Постанова

від 21.10.2024 по справі 914/2863/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2024 р. Справа №914/2863/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді:Галушко Н.А.

суддівЖеліка М.Б.

Орищин Г.В.

без виклику учасників процесу

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 14.08.24 (вх. № ЗАГС 01-05/2303/24 від 14.08.24)

на рішення Господарського суду Львівської області від 18.07.2024 (суддя Стороженко О.Ф., повний текст рішення складено та підписано 25.07.2024 року)

у справі № 914/2863/23

за позовом: Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м. Київ

до відповідача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Голосіївське» м.Львів

про: стягнення грошових коштів у загальній сумі 38 813,68 грн за Договором №20/21-2068-ТЕ-21 від 30.09.2020,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Голосіївське» про стягнення грошових коштів у загальній сумі 38813,68грн, з яких 12397,95грн пеня, 5219,03грн інфляційних втрат та 21196,70грн три проценти річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов укладеного договору відповідач не сплатив вартість наданих послуг з постачання природного газу, що призвело до виникнення боргу в сумі 4 845,72 грн, який позивач просить стягнути на його користь.

Окрім того, позивачем нараховано пеню в сумі 12397,95грн за порушення Відповідачем грошового зобов`язання (з оплати вартості спожитого газу), передбаченого умовами Договору №20/21-2068-ТЕ-21 від 30.09.2020, три проценти річних у сумі 5219,03грн та інфляційні втрати у сумі 21196,70грн, нараховані згідно з нормою ч.2 ст.625 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.07.2024 у справі №914/2863/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Голосіївське» 3% річних в сумі 643,84 грн та інфляційні втрати в сумі 1816,79грн, а також витрати на судовий збір у сумі 170,16грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що, враховуючи положення ч.1 ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», Відповідач, який, згідно з умовами п.1.2 Договору отримував (до квітня місяця 2021 року) природний газ «для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню», звільнений від сплати пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення оплати тієї вартості газу, яку було сплачено до 31.12.2022.

Враховуючи, що Відповідач частину боргу в сумі 52928,11грн, який виник станом на 31.12.2022, сплачував до 29.05.2023, тому у нього виник обов`язок зі сплати (Позивачу) трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих (згідно з нормою ч.2 ст.625 ЦК України) за період з 01.01.2023, сума яких, відповідно, складає 643,84грн та 1816,79грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» подано апеляційну скаргу б/н від 14.08.24 (вх. № ЗАГС 01-05/2303/24 від 14.08.24), в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 18.07.2024 у справі №914/2863/23 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 12 397, 95 грн, 4 575, 19 грн. 3% річних та 19 379, 91 грн інфляційних втрат. В цій частині прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.

Скаржник вважає безпідставними врахування судом норм Закону «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», оскільки, згідно зі ст. 2 Закону України його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій і підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії. Відповідач не є суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії (основним видом діяльності є комплексне обслуговування об`єктів, забезпечення опаленням та гарячою водою мешканців будинку), відповідно, дія вищевказаного Закону України не поширюється на спірні правовідносини Сторін.

Звертає увагу суду, що у матеріалах справи відсутні докази отримання Відповідачем ліцензії на здійснення теплопостачальної діяльності.

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Голосіївське» у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, вважає апеляційну скаргу безпідставною та необгрунтованою.

Процесуальні дії суду у справі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2024, вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Галушко Н.А., суддів Орищин Г.В. та Желіка М.Б.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 14.08.24 на рішення Господарського суду Львівської області від 18.07.2024 у справі № 914/2863/23, розгляд справи вирішено проводити без повідомлення учасників за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

30.09.2020 між АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) та ОСББ «Голосіївське» (споживач) укладено Договір постачання природного газу №20/21-2068-ТЕ-21, за умовами якого Постачальник, зобов`язується поставити Споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах договору (п.1.1 Договору).

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 2.1 Постачальник передає Споживачу у жовтня 2020 та квітні 2021 року замовлений Споживачем обсяг газу в кількості 145,0 тис. куб. метрів в тому числі по місяцях: жовтень 2020 15,0, листопад 2020 - 20,0, грудень 2020 25,0, січень 2021 25,0, лютий 2021 25,0, березень 2021 20,0, квітень 2021, 15,0.

Приймання передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.8 Договору).

Відповідно до п. 5.1 Договору оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, неступного за місяцем постачання газу.

У разі прострочення Споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього Договору він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 14,2 % річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 7.2 Договору).

Відповідно до п. 11.1 Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення підпису Постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2021 року (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Сторонами укладено ряд додаткових угод №1 від 26.10.2020, №2 від 23.11.2020, №3 від 22.12.2020, №4 від 29.01.2021, №5 від 26.02.2021, №6 від 26.03.2021,№ 7 від 28.04.2021 до Договору, якими доповнювався пункт 4.2 Договору та змінювалась ціна за 1000 куб. метрів природного газу.

Факт постачання та обсяги природного газу підтверджуються двосторонніми Актами приймання-передачі природного газу від31.10.2020, від 30.11.2020, від 31.12.2020, від 31.01.2021, від 28.02.2021,від 31.03.2021, від 30.04.2021. Вказані акти містять підписи та скріплені печатками обох сторін.

Загальна вартість спожитого Відповідачем газу (за вказаний період) склала 848874,89грн.

Позивачем надсилалась на адресу відповідача претензія про сплату заборгованості за Договором №39/9-963-23 від 19.05.2023, за змістом якої у відповідача виникла заборгованість на загальну суму 43 697,25 грн.

При цьому, станом на 31.12.2022 сума боргу Відповідача складала 52928,11грн, яку погашено частинами до 29.05.2023 в повному обсязі.

Відповідач розрахувався за спірними зобов`язаннями у повному обсязі до 29.05.2023, проте з порушенням строків, встановлених договором, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом про стягнення грошових коштів у загальній сумі 38813,68грн з яких 12397,95 грн пеня, 5219,03грн інфляційних втрат та 21196,70грн три проценти річних.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу позивача на рішення місцевого господарського суду, дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів зазначає наступне.

30.09.2020 між АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) та ОСББ «Голосіївське» (споживач) укладено Договір постачання природного газу №20/21-2068-ТЕ-21, за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах договору (п.1.1 Договору).

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивач передав протягом січня-березня 2016 року у власність відповідача природний газ на загальну суму 848874,89 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу, які є узгодженими, мають підписи уповноважених осіб сторін, містять печатки підприємств та відповідно до яких наданий природний газ прийнято відповідачем без зауважень та претензій.

Зазначені акти, відповідно до договору, є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідач здійснив оплату газу в повному обсязі несвоєчасно, з порушенням умов п. 7.2 Договору, у зв`язку з чим позивач вимагає стягнути з відповідача спірну суму пені, інфляційних нарахувань та 3% річних.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд зазначив про те, що частиною 1 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" законодавець запровадив чіткий механізм звільнення боржників (споживачів) від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання, так, на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий до 1 червня 2021 року природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, отримані до 1 червня 2021 року для їх подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, погашену до 31 грудня 2022 року, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону, а також на заборгованість, реструктуризовану відповідно до статті 5 цього Закону, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, якщо інше не передбачено цим Законом.

Оскільки судом було встановлено, що заборгованість відповідача за природний газ, поставлений йому до квітня 2021 року, погашена повністю до 31.12.2022, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Позивач в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що однією з обов`язкових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", є включення відповідача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання за спожиті енергоносії, а оскільки матеріали справи доказів такого включення відповідача не містять - то приписи наведеного Закону не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Скаржник також зазначає про відсутність у відповідача ліцензії на здійснення теплопостачальної діяльності.

03.11.2016 було прийнято Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії» №1730-VІІІ, який набрав чинності 30.11.2016. Цим Законом визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

29.08.2021 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» №1639-ІХ від 14.07.2021, яким внесено зміни до Закону №1730-VІІІ.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» визначено, що процедура врегулювання заборгованості це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Статтею 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та послуги з його розподілу і транспортування, за теплову енергію, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію.

У відповідності до ст. 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

На його думку, участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до статті 4 цього Закону не потребує обов`язкового включення до реєстру.

Для включення до реєстру підприємства централізованого водопостачання і водовідведення, теплопостачальні і теплогенеруючі організації подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, заяву, до якої додаються: копії установчих документів; копії ліцензій (за наявності) або рішень про видачу ліцензій, прийнятих органами ліцензування, на провадження видів господарської діяльності, що діяли на момент виникнення заборгованості, або виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань із записом про рішення органу ліцензування щодо видачі ліцензії суб`єкту господарювання (для підприємств та організацій, діяльність яких підлягає ліцензуванню згідно із законодавством); довідки, складені підприємством (організацією) у довільній формі, про обсяги та структуру дебіторської заборгованості (із зазначенням категорії споживачів) станом на 1 червня 2021 року та кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до вимог цього Закону (у тому числі за договорами купівлі-продажу природного газу для власних потреб, що був використаний виключно для виробництва теплової та електричної енергії), із зазначенням кредиторів, величини заборгованості, розміру неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, що підлягає врегулюванню, станом на 1 червня 2021 року, а також обсягів заборгованості, реструктуризованої станом на 1 червня 2021 року в порядку та на умовах, визначених цим Законом; копія акта звіряння взаєморозрахунків станом на 1 червня 2021 року із зазначенням договорів, заборгованість за якими реструктуризована станом на 1 червня 2021 року в порядку та на умовах, визначених цим Законом; розрахунки обсягів заборгованості з різниці в тарифах та копії протоколів територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах або довідки про відсутність такої заборгованості, підписані керівником.

Рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженою ним посадовою особою протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви та розміщується на офіційному веб-сайті цього органу. Включення до реєстру здійснюється безоплатно та за кожним кредитором окремо.

Статтею 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» (з урахуванням змін внесених Законом 2479-ІХ) неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, включених до реєстру, за спожитий до 1 червня 2021 року природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, отримані до 1 червня 2021 року для їх подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, та не сплачені станом на дату включення до реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом, не можуть бути предметом подальшого продажу та врегульовуються у такий спосіб: підлягають списанню, за умови погашення основного боргу до 31 грудня 2022 року, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону, або в інший строк згідно з умовами затверджених мирових угод; підлягають списанню, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями умов укладеного договору про реструктуризацію заборгованості.

Тобто, вказаною статтею законодавцем запроваджено чіткий механізм звільнення боржників від відповідальності за несвоєчасну сплату заборгованості за надання послуг з розподілу природного газу, яким передбачено включення підприємств-учасників у процедурі врегулювання заборгованості до реєстру.

При цьому колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на відсутність необхідності включення боржника до реєстру задля списання заборговансті, оскільки у даному випадку судом не враховано зміни внесені до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» внесені Законом 2479-ІХ «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування».

Так, з урахування таких змін, ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» чітко визначено, що списанню підлягає неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, включених до реєстру.

Проте, наявні матеріали справи не містять, а сторонами не надано доказів на підтвердження включення відповідача до реєстру в порядку, визначеному наведеними правовими нормами.

Враховуючи вищенаведене місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку, що Відповідач, який, згідно з умовами п.1.2 Договору, отримував (до квітня місяця 2021 року) природний газ «для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню», звільнений від сплати пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення оплати тієї вартості газу, яку було сплачено до 31.12.2022, відтак рішення господарського суду в цій частині підлягає скасуванню.

Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, за приписами ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є договір.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Обов`язок з оплати за фактично переданий природний газ з жовтня 2020 по квітень 2021 року відповідачем належним чином виконаний не був, оскільки оплата вартості поставленого газу здійснена ним з порушенням встановлених договором строків.

У відповідності до приписів ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п.7.2 Договору у разі прострочення Споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього Договору він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 14,2 % річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Як передбачено ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" унормовано, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

З умов укладеного між сторонами договору вбачається, що відповідач є споживачем послуг в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Однак, дія зазначеної норми була зупинена відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період дії здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 18 березня 2020 року.

Так, відповідно до п.п. 4 п. 3 розділу ІІ Прикінцеві положення вказаного закону на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 карантин на всій території України тривав з 12.03.2020 до 30.06.2023.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 12 397,95 грн пені за загальний період з 26.11.2020 р. по 25.11.2021 р. не підлягає задоволенню, оскільки нарахована у період дії карантину, що суперечить Прикінцевим положенням Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період дії здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Також за невчасне виконання грошового зобов`язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 21 196,70 грн інфляційних втрат за період з 01.03.2021 по 30.04.2023 та 5 219,03 грн 3% річних за період з 26.11.2020 по 28.05.2023.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 р. у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 р. у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 р. у справі № 905/600/18.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не враховано, що згідно із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.06.2018 у справі №922/1008/16, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем строків оплати, колегія суддів, здійснивши власний перерахунок, дійшла висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 21196, 70 за період з 01.03.2021 по 30.04.2023 та 3% річних у сумі 4 555,29 грн за період з 26.11.2020 по 28.05.2023 підлягають задоволенню. В задоволенні решти заявлених сум слід відмовити за безпідставністю.

Щодо клопотання відповідача про зменшення річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що положення ст. 233 ГК України передбачають зменшення саме штрафних санкцій. Водночас, відповідальність передбачена положеннями ст. 625 ЦК України у вигляді обов`язку боржника сплатити інфляційні та 3% річних не є штрафною санкцією, а є мірою відповідальності, що носить компенсаторний характер і пов`язаний особливою природою грошей, що мають властивість знецінюватись. На відміну від штрафних санкцій, метою яких є збагачення кредитора, інфляційні та відсотки річних, будучи акцесорними до основного зобов`язання у своїй природі є особливого роду збиткам, (сателітні), що не вимагають доведення та існують в силу змісту грошового зобов`язання, завданням яких є відновлення майнових прав кредитора.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).

Доводи викладені в апеляційній скарзі знайшли своє часткове підтвердження, відтак рішення Господарського суду Львівської області від 18.07.2024 у даній справі підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 14.08.24 (вх. № ЗАГС 01-05/2303/24 від 14.08.24) підлягає задоволенню частково, а рішення Господарського суду Львівської області від 18.07.2024 у справі № 914/2863/23 скасуванню, із ухваленням нового рішення.

Згідно п. 2 ч. 1 та ч.9 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 14.08.24 (вх. № ЗАГС 01-05/2303/24 від 14.08.24) задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 18.07.2024 у справі № 914/2863/23 скасувати.

3. Прийняти нове рішення яким стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Голосіївське» (79020, Львівська обл, м.Львів, вул.Під Голоском, буд.17 Б; ідент.код 36544717) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м.Київ, вул.Богдана Хмельницького, буд.6; ідент.код 20077720): три проценти річних (від простроченого платежу) в сумі 4 555,29 грн та інфляційні втрати в сумі 21196, 70 грн, 1780,56 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Голосіївське» (79020, Львівська обл, м.Львів, вул.Під Голоском, буд.17 Б; ідент.код 36544717) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м.Київ, вул.Богдана Хмельницького, буд.6; ідент.код 20077720) 2281,61 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.

5. Матеріали справи № 914/2863/23 повернути Господарському суду Львівської області.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддяГалушко Н.А.

суддяЖелік М.Б.

суддяОрищин Г.В.