Постанова

від 21.10.2024 по справі 348/510/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 348/510/24

Провадження № 22-ц/4808/1294/24

Головуючий у 1 інстанції Солодовніков Р. С.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої (судді-доповідача) Пнівчук О.В.,

суддів: Бойчука І.В., Томин О.О.,

з участю секретаря Кузів А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Фреїшин Тетяна Михайлівна, на рішення Надвірнянського районного суду від 30 липня 2024 року, у складі судді Солодовнікова Р.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба в справах дітей Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області, про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання неповнолітніх дітей,

в с т а н о в и в:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: служба в справах дітей Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області, про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання неповнолітніх дітей.

В обґрунтування позову, представник позивача посилався на те, що 29 вересня 2007 року позивач ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 . Від даного шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 син ОСОБА_4 .

30 січня 2017 року шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області. Після розірвання шлюбу за рішенням суду діти проживали з відповідачем.

Однак, на даний час діти проживають разом з дідусем ОСОБА_5 та бабусею ОСОБА_6 . З серпня 2022 року і дотепер мати дітей ОСОБА_2 переїхала проживати за кордон, а саме у Федеративну Республіку Німеччина, де влаштовує своє особисте життя. Відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дітей, не приїжджає в Україну, не відвідує і не бажає зустрічатись із дітьми, не цікавиться їхнім здоров`ям, потребами дітей (витрати на харчування, одяг, шкільне приладдя, ліки та гуртки тощо), виявляє повну байдужість до фізичного та духовного розвитку дітей.

Діти перебувають на повному утриманні батька ОСОБА_1 . Відповідач жодним чином не була позбавлена інформації щодо місця перебування дітей, а з боку позивача ніколи не створювались перешкоди у спілкуванні дітей з матір`ю та прийманні участі матері у вихованні, а навпаки, всіляко заохочувалося це.

Матір`ю дітей ОСОБА_2 написана заява, яка зареєстрована у реєстрі за №710 приватним нотаріусом Кулініч Надією Романівною, про те, що вона не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Зазначені обставини свідчать про свідоме небажання відповідачки виконувати батьківські обов`язки, покладені на неї законом. У свою чергу батько ОСОБА_1 , проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач любить своїх дітей, піклується та переживає за їхнє здоров`я, цікавиться їх навчанням, моральним та фізичним розвитком, докладає зусиль для забезпечення синів усім необхідним. У родині створені усі необхідні умови для проживання та належного виховання дітей. Позивачу допомагають дбати про дітей дідусь ОСОБА_5 та бабуся ОСОБА_6 , які також піклуються про їх стан здоров`я, всебічний розвиток, забезпечують всі необхідні потреби дітей.

За таких обставин, виходячи з інтересів неповнолітніх дітей, позивач вважав, що є підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 РНОКПП НОМЕР_2 відносно дітей: ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Рішенням Надвірнянського районного суду від 30 липня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба в справах дітей Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області, про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання неповнолітніх дітей залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Фреїшин Т.М. подала апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи.

Вважає, що з огляду на положення ст. 164 СК України, судом неповно з`ясовано обставини справи, зокрема, не було враховано та не надано жодної правової оцінки тому, що є всі підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки вона умисно протягом тривалого часу ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, проживаючи за кордоном.

Суд прийшов до необґрунтованого висновку про відсутність доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, матеріальному забезпеченні.

Так, як підтверджується матеріалами справи відповідачка не приділяє увагу фізичному та духовному розвитку дітей, не цікавиться їхнім навчанням чи станом здоров`я, не забезпечує необхідним медичним доглядом і лікуванням дітей, як складових частин виховання, і не готує їх до самостійного життя. Вона не спілкується з ними, не забезпечує доступ до культурних та духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних моральних норм і не проявляє інтересу до їхнього внутрішнього світу, тощо. Вказане свідчить про те, що відповідачка свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків із виховання дітей.

Зазначає, що за кордон ОСОБА_2 виїхала добровільно, з дітьми практично не спілкується, не навідується за їх місцем проживання, матеріальну підтримку не надає.

Відповідно до Висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, складеного комісією з питань захисту прав дитини, затвердженого рішенням виконавчого комітету від 04.04.2024 №91, визнано за доцільне позбавити батьківських (материнських) прав ОСОБА_2 щодо малолітніх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_7 . У висновку враховані зазначені вище обставини, а також думка дітей, які висловили бажання проживати з батьком.

Суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги наданий висновок та вважав його однобічним.

Разом з тим у висновку належним чином обґрунтовано, що проживання з батьком за його зареєстрованим місцем проживання буде забезпечувати інтереси дітей, оскільки саме там створені належні умови для їх гармонійного виховання та дорослішання, наявні належні матеріально-побутові умови тощо.

Також, суд не звернув увагу, що у довідках від 25 березня 2024 року за результатами проведеної бесіди Службою у справах дітей Надвірнянської міської ради неповнолітні ОСОБА_9 та ОСОБА_10 висловили бажання проживати саме з батьком, натомість не заперечували проти позбавлення батьківських прав їх матері, не були проти, щоб вона влаштовувала особисте життя без них в іншій країні. Посилання суду на те, що комісією не врахована думка матері спростовується тим, що відповідно до нотаріально посвідченої заяви відповідачка не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав. Вказана заява була взята до уваги Комісією при складенні позитивного висновку. Не приймаючи вказані заяви суд першої інстанції порушив правило диспозитивності цивільного судочинства.

Суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків Верховного Суду у справі №520/8264/19 про те, що така обставина, як переїзд за кордон є свідомим обранням відповідачем таких життєвих умов, за якими його участь у вихованні дітей є мінімальною та недостатньою і свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов`язків в розумінні ст. 164 СК України. Відповідачка була достовірно обізнана про те, що позивач виконує свій військовий обов`язок перебуває в ЗСУ, однак свідомо залишила дітей в Україні, проживати разом з батьками позивача (один з яких є пенсіонером, інвалідом) не вжила заходів на забезпечення догляду за дітьми, які після її виїзду в іншу країну були позбавлені будь-якого батьківського піклування. Такі життєві умови були обрані відповідачкою більше двох років тому, що підтверджується письмовими доказами та показами свідків.

Вважає, що матеріалами справи підтверджується свідоме нехтування відповідачкою батьківських обов`язків, що є підставою для позбавлення її батьківських прав. Хоча такий захід і є крайнім, проте не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Зазначає, що суд не врахував думку дітей, які вже два роки проживають разом з батьком, бабусею та дідусем, і мають чітку, послідовну та усвідомлену позицію про подальше проживання саме з ними, у дітей сформувався і зміцнів стійкий зв`язок із цим середовищем проживанням та з цим сімейним колом. В судовому засіданні діти підтвердили, що знають про те, що маму хочуть позбавити материнських прав, та не заперечували проти цього.

Вважає, що проходження позивачем військової служби саме по собі не може бути причиною для відмови в задоволенні позову, який стосується інтересів його неповнолітніх дітей. Тимчасове перебування позивача у місці проведення бойових дій не спростовує ухилення ОСОБА_2 від виконання нею батьківських обов`язків, що є підставою для позбавлення батьківських прав.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити повністю позовні вимоги ОСОБА_1

Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Фреїшин Т.М. в судовому засіданні заявлені в апеляційній скарзі вимоги підтримала у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_2 надіслала на електронну адресу суду заяву в якій вимоги апеляційної скарги визнала, просила здійснювати розгляд справи у її відсутності, представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Тисменицької міської ради у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог, а також доказів на підтвердження винної поведінки матері дітей та свідомого нехтування нею своїми материнськими обов`язками щодо дітей сторін, а також відсутність виключних підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.

З таким висновком колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 29.09.2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, у якому у них народилося двоє дітей: ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Рішенням Надвірнянського районного суду від 30.01.2017 шлюб між сторонами розірвано, а дітей залишено на проживанні з матір`ю ОСОБА_2 .

Згідно витягу з реєстру територіальної громади, від 28.02.2024 року № 2024/002071261, № 2024/002071266 та довідки КП «Надвірнянський житловик» від 17.07.2017 року - місце реєстрації ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 зазначено АДРЕСА_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Позивач ОСОБА_1 проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_1 , що приймає безпосередню участь у бойових діях або забезпечені здійсненню заходів з національної безпеки і оборони, відсіч і стримання збройної агресії, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 14.04.2023 року № 2450 та копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 08.06.2023 року.

Відповідно до довідки №60/01-09 від 27.02.2024 року виданої КНП «Дитяча лікарня Надвірнянського району» Надвірнянської міської ради», діти ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_8 на Д обліку не знаходяться. Фізичний і психічний розвиток дітей відповідає віку. Діагноз : Здоровий. Мати дітей ОСОБА_2 не приймає участь у вихованні дітей, не відвідує лікаря-педіатра разом з дітьми, інколи в телефонному режимі цікавиться здоров`ям та розвитком.

Згідно із відповіддю Надвірнянського ліцею №4 від 28.02.2024 р. №05-1/01-24 мама учнів ОСОБА_8 та ОСОБА_7 - ОСОБА_2 21.12.2023 особисто подала в ліцей заяву про зарахування дітей на навчання та всі інші необхідні документи; обговорила з адміністрацією ліцею та класними керівниками питання організації навчання дітей. З того часу не відвідувала ліцей, з працівниками ліцею не спілкувалася, навчанням та розвитком дітей не цікавиться.

Із характеристики Надвірнянського ліцею №4 від 28.02.2024 р. №05-3/01-24 та довідки від 23.02.2024 року № 19/01-28 встановлено, що ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_6 , учень 7 класу Надвірнянського ліцею №4. Дитина володіє критичним мисленням, вміє відстоювати свою точку зору, уроки без поважних причин не пропускає. За характером є спокійним, врівноваженим та чесним. Взаємовідносини сина та батька рівні та товариські. Вихованням ОСОБА_4 займаються бабуся, дідусь та батько, які постійно цікавляться його навчанням та розвитком в ліцеї, спілкуються з класним керівником. Мама учня не цікавиться навчанням і вихованням сина: в ліцей до нього не з`являлась, батьківські збори не відвідувала, не спілкувалась з вчителями та класним керівником.

Із характеристики Надвірнянського ліцею №4 від 28.02.2024 р. №05-2/01-24 та довідки від 23.02.2024 року № 19/01-28 встановлено, що ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_7 . учень 8 класу Надвірнянського ліцею №4. Дитина є спокійною, уважною, логічно мислить, є старанним учнем, бере участь в позакласній роботі. Вихованням ОСОБА_3 займаються бабуся, дідусь та батько, які постійно цікавляться його навчанням та розвитком в ліцеї. Взаємовідносини сина з татом дружні та щирі. Мама учня не цікавиться навчанням і розвитком ОСОБА_3 , в ліцеї не з`являлась, батьківські збори не відвідувала.

Згідно нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу, ОСОБА_11 , заяви від 16.11.2023, зареєстрованої у реєстрі за №710, відповідач ОСОБА_2 не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням виконавчого комітету Надвірнянської міської ради № 91 від 04.04.2024 затверджено висновок комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Надвірнянської міської ради, яким визнано за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей: ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 25.03.2024 року, працівники служби в справах дітей Надвірнянської міської ради здійснили виїзд для обстеження умов проживання за адресою в АДРЕСА_1 , однак членам комісії не вдалося попасти до приміщення, оскільки двері помешкання зачинені.

Працівниками служби в справах дітей Надвірнянської міської ради проведено обстеження умов проживання а адресою в АДРЕСА_2 , по місцю проживання дітей разом з дідом ОСОБА_5 та бабою ОСОБА_6 . Згідно акту від 25.03.2024 в квартирі створені задовільні умови для проживання дітей, в кожного є окрема кімната, спальне місце, місце для навчання. Діти забезпечені всім необхідним для навчання, розвитку, дозвілля.

Із довідки Служби у справах дітей Надвірнянської міської ради від 25.03.2024 про проведену бесіду із дитиною ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 про його ставлення до позбавлення матері батьківських прав, згідно якої ОСОБА_3 розповів, що на початку війни вони з братом та мамою виїхали до Німеччини. Проживши декілька місяців закордоном, він зрозумів що він не хоче жити в чужій країні, хоче повернутися додому до України, де залишилися його тато, дідусь та бабуся. На даний час проживає з дідом і бабою. Повертатися назад до Німеччини він не хоче, хоче вчитися у своїй школі, проводити час зі своїми друзями. Надіється, що тато скоро повернеться і вони будуть жити дружньою сім`єю. Знає, що маму хочуть позбавити материнських прав, але не знає чи це добре, але не заперечує. Якщо мати хоче влаштовувати своє життя за кордоном, то він хоче жити з батьком в Україні.

Аналогічну бесіду було проведено з дитиною ОСОБА_10 , який пояснив, що знає, що мама створила нову сім`ю і планує проживати закордоном в Німеччині. Мама просила його залишитися з нею, однак він не захотів, він не знає мови, не хоче її вчити, йому не подобається там жити та навчатися. Також він скучив за своїми друзями, які залишилися в Україні. Хлопчик повідомив, що згідний проживати із батько, якого він дуже любить і поважає, та не заперечує щоб мама влаштовувала своє життя за кордоном, якщо вона сама цього хоче.

Рішенням виконавчого комітету Надвірнянської міської ради № 132 від 31.05.2024 затверджено висновок комісії з питань захисту прав дитини Надвірнянської міської ради, яким визнано за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_7 з батьком ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_2 .

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожнадитинамає право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистостідитини.На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину,піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини,готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України)дитинамає бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про правадитинивід 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про правадитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковістьякихнадана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про правадитинив усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення,судами,адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересівдитини.Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про правадитинивизначено, що держави-учасниці поважають праводитини, якарозлучається з одним чи обомабатьками,підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обомабатьками,за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересахдитини.Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться здитиноюабонепіклуються про неї, або колибатькипроживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місцяпроживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК Українибатькизобов`язані виховуватидитинув дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`ядитини,її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуттядитиноюповної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважатидитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійсненнябатькамисвоїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до правдитинита її людської гідності.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щододитини(частина перша статті 164 СК України).

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідкиякдлябатька(матері), так і длядитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.1,2 ст.12ЦКУкраїни цивільнесудочинствоздійснюєтьсяна засадахзмагальностісторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ч.3 ст. 12 та ч.ч.1,6 ст. 81ЦПКУкраїни кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 89ЦПКУкраїни передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачка, проживає за кордоном, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дітей, не цікавиться їх життям, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовкою до самостійного життя, не спілкується з дітьми в обсязі необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, не створює умов для отримання освіти. Вважає, що вказані обставини слід розцінювати як ухилення відповідачки від виховання власних синів та є підставою для позбавлення її материнських батьківських прав.

Даючи оцінку зібраним доказам у справі, суд першої інстанції правильно зазначив, що не встановлено обставин які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дітьми, брати участь у їх вихованні та матеріальному забезпеченні.

Натомість встановлено, що ОСОБА_2 21.12.2023 особисто подала в ліцей документи про зарахування дітей на навчання, обговорила з адміністрацією ліцею та класними керівниками питання організації навчання дітей, а діти в суді підтвердили що періодично спілкуються з мамою в телефонному режимі та люблять її.

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав є необґрунтованим, оскільки не містить відомостей про виключні обставини, які б підтвердили свідоме нехтування ОСОБА_2 батьківськими обов`язками, фактично ґрунтується лише на доводах сторони позивача та не зазначено яким чином позбавлення відповідачки батьківських прав сприятиме захисту прав та інтересів дітей.

Положеннями статті 171 СК України передбачено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Суд першої інстанції з урахуванням встановлених по справі обставин у їх сукупності дійшов правильного висновку що висловлена неповнолітнім ОСОБА_12 та малолітнім ОСОБА_13 думка щодо позбавлення відповідачки батьківських прав не відповідає захисту якнайкращих їх інтересів.

Колегія суддів ураховує, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine) від 18 грудня 2008 року, заява № 39948/06).

Вирішуючи спір, дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстав, передбачених пунктом 2 частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав, немає. ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідачка умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , та постановив рішення з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права.

Зроблені судом висновки по суті вирішення спору узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ, яка є сталою та сформованою.

Позивач, посилався на те, що відповідачка самоусунулася від утримання та виховання дітей, оскільки виїхала за кордон, там проживає та створила нову сім`ю, однак на підтвердження зазначених обставин, окрім усних пояснень, суду не надано будь-яких доказів.

Відтак посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків Верховного Суду у справі №520/8264/19 про те, що така обставина, як переїзд за кордон є свідомим обранням відповідачем таких життєвих умов, за якими його участь у вихованні дітей є мінімальною та недостатньою і свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов`язків в розумінні ст. 164 СК України, не заслуговують на увагу.

Що стосується рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання неповнолітніх дітей з позивачем ОСОБА_1 , то суд першої інстанції правильно зазначив, що зібрані у справі докази свідчать про те, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання дітей, оскільки за згодою сторін та самих дітей, останні проживають з батьками позивача. Крім того, ОСОБА_9 має 14 років та відповідно до ст. 160 СК України самостійно визначає своє місце проживання.

Суд також обґрунтовано зазначив про те, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач ОСОБА_1 проживає разом із своїми батьками за адресою АДРЕСА_2 , де просить визначити місце проживання дітей.

Встановлено та не заперечується сторонами, що позивач проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 та приймає безпосередню участь у бойових діях.

З огляду на зазначене, позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з ним за адресою АДРЕСА_2 є необґрунтованими.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Європейський суд з прав людини визначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23, ЄСПЛ).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,в інтересахякого дієадвокат ФреїшинТетяна Михайлівна залишити без задоволення, а рішення Надвірнянського районногосуду від30липня 2024року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 жовтня 2024 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: І.В. Бойчук

О.О. Томин