Постанова

від 25.10.2024 по справі 755/12605/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/14920/2024

Справа № 755/12605/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 жовтня 2024 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 липня 2024 року, ухвалене у складі судді Катющенко В.П. в м. Київ у справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Автомат-1» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У серпні 2023 року позивач ЖБК «Автомат-1» звернувся до суду із даним позовом, просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за період з 01 травня 2010 року до 30 червня 2023 року в розмірі 41155,08 грн. за утримання будинку та прибудинкової території, за період з 01 травня 2010 року до 31 січня 2022 року втрати від інфляції в розмірі 20314,32 грн., 3 % річних в розмірі 6391,79 грн., всього 67831,19 грн., покласти на відповідача судові витрати.

Позов мотивував тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , позивач є балансоутримувачем будинку. ЖБК «Автомат-1» є неприбутковою організацією, не має на меті одержання прибутку і створений з метою задоволення економічних, соціальних, житлових, побутових та інших потреб членів кооперативу на засадах самоврядування, для експлуатації та управління багатоквартирним будинком, який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . Розміри платежів затверджуються рішеннями органів управління ЖБК, що підлягають оплаті протягом місяця, що настає за розрахунковим. ЖБК «Автомат-1» управляє та утримує будинок та прибудинкову територію, затвердив кошториси, штатні розклади, відповідно до яких та на умовах окремих трудових договорів оплачує працю робітників, уклав та виконує умови договорів з виконавцями житлово-комунальних послуг. Відповідач отримує ці послуги та зобов`язаний вчасно щомісяця сплачувати за це кошти згідно ст. 24, 67 - 69, 145, 151 ЖК України, п. 5 ч. 2 ст. 7, п. 2 ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572.

Вказував, що заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 квітня 2012 року за позовом ЖБК «Автомат-1» до ОСОБА_1 позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЖБК «Автомат-1» заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг з травня 2006 року по грудень 2010 року в розмірі 10742,26 грн., вирішено питання розподілу судових витрат. Неоплачена заборгованість відповідача перед позивачем за житлово-комунальні послуги за період з 01 січня 2011 року по 30 червня 2023 року становить 67831,19 грн., в тому числі 41155,08 грн. за утримання будинку та прибудинкової території, за період з 01 травня 2010 року до 31 січня 2022 року 20314,32 грн. втрат від інфляції, 6391,79 грн. 3 % річних.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 липня 2024 року позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з утримання будинку та прибудинкової території за період з 01 травня 2010 року по 30 червня 2023 року в сумі 41155,08 грн., за період з 01 травня 2010 року по 31 січня 2022 року втрати від інфляції в сумі 20314,32 грн. та 3 % річних в сумі 6391,79 грн., витрати на правничу допомогу в сумі 4407,36 грн. та 2147,20 грн. судового збору, всього 74385,75 грн.

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 липня 2024 року.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що в порушення п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України судом розглянуто справу за відсутності відповідача, хоча в позові зазначено контактний номер телефону відповідача, який на момент розгляду даного позову є діючим.

Наводив зміст ст. 263 ЦПК України, ст. 256, 257, 267, ч. 1 ст. 261 ЦК України, вказував, що як встановлено зі змісту позову, спірні правовідносини виникли в період з 01 травня 2010 року, однак до суду з даним позовом позивач звернувся лише 24 серпня 2023 року, тобто позивачем пропущено трирічний строк звернення до суду.

Вказував, що доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з даним позовом протягом установленого законом строку, позивачем до суду не надано, тож він втратив право на звернення до суду за захистом в зв`язку з пропущенням строку звернення до суду, встановленого законом.

Посилався на положення п. 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СOVID-19)» від 17 березня 2020 року № 530-ІХ, згідно якого на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних з поширенням коронавірусної хвороби СOVID-19 та протягом 30 днів з дня його скасування забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

З 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року на всій території України діяв карантин, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 та прийнятих в подальшому, таким чином, позивач не мав права нараховувати втрати від інфляції та 3 % річних за період з 12 березня 2020 року по 31 січня 2022 року.

Від позивача ЖБК «Автомат-1» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Посилався на те, що на порушення вимог п. 7 ч. 2 ст. 356 ЦПК України апеляційна скарга не містить клопотання особи, яка подала скаргу: зазначаючи клопотання скасувати оскаржуване рішення, апелянт не зазначає обставини, які ним визнаються і не визнаються, а також не зазначає своєї позиції, про яке саме рішення він просить суд апеляційної інстанції по суті спору (про повну або часткову відмову у позові та у якій саме частині тощо).

Вважав, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що у справі має місце порушення норм процесуального права, яке нібито є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, виходячи з наступного.

За даними підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС відповідач ОСОБА_1 має зареєстрований електронний кабінет, дата реєстрації 29 квітня 2024 року, тоді як заявник апеляційної скарги адвокат Бондарчук З.В. зазначає неправдиві відомості, що у відповідача ОСОБА_1 електронний кабінет в ЄСІТС відсутній.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Зважаючи, що відповідач має зареєстрований електронний кабінет, ухвала про відкриття провадження в справі від 21 вересня 2023 року у цій справі вважається врученою відповідачу в день реєстрації відповідачем електронного кабінету 29 квітня 2024 року. Цією ухвалою суд першої інстанції встановив, що не пізніше 15 днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву. Останнім днем строку на подання відзиву є 15 травня 2024 року, однак своїм право подачі відзиву відповідач не скористався.

Вказував, що дана справа не є першою за участю тих саме сторін про той самий предмет, але з інших підстав - позовні вимоги заявлені за інший період часу. Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 квітня 2012 року в справі за позовом ЖБК «Автомат-1» до ОСОБА_1 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЖБК «Автомат-1» заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг з травня 2006 року по грудень 2010 року в розмірі 10742,26 грн., вирішено питання розподілу судових витрат, вказане рішення додано до позову.

У постанові від 28 січня 2021 року в справі № 820/1400/17 Верховний Суд висловив правову позицію, згідно якої примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» тощо, з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

З урахуванням обставин цієї справи вбачається, що відповідач належним чином сповіщений про відкриття провадження в даній справі, постійно перебуває у спірних відносинах з позивачем з питання оплати наданих комунальних послуг, відслідковує стан судових справ за участю сторін публічно доступними засобами (такими як , Стан розгляду справ у мобільному застосунку «Дія»).

Отже, у цій справі немає порушень норм процесуального права, яка є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення судового рішення, передбаченого п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, оскільки 1) ця справа розглядалася судом першої інстанції за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення сторін і без проведення судового засідання і суд не повинен був повідомляти відповідача про дату, час і місце розгляду справи; 2) відповідач був обізнаний про відкриття провадження у цій справі, оскільки мав зареєстрований електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд», в якому має доступ до усіх судових рішень у цій справі, а також до позовної заяви з доданими до неї документами, яка подана до суду в електронній формі.

Вважав, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що нібито не будучи обізнаним про перебування даної справи на розгляді суду, позивач був позбавленим подати судові першої інстанції заяву про застосування позовної давності. З моменту реєстрації електронного кабінету 29 квітня 2024 року до ухвалення оскаржуваного рішення 02 липня 2024 року відповідач мав об`єктивну можливість заявити суду першої інстанції про застосування позовної давності, але свідомо не скористався цим правом.

Крім того, відповідач не оспорював обставини, що за даними довідки про заборгованість, поданої в додатку до позову, яка містить відомості про оплату відповідачем заборгованості в грудні 2013 року в розмірі 10742,26 грн., в лютому 2014 року в розмірі 11,68 грн., позовна давність була перервана вчинена особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України).

Обґрунтовуючи свої доводи щодо обчислення строку позовної давності, відповідач невірно тлумачить порядок її застосування, адже позовна давність розраховується для суми грошових зобов`язань, строк позовної давності сплив станом на 12 березня 2020 року, тож початком перебігу загального трирічного строку давності є 12 березня 2017 року.

Зважаючи, що відповідачем зроблено заяву про застосування позовної давності після винесення судом оспорюваного рішення, не заявлено обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку, підстави якого були б визнані поважними і цей строк не був поновлений судом апеляційної інстанції, заява відповідача щодо застосування позовної давності має бути залишена без розгляду.

Вважав, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що не підлягають нарахуванню та стягненню суми втрат від інфляції і 3 % річних за період після 12 березня 2020 року, оскільки відповідно до п.п. 4 п. 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СOVID-19)», згідно якого на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Позивачем здійснено нарахування втрат від інфляції, які законом не обмежені. Інститут неустойки (штрафу і пені) визначено ч. 1 ст. 549 ЦК України, згідно якої неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Окремо нормами матеріального права визначено відповідальність за порушення грошового зобов`язання, а саме ч. 2 ст. 625 ЦК України (3 % річних та інфляційні втрати).

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних за весь час прострочення не є вимогою про сплату пені, від якої відповідача звільнено п.п. 4 п. 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СOVID-19)». Виходячи з наведеного, нарахування втрат від інфляції і 3 % річних не є нарахуванням пені, а нарахування втрат від інфляції і 3 % річних в період дії воєнного стану з 24 лютого 2022 року позивачем не здійснювалося.

Повідомляв суд, що сума судових витрат, які позивач поніс в зв`язку з розглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції, складається з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн. і може бути збільшена відповідно до договору про надання правничої допомоги у разі необхідності отримання позивачем професійної правничої допомоги в зв`язку з розглядом справи судом із розрахунку по 2000 грн. за кожну годину надання послуг. Докази понесення судових витрат будуть надані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухваленні рішення суду.

20 серпня 2024 року до апеляційного суду від представника ОСОБА_3 - адвоката Бондарчука З.В. надійшли доповнення до апеляційної скарги, які ухвалою Київського апеляційного суду від 06 вересня 2024 року були залишені без розгляду відповідно до вимог ч. 1 ст. 364 ЦПК України як такі, що подані після закінчення строку на апеляційне оскарження, який сплив 05 серпня 2024 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України (в редакції, станом на час надходження апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 згідно Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 22 червня 2023 року є власником квартири АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 29 червня 2004 року (а. с. 57 - 60, 92 - 93).

Згідно довідки-сповіщення від 06 лютого 1984 року Головного управління капітального будівництва виконкому Київської міської ради народних депутатів, закріплений рішенням міськвиконкому від 09 січня 1984 року за ЖБК «Автомат-1» житловий будинок має 16 поверхів та 128 квартир (а. с. 26 - 27).

За змістом п. 1 Статуту кооперативу, який затверджено загальними зборами членів Кооперативу Протокол №33-48 від 08 серпня 2016 року (а. с. 14 - 25), ЖБК «Автомат - 1» організований з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва одного шістнадцятиповерхового будинку на 128 квартир за власні кошти членів кооперативу, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком.

Згідно п. 2.1., 2.2 Статуту, метою кооперативу є задоволення житлових, економічних, соціальних та інших потреб його членів (асоційованих членів) кооперативу на основі поєднання їх та колективних інтересів, трудової участі та майна, поділу між ними ризиків, витрат від діяльності кооперативу, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю. Предметом діяльності кооперативу є забезпечення житлом та/або не житловим приміщеннями членів (асоційованих членів) кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

За змістом п.п. 4.1, Статуту, членом кооперативу можуть бути юридичні особи та фізичні особи, які внесли вступний внесок та пай в порядку, який визначається відповідно до первинного Статуту та додержуються вимог Статуту.

Згідно п. 7 Статуту, вищим органом кооперативу є загальні збори (збори уповноважених) членів кооперативу.

До компетенції загальних зборів членів належить, зокрема: визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу.

Загальними зборами членів ЖБК «Автомат - 1» було затверджено розмір внесків на утримання будинку та прибудинкової території:

з 01 лютого 2010 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 3,72 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» №1/01/-2010 від 15 січня 2010 року (а. с. 28);

з 01 липня 2010 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 4,34 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» № 6/06/-2010 від 11 червня 2010 року (а. с. 29);

з 01 лютого 2011 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 5,13 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» від 10 січня 2011 року (а. с. 30);

з 01 січня 2014 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 6,14 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу № 12/12/2013 загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» від 10 грудня 2013 року (а. с. 31);

з 01 лютого 2014 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 5,92 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу № 2/02/-2014 загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» від 12 січня 2014 року (а. с. 32);

з 01 серпня 2014 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 3,01 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу № 7/07/-2014 загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» від 15 липня 2014 року (а. с. 33);

з 01 серпня 2016 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 4,00 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу № 1/07/2016 загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» від 10 липня 2016 року (а. с. 34);

з 01 листопада 2019 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 7,00 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу № 1/10/-2019 загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» від 23 жовтня 2019 року (а. с. 35);

з 01 квітня 2023 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 10,00 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу № 1/01/-2023 загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» від 25 лютого 2023 року (а. с. 36).

З метою управління та утримання житлового будинку ЖБК «Автомат-1» укладені договори з виконавцями житлово-комунальних послуг: договір № 1/1133-Ж-13 від 01 квітня 2013 року на вивезення та знешкодження (захоронення) твердих побутових відходів (ТПВ) з ТОВ «Фірма «Володар Роз» та додаткові угоди до нього (а. с. 42 - 50) ; договір № 10122 від 01 січня 2022 року про надання послуг надання послуг з технічного обслуговування і ремонту ліфтів з ПП «Експеримент» (а. с. 37 - 41); договір банківського рахунку в АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується довідкою про відкриття рахунку (а. с. 52); договір про постачання електричної енергії № 81413017ПУ від 01 грудня 2018 року з ТОВ «Київські енергетичні послуги», що підтверджується актом прийняття-передавання товарної продукції (а. с. 53); штатний розпис ЖБК «Автомат-1» з 01 січня 2023 року (а. с. 51).

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 квітня 2012 року в справі № 2-2780/11 за позовом ЖБК «Автомат-1» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, копія якого знаходиться на а. с. 68 - 69, позов частково задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг за період з травня 2006 року по грудень 2010 року в розмірі 10742,26 грн. та судові витрати, всього 10879,68 грн., в решті позову в частині стягнення витрат на правничу допомогу відмовлено.

На а. с. 64 - 67 знаходиться довідка про заборгованість за утримання будинку і прибудинкової території та за житлово-комунальні послуги власника кв. АДРЕСА_3 ОСОБА_1 , нарахованої з травня 2010 року по червень 2023 року включно, згідно якої в грудні 2013 року ОСОБА_1 частково погашено заборгованість в розмірі 10742,26 грн., в січні 2014 року в розмірі 11,68 грн., всього сума боргу з 01 травня 2010 року до 01 липня 2023 року становить 67831,19 грн. (а. с. 65).

Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 08 вересня 2023 року на запит суду, ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_4 з 13 лютого 1986 року по 10 липня 2023 року (а. с. 76).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про кооперацію» кооперативи реалізують товари та надають послуги за цінами і тарифами, встановленими самостійно, а у випадках, передбачених законом, - за державними цінами і тарифами; кооперативи мають право реалізувати товари та надавати послуги за цінами і тарифами, що встановлюються на договірних засадах, окремо для членів кооперативу та інших осіб.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 2 Закону України «Про кооперацію», кооператив - це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу (ст. 15 Закону України «Про кооперацію»).

Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються нормами ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», а також іншими нормативно-правовими актами у галузі цивільного, житлового законодавства та актами, що регулюють відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг.

Правовідносини із споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Статтею 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) укладається договір про надання комунальних послуг, а саме: 1) індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, що укладається кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно, за умови що співвласники прийняли рішення про вибір відповідної моделі організації договірних відносин та дійшли згоди з виконавцем комунальної послуги щодо розміру плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку; 2) колективний договір, що укладається від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою; 3) договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір. Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначених цією частиною, за кожним видом комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії). У межах одного багатоквартирного будинку дозволяється обрання різних моделей організації договірних відносин за різними видами комунальних послуг.

Разом з тим, відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

Суд першої інстанції вірно визначився з тим, що в розрізі даного спору зобов`язання відповідача оплатити житлово-комунальні послуги не врегульовано окремим договором між сторонами спірних правовідносин, тому зобов`язання щодо сплати таких послуг визначено публічним договором надання цих послуг, відповідно до якого відповідач зобов`язаний сплати вартість фактично отриманих ним житлово-комунальних послуг.

Відповідно ст. 162 ЖК України, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Відповідно до положення ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 5 ст.13 «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники багатоквартирних будинків, утримання яких до дня набрання чинності цим Законом здійснювали житлово-будівельні (житлові) кооперативи, продовжують відшкодовувати витрати на утримання відповідних будинків і споруд та прибудинкових територій таким кооперативам до моменту створення в багатоквартирному будинку об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (у тому числі шляхом реорганізації кооперативу) або прийняття співвласниками рішення про форму управління багатоквартирним будинком.

Судом першої інстанції встановлено, що в багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 співвласниками не було прийнято рішень ні про створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (у тому числі шляхом реорганізації кооперативу), ні про форму управління багатоквартирним будинком.

Судом встановлено і доводами апеляційної скарги не спростовується, що відповідач не виконує зобов`язання по оплаті наданих житлово-комунальних послуг, внаслідок чого утворилася заборгованість по оплаті щомісячних внесків на утримання будинку та прибудинкової території за період з 01 травня 2010 року до 30 червня 2023 року в розмірі 41155,08 грн. за утримання будинку та прибудинкової території. Будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідач суду не надав, як і не надав доказів щодо належного виконання грошових зобов`язань щодо сплати за надані житлово-комунальні послуги.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про те, що оскільки відповідачем, які є споживачем житлово-комунальних послуг в будинку, який утримується позивачем, не надано належних та допустимих доказів своєчасної та в повному обсязі сплати наданих йому житлово-комунальних послуг та відсутності заборгованості перед позивачем по оплаті цих послуг, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості по оплаті цих послуг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Крім того, судом першої інстанції здійснено розподіл судових витрат та стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 2147,20 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 4407,36 грн. на підставі договору про надання правової допомоги від 21 червня 2023 року, акту приймання-передачі наданих послуг на загальну суму 4407,36 грн., які було сплачено позивачем згідно платіжної інструкції від 22 червня 2023 року.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить заперечень проти вказаних обставин, встановлених судом, та не спростовано правильності розрахунку заборгованості, однак відповідач заперечував проти стягнення втрат від інфляції та 3 % річних за період з 12 березня 2020 року по 31 січня 2020 року, посилаючись на те, що згідно п. 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17 березня 2020 року на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Апеляційний суд відхиляє вищенаведені доводи апеляційної скарги як необґрунтовані, враховуючи аналіз положень ст. 549 ЦК України, а також правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 922/175/18 про те, що формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні ст. 549 цього Кодексу і на ці суми положення Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17 березня 2020 року не поширюється.

Разом із тим, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог, які виникли у період з 01 травня 2010 року, з урахуванням звернення з позовом до суду в серпні 2023 року.

Вирішуючи питання щодо прийняття такої заяви під час апеляційного перегляду, апеляційний суд виходить із наступного.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 200/11343/14-ц сформовано правовий висновок, відповідно до якого якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 317/3698/15-ц, Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року № 6-2667цс16, Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 0907/2-7453/2011, від 21 серпня 2018 року в справі № 288/1361/15-ц.

Із матеріалів справи вбачається, що копію ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 21 вересня 2023 року про відкриття провадження разом із копією позовної заяви та додатками до неї не було вручено відповідачу, оскільки конверт повернувся до суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання» (а. с. 89), про що також зазначено в рішенні суду першої інстанції, отже відповідачем доведено, що він об`єктивно був позбавлений можливості подати заяву про застосування позовної давності під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Апеляційний суд не приймає доводи відзиву позивача на апеляційну скаргу, що за даними підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС ОСОБА_1 з 29 квітня 2024 року має зареєстрований електронний кабінет, а тому ухвала про відкриття провадження в справі вважається врученою відповідачу в день реєстрації відповідачем електронного кабінету, з огляду на вимоги п. 2 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, відповідно до якої днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Разом із тим, довідка суду про доставлення копії ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 21 вересня 2023 року про відкриття провадження до електронного кабінету ОСОБА_1 , а отже і докази вручення йому копії ухвали та позовної заяви з додатками в матеріалах справи відсутні.

Доводи позивача, що відповідач обізнаний про відкриття провадження у цій цивільній справі, постійно перебуває у спірних відносинах з позивачем з питання оплати наданих комунальних послуг, відслідковує стан судових справ за участю сторін публічно доступними способами через Єдиний державний реєстр судових справ та мобільний застосунок «Дія», є нічим не підтвердженими припущеннями та відхиляються апеляційним судом.

Апеляційний суд відхиляє посилання позивача у відзиві на апеляційну скаргу на постанову Верховного Суду від 28 січня 2021 року в справі № 820/1400/17 про те, що «до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій», з огляду на те, що будь-яких конкретних обставин справи, за яких повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи вважалося би належним, позивачем не повідомлено і апеляційним судом не встановлено.

Приписи ЦПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. За змістом висновків Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц).

У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 947/15524/20, від 11 березня 2020 року в справі № 761/8849/19, від 22 вересня 2021 року в справі № 465/205/17, від 28 жовтня 2021 року в справі № 465/6555/16-ц зазначено, що повернення повістки про виклик до суду з відміткою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування учасника справи про час і місце розгляду справи.

Відтак заява про застосування позовної давності, подана вперше до апеляційної скарги, підлягає вирішенню апеляційним судом, з урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У справі, яка переглядається, згідно розрахунку заборгованості, відповідачем частково здійснювалась оплата наданих житлово-комунальних послуг в грудні 2013 року в розмірі 10742,26 грн. та в лютому 2014 року в розмірі 11,68 грн., отже, в лютому 2014 року позовна давність перервалася і перебіг позовної давності почався заново, після чого більше не переривався і сплив в лютому 2017 року.

02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211«Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року. Дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ, строк дії карантину закінчився з 01 липня 2023 року.

Враховуючи, що 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у тому числі статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, трирічний строк позовної давності щодо вимог за період з квітня 2017 року по 01 липня 2023 року не пропущений, оскільки на час подання позовної заяви такий строк був продовжений вищевказаним Законом.

Разом із тим, в задоволенні вимог про стягнення заборгованості з травня 2010 року по березень 2017 року включно необхідно було відмовити, оскільки вони заявлені поза межами строку позовної давності, яка після лютого 2014 року не переривалася, про застосування якої заявлено відповідачем.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права і розгляд справи у відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, апеляційний суд виходить із наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 736 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Апеляційний суд враховує, що розгляд даної справи здійснено судом в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, що відповідає положенням ч. 4 ст. 274, ч. 5 ст. 279 ЦПК України, а відтак судом правомірно не здійснювалося повідомлення сторін про дату, час і мiсце судового засідання.

Разом із тим, судом ухвалено рішення без належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у даній справі, внаслідок чого останній був позбавлений можливості звернутися із заявою про застосування позовної давності, з якою апеляційний суд частково погодився, відтак, наведені процесуальні порушення призвели до неправильного вирішення справи і стягнуто заборгованість поза межами строку позовної давності.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Вирішуючи по суті вимоги ЖБК «Автомат-1», апеляційний суд виходить із того, що з урахуванням позовної давності з відповідача на користь позивача підлягає сплаті заборгованість за утримання будинку та прибудинкової території за період з квітня 2017 року по 01 липня 2023 року в розмірі 23681,70 грн., а також 3 % річних в розмірі 3521,08 грн. та інфляційні втрати в розмірі 10964,82 грн., разом 38167,60 грн.

В іншій частині позову апеляційний суд відмовляє із наведених вище підстав.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість по оплаті послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в розмірі 23681,70 грн., 3 % річних в розмірі 3521,08 грн. та інфляційні втрати в розмірі 10964,82 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат, та оскільки за наслідками апеляційного перегляду позовні вимоги залишаються задоволеними на 56 % (задоволено 38167,60 грн. із заявлених до стягнення 67831,19 грн.), понесені позивачем в суді першої інстанції судові витрати підлягають пропорційному покладенню на відповідача в розмірі 1202,43 грн. (судовий збір) та 2468,12 грн. (витрати на правничу допомогу), всього 3670,55 грн.

Оскільки відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено 3220,80 грн., апеляційну скаргу задоволено на 44 %, понесені відповідачем витрати в пропорційному розмірі 1417,15 грн. покладаються на позивача.

Шляхом взаємного зарахування з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 2253,40 грн.

Крім того, 22 серпня 2024 року до Київського апеляційного суду надійшли докази судових витрат, понесених позивачем в суді апеляційної інстанції, про які він повідомляв у відзиві на апеляційну скаргу, разом з доказами направлення відповідачу, а саме акт приймання-передачі наданих послуг від 20 серпня 2024 року, згідно якого адвокатським бюро надано, а ЖБК «Автомат-1» прийнято послуги у вигляді складення відзиву на апеляційну скаргу по справі № 755/12605/23, кількість годин надання послуги - 1 година 30 хвилин, вартість 1 години 2000 грн., вартість надання послуги 3000 грн.

З урахуванням вимог пропорційності апеляційним судом стягуються вказані витрати з відповідача на користь позивача в розмірі 1680 грн., що становить 56 % від 3000 грн.

Таким чином, загальний розмір судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, становить 2253,40 + 1680 = 3933,40 грн.

Керуючись ст. 367, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 липня 2024 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов Житлово-будівельного кооперативу «Автомат-1» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Житлово-будівельного кооперативу «Автомат-1» (м. Київ вул. Райдужна 63 код ЄДРПОУ 22882609) заборгованість по оплаті послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в розмірі 23681,70 грн., 3 % річних в розмірі 3521,08 грн. та інфляційні втрати в розмірі 10964,82 грн., а також судові витрати в розмірі 3933,40 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.