Постанова

від 21.10.2024 по справі 917/1978/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2024 року м. Харків Справа №917/1978/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

апелянта (Прокуратури) Ковальова І.І., посвідчення дійсне до 01.03.2028 року;

позивача не з`явився;

першого відповідача не з`явився;

другого відповідача (в режимі відеоконференції) Біленко Н.О., довіреність від 22.11.2022 року, витяг з ЄДР ЮО, ФОП та ГФ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури (вх.№2126П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 13.08.2024 року у справі №917/1978/23,

за позовом Заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області, код ЄДРПОУ 02910060, вул. Антона Грицая, 1, м. Полтава, 36000,

в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерство освіти і науки України, код ЄДРПОУ 38621185, проспект Берестейський, 10 м. Київ, 01135,

до 1. Фізичної особи-підприємця Ніколаєвої Олени Андріївни, код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ,

АДРЕСА_1 . Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, код ЄДРПОУ 42769539, вул. Небесної Сотні, 1/23, м. Полтава, 36000,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Полтавський державний аграрний університет (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 00493014, вул. Сковороди, будинок 1/3, місто Полтава, 36003),

про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та зобов`язання повернути приміщення,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року Заступник керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом, в якому просив суд:

1) визнати недійсним договір оренди №65/07-н від 09.10.2007 року нерухомого майна, що належить до державної власності, нежитлового приміщення загальною площею 22,7 кв.м за адресою: вул. Небесної Сотні, 89, м.Полтава, що перебуває на балансі ВСП «Фаховий коледж управління, економіки і права Полтавського державного аграрного університету», укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області та фізичною особою-підприємцем Ніколаєвою Оленою Андріївною;

2) зобов`язати фізичну особу-підприємця Ніколаєву Олену Андріївну звільнити та повернути нежитлове приміщення загальною площею 22,7 кв.м, що розташоване за адресою: вул. Небесної Сотні, 89, м. Полтава, та перебуває на балансі ВСП Фаховий коледж управління, економіки і права Полтавського державного аграрного університету шляхом підписання акту приймання-передачі балансоутримувачу.

Мотивуючи звернення до суду з позовом прокурор зазначив, що оскаржуваний договір є таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства, зокрема, ч.5 ст.63 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 року, в редакції чинній на час вчинення спірних правовідносин. Власником державного майна, яке розташоване за адресою: вул. Небесної Сотні, 89, м. Полтава, є Держава, органом, уповноваженим від імені та в інтересах держави управляти даним майном є Міністерство освіти і науки України, а балансоутримувачем вказаного майна є Фаховий коледж управління, економіки і права Полтавської державної аграрної академії. Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Полтавській та Сумській областях є орендодавцем державного майна. За доводами прокурора, діяльність ФОП Ніколаєвої O.A. не пов`язана з освітньою діяльністю, оскільки не відповідає положенням п.17 ч. 1 ст.1 Закону України «Про освіту» та не спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті. Прокурор зазначив, що спірне приміщення використовується першим відповідачем для розміщення перукарні, при цьому вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» законодавець визначає можливість надання майна освітнього закладу в оренду в разі пов`язаності мети такої оренди з навчально-виховним процесом. Таким чином, використання навчальним закладом спірного приміщення для цілей, не пов`язаних із навчальним процесом, є підставою для визнання договору неправомірним, оскільки заборона використання такого приміщення з іншою метою встановлена на законодавчому рівні. Відтак, за доводами прокурора, існують підстави для визнання договору оренди недійсним згідно статей 203, 215 Цивільного кодексу України, як наслідок, об`єкт оренди підлягає звільненню першим відповідачем та поверненню балансоутримувачу шляхом підписання акту приймання-передачі.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.08.2024 року у справі №917/1978/23 (повний текст складено 15.08.2024 року, суддя Пушко І.І.) закрито провадження у справі в частині позовних вимог про зобов`язання повернути приміщення за відсутністю предмету спору.

В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовлено.

Полтавська обласна прокуратура з вказаними рішенням суду першої інстанції не погодилася та звернулася до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:

- рішення Господарського суду Полтавської області від 13.08.2024 року скасувати частково;

- прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди №65/07-н від 09.10.2007 року нерухомого майна, що належить до державної власності, нежитлового приміщення загальною площею 22,7 кв.м за адресою: вул. Небесної Сотні, 89, м.Полтава, що перебуває на балансі ВСП «Фаховий коледж управління, економіки і права Полтавського державного аграрного університету», укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області та фізичною особою-підприємцем Ніколаєвою Оленою Андріївною - задовольнити;

- стягнути на користь Полтавської обласної прокуратури судові витрати.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що висновки суду першої інстанції про застосування наслідків спливу строку позовної давності є хибними і вчинені при неповному дослідженні обставин справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 року відкрито апеляційне провадження за скаргою Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 13.08.2024 року у справі №917/1978/23. Встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку.

Вказана ухвала була направлена учасникам справи до електронного кабінету користувача у підсистемі електронний суд і доставлена їм 10.09.2024 року.

17.09.2024 року матеріали справи №922/1978/23 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Другий відповідач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№11993 від 17.09.2024 року), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення норм матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники позивача, першого відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В ухвалі від 09.09.2024 року суд доводив до відома учасників справи, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності представників позивача, першого відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

У судовому засіданні 21.10.2024 року представник прокуратури підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представник другого відповідача оголосив зміст відзиву на апеляційну скаргу.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрите за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

За частинами 4, 7 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Наведені правові висновки узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18.

Прокурор вважає, що інтереси держави у даному випадку полягають у захисті прав дітей на отримання освіти у навчальному закладі зі створеними відповідними умовами для їх функціонування і розвитку, зокрема і їх матеріальної бази, а також забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання та праці. Порушення вимог законодавства під час передачі в оренду майна навчального закладу має наслідком порушення інтересів держави в галузі освіти.

В даному випадку звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання передачі в оренду приміщення об`єкту освіти, що з огляду на значимість питання забезпечення державою права освіти, і дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес.

Прокурором самостійно визначено, що у даному випадку порушення інтересів держави полягає в незаконному, нецільовому використанні приміщення навчального закладу, загрозі збереження існуючої мережі навчальних закладів та їх матеріально-технічної бази, а також забезпечення належних умов для навчання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності.

Оскільки спірне майно є державною власністю та перебуває в сфері управління Міністерства освіти і науки України, то саме до компетенції вказаного Міністерства віднесені повноваження щодо захисту порушених інтересів держави у разі укладення незаконних договорів щодо зазначеного майна.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство освіти і науки України (затверджене постановою КМУ від 16.10.2014 року №630, далі - Положення) МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику в сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики в сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги в сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Міністерство освіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління (підпункт 89 пункту 4 Положення).

Згідно з Згідно Положення про Відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж управління, економіки і права Полтавського державного аграрного університету» (введено в дію наказом Полтавського державного аграрного університету №275 від 15.09.2021 року) фаховий коледж є структурним підрозділом Полтавського державного аграрного університету з 2004 року згідно з наказом Міністерства аграрної політики України №192 від 28.05.2004 року та мав назву Аграрний коледж управління і права Полтавської державної аграрної академії. Розпорядженням Кабінету Міністрів України №87-р від 04.02.2015 року «Про передачу цілісних майнових комплексів навчальних закладів та державних установ до сфери Міністерства освіти і науки України» Аграрний коледж управління і права Полтавської державної аграрної академії передано зі сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України до Міністерства освіти і науки України. Згідно з наказом Міністерства освіти і науки України №407 від 17.03.2017 року аграрний коледж управління і права Полтавської державної аграрної академії перейменовано в Коледж управління, економіки і права Полтавської державної аграрної академії. На підставі наказу Міністерства освіти і науки України №686 від 25.05.2020 року Коледж управління, економіки і права Полтавської державної аграрної академії перейменовано на Відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж управління, економіки і права Полтавської державної аграрної академії», а відповідно до наказу МОН України №145 від 05.02.2021 року отримав назву Відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж управління, економіки і права Полтавського державного аграрного університету» (п. 1.2).

Згідно з наказом Міністерства освіти і науки України №168 від 19.02.2015 року «Деякі питання передачі цілісних майнових комплексів навчальних закладів та державної установи із сфери управління Мінагрополітики та ДФС до сфери управління МОН» до сфери управління Міністерства прийнято Аграрний коледж управління і права Полтавської державної аграрної академії (додаток №1 Перелік навчальних закладів та державних установ, що передаються із сфери управління Мінагрополітики та Державної фіскальної служби до сфери управління МОН).

Відповідно до акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу Аграрного коледжу управління і права Полтавської державної аграрної академії від 30.09.2015 року комісія, створена згідно з наказом Міністерства освіти і науки України №168 від 19.02.2015 року, пропонувала передати цілісний майновий комплекс Аграрного коледжу управління і права Полтавської державної аграрної академії із сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України до сфери управління Міністерства освіти і науки України. Згідно з актом приймання-передачі до складу об`єкта передачі входить гуртожиток (п. 1.6. акту) за адресою: вул. Леніна, 89, м. Полтава.

Отже, Міністерство освіти і науки України є компетентним державним органом - суб`єктом управління спірним нежитловим приміщенням державного навчального закладу.

Полтавська окружна прокуратура Полтавської області на підставі та в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зверталась до Міністерства освіти і науки України з відповідним листом від 17.05.2023 року за вих.№55-114-8820Вих-23, в якому повідомила про факт укладення оспорюваного договору оренди та продовження строку його дії згідно додаткової угоди і його невідповідність вимогам ст. 80 Закону України «Про освіту».

В листі від 06.06.2023 року (№1/8054-23), адресованому Полтавській окружній прокуратурі Полтавської області Міністерство зазначило, що у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами Міністерство просить Полтавську окружну прокуратуру вжити заходів спрямованих на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна.

Таким чином, прокурор повідомив позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

З огляду на викладене, прокурором належним чином обґрунтовані підстави представництва інтересів держави в спірних правовідносинах в особі позивача.

Щодо суті позовних вимог.

09.10.2007 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області (орендодавець) та ФОП Ніколаєва O.A. (орендар) укладено договір оренди №65/07-н нерухомого майна, що належить до державної власності (далі договір).

Згідно п. 1 договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 22,4 кв.м за адресою: вул. Леніна, 89, м.Полтава. Об`єкт оренди знаходиться на балансі Аграрного коледжу управління і права Полтавської державної аграрної академії (балансоутримувач). Майно передається в оренду під розміщення перукарні.

Згідно з п. 8.1. договору його укладено строком на 2 роки 11 місяців та діє з 09.10.2007 року по 08.09.2010 року.

Зміни і доповнення договору допускаються за взаємною згодою сторін (п. 8.3 договору).

Згідно з актом приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності від 09.10.2007 року, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області передало, а ФОП Ніколаєва O.A. прийняла в строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності, а саме: нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою, м.Полтава, вул. Леніна, 89, загальною площею 22,4 кв.м. Об`єкт оренди знаходиться на балансі Аграрного коледжу управління і права Полтавської державної аграрної академії.

У подальшому між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області та ФОП Ніколаєва O.A. укладено ряд додаткових угод до договору оренди від 09.10.2007 року №65/07-н нерухомого майна, що належить до державної власності.

Так, 05.06.2009 року укладено додаткову угоду №1 до договору оренди від 09.10.2007 року № 65/07-н нерухомого майна, що належить до державної власності. Сторонами внесено зміни щодо розміру, порядку та строків сплати орендної плати.

Додатковою угодою №2 від 16.02.2010 року умови договору оренди від 09.10.2007 року №65/07-н доповнено наступними відомостями: п.1.5 об`єкт оренди знаходиться на балансі Аграрного коледжу управління і права Полтавської державної аграрної академії (балансоутримувач); п. 1.6 майно передається в оренду під розміщення суб`єкту господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення (перукарню).

Згідно з умовами додаткової угоди №3 від 31.08.2010 року сторони домовилися продовжити строк дії договору оренди від 09.10.2007 року №65/07-н на 2 роки: п. 8.1 строк договору 2 роки, договір діє 2 роки до 08.09.2012 року.

Додатковою угодою №4 від 09.06.2011 року доповнено умови договору оренди від 09.10.2007 року №65/07-н наступним: п. 1.3 загальна площа об`єкту оренди складає 22,7 кв.м.

Додатковою угодою №5 від 19.12.2012 року сторони продовжили строк дії договору оренди від 09.10.2007 року №65/07-н на 2 роки: п. 8.1 договір оренди діє 2 роки 11 місяців до 08.08.2015 року включно.

Додатковою угодою №6 від 05.10.2015 року договір оренди від 09.10.2007 року №65/07-н було викладено в новій редакції.

Згідно з положеннями п. 1.1 договору в новій редакції орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення, реєстровий номер 00493014.7.БЕШСНП7114. Об`єкт оренди знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Леніна, 89 (п. 1.2). Загальна площа об`єкта оренди складає 22.7 кв.м (п. 1.3). Об`єкт оренди знаходиться на балансі Аграрного коледжу управління і права Полтавської державної аграрної академії (балансоутримувач) (п. 1.5). Майно передається в оренду з метою розміщення перукарні (п. 1.6).

Строк дії договору 2 роки 11 місяців, договір діє до 08.07.2018 року (п. 8.1 договору в новій редакції).

Розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації №207 від 20.05.2016 року «Про перейменування топонімічних назв, демонтаж меморіальних дощок та зображень комуністичної символіки у місті Полтава» вулицю Леніна у м. Полтава перейменовано на вулицю Небесної Сотні.

Шляхом укладення додаткової угоди №7 від 29.08.2018 року сторони внесли наступні зміни до договору оренди від 09.10.2007 року №65/07-н: п. 1.2 об`єкт оренди знаходиться за адресою: вул. Небесної Сотні, 89, м. Полтава; п. 1.5 об`єкт оренди знаходиться на балансі Коледжу управління, економіки і права Полтавської державної аграрної академії; п. 4.3.14 використовувати об`єкт оренди відповідно до його призначення та умов цього договору. Угодою продовжено строк дії договору оренди: п. 8.1 строк дії договору 2 роки 11 місяців, договір діє до 08.06.2021 року включно.

Згідно з наказом Фонду державного майна України №40 від 17.01.2019 року «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України» утворено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях шляхом реорганізації через злиття Регіонального відділення Фонду державного майна України п Полтавській області та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області.

Додатковою угодою №8 від 10.06.2019 року до договору оренди 09.10.2007 року №65/07-н внесено зміни щодо найменування сторін: орендодавець Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, орендар - фізична особа-підприємець Ніколаєва Олена Андріївна.

Через систему онлайн аукціонів з продажу та здачі в оренду майна «ProZorro. Продажі» (ETC) Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях 01.06.2021 року проведено аукціон UA-PS-2021-04-23-000063-1 щодо передачі в оренду нежитлового приміщення площею 22,7 кв.м за адресою: вул. Небесної Сотні, 89, м. Полтава.

За результатами аукціону 08.06.2021 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (орендодавець) та ФОП Ніколаєва O.A. (орендар.) укладено додаткову угоду №9 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 09.10.2007 року №65/07-н. Додатковою угодою передбачено викладення договору оренди від 09.10.2007 року №65/07-н в новій редакції.

Згідно з положеннями п. 4.1 договору (в новій редакції) об`єктом оренди є нежитлове приміщення площею 22,7 кв.м за адресою: вул. Небесної Сотні, 89, Полтава. Балансоутримувачем об`єкта оренди є Відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж управління, економіки і права Полтавської державної аграрної академії» (п. 3.3). Майно може бути використано орендарем за будь-яким цільовим призначенням (п. 7.1 та п. 14). Договір продовжено на 5 років та діє до 08.06.2026 року (п. 12.1). Ринкова (оціночна) вартість майна, визначена на підставі звіту про оцінку майна (ч. 4 ст. 8 Закону України «Про державного і комунального майна») становить 166850 грн. (п. 6.1).

Міністерство аграрної політики України листом від 10.08.2007 року №37-11-4-15/12947 погодило передачу в оренду на конкурсній основі державного майна (нежитлового приміщення загальною площею 22,4 кв.м за адресою: вул. Леніна, 89, Полтава, та перебуває на балансі Аграрного коледжу управління і права Полтавської державної аграрної академії) відповідно до чинного законодавства.

Міністерство аграрної політики та продовольства України листом від 13.12.2012 року №37-128-15/23804 повідомило Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області, що не заперечує проти продовження дії договору оренди від 09.10.2007 року №65/07-н.

Листом від 27.08.2015 року №07-05-3664 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області звернулось до Міністерства освіти і науки України щодо продовження терміну дії договору оренди на 2 роки та 11 місяців.

Міністерство освіти і науки України (позивач) листом від 26.10.2018 року №1/11-11524 надало дозвіл Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Полтавській області на продовження терміну дії договору оренди від 09.10.2007 року №65/07-н. У даному листі наведені істотні умови договору оренди від 09.10.2007 року №65/07-н, який пролонгується, в тому числі вказана мета використання об`єкту оренди - розміщення об`єкту господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення (перукарня).

Листом від 13.04.2021 року №1/11-2536 Міністерство освіти і науки України надало ВСП «Фаховому коледжу управління, економіки і права Полтавської державної аграрної академії» дозвіл на продовження терміну дії договору оренди від 09.10.2007 року №65/07-н.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року по справі №905/1227/17 зроблено висновок, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з п. 55 вказаної постанови, розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову, або його виконання. Отже, припинення договору не може бути підставою для закриття провадження по справі.

Положення ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі №905/1227/17, від 13.07.2022 року у справі №363/1834/17).

Правовідносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти на час укладення договору оренди від 09.10.2007 року регулювалися положеннями Закону України «Про освіту», чинного до 27.09.2017 року.

Відповідно до ч.2 ст. 18 та ч.1 ст. 63 Закону України «Про освіту» навчальні заклади, засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу. Матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

За ч.2 ст. 65 Закону України «Про фахову передвищу освіту» майно (крім земельних ділянок) закріплюється за державним або комунальним закладом фахової передвищої освіти на праві оперативного управління або господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі в власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників закладу фахової передвищої освіти, наглядової ради та вищого колегіального органу громадського самоврядування закладу фахової передвищої освіти, крім випадків, передбачених законодавством. Передача в оренду державними і комунальними закладами фахової передвищої освіти закріплених за ними на праві оперативного управління або господарського відання об`єктів власності здійснюється без права їх викупу відповідно до законодавства.

Об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти (аналогічний висновок викладений в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі №906/143/17, від 10.10.2018 року у справі №917/1934/17, в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 року у справі №906/164/17).

Згідно з імперативними положеннями ч.5 ст. 63 Закону України «Про освіту» об`єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди). Невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об`єкта освіти.

Таким чином, за змістом положень частин 1, 4 ст. 61, ч.5 ст. 63 Закону України «Про освіту нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом приміщень для навчального процесу не надає права передавати їх в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі №905/1227/17 та в постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 року у справі №906/164/17 та від 16.02.2024 року у справі №917/1173/22 (пункти 20-29) викладено аналогічні правові висновки.

Так, починаючи з 09.10.2007 року, між сторонами склались правовідносини з оренди нерухомого майна державної власності, що врегульовані положеннями §5 глави 30 Господарського кодексу України, §1, §4 глави 58 Цивільного кодексу України, Законом України «Про оренду державного та комунального майна», а також Порядком передачі в оренду державного та комунального майна (затверджений постановою КМУ від 03.06.2020 року №483, зі змінами)

Договір оренди від 09.10.2007 року №65/07-н нерухомого майна, що належить до державної власності, неодноразово пролонгувався сторонами на новий термін. У редакції додаткової угоди від 08.06.2021 року термін дії договору встановлений до 08.06.2026 року.

Згідно з договором від 08.07.2024 року, укладеним між орендарем (першим відповідачем) та балансоутримувачем (другим відповідачем), за взаємною згодою припинено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 09.10.2007 року №65/07-н, а орендоване майно за актом повернуте балансоутримувачу.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основний вид економічної діяльності ФОП Ніколаєва О.А. надання послуг перукарнями та салонами краси (за кодом 96.02).

Відповідно до ч.4 ст.80 Закону України «Про освіту» (в новій редакції), об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством (ч.1 ст. 63 Закону).

Згідно з ч.4 ст. 61 Закону України «Про освіту» майно навчальних закладів може використовуватись як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень.

Отже, виходячи зі змісту вищенаведених правових положень, в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів законом передбачається можливість залучати, у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Факт передачі ФОП Ніколаєвій О.А. в оренду спірного приміщення з метою розміщення перукарні, тобто для проведення орендарем господарської (комерційної) діяльності, а не з метою, пов`язаною з навчально-виховним процесом Аграрного коледжу управління і права Полтавської державної аграрної академії (за освітнім призначенням), у той час як невикористання коледжем вказаного приміщення для навчального процесу не надає права передачі його в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним чи науковим процесом, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позову прокурора в частині визнання недійсним договору оренди від 09.10.2007 року №65/07-н, з урахуванням внесених до нього змін додатковими угодами до нього від 05.06.2009 року №1, №2 від 16.02.2010 року, №3 від 31.08.2010 року, №4 від 09.06.2011 року, №5 від 19.12.2012 року, №6 від 05.10.2015 року, №7 від 29.08.2018 року, договір №8 від 10.06.2019 року, №9 від 08.06.2021 року, як укладених всупереч забороні, встановленій чинним на той час законодавством про освіту.

У подібних господарських правовідносинах наразі сформовані усталені правові висновки з питання застосування положень ч.5 ст.63 Закону України «Про освіту» при вирішенні спорів про визнання недійсними, як оспорюваних правочинів, договорів оренди нежитлових приміщень, які входять до складу об`єкта освіти (навчального закладу державної або комунальної форми власності), але використовуються не за освітнім призначенням (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі №905/1227/17, постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 року у справі №906/164/17 та постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі №905/1266/17, від 20.02.2018 року у справі №910/9914/17, від 10.04.2018 року у справі №906/165/17, від 11.04.2018 року у справі №911/1610/16, від 04.07.2018 року у справі №902/653/17, від 25.07.2018 року у справі №906/143/17, від 02.08.2018 року у справі №913/934/17, від 10.10.2018 року у справі №917/1934/17, від 28.11.2018 року у справі №909/313/17, від 29.01.2019 року у справі №922/2632/17, від 13.02.2019 року у справі №913/152/18, від 10.04.2019 року у справі №904/2056/18, від 05.08.2020 року у справі №913/152/18, від 14.04.2021 року у справі №917/782/20, від 16.02.2022 року у справі №922/1768/21, від 12.07.2022 року у справі №909/597/21, від 31.05.2023 року у справі №908/3168/21).

Відповідно до ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У пунктах 66, 67, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 року у справі №923/196/20 викладені такі висновки: за змістом абзацу 1 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій в натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абз.2 ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абз.2 ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України).

Отже, Цивільний кодекс України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абз.2 ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано в зв`язку із вчиненням такого правочину (ч.2 ст.216 цього Кодексу).

Наслідком недійсності договору є проведення реституції між сторонами недійсного правочину (схожий за змістом висновок наведений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.10.2023 року у справі №756/8056/19).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 року у справі №906/164/17 дійшла висновку про те, що укладений з порушенням ч.5 ст. 63 Закону України «Про освіту» договір оренди об`єкта освіти має визнаватися судом недійсним як оспорюваний правочин, а правовим наслідком визнання такого договору недійсним є повернення орендованого приміщення орендодавцю (до аналогічних висновків прийшла Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в п. 51 постанови від 16.02.2024 року у cправі №917/1173/22).

Згідно з п. 58. постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в п. 51 від 16.02.2024 року у cправі №917/1173/22, об`єднана палата не вбачає підстав для відступу від викладеного в постанові об`єднаної палати від 15.06.2018 року у справі №906/164/17 висновку про те, що правовим наслідком визнання договору недійсним є повернення орендованого приміщення орендодавцю в порядку і на умовах, встановлених законом, оскільки вказаний правовий висновок не є релевантним до спірних правовідносин, так як стосується виключно застосування реституції між орендарем та орендодавцем як сторонами недійсного правочину (ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України).

У суді першої інстанції, прокурором зазначалось, що орендарем (першим відповідачем) та балансоутримувачем (другим відповідачем) було укладено договір про припинення від 08.07.2024 року до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 09.10.2007 року №65/07-н та складено акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.

Наведене свідчить про припинення договору нерухомого майна, що належить до державної власності від 09.10.2007 року №65/07-н та про добровільне повернення балансоутримувачу ФОП Ніколаєвою О.А. об`єкта оренди - нежитлових приміщень загальною площею 22,7 кв.м за адресою: вул. Небесної Сотні, 89, м. Полтава після відкриття провадження у справі.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Отже, виконання відповідачем зобов`язання в частині повернення майна відбулося після відкриття провадження у справі №917/1978/23 у зв`язку з чим вірним є закриття провадження у справі в частині вимог про зобов`язання ФОП Ніколаєву О.А. звільнити та повернути нежитлове приміщення загальною площею 22,7 кв.м., розташоване за адресою: вул. Небесної Сотні, 89, м. Полтава та перебуває на балансі Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж управління, економіки і права Полтавської державної аграрної академії» згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Матеріали справи свідчать, що першим відповідачем надано до суду першої інстанції клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності щодо вимог про визнання недійсним договору оренди від 09.10.2007 року №65/07-н та повернення майна. Заява про застосування строків позовної давності була також подана другим відповідачем.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Виходячи з вимог ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Істотним є те, що постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19», на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 року.

Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Таким чином, термін позовної давності, з урахуванням Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, продовжився на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 року у справі №910/18560/16 зазначала про те, що: «якщо в передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 року у справі №6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі №369/6892/15-ц та у справі №469/1203/15-ц). Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».

У постанові від 05.10.2022 року у справі №922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду констатувала таке: «у разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, в цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави в цих відносинах. Тому в відносинах, в які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу в відповідних відносинах» (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №5023/10655/11, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 року у справі №915/478/18).

Прокурор пред`явив вимоги про визнання недійсним договору оренди та повернення майна, подавши позов в інтересах Міністерства освіти і науки України, тобто фактичним позивачем у цій справі є держава в особі вказаного органу.

Отже, позовна давність розпочинається з моменту коли про порушення прав та інтересів держави дізналося або могло дізнатися вказане Міністерство, а не прокурор.

Для застосування позовної давності за заявою сторони в спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача в спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 року №87-р до сфери управління Міністерства освіти і науки були передані цілісні майнові комплекси навчальних закладів за переліком згідно з додатком, серед яких Аграрний коледж управління і права Полтавської державної аграрної академії (код згідно з ЄДРПОУ 33457962).

Згідно з наказом Міністерства освіти і науки України №168 від 19.02.2015 року «Деякі питання передачі цілісних майнових комплексів навчальних закладів та державної установи із сфери управління Мінагрополітики та ДФС до сфери управління МОН» до сфери управління Міністерства освіти і науки України прийнято Аграрний коледж управління і права Полтавської державної аграрної академії (додаток №1 Перелік навчальних закладів та державних установ, що передаються із сфери управління Мінагрополітики та Державної фіскальної служби до сфери управління МОН).

Відповідно до акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу Аграрного коледжу управління і права Полтавської державної аграрної академії, який був затверджений Міністерством освіти і науки України 30.09.2015 року, цілісний майновий комплекс Аграрного коледжу управління і права Полтавської державної аграрної академії було передано із сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України до сфери управління Міністерства освіти і науки України. Згідно з актом приймання-передачі до складу об`єкта передачі входить гуртожиток (п. 1.6. акту) за адресою: вул. Леніна, 89, м. Полтава.

За таких обставин, позивач - Міністерство освіти і науки України, як орган, до сфери управління якого перейшов цілісний майновий комплекс коледжу, мав можливість дізнатися про наявність раніше укладених договорів стосовно майна, яке входило до вказаного цілісного майнового комплексу (30.09.2015 року).

На момент укладення додаткової угоди №6 від 06.10.2015 року майно, яке було предметом договору оренди №65/07-н від 09.10.2007 року, перейшло до управління Міністерства освіти і науки України.

Листом від 27.08.2015 року №07-05-3664 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області звернулось до Міністерства освіти і науки України щодо продовження терміну дії договору оренди на 2 роки та 11 місяців. У листі РВ ФДМ по Полтавській області повідомило Міністерство про наявність договору оренди від 09.10.2007 року №65/07-н, укладеного між регіональним відділенням та ФОП Ніколаєвою О.А. на користування державним майном нежитловим приміщенням, площею 22,7 кв.м, за адресою: м. Полтава, вул. Леніна, 89, що обліковується на балансі Аграрного коледжу управління і права Полтавської державної аграрної академії, а також про те, що якщо протягом 21 дня (15 днів згідно зі ст. 9 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна»+6 днів поштового перебігу), з дати направлення, РВ ФДМ по Полтавській області не отримає відповіді від міністерства, зазначений висновок-дозвіл буде вважатися отриманим.

Згідно зворотнього повідомлення про вручення поштового відправлення, вказаний лист отриманий Міністерством освіти і науки України 31.08.2015 року.

Враховуючи викладене, Міністерство освіти і науки України було обізнане про наявність договору оренди державного майна з ФОП Ніколаєвою О.А. починаючи з з моменту отримання листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях від 27.08.2015 року №07-05-3664, а про порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави щодо нецільового використання нерухомого майна, належного на праві оперативного управління освітньому закладу - починаючи з 30.09.2015 року, а саме з моменту прийняття до сфери управління вказаного майна, оскільки станом на відповідну дату Міністерством освіти і науки України вже було отримано лист від 27.08.2015 року Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області щодо продовження терміну договору оренди.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатися про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16, від 28.11.2018 року у справі №504/2864/13-ц, від 30.01.2019 року у справі №706/1272/14-ц, від 26.11.2019 року у справі №914/3224/16, від 29.06.2021 року у справі №904/3405/19, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 року у справі №910/248/20.

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Позивач, Міністерство не тільки знало, а й могло довідатися про спірний договір оренди. Протилежного апелянтом не спростовано.

Трирічний строк позовної давності, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу вже був пропущений Міністерством на дату введення карантину (12.03.2020 року), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Враховуючи пропущення прокурором загального строку позовної давності на звернення до суду з вимогою про визнання недійсним договору оренди від 09.10.2007 року №65/07-н, з урахуванням додаткових угод про внесення змін до цього договору, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову у відповідній частині.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження своєї позиції по справі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Полтавської обласної прокуратури не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 13.08.2024 року у справі №917/1978/23, яке відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 13.08.2024 року у справі №917/1978/23 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 25.10.2024 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук