Постанова

від 24.10.2024 по справі 354/1220/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/1220/23

Провадження № 22-ц/4808/1075/24

Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л.

Суддя-доповідач Фединяк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого Фединяка В.Д. (суддя-доповідач)

суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.

секретаря: Кузнєцова В.В.

з участю представників: ОСОБА_1 його адвоката Лейбюка В.П.

ОСОБА_2 його адвоката Мищишин І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лейбюка Василя Петровича на рішення Яремчанського міського суду від 20 травня 2024 року, постановлене в складі судді Ваврійчук Т.Л. в м. Яремче, повний текст складено 30 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу Питлюк Василь Іванович про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватний нотаріус Яремчанського міського нотаріального округу Питлюк Василь Іванович про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Позовні обгрунтовані мотивовані тим, що 22.10.2020року між сторонами укладений договіркупівлі-продажуземельної ділянки площею 0,1553 га із кадастровим номером 2611091500:01:001:0010, за адресою: уч. Паленина с. Микуличин, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І. та зареєстрований у реєстрі за №1002. Відповідно до умов договору він відчужив зазначену земельну ділянку за ціною 21742,00 грн, виходячи із вартості вказаної у звіті про експертну грошову оцінку оцінювача ОСОБА_3 від 17.10.2020 року. Зазначав, що вказаний договір укладений ним під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних для нього умовах через іпотечний кредит банку, а тому він погодився на продаж ділянки за заниженою ціною, що була значно нижчою від її ринкової ціни на момент укладення правочину. Перед укладенням договору у серпні 2020 року він захворів на важку смертельну хворобу коронавірус із двостороннім запаленням легень. Маючи зазначені борги по кредиту перед банком, які він вимушений був терміново оплатити, а також через понесені значні витрати на лікування він змушений був підписати оскаржуваний договір на вкрай невигідних для себе умовах, про що був добре обізнаний та чим скористався відповідач з вигодою для себе. Після укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу він неодноразово звертався до відповідача зі вимогою доплатити вартість земельної ділянки, виходячи із її ринкової ціни, станом на дату продажу, а також при укладенні договору відповідач пообіцяв спільно користуватись дорогою до іншої ділянки позивача. Пізніше відповідач обіцяв доплатити кошти за договором, однак на даний час на вимоги про спільне користування дорогою та доплату коштів відмовляє. Просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 22.10.2020 року земельної ділянки площею 0,1553 га із кадастровим номером 2611091500:01:001:0010, що знаходиться за адресою: уч. Паленина с. Микуличин, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І. та зареєстрований у реєстрі за №1002.

Рішенням Яремчанського міського суду від 20 травня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Яремчанського міського нотаріального округу Питлюка Василя Івановича про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки відмовлено.

На дане рішення представник ОСОБА_1 адвокат Лейбюк В.П. подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про задоволення позову, вказуючи на допущення судом порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що спірний договір купівлі-продажу був вчинений під впливом важких обставин, що підтверджується доказами у справі. Так, в момент вчинення правочину він хворів на короноворісну хворобу із значними витратими на лікування. Крім того, в нього існували кредитні зобов`язання перед АТ «Альфа банк» та були ризики втрати іпотечного майно, зокрема будинку, в якому він проживає та земельної ділянки для обслуговування вказаного будинку. Гроші, отримані від продажу спірної земельної ділянки ним витрачені на погашення кредиту та на лікування, що підтверджується чеками, які судом першої інстанції не взято до уваги. У зв`язку з смертельною хворобою та очікування понесених значні фінансові витрати по судових в справі із банком як раз були підставою підписання оскаржуваного договору.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Лейбюк В.П. апеляційну скаргу підтримав, просить задовольнити цю скаргу.

Представник ОСОБА_2 адвокат Мищишин І.Я. доводи апеляційної скарги заперечила, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем на обґрунтування своїх вимог докази у їх сукупності, із врахуванням презумпції правомірності правочину, не доводять, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 22.10.2020 укладено ним під впливом тяжких обставин, за відсутності яких даний правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах та на вкрай невигідних для нього умовах, а його волевиявлення не відповідало внутрішній волі.

Висновок суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Згідно із ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, що 22.10.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., зареєстрований у реєстрі за №1002.

Відповідно до умов цього договору ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 прийняв у власність земельну ділянку площею 0,1553 га, кадастровий номер 2611091500:01:001:0010, цільове призначення-для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: с. Микуличин уч. Паленина. Вказана земельна ділянка належить продавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого державним реєстратором реєстраційної служби Яремчанського міського управління юстиції Шелюжаком В.Я. 29.08.2014 року, індексний номер:26186539. Право власності на земельну ділянку зареєстроване за продавцем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.08.2014 року за реєстраційним номером 442199226110, номер запису про право власності 6835196.

Відповідно до п.п.3,4 вказаного договору продаж земельної ділянки вчинено за ціною 21 742,00 грн, що відповідно до Звіту про експертну грошову оцінку оцінювача ОСОБА_3 від 17.10.2020 року, відповідає ринковій вартості зазначеної ділянки. Грошові кошти покупець сплатив продавцю до укладення цього договору. На час підписання договору сторони не мають одна до одної жодних претензій щодо проведення розрахунків. Підписання цього договору продавцем буде свідчити про те, що розрахунки за земельну ділянку здійснені повністю і про відсутність претензій по оплаті до покупця з боку продавця.

Згідно Звіту про експертну грошову оцінку від 17.10.2020 року, виконаному оцінюваченим ОСОБА_3 ринкова вартість відчужуваної земельної ділянки становить 21 742,00 грн.

Згідно із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №229188703 від 22.10.2020 року, приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І. 22.10.2020 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1553 га, кадастровий номер 2611091500:01:001:0010, рішення про державну реєстрацію права власності та їх обтяжень, індексний номер:54712523 від 22.10.2020 року, номер запису про право власності: 38787033.

Із долученої копії кредитного договору вбачається, що 06.07.2007 року між позивачем та АКБ CH «Укрсоцбанк» був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 42-32/350, відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 100 000,00 грн зі сплатою 16,0% річних з кінцевим терміном повернення заборгованості до 03.07.2022 року.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (частина перша статті 233 ЦК України).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 5, 19 та 20 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги визнання договору купівлі-продажу від 22.10.2020 року недійсними, ОСОБА_1 посилався на те, що вони укладені з порушенням чинного законодавства, на вкрай невигідних для нього умовах, за заниженою ціною нерухомого майна, яка не відповідає дійсній його вартості та на вкрай невигідних для нього умовах під впливом тяжких для нього обставин.

У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2766цс16 зроблено висновок, згідно з яким правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа вчиняє їх добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Тлумачення частинипершої статті233ЦК Українидає підставидля висновку,що умовамивизнання правочинунедійсним є:а)наявність тяжкоїобставини,що «змусила»особу вчинитиправочин;б)те,що цейправочин буловчинено навкрай невигіднихумовах.Для визнанняправочину недійснимна підставічастини першоїстатті 233ЦК Українинеобхідна сукупністьвказаних умов. (див. постанову Верховного Суду України від 23 березня 2023 року в справі № 369/7586/19)

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанцій правильно виходив з того, що наведені позивачем обставини укладення оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки не можуть бути підставою для застосування положень ст. 233 ЦК України з огляду на недоведеність факту укладення вказаного договору ОСОБА_1 під впливом тяжких для нього обставин. Крім цього, укладаючи оспорюваний договір ОСОБА_1 усвідомлював значення своїх дій, погоджувався з розміром вартості спірної земельної ділянки та свідомо отримав кошти за цю земельну ділянку.

Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що коронавірусна хвороба була тяжка обставина, під впливом якої укладався оспорюваний договір, оскільки позивачем не доведена вплив даної обставини на укладення договору. Посилання на укладення договору на вкрай невигідних умовах щодо ціни д оговору не підтверджено також належними доказами. Ціна договору відповідала ринковій вартість відчужуваної земельної ділянки 21 742,00 грн, що підтверджується Звітом про експертну грошову оцінку від 17.10.2020 року.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року № 63566/00).

При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.

За змістом ст.382 ЦПК України резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий судовий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лейбюка Василя Петровича залишити без задоволення. Рішення Яремчанського міського суду від 20 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 жовтня 2024 року.

Судді: В.Д. Фединяк

Л.В. Василишин

І.О. Максюта