Ухвала

від 25.10.2024 по справі 440/4122/23

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

25 жовтня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/4122/23

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід судді Шевякова І.С. у справі №440/4122/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: на стороні позивача - ОСОБА_2 , на стороні відповідача - Департамент контррозвідки Служби безпеки України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Громадянин Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 06.04.2023 через підсистему "Електронний суд" звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, у якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення УДМС України в Полтавській області від 16.03.2023 №7 про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 15.05.2017 та посвідки на постійне проживання в Україні, виданої 13.06.2017 громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 ;

зобов`язати відповідача поновити посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 13.06.2017 та повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення від 16.03.2023 №7 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 .

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею з розгляду справи №440/4122/23 визначено суддю Шевякова І.С., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2023.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Управління Державної міграційної служби в Полтавській області №7 від 16.03.2023 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 15.05.2017 та посвідки на постійне проживання в Україні, виданої 13.06.2017 громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , - визнано протиправним та скасовано в частині посилання на пункт 5 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію». В решті Рішення Управління Державної міграційної служби в Полтавській області № 7 від 16.03.2023 року залишено в силі і без змін. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 у цій справі скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 та прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення УДМС України в Полтавській області від 16.03.2023 №7 про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 15.05.2017 та посвідки на постійне проживання в Україні, виданої 13.06.2017 громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 . Зобов`язано УДМС України в Полтавській області поновити посвідку на постійне проживання в Україні серії № НОМЕР_1 від 13.06.2017 та повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення № 7 від 16.03.2023 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 . Зобов`язано УДМС України в Полтавській області повторно розглянути подання Департаменту контррозвідки Служби безпеки України від 24.02.2023 №2/3/3-3501нт про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду у цій справі. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 у цій справі залишено без змін.

23.10.2024 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання рішення суду, яка зареєстрована за вх. №62480/24.

23.10.2024 до суду надійшла заява ОСОБА_1 , що зареєстрована за вх. №62337/24 /том 10 а.с. 40-42/, в якій заявник просить відвести суддю Шевяков І.С. від розгляду справи №440/4122/23.

В обґрунтування цієї заяви про відвід судді заявником зазначено, що суддя Шевяков І.С. не може розглядати справу і підлягає відводу на підставі частини 7 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України. Заявник вказує, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2024 скасовано повністю рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 у справі №440/4122/23, тому ОСОБА_1 вважає, що суддя Шевяков І.С. не може розглядати справу, посилаючись на положення частин 1, 2 статті 36 та частин 1, 2 статті 37 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частинами 3, 4 статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 (суддя Шевяков І.С.) для вирішення питання про відвід судді Шевякова І.С. заяву громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 про відвід судді у справі №440/4122/23 передано для визначення судді у порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України /том 10 а.с. 45-46/.

За результатами автоматизованого розподілу від 24.10.2024 головуючим суддею з розгляду питання про відвід за заявою ОСОБА_1 про відвід судді Шевякова І.С. у справі №440/4122/23 визначено суддю Полтавського окружного адміністративного суду Сич С.С. /том 10 а.с. 47/.

Відповідно до частин 8, 11 статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, якому передано на вирішення заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід.

Питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження.

З огляду на викладене вище, суд вважає за необхідне розглянути заяву ОСОБА_1 про відвід судді Шевякова І.С. у справі №440/4122/23 в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши доводи заяви ОСОБА_1 про відвід судді Шевякова І.С. у справі №440/4122/23, дійшов таких висновків.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов`язані заявити самовідвід. За цими самими підставами їм може бути заявлено відвід учасниками справи.

Частиною 3 статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Згідно зі статтею 36 Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Стаття 36 Кодексу адміністративного судочинства України не містить частини 7, тому суд відхиляє доводи заявника про те, що суддя Шевяков І.С. підлягає відводу саме на підставі частини 7 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України).

Частинами 1, 2 статті 37 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді першої інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а також у новому її розгляді у першій інстанції після скасування попередніх рішення, постанови або ухвали про закриття провадження в адміністративній справі.

Суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи в судах першої і касаційної інстанцій, а також у новому її розгляді після скасування постанови або ухвали суду апеляційної інстанції.

Водночас, у цій справі суд апеляційної чи касаційної інстанції не повертав справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Розділ ІV КАС України, до якого включено статтю 383 КАС України, врегульовує вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Відтак, суд критично оцінює доводи заявника про наявність підстав для відводу судді Шевякова І.С. з посиланням на ухвалення Другим апеляційним адміністративним судом постанови від 21.06.2024 у справі №440/4122/23.

Суд зазначає, що як на підставу про відвід судді Шевякова І.С. заявник покликається на приписи частин 1, 2 статті 36 КАС України, нормативна конструкція яких, з-поміж іншого, містить узагальнений перелік найпоширеніших обставин, доведення наявності яких може бути підставою для відводу судді.

У цьому світлі необхідно звернути увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб`єктивної.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:

- «об`єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з`ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Тим часом вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;

- «суб`єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.

Для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб`єктивних та/або об`єктивних елементів стандарту неупередженості. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.

При об`єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. При цьому, вирішальним є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою але не вирішальною. Суб`єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Мироненко та Мартиненко проти України" у пунктах 66, 67 вказано, що згідно з усталеною практикою Суду наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. За суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, такі природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім. Особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 3 травня 2007 року у справі "Бочан проти України" вказав, що Суд далі нагадує, що "безсторонність", в сенсі пункту 1 статті 6, має визначатися відповідно до суб`єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто жоден із членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об`єктивного критерію - тобто чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу.

У рішенні у справі "Білуха проти України" від 9 листопада 2006 року Європейський суд з прав людини зазначив, що стосовно суб`єктивного критерію особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (пункт 50).

У заяві про відвід судді Шевякова І.С. позивачем не наведено фактів прояву суддею Шевяковим І.С. поведінки, яка б свідчила про його упередженість чи небезсторонність у цій справі або того, що він допустив порушення вимог стандарту безсторонності та неупередженості у своїй процесуальній діяльності.

Доводи заяви про відвід судді Шевякова І.С. ґрунтуються на особистому тлумаченні позивачем приписів статті 37 КАС України та не викликають обґрунтованих сумнівів у об`єктивності судді Шевкова І.С. оскільки немає жодних доказів, які містили б належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості суддею як з погляду «суб`єктивного критерію», так і з погляду «об`єктивного критерію».

Позивачем ОСОБА_1 не надано доказів наявності обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді Шевякова І.С., інших підстав, визначених статтями 36, 37 Кодексу адміністративного судочинства України, які могли б бути підставою для відводу судді Шевякова І.С.

Підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про відвід судді Шевякова І.С. у справі №440/4122/23 необґрунтована, а тому задоволенню не підлягає.

Частиною 12 статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що за результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 36, 37, 39, 40, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Шевякова І.С. у справі №440/4122/23.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя С.С. Сич