Рішення

від 18.10.2024 по справі 911/1227/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2024 р. Справа № 911/1227/24

Господарський суд Київської області у складі судді Горбасенка П.В., за участю секретаря судового засідання Байдрелової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Бориспільської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Бондаренко Інни Олексіївни

про скасування запису про державну реєстрацію права власності

за участю представника відповідача: Костанян С.Е. (ордер серії АА № 1474956 від 29.08.2024)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13.05.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області Бориспільська міська рада (далі позивач) подала позовну заяву до Фізичної особи-підприємця Бондаренко Інни Олексіївни (далі ФОП Бондаренко І.О. / відповідач) про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна про державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 378392432208 - торгового павільйону загальною площею 21 м2, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 3210500000:10:002:0013, за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, 5.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконною реєстрацією, без відповідних правових документів, державним реєстратором права власності на торговий павільйон загальною площею 21 м2, що розташований за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, 5, оскільки, за доводами позивача, павільйон є тимчасовою спорудою, відтак не є нерухомим майном, що виключає необхідність державної реєстрації останнього.

Господарський суд Київської області ухвалою від 20.05.2024 залишив позовну заяву Бориспільської міської ради без руху, постановив виявлені недоліки усунути протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.

31.05.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області, на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивач подав позовну заяву про скасування запису про державну реєстрацію права власності в новій редакції.

Господарський суд Київської області ухвалою від 05.06.2024 у справі № 911/1227/24, зокрема, прийняв позовну заяву Бориспільської міської ради до розгляду та відкрив провадження в справі; призначив підготовче засідання на 05.07.2024; встановив строк Бориспільській міській раді до 05.07.2024 для подання до суду додаткових доказів у справі (за наявності), а також до закінчення підготовчого провадження - відповіді на відзив, заяв та клопотань, які відповідно до ст. 182 Господарського процесуального кодексу України мають бути вирішені у підготовчому засіданні (за наявності) разом з доказами направлення копій вказаних заяв та / або клопотань на адресу іншої сторони; встановив строк ФОП Бондаренко І.О. - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання до суду відзиву на позов, а також до закінчення підготовчого провадження - заперечень, заяв та клопотань, які відповідно до ст. 182 Господарського процесуального кодексу України мають бути вирішені у підготовчому засіданні (за наявності) разом з доказами направлення копій вказаних заяв та / або клопотань на адресу іншої сторони.

Господарський суд Київської області ухвалою від 05.07.2024 у цій справі, зокрема, відклав підготовче засідання на 26.07.2024.

17.07.2024 через підсистему «Електронний суд» та 25.07.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області Бориспільська міська рада подала два ідентичні за змістом клопотання про виправлення описки в позовній заяві, згідно яких просила суд приєднати такі клопотання до матеріалів справи та при розгляді справи вважати правильним реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна « 378392432208». У підготовчому засіданні 26.07.2024 суд прийняв означені клопотання позивача до розгляду.

Також 25.07.2024 на електронну адресу Господарського суду Київської області ФОП Бондаренко І.О. надіслала клопотання б/н від 25.07.2024 (вх. № 8064/24 від 25.07.2024), згідно змісту якого просила суд, зокрема, відкласти підготовче засідання.

Господарський суд Київської області ухвалами від 26.07.2024 у справі № 911/1227/24, зокрема, залишив без розгляду клопотання ФОП Бондаренко І.О. б/н від 25.07.2024 (вх. № 8064/24 від 25.07.2024), продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів та відклав підготовче засідання на 30.08.2024.

Господарський суд Київської області ухвалою від 30.08.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 30.08.2024 у справі № 911/1227/24, відклав підготовче засідання на 13.09.2024.

02.09.2024 через підсистему «Електронний суд» та 09.09.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області ФОП Бондаренко І.О. подала ідентичні за змістом відзиви на позовну заяву, згідно яких заперечила проти позовних вимог Бориспільської міської ради з огляду на їх безпідставність та надуманість, а також обрання позивачем неправильного у практичному сенсі способу захисту своїх прав, заявила про застосування строку позовної давності для звернення до суду із означеним позовом.

Крім того 09.09.2024 через підсистему «Електронний суд» ФОП Бондаренко І.О. надіслала додаткові пояснення у справі, до яких долучила докази на підтвердження викладеної у відзиві правової позиції відповідача. У підготовчому засіданні 13.09.2024 суд долучив такі пояснення разом з доданими до них доказами до матеріалів справи.

11.09.2024, у встановлений судом строк, через підсистему «Електронний суд» Бориспільська міська рада надіслала відповідь на відзив, згідно змісту якої заперечила проти доводів ФОП Бондаренко І.О. огляду на їх необґрунтованість, а також зазначила, що доводи відповідача не спростовують заявлених позивачем вимог. У підготовчому засіданні 13.09.2024 суд долучив відповідь на відзив разом з доданими до неї документами до матеріалів справи.

13.09.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області ФОП Бондаренко І.О. подала клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву на позовну заяву, згідно змісту якого просила суд, зокрема, визнати поважними обставини пропуску відповідачем строку на подання відзиву та поновити відповідний процесуальний строк.

Господарський суд Київської області ухвалою від 13.09.2024 у справі № 911/1227/24, зокрема, задовольнив клопотання ФОП Бондаренко І.О. про поновлення пропущеного строку на подання відзиву на позовну заяву, поновив відповідачу процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву та долучив відзиви разом із доданими до них документами до матеріалів справи, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 18.10.2024.

17.10.2024 через підсистему «Електронний суд» Бориспільська міська рада надіслала заяву, згідно змісту якої просила суд розглядати справу без участі представника позивача.

У судове засідання 18.10.2024 представник позивача не з`явився.

Водночас суд вчинив залежні від нього дії з повідомлення Бориспільської міської ради про розгляд цієї справи:

-копії всіх ухвал Господарського суду Київської області у справі № 911/1227/24 надіслав позивачу рекомендованими листами з повідомленнями про вручення (зі штриховими кодовими ідентифікаторами № 0600922196050, № 0600928051657, № 0600939554952, № 0600946716160, № 0600963005145) на його юридичну адресу згідно наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі ЄДР) відомостей, проте поштовий конверт зі штриховим кодовим ідентифікатором № 0600963005145 повернуто до суду органом поштового зв`язку, тоді як інші поштові відправлення позивачу було вручено, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення зі штриховими кодовими ідентифікаторами № 0600922196050, № 0600928051657, № 0600939554952, № 0600946716160;

-копії всіх ухвал Господарського суду Київської області в означеній справі надіслав позивачу на зазначену ним у позовній заяві електронну адресу - inf@borispol-rada.gov.ua, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку електронного листа;

-всі постановлені у цій справі ухвали офіційно оприлюднив у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua (далі Реєстр), як наслідок, відповідні судові рішення знаходяться у вільному доступі, оскільки за змістом ст. 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом, а всі судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі «Судова влада України».

З огляду наведеного суд дійшов висновку, що позивачу надано можливість реалізувати своє право на участь у судовому засіданні 18.10.2024 у передбаченому процесуальним законом порядку.

У судовому засіданні 18.10.2024, закінчивши з`ясування обставин та перевірку їх доказами, суд оголосив про перехід до судових дебатів, по закінченні яких вийшов до нарадчої кімнати. Після виходу з нарадчої кімнати суд

УСТАНОВИВ:

З наявних в матеріалах означеної справи копій договору оренди землі від 08.02.2006, додаткових договорів до договору оренди землі від 08.02.2006, інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 343182227 від 17.08.2023 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 97793819 від 19.09.2017 випливає, зокрема, що:

-08.02.2006 між Бориспільською міською радою та ФОП Бондаренко І.О. укладено договір оренди землі з кадастровим номером 3210500000:10:002:0013 площею 0,0163 га під будівництво магазину по вул. Головатого, 5 у м. Бориспіль, терміном на десять років, який в подальшому був поновлений до 24.02.2027;

-власником об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 3210500000:10:002:0013, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, 5, визначено Бориспільську міську раду;

-цільовим призначенням об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 3210500000:10:002:0013, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, 5, є будівництво та обслуговування будівель торгівлі;

-щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3210500000:10:002:0013, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, 5, зареєстровано речове право - зокрема право оренди такої земельної ділянки, згідно з яким орендодавцем останньої є Бориспільська міська рада, тоді як орендарем - ФОП Бондаренко І.О. зі строком дії оренди до 24.02.2027;

-02.06.2014 за ФОП Бондаренко І.О. зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 378392432208 - торговий павільйон площею 21 м2 за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, 5.

В розрізі вказаних обставин, посилаючись, зокрема, на ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України (самочинне будівництво), позивач зазначив, що право власності на торговий павільйон площею 21 м2 з реєстраційним номером 378392432208 державним реєстратором зареєстровано незаконно, без відповідних правових документів, оскільки:

-відсутні як розроблена проектна документація на збудоване нерухоме майно, так і докази її затвердження та прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єктів нерухомості;

-право власності за відповідачем визнано на річ, яка за своїми характеристиками відноситься до рухомого майна.

Тобто, за доводами Бориспільської міської ради, за ФОП Бондаренко І.О. проведено державну реєстрацію права власності на торговий павільйон, який є тимчасовою спорудою, відтак не є об`єктом нерухомого майна, що виключає можливість проведення державної реєстрації речових прав щодо нього.

Також, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зауважив про обставини створення 12.04.2024 згідно розпорядження секретаря Бориспільської міської ради № 57 від 09.04.2024 робочої групи, якою обстежено земельну ділянку з кадастровим номером 3210500000:10:002:0013, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, 5, та за результатами обстеження складено акт.

За твердженнями позивача, під час обстеження торгового павільйону по вул. Головатого, 5 у м. Бориспіль Київської обл. членами робочої групи було проведено перевірку та встановлено, що:

-земельна ділянка, кадастровий номер 3210500000:10:002:0013, перебуває в оренді на підставі договору оренди від 08.02.2006, укладеного між міською радою та ФОП Бондаренко І.О., під будівництво магазину; п. 3 договору зазначає, що «на земельній ділянці не знаходяться об`єкти нерухомого майна», тобто на момент підписання договору об`єкт інфраструктури був відсутній, тоді як при поновленні договору 01.06.2017 до 24.02.2027 в п. 5 договору зазначається, що «інші умови договору оренди землі залишаються незмінними», що передбачає відсутність об`єкта нерухомого майна на земельній ділянці;

-на земельній ділянці крім об`єкта інфраструктури, який обстежувався, знаходиться 2 (дві) тимчасові споруди, де здійснюється підприємницька діяльність; за інформацією з Управління архітектури та містобудування паспорти прив`язки для здійснення підприємницької діяльності за вказаною адресою (вул. Головатого, 5 в м. Бориспіль, Київської обл.) не оформлювалися;

-реєстраційною службою Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області 05.06.2014 за індексним номером 22648112 надано витяг про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - торговий павільйон (власник - ФОП Бондаренко І.О.); підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія та номер: 22647992, видане 05.06.2014, видавник: Реєстраційна служба Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, з відкриттям розділу, індексний номер 13589122 від 05.06.2014); право власності видано на об`єкт нерухомого майна площею 21 м2, матеріали стін «залізо облито сайдингом»;

-згідно наявних даних Бюро технічної інвентаризації у 2009 році виготовлено технічний паспорт на торгівельний павільйон загальною площею 34,6 м2, але право власності оформлювалося без технічного паспорта, так як площі в документах не співпадають;

-до відділу державного архітектурно-будівельного контролю Бориспільської міської ради документи, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт об`єкта інфраструктури за адресою: вул. Головатого, 5 в м. Бориспіль, - не надходили.

На підтвердження вказаних обставин позивач долучив до позовної заяви копію акта обстеження робочою групою об`єкта інфраструктури, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 3210500000:10:002:0013, за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, 5 від 12.04.2024.

Відтак, на думку Бориспільської міської ради, ФОП Бондаренко І.О. порушено п. 11 договору оренди землі від 08.02.2006, яким передбачено надання земельної ділянки за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, 5, саме під будівництво магазину, відповідно, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, а не під встановлення малої архітектурної форми, якою фактично є належний відповідачу торговий павільйон.

Отже, підсумовуючи викладене вище, позивач стверджує, що розміщення на земельній ділянці з кадастровим номером 3210500000:10:002:0013 належного ФОП Бондаренко І.О. рухомого майна обмежує права Бориспільської міської ради як власника земельної ділянки, оскільки остання у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, зокрема, не може здати відповідну землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди.

Зі свого боку ФОП Бондаренко І.О. у відзиві на позовну заяву не погодилася з вимогами позивача, зазначивши про те, що:

-як випливає з акта обстеження житлово-побутових умов, складеного 21.10.2014 депутатом Бориспільської міської ради Годунком Я.М., торговий павільйон побудований з цегли, утеплений сайдингом, має залізобетонне перекриття та використовується як капітальна споруда, що, як потім стало відомо ФОП Бондаренко І.О., не підпадало під визначення об`єкта нерухомого майна у розрізі чинного законодавства;

-05.06.2014 державним реєстратором Хибою А.В. було зареєстровано право власності на цей павільйон та позначено цю споруду об`єктом нерухомого майна, в результаті чого 05.06.2014 було оформлено свідоцтво про право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна (торговий павільйон) та одночасно у цю ж дату було сформовано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, відповідно до яких ФОП Бондаренко І.О. стала значитися власником цього майна, що, відповідно, переконало відповідача у правильності своїх дій;

-п. 11 договору оренди землі від 08.02.2006, на який посилається позивач, передбачено умови використання земельної ділянки та прямо зазначено тільки те, що земельна ділянка передається в оренду під будівництво магазину без застережень та зауважень, що цей магазин не повинен бути малою архітектурною формою тощо; підтвердженням цього є п. 25 договору оренди землі, яким, зокрема, вказано, що орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотримання умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законом порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди.

В підтвердження своїх доводів відповідач долучив до відзиву на позовну заяву, зокрема, копії акта обстеження житлово-побутових умов від 21.10.2014 та договору оренди землі від 08.02.2006.

Відтак, на думку ФОП Бондаренко І.О., враховуючи зазначене та п. 1 договору оренди землі від 08.02.2006, яким визначено предмет договору та передбачено будівництво магазину по вул. Головатого в м. Бориспіль, під словосполученням «інші споруди» у п. 25 цього договору, виходячи з правового принципу, що не заборонено, то дозволено, за замовчуванням допускалася побудова малої архітектурної форми, у зв`язку з чим в окремій письмовій згоді на таку споруду, як випливає з тексту та змісту договору оренди землі, не було необхідності, оскільки п. 12 вже було передбачено, що цільовим призначенням земельної ділянки є її комерційне використання, тобто у будь-якій можливій формі, що допускається законодавством.

Додаткового відповідач зауважив, що підтвердженням викладеному вище є й те, що з моменту спорудження торгового павільйону і протягом 10 років ніхто з посадових осіб позивача, знаючи про його існування, не заявляв жодних претензій чи вимог щодо того, що така споруда є малою архітектурною формою та є незаконною за умовами існуючого договору, про що можуть свідчити наступні численні договори, які були укладені як доповнення та зміни до первісного договору оренди землі.

До того ж відповідач повідомив про обставини:

-неоспорення позивачем права власності на споруджений торговий павільйон, що підтверджується відсутністю позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння;

-обрання Бориспільською міською радою неправильного у практичному сенсі способу захисту своїх прав, оскільки наразі існує та склалася судова практика, яка виключає такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права;

-пропуску позивачем загального строку позовної давності, встановленого у три роки з моменту, коли він дізнався або міг дізнатися про своє порушене право, оскільки зі змісту направленого на адресу ОСОБА_1 листа виконавчого комітету Бориспільської міської ради № 25-12-16-4236/2024 від 01.08.2024 випливає, що матеріали реєстраційних справ від реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області прийнято відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у 2017 році, що свідчить про те, що вже з 2017 року у позивача існувала можливість знати або дізнатися про своє можливе порушене право, проте наданим законом строком на подання позовної заяви він не скористався та відповідної позовної вимоги до ФОП Бондаренко І.О. з того часу не заявляв.

Копія листа виконавчого комітету Бориспільської міської ради № 25-12-16-4236/2024 від 01.08.2024 наявна в матеріалах цієї справи.

З огляду зазначеного відповідач не погоджується з позовними вимогами Бориспільської міської ради, вважає їх безпідставними та, як наслідок, заперечує проти задоволення останніх.

У відповідь на відзив Бориспільська міська рада, виклавши тотожні змісту позову доводи та обставини, додатково зазначила, що:

-акт обстеження житлово-побутових умов від 21.10.2014 є неналежним доказом у цій справі з огляду на те, що його правовий статус чітко не визначений ані Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», ані Законом України «Про статус депутатів місцевих рад», стосується безпосередньо характеристики, зокрема, житлово-побутових умов, а також втратив свою чинність, оскільки такий акт дійсний лише протягом 6 місяців з дня його складання;

-з огляду на перелік документів, на підставі яких державним реєстратором Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.06.2014, індексний номер 13589122, про реєстрацію за ФОП Бондаренко І.О. права власності на «об`єкт нерухомості», - останнім порушено вимоги пп. 1, 2, 4 ч. 3 ст. 10, ч. 4 ст. 18 та ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та вимоги абз. 2 п. 101, абз. 2 п. 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відтак, за твердженнями позивача, спірне рішення державного реєстратора порушує права та інтереси територіальної громади м. Бориспіль, оскільки згідно останнього здійснено реєстрацію права власності на майно як об`єкт нерухомості, тоді як це майно по своїй суті є тимчасовою спорудою, як наслідок, проведення такої реєстрації суперечить вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що і стало підставою для звернення до суду з означеним позовом.

Крім того Бориспільська міська рада стверджує, що останній з 2017 року було відомо про факт оренди земельної ділянки за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, 5, однак про факт державної реєстрації тимчасової споруди як об`єкта нерухомого майна позивач дізнався лише після звернення 17.08.2023 відповідача до Бориспільської міської ради щодо викупу зазначеної земельної ділянки, після чого й було створено робочу групу та здійснено виїзд для обстеження належного ФОП Бондаренко І.О. торгового павільйону, у зв`язку з чим вважає, що строк на звернення до суду з позовною заявою позивачем не пропущено.

В розрізі доводів відповідача щодо неефективності обраного позивачем способу захисту, останній у відповіді на відзив виклав аналогічні змісту позовної заяви твердження, що ефективним способом захисту в цьому випадку є саме вимога про скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Отже, на думку Бориспільської міської ради, відзив ФОП Бондаренко І.О. не спростовує викладених у позовній заяві доводів, відтак відповідні позовні вимоги належить задовольнити.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, заслухавши заключне слово представника відповідача, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 317, ч. 1, 2 ст. 319, ч. 1 ст. 321, ч. 1, 2 ст. 373 (далі ЦК України) (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Елементом особливої правової охорони землі є норма ч. 2 ст. 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України.

Приписами ч. 1 ст. 375, ч. 1 ст. 376 ЦК України унормовано, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 звернула увагу на те, що ст. 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (п. 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

Самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, необхідно розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки. Поряд з тим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду не слід розглядати як окреме стосовно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, зокрема у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості, що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою (пп. 88-91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

З огляду зазначеного права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим ст. 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження (п. 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

Згідно із ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та, відповідно, має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, ст. 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив`язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку ст. 16 ЦК України, ст. 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України вимагають, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені ст. 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна. А саме відповідно до ч. 3-5 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст. 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Тому належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень ч. 4 ст. 376 ЦК України (пп. 122-124 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

Оскільки положення ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно (аналогічний висновок викладений у п. 125 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

Як випливає зі змісту позовної заяви, Бориспільська міська рада, звертаючись з означеним позовом, посилалася на те, що:

-належний відповідачу торговий павільйон збудований на земельній ділянці з кадастровим номером 3210500000:10:002:0013, що не була відведена для цієї мети, а також без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи;

-у державного реєстратора були відсутні законні підстави для прийняття рішення про державну реєстрацію права власності ФОП Бондаренко І.О. на торговий павільйон, оскільки останній не мав ознак нерухомого майна, усі необхідні документи для реєстрації не були надані, як наслідок, проведення такої реєстрації суперечить вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;

-розміщення на земельній ділянці з кадастровим номером 3210500000:10:002:0013 належного ФОП Бондаренко І.О. торгового павільйону обмежує права Бориспільської міської ради як власника земельної ділянки, оскільки остання у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином.

В розрізі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що у разі, якщо позивач вважає, що торговий павільйон споруджений незаконно і відповідач порушив умови використання земельної ділянки з кадастровим номером 3210500000:10:002:0013, - належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади м. Бориспіль у спірних правовідносинах була би вимога позивача про знесення самочинно побудованого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Натомість позивач у справі обрав неналежний спосіб захисту, звернувшись із позовними вимогами про скасування запису про державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна - торгового павільйону, оскільки задоволення таких вимог не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна та не зумовить відновлення прав власника земельної ділянки у разі їх порушення.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (такий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

Отже, встановивши обставини обрання позивачем неналежного способу захисту, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Водночас обраний позивачем неефективний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду із позовом про захист права із застосуванням належного та ефективного способу захисту.

Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 911/269/19 та від 16.11.2021 у справі № 924/1304/20.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», § 23).

Положеннями ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

При цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 79, 86 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, суд не вважає за необхідне надавати правову оцінку кожному із наведених позивачем доводів в обґрунтування заявлених позовних вимог, а також заперечень відповідача, оскільки встановлені фактичні обставини справи свідчать про обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, що, зі свого боку, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Стосовно ж доводів відповідача про пропуск строку позовної давності щодо заявлених позивачем вимог суд вважає за необхідне вказати, що положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права і факт його порушення або оспорювання, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду клопотання відповідача про застосування передбачених ст. 267 ЦК України наслідків спливу строків позовної давності до вказаних вимог Бориспільської міської ради, у задоволенні яких відмовлено.

Щодо судових витрат суд вважає за доцільне зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, - понесені позивачем судові витрати у цій справі покладаються судом на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Відмовити у задоволенні позовних вимог Бориспільської міської ради до Фізичної особи-підприємця Бондаренко Інни Олексіївни про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна про державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 378392432208 - торгового павільйону загальною площею 21 м2, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 3210500000:10:002:0013, за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, 5.

2.Покласти понесені позивачем судові витрати на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано 29.10.2024.

Суддя П.В.Горбасенко