Постанова

від 06.01.2025 по справі 910/12977/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" січня 2025 р. Справа№910/12977/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.10.2024

у справі №910/12977/24 (суддя Пукшин Л. Г.)

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жильйова Груп"

про визнання припиненими трудових відносин, скасування запису та стягнення

39 697, 46 грн

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жильйова Груп" (далі-відповідач) про визнання припиненими трудових відносин, скасування запису та стягнення 39 697, 46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, перебуваючи на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Жильйова Груп", прийняла рішення про звільнення з посади, направивши 31.08.2024 відповідну заяву єдиному учаснику товариства відповідача, втім остання припинила будь-яку комунікацію з позивачем, крім цього з 21.08.2024 одностороннім рішенням єдиного учасника товариства також припинено виплату позивачу заробітної плати, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом про визнання трудових відносин між сторонами припиненими з 18.10.2024 (з дати підписання позовної заяви), скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань запису про керівника юридичної особи, а також стягнення з відповідача на свою користь заборгованості із заробітної плати у розмірі 16 802, 49 грн, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 10 025, 40 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 12 869, 57 грн.

Господарського суду міста Києва ухвалою від 28.10.2024 у справі №910/12977/24 позовну заяву та додані до неї документи повернув ОСОБА_1 .

Приймаючи вказану ухвалу суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявник об`єднав кілька вимог до відповідача, які належить розглядати в порядку різного судочинства, що не відповідає приписам ч. 5 ст. 173 ГПК України, оскільки вимоги про стягнення з відповідача невиплаченої заробітної плати за час, коли позивач перебувала на посаді директора товариства, та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки є вимогами, що цілком знаходяться у площині трудових відносин та не стосуються відносин з управління товариством, а відтак в силу приписів пункту 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України не відносяться до юрисдикції господарських судів. Також вказано, що спір про стягнення моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю відповідача щодо незвільнення її з посади директора виник з трудових відносин і не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/12977/24 та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості з заробітної плати у розмірі 16 802,49 грн., компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 10 025,40 грн., які можуть бути предметом трудового спору, та вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 12 869,57 грн, заявлені з підстав не звільнення позивачки за її бажанням і не сплатою відповідної заборгованості із заробітної плати та інших компенсацій, є похідними від вимог щодо визнання припиненими трудових відносин, у зв?язку з чим такі вимоги також підлягають розгляду в межах даної справи за правилами господарського судочинства. Розгляд цієї частини позовних вимог за правилами цивільного судочинства порушуватиме принцип повноти, всебічності й об?єктивності з?ясування обставин справи, якщо дослідження одного і того ж питання припинення трудових відносин здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, тому з огляду на правову позицію суду касаційної інстанції, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №145/166/18, а також постановах Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №336/8047/20 та від 24.06.2020 у справі №401/525/17, цей спір в цілому належить до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/12977/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 11.11.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12977/24. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/12977/24.

Матеріали справи №910/12977/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 28.11.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 03.12.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/12977/24 без повідомлення учасників справи.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України).

До трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина перша статті 3 КЗпП України).

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем-фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець-фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (речення перше частини першої статті 21 КЗпП України).

Однією з підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України), зокрема розірвання з цієї ініціативи трудового договору, укладеного на невизначений строк (стаття 38 КЗпП України).

Однак правове регулювання припинення повноважень виконавчого органу товариства (директора), чи члена цього органу, якщо останній є колегіальним (дирекцією), з його власної ініціативи відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника, який не є виконавчим органом товариства або членом цього органу.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на їхнє прийняття органу можуть мати наслідки і для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні, тобто пов`язані з управлінням товариством (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, від 8 листопада 2019 року у справі № 667/1/16, від 4 лютого 2020 року у справі № 915/540/16 (пункт 34), від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (пункт 53), від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17).

За змістом пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають із корпоративних відносин, в тому числі пов`язані з управлінням юридичної особою.

З огляду на цей припис перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, й охоплює зокрема спори, пов`язані з управлінням юридичною особою. Стороною цих спорів не обов`язково є учасник такої особи. Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки пов`язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду. Відсутність у позовній заяві обґрунтування позивачем, який є директором товариства, участі у відносинах управління останнім і їхнього припинення у разі задоволення позову не впливає на існування спору, пов`язаного з управлінням товариством.

До господарських товариств належить, зокрема, товариство з обмеженою відповідальністю (частина перша статті 84, частина друга статті 113 ЦК України). Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки (частина перша статті 140 ЦК України).

Управління товариством здійснюють його органи.

Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). Органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган (частина перша статті 28 Закону № 2275-VIII).

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі № 1-2/2010).

Виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства (частина перша статті 39 Закону № 2275-VIII).

Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб (речення перше частини другої статті 99 ЦК України). Виконавчий орган товариства є одноосібним (речення перше частини четвертої статті 39 Закону № 2275-VIII). Статутом може бути встановлено, що виконавчий орган товариства є колегіальним, та визначено його кількісний склад (речення перше частини п`ятої статті 39 Закону № 2275-VIII).

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили (частини перша та третя статті 38 КЗпП України).

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, а також коли належність справ до юрисдикції господарських судів прямо передбачено положеннями законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18, пункт 4.11) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі №646/6644/17 (провадження №14-352цс19, пункт 74) зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

Пунктом 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України до юрисдикції господарських судів віднесено розгляд справ у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України до юрисдикції господарських судів віднесено також розгляд справ у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.

Припинення повноважень директора товариства за своєю правовою природою, а також предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Пунктом 2 частини 5 статті 174 ГПК України передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

Згідно з частиною 1 статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Під вимогою розуміють матеріально-правову вимогу, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднані можуть бути вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У розумінні положень частини 1 статті 173 ГПК України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Крім того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині 1 статті 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах 4, 5 вказаної статті.

Саме встановлення господарським судом наведених обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви з посиланням на пункт 2 частини 5 статті 174 ГПК України.

Отже, з урахуванням конкретних обставин суд має право застосувати положення частини 6 статті 173 ГПК України як у разі дотримання правил об`єднання позовних вимог, так і в разі їх порушення. Проте в будь-якому випадку, коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах 4, 5 статті 173 ГПК України, в суду відсутні підстави для повернення позовної заяви незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об`єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовується позов (схожі за змістом правові висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 902/434/19, від 02.12.2020 у справі № 908/420/20, від 24.12.2021 у справі № 911/2291/21, від 12.08.2022 у справі № 911/2401/21, від 19.12.2022 у справі № 921/318/22).

Статтею 23 ЦК України, серед іншого, унормовано, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у постанові Верховного суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 20.03.2024 у справі №910/13222/22 Верховний Суд вважав, що суд апеляційної інстанції правильно не погодився з обґрунтованістю висновків суду першої інстанції про відхилення вимоги щодо стягнення моральної шкоди, адже вони є помилковими в частині визначення похідного характеру заявлених самостійних вимог (в силу частини четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди) та такими, що зроблені без належного дослідження наявних у справі доказів та встановлення дійсних обставин цієї справи.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вимоги щодо стягнення з відповідача невиплаченої заробітної плати за час, коли позивач перебувала на посаді директора товариства, та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, а також стягнення моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю відповідача щодо незвільнення її з посади директора є похідними вимогами та можуть бути розглянута в порядку господарського судочинства разом з вимогами щодо припинення трудових відносин та скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про позивача як керівника відповідача.

З урахуванням викладеного, оскільки спір в даних правовідносинах про припинення трудових відносин та скасування запису про позивача як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Жильйова Груп» є наслідком корпоративних правовідносин, то спір щодо стягнення заробітної плати та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки є похідними вимогами, а також з огляду на наявність норми пункту 12 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, що прямо передбачає вирішення такого спору господарським судом.

Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди, то колегія суддів дійшла висновку, що, у даному випадку, така вимога також підлягає вирішенню господарським судом, бо між сторонами існували/існують господарські відносини, урегульовані ЦК України та іншими актами господарського і цивільного законодавства, з яких виник спір про право. Розгляд цієї частини позовних вимог за правилами цивільного судочинства порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, якщо дослідження одного і того ж питання припинення трудових відносин здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, тому цей спір в цілому належить до юрисдикції господарського суду.

З огляду на наведене суд першої інстанцій дійшов передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, помилково застосував п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України.

Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини 1 статті 277 ГПК України).

У випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції (частина 3 статті 271 ГПК України).

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційну скарга підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/12977/24 скасуванню з передачею на розгляд суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

За правилами процесуального закону, прийняття рішення про скасування ухвали суду із направленням справи для продовження розгляду унеможливлює вирішення питання про зміну розподілу судових витрат, сплачених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, так і про розподіл судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції. Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 756/6141/16-а, від 07.09.2022 у справі №911/2130/21.

За таких обставин, судовий збір за подання апеляційної скарги розподілу не підлягає.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/12977/24 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/12977/24 скасувати.

3. Справу №910/12977/24 передати до Господарського суду міста Києва для розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 06.01.2025 після виходу з відпусток.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська