Постанова

від 28.10.2024 по справі 260/9749/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/9749/23 пров. № А/857/410/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівБруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської обл. в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській обл. на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.12.2023р. про повернення позовної заяви в адміністративній справі за позовом керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської обл. в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській обл. до Перечинської районної спілки споживчих товариств про зобов`язання привести захисні споруди в стан повної готовності (суддя суду І інстанції: ОСОБА_1 ; час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 01.12.2023р. м.Ужгород),-

В С Т А Н О В И В:

Оскаржуваною ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.12.2023р. позовну заяву керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської обл. в інтересах держави в особі Головного управління /ГУ/ Державної служби України з надзвичайних ситуацій /ДСНС/ у Закарпатській обл. до Перечинської районної спілки споживчих товариств /РССТ/ про зобов`язання привести захисні споруди в стан повної готовності, фактично повернуто на підставі п.7 ч.4 ст.169 КАС України позивачу (а.с.46-51).

Не погодившись із винесеним рішенням суду, його оскаржив керівник Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської обл., діючий в інтересах держави в особі ГУ ДСНС у Закарпатській обл., який покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с.54-69).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідно до вимог діючого законодавства саме органи ДСНС здійснюють контроль за готовністю захисних споруд до використання за призначенням, тому саме в інтересах ГУ ДСНС в Закарпатській обл. прокуратурою подано розглядуваний позов.

Наголошує, що Законом України № 2655-IX від 06.10.2022р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності» внесені зміни до п.48 ч.2 ст.17-1 Кодексу цивільного захисту /КЦЗ/ України, якими передбачено право центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та його територіальних органів, звертатися до адміністративного суду з інших підстав, визначених законом.

Таким чином, законодавцем розширено повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, щодо звернення до адміністративного суду та закріплено право на звернення з позовами з інших підстав, окрім тих, що прямо визначені п.48.

Судова практика суду касаційної інстанції, що врахована судом під час прийняття процесуального рішення про повернення позовної заяви прокурора, побудована на попередньому законодавстві та не враховує останніх законодавчих змін.

Відповідач Перечинська РССТ скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.117-123).

Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311, ч.2 ст.312 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як слідує із матеріалів справи, 13.03.2023р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) керівник Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської обл. в інтересах держави в особі ГУ ДСНС у Закарпатській обл. звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив зобов`язати відповідача Перечинську РССТ привести у стан готовності захисні споруди протирадіаційні укриття №№ 26403, 26404, що розташовані за адресою: Закарпатська обл., м.Перечин, пл.Народна, 19, з метою використання їх за призначенням у відповідності до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затв. наказом Міністерства внутрішніх справ /МВС/ України № 579 від 09.07.2018р. (а.с.2-18).

Постановляючи спірну ухвалу та повертаючи позовну заяву прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що діючим законодавством передбачено право ДСНС, як суб`єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування (п.48 ст.17-1 КЦЗ України).

Норми КЦЗ України не передбачає повноважень ГУ ДСНС у Закарпатській обл. на звернення до суду із заявленими позовними вимогами у якості позивача, через що прокурором визначено орган, в особі якого він звернувся до суду з цим позовом, який не має права на звернення до суду з ним.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду у постанові від 03.08.2023р. у справі № 260/4120/22.

Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними та обґрунтованими, виходячи з наступного.

Ключовим питання у цій справі є наявність або відсутність у керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської обл. права на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі ГУ ДСНС у Закарпатській обл. до Перечинської районної спілки споживчих товариств.

Відповідно до п.3 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка серед іншого, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст.46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з частинами третьою-п`ятою ст.53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.

Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999р. № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Отже, системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Пунктом 2 ч.1 ст.2 Закону України № 1697-VII від 14.10.2014р. «Про прокуратуру» визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із ч.3 ст.23 вказаного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

(2) у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25.04.2018р. у справі № 806/1000/17, від 19.07.2018р. у справі № 822/1169/17, від 13.05.2021р. у справі № 806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі № 826/13768/16, від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18.

Своє право на звернення до суду з цим позовом керівник Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської обл. обґрунтовує бездіяльністю ГУ ДСНС у Закарпатській обл., яка полягає у невжитті уповноваженим органом належних заходів щодо зобов`язання балансоутримувача привести захисну споруду в стан готовності до використання.

Тобто, у позовній заяві прокурор зазначив, що суб`єктом владних повноважень, який мав би бути позивачем у цій справі, є ГУ ДСНС у Закарпатській обл. Але, з огляду на його бездіяльність, інтереси держави ним не захищаються, у зв`язку із чим з цим позовом звертається саме прокурор.

З огляду на зазначене, колегія суддів враховує таке.

У позовній заяві, яку подав прокурор, він визначив, що підставою пред`явлення цього позову є саме бездіяльність органу державної влади (ГУ ДСНС у Закарпатській обл.) у здійсненні своїх функцій, а тому саме в інтересах ГУ ДСНС у Закарпатській обл. як позивача у цій справі прокурор подав позов.

У контексті наведеного варто з`ясувати, чи наділений ГУ ДСНС у Закарпатській обл. належним обсягом компетенції щоб набути повноваження позивача у цій справі.

Відповідно до ч.8 ст.32 КЦЗ України утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб`єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.

Контроль за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, спільно з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими державними адміністраціями (ч.15 ст.32 КЦЗ України).

Згідно із п.3 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затв. постановою КМ України № 138 від 10.03.2017р., балансоутримувач захисної споруди - власник захисної споруди або юридична особа, яка утримує її на балансі.

Утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами (п.9 Порядку № 138).

Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями (п.12 Порядку № 138).

Вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту затверджені наказом МВС України № 579 від 09.07.2018р.

Споруди фонду захисних споруд мають утримуватися та експлуатуватися у стані, що дозволяє привести їх у готовність до використання за призначенням у визначені законодавством терміни (п.1 розділу ІІ Наказу № 579). Споруди фонду захисних споруд, їх комунікації, інженерні мережі, інженерне та спеціальне обладнання, системи життєзабезпечення (далі - обладнання споруд фонду захисних споруд) мають утримуватися в належному технічному стані. Утримання та експлуатація обладнання споруд фонду захисних споруд здійснюються згідно з вимогами і рекомендаціями, визначеними технічною документацією на них, а також відповідними нормами і правилами (п.7 розділу ІІ Наказу № 579).

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затв. постановою КМ України № 1052 від 16.12.2015р., встановлено, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

Згідно із п.3 Положення № 1052 основними завданнями ДСНС є:

1) реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності;

2) здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб.

Відповідно до п.4 Положення № 1052 ДСНС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема:

здійснює заходи щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення їх обліку, забезпечує разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями здійснення контролю за готовністю зазначених споруд до використання за призначенням;

здійснює заходи щодо впровадження інженерно-технічних заходів цивільного захисту, готує пропозиції щодо віднесення населених пунктів та об`єктів національної економіки до груп (категорій) із цивільного захисту;

організовує і здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законів та інших нормативно-правових актів з питань техногенної та пожежної безпеки, цивільного захисту міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, суб`єктами господарювання;

складає акти перевірок, видає приписи, постанови, розпорядження про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, а в разі встановлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей, звертається безпосередньо та через територіальні органи до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту;

застосовує адміністративно-господарські санкції за порушення вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки.

Законом України № 2228-IX від 21.04.2021р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту» із КЦЗ України виключено ст.67 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки».

Одночасно, вказаним Законом КЦЗ України доповнено статтею 17-1 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту», згідно із пунктами 16, 48, 51 якої такий суб`єкт владних повноважень:

реалізує державну політику з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд;

звертається до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей;

перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти.

Тобто, на основі указаного висновується, що законодавством передбачено право ДСНС, як суб`єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування (п.48 ст.17-1 КЦЗ України).

Звідси, на підставі аналізу зазначених норм законодавства суд апеляційної інстанції констатує, що КЦЗ України не передбачає повноважень ГУ ДСНС у Закарпатській обл. на звернення до суду із заявленими позовними вимогами у якості позивача.

Тому, прокурором у цій позовній заяві визначено орган, в особі якого він звернувся до суду з цим позовом, який не має права на звернення до суду з ним.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 03.08.2023р. у справі № 260/4120/22, від 05.09.2023р. у справі № 260/4044/22, від 21.12.2023р. у справі № 400/4238/22.

У частині доводів апелянта про зміни, внесені Законом України № 2655-IX від 06.10.2022р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності», колегія суддів зазначає наступне.

Вказаним Законом дійсно пункт 48 ч.2 ст.17-1 КЦЗ України після слів «адміністративного суду щодо» доповнити словами «допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо», а після слів «здоров`ю людей» - словами «з інших підстав, визначених законом».

Водночас, вказані зміни не впливають на висновок суду в цій справі про те, що законодавством передбачено право ДСНС, як суб`єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування (а після вказаних змін до КЦЗ - допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»).

Зміна (розширення) підстав звернення з такими позовами не має принципового значення для вирішення розглядуваного спірного питання.

Відповідно до п.7 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

За таких умов суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність повернення позовної заяви прокурора, адже останній належним чином не обґрунтував підстави звернення до суду з цим позовом.

При цьому, колегія суддів підкреслює, що ГУ ДСНС у Закарпатській обл. не має самостійного право звернення до суду із цим позовом.

Оцінюючи в сукупності вищезазначене, в суду першої інстанції були достатні і належні підстави для повернення позовної заяви в адміністративній справі № 260/9749/23 фактично на підставі п.7 ч.4 ст.169 КАС України, а тому оскаржувана ухвала суду відповідає вимогам закону.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстави для скасування ухвали колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Ужгородську окружну прокуратуру Закарпатської обл.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.ст.243, 311, 312, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської обл. в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській обл. на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.12.2023р. про повернення позовної заяви в адміністративній справі № 260/9749/23 - залишити без задоволення, а згадану ухвалу суду без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Ужгородську окружну прокуратуру Закарпатської обл.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 28.10.2024р.