Постанова

від 17.10.2024 по справі 601/3083/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 601/3083/23Головуючий у 1-й інстанції Мочальська В.М. Провадження № 22-ц/817/750/24 Доповідач - Храпак Н.М.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

Головуючої - Храпак Н.М.

Суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

за участі секретаря - Дідух М.Є.

та відповідача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Іващука В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №601/3083/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Гурник Віктор Олександрович, на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 16 травня 2024 року, повний текст якого складено 24 травня 2024 року, ухваленого суддею Мочальською В.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: Кременецька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Кременецького районного нотаріального округу Ковтунович Оксана Петрівна, Тернопільський відділ Державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління юстиції про визнання недійсним договору про розподіл спадкового майна, свідоцтва про право на спадщину, скасування запису про право власності на майно, визнання права власності на спадкове майно, витребування майна з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

у листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: Кременецька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Кременецького районного нотаріального округу Ковтунович О.П., Тернопільський відділ Державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління юстиціїпро визнання недійсним договору про розподіл спадкового майна, свідоцтва про право на спадщину, скасування запису про право власності на майно, визнання права власності на спадкове майно, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позивач позов обґрунтував тим, що він є сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 . Після смерті батька відкрилася спадщина на житловий будинок з господарсько-побутовими будинками по АДРЕСА_1 , земельні ділянки площею 1,23 га та 0,1 га, право власності на майновий пай члена КСП «Світанок», що знаходиться в м. Почаєві Кременецького району Тернопільської області.

Як спадкоємець першої черги за законом відповідно до ст. 1268-1270 ЦК України прийняв спадщину, оскільки був зареєстрований та проживав разом зі спадкодавцем. До кола спадкоємців ОСОБА_7 за законом першої черги також належать відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4

15 вересня 2023 року дізнався про те, що його мати ОСОБА_3 та сестра ОСОБА_5 без його відома оформили на себе спадщину на все майно ОСОБА_7 , уклавши між собою договір про поділ спадкового майна. Договір посвідчений державним нотаріусом Кременецької державної нотаріальної контори Остапчуком В.П.

Просить визнати даний договір недійсним, оскільки зміст договору суперечить положенням ст. 1261, 1268, 1278, 1296 ЦК України. Видане 29 травня 2020 року ОСОБА_5 державним нотаріусом ОСОБА_8 свідоцтво про право на спадщину серії НОН № 303523 також підлягає визнанню недійсним, оскільки видане з урахуванням недійсного договору про розподіл спадкового майна та без визначення його частки та часток інших спадкоємців, які мають право на спадкування цього ж майна. Вважає, що його право на спадщину може бути поновлено у випадку скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на спадкове майно та визнання за ним права власності на житловий будинок та іншого майна, що входить до складу спадщини.

Крім того зазначає, що йому стало відомо про те, що 31 жовтня 2022 року приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу Ковтунович О.П. видано свідоцтво серії НОМЕР_1 , відповідно до якого власником житлового будинку по АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 29 травня 2020 року за реєстровим № 358, став відповідач ОСОБА_1 . Однак вважає, що відповідно до ст. 391 ЦК України він, як власник майна, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном шляхом витребування спірного будинку від ОСОБА_1 .

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 16 травня 2024 року у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: Кременецька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Кременецького районного нотаріального округу Ковтунович Оксана Петрівна, Тернопільський відділ Державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління юстиції про визнання недійсним договору про розподіл спадкового майна, свідоцтва про право на спадщину, скасування запису про право власності на майно, визнання права власності на спадкове майно, витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Гурник В.О., подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 16 травня 2024 року в цивільній справі № 601/3083/23 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин справи та невідповідності висновків, викладених у рішенні суді першої інстанції обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначив, що суд, відмовляючи в задоволені позову вважає недоведеним факт проживання ОСОБА_2 разом з батьком ОСОБА_7 на час його смерті за адресою АДРЕСА_1 , а отже, підстави для задоволення позову відсутні. Представник заявника не погоджується з таким висновком суду, оскільки позивач надав відповідну довідку та реєстраційні записи в будинковій книзі, які підтверджують його реєстрацію та фактичне проживання за місцем проживання спадкодавця. Суд не обґрунтував, чому ці докази є недостатніми або неналежними. Крім того, відповідач ОСОБА_1 не оспорював факт його проживання разом з спадкодавцем та не надав жодних доказів з цього приводу.

Суд помилково врахував відсутність реєстрації місця проживання дружини позивача, як доказ того, що позивач не проживав з батьком. Відсутність реєстрації дружини за однією адресою з позивачем не є підтвердженням того, що позивач не проживав разом зі спадкодавцем. Це порушує принцип всебічного та об`єктивного розгляду даної справи.

Вказує, що відповідно до законодавства України, нотаріус зобов`язаний встановити коло спадкового майна та коло спадкоємців, які мають право на спадщину. Нотаріус не виконав свої обов`язки належним чином, що призвело до неврахування прав позивача на спадщину. Нотаріус проігнорував записи в будинкові книзі, які містяться в спадковій справі щодо реєстрації та проживання за однією адресою разом зі спадкодавцем інших спадкоємців за законом, в тому числі позивача, а також не взяв до уваги довідку № 1259 від 03 жовтня 2023 року, виданою Почаївською міською радою.

Верховний Суд у своїй постанові від 10 січня 2019 року у справі №484/747/17 наголосив на важливості фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем, але не виключив можливості використання інших доказів для підтвердження цього факту.

Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Наявність реєстрації підтверджує постійне місце проживання та ведення спільного господарства. Проте, суд першої інстанції не врахував всі надані докази і не застосував принцип всебічного розгляду справи.

Також вказує, що суд відмовив у затвердженні мирової угоди, укладеної між позивачем ОСОБА_2 та відповідачами: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 вказавши, що укладення мирової угоди між позивачем та відповідачами ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ) не враховують прав та обов`язків відповідача ОСОБА_1 . Разом з тим, умови мирової угоди щодо визнання права власності позивача є законним та затвердження мирової угоди сприятиме виконанню законних вимог щодо витребування майна з чужого незаконного володіння.

Від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Іващука В.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення та рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 травня 2024 року у справі № 601/3083/23 залишити без змін.

Вказує, що наявні у матеріалах справи №601/3083/23 довідка №1259 від 03.10.2023 року, видана Почаївською міською радою, довідка про склад сім`ї та розмір платежів за житлово-комунальні послуги, які надані заявником у справі, не містять даних, що він проживав разом з батьком на момент його смерті.

З реєстраційного запису у паспорті заявника та з будинкової книги вбачається, що заявник був зареєстрований за адресою спадкодавця 17.03.1999, знятий з реєстрації 14.03.2008. У паспорті наявний запис про сімейний стан заявника з якого слідує, що він зареєстрував шлюб 21.09.2001 з ОСОБА_9 , однак у будинковій книзі відсутній запис про реєстрацію місця проживання дружини заявника за однією адресою з ним.

Отже, вищенаведені докази суд першої інстанції вірно не взяв до уваги, оскільки вони не містять даних про постійне проживання заявника разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та такі обставини не підтверджені заявником іншими належними та допустимими доказами.

Відтак, зважаючи, що заявником не надано достатніх доказів на підтвердження його позовних вимог, суд дійшов вірного висновку про недоведеність факту проживання заявника ОСОБА_2 разом з батьком ОСОБА_7 на час його смерті за адресою АДРЕСА_1 , а отже, про те, що підстави для задоволення позову заявника у справі №601/3083/23 відсутні, позаяк, не прийнявши в установленому законом порядку спадщину після смерті батька ОСОБА_7 з часу її відкриття, заявник не набув речові права на спірне майно і, відповідно, право на захист цих прав до положень глави 29 ЦК України.

Також вказує, що заперечення заявника на ухвалу суду, якою йому було відмовлено у затвердженні мирової угоди у даній справі, є безпідставними, вказана мирова угода суперечила приписам статті 207 ЦПК України, не враховувала прав та обов`язків ОСОБА_1 , а укладення мирової угоди на будь-якій стадії цивільного процесу, як відомо, є диспозитивним правом учасників справи.

Вказує, що ОСОБА_10 є добросовісним набувачем права власності на спірне майно, в порядку примусового виконання рішення Кременецького районного суду від 04.08.2021, у справі №601/5/21. 04.08.2021 Кременецьким районним судом Тернопільської області, яким задоволено його позов про стягнення на його користь з ОСОБА_5 1 000 000 гривень за договором позики від 30.04.2020. А, тому відповідно до частини 2 статті 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 2 листопада 2021 року у справі №925/1351/19 дійшла висновку, що за встановлених судами обставин (продаж майна на прилюдних торгах) майно у відповідача не може бути витребувано в порядку статей 387, 388 ЦК України, а права позивача, тобто віндикатора в зв`язку з цим захисту не підлягають.

Отже, вимога позивача про витребування у ОСОБА_1 житлового будинку по АДРЕСА_1 , враховуючи приписи частини 2 статті 388 Цивільного кодексу України та практику Верховного суду, грубо суперечить конституційному праву та інтересу ОСОБА_1 володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Іващук В.М. в судовому засіданні заперечили проти апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Позивач ОСОБА_2 та його представник адвокат Гурник В.О. в судове засідання не з`явилися повторно, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку судової повістки до електронного кабінету. Разом з тим, представник позивача на електронну адресу Тернопільського апеляційного суду надіслав заяву, в якій вказує, що доводи апеляційної скарги підтримує в повному обсязі та просять її задовольнити, а також здійснювати судовий розгляд у відсутності позивача та його представника.

ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за штрих кодом 0600962295565.

ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за штрих кодом 0600962294100.

ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за штрих кодом 0600962292833.

ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за штрих кодом 0600962291969.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: Кременецька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Кременецького районного нотаріального округу Ковтунович О.П. в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень за штрих кодом 0600962290636, 0600962288577.

Тернопільський відділ Державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління юстиції в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку судової повістки до електронного кабінету.

Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку та день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача та його представника, проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що батьком позивача ОСОБА_2 є ОСОБА_7 , що підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 08 жовтня 1981 року виконкомом Почаївської міської ради Тернопільської області, актовий запис № 120.

Батьком відповідача ОСОБА_4 є ОСОБА_7 , що підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 30 червня 2004 року відділом реєстрації актів цивільного стану Кременецького районного управління юстиції Тернопільської області, актовий запис № 77.

Батьком відповідачки ОСОБА_6 є ОСОБА_7 , що підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 05 листопада 1974 року Почаївською міською Радою Тернопільської області, актовий запис № 140 та даними свідоцтва про одруження серії НОМЕР_5 , виданого Почаївською міською радою Кременецького району Тернопільської області, актовий запис № 58.

Батьком відповідачки ОСОБА_5 є ОСОБА_7 , що підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , виданого 04 травня 1985 року Почаївською міською Радою Кременецького району, актовий запис № 76, свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_7 , виданим повторно 28.01.2014 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кременецького районного управління юстиції у Тернопільській області, актовий запис 57, рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області про розірвання шлюбу від 08.08.2018.

Відповідачка ОСОБА_3 є дружиною ОСОБА_7 , що підтверджується даними свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_8 , виданого 18 квітня 1973 року Почаївською міською радою Кременецького району Тернопільської області, актовий запис № 58.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_9 , виданого 04 березня 2005 року Почаївською міською радою Кременецького району Тернопільської області, актовий запис № 20.

З Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі, виданого 15.10.2014 Кременецькою державною нотаріальною конторою вбачається, що до Спадкового реєстру Кременецькою державною нотаріальною конторою внесено реєстраційний запис про реєстрацію спадкової справи №56655740 від 15.10.2014. Спадкодавець: ОСОБА_7 . Дата смерті: ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02 серпня 2005 року, виданого виконкомом Почаївської міської ради, ОСОБА_7 мав на праві приватної власності домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до державного акта на право приватизації на землю серії Р2 № 710305, виданого 16.08.2002 року головою Почаївської міської Ради народних депутатів, ОСОБА_7 на підставі рішення ХV11 сесії 3 скликання Почаївської міської Ради народних депутатів від 25 грудня 2001 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 1,23 гектарів в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території Почаївської міської ради. Землю передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

15 жовтня 2014 року відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 звернулися з заявами до Кременецької державної нотаріальної контори про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7 , де ОСОБА_3 вказала, що спадкодавець є її чоловіком, спадщину вона прийняла та просила видати свідоцтво на земельну ділянку площею 1,231 га, що розташована на території Почаївської ради Кременецького району Тернопільської області та право власності на майновий пай члена КСП «Світанок», місцезнаходження якого: місто Почаїв, Кременецький район, Тернопільська область. Зазначила, що крім неї спадкоємцем є дочка спадкодавця ОСОБА_5 .

ОСОБА_5 вказала, що спадкодавець є її батьком, спадщину вона прийняла та просила видати свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 . Зазначила, що крім неї спадкоємцем є дружина спадкодавця ОСОБА_3

15 жовтня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір про розподіл спадкового майна. До ОСОБА_3 на праві власності переходить земельна ділянка площею 1,231 га, що розташована на території Почаївської ради Кременецького району Тернопільської області та право власності на майновий пай члена КСП «Світанок», місцезнаходження якого: місто Почаїв, Кременецький район, Тернопільська область. До ОСОБА_5 на праві власності переходить житловий будинок АДРЕСА_1 . Цей договір посвідчений державним нотаріусом Кременецької державної нотаріальної контори Остапчуком В.П., зареєстрований у реєстрі за № 409.

29.05.2020 державним нотаріусом Кременецької державної нотаріальної контори Тернопільської області Остапчуком В.П. видано ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за законом.

Відповідно до будинкової книги та довідки Почаївської міської ради № 1259 від 03.10.2023, згідно реєстру територіальної громади станом на 03.03.2005 за адресою АДРЕСА_1 були зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 .

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 04.08.2021 у справі № 601/5/21 задоволено позов ОСОБА_1 про стягнення на його користь з ОСОБА_5 1 000 000 (один мільйон) гривень за договором позики від 30.04.2020, а також 10 000 (десять тисяч) гривень судових витрат.

17.09.2021 Кременецьким районним судом Тернопільської області на виконання рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 04.08.2021 видано виконавчий лист, на підставі якого було відкрито виконавче провадження №66962267.

З акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 27.10.2022 вбачається, що за вказаним виконавчим провадженням №66962267 державним виконавцем було проведено опис майна боржника, а саме житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 108,9 кв.м., житлова площа 79,5 кв.м., та земельної ділянки з кадастровим номером 6123410500:02:001:3407 площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 , що належало фізичній особі ОСОБА_5 на праві приватної власності .

13.07.2022 вищевказане майно боржниці загальною вартістю 805 570 гривень без ПДВ було передано на реалізацію. Після проведення електронних торгів дане майно не було реалізоване. Після проведених двох уцінок вищевказаного майна воно також не було реалізоване.

Листом відділу державної виконавчої служби від 12.10.2022 стягувачу було запропоновано залишити за собою вищезазначене майно в рахунок погашення боргу за ціною третіх електронних торгів.

24.10.2022 на адресу відділу державної виконавчої служби від стягувача ОСОБА_1 надійшла заява про залишення за собою майна ОСОБА_5 в рахунок погашення боргу.

27.10.2022 державним виконавцем Тернопільського ВДВС у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) винесено постанову про передачу стягувачу ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом №601/5/21, який виданий 17 вересня 2021, Кременецьким районним судом наступного майна: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 108,9 кв.м., житлова площа 79,5 кв.м, що належить боржнику ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер:358 виданий 29.05.2020, видавник державний нотаріус Кременецької ДНК ОСОБА_8 та земельної ділянки кадастровий номер 6123410500:02:001:3407 площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 2547, виданий 31.07.20, видавник: Почаївська міська рада, за ціною третіх електронних торгів на загальну суму 563899 грн.

31.10.2022 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 31.10.2022, №1130, виданого приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу Ковтунович О.П., ОСОБА_1 набув право власності на житловий будинок та земельну ділянку (кадастровий номер 6123410500:02:001:3407) на якій знаходиться будинок з приналежними до нього надвірними будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційні номери об`єктів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №2090000561234, 2146349261234), про що свідчать Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, ОСОБА_1 від 31.10.2022, №313807407, 313809831, від 22.09.2023 № 347645672.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не прийнявши в установленому законом порядку спадщину після смерті батька ОСОБА_7 з часу її відкриття, а тому не набув речових прав на спірне майно і, відповідно, право на захист цих прав до положеньглави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від ОСОБА_1 .

Проте, колегія суддів з такими висновком суду в повному обсязі погодитися не може, з огляду на таке.

Згідно зістаттею 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої - п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Аналогічну норму містить пункт 3.21 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Також згідно з пунктом 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, яка була чинна на час відкриття спадщини, встановлено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації,правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевогосамоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

У справі, що переглядається матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_2 , як спадкоємець першої черги за законом в установленому законом порядку прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_7 , оскільки на день смерті був зареєстрований та проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_7 , що стверджується будинковою книгою та довідкою Почаївської міської ради № 1259 від 03.10.2023, а тому він набув речові права на спадкове майно, які належать йому з часу відкриття спадщини.

Разом з тим, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 обрав способом захисту своїх прав визнання недійсним договору про розподіл спадкового майна, свідоцтва про право на спадщину, скасування запису про право власності на майно, визнання права власності на спадкове майно, витребування майно з чужого незаконного володіння.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16 (провадження №12-158гс18)). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що позивач як спадкоємець першої черги за законом, відповідно до ст. 1268-1270 ЦК України прийняв спадщину, оскільки був зареєстрований та проживав разом зі спадкодавцем, тому набув спадкових прав на спірне нерухоме майно.

Водночас, колегія суддів вважає, що задоволення вимог, заявлених позивачем, не приведе до поновлення його майнових з огляду на таке.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Стаття 388 ЦК Українимістить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Як вбачається з матеріалів справи, спірне нерухоме майно: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельна ділянка, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 було предметом продажу на прилюдних торгах з продажу арештованого майна, в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом.

27.10.2022 на підставі постанови Тернопільського ВДВС у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) було передано стягувачу ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом №601/5/21, який виданий 17 вересня 2021, Кременецьким районним судом, наступного майна: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав 2090000561234) та земельної ділянки з кадастровим номером 6123410500:02:001:3407 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав 2146349261234), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за ціною третіх електронних торгів на загальну суму 563899,00 гривень.

31.10.2022 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 31.10.2022, №1130, виданого приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу Ковтунович О.П., ОСОБА_1 набув право власності на житловий будинок та земельну ділянку (кадастровий номер 6123410500:02:001:3407), на якій знаходиться будинок з приналежними до нього надвірними будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційні номери об`єктів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №2090000561234, 2146349261234), про що свідчать Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, ОСОБА_1 від 31.10.2022, №313807407, 313809831, від 22.09.2023 № 347645672.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, проведення процедури прилюдних торгів є правочином.

Такий висновок узгоджується й з нормами статей 650, 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на біржах, конкурсах, аукціонах, публічних торгах та визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

За статтею 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуютьсяЗаконом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

При здійсненні виконавчого провадження державний виконавець, зокрема, має право накладати арешт на майно боржника, вилучає його і реалізує в установленому цим Законом порядку(статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).

Положеннями статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

У разі не реалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.

Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

Отже, у разі залишення стягувачем за собою нереалізованого майна оформлення та підписання договору купівлі-продажу майна як окремого документа законодавством не передбачено. Натомість такий договір укладається шляхом звернення виконавця до стягувача з пропозицією вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна з одночасним припиненням права вимоги стягувача до боржника в межах вартості нереалізованого майна (оферта) та виявлення стягувачем волі залишити за собою це майно (акцепт). З цією метою виконавець складає акт та видає або надсилає його покупцю, покупець отримує свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо вони не відбулися (стаття 72 Закону України «Про нотаріат»), звертається до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності за покупцем.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності проводиться, зокрема, на підставі виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів.

Розглядаючи дії виконавця в порядку виконання судового рішення, Велика Палата Верховного Суду в пункті 88 постанови від 6 жовтня 2020 року у справі № 2-24/494-2009 зазначила, що за змістом Закону України «Про виконавче провадження» вбачаються можливими дії виконавця, спрямовані на виконання обов`язку боржника, наявність якого встановлена рішенням суду або іншого уповноваженого органу, перед стягувачем, причому за рахунок боржника. Виконання такого рішення за боржника виконавцем неможливе в разі відсутності майна в боржника, або в разі відсутності в боржника юридичної чи фактичної можливості самостійно вчинити на користь стягувача певні дії. Отже, виконавець виконує за боржника його обов`язок перед стягувачем лише в разі, коли боржник має юридичну і фактичну можливість самостійно виконати свій обов`язок, але через дефект волі не виконує його. У зв`язку із цим здатність боржника своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки обмежується, зокрема, шляхом накладення арешту на кошти і майно боржника. Натомість виконавець своїми діями створює юридичні наслідки для боржника. При цьому виконавець не має власного юридичного інтересу у створенні таких наслідків у правовідносинах зі стягувачем чи іншими особами під час виконання рішення за боржника.

Правова природа дій державного виконавця на виконання судового рішення за регулюванням, наведеним у Законі України «Про виконавче провадження», не є відмінною, тож такі висновки Великої Палати Верховного Суду щодо створення виконавцем своїми діями юридичних наслідків для боржника є застосовними також у межах цієї справи.

Відповідно у контексті наявності (відсутності) волі продавця майна в процедурах примусового відчуження в межах виконавчого провадження слід враховувати обмеження правосуб`єктності власника майна, яке у даному випадку відбувається на підставі прямих, імперативних законодавчих приписів, що пов`язується з особливими завданнями та цілями правового регулювання виконавчого провадження.Після відкриття виконавчого провадження державний виконавець здійснює покладені на нього функції з реалізації майна, на яке звернено стягнення; натомість у боржника як власника майна у межах виконавчого провадження залишається процесуальне право оскарження рішень, дій, бездіяльності державного виконавця, право оскарження судових актів (рішень, ухвал), а також право на відшкодування шкоди, заподіяної діями державного виконавця.

Саме тому відповідно до частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Велика Палата Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у цивільній справі №925/1351/19 відзначає, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

При оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майнаслід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, придбаного у такий спосіб.

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_1 набув право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку в порядку, в порядку визначеному діючим законодавством для виконання судових рішень та при цьому встановлено, що він є добросовісним набувачем, колегія суддів, дійшла висновку про те, що вказане майно у відповідача не може бути витребувано в порядку статей 378, 388 ЦК України, тому обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання недійсним договору про розподіл спадкового майна, свідоцтва про право на спадщину, скасування запису про право власності на майно, визнання права власності на спадкове майно не є ефективним, оскільки не приведе до відновлення порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Не заслуговують на увагу доводи представника заявника, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у затвердженні мирової угоди у даній справі, з огляду на те, що вказана мирова угода суперечила приписам статті 207 ЦПК України, а саме мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін.

Як видно з умов вказаної мирової угоди, що дана угода укладена між позивачем та відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і не враховує прав відповідача ОСОБА_1 , тому місцевим судом обґрунтовано відмовлено в задоволення даного клопотання.

Статтею 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно достатті 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновкупро наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Гурник Віктор Олександровича та зміни рішення суду, виклавши мотивувальну частину в редакції даної постанови, при цьому резолютивну частину рішення слід залишити без змін.

Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на сторони в межах ними понесеними.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Гурник Віктор Олександрович, задовольнити частково.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 16 травня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції даної постанови, резолютивну частину рішення залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесеними.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 25 жовтня 2024 року.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

О.З. Костів