Постанова

від 24.10.2024 по справі 761/43107/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 761/43107/23

провадження № 61-10916св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Козятинська міжрайонна медико-соціальна експертна комісія Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року у складі судді Матвєєвої Ю. О. та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2024 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Козятинська міжрайонна медико-соціальна експертна комісія Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи (далі - Козятинська МСЕК), про визнання права на отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом та про визнання рішення медико-соціальної експертної комісії незаконним.

Позов мотивовано тим, що позивачка є спадкоємцем за заповітом

ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

06 квітня 2023 року вона звернулась до Першої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а 10 листопада 2023 року -

із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

10 листопада 2023 року державний нотаріус виніс постанову, якою відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що спадкоємцем за законом на 1/12 частку (обов`язкову частку) вказаної квартири згідно зі статтею 1241 ЦК України є син спадкодавця ОСОБА_2 , непрацездатний за станом здоров`я, який на день смерті спадкодавця мав другу групу інвалідності на підставі довідки до акта огляду МСЕК № 711, виданої Козятинською МСЕК 19 квітня 2022 року.

Позивачка вважала, що рішення МСЕК прийнято незаконно, внаслідок чого її позбавлено права на отримання повного складу спадщини за заповітом, оскільки рішення МСЕК приймалось у м. Козятин Вінницької області, що

є порушенням пункту 15 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317.

Позивачка зазначала, що їй, як близькій родичці відповідача, не відомо про існування у відповідача захворювань, за наявності яких встановлюється ІІ група інвалідності.

За наведених обставин ОСОБА_1 просила визнати за нею право на отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим

18 липня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зверьковою Н. В., зареєстрованим у реєстрі за номером 1480, та визнати рішення Козятинської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії, оформлене актом огляду медико-соціальної експертної комісії від 19 квітня

2022 року № 711, яким ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності, незаконним.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 30 листопада

2023 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду

в підготовче засідання в порядку загального позовного провадження.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Козятинська МСЕК, в частині позовних вимог про визнання незаконним рішення МСЕК закрито.

Роз?яснено позивачці її право на звернення із вказаними вимогами до суду адміністративної юрисдикції.

Застосувавши висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 526/2339/17 (провадження

№ 14-571цс18), від 26 червня 2019 року у справі № 201/11696/18 (провадження № 14-258цс19) та від 16 вересня 2020 року у справі № 821/1524/17 (провадження № 11-1040апп19), суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги, де предметом є рішення МСЕК, яким відповідачу встановлено інвалідність, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 липня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Васильченко Л. І. залишено без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції про те, що спір про оскарження рішення Козятинської МСЕК є публічно-правовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, що узгоджується з висновками, викладеними

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 526/2339/17 (провадження № 14-571цс18), від 26 червня 2019 року у справі

№ 201/11696/18 (провадження № 14-258цс19) та від 16 вересня 2020 року

у справі № 821/1524/17 (провадження № 11-1040апп19).

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

29 липня 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Васильченко Л. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2024 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, усупереч частині першій статті 19 ЦПК України провадження за вимогою про визнання недійсним рішення МСЕК закрив, оскільки право позивачки на отримання спадщини у розмірі, вказаному в заповіті, порушується наявністю у матеріалах спадкової справи рішення Козятинської МСЕК, що оформлене довідкою до акта огляду МСЕК від 19 квітня 2022 року № 711. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій не з?ясували зміст позовних вимог, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності, у зв?язку із чим зробили помилкові висновки, що позов в частині визнання недійсним рішення МСЕК не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Позивачка не є особою по відношенню до якої прийнято оскаржуване рішення МСЕК, але цим рішенням порушується її право на отримання спадщини за заповітом, тому цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Доводи інших учасників справи

24 вересня 2024 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2024 рокувідмовити.

Відзив мотивовано тим, що Велика Палата Верховного Суду вже викладала правову позицію з питань юрисдикції спорів щодо оскарження рішень органу МСЕК, зокрема у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 526/2339/17 (провадження № 14-571цс18), від 26 червня 2019 року у справі № 201/11696/18 (провадження № 14-258цс19) та від 16 вересня 2020 року у справі

№ 821/1524/17 (провадження № 11-1040апп19). ОСОБА_2 вказує, що оскарження позивачкою рішення МСЕК, яким встановлено йому інвалідність, порушує його права як особи з інвалідністю. Вимога щодо оскарження рішення МСЕК не може бути похідною від вимоги про визнання права на отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки право на обов?язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців та змісту заповіту.

Аналогічний відзив ОСОБА_2 надійшов до Верховного Суду 24 вересня 2024 року через підсистему «Електронний суд».

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду міста Києва.

18 вересня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням наведених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист

є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року

№ 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням

у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так

і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо інший порядок їх розгляду не передбачено законом.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин

справи.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачу.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна

справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду,

а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відтак, вирішуючи питання про наявність або відсутність юрисдикції суду, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та / або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

У цій справі позивачка заявила вимогу, зокрема, про визнання незаконним рішення Козятинської МСЕК, оформлене актом огляду МСЕК від 19 квітня

2022 року № 711, яким ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності, незаконним.

Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії,

з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Комісії перебувають у віданні Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ) і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у містах Києві та Севастополі; міські, міжрайонні, районні (пункт 4 Положення про медико-соціальну експертизу).

Комісія складається з представників МОЗ, Міністерства соціальної політики України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також військово-медичної служби Служби безпеки України (далі - СБУ) та військово-медичного підрозділу Служби зовнішньої розвідки у разі розгляду медичних справ стосовно потерпілих на виробництві чи пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ або Служби зовнішньої розвідки. У проведенні медико-соціальної експертизи беруть участь також представники Пенсійного фонду України, органів державної служби зайнятості і у разі

потреби - працівники науково-педагогічної та соціальної сфери (пункт 10 Положення).

Рішення Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії може бути оскаржене до МОЗ, яке за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ або Кримській республіканській, Київській та Севастопольській міським або обласній комісії іншої області повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, а також вживає інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи. В особливо складних випадках Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, Кримська республіканська, обласна, центральна міська комісія та МОЗ можуть направляти осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, для проведення медико-соціального експертного обстеження до клініки Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності (м. Дніпропетровськ) та Науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів (м. Вінниця). Після обстеження зазначені науково-дослідні установи складають консультативні висновки, які для комісії мають рекомендаційний характер (пункт 24 Положення).

Відповідно до пункту 25 Положення рішення комісії може бути оскаржене до суду в установленому законодавством порядку.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширена на справи у публічно-правових спорах, зокрема спори щодо оскарження рішень медико-соціальних експертних комісій.

З огляду на вказанеспір про оскарження рішень, дій чи бездіяльності, вчинених МСЕК, є публічно-правовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від

12 грудня 2018 року, за наслідками розгляду справи № 490/9823/16-ц (провадження № 14-509цс18).

Аналогічні правові позиції також викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 526/2339/17 (провадження

№ 14-571цс18), від 26 червня 2019 року у справі № 201/11696/18 (провадження № 14-258цс19) та від 16 вересня 2020 року у справі № 821/1524/17 (провадження № 11-1040апп19), які правильно були враховані судами першої та апеляційної інстанцій.

Отже, заявлена ОСОБА_1 вимога про визнання незаконним рішення Козятинської МСЕК, оформленого актом огляду МСЕК від 19 квітня 2022 року

№ 711, яким ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності,не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про те, що спір в цій частині належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від

01 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2024 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційні скарги без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу, подану представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська