Рішення

від 22.10.2024 по справі 922/2652/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2024м. ХарківСправа № 922/2652/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Хруслової А.К.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківського квартирно-експлуатаційного управління до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГАТРАНС ІНВЕСТ" провизнання недійсним договору

за участю представників:

позивача - не з`явився;

відповідача - Кутько Г.С.

ВСТАНОВИВ:

Харківське КЕУ звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "МЕГАТРАНС ІНВЕСТ", в якій просить суд визнати недійсним Договір про надання послуг з вивозу твердих побутових відходів від 18.03.2021 №354 укладений між позивача та відповідачем.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.08.2024 відкрито загальне позовне провадження у справі №922/2652/24.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.08.2024 у справі №922/2652/24 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.10.2024 закрито підготовче провадження у справі №922/2652/24 та призначено її до судового розгляду по суті на 15.10.2024 об 11:00 год.

Судове засідання по суті у справі №922/2652/24, призначене на 15.10.2024 об 11:00 год., не відбулося внаслідок технічної несправності, яка виникла в приміщенні Господарського суду Харківської області.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.10.2024 у справі №922/2652/24 повідомлено сторін про те, що судове засідання по суті відбудеться 22.10.2024 о 12:30 год.

Правом на участь представника в судовому засіданні по суті 22.10.2024 позивач не скористався, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа до електронного кабінету Харківського КЕУ в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд".

Присутній у судовому засіданні по суті 22.10.2024 представник відповідача проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та додаткового поданих поясненнях.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Заслухавши вступне слово представника відповідача, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Між КЕВ м. Харків (в подальшому переформоване в Харківське КЕУ, замовник) та ТОВ "МЕГАТРАНС ІНВЕСТ" (виконавець) був укладений Договір про надання послуг з вивозу твердих побутових відходів від 18.03.2021 №1354 (надалі - Договір). Згідно з його умовами виконавець зобов`язався в 2021 році надати послуги код ДК 021:2015 - 90510000-5 "Утилізація сміття та поводження зі сміттям" (вивіз твердих побутових відходів), а замовник - прийняти та оплатити вказані послуги. Кількість та найменування послуги вказано в Специфікації (Додаток №1 до Договору), загальна кількість послуг складає 4.899,439 куб. м (Додаток №2 до Договору), які є невід`ємними додатками до Договору. Місце надання послуг: 61024, Харківська область м. Харків та Харківська область на об`єктах в зоні відповідальності КЕВ м. Харків, згідно з Додатком №2 до Договору.

Згідно з пунктом 3.1. Договору ціна без ПДВ становить - 636.927,07 грн, ПДВ 20% - 127.385,41 грн. Ціна цього Договору з ПДВ - 764.312,48 грн, в т.ч.: за рахунок бюджетних коштів - 762.686,96 грн; за рахунок відшкодування від суб`єктів господарювання - 1.625,52 грн.

У відповідності до пункту 5.1. Договору строк (термін) надання послуг з дати підписання договору до 31.12.2021.

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків - до їх повного виконання (пункт 10.1. Договору).

У 2022 році Аудиторською групою Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту оцінено діяльність КЕВ м. Харків щодо використання фінансових та матеріальних ресурсів, стану функціонування системи внутрішнього контролю за період з 01.04.2017 по 31.12.2021 за результатами якої був складений Аудиторський звіт від 17.02.2022 №535/31/4.

За результатами проведеного аудиту встановлено неправомірне укладення в період 2019-2021 КЕВ м. Харків договорів із ТОВ "МЕГАТРАНС ІНВЕСТ", яке не визначене належним чином виконавцем послуг з вивезення побутових відходів на території м. Харкова та Харківської області, що є порушенням вимог Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Закону України "Про відходи" та оплату зазначених послуг за тарифами, які перевищували встановлені органом місцевого самоврядування тарифів.

У 2024 році Харківське КЕУ звернулося до ТОВ "МЕГАТРАНС ІНВЕСТ" із листом від 12.03.2024 №583/1112, в якому повідомило про те, що оскільки ТОВ "МЕГАТРАНС ІНВЕСТ" не був визначений виконавцем послуг з вивезення побутових відходів на території міста Харкова та Харківської області на період дії Договору, то у КЕВ м. Харків були відсутні правові підстави для укладення договору на отримання послуг з вивозу твердих побутових відходів. Таке порушення призвело до зайвих витрат бюджетних коштів на оплату зазначених послуг за тарифами, які перевищували встановлені органом місцевого самоврядування тарифів на загальну суму 557,38 тис. грн. У зв`язку з чим Харківське КЕУ просило вирішити питання щодо повернення зайве витрачених бюджетних коштів на оплату зазначених послуг.

У відповідь на вказаний лист ТОВ "МЕГАТРАНС ІНВЕСТ" повідомило, що останній має всі правові підстави для укладення договорів зі споживачами на надання послуг з вивезення побутових відходів з територій об`єктів їх утворення в місті Харкові та Харківської області, на яких не визначено виконавців послуг з вивезення побутових відходів у порядку, передбаченому чинним законодавством України, в т.ч. з Харківським КЕУ (за результатами проведених відкритих торгів).

Такі обставини на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом вжиття наведених у позові способів захисту права.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що з наданих позивачем документів неможливо встановити дійсне місце надання послуг за Договором з метою визначення конкретного органу місцевого самоврядування, який мав би на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, визначити виконавця послуг з вивезення побутових відходів на відповідній території. При цьому суб`єкт господарювання набуває статусу виконавця послуг з вивезення побутових відходів для вичерпно визначених джерел (об`єктів) утворення побутових відходів після його визначення таким виконавцем органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах. Харківська міська рада (орган місцевого самоврядування) не визначала на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не затверджувала виконавця (виконавців) послуг з вивезення побутових відходів для таких інших об`єктів утворення побутових відходів, як підприємства, установи та організації. Таким чином, визначений Харківською міською радою, на підставі відповідного рішення від 22.04.2020 №248, статус виконавців послуг з вивезення побутових відходів у місті Харкові, діє на певній (визначеній нею) території і стосується чітко і вичерпно визначених об`єктів утворення побутових відходів, якими є багатоквартирні та одноквартирні житлові будинки. Крім того останній зазначає, що на територіях та для об`єктів утворення побутових відходів, для яких орган місцевого самоврядування не визначив на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не затвердив виконавця (виконавців) послуг з вивезення побутових відходів, чинним законодавством у сфері поводження з відходам не забороняється надання послуг з вивезення побутових відходів суб`єктами господарювання, юридичними та фізичними особами-підприємцями, якщо вони зареєстровані у встановленому законом порядку для цього виду діяльності, мають відповідний КВЕД - 38.11 (збирання безпечних відходів), а також мають укладені договори про надання послуг з перероблення та захоронення побутових відходів із суб`єктами господарювання, що надають такі послуги. Також зазначає, про те, що оскільки Харківське КЕУ відноситься до категорії підприємства, установи та організації, а Харківська міська рада у встановленому законодавством порядку не визначала виконавця для такої категорії об`єктів утворення побутових відходів відсутні підстави для розповсюдження сфери правового регулювання рішеннями Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.12.2011 №940 та від 22.04.2020 №248 на спірні правовідносини за участі сторін цієї справи. Окрім цього, позивачем заявлена вимога лише про визнання недійсним спірного Договору, який повністю виконаний сторонами, без вимоги про застосування наслідків його недійсності, що не є ефективним способом захисту, бо не тільки призводить до поновлення майнових прав позивача, а й навіть більше того суттєво погіршить його становище.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач, обґрунтовуючи позов невідповідністю укладеного з відповідачем Договору положенням статі 203 ЦК України та Законів України "Про житлово-комунальні послуги", "Про відходи", заявив вимогу про визнання спірного правочину недійсним. При цьому, жодних посилань на конкретні статті Законів України "Про житлово-комунальні послуги", "Про відходи" позивач у позовній заяві не навів.

Суд вважає за необхідне зауважити, що положення частини другої статті 16 ЦК України та стаття 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб`єктний склад у судовому процесі. Позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, суб`єктний склад цих конкретних спірних правовідносин, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Верховний Суд у постанові від 26.01.2022 у справі №917/2041/20 зазначив, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а не ілюзорних та абстрактних, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

Під час розгляду справи суд має перевірити вищевказане у розрізі доводів та доказів як позивачів так і відповідачів, з огляду на тягар доказування, ураховуючи принцип змагальності та диспозитивності, завдань господарського судочинства в цілому.

Слід також зауважити, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що оцінюючи належність обраного позивачем (прокурором) способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, суд зауважує, що двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами.

Тобто, при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Відповідно до статей 215, 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога має бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Так, позивач стверджує, що обраний ним спосіб захисту своїх порушених прав шляхом визнання недійсним спірного Договору є належним та ефективним способом захисту. Окрім цього, з наданих пояснень представників сторін під час розгляду даної справи судом встановлено, що оспорюваний позивачем Договір виконаний відповідачем у повному обсязі. Жодних зауважень щодо наданих відповідачем послуг у позивача під час дії даного Договору не виникло. Дана обставини також підтверджується наданими відповідачем актами здачі-приймання робіт (наданих послуг) за Договором, котрі підписані сторонами без будь-яких зауважень. Надані відповідачем послуги були повністю сплачені позивачем.

Об`єднана палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 сформувала висновок про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Проте, вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину позивачем не заявлена, виходячи з чого суд вважає, що Харківським КЕУ обраний не ефективний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови у задоволені позову.

Оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 , від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц), це в свою чергу, виключає як необхідність надання судом оцінки будь-яким іншим аргументам сторін, так і необхідність подальшого дослідження підстав для визнання недійсним спірного Договору.

Суд зазначає, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом (частини перша, друга статті 13 ГПК України).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення ЄСПЛ "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

З урахуванням викладеного, судом вжиті всі можливі заходи для надання учасникам справи часу для реалізації ними своїх процесуальних прав, передбачених ГПК України, в тому числі, права на висловлення (викладення шляхом надіслання на поштову/електронну адреси суду) своєї позиції щодо поданих учасниками справи заяв по суті спору, доказів та аргументів.

Відповідно до вимог частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 74 ГПК України).

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням встановлених обставин цієї справи, наведених вище правових позицій Верховного Суду, визнання недійсним спірного договору не відновить порушені інтереси позивача, а тому обраний спосіб захисту шляхом визнання виконаного Договору без поєднання з вимогою про застосування наслідків недійсності такого правочину є неефективним, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. У зв`язку з чим, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2.422,40 грн залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Витрати зі сплати судового збору залишити за Харківським квартирно-експлуатаційним управлінням.

Рішення господарського суду набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "29" жовтня 2024 р.

СуддяН.С. Добреля