Постанова

від 28.10.2024 по справі 947/7664/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5264/24

Справа № 947/7664/23

Головуючий у першій інстанції Коваленко О. Б.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

розглянувши у передбаченому ст. 369 ЦПК України порядку апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Атланта» про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів у розмірі 54 487, 21 грн.

Позов обґрунтований тим, що в лютому 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , виникла домовленість щодо укладання договору купівлі-продажу частки квартири, що складалися з 3х кімнат № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 (у секції гуртожитку № 141, 142, 143, 138, АДРЕСА_2 , та належала продавцю на праві власності (свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 , видане 04.05.2020 року ДВЖПП "Укрбуд" ). Між ними було оговорено усі суттєві умови, на яких вони збиралися укласти договір купівлі-продажу вказаної частки квартири, як ціна продажу, розмір авансового платежу строк підготовки усіх необхідних документів для укладення договору купівлі-продажу та строк укладення договору купівлі-продажу. Послуги з пошуку потенційних покупців вказаної частки квартири продавцю ОСОБА_1 надавало ТОВ «Агентство нерухомості Атланта», за допомогою та за участі якого в якості посередника, було укладено між ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 договір про намір укласти угоду за № 9/4 від 11.02.2022 року. Як зазначено в договорі про намір укласти договір № 9/4 від 11.02.2022 року вартість вказаних кімнат № НОМЕР_1 , 142, 143 (у секції гуртожитку № 141, 142, 143, 138, 139, 140) в будинку АДРЕСА_3 , була визначена в еквіваленті 27 500 доларів США. Строк укладення договору купівлі-продажу вказаного майна визначили до 28.02.2022 року. На підтвердження досягнення домовленості та в рахунок майбутніх платежів за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 передала ОСОБА_1 суму «забезпечувального зобов`язання» в розмірі еквівалентному 1490 доларів США. Як було визначено пунктом 4.4. договору про намір укласти угоду №/4 від 11.02.2022 року, вказана сума «забезпечувального платежу» передавалася в забезпечення виконання зобов`язань щодо укладення договору купівлі-продажу квартири та в рахунок належних платежів за договором купівлі-продажу. Як вже було зазначено, кінцевим терміном укладання договору купівлі-продажу квартири було визначено 28.02.2022 року. Країна-агресор з 24.02.2022 року окупувала частину території України і щоденно здійснювала ракетні атаки на населені пункти України, руйнуючи все навкруги, в зв`язку з чим Представник агентства нерухомості не міг роз`яснити подальші наші дії. Окрім іншого, з початку воєнної агресії в Україні Постановою КМУ від 28.02.2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» було зупинено роботу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Внаслідок законодавчої заборони було унеможливлено вчинення нотаріальних та реєстраційних дій щодо нерухомого майна, а, відповідно, стало неможливим укладання договору купівлі-продажу вказаної квартири. З вказаними виключними обставинами, сплив строк, до якого належало укласти договір купівлі-продажу квартири - 28.02.2022 року. Враховуючи, що ТОВ «Агентство нерухомості Атланта» надавало послуги з продажу квартири ОСОБА_1 , з боку його представників не було здійснено дій щодо визначення нового строку укладання договору купівлі-продажу. Також з`ясувалося, що власниками частки квартири в розмірі 573/1000, що складалася з кімнат 138, 139, 140, 141, 142, 143 (у секції гуртожитку № 141, 142, 143, 138, АДРЕСА_2 , в рівних частках, крім ОСОБА_1 , були ще ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які жодним чином не приймали участі в укладання договору про наміри №9/4 від 11.02.2022 року. Позивачка вважає, що відповідачем навмисне не залучено до підписання вказаного договору всіх співвласників кімнат № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , в зв`язку з чим позивачці невідомо чи згодні вони були взагалі продавати належні їм кімнати. Таким чином, за сукупністю виниклих обставин, яка кожна має самостійну підставу, зобов`язання щодо укладення договору купівлі-продажу квартири припинилися. Натомість, коли позивачка звернулася до ТОВ «Агентство нерухомості Атланта» та до ОСОБА_1 з приводу повернення переданого «забезпечувального платежу» в розмірі 1490 доларів США, їй в категоричній формі було відмовлено, нібито з причин відмови від укладання договору купівлі-продажу квартири. Згодом позивачка дізналася, що в вересні 2022 року одна із кімнат, а саме № 141, що складала 181/1000 частку квартири була подарована на підставі договору дарування від 27.09.2022 року ОСОБА_8 , та відповідно змінилися частки, що належать кожному з співвласників з 573/4000 на 392/4000.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2024 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , суму коштів у розмірі 54 487, 21 грн.

Не погоджуючисьз такимрішенням судупершої інстанції, ОСОБА_1 ,від іменіякої дієпредставник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції нор матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в оскаржуваному рішенні, судом першої інстанції не надано оцінки п.1 розділу 5 Договору про намір укласти угоду №9/4, п 2.7 розділу 1 Договору, не надано правової оцінки свідченням свідку ОСОБА_9 , директору ТОВ «Агенство нерухомості Атланта», суддя розглядаючи справу стверджувала, що справа розглядається в порядку спрощеного провадження, однак при прийнятті до свого провадження цієї справи, суддя не ухвалювала судового рішення, щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження. Судові дебати в цій справі не проводилися. Також, відповідно до п. 3 розділу 5 Договору, він не є попереднім договором, проте в оскаржуваному рішенні зазначено навпаки. Крім того, не надано правової оцінки поняттю «забезпечувальний платіж».

Ухвалами Одеського апеляційного суду від 13.05.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2024 року та призначено її до розгляду.

Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, з пропозицією надати відзив протягом встановленого строку, та копію апеляційної скарги було надіслано учасникам справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (їх виклик). У такому випадку судове засідання не проводиться.

Пунктом 1 ч. 4, п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.

Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно п. 1 ч. 1, ч. ч. 2, 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднанні з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1 5 цієї частини.

Дана справа є малозначною, тому вона підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно зі ст. 369 ЦПК України справу розглянуто апеляційним судом без виклику її учасників.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які скаржник посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи позов та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , грошові кошти у розмірі 54 487, 21 грн, суд першої інстанції виходив з того, що сума коштів передана позивачем відповідачу 11.02.2022 року , що еквівалентно 1490 доларів США за офіційним курсом НБУ на 11.02.2022 року, є авансом, що визначено сторонами в п. 4.4 договору, не є завдатком, в розумінні статтею 570 ЦК України, а тому, враховуючи, що у передбачений попереднім договором строк сторони не уклали договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, платіж за попереднім договором підлягає поверненню позивачу.

Колеггія суддів суддів в цілому погоджується з висновком суду першої інстанції.

Матеріалами справи встановлено.

Між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , виникла домовленість щодо укладання договору купівлі-продажу частки квартири, що складалися з 3х кімнат № 141, АДРЕСА_1 (у секції гуртожитку № 141, 142, 143, 138, АДРЕСА_2 , та належала продавцю на праві власності (свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 , видане 04.05.2020 року ДВЖПП "Укрбуд" ).

З цієї метою, 11 лютого 2022 року між «Агентством нерухомості «Атланта» ТОВ (Агенство), ОСОБА_1 , (власник) та ОСОБА_3 (набувач) був укладений Договір №9/4 про намір укласти угоду (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1 договору власник та набувач зобов`язалися у майбутньому (в строк вказаний в п. 2.5 договору) укласти та нотаріально посвідчити договір відчуження, згідно якого власник передає набувачу у власність комунальну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 (у секції гуртожитку № НОМЕР_1 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 (об`єкт), що належить йому на праві власності, а набувач в свою чергу сплачує власнику ціну об`єкта на умовах, передбачених договором.

У відповідності до п. 1.2. договору Агентство зобов`язане надати власнику та набувачу організаційно-інформаційний супровід, необхідний для забезпечення укладення між ними у майбутньому договору відчуження об`єкта.

Строк укладання та нотаріального посвідчення договору відчуження об`єкта, відповідно до п. 2.5 договору було погоджено не пізніше 28 лютого 2022 року.

Відповідно до п. 2.1. договору ціна майна, узгоджена сторонами, складає грошову суму в гривнях, яка еквівалентна 27500,00 доларів США за офіційним курсом на день укладення та нотаріального посвідчення договору відчуження об`єкта.

Згідно з п. 4.4. договору набувач гарантує придбання об`єкта у власність і для забезпечення виконання зобов`язань за договором у відповідності до ч. 2 ст. 546 ЦК України передав, а власник прийняв «забезпечувальний платіж» - грошову суму в гривнях, яка еквівалентна 1490 доларам США по офіційному курсу на день укладання цього договору.

Згідно з п 5.3, цей договір не є попереднім договором у розумінні ст. 635 ЦК України.

Відповідно до п 5.4, підписання цього договору власником підтверджується отримання ним суми «забезпечувального платежу», переданого йому Набувачем відповідно до 4.4 Договору.

Вищевказаний Договір, підписаний ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 та скріплений печаткою агентства.

Колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. ст. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2, 4 ст.631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.

Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

У справі, що переглядається встановлено, що 11 лютого 2022 року між «Агентством нерухомості «Атланта» ТОВ (Агенство), ОСОБА_1 , (власник) та ОСОБА_3 (набувач) був укладений Договір №9/4 про намір укласти угоду, з метою в майбутньому укласти договір відчуженння майна.

Відповідно до п. 4.4. договору набувач гарантує придбання об`єкта у власність і для забезпечення виконання зобов`язань за договором у відповідності до ч. 2 ст. 546 ЦК України передав, а власник прийняв «забезпечувальний платіж» - грошову суму в гривнях, яка еквівалентна 1490 доларам США по офіційному курсу на день укладання цього договору.

Договір підписаний сторонами, а отже засвідчено факт передачі «забезпечувального платежу» між ОСОБА_3 (набувач) та ОСОБА_1 (власник).

Матеріали справи не містять чітких заперечень з боку ОСОБА_1 про не отримання цих коштів.

В подальшому, договір відчуження відповідно до досягнутих сторонами домовленостей, викладених в договорі про намір укласти угоду, який підписаний ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , укладений не був.

Враховуючи наведене та положення статті 570 ЦК України суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що сума грошей, яку позивач передала відповідачу і яку сторони назвали як забезпечувальний платіж, фактично є авансом, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти.

У частині четвертій статті 635 ЦК України зазначено, що договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Дослідженнм спірного договору встановлено, що цей договір про намір укласти угоду від 11 лютого 2022 року, укладений між між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , згідно п. 5.3 не є попереднім договором в розумінні ст. 635 ЦК.

Таким чином, договір, укладений між позивачем, відповідачем та третьою особою, не містить жодного пункту (та/або вказівки чи посилання), у якому б зазначалось про бажання сторін надати йому сили попереднього договору, а лише підтверджує волю сторін до вчинення у майбутньому правочину, у зв`язку з чим сторони взяли на себе зобов`язання вчинити певні дії для укладення договору в подальшому, в зв`язку з чим на спірні правовідносини поширюються загальні положення ЦК про зміст та форму правочину, додержання яких є необхідним для чинності такого правочину.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) викладено висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що для правильного вирішення даної справи, не має значення з яких підстав, договір відчуження майна не відбувся, так як обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказала, що з 24.02.2022 року країна агресор окупувала частину території України і щоденно здійснювала ракетні атаки на населені пункти України, руйнуючи все навкруги, в зв`язку з чим Представник агентства нерухомості не міг роз`яснити подальші наші дії. Окрім іншого, з початку воєнної агресії в Україні Постановою КМУ від 28.02.2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» було зупинено роботу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Внаслідок законодавчої заборони було унеможливлено вчинення нотаріальних та реєстраційних дій щодо нерухомого майна, а, відповідно, стало неможливим укладання договору купівлі-продажу вказаної квартири. З вказаними виключними обставинами, сплив строк, до якого належало укласти договір купівлі-продажу квартири - 28.02.2022 року.

В матеріалах справи містять письмові пояснення від ОСОБА_1 та від Товариства з обмеженою відповідальністю «Атланта», в яких вони підтверджуються виникнення даних обставин, якими спричинено порушення виникненого забов`язання. З цих підстав Товариство з обмеженою відповідальністю «Атланта» в порядку п. 4.6 Договору, не стягує з набувача штраф у розмірі 5% від ціни об`єкта, зазначеної у п. 2.1 Договору.

Дієвого волевиявлення сторін укласти договір купівлі проаджу, навіть після початку функціонування відовідних реєстрів не виявлено, тому за таких підстав «забезпечувальний платіж», а він же аванс, повинен бути повернутий.

Тому розглядаючи вказану справу, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх докази, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки обставини справи доводять той факт, що передана за угодою зазначена сума грошових коштів за своєю правовою природою є авансом, та підлягає поверненню особі, яка такий аванс передала, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору, саме в тому розмірі, який передано, а саме в розмірі 1490 доларів США, що станом на день ухвалення судом рішення суду становить 54487,21 грн.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Представник скаржника не довів обставини, на які посилається як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.)

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 19, 268, 274, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, передбачених частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова