому разі обсяг обов`язків набувача може бути за домовленістю сторін змінений або залишений незмінним.

Відтак, сторонами договору потрібно визначити всі умови, форми, способи догляду, їх періодичність, якість та зміст та то чітко визначити, в чому саме полягатиме догляд. Якщо у договорі визначено, що відчужувач потребує медичного обслуговування, необхідно вказати, якого саме - загального чи спеціального, які ліки необхідні, їх кількість і приблизна вартість. Довічне утримання може надаватися у чітко визначеній грошовій сумі, черговість виплат грошових сум повинна бути визначена в договорі. Матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.

Дослідивши копію договору дарування від 16 лютого 2004 року, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що пункт договору щодо здійснення ОСОБА_2 за свій рахунок експлуатації та ремонту спірної квартири та прийняття участі в відшкодуванні витрат не передбачає обов`язку забезпечення чи утримання ОСОБА_1 .

Зміст вказаного договору має всі ознаки та особливості укладеного договору дарування, передбаченого вимогами ст. 717 ЦК України.

Так, у договорі дарування від 16 лютого 2004 року ОСОБА_1 підтвердила, що підписуючи договір остання перебувала при здоровому розумі та в ясній пам`яті. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтвердили, що вказаний договір не носить характеру мнимої та удаваної угоди.

Спірний договір дарування від 16 лютого 2004 року сторонами не оскаржений в судовому порядку і не визнаний недійсним з підстав введення однієї сторонами в оману щодо обставин, які мають істотне значення для укладення правочину.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів критично оцінює посилання представника ОСОБА_1 про те, що укладаючи спірний договір дарування від 16 лютого 2004 року остання вважала його договором довічного утримання та розраховувала на довічний догляд зі сторони ОСОБА_2 .

Так, у договорі дарування від 16 лютого 2004 року зазначено, що обдарована зобов`язана надати одноосібне право користування зазначеною квартирою дарувальнику до дня смерті дарувальника.

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, представник ОСОБА_1 зазначав, що вказаний пункт договору свідчить про укладення між сторонами договору довічного утримання.

Колегія суддів відхиляє вказані доводи апеляційної скарги, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовилися встановити сервітут, який полягає у особистому праві дарувальника довічно і безоплатно користуватися подарованою квартирою з моменту переходу права власності до обдарованого. Сам факт встановлення права ОСОБА_1 проживати у спірній квартирі не свідчить про встановлення обов`язку ОСОБА_2 довічно утримувати позивача.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 22 серпня 2023 року ухваленоз додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.

Повний текст складено 25 жовтня 2024 року.

Суддя-доповідач Є.В. Болотов

Судді: С.Г. Музичко

Л.П. Сушко