Рішення

від 22.10.2024 по справі 127/23105/22

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/23105/22

Провадження № 2/127/3008/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2024 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,

при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Вінницької міської ради про встановлення порядку користування земельною ділянкою, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Вінницької міської ради про встановлення порядку користування земельною ділянкою. Позов мотивовано тим, що позивачу на праві приватної власності належить 19/100 часток житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудами номер АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право, на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори, Сікорською Л.А. 06.11.2017 року. Відповідно до відповіді КН «ВМБТІ» № 4350 від 03.07.17 року, до складу 19/100 часток в будинку літ. «А» входять такі приміщення: тамбур 1-1, кухня 1-2, кімнати 1-3,1-4, загальною площею 41,7 кв.м, в тому числі житловою 28,0 кв.м, сарай літ. «Б», погріб літ. «п/Б». При цьому повідомляється, що 21.11.2012 року за заявами співвласників будинковолодіння, був проведений перерахунок часток, у відповідності до якого ОСОБА_3 , матері позивача і спадкодавиці, колишній співвласниці будинковолодіння, належало 19/100 часток вказаного будинковолодіння. Розмір частки відповідачки після перерахунку у довідці не зазначений. Право власності позивача на вказану частину будинковолодіння зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 06.11.2017 року, про що свідчить Витяг з даного реєстру від 06.11.2017р. Інша частина будинковолодіння належить на праві власності відповідачу ОСОБА_4 . У технічному паспорті на садибний(індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленому станом на 06 вересня 2017 року зазначено, що ОСОБА_5 належить 3/25 частки цього будинковолодіння. КП «ВМБТІ» своєю відповіддю № 9782 від 01.12.2021 року на адвокатський запит відмовило у наданні інформації щодо розміру частки ОСОБА_5 у праві власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 , посилаючись на конфіденційність запитуваної інформації. Фактично будинок, який перебуває у власності сторін, складається з двох відокремлених квартир, що мають самостійний вхід і систему комунікацій. Із технічного паспорта на будинковолодіння АДРЕСА_1 вбачається, що воно розташоване на земельній ділянці площею 708 кв.м відповідно до рішення виконкому № 424 від 29.06.1977р. та № 243 від 18.04.1983р. Із відповіді Державного архіву Вінницької області за № 07-40//8 від 06.09.2021 року слідує, що виконавчим комітетом Вінницької міської ради було прийняте рішення № 424 «Про наслідки обміру земель будівельних кварталів м. Вінниці», але датоване воно 29.06.1970 року, а не 29.06.1977 р. як зазначено у техпаспорті. Рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради під № 423 від 18.04.1983 року в архіві немає. Відповідно до рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 424 «Про наслідки обміру земель по будівельному кварталу АДРЕСА_2 » від 29.06.1970 року, за землекористувачем за адресою АДРЕСА_3 зареєстровано земельну ділянку площею 600 кв.м, а 32 кв.м залишено у тимчасове користування. На даний час фактично використовується 708 кв.м. Кадастровий номер вказаній ділянці не присвоювався. Рішення органу місцевого самоврядування щодо зміни адреси « АДРЕСА_3 » на « АДРЕСА_1 » відсутнє. Проте, згідно відповіді КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» за № 7523 від 26.10.21 року в інвентарній справі № 14011 на нерухоме майно, по АДРЕСА_1 присутня інформація щодо присвоєння або зміни адреси - АДРЕСА_3 ; - АДРЕСА_1 , що фактично є однією і тією ж адресою. Позивач з відповідачкою спільно користуємося закріпленою за будинком земельною ділянкою. На даний час позивач хоче приватизувати належну йому частку земельної ділянки. Проте, передумовою цього є встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою. Угода про порядок користування земельною ділянкою співвласниками будинковолодіння ніколи не укладалась. Просить встановити порядок користування земельною ділянкою, на якій розташоване будинковолодіння АДРЕСА_1 , виходячи з фактичного розміру земельної ділянки (Площею 0,0708 га), виділивши позивачу у користування частину спільної земельної ділянки пропорційно його частці у праві власності на будинковолодіння.

Ухвалою суду від 26.10.2022 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

23.01.2023 року ухвалою суду по справі призначено судову земельно технічну експертизу на час провадження якої провадження зупинено.

Ухвалою суду від 27.03.2023року відновлено провадження по справі для надання додаткових матеріалів.

06.04.2023 року ухвалою суду повторно направлено на виконання ухвалу суду від 23.01.2023року, провадження по справі зупинено.

Ухвалою суду від 16.09.2024 року відновлено провадження по справі в зв`язку з надходження висновку № ОС-466 від 11.09.2024року.

02.10.2024 року представник позивача надав суду уточнену позовну заяву, згідно якої просить встановити порядок користування земельною ділянкою площею 0,0759 га (по фактичному користуванню), на якій розташовані житлові та господарські будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_1 , виділивши позивачу частину земельної ділянки площею 0, 0222 га з відхиленням від ідеальної частки на 0, 0078 га більше, за варіантом 3(додаток 5) до висновку експерта № ОС -466 від 11.09.2024 року за результатами проведення судової земельно- технічної експертизи площею, позначену на графічному зображенні зеленим кольором.

В судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилась з невідомих суду причин.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позову.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником 19/100 частки житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, номер АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.11.2017року.

Листом КП «ВМБТІ» № 7523 від 26.10.2021 року повідомило, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи № 14011 на нерухоме майно по АДРЕСА_1 присутня інформація без підтвердження прийняття рішень щодо присвоєння або зміни адреси: АДРЕСА_4 . Згідно додатку № 3/136 до рішення виконкому ВМР народних депутатів від 04.06.1987р. № 200 існуючому будинковолодінню за АДРЕСА_1 присвоєно № 25.

Згідно листа КП «ВМБТІ» № 4350 від 03.07.2017 року вбачається, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи № 14011 на будинок АДРЕСА_1 станом на 29.12.2012 р. за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 22 /25 частки на підставі народного суду Староміського району м. Вінниці від 24.06.1981р., свідоцтва про право на спадщину за законом виданого Другою вінницькою державною нотаріальною конторою від 10.04.1987р. р.№ 1-551 та договору дарування посвідченого Другою вінницькою державною нотаріальною конторою від 28.07.1987р. р. № 1-1514. За заявами співвласників зазначеного будинковолодіння 21.11.2012р. був проведений перерахунок часток у відповідності до якого ОСОБА_3 належить 19/100 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, до складу якої входить в будинку літ. «А»: тамбур 1-1, кухня 1-2, кімнати 1-3, 1-4, загальною площею 41,7 кв.м., в тому числі житловою 28,0 кв.м., сарай літ. «Б», погріб літ. «п/Б». Станом на 03.07.2012 р. (дата останньої технічної інвентаризації) загальна площа житлового будинку літ. «А» складає 167,3 кв.м., в тому числі житлова 122,0кв.м.

Рішенням № 424 виконкому ВМР депутатів трудящих від 29.06.1970р.»Про наслідки обміру земель будівельних кварталів м. Вінниці» затверджено представлений ВМБТІ матеріал по обміру земельних будівельних кварталів №454, 455, 456, 457, 458, згідно додатків № 1, 2, 3, 4, 5. Виявлені лишки по кварталах 454-458 в кількості 214797 кв.м., залишити у тимчасове користування за землекористувачами вказаних кварталів, у тому числі за будинковолодінням АДРЕСА_5 ., у тимчасовому користування -32кв.м.

Листом № 07-407/8 від 06.09.2021 року державний архів Вінницької області ВОДА повідомило, що рішення № 423 від 18.04.1983р. немає.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зістаттею 16ЦКУкраїни кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права його охоронювані законом інтереси.

Згідно з положеннямистатті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 15 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже,стаття 15 ЦК Українивизначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Згідно з частинами першою-четвертоюстатті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК Українипередбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України).

Частиною другоюстатті 78 ЦПК Українипередбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами першою, шостоюстатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно достатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою устатті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертоюстатті 10 ЦПК Україниістаттею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Стаття 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже,стаття 15 ЦК Українивизначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК Українивстановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відповідно до ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Згідно ч.1 ст. 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, то перебуває у спільній частковій власності здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди у судовому порядку.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен ізспіввласників маєправо панадання йому у володіння такористування тієї частини спільногомайна внатурі,яка відповідаєйого частціу правіспільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до роз`яснень, наданих судам у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», якщо до вирішення судом спору між співвласниками житлового будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався, або вона перебувала у користуванні співвласників, і ними не було досягнуто згоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) часток у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Як встановлено в судовому засіданні позивач просить встановити порядок користування земельною ділянкою для приватизації земельної ділянки.

За змістом частини першої статті 377 ЦК Українидо особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частиною другою статті 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно із частиною першою пункту 12 «Перехідні положення» ЗК України, розпорядження землями державної або комунальної власності в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до п.25 постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 N 7, суд приймає рішення щодо встановлення порядку користування, зокрема, на підставі: документів про надання земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку й господарських будівель та споруд; плану земельної ділянки, відведеної в натурі (на місцевості); план цієї ділянки із зазначенням її частин, що перебувають у фактичному користуванні кожного із співвласників житлового будинку, а також розташованих на ній будівель, плодоягідних насаджень; правовстановлюючих документів на будинок із зазначенням розміру часток кожного із співвласників.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1996 р. № 13 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» у справах про встановлення порядку користування земельною ділянкою необхідно витребувати документи про її надання, план земельної ділянки, відведеної в натурі, та план цієї ділянки із зазначенням її частин, що перебувають у фактичному користуванні кожного із співвласників.

Згідно з нормами ЗК Українигромадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно достатті 125 ЗК Україниправо власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 4 ЦПК Українипередбачає право на звернення до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позивачем не надано доказів звернення у порядку, передбаченому ЗК України, ЗУ «Про землеустрій», до органу місцевого самоврядування (інших компетентних органів і установ) з метою складання необхідної технічної документації, встановлення меж земельної ділянки в натурі та передачі земельної ділянки у власність або у користування позивачу.

Крім того, позивачем не надано правовстановлюючих документів, якими підтверджується право користування співвласниками будинку АДРЕСА_1 земельною ділянкою площею 0,0759 га, а до повноважень суду при вирішенні земельних спорів не належить закріплювати земельну ділянку за користувачами шляхом встановлення порядку користування нею між співвласниками будинковолодіння в розмірах, більших, ніж це зазначено в рішенні виконкому № № 424 від 29.06.1970р., а тому в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4,10,12,13,76-81,89,141,263-265,268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Вінницької міської ради про встановлення порядку користування земельною ділянкою - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дняйого проголошення.В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24.10.2024року.

ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 , АДРЕСА_6 , ІПН НОМЕР_2 .

Вінницька міська рада, м. Вінниця, вул. Соборна, 59, код ЄДРПОУ 25512617.

Суддя: