Постанова

від 29.10.2024 по справі 183/1018/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7580/24 Справа № 183/1018/23 Суддя у 1-й інстанції - Дубовенко І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Барильської А.П.

суддів Макарова М.О., Пищиди М.М.

секретар судового засідання Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Новомосковського міськрайонногосуду Дніпропетровськоїобласті від31травня 2024року посправі запозовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про встановлення факту, визнання права власності в порядку спадкування та стягнення недоотриманої спадкодавцем пенсії, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про встановлення факту, визнання права власності в порядку спадкування та стягнення недоотриманої спадкодавцем пенсії.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона є спадкоємцем першої черги за законом після смерті її батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка зазначає, що з жовтня 2017 року її батькові було припинено виплату пенсії.

Після смерті батька, вона у січні 2022 року звернулася до відповідача з заявою про отримання суми неодержаної її батьком пенсії, у виплаті якої їй було відмовлено.

Підставою звернення до суду вказує на те, що вона, як спадкоємець першої черги за законом, який постійно проживав зі спадкодавцем є такою, що прийняла спадщину після смерті батька.

Враховуючи викладене, позивачка просила встановити факт спільного проживання зі спадкодавцем на час його смерті, визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 на пенсію, яка була призначена йому за життя, однак не виплачена та стягнути цю пенсію на її користь.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2024 року позовні вимоги задоволено частково, а саме, встановлено факт, що ОСОБА_1 постійно проживала зі спадкодавцем ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на недоотриману ним за життя пенсію за період з 01 листопада 2017 року по 07 серпня 2021 року та стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти, набуті в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , у вигляді недоотриманої пенсії за період з 01 листопада 2017 року по 07 серпня 2021 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що не нараховані за життя суми пенсії, не можуть увійти до складу спадщини. Крім того, апелянт вказує на те, що дана справа не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 .

Встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 59 років в місті Кадіївка Луганської області, про що 17 вересня 2021 року складений відповідний актовий запис №116.

Факт смерті ОСОБА_2 встановлений рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 08 вересня 2021 року.

21 січня 2022 року ГУ ПФУ в Луганській області Галдіній Діані повідомлено, що її заява щодо виплати недоодержаної пенсії померлого батька ОСОБА_2 розглянута та зазначено, що підстав для виплати недоодержаної пенсії відсутні у зв`язку з тим, що згідно бази даних пенсіонерів силових структур ОСОБА_2 перебував на обліку в ГУ ПФУ в Луганській області як отримувач пенсії за вислугу років, знятий з обліку у зв`язку зі смертю. Останній місяць нарахування та виплати пенсії жовтень 2017 року. За результатами сформованої пенсійної справи, адреса проживання ОСОБА_2 зазначена: АДРЕСА_2 , зареєстрований за паспортом: АДРЕСА_3 . З наданої ОСОБА_1 довідки про реєстрацію її, як внутрішньо переміщеної особи, від 26 листопада 2011 року позивачка зареєстрована по АДРЕСА_4 . Через те, що підтвердити факт проживання ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_2 відсутня можливість, підстави для виплати недоодержаної пенсії відсутні.

28 жовтня 2023 року Перша Новомосковська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області повідомила, що спадкова справа після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 не заводилась.

З електронної пенсійної справи № 1203000856 пенсіонера ОСОБА_2 вбачається, що він перебував на обліку в ГУ ПФУ в Луганській області з 22 грудня 2007 року, вид пенсії за вислугу років, дата призначення 01 січня 2008 року, орган призначення МВС. Останнє нарахування та виплата пенсіонерові пенсійних виплат жовтень 2017 року в розмірі 1911,81 грн.; в січня 2022 року 11895 грн. допомога на поховання.

Рішенням суду у справі 642/6016/21 про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , показаннями ОСОБА_1 , допитаної в судовому засіданні як свідка, а також сукупністю її звернень до ГУ ПФУ в Луганській області після смерті ОСОБА_2 підтверджується факт спільного її проживання з батьком на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині встановлення факту, що позивачка постійно проживала зі спадкодавцем ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини, визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом на недоотриману за життя батька пенсію та стягнення на її користь грошових коштів, набутих в порядку спадкування за законом після смерті батька, у вигляді недоотриманої пенсії, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з вимогами частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи чинних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 315 ЦК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення, у тому числі, відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.

Статтею 41 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 386 ЦК України встановлені засади захисту права власності та передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до положень статей 1216,1218,1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Згідно зі статті 1261 ЦК України спадкоємцями за законом першої черги є діти спадкодавця та той з подружжя, хто його пережив, батьки.

За правилами частини 3 статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до частини 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За приписами статті 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Керуючись вказаними нормами закону, а також встановивши, що позивачка належить до спадкоємців за законом першої черги після свого батька, інших спадкоємців за законом чи заповітом не встановлено, а також те, що на час відкриття спадщини вона проживала разом з померлим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання за позивачкою права власності на недоотриману пенсію після померлого батька ОСОБА_2 ..

При цьому, вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення на користь позивачки неодержаної ОСОБА_2 за життя пенсії, яка після його смерті увійшла до спадкового майна, суд вірно виходив з наступного.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(Конвенцію ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 7 листопада 2014 року затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, відповідно до якого у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Відповідно до пункту 3 цієї Постанови територіальні органи Пенсійного фонду України зобов`язані керуватись положеннями статтею 49 вказаного Закону - припиняти виплату пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду за наявності вищевказаних підстав. Відсутність зазначеного рішення свідчить, що нараховані суми пенсії повинні виплачуватися.

Статтею 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

У постанові Верховного Суду у справі № 802/402/18 від 03 травня 2018 року зазначено, що пенсія особи є її приватною власністю й припинення її та невиплата не у спосіб, передбачений Законом, є втручанням в право людини на власність, а також встановлені судом обставини щодо відсутності вини пенсіонера у неотриманні пенсії та припинення такої виплати внаслідок бойових дій на території Луганської області за відсутності інших підстав припинення, тому вказано, що позивач як дружина померлого до спливу шестимісячного строку (ст. 52 Закону) має право на виплату недоотриманої пенсії за минулий час без обмежень будь-яким строком.

Суд вірно зазначив, що положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме: за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Рішення щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2 на інших підставах відповідачем не надано.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було.

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи наведено у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року «Про забезпечення праві свобод внутрішньо переміщених осіб» (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

У статті 2 цього Закону зазначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Відповідно до статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Жодним законом України не визначено такої підстави для припинення пенсії, як відсутність у особи її реєстрації, як внутрішньо переміщеної особи, не підтвердження місця фактичного проживання.

Обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Відповідно до статті 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Отже, сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, увійшла до складу спадщини та позивачка як спадкоємець має право на виплату відповідної суми.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спадкодавець ОСОБА_2 мав право на нарахування та виплату пенсії за вищезазначений період (з листопада 2017 року по 07 серпня 2021 року) незалежно від звернення до Головного управління Пенсійного Фонду України в Луганській області та надання чи не надання довідки внутрішньо переміщеної особи, чи не підтвердження місця фактичного проживання.

При цьому, суд вірно звернув увагу на той факт, що рішення про припинення йому таких виплат не приймалось.

Встановивши вказані обставини справи, зокрема той факт, що виплату пенсії ОСОБА_2 було призупинено з 01 листопада 2017 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про визнання за позивачкою права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , на недоотриману ним за життя пенсію підлягають задоволенню за період з 01 листопада 2017 року по 07 серпня 2021 року.

Доводи апелянта в скарзі про те, що не нараховані за життя суми пенсії, не можуть увійти до складу спадщини, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на те, що недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується, як пенсія, членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.

Твердження апелянта про те, що заявлений позивачкою спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, колегією суддів до уваги не приймаються, з огляду на наступне.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Для розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формальних критеріїв - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин і предмета спору. Для правильного вирішення питання про юрисдикцію суду визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта (інших суб`єктів), а останній (останні), відповідно, зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

Отже, у публічно-правовому спорі сторони правовідносин не є рівноправними: одна зі сторін - суб`єкт владних повноважень виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Зазначені функції суб`єкт владних повноважень має виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частиним 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, а не тільки із суб`єктного складу сторін.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позов подано з метою захисту спадкових прав, оскільки предметом заявлених позовних вимог є виплата не отриманих батьком позивачки за життя пенсії, які не стосуються порядку їх нарахування.

Тобто правовідносини між сторонами не є публічно-правовими.

Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області залишити без задоволення.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набираєзаконної силиз дняїї прийняття,але можебути оскарженав касаційномупорядку безпосередньодо ВерховногоСуду протягомтридцяти днівз дняскладання повногосудового рішення.

Повний текст постанови складений 30 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя А.П. Барильська

Судді М.О. Макаров

М.М. Пищида