Ухвала

від 22.10.2024 по справі 807/2322/15

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про встановлення нового строку подання звіту

22 жовтня 2024 рокум. Ужгород№ 807/2322/15

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ващиліна Р.О., суддів Дору Ю.Ю., Плеханової З.Б.

при секретарі судового засідання Павловій О.В.

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача 2 - Гончарук В.В.,

представника відповідача 4 - Пронь Д.С.,

представники відповідача 1, 3 - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні звіт Державної служби України з питань праці про виконання судового рішення в адміністративній справі №807/2322/15 за позовом ОСОБА_1 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, Управління Держпраці у Закарпатській області, Державної інспекції України з питань праці, Державної служби України з питань праці про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, Управління Держпраці у Закарпатській області, Державної інспекції України з питань праці, Державної служби України з питань праці, в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 №262-К "Про звільнення ОСОБА_1 "; 2) поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області та зобов`язати відповідача внести до його трудової книжки запис, що відповідає прийнятому судом рішенню; 3) стягнути з Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, Державної інспекції України з питань праці або їх правонаступників на користь ОСОБА_1 середній заробіток з врахуванням індексації нарахованої суми за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2019 адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області, Управління Держпраці у Закарпатській області, Державної інспекції України з питань праці, Державної служби України з питань праці про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, визнання протиправними дій та бездіяльності задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної інспекції України з питань праці від 28.10.2015 року за №262-К «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області з 30 жовтня 2015 року. Стягнуто з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 287813,96 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року у справі №807/2322/15 змінено в частині мотивів. Скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року у справі №807/2322/15 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області та ухвалено в цій частині нове рішення. Поновлено ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області з 30 жовтня 2015 року та зобов`язано Управління Держпраці у Закарпатській області вжити заходів щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду. В решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 807/2322/15 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 23.09.2021 касаційні скарги ОСОБА_1 , Державної служби України з питань праці, Управління Держпраці у Закарпатській області задоволено частково. Скасовано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області з 30 жовтня 2015 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, на посаді начальника Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області з 30 жовтня 2015 року та зобов`язання Управління Держпраці у Закарпатській області вжити заходів щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду. В цій частині ухвалено нове рішення, яким поновлено ОСОБА_1 в Управлінні Держпраці у Закарпатській області на посаді рівнозначній тій, з якої ОСОБА_1 звільнено на підставі наказу Державної інспекції України з питань праці від 28 жовтня 2015 року №262-К.

16 квітня 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) подав до Закарпатського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" заяву в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просив визнати протиправною бездіяльність Державної служби України з питань праці щодо недопуску ОСОБА_1 до виконання трудової функції начальника Управління Держпраці у Закарпатській області та ухвалити по даному факту передбачене законом рішення.

Подану заяву аргументував тим, що 02 квітня 2024 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було закінчено виконавче провадження за виконавчим листом Закарпатського окружного адміністративного суду №807/2322/15/2021 з мотивів виконання рішення суду боржником. На підтвердження вказаного Державна служба України з питань праці надала наказ від 28.03.2024, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Управління Держпраці у Закарпатській області. Поряд з цим, територіальний підрозділ органу Держпраці України активно створює перепони для не допуску його до роботи шляхом не виділення йому робочого місця та не визначення його посадових обов`язків. Більше того, з 09 квітня 2024 року Голова комісії з ліквідації Управління Держпраці у Закарпатській області видав наказ, відповідно до якого позивача було визнано таким, що перебуває у простої.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої в порядку ст. 383 КАС України, було відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2024 ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року у справі №807/2322/15 скасовано та прийнято нову постанову, якою заяву ОСОБА_1 , подану в порядку статті 383 КАС України, задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної служби України з питань праці щодо недопуску ОСОБА_1 до виконання трудових обов`язків начальника Управління Держпраці у Закарпатській області. Зобов`язано Державну служби України з питань праці вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при поновленні ОСОБА_1 в Управлінні Держпраці у Закарпатській області на посаді рівнозначній тій, з якої ОСОБА_1 звільнено на підставі наказу Державної інспекції України з питань праці від 28 жовтня 2015 року №262-К. Встановлено Державній службі України з питань праці десятиденний строк з дня отримання (вручення) копії цієї постанови для подання до суду першої інстанції доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення.

Приймаючи таке рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що при поновленні працівника на роботі роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. Водночас, поновлення на роботі має бути реальним, тобто з відновленням трудових відносин між працівником і роботодавцем, що, виходячи зі змісту трудового договору та порядку його укладення, передбачає не лише винесення наказу про поновлення працівника на роботі, але і фактичний допуск його до роботи, виконання працівником своїх службових (посадових) обов`язків, а роботодавцем - обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату. Отже, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2024 15 липня 2024 року представник Державної служби України з питань праці подав до Закарпатського окружного адміністративного суду через особистий електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд" заяву про виконання ухвали суду, в якій повідомив, що наказом Держпраці від 28.03.2024 №12-кт "Про виконання рішення суду" ОСОБА_1 поновлено в Управлінні Держпраці у Закарпатській області на посаді, рівнозначній тій, з якої його було звільнено, а саме: начальника Управління. З таким наказом позивач ознайомився та був фактично допущений до роботи, однак наказом Голови комісії з ліквідації Управління ОСОБА_2 від 09.04.2024 №2-К був відправлений у простій. Хоча рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.06.2024 у справі №260/3306/24, такий наказ було скасовано, однак воно оскаржено в апеляційному порядку та не набрало законної сили. Звертає увагу суду на те, що виконавче провадження з примусового виконання рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі було закінчено. Зауважує, що роботодавцем позивача є Управління Держпраці в Закарпатській області, яке й повинно забезпечити нарахування відповідних коштів (заробітної плати). Однак ОСОБА_1 відмовляється отримувати нараховані кошти, оскільки вважає, що роботодавцем по відношенню до нього є саме Державна служба України з питань праці.

Поданий Державною службою України з питань праці звіт розглянутий судом після повернення матеріалів адміністративної справи №807/2322/15 до Закарпатського окружного адміністративного суду від суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні 22 жовтня 2024 року позивач проти прийняття звіту заперечив, оскільки вважає, що рішення суду залишається не виконаним.

Представник Державної служби України з питань праці в засіданні суду наголосив на тому, що рішення суду в частині поновлення позивача на посаді виконано належним чином в межах наявних в Державної служби повноважень. Вважає, що питання забезпечення ОСОБА_3 робочим місцем, внесення відповідних записів до трудової книжки та виплати йому заробітної плати не відноситься до повноважень Державної служби України з питань праці, а повинно забезпечуватися Управлінням Держпраці у Закарпатській області.

Представник Управління Держпраці у Закарпатській області в судовому засіданні 22 жовтня 2024 року пояснила неможливість забезпечення позивача робочим місцем відсутністю такого, що пов`язане з перебуванням Управління в процесі припинення. Окрім того, підтвердила твердження позивача про не внесення запису про поновлення на роботі до його трудової книжки та пояснила таке необхідністю часу для проведення відповідних консультацій з Державною службою України з питань праці.

Розглянувши звіт Державної служби України з питань праці про виконання рішення суду по справі, судом встановлено наступне.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Зазначене положення Конституції України кореспондується з норами ст.ст. 14, 370 КАС України, відповідно до яких судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Таким чином, своєчасне виконання рішення суду гарантує захист прав та свобод особи і є одним із показників утвердження принципу верховенства права у державі.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2024 визнано протиправною бездіяльність Державної служби України з питань праці щодо недопуску ОСОБА_1 до виконання трудових обов`язків начальника Управління Держпраці у Закарпатській області. Зобов`язано Державну служби України з питань праці вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при поновленні ОСОБА_1 в Управлінні Держпраці у Закарпатській області на посаді рівнозначній тій, з якої ОСОБА_1 звільнено на підставі наказу Державної інспекції України з питань праці від 28 жовтня 2015 року №262-К. Встановлено Державній службі України з питань праці десятиденний строк з дня отримання (вручення) копії цієї постанови для подання до суду першої інстанції доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судового рішення.

В поданому до суду на виконання вищезазначеної постанови звіті Державна служба України з питань праці не надала жодних нових доказів вчинення заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при поновленні ОСОБА_1 в Управлінні Держпраці у Закарпатській області на посаді рівнозначній тій, з якої ОСОБА_1 звільнено на підставі наказу Державної інспекції України з питань праці від 28 жовтня 2015 року №262-К.

Так, суд вважає, що посилання відповідача 4 на наказ Державної служби України з питань праці від 28.03.2024 №12-кт таким доказом вважатися не може, оскільки не підтверджує фактичного допуску ОСОБА_1 до роботи та надання можливості виконання своїх посадових обов`язків, на що було звернуто увагу судом апеляційної інстанції.

При розумінні роботи, як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

Суд зазначає, що поновлення на роботі має бути реальним, тобто з відновленням трудових відносин між працівником і роботодавцем, що, виходячи зі змісту трудового договору та порядку його укладення, передбачає не лише винесення наказу про поновлення працівника на роботі, але і фактичний допуск його до роботи, виконання працівником своїх службових (посадових) обов`язків, а роботодавцем - обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату.

Відповідно до ст. 29 Кодексу законів про працю України, до початку роботи роботодавець зобов`язаний в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника, в тому числі, про місце роботи (інформація про роботодавця, у тому числі його місцезнаходження), трудову функцію, яку зобов`язаний виконувати працівник (посада та перелік посадових обов`язків), дату початку виконання роботи; визначене робоче місце, забезпечення необхідними для роботи засобами.

Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Указаний висновок викладений Верховним Суд у постановах від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 21 жовтня 2021 року у справі № 826/2778/14.

В спірних правовідносинах ОСОБА_1 фактично до роботи допущений не був, оскільки не забезпечений робочим місцем та не виконує свої посадові обов`язки з незалежних від нього причин, що сторонами визнається.

При цьому суд відхиляє посилання відповідачів на перебування Управління Держпраці у Закарпатській області в процесі припинення, оскільки вказана обставина не виключає обов`язку роботодавця вчинити всі необхідні дії для поновлення на роботі незаконно звільненого працівника на виконання рішення суду.

Окрім того, суд враховує положення ст. 48 Кодексу законів про працю України, які встановлюють обов`язок роботодавця на вимогу працівника вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.

Згідно п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 (далі - Інструкція), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до п. 2.5 Інструкції, з кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці.

П. 2.10 Інструкції передбачено, що у разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення.

Незважаючи на законодавчо врегульований порядок внесення записів до трудової книжки працівника, відповідачі відповідних дій після винесення наказу про поновлення на роботі протиправно не вчинили. При цьому суд вважає безпідставними посилання представника відповідача 2 на необхідність проведення з цього приводу консультацій з Державною службою України з питань праці, оскільки механізм внесення відповідних записів до трудової книжки працівника врегульований законодавчо.

Що стосується поданого відповідачем 4 звіту в частині виплати ОСОБА_1 заробітної плати, суд такий приймає з огляду на надані пояснення та докази, зокрема те, що Управління Держпраці в Закарпатській області здійснює нарахування заробітної плати позивачу, однак депонує таку на відкритому казначейському рахунку з огляду на відмову позивачем отримувати нараховані кошти.

Отже, судом встановлено, що відповідачами не надано доказів повного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді всупереч постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2024.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 КАС України, за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, з вказаних законодавчих положень вбачається, що судом можуть бути вжиті заходи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а саме: у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу, відповідальну за виконання рішення суду.

Приписи процесуального законодавства щодо накладення на суб`єкта владних повноважень штрафу за невиконання рішення або неподання звіту не є імперативними, а дозволяють суду діяти на власний розсуд з урахуванням конкретних обставин, тривалості такої бездіяльності та ступеню завданої інтересам позивача шкоди.

Специфіка застосування штрафної санкції полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення у строк, встановлений судом, та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює.

Разом з тим, дослідивши поданий Державною службою України з питань праці звіт та доводи представників відповідачів, суд дійшов висновку про необхідність встановлення відповідачу нового строку для подання звіту. Суд вважає, що зазначена міра судового контролю наразі буде достатньою для забезпечення виконання рішення суду.

Поряд з цим, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідачів на те, що тривале ухилення від виконання рішення суду, яке набрало законної сили, в подальшому буде розцінено судом як порушення норм Конституції України та неповага до авторитету судової влади, з огляду на що суд буде змушений застосувати інші, передбачені ст. 382 КАС України, заходи судового контролю, зокрема, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Тому враховуючи те, що рішення у даній справі залишається невиконаним, суд встановлює Державній службі України з питань праці новий строк для подання звіту про виконання рішення суду, а саме: 30 днів з дати отримання цієї ухвали.

Керуючись ст. ст. 241, 243, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Визнати поданий Державною службою України з питань праці звіт таким, що не підтверджує належне виконання рішення суду у справі №807/2322/15.

2. Встановити Державній службі України з питань праці новий строк для подання звіту про виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2024 у справі №807/2322/15, а саме: 30 днів з дати отримання цієї ухвали.

3. Зобов`язати Державну службу України з питань праці надати докази внесення відомостей про поновлення ОСОБА_1 на роботі до його трудової книжки або вчинення дій щодо внесення такого запису.

4. Зобов`язати Державну службу України з питань праці надати докази вчинення дій щодо забезпечення ОСОБА_1 робочим місцем на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2024.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.

Головуючий суддя Судді Р.О. Ващилін Ю.Ю. Дору З.Б. Плеханова