Постанова

від 29.10.2024 по справі 755/12604/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2024 року м. Київ

Справа №755/12604/23

Апеляційне провадження №22-ц/824/11896/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В.

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Марфіної Н.В. 26 січня 2024 року, повний текст рішення складений 26 січня 2024 року, у справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Автомат-1» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по сплаті послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території,

В С Т А Н О В И В

У серпні 2023 року позивачзвернувся до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по оплаті послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, у якому просив суд стягнути з останньоїна користь позивача заборгованість:

- за період з 01 червня 2011 року до 30 червня 2023 року у розмірі 12157,48 грн за утримання будинку та прибудинкової територій;

- 3 % річних у розмірі 505,39 грн.. інфляційних збитків в сумі 126246 грн. за період з 01 січня 2011 року до 31 січня 2022 року.

Позовні вимоги мотивував тим, що відповідачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 березня 2004 року у цивільній справі №22-1526. Вказував, що ЖБК «Автомат - 1» є балансоутримувачем багатоквартирного житлового будинку, що підтверджується довідкою - повідомленням Головного управління капітального будівництва виконкому Київської міської ради народних депутатів від 06 лютого 1984 року. Розміри платежів були затверджені рішеннями органів управління ЖБК «Автомат-1»:

- з 01 липня 2010 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 4,34 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» № 6/06/-2010 від 11 червня 2010 року;

- з 01 лютого 2011 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 5,13грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу №1/01/-2011 загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» від 10 січня 2011 року;

- з 01 січня 2014 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 6,14 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу № 12/12/2013 загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» від 10 грудня 2013 року;

- з 01 лютого 2014 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 5,92 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу № 2/02/-2014 загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» від 12 січня 2014 року;

- з 01 серпня 2014 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 3,01 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу № 7/07/-2014 загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» від 15 липня 2014 року;

- з 01 серпня 2016 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 4,00 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу № 1/07/2016 загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» від 10 липня 2016 року;

- з 01 листопада 2019 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 7,00 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу № 1/10/-2019 загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» від 23 жовтня 2019 року;

- з 01 квітня 2023 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 10,00 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу № 1/01/-2023 загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» від 25 лютого 2023 року. ЖБК «Автомат-1» управляє та утримує зазначений будинок та прибудинкову територію, затвердив кошториси, штатні розклади, відповідно до яких та на умовах окремих трудових договорів оплачує працю робітників, уклав та виконує умови договорів з виконавцями житлово-комунальних послуг:

- Договір № 1/1133-Ж-13 від 01 квітня 2013 року на вивезення та знешкодження (захоронення) твердих побутових відходів (ТПВ) з ТОВ "Фірма "Володар Роз";

- Договір № 10122 від 01 січня 2022 року про надання послуг надання послуг з технічного обслуговування і ремонту ліфтів з ПП "Експеримент";

- Договір банківського рахунку в ОТ КБ "ПриватБанк", що підтверджується довідкою про відкриття рахунку;

- Договір про постачання електричної енергії № 81413017ПУ від 01 грудня 2018 року з ТОВ "Київські енергетичні послуги" (укладений в електронній формі), що підтверджується актом прийняття-передавання товарної продукції;

- Штатний розпис ЖБК "Автомат-1" з 1 січня 2023 року.

Позивач вказував, що відповідач покладені на неї обов`язки зі сплати комунальних послуг належним чином не виконувала, у зв`язку з чим виникла заборгованість.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 січня 2024 року позов Житлово-будівельного кооперативу «Автомат-1» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по сплаті послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Житлово - будівельного кооперативу «Автомат-1» заборгованість за період з 01 червня 2011 року до 30 червня 2023 року у розмірі 12157,48 грн. за утримання будинку та прибудинкової території, 3 % річних у розмірі 505,39 грн.. інфляційних збитків в сумі 126246 грн. за період з 01 січня 2011 року до 31 січня 2022 року, а всього 13925, 52 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Житлово - будівельного кооперативу «Автомат-1» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2147,20 грн. та 4407,36 грн. витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, а всього 6554, 56 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач правомірно звернувся із позовом до відповідача, оскільки відповідач користувався послугами, проте повністю не сплачував їх.

Не погодилась із зазначеним рішенням суду відповідач, нею подана апеляційна скарга, в якій стверджується про порушення судом норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з неповним з`ясування обставин, що мають значення для справи. Відповідач вказує на те, що суд першої інстанції повинен був застосувати строк позовної давності, оскільки у разі неналежного виконання споживачем обов`язку зі сплати комунальних послуг, сплата яких повинна здійснюватись щомісячно, позовна давність обчислюється з моменту настання строку сплати чергового платежу. Тому вважає, що вимоги позивача щодо оплати послуг за утримання будинку та прибудинкової території за період з 01 червня 2011 року по вересень 2019 року є незаконним і необгрунтованим, оскільки пропущені строки позовної давності.

Крім того, звертає увагу, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), з 12 березня 2020 року до 30 липня 2023 року заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

На підставі вищевикладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача вказує, що доводи відповідача не заслуговують уваги, відповідач здійснювала періодичні платежі на оплату житлово-комунальних послуг, і не надала суду доказів, що вказані платежі були здійснені за іншим призначенням, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з такого.

Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 березня 2004 року, визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири за вищевказаною адресою. Визначено порядок користування квартирою /а. с. 67-70/.

Згідно з витягу інвентаризаційної справи будинку АДРЕСА_2

З матеріалів справи вбачається, що ЖБК «Автомат - 1» здійснює комплексне обслуговування житлового будинку АДРЕСА_3 має загальну площу 68,0 кв.м /а.с.135-136/.

За змістом п. 1 наявної в матеріалах справи копії Статуту кооперативу, який було затверджено загальними зборами членів Кооперативу Протокол №33-48 від 08 серпня 2016 року, ЖБК «Автомат - 1» організований з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва одного шістнадцятиповерхового будинку на 128 квартир за власні кошти членів кооперативу, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком.

Згідно п. 2.1., 2.2 Статуту, метою кооперативу є задоволення житлових, економічних, соціальних та інших потреб його членів (асоційованих членів) кооперативу на основі поєднання їх та колективних інтересів, трудової участі та майна, поділу між ними ризиків, витрат від діяльності Кооперативу, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю. Предметом діяльності Кооперативу є забезпечення житлом та/або не житловим приміщеннями членів (асоційованих членів) кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

За змістом п.п. 4.1, Статуту, членом кооперативу можуть бути юридичні особи та фізичні особи, які внесли вступний внесок та пай в порядку, який визначається відповідно до первинного Статуту та додержуються вимог Статуту.

Згідно п. 7 Статуту, Вищим органом кооперативу є Загальні збори (збори уповноважених) членів кооперативу /а.с. 15-37/.

До компетенції загальних зборів членів належить, зокрема: Визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу.

Загальними зборами членів ЖБК «Атомат - 1» було затверджено розмір внесків на утримання будинку та прибудинкової території, а саме:

- з 01 липня 2010 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 4,34 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» № 6/06/-2010 від 11 червня 2010 року;

- з 01 лютого 2011 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 5,13грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу №1/01/-2011 загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» від 10 січня 2011 року;

- з 01 січня 2014 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 6,14 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу № 12/12/2013 загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» від 10 грудня 2013 року;

- з 01 лютого 2014 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 5,92 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу № 2/02/-2014 загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» від 12 січня 2014 року;

- з 01 серпня 2014 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 3,01 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу № 7/07/-2014 загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» від 15 липня 2014 року;

- з 01 серпня 2016 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 4,00 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу № 1/07/2016 загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» від 10 липня 2016 року;

- з 01 листопада 2019 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 7,00 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу № 1/10/-2019 загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» від 23 жовтня 2019 року;

- з 01 квітня 2023 року - за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі у розмірі 10,00 грн/м.кв./місяць для квартир на підставі протоколу № 1/01/-2023 загальних зборів членів ЖБК «Автомат-1» від 25 лютого 2023 року. ЖБК «Автомат-1» управляє та утримує зазначений будинок та прибудинкову територію, затвердив кошториси, штатні розклади, відповідно до яких та на умовах окремих трудових договорів оплачує працю робітників, уклав та виконує умови договорів з виконавцями житлово-комунальних послуг /а. с. 29-37/.

Крім того, на виконання завдання обслуговування багатоквартирного будинку, ЖБК «Автомат - 1», в межах своєї компетенції, було укладено наступні договори:

- договір № 1/1133-Ж-13 від 01 квітня 2013 р. на вивезення та знешкодження (захоронення) твердих побутових відходів (ТПВ) з ТОВ "Фірма "Володар Роз" /а.с. 43-45/;

- договір № 10122 від 01 січня 2022 року про надання послуг надання послуг з технічного обслуговування і ремонту ліфтів з ПП "Експеримент" /а.с. 38-41/;

- договір банківського рахунку в ОТ КБ "ПриватБанк", що підтверджується довідкою про відкриття рахунку /а.с.53/;

- договір про постачання електричної енергії № 81413017ПУ від 01 грудня 2018 року з ТОВ "Київські енергетичні послуги" (укладений в електронній формі), що підтверджується актом прийняття-передавання товарної продукції /а.с. 54/ ;

- штатний розпис ЖБК "Автомат-1" з 1 січня 2023 року /а.с.52/.

Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує.

У відповідності до ч.1 ст 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Як роз`яснив Верховний Суд України у правовій позиції від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, закріплена в п. 10 ч. 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово - комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування до таких правовідносин правових норм, установлених у статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами. Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово - комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 151 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.

Згідно із ст. 94 ГК України кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється Житловим кодексом УРСР, Цивільним, Земельним кодексами України, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства України.

У відповідності до ст. 8 Закону України «Про кооперацію» статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

Статут кооперативу повинен містити такі відомості: найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження; мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності; склад його засновників; умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього; права і обов`язки членів та асоційованих членів кооперативу; порядок внесення змін до статуту кооперативу; порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов`язань щодо їх сплати; форми участі членів кооперативу в його діяльності; порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах; порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу; порядок розподілу його доходу та покриття збитків; порядок обліку і звітності у кооперативі; порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов`язаних з цим майнових питань; порядок скликання загальних зборів; умови і порядок повернення паю.

Статут може містити інші пов`язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.

Статтею 12 Закону України « Про кооперацію» визначено, що основними правами члена кооперативу є:

участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління;

користування послугами кооперативу;

одержання кооперативних виплат та виплат на паї;

одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом;

право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб;

право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Основними обов`язками члена кооперативу є:

додержання статуту кооперативу;

виконання рішень органів управління кооперативу та органів контролю за діяльністю кооперативу;

виконання своїх зобов`язань перед кооперативом;

сплата визначених статутом кооперативу внесків.

Законами, що регулюють діяльність окремих типів кооперативів або кооперативів за напрямами їх діяльності, та статутом кооперативу можуть бути передбачені додаткові права та обов`язки його членів.

Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступили до організованого кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку (ст. 137 Житлового кодексу УРСР).

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про кооперацію» до компетенції загальних зборів членів кооперативу належить визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу.

Згідно із ст. 24 Закону України «Про кооперацію» кооперативи реалізують товари та надають послуги за цінами і тарифами, встановленими самостійно; кооперативи мають право реалізувати товари та надавати послуги за цінами і тарифами, що встановлюються на договірних засадах, окремо для членів кооперативу та інших осіб.

Статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність (cт.8 ЗУ «Про кооперацію» (№1087-V від 10 липня 2003 року).

Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року.

В силу ч.ч.1,3 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

За визначеннями, наданими у п.п. 5,6,12 ст.1 Закону України «Про комунальні послуги»:

житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг (п.5);

індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п.6);

послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору (п.12);

управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб (п.14).

Відповідно до ч.1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (ч. 2 ст. 19 вищевказаного Закону).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. При цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, від 02 листопада 2020 року у справі № 753/7790/16-ц, 28 липня 2021 року у справі № 554/7740/17.

За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблено висновок, що хоча у ч. 1ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Отже, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 грудня 2020 року у справі №761/48615/18-ц (провадження №61-14819св20).

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2019 року у справі № 210/5796/16 вказав на те, що згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги.

Крім того, обов'язок сплатити за надані й спожиті послуги випливає також з положення ч. 1 ст. 11 ЦК України про те, що цивільні права та обов'язки випливають із дій осіб, що передбачені актом цивільного законодавства. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

В порядку визначеному ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В силу ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, відповідачем не заперечується, що ОСОБА_1 є власником частини квартири за адресою: АДРЕСА_3 .

Вказана квартира згідно з поверховим планом має загальну площу 68,0 кв.м. Визначений рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 березня 2004 року порядок користування квартирою, за яким виділено ОСОБА_2 дві кімнати площею 12,2 кв. м. та 12.4 кв. м., а ОСОБА_1 кімнату площею 17,4 кв. м. свідчить про встановлення між співвласниками іншого порядку користування квартирою, а відтак, розрахунок комунальних послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території має бути здійснено пропорційно виділеній частці користування у спільному майні, а не від загальної площі квартири розподіленої на кількість співвласників. Оскільки співвласники хоч і мають рівні частки у майні, проте здійснюють фактичне право користування відповідно до встановленого Апеляційним судом порядку.

Таким чином, оскільки відповідачу було виділено в користування житлову кімнату розміром 17,4 кв. м., а іншому співвласнику дві житлові кімнати в загальному розмірі 24,6 кв. м., виходячи із загальної площі квартири у розмірі 68,00 кв. м., загальна площа користування квартирою відповідачем буде становити (68,00 кв. м. - 17,4 кв. м. - 24,6 кв. м.) / 2 = 13 + 17,4 кв. м. = 30,4 кв. м.

Вивчивши довідку про заборгованість за утримання будинку і прибудинкової території та за житлово - комунальні послуги , суд приходить до висновку, що позивач правомірно звернувся з позовними вимогами до відповідача про стягнення 12157,48 грн. за утримання будинку та прибудинкової території, оскільки нарахування відбувалось згідно з виділеної за рішенням суду частки з урахуванням балкону, помноженої на встановленими загальними зборами ЖБК «Автомат - 1» тарифами.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачка частково сплачувала вартість отриманих житлово-комунальні послуги на користь ЖБК «Автомат - 1», внаслідок чого у відповідачки за період з січня 2011 року по січень 2022 року утворилася заборгованість за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 12157, 48 грн.

За несвоєчасну сплату вартості житлово-комунальних послуг ЖБК «Автомат - 1» нараховано ОСОБА_1 за період з січня 2011 року по січень 2022 року інфляційні втрати в розмірі 1 262,46 грн та 3 % річних в сумі 505,39 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ЖБК «Автомат - 1» до відповідача про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків та прибудинкової території, суд першої інстанції вірно виходив з того, що відповідач зобов`язаний оплатити вказані послуги, оскільки він фактично користувався ними. Докази на підтвердження зворотного в матеріалах справи відсутні.

Також колегія суддів відхиляє доводи відповідача про неправомірність стягнення інфляційних втрат та 3%річних з огляду на наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій, у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби» визначено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) та протягом 30-ти днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки(штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Разом з тим, втрати від інфляції та 3% річних врегульовані ч.2 ст. 625 ЦК України та не є неустойкою (штрафом, пенею) за несвоєчасне здійснення платежів, врегульованими ст. 549 ЦК України. Відтак, колегія суддів не вбачає підстав для звільнення відповідача від сплати інфляційних втрат та 3% річних.

Відносно доводів відповідача про застосування строку позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.1, 5 ст. 261 ЦК України).

Згідно з ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

За правилами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Щодо вимог до 2017 року то судом першої інстанції було встановлено та перевірено колегією суддів, що в матеріалах справи містяться докази часткової сплати ОСОБА_1 на користь ЖБК «Автомат - 1» житлово-комунальних послуг з січня 2011 року по січень 2022 року.

Як вбачається з довідки про заборгованість за утримання будинку і прибудинкової території у січні 2020 року відповідачем було добровільно здійснено оплату в розмірі 300, 00 грн., який є більшим за місячний внесок за надані послуги. Такі дії відповідача свідчать про визнання нею боргу. При цьому відповідачем не було подано доказів, які б надали змогу суду дослідити призначення вказаних платежів.

Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Тобто, загальний трирічний строк позовної давності, який не сплив 12 березня 2020 року за вимогами, що виникли з 12 березня 2017 року було зупинено, а тому позивач правомірно звернувся з позовом 24 серпня 2023 року, не пропустивши строк позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції надана вірну оцінку доказам, що були предметом дослідження в судовому засіданні суду першої інстанції, ним повно і об`єктивно з`ясовані дійсні обставини справи, перевірені доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким надана належна правова оцінка. Оскаржуване рішення постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Вирішуючи питання про компенсацію судових витрат позивача, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу просив стягнути з відповідача на їх користь судові витрати в розмірі 2000 грн.

На підтвердження вказаних обставин представником подано копію акту приймання-передачі наданих послуг від 03 червня 2024 року, згідно з яким 2000 грн - це вартість послуг за складання відзиву на апеляційну скаргу.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 цього Кодексу).

Водночас за змістом ч.4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частини 6, 7, 9 ст. 141 цього Кодексу.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 ст. 141 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

В силу вимог положень ЦПК України, зокрема ст.141 вказаного Кодексу, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначена правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19).

З матеріалів справи вбачається, що адвокат Золотопуп С.В. представляв інтереси позивача на стадії розгляду справи апеляційним судом шляхом подання відзиву. Відповідачем заперечень щодо розміру заявлених витрат на правову допомогу позивача заявлено не було.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 січня 2024 року- залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Житлово-будівельного кооперативу «Автомат-1» витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Позивач: Житлово-будівельний кооператив «Автомат-1» (ЄДРПОУ 22882609, місцезнаходження: м. Київ, вул. Райдужна, 63).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса для листування: АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_1 ).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: М.В. Мережко

Н.В. Поліщук