Постанова

від 28.10.2024 по справі 240/12039/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2024 року

м. Київ

справа №240/12039/23

адміністративне провадження № К/990/41225/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Чиркіна С.М.,

суддів: Тацій Л.В., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної служби геології та надр України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 червня 2023 року (головуючий суддя Окис Т.О.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року (головуючий суддя Кузьмишин В.М., судді: Сушко О.О., Сапальова Т.В.) у справі № 240/12039/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат» до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування наказу,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

03 травня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - позивач, ТОВ «Межиріченський ГЗК») звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби геології та надр України (далі - відповідач, Держгеонадра), у якому просило визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу від 28 березня 2023 року № 178 «Про зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами та внесення змін до наказів Держгеонадр» в частині зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 2694 від 03 червня 2002 року, наданого ТОВ «Межиріченський ГЗК» (пункт 2 Додатку 1 до наказу Державної служби геології та надр України від 28 березня 2023 року № 178).

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 червня 2023 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат» задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу Державної служби геології та надр України «Про зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами та внесення змін до наказів Держгеонадр» від 28 березня 2023 року № 178 в частині зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 2694 від 03 червня 2002 року, наданого Товариству з обмеженою відповідальністю «Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат» (пункт 2 Додатку 1 до наказу Державної служби геології та надр України «Про зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами та внесення змін до наказів Держгеонадр» від 28 березня 2023 року № 178).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 червня 2023 року залишено без змін.

07 грудня 2023 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, надіслана 05 грудня 2023 року, у якій скаржник просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 червня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

22 грудня 2023 року через систему «Електронний суд» та 27 грудня 2023 року в паперовій формі від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС України).

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваний наказ прийнято за відсутності підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 57 Кодексу України про надра.

Зауважує, що перелік підстав для зупинення дії дозволу на користування надрами не містить в собі таку підставу, як застосування до кінцевих бенефіціарних власників спеціальних економічних санкцій та інших обмежувальних заходів (санкцій) відповідно до Закону України «Про санкції» у вигляді анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами.

Тому, на переконання позивача, в контексті статті 57 Кодексу України про надра, підставою для тимчасової заборони (зупинення) права користування надрами може бути застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) відповідно до Закону України «Про санкції» саме у вигляді зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами лише до надрокористувача, а не до будь-якої іншої особи, зокрема, кінцевого бенефіціарного власника.

Натомість наказ в оскаржуваній частині прийнятий відповідачем саме на підставі указу Президента України від 24 червня 2021 року № 266/2021, згідно з яким застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до ОСОБА_1 , який є кінцевим бенефіціарних власником ТОВ «Межиріченський ГЗК».

Також зауважує, що положення частини п`ятої статті 13 Кодексу України про надра передбачають заборону саме у наданні права на користування надрами та продовженні строку дії спеціальних дозволів юридичній особі, до кінцевих бенефіціарних власників якої застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України «Про санкції» у вигляді анулювання або зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами з урахуванням положень цієї статті (під час дії таких санкцій). Оскільки спеціальний дозвіл № 2694 на момент прийняття оскаржуваного наказу вже був виданий і строк його дії не закінчився, це, на переконання позивача, виключало необхідність продовження строку його дії, а тому правових підстав для застосування приписів названої правової норми немає.

Наголошує, що ані частина сьома статті 13 Кодексу України про надра, ані Закон України від 01 грудня 2022 року № 2805-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами» не містять положень, які б врегульовували питання щодо можливості їх застосування до правовідносин, що виникли до їх прийняття.

Покликаючись на положення статті 58 Конституції України, позивач уважає, що зазначені нормативно-правові акти поширюють свою дію на відносини, які виникають після набрання ними чинності. Отже, на думку позивача, відповідач матиме право реалізувати механізм анулювання або зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами лише відносно надрокористувачів, до кінцевих бенефіціарних власників яких застосовані спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) у вигляді анулювання або зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами вже під час дії таких нормативно-правових актів.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що видаючи оскаржуваний наказ, суб`єкт владних повноважень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акцентує увагу на тому, що згідно зі змінами, внесеними до Кодексу України про надра Законом України від 01 грудня 2022 року № 2805-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами», передбачено зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами юридичної особи, користувача надрами, до кінцевого бенефіціарного власника якого застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) у вигляді анулювання або зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами відповідно до Закону України «Про санкції», якщо через 30 днів з дня видання указу Президента України про застосування відповідної санкції особа, до якої її застосовано, залишається кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи, що є власником відповідного спеціального дозволу на користування надрами.

Зауважує, що з дня видання указу Президента України від 24 червня 2021 року № 266/2021 не вносилися зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо кінцевого бенефіціарного власника позивача.

З огляду на те, що з моменту видання зазначеного указу до набрання чинності зазначеним Законом, яким внесено зміни до Кодексу України про надра минув 30-денний строк, згідно зі статтями 13, 57 цього Кодексу видано оскаржуваний наказ в частині зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 2694 від 03 червня 2002 року, наданого позивачу.

У відповіді на відзив позивач наголошує, що аргументи та доводи, наведені у відзиві, не спростовують доводів, викладених у позовній заяві.

Зауважує, що приймаючи 28 березня 2023 року оскаржуваний наказ, відповідач не дотримався визначеної законодавцем послідовності дій, а саме: анулюванню або зупиненню дії спеціального дозволу на користування надрами передує процедура надання надрокористувачу строку в 30 днів із дня видання указу Президента України про застосування відповідної санкції до його кінцевого бенефіціарного власника для вирішення питання про зміну/не зміну такого; право на анулювання або зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами виникає у Держгеонадра через 30 днів з дня застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), і лише при умові, якщо через 30 днів із дня видання указу Президента України про застосування відповідної санкції особа, до якої її застосовано, залишається кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи, що є власником відповідного спеціального дозволу на користування надрами.

Указане, на переконання позивача, свідчить, що встановлений законом 30-денний строк для анулювання або зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами за наведеної підстави є присічним.

Беручи до уваги вимоги частини сьомої статті 13 Кодексу України про надра, позивач уважає, що Держгеонадра пропустила встановлений 30-денний строк для зупинення дії спеціального дозволу, при цьому позбавивши позивача права на можливу реалізацію зміни кінцевого бенефіціарного власника, що вказує на протиправність спірного в оскаржуваній частині наказу.

Наголошує, що відзив не містить спростувань позиції позивача про відсутність у Кодексі України про надра та Законі України від 01 грудня 2022 року № 2805-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами» положень, які б передбачали поширення їх дії на правовідносини, факти, події, що виникли до їх прийняття та набрання ними чинності.

У додаткових поясненнях відповідач зазначив, що приймаючи оскаржуваний наказ та зупиняючи дію спеціального дозволу, Держгеонадра керувалася рішенням РНБО України від 18 червня 2021 року, яким зупинено дію спеціального дозволу на користування надрами терміном на 3 роки.

Згідно з положеннями частини сьомої статті 57 Кодексу України про надра дія спеціального дозволу на користування надрами поновлюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, після усунення надрокористувачем порушень, що були підставою для прийняття ним або судом рішення про тимчасову заборону (зупинення) права користування надрами, та (або) у разі закінчення строку дії або вирішення питання про зняття спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) з відповідного надрокористувача чи усунення підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої цієї статті.

Покликаючись на указану правову норму, відповідач зазначає, що дія спеціального дозволу № 2694 від 03 червня 2002 року буде поновлена після спливу строку застосування санкцій відносно ОСОБА_1 .

У додаткових поясненнях позивач зауважує, що згідно із положеннями статті 57 Кодексу України про надра строк зупинення дії спеціального дозволу має дорівнювати строку застосування санкцій, визначеному в указі Президента України, який у спірних правовідносинах спливає 2024 року.

Стверджує, що всупереч вимогам названої правової норми, відповідач зупинив дію дозволу до 2026 року. Доводи відповідача щодо поновлення права користування надрами після закінчення дії санкцій, не спростовують невідповідності спірного наказу вимогам статей 13 та 57 Кодексу України про надра.

Акцентує увагу, що строк, визначений статтею 13 Кодексу України про надра, у редакції Закону України 01 грудня 2022 року № 2805-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами», закінчився 02 серпня 2021 року, тобто задовго до оприлюднення зазначеного Закону.

Зауважує, що позивач протягом 30 днів із дня застосування санкцій до кінцевого бенефіціарного власника не мав легітимних підстав передбачити наслідки у виді зупинення дії спеціального дозволу та, відповідно, планувати свої дії задля запобігання їх настання.

Водночас, на момент надбання чинності зазначеним Законом надрокористувач позбавлений можливості скористатися законним правом на зміну кінцевого бенефіціарного власника у спосіб і строки, встановлені Законом, що свідчить про неналежне врегулювання спірних правовідносин законодавцем.

Посилаючись на приписи частини першої статті 57 Конституції України, а також висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 липня 2018 року у справі № 818/1511/17 та від 03 липня 2019 року у справі № 911/1521/18, позивач уважає, що норма частини сьомої статті 13 Кодексу України про надра, внесена Законом України від 01 грудня 2022 року № 2805-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами», не відповідає принципам «правової визначеності» та «якості закону», а тому не підлягає застосуванню.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено таке.

ТОВ «Межиріченський ГЗК» є юридичною особою, основним видом діяльності якої є добування руд кольорових металів (КВЕД 07.29).

3 червня 2002 року з метою здійснення господарської діяльності Державною службою геології та надр України позивачу видано спеціальний дозвіл на користування надрами № 2694 (далі Спеціальний дозвіл № 2694) на видобування титанових руд для отримання ільменітового концентрату на Ісаківській та Південній ділянках Межирічного родовища, строк застосування якого становить 30 років та діє до 03 червня 2032 року.

28 березня 2023 року відповідач видав наказ № 178 «Про зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами та внесення змін до наказів Держгеонадр» (далі також Наказ № 178), яким, зокрема, зупинено дію спеціального дозволу № 2694.

У вказаний наказ в оскаржуваній частині прийнятий на підставі указу Президента України від 24 червня 2021 року № 266/2021, згідно з яким застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до ОСОБА_1 , який є кінцевим бенефіціарним власником позивача.

Позивач, не погодившись з таким наказом у відповідній частині, звернувся з цим позовом до суду.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції з покликанням на частину сьому статті 13 Кодексу України про надра зазначив, що з прийняттям наведеної правової норми, законодавець передбачив нову підставу для анулювання або зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами. Однак, з метою забезпечення реалізації принципів правової визначеності та законних очікувань, передбачив 30-денний строк для вчинення надрокористувачем дій щодо зміни кінцевого бенефіціарного власника, до якого застосовано санкції.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що приймаючи оскаржуваний наказ 28 березня 2023 року - день набрання чинності указаної правової норми, відповідач позбавив позивача - надрокористувача можливості вчинити дії щодо зміни кінцевого беніфіціарного власника, яка закріплена у зазначеній правовій нормі.

За позицією суду першої інстанції, оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем передчасно.

Також суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу в частині саме з наведених вище підстав, а не зазначених ТОВ «Межиріченський ГЗК» у позовній заяві.

Суд апеляційної інстанції погодився з такою позицією суду першої інстанції.

Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що тридцятиденний строк не може бути обрахований з дати прийняття указу Президента від 24 червня 2021 року № 266/2021, оскільки на час його прийняття норми Кодексу України про надра не передбачали право анулювання або зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами користувача, до кінцевого бенефіціарного власника якого застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

Скаржник вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийнятті з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неповно з`ясував обставини справи.

Стверджує, що наявні підстави для касаційного оскарження, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 13, 57 Кодексу України про надра у зв`язку з уведенням в дію Указом Президента України рішення РНБО щодо персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) у вигляді зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами.

Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статей 13, 57 Кодексу України про надра, у зв`язку з уведенням в дію Указом Президента України від 24 червня 2021 року № 266/2021 рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБОУ) «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» від 18 червня 2021 року щодо персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), у вигляді зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами, за відсутності висновку Верховним Судом.

На думку скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про те, що приймаючи оскаржуваний наказ 28 березня 2023 року, відповідач позбавив позивача - надрокористувача можливості вчинити дії щодо зміни кінцевого бенефіціарного власника, яка закріплена у частині сьомій статті 13 Кодексу України про надра.

Вказане обґрунтовує тим, що згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону від 01 грудня 2022 року № 2805-IX, яким статті 13, 57 Кодексу України про надра доповнено новою правовою нормою, опублікованим у офіційному виданні «Голос України» від 28 грудня 2022 року № 263, а, відповідно, у контексті статті 68 Конституції України позивач не міг не знати та не міг не передбачити наслідки невиконання приписів Закону № 2805-IX після набрання ним чинності, тобто з 28 березня 2023 року.

Наголошує, що позивачеві вказаними нормами законодавець надав можливість та забезпечив право останнього вжити заходів, направлених на зміну бенефіціарного власника позивача у ЄДРПОУ в період із 28 грудня 2022 року (закон доведений до відома позивача у встановленому порядку) до 28 березня 2023 року (день набрання законом чинності) задля уникнення негативних наслідків у виді зупинення дії спеціального дозволу № 2694 від 03 червня 2002 року.

Водночас зауважує, що ні після 28 грудня 2022 року (початку обізнаності позивача щодо наявності приписів Закону № 2805-IX, які підлягають виконанню), ні після 28 березня 2023 року, ні станом на 27 червня 2023 року позивачем жодних заходів, направлених на виконання вимог рішення РНБО від 18 червня 2021 року, введеного в дію Указом Президента України від 24 червня 2021 року № 266/2021, який є чинним та обов`язковим до виконання, з урахуванням вимог Закону № 2805-IX, який набрав чинності з 28 березня 2023 року, не вжито, що підтверджено відомостями із ЄДРПОУ станом на 27 червня 2023 року.

Також відповідач зазначає, що навіть після прийняття оскаржуваного рішення позивач не позбавлений права та можливості виконати вимоги законодавства щодо зміни бенефіціарного власника, що усуне підстави для зупинення дії спеціального дозволу від 03 червня 2002 року № 2694 та відновить його дію.

Скаржник акцентує увагу на тому, що на момент набрання законної сили положеннями частини сьомої статті 13, частини третьої статті 57 Кодексу України про надра, у редакції Закону № 2805-ІХ, та прийняття оспорюваного пункту 1 наказу № 178 від 28 березня 2023 року, правовідносини щодо наявності у позивача спеціального дозволу № 2694 вже існували та, відповідно, тривали, а тому дії суб`єкта владних повноважень відповідають вимогам статті 58 Конституції України.

Щодо строків зупинення дії спеціальних дозволів, з покликанням на статтю 57 Кодексу України про надра, скаржник зазначає, що після спливу строку застосування санкцій, дія спеціального дозволу на користування надрами буде поновлена.

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, а отже касаційна скарга є такою, що не підлягає задоволенню.

Позивач вказує, що Держгеонадра, приймаючи 28 березня 2023 року оскаржуваний наказ, не дотримано визначеної законодавцем послідовності дій, а саме: анулюванню або зупиненню дії спеціального дозволу на користування надрами передує процедура надання надрокористувачу строку у 30 днів із дня видання указу Президента України про застосування відповідної санкції до його кінцевого бенефіціарного власника для вирішення питання про зміну/не зміну такого; право на анулювання або зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами виникає у Держгеонадра через 30 днів з дня застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), і лише при умові, якщо через 30 днів з дня видання указу Президента України про застосування відповідної санкції особа, до якої її застосовано, залишається кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи, що є власником відповідного спеціального дозволу на користування надрами.

Зазначене, на переконання позивача, свідчить, що встановлений законом 30-денний строк для анулювання або зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами за наведеної підстави є присічним.

Беручи до уваги вимоги частини сьомої статті 13 Кодексу України про надра, позивач вважає, що Держгеонадра пропущено встановлений 30-денний строк для зупинення дії спеціального дозволу, позбавивши при цьому позивача права на можливу реалізацію зміни кінцевого бенефіціарного власника, що вказує на протиправність спірного в оскаржуваній частині наказу.

Позивач погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що приймаючи оскаржуваний наказ 28 березня 2023 року ( день набрання чинності указаної правової норми), Держгеонадра позбавили ТОВ «Межиріченский ГЗК» як надрокористувача можливості вчиняти дії щодо зміни кінцевого бенефіціарного власника, яка закріплена у зазначеній правові нормі.

Також позивач зазначає, що згідно з рішенням РНБО України від 18 червня 2021 року, яке введене в дію Указом № 266/2021, санкції застосовані персонально до фізичної особи - ОСОБА_1 .

Водночас Держгеонадра безпідставно поширює запроваджені рішенням РНБОУ від 18 червня 2021 року обмежувальні заходи (санкції) щодо ОСОБА_1 на ТОВ «Межиріченский ГЗК», оскільки останнього немає у переліку юридичних осіб, стосовно яких вищевказаним рішенням РНБОУ вводяться в дію спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

Позивач зауважує, що згідно з положеннями статті 57 Кодексу України про надра строк зупинення дії спеціального дозволу має дорівнювати строку застосування санкцій, згідно з указом Президента України, який у спірних правовідносинах спливає 2024 року. Проте, всупереч вимогам вказаної правової норми, скаржник зупинив дію дозволу до 2026 року.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Також стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються, передусім, Конституцією України, Кодексом України про надра та Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року №124 (далі - Порядок № 615). Положення зазначених актів у цій постанові застосовуються у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частинами першою та другою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Відповідно до статті 3 Кодексу України про надра гірничі відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом та іншими актами законодавства України, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 4 Кодексу України про надра визначено, що надра є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності Українського народу на надра, є недійсними. Український народ здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради.

Відповідно до частини першої статті 13 Кодексу України про надра користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи.

За змістом статті 14 Кодексу України про надра, такі надаються у користування для: геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промисловою розробкою родовищ); видобування корисних копалин; будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод, отримання геотермальної енергії (теплової енергії надр), експлуатації підземних споруд, пов`язаної із запобіганням підтопленню навколишнього природного середовища внаслідок закриття шахт; створення геологічних територій та об`єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам`ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади) (крім нафтогазоносних надр); виконання робіт (провадження діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції.

Статтею 15 Кодексу України про надра встановлено, що надра надаються у строкове платне користування. Спеціальний дозвіл на користування надрами надається на строк, визначений заявником, та становить від 3 до 50 років. У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено.

Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня, зазначеного в такій угоді.

Відповідно до частини другої статті 16 Кодексу України про надра спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення та території Автономної Республіки Крим. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За приписами частини першої статті 19 зазначеного Кодексу право користування надрами надається шляхом надання спеціального дозволу на користування надрами.

Частиною другою статті 24 Кодексу України про надра встановлено, що користувачі надр зобов`язані: 1) використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; 2) забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; 3) забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища; 4) приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві; 4-1) здійснювати підготовку і розкриття звітів (консолідованих звітів) про платежі на користь держави та інформації про укладені договори (угоди) щодо користування надрами в обсязі та у порядку, встановлених Законом України "Про забезпечення прозорості у видобувних галузях; 5) виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України та угодою про розподіл продукції.

Статтею 60 Кодексу України про надра передбачено, що державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням та охороною спрямовані на забезпечення додержання всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами встановленого порядку користування надрами, виконання інших обов`язків щодо охорони надр, встановлених законодавством України.

Частиною третьою статті 24 Кодексу України про надра визначено, що права та обов`язки користувача надр виникають з моменту отримання спеціального дозволу на користування надрами, а в разі надання права користування надрами на умовах угоди про розподіл продукції - з дня набрання чинності такою угодою, якщо інше не передбачено самою угодою.

У відповідності до приписів частини першої статті 11 вказаного Кодексу передбачено, що державне управління у галузі геологічного вивчення, використання і охорони надр здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, органи влади Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.

Згідно з частиною першою статті 61 Кодексу України про надра державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) та раціональним і ефективним використанням надр України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 року № 1174 затверджено Положення про Державну службу геології та надр України (далі Положення № 1174).

Згідно з пунктом 1 Положення № 1174 Державна служба геології та надр України (Держгеонадра) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, є уповноваженим органом з питань реалізації угод про розподіл продукції.

Відповідно до пункту 3 Положення № 1174 основними завданнями Держгеонадра є, у тому числі, реалізація державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Підпунктами 9, 10 пункту 4 Положення № 1174 визначено, що Держгеонадра відповідно до покладених на неї завдань видає в установленому порядку спеціальні дозволи на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами); зупиняє та анулює в установленому порядку дію спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами), поновлює їх дію у разі зупинення.

Питання надання спеціальних дозволів на користування надрами у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також процедуру продовження строку дії, переоформлення, видачі дубліката, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін, врегульовано Порядком № 615, дія якого поширюється на всі види користування надрами.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 03 червня 2002 року позивачеві був виданий спеціальний дозвіл на користування надрами № 2694 на видобування титанових руд для отримання ільменітового концентрату на Ісаківській та Південній ділянках Межирічного родовища, строк застосування якого складає 30 років та діє до 03 червня 2032 року.

Водночас згідно з пунктом 3 Додатку 1 до наказу № 178 дію спеціального дозволу № 2694 зупинено на підставі пункту 3 частини першої статті 57 Кодексу України про надра.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наказ № 178 в частині зупинення дії спецдозволу № 2694 є передчасним, оскільки, приймаючи оскаржуваний наказ 28 березня 2023 року (у день набрання чинності Закону № 2805-ІХ), відповідач позбавив позивача можливості вчинити дії щодо зміни кінцевого бенефіціарного власника. Суди також вказали, що положення цього нормативно-правового акта підлягають застосуванню саме з 28 березня 2023 року з наданням надрокористувачу 30-денного строку для вчинення надрокористувачем дій щодо зміни кінцевого бенефіціарного власника, до якого застосовано санкції.

Звертаючись до Суду з касаційною скаргою скаржник, зокрема, вказує про помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо необхідності надання надрокористувачу 30-денного строку після набрання чинності приписами частини сьомої статті 13 Кодексу України про надра для зміни кінцевого бенефіціарного власника.

Вказане обґрунтовує тим, що згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону від 01 грудня 2022 року № 2805-IX, яким статті 13,57 Кодексу України про надра доповнено новою правовою нормою, опубліковано у офіційному виданні «Голос України» від 28 грудня 2022 року № 263, а, відповідно, у контексті статті 68 Конституції України, позивач не міг не знати та не міг не передбачити наслідки невиконання приписів Закону № 2805-IX після набрання ним чинності, тобто з 28 березня 2023 року, оскільки позивачеві вказаними нормами законодавцем надана можливість та забезпечено право позивача вжити заходів, направлених на зміну бенефіціарного власника позивача у ЄДРПОУ у період з 28 грудня 2022 року (закон доведений до відома позивача у встановленому порядку) до 28 березня 2023 року (день набрання законом чинності) задля уникнення негативних наслідків у виді зупинення дії спеціального дозволу № 2694 від 03 червня 2002 року.

Оцінюючи висновки судів попередніх інстанцій в контексті доводів касаційної скарги, поданої Держгеонадра, колегія суддів враховує таке.

Згідно з підпунктом 4 пункту 21 Порядку № 615 дія дозволу може бути зупинена органом з питань надання дозволу безпосередньо або за поданням Міндовкілля, Держпраці, МОЗ, Держекоінспекції, органів місцевого самоврядування, ДПС у разі, зокрема, наявності підстав, передбачених Законом України «Про санкції».

Відповідно до пункту 24 Порядку № 615 про надання, продовження строку дії, зупинення дії, поновлення дії, переоформлення, анулювання дозволу та внесення змін до нього Держгеонадра видає наказ, а Рада міністрів Автономної Республіки Крим - розпорядження.

Відповідно до вимог частини першої статті 1 Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VII «Про санкції» (далі - Закон № 1644-VII) передбачено, що з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

Застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

Підстави для застосування санкцій визначені у статті 3 Закону № 1644-VII, згідно із пунктом 1 частини першої якої, такими є дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

За приписами пункту 6 частини першої статті 4 Закону № 1644- VII, визначено, що одним із видів санкцій згідно з цим Законом є анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами.

Зазначені положення свідчать про те, що у разі вчинення згаданими вище суб`єктами дій, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод до них застосовуються санкції, зокрема у вигляді анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами.

Відповідно до частин першої, третьої, п`ятої статті 5 Закону № 1644-VII пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.

Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Отже, зміст указаних приписів законодавства про санкції свідчить про те, що Укази Президента України, якими введені в дію рішення РНБО щодо застосування санкцій до фізичних та юридичних осіб, які є чинними і не скасовувались у встановленому законодавством порядку, підлягають обов`язковому виконанню, тому Суд доходить висновку, що оскільки Указ Президента України від 24 червня 2021 року № 266/2021, яким було введено в дію рішення РНБО від 18 червня 2021 року про застосування персональних санкцій, зокрема до ОСОБА_1 на три роки, станом на момент виникнення спірних відносин (28 березня 2023 року) був чинним, то останній підлягає обов`язковому виконанню як суб`єктами владних повноважень (у цьому випадку відповідачем), так і фізичними та юридичними особами, яких вони стосуються.

Тотожна правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року у справа № 160/8773/23.

Водночас Суд зауважує, що правомірність Указу № 266/2021 не є предметом спору у цій справі та, з огляду на вимоги частини другої статті 9 КАС України, надання оцінки останньому виходить за межі позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що Законом № 2805-ІХ до Кодексу України про надра було внесено ряд змін. Зокрема, статтю 13 Кодексу України про надра доповнено частинами три - сім.

Так, положеннями частини сьомої статті 13 згаданого Кодексу у новій редакції встановлено, що у разі застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) у вигляді анулювання або зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами відповідно до Закону № 1644- VII до кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, яка є користувачем надр, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, відповідно анулює або зупиняє дію спеціального дозволу на користування надрами такого користувача через 30 днів з дня застосування таких санкцій, якщо через 30 днів з дня видання указу Президента України про застосування відповідної санкції особа, до якої її застосовано, залишається кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи, що є власником відповідного спеціального дозволу на користування надрами.

Колегія суддів зі змісту вказаної норми вбачає, що законодавець з метою захисту прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки, у тому числі для здійснення заходів щодо раціонального використання надр, передбачив можливість (повноваження) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр (відповідача) приймати рішення про зупинення спеціального дозволу юридичної особи, до кінцевого бенефіціарного власника (фізичної особи) якої застосовані спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) у вигляді анулювання або зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами відповідно до Закону № 1644-VII. Зазначене, на думку Суду, є проявом державної політики, спрямованої на захист національних інтересів та протидію незаконним діям окремих осіб, зокрема, такими діями можуть бути: фінансування тероризму та екстремістської діяльності, ухилення від сплати податків та митних платежів тощо.

Подібна за змістом позиція, проте у правовідносинах щодо позбавлення особи права на отримання спеціального дозволу на користування надрами за наслідками участі в аукціоні, висловлена Верховним Судом у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 640/16632/21.

Також вказаним вище Законом № 2805-ІХ стаття 57 Кодексу України про надра викладена у новій редакції, пунктом 3 частини першої якої передбачено, що право користування надрами може бути тимчасово заборонено (зупинено) з підстави застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) відповідно до Закону № 1644-VII у вигляді зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами.

Частиною третьою статті 57 вказаного Кодексу закріплено, що тимчасова заборона (зупинення) дії спеціального дозволу на користування надрами з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої цієї статті, здійснюється з урахуванням вимог частин п`ятої-сьомої статті 13 цього Кодексу на строк дії таких спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

У пункті 80 постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 160/8773/23 за подібних правовідносин зазначено: «аналізуючи характер правового регулювання відносин у сфері користування надрами у контексті підстави для зупинення дії спецдозволу на користування надрами, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 57 Кодексу України про надра, а також враховуючи наявність прямого посилання на статтю 13 Кодексу України про надра у частині третій статті 57 цього Кодексу, Суд доходить висновку про необхідність їх комплексного застосування. Такий підхід обумовлений тим, що стаття 13 цього Кодексу визначає загальний перелік суб`єктів, які можуть бути користувачами надр, а також визначає категорії осіб, які такого права не мають. Водночас, стаття 57 Кодексу України про надра передбачає механізм державного контролю за дотриманням умов користування надрами та встановлює відповідальність за їх порушення. Спільне застосування вищезазначених положень статей 13 та 57 Кодексу України про надра дозволяє точно визначити суб`єкта, до якого можуть бути застосовано обмеження у вигляді тимчасової заборони (зупинення) дії спеціального дозволу на користування надрами, забезпечивши при цьому ефективний державний контроль за дотриманням вимог законодавства про надра. Це свідчить про те, що законодавець свідомо створив систему правових норм, яка дозволяє забезпечити баланс між інтересами користувачів надр, суспільними інтересами в галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, створивши при цьому ефективний механізм захисту національних інтересів, забезпечення економічної безпеки та захисту довкілля».

Із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що фізична особа - ОСОБА_1 , як станом на момент виникнення спірних правовідносин, так і станом на момент розгляду цієї справи у судах першої та апеляційної інстанцій, є бенефіціарним власником (контролером) ТОВ «Межиріченський ГЗК», що не заперечується сторонами.

До вказаної фізичної особи (бенефіціарного власника позивача) були застосовані персональні санкції у вигляді анулювання або зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами за рішенням РНБОУ від 18 червня 2021 року, введеним у дію Указом № 266/2021, на три роки.

За такого правового регулювання колегія суддів відхиляє твердження позивача про безпідставне поширення запроваджених Указом № 266/2021 обмежувальних заходів (санкцій) щодо ОСОБА_1 на ТОВ «Межиріченский ГЗК» та вважає помилковими твердження позивача про те, що положення пункту 3 частини першої статті 57 Кодексу України про надра не містять прямої підстави для зупинення дії спеціального дозволу, наданого юридичній особі, щодо якої не застосовано спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) відповідно до Закону № 1644-VII у вигляді зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами, у разі накладення персональних санкцій на бенефіціарного власника такої юридичної особи.

Також Суд в контексті доводів касаційної скарги щодо відповідності дій відповідача вимогам статті 58 Конституції України зауважує, що той факт, що відповідні санкції були застосовані до кінцевого бенефіціарного власника позивача до набрання чинності відповідними змінами до Кодексу України про надра, не впливає на можливість зупинення дії наданих позивачу спеціальних дозволів на користування надрами.

Таке твердження Суду ґрунтується на тому, що згідно з частиною 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово висловлював юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011, положення частини 1 статті 58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абзац 2 пункту 5 мотивувальної частини).

У рішенні від 12 липня 2019 року № 5-р(І)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини 1 статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Отже, за загальним правилом, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а правовідносини, що виникли раніше, але на момент змін в законодавстві є триваючими, повинні бути приведені у відповідність із новим правовим регулюванням.

Аналогічний підхід щодо дії закону у часі висловлений Верховним Судом у постанові від 09 червня 2023 року у справі № 640/13146/20, де зазначено, що у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі, новий нормативний акт поширює свою дію в тому числі на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Верховний Суд у цій справі виходив з того, що у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.

Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 пункту 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).

Отже, Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що дії відповідача, вчинені у спірних правовідносинах, відповідають вимогам статті 58 Конституції України, з огляду на те, що санкції, запроваджені Указом № 266/2021 продовжували свою дії на момент впровадження до Кодексу України про надра змін Законом № 2805-ІХ.

У пункті 94 постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 160/8773/23 за подібних правовідносин зазначено, що Закон № 2805-ІХ, зокрема, в частині доповнення Кодексу України про надра такою підставою для зупинення дії спеціального дозволу як застосування до кінцевого бенефіціарного власника надрокористувача спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів, в реаліях сьогодення, а саме збройної агресії рф проти України, має на меті посилення національної безпеки та захисту економічних інтересів України в умовах війни, а також демонструє фокусування держави на протидії спробам використання природних ресурсів України в інтересах держави-агресора. З огляду на це, поширення дії вказаних норм на вже діючі персональні санкції свідчить про мету законодавця забезпечити максимальну ефективність запроваджених обмежувальних заходів та додатково підкреслює актуальність питання вжиття додаткових заходів для протидії спробам підриву економічної стійкості держави.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необхідність надання надрокористувачу 30-денного строку з моменту набрання чинності Законом № 2805-ІХ, у разі наявності Указу Президента України про накладення персональних санкцій на бенефіціарного власника надрокористувача з метою забезпечення можливості його заміни. У відзиві на касаційну скаргу надрокористувачем також було підтримано вказану позицію.

Проте з такими висновками суд касаційної інстанції не погоджується з огляду на таке.

Так суди попередніх інстанцій встановили, що Указом № 266/2021 накладено персональні санкції на ОСОБА_1 на три роки, тобто до 24 червня 2024 року.

Закон № 2805-ІХ, яким було внесено вищенаведені зміни до Кодексу України про надра, прийнятий 01 грудня 2022 року, його текст оприлюднено в газеті Голос України № 263 від 28 грудня 2022 року.

Згідно із пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону, положення, якими внесено зміни до статей 13 та 57 Кодексу України про надра, набирають чинності через три місяці з дня опублікування Закону № 2805-ІХ.

Отже, Суд зауважує, що з огляду на специфічний характер змін, внесених до статей 13 та 57 Кодексу України про надра, а саме передбачені ними наслідки для надрокористувача у вигляді зупинення дії спеціального дозволу у випадку накладення персональних санкцій на бенефіціарного власника, Законом № 2805-ІХ, зберігаючи при цьому баланс інтересів держави (щодо захисту національної безпеки) та бізнесу (видобування та реалізація корисних копалин), передбачено відстрочку у набранні ними чинності, а саме - 3 місяці з дня опублікування, тобто з 28 березня 2023 року, зокрема, і з метою надання можливості надрокористувачу усунути зазначену підставу для зупинення дії наданого йому спеціального дозволу.

Також згідно з частиною першою статті 139 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010 року № 1861-VI підписані Президентом України закони публікуються в газеті «Голос України» та у Відомостях Верховної Ради України, а також розміщуються на офіційному веб-сайті Верховної Ради. Публікація законів та інших актів Верховної Ради у цих офіційних друкованих виданнях є офіційним оприлюдненням.

Подібні за змістом положення містяться у частинах першій-другій статті 15-1 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації», згідно з якими офіційними друкованими виданнями є видання Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів, центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, що видаються з метою офіційного опублікування нормативно-правових актів, рішень цих органів та інформації, обов`язковість опублікування якої передбачено законодавством, та під час підготовки яких не використовується творча праця журналістів.

Офіційні друковані видання забезпечують доведення до відома громадськості законів України та інших нормативно-правових актів.

Таким чином, Суд зауважує, що Закон № 2805-ІХ був офіційно оприлюднений та доведений в установленому порядку до відома населення, зокрема також і суб`єктів господарювання, 28 грудня 2022 року. Тому починаючи з цієї дати наслідки застосування норм такого Закону були передбачуваними для позивача, що давало можливість заздалегідь вжити заходів, спрямованих на зміну кінцевого бенефіціарного власника, задля уникнення зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами.

На підставі вищезазначеного, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень Закону № 2805-ІХ, що стало підставою для висновків про необхідність надання позивачу 30-денного строку з моменту набрання чинності Законом № 2805-ІХ з метою забезпечення можливості заміни його бенефіціарного власника, на якого Указом № 266/2021 накладено персональні санкції.

Отже, суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили доречні та переконливі аргументи відповідача, не врахували усіх обставин цієї справи та неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення судових рішень, які не відповідають закону.

Верховний Суд наголошує, що до його повноважень не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо питання строку зупинення дії спеціального дозволу, колегія суддів зазначає, що зазначений у наказі строк (три роки) відповідає строку, застосованому у додатку 1 до рішення РНБО від 18 червня 2021 року.

Водночас такі доводи позивача не були підставою позову та судами попередніх інстанцій не встановлювалися обставини, відповідно не оцінювались в контексті ймовірної дії спірного наказу до 2026 року та не можуть бути об`єктом переоцінки судом касаційної інстанції.

У частині другій статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейським судом з прав людини (далі також - Суд) у справі "Промислово-фінансовий Консорціум "Інвестиційно-металургійний Союз" проти України" (рішення від 26 червня 2018 року, заява № 10640/05) було зазначено, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції включає в себе три норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, носить загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає, що держави мають право, серед іншого, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Друга і третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, повинні тлумачитися у контексті загального принципу, закріпленого першою нормою (пункт 184).

Суд також зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту надає право на позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держава має право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції (пункт 185).

Крім того, Суд наголосив, що будь-яке втручання у здійснення права чи свободи, визнаних Конвенцією, має переслідувати законну ціль. Принцип «справедливого балансу», притаманний статті 1 Першого протоколу до Конвенції, сам по собі передбачає існування загального суспільного інтересу. До того ж, слід нагадати, що різні норми, закріплені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не є окремими, тобто не пов`язаними між собою, та що друга і третя норми стосуються лише конкретних випадків. Одним із наслідків цього є те, що існування «суспільного інтересу», яке вимагається відповідно до другого речення, або «загального інтересу», посилання на яке міститься у другому пункті, випливає з принципу, встановленого у першому реченні, а отже втручання у здійснення права на мирне володіння майном у розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу до Конвенції також повинно переслідувати мету у суспільному інтересі (пункт 187).

Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Беручи до уваги, що суди попередніх інстанцій задовольнили частково цей позов помилково і неправильно застосували норми матеріального, порушили норми процесуального права, у зв`язку з чим ухвалили судові рішення, які не відповідають закону та підлягають скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 340, 341, 343, 349, 351, 355, 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України задовольнити.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 червня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 240/12039/23 скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат» до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування наказу відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Судді Верховного Суду С.М. Чиркін

Л.В. Тацій

В.М. Шарапа