Ухвала

від 28.10.2024 по справі 910/12977/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

28.10.2024Справа № 910/12977/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жильйова Груп" (03190, м. Київ, вул. Салютна, буд. 2, приміщення 8-204, ідентифікаційний код 40045377)

про визнання припиненими трудових відносин, скасування запису та стягнення 39 697, 46 грн,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жильйова Груп" про визнання припиненими трудових відносин, скасування запису та стягнення 39 697, 46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, перебуваючи на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Жильйова Груп", прийняла рішення про звільнення з посади, направивши 31.08.2024 відповідну заяву єдиному учаснику товариства відповідача, втім остання припинила будь-яку комунікацію з позивачем, крім цього з 21.08.2024 одностороннім рішенням єдиного учасника товариства також припинено виплату позивачу заробітної плати, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом про визнання трудових відносин між сторонами припиненими з 18.10.2024 (з дати підписання позовної заяви), скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань запису про керівника юридичної особи, а також стягнення з відповідача на свою користь заборгованості із заробітної плати у розмірі 16 802, 49 грн, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 10 025, 40 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 12 869, 57 грн.

Розглянувши позовну заяву, суд дійшов висновку, що вона підлягає поверненню на підставі приписів статті 174 Господарського процесуального кодексу України, виходячи з наступного.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першій статті 3 Господарського кодексу України, відповідно до яких, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

При цьому, предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, зокрема, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (п 3 ч. 1).

Відповідно до ч. 1 статті 173 ГПК України дозволяється об`єднання в одній позовній заяві декількох вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Втім, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 173 ГПК України).

Судом встановлено, що у поданій позовній заяві заявником заявлено декілька вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства.

Так, судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, неодноразово підтверджені у постановах: від 10.04.2019 у справі № 510/456/17, від 08.11.2019 у справі №667/1/16, від 19.02.2020 у справі № 361/17/15-ц, від 19.02.2020 у справі № 145/166/18, від 23.02.2021 у справі № 753/17776/19 та ін., що припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у ст. 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством.

Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Також, вимогу позивача стосовно виключення з ЄДР запису про директора товариства слід розглянути у господарській юрисдикції разом із вимогою про визнання трудових відносин і відносин представництва припиненими, але не тому, що перша є похідною від другої. Належність й ефективність обох зазначених вимог має оцінити під час розгляду справи господарський суд.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 448/362/22.

У той же час, суд зазначає, що вимоги про стягнення з відповідача невиплаченої заробітної плати за час, коли позивач перебувала на посаді директора товариства, та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки є вимогами, що цілком знаходяться у площині трудових відносин та не стосуються відносин з управління товариством, а відтак в силу приписів пункту 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України не відносяться до юрисдикції господарських судів.

При цьому, судом враховано, що відповідні повноваження не віднесено до компетенції загальних зборів (учасників) положеннями статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Жильйова Груп" (далі - статут), як про це помилково вказує позивач.

Пунктом 9.1. статуту визначено, що органами управління товариства є: загальні збори товариства - вищий орган товариства; виконавчим органом товариства, що здійснює управління поточною діяльністю товариства, є директор товариства.

Відповідно до пункту 10.9 статуту, до компетенції загальних зборів учасників належать: 1) визначення основних напрямів діяльності товариства; 2) внесення змін до статуту товариства, прийняття рішення про здійснення діяльності товариством на підставі модельного статуту; 3) зміна розміру статутного капіталу товариства; 4) затвердження грошової оцінки негрошового вкладу учасника; 5) перерозподіл часток між учасниками товариства у випадках, передбачених чинним в України законодавством; 6) обрання та припинення повноважень наглядової ради товариства; 7) обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства; 8) визначення форм контролю та нагляду за діяльністю виконавчого органу товариства; 9) створення інших органів товариства, визначення порядку їх діяльності; 10) прийняття рішення про придбання товариством частки (частки частки) учасника; 11) затвердження результатів діяльності товариства за рік або інший період; 12) розподіл чистого прибутку товариства, прийняття рішення про виплату дивідендів; 13) прийняття рішень про виділ, злиття, поділ, приєднання, ліквідацію та перетворення товариства, обрання комісії з припинення (ліквідаційної комісії), затвердження порядку припинення товариства, порядку розподілу між учасниками товариства у разі його ліквідації майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, затвердження ліквідаційного балансу товариства; 14) затвердження положень про загальні збори, правління товариства, правління товариства та спеціальні фонди - у разі створення, а також внесення змін до них; 15) затвердження інших внутрішніх документів товариства, якщо це передбачено цим статутом; 16) прийняття рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу; 17) прийняття розпоряджень щодо здійснення витрат резервного капітал; 18) затвердження принципів (кодексу) корпоративного управління товариства; 19) прийняття інших рішень, віднесених до компетенції загальних зборів учасників цим статутом чинним в Україні законодавством.

Згідно пункту 11.2 статуту директор вирішує усі питання діяльності товариства, крім тих, які віднесено до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників можуть прийняти рішення про передачу частини прав, що належать їм, до компетенції директора.

Отже, до компетенції загальних зборів товариства відповідача віднесено лише встановлення розміру винагороди члену виконавчого органу товариства (директора), а не її фактична виплата, водночас доказів прийняття рішення про зменшення такого розміру у порядку, передбаченому статутом, матеріали позовної заяви не містять.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вищевказані вимоги до відповідача про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, не стосуються корпоративних відносин, а виникли з трудових відносин, не є похідними, а відтак, за відсутності відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача, не підлягають розгляду в господарських судах України.

Крім цього, оскільки позивач просить суд стягнути моральну шкоду, завдану протиправною бездіяльністю відповідача щодо незвільнення її з посади директора, спір в цій частині також виник з трудових відносин і не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Відповідно ст. 21 Господарського процесуального кодексу України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

В даному випадку, заявник об`єднав кілька вимог до відповідача, які належить розглядати в порядку різного судочинства, що не відповідає приписам ч. 5 ст. 173 ГПК України.

Відповідно до приписів статті 6 Конституції України органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Таким чином, обмеженням права на доступ до суду, зокрема, є, визначений в ГПК України, порядок об`єднання позовних вимог. Невиконання заявником вищенаведених вимог процесуального законодавства наділяє суд правом не приймати до розгляду та повертати позовну заяву заявнику.

За приписами пункту 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги відсутність підстав для застосування приписів статті 173 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява ОСОБА_1 підлягає поверненню.

Згідно із ч. 8 ст.174 Господарського процесуального кодексу України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.

Керуючись 173, 174, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву та додані до неї документи повернути ОСОБА_1 .

Ухвала набирає законної сили 28.10.2024 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги у строк визначений ч. 1 ст. 256 ГПК України.

Суддя Л. Г. Пукшин