Постанова

від 30.10.2024 по справі 915/383/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/383/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, Г.І. Діброви,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-інвестиційна компанія «КІПЕР»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2024 (суддя Н.О.Семенчук, м. Миколаїв, повний текст складено 01.08.2024)

у справі №915/383/24

за позовом Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-інвестиційна компанія «КІПЕР»

про стягнення 251964,74 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 року Обласне комунальне підприємство «Миколаївоблтеплоенерго» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-інвестиційна компанія «КІПЕР» заборгованості за теплову енергію в сумі 227094,01 грн, інфляційних втрат в розмірі 19620,92 грн та 3% річних в розмірі 5249,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, що є публічним договором приєднання, в частині оплати наданих позивачем послуг.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-інвестиційна компанія «КІПЕР» на користь Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» заборгованість за теплову енергію в сумі 227094,01 грн, інфляційні втрати в розмірі 19620,85 грн, 3% річних в розмірі 5249,81 грн та 3779,09 грн судового збору. В решті позову відмовлено.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив із доведеності позивачем належними та допустимими доказами наявності заборгованості відповідача за поставлену позивачем теплову енергію та наявністю правових підстав для нарахування на неї 3% річних та інфляційних втрат.

Разом з тим, перевіривши здійснені позивачем розрахунки, місцевий господарський суд встановив, що стягнення інфляційних втрат у розмірі 0,07 грн є не правомірним, у зв`язку з чим відмовив у задоволені позовних вимог у відповідній частині.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-інвестиційна компанія «КІПЕР» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2024 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що не заперечує проти оплати фактично поставленої теплової енергії за період з жовтня 2020 року по лютий 2022 року за умови перерахунку фактично поставлених обсягів за даний період у відповідності до вимог договору та законодавства, але не визнає суми, зазначені позивачем у позовній заяві, через неправильний розрахунок кількості товару та ціни. За доводами відповідача, у нього за період з листопада 2021 року по лютий 2022 року виникли зобов`язання перед позивачем щодо оплати поставлених 8,6956 Гкал тепла. Також відповідач зазначив про те, що з березня 2022 року по теперішній час не отримує теплову енергію, оскільки теплове обладнання Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-інвестиційна компанія «КІПЕР» було відключено від системи теплопостачання та демонтовано у лютому 2022 року.

Крім того, скаржник звернув увагу на те, що 30.07.2024 через систему «Електронний суд» направив відзив на позовну заяву до суду першої інстанції та позивачу, з огляду на що є помилковим висновок суду першої інстанції, що відповідач своїм правом на подання відзиву у визначений строк не скористався.

При цьому апелянтом до апеляційної скарги долучено додаткові докази, а саме: відзив на позовну заяву, копії скріншотів екрану, копії листа Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» від 01.02.2022 №382/07 та листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-інвестиційна компанія «КІПЕР» від 14.02.2022 №140222.01.

Позиція позивача щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу Обласне комунальне підприємство «Миколаївоблтеплоенерго» просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач зазначив, що здійснював постачання теплової енергії на об`єкт відповідача з дотриманням вимог законодавства та не порушував умов договору, при цьому при формуванні загального розрахунку спирався саме на тарифи, що зазначені в наказі Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» відповідно рішень Виконавчого комітету Миколаївської міської ради.

Також позивач зауважив на тому, що порядок відключення споживачів від системи централізованого опалення визначений у наказі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №169 від 26.07.2019 «Про затвердження порядку відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання та постачання гарячої води» та є єдиною законною підставою для відключення споживачів та припинення нарахувань, водночас відповідачем він не був дотриманий.

Крім того, позивач зазначив, що відповідач звернувся до місцевого господарського суду із відзивом з пропуском встановленого строку для його подання без клопотання про його поновлення.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційну скаргу Південно-західним апеляційним господарським судом зареєстровано 22.08.2024 за вх.№3231/24.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В.Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, Г.І. Діброви.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.08.20241 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-інвестиційна компанія «КІПЕР» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2024 у справі №915/383/24 залишено без руху з підстав ненадання доказів направлення копії апеляційної скарги з додатками іншій стороні у справі. Встановлено скаржнику строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

В межах встановленого ухвалою суду від 27.08.2024 строку, від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (вх.№3231/24/Д1 від 02.09.2024).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-інвестиційна компанія «КІПЕР» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2024 у справі №915/383/24.

З огляду на ціну позову у даній справі, що становить 251964,74 грн і є меншим ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги вказаною ухвалою суду від 09.09.2024 постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Окрім того, зазначеною ухвалою суду від 09.09.2024 встановлено позивачу строк до 25.09.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 25.09.2024 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.

20.09.2024 від Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3231/24/Д2).

В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

04.12.2020 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Проектно-інвестиційна компанія «КІПЕР» зареєстровано право власності на нежитлові приміщення, які розташовані на 1 поверсі (вбудовано-прибудовані) 9-ти поверхового житлового будинку за літ. А, загальною площею 272,0 кв.м, №3-ганок, №4 ганок; №5 ганок, І, ІІ замощення, за адресою: м. Миколаїв, провулок Парусний, буд. 5/1, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна.

Як вказував позивач, вказане приміщення розташоване в житловому будинку, де система опалення є єдиною, на підтвердження чого надав технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами від 14.07.2020.

Директор Товариства з обмеженою «Проектно-інвестиційна компанія «КІПЕР» звернувся до директора Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» з листом від 16.09.2020 (вх.№2926 від 17.09.2020), в якому повідомив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-інвестиційна компанія «КІПЕР» стало власником вбудовано-прибудованих приміщень за адресою м. Миколаїв, пров. Парусний буд. 5/1 (нежитлові приміщення, розташовані на 1 поверсі 9-ти поверхового житлового будинку). Вказав, що до опалювального сезону 2020-2021 років даний об`єкт було відключено від послуги центрального опалення та просив підключити Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-інвестиційна компанія «КІПЕР» до центрального опалення (технічні можливості у наявності) та вказати пакет необхідної документації для укладення договору на постачання теплової енергії з юридичною особою.

23.09.2020 фахівцями Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» в присутності представників Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-інвестиційна компанія «КІПЕР» було обстежено нежитлові приміщення за адресою: м. Миколаїв, пров. Парусний 5/1, які вбудовано-прибудовані до житлового будинку по пров. Парусний, 5, за результатом зазначеного обстеження складено акт від 23.09.2020, який підписаний представниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-інвестиційна компанія «КІПЕР» без зауважень. У вказаному акті зазначено, що опалювальна площа нежитлових приміщень становить 199,3 кв.м, неопалювальна площа складає 70,5 кв.м.

Позивач зазначав, що з 01.11.2021 між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Проектно-інвестиційна компанія «КІПЕР» діє індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, згідно із пунктом 1 якого цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 2 договору даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на офіційному веб-сайті підприємства www.nikoblteplo.com.ua.

Згідно із пунктом 4 індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2021 фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви приєднання, сплата рахунку за надану послугу, факт отримання послуги.

У пункті 8 індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2021 визначено, що виконавець забезпечує постачання теплової енергії у відповідній кількості та якості згідно з вимогами пунктів 5 і 6 цього договору до межі зовнішніх інженерних мереж постачання послуги виконавця та внутрішнього будинкових систем багатоквартирного будинку (індивідуального (садибного) будинку).

Відповідно до пункту 30 індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2021 споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з:

-плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (офіційний вісник України, 2019р., №71, ст. 2507), в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, та Методики розподілу, що розраховується, виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання;

-плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті виконавця www.nikoblteplo.com.ua.

У разі застосування двоставкового тарифу на послугу з постачання теплової енергії, плата за послугу з постачання теплової енергії визначається як сума плати, розрахованої виходячи з умовно-змінної частини тарифу (протягом опалювального періоду), а також умовно-постійної частини тарифу (протягом року).

За умовами пункту 31 індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2021 вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Розмір тарифу зазначається на офіційному веб-сайті виконавця www.nikoblteplo.com.ua. У разі зміни зазначеного тарифу протягом строку дії цього договору, новий розмір тарифу застосовується з моменту його введення в дію без внесення сторонами додаткових змін до цього договору. Виконавець зобов`язаний забезпечити їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті.

Відповідно до пункту 32 індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2021 розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. У разі застосування двоставкових тарифів, умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.

Пунктом 33 індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2021 передбачено, що виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги не пізніше ніж за 10 днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу. Рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватись у електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів.

Пунктом 34 індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2021 передбачено, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

Відповідно до пункту 44 індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2021 сторони несуть відповідальність за невиконання умов цього договору відповідно до умов цього договору або закону.

Договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування, і діє протягом одного року з дати набрання чинності (пункт 51 індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2021).

Згідно із пунктом 52 індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2021, якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.

У відповідності до додатку №1 до договору опалювальна площа нежитлових приміщень за адресою: пров. Парусний, 5/1, складає 199,3 кв.м.

Відповідно до наряду №68А 08.11.2021 підключено опалення абоненту ОСББ «Парусний буд. 5, буд. 7» за адресою: м. Миколаїв, пров. Парусний 5 та 7, на підставі рішення Виконавчого комітету Миколаївської ради про початок опалювального сезону.

Згідно наказу №115 від 09.03.2022 про закінчення опалювального сезону 2021-2022 років, Обласним комунальним підприємством «Миколаївоблтеплоенерго» вирішено з 29.03.2022 закінчити опалювальний період 2021-2022 років.

Згідно наряду №64А 09.11.2022 Обласним комунальним підприємством «Миколаївоблтеплоенерго» підключено опалення абоненту ОСББ «Парусний буд.5, буд. 7» за адресою: м. Миколаїв, пров. Парусний 5 та 7.

Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №176 від 24.03.2023 вирішено закінчити опалювальний сезон з 24.03.2023 на всіх об`єктах, крім закладів дошкільної освіти, лікарень, пологових будинків, амбулаторій.

Згідно наряду №72А 14.11.2023 проведено підключення опалення абоненту ОСББ «Парусний буд.5, буд. 7» за адресою: м. Миколаїв, пров. Парусний 5 та 7.

Як зазначав позивач, в опалювальні періоди 2021-2022, 2022-2023, 2023-2024 здійснив постачання теплової енергії до нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: м.Миколаїв, пров. Парусний, буд.5/1, що підтверджується нарядами №68А, №64А, №72А, а відповідач у зазначені опалювальні періоди споживав теплову енергію, в підтвердження чого складались звіти за спожиту теплову енергію, відомості спожитої теплової енергії та для оплати вартості отриманої в опалювальні періоди 2021-2022, 2022-2023, 2023-2024 теплової енергії були направлені на адресу відповідача рахунки, на підтвердження чого послався на реєстри згрупованих відправлень.

Відповідач у порушення умов укладеного договору та вимог чинного законодавства свої зобов`язання не виконав, оплату наданих позивачем послуг з постачання теплової енергії своєчасно та в повному розмірі по виставленим рахункам за опалювальні періоди 2021-2022, 2022-2023, 2023-2024 не здійснив, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 227094,01 грн, на яку позивачем нараховано 3% річних у розмірі 5249,81 грн та інфляційні втрати у розмірі 19620,92 грн, про стягнення яких позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За приписами статті 509 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями статті 173 Господарського кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (статті 174 Господарського кодексу України).

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду (частина перша статті 630 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Тобто внесення змін до публічного договору приєднання законодавством не допускається оскільки вказане призведе до порушення прав інших суб`єктів імперативно визначених відносин.

Частиною шостою статті 633 Цивільного кодексу України передбачено, що умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною першою статті 634 Цивільного кодексу України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача вартості наданих послуг постачання теплової енергії.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Законом №2189-VІІІ)

За наведеними у пунктах 2, 5 частини першої статті 1 Закону №2189-VІІІ визначеннями: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; виконавець комунальної послуги суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2189-VІІІ предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами.

Частиною першою статті 4 Закону №2189-VІІІ передбачено, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг. До повноважень Кабінету Міністрів України належать: затвердження правил надання (постачання) комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) та послуг з управління багатоквартирним будинком; затвердження типових договорів про надання (постачання) комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) та послуг з управління багатоквартирним будинком.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 затверджено Правила надання послуги з постачання теплової енергії та типові договори про послуг з постачання теплової енергії (далі також - Правила), які набули чинності з 04.09.2019, відповідно до яких ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати. Надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статті 14 Закону (пункт 13 Правил).

Відповідно до частин першої, другої статті 14 Закону №2189-VІІІ за рішенням співвласників багатоквартирного будинку (уповноваженого органу управління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку), прийнятим відповідно до закону, договір про надання комунальної послуги укладається з виконавцем відповідної комунальної послуги, визначеним статтею 6 цього Закону: 1) кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно (індивідуальний договір); 2) від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою (колективний договір); 3) об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір про надання комунальних послуг, як колективним споживачем. Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначену частиною першою цієї статті, за кожним видом комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії).

Згідно із Законом №2189-VІІІ договори за новими правилами мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постанов Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022 та №1023.

Відповідно до Правил у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022:

-індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем;

-індивідуальний договір з власником індивідуальних (садибних) житлових будинків вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця такий власник не вчинив дій щодо відключення (відмови) від комунальної послуги (фактичне виконання робіт із відключення будинку);

-фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги;

-у разі зміни права власності або користування приміщенням у багатоквартирному будинку, з попереднім власником (користувачем) якого було укладено індивідуальний договір, договір з новим власником (користувачем) вважається укладеним із дня такої зміни;

-споживачі у багатоквартирному будинку, які отримують послугу за іншою моделлю договірних відносин, у разі прийняття рішення про припинення такого договору можуть приєднатися до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, вчинивши дії, що засвідчують їх бажання укласти такий договір, відповідно до абзацу шостого цього пункту.

Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону №2189-VІІІ (у редакції змін, внесених Законом №1060-ІХ) договори про надання комунальних послуг, укладені до введення його в дію, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом одного року з дати введення в дію цього Закону. У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.

Разом з тим, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2189-VIII передбачено, що не пізніш як протягом одного року з дня введення в дію цього Закону (тобто не пізніше 01.05.2020) співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов`язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з частиною першою статті 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг - укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин.

Водночас, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2189-VIII передбачено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги протягом строку, визначеного в пункті 4 цього розділу, між виконавцем та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги відповідно до частини сьомої статті 14 цього Закону.

Наведені вище положення спеціального законодавства у сфері надання комунальних послуг свідчать про те, що законодавець унормував обов`язок підприємства теплопостачання з 01.05.2019 (тобто з дати, коли набрав чинності Закон № 2189-VІІІ у новій редакції) укладати договори на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за новими правилами, які в силу вимог Закону мали бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг та споживачами цих послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, з урахуванням волевиявлення споживача щодо обрання моделі договірних відносин. Водночас, за відсутності волевиявлення співвласників багатоквартирних будинків щодо прийняття рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг ініціатива щодо його укладення надається безпосередньо виконавцям таких послуг, що мало місце у цій справі.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №908/3233/20, від 14.12.2023 у справі №908/2078/22 та від 09.04.2024 у справі №908/710/23.

Так, на офіційному сайті Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» https://nikoblteplo.com.ua/content/ukladennya-pereukladennya-dogovoriv була опублікована інформація щодо затвердження постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022 типового публічного договору приєднання, текст типового індивідуального договору про послуги з постачання теплової енергії та форму заяви до нього.

Колегія суддів вважає, що законодавцем була передбачена неактивність споживачів щодо укладання договорів, тому непідписана заява-приєднання до договору не передбачає відсутність підстав для укладання договору, оскільки в даному випадку договір є не тільки договором приєднання, але й договором публічним, що не передбачає підписання заяви-приєднання.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач протягом 30 днів з дня опублікування тексту вищенаведеного індивідуального договору на офіційному веб-сайті виконавця послуг (позивача) не прийняв рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклав відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

Отже, відповідачем було прийнято (акцептовано) оферту позивача укласти індивідуальний договір шляхом мовчазної згоди в порядку частини п`ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Окрім цього, факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку, в якому знаходяться приміщення відповідача, які належать йому на праві власності, підтверджуються рішеннями Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про початок та закінчення опалювального сезону та нарядами про підключення системи опалення до будинку, в якому знаходяться приміщення відповідача.

Таким чином, фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є факт отримання послуги.

Зважаючи на наведене, індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії є укладеним та набрав чинності з 01.11.2021, у зв`язку з чим є обов`язковим для виконання сторонами, в тому числі і щодо своєчасної та повної оплати відповідачем наданих позивачем послуг.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об`єму) таких споживачів.

Методика розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22.11.2018 №315, встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.

Нормами розділу І Методики визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг здійснюється на підставі визначених на розрахункову дату споживання (фактичних, розрахункових або скоригованих (приведених)) обсягів комунальної послуги за відповідний розрахунковий період. Розрахунковою датою є останній день розрахункового періоду.

Розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об`єктами нерухомого майна, не є самостійними об`єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг.

Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі/будинку за відповідний розрахунковий період (далі - розподіл) здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку (теплолічильників, лічильників холодної води, лічильників гарячої води), установлених як у приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних Приладах опалюваних приміщень, а в окремих випадках - розрахунково.

Розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень здійснюється відповідно до розділу III Методики.

Розподілу підлягають обсяги спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення у відповідності до складових формул 1, 2, наведених у пункті 2 розділу II цієї Методики, залежно від категорії приміщення, надання йому комунальної послуги з постачання теплової енергії на опалення, наявності/відсутності та типу приладів розподільного обліку теплової енергії, дотримання температури повітря в опалюваному приміщенні в нормативно допустимому діапазоні, наявності/відсутності приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку.

Визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення здійснюється згідно з розділом IV цієї Методики.

Пунктом 5 розділу III Методики визначено, що розподіл теплової енергії у будівлі/будинку, у якій приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії для будівлі/будинку, незалежно від наявності або відсутності вузла комерційного обліку теплової енергії, у якій/якому відсутні приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення, та усі приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії, обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення визначається разом з обсягом спожитої теплової енергії на опалення цих приміщень.

Розподілений обсяг для опалюваного приміщення, не оснащеного приладом розподільного обліку теплової енергії, розраховується з урахуванням вимог розділів VII, VIII цієї Методики за формулою 13,14.

При цьому, нежитлові приміщення відповідача є невід`ємною частиною житлового будинку. Об`єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку. Відсутність окремих елементів системи опалення в приміщенні не свідчить про те, що теплова енергія не споживається. Вказані приміщення не підпадають під термін неопалювальне приміщення.

Відповідно рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №983 від 13.10.2021 «Про встановлення ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» двоставкових тарифів на теплову енергію, послугу з постачання теплової енергії та транспортування теплової енергії та транспортування теплової енергії ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» тепловими мережами підприємства», рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1166 від 24.11.2021 «Про встановлення ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» двоставкових тарифів на теплову енергію, послугу з постачання теплової енергії та транспортування теплової енергії та транспортування теплової енергії ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» тепловими мережами підприємства», рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №565 від 25.10.2022 «Про встановлення ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» двоставкових тарифів на теплову енергію, послугу з постачання теплової енергії та транспортування теплової енергії та транспортування теплової енергії ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» тепловими мережами підприємства», рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1028 від 25.10.2023 «Про встановлення ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» двоставкових тарифів на теплову енергію, послугу з постачання теплової енергії та транспортування теплової енергії та транспортування теплової енергії ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» тепловими мережами підприємства» встановлено економічно обґрунтовані двоставкові тарифи на теплову енергію та послугу з постачання теплової енергії за умовно-змінною частиною та умовно-постійною частиною тарифу.

Двоставковий формат тарифу обумовлює компенсацію підприємству двох частин витрат окремо, тобто двома ставками.

Перша ставка (умовно-змінні витрати) - плата за спожиту теплову енергію, за рахунок якої здійснюються витрати на придбання лише енергоресурсів (палива, електроенергії та покупної теплової енергії). Зважаючи на те, що обсяг цих витрат залежить від обсягів теплової енергії, яка виробляється та надається споживачеві, ця ставка визначена у гривнях за одиницю теплової енергії (грн/Гкал). Тобто споживач, сплачуючи за теплову енергію на опалення за показаннями будинкового приладу обліку, сплачує лише вартість природного газу, електричної та покупної теплової енергії. Споживач сплачує за цією ставкою лише протягом опалювального періоду та розмір платежу залежить від обсягів спожитої теплової енергії.

Друга ставка (умовно-постійні витрати) - плата за приєднане теплове навантаження, за рахунок якої здійснюються витрати, пов`язані з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії, з обслуговуванням обладнання, з підтриманням технологічного обладнання в робочому стані, а також зі збутом та реалізацією теплової енергії і послуг з опалення. Зважаючи на те, що обсяг цих витрат залежить від кількості і потужності технологічного обладнання, що виробляє та транспортує теплову енергію споживачам та визначається, виходячи з обсягу теплового навантаження, що приєднане до джерела теплової енергії, ця ставка визначена у гривнях за одиницю теплового навантаження на джерело теплової енергії (грн/Гкал/годину).

Пунктом 24 Правил надання послуги з постачання теплової енергії визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об`єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу.

Умовно-постійна частини тарифу для приміщень, вбудованих в житлові будинки/нежитлові будівлі розраховується згідно з даними теплового навантаження будівлі, пропорційно опалюваній площі приміщення споживача.

Як вже зазначалось, позивачем на підтвердження надання відповідачу у його нежитлові приміщення послуг з постачання теплової енергії за укладеним між сторонами індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2021, за опалювальні періоди 2021-2022, 2022-2023, 2023-2024 надано рахунки, які були направлені на адресу відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи реєстрами згрупованих відправлень.

При цьому згідно здійсненого позивачем розрахунку за відповідачем рахується заборгованість за надані позивачем послуги з постачання теплової енергії у зазначені періоди у сумі 227094,01 грн.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Колегія суддів зауважує, що наявність заборгованості у сумі 227094,01 грн перед позивачем за надані послуги з постачання теплової енергії за опалювальні періоди 2021-2022, 2022-2023, 2023-2024 не спростована відповідачем. Відповідач ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, стверджуючи про неправильний розрахунок кількості товару та ціни, не надав контррозрахунку вартості наданих позивачем послуг з постачання теплової енергії, а отже, не довів, що сума заборгованості перед позивачем є іншою ніж та, що визначена у розрахунку позивача.

Також відповідачем не надано доказів повної оплати наданих послуг з постачання теплової енергії у сумі 227094,01 грн, отже, за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем у зазначеному розмірі.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії за опалювальні періоди 2021-2022, 2022-2023, 2023-2024 у сумі 227094,01грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Доводи апелянта про те, що він з березня 2022 року не отримує теплову енергію, оскільки теплове обладнання Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-інвестиційна компанія «КІПЕР» було відключено від системи теплопостачання та демонтоване у лютому 2022 року, колегією суддів не приймаються до уваги, виходячи з наступного.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.07.2019 №169 затверджений Порядок відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, яким унормована процедура відокремлення (відключення) власників квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків від централізованого опалення (теплопостачання).

Зокрема, в розділі ІІІ вказаного Порядку визначено, що для відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП власник квартири чи нежитлового приміщення багатоквартирного будинку звертається до органу місцевого самоврядування з письмовою заявою в довільній формі із зазначенням причини відокремлення (відключення) та подає інформацію про намір влаштування системи індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) такої квартири чи нежитлового приміщення.

Заява про відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення багатоквартирного будинку від ЦО та ГВП передається на розгляд комісії, яка має розглянути її на найближчому засіданні. Витяг із протоколу комісії з результатами розгляду звернення надається заявникові протягом десяти робочих днів.

Для відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення власник забезпечує розроблення проекту відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення від ЦО та ГВП, який виготовляється відповідно до державних будівельних норм і правил та має забезпечити ізоляцію транзитних стояків, а також, у разі потреби, перенесення транзитних стояків.

Для виконання робіт із відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП власник квартири чи нежитлового приміщення повідомляє виконавця відповідної комунальної послуги та виконавців робіт з обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання та постачання гарячої води про своє рішення щодо відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП шляхом подання письмової заяви в довільній формі, до якої додається копія витягу з протоколу засідання комісії про розгляд питання щодо відокремлення (відключення) такої квартири чи нежитлового приміщення від ЦО та ГВП, а також копія проекту такого відокремлення (відключення).

Після завершення робіт із відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення від ЦО та ГВП складається акт про відокремлення (відключення) квартири/нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води.

Після підписання акта виконавець відповідної комунальної послуги повідомляє власника про перегляд умов або розірвання договору про надання послуги.

Отже, процедура відключення приміщення від мереж централізованого опалення передбачає проходження певних етапів, які, в свою чергу, передбачають подання заяв, прийняття рішень, отримання погоджень, і врешті-решт оформлення акту, яким фіксується завершення цієї процедури.

У той же час, матеріали справи не містять доказів проходження відповідачем відповідної процедури відключення його нежитлових приміщень від мереж централізованого опалення, з огляду на що відповідачем не спростований розрахунок заборгованості, здійснений позивачем.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 19620,92 грн та 3% річних в розмірі 5249,81 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Колегія суддів, враховуючи вищенаведене, та несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язання в частині повної та своєчасної сплати вартості спожитої теплової енергії за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2021, вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних та інфляційні втрати.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок 3% річних за період з 01.01.2022 по 31.03.2024, місцевий господарський суд зазначив, що розмір 3% річних становить 7338,46 грн, але враховуючи принцип диспозитивності суд визначив, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 5249,81 грн, які заявлені позивачем у позовній заяві.

Крім того, суд першої інстанції, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з 01.01.2022 по 31.03.2024, дійшов висновку про його помилковість. Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає 19620,85 грн інфляційних втрат.

Оскільки жодних доводів стосовно неправильності проведеного судом першої інстанції розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних апеляційна скарга не містить, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги при апеляційному перегляді справи, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду в апеляційному порядку оскаржуване рішення в частині правильності розрахунків не переглядається.

Стосовно доводів апелянта про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідач своїм правом на подання відзиву у визначений строк не скористався, залишивши поза увагою поданий відповідачем до суду першої інстанції 30.07.2024 через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, колегія суддів зазначає наступне.

Змагальність сторін є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України), зміст якої розкривають положення статті 13 цього Кодексу.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини третя та четверта статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

За змістом частин першої та третьої статті 165 Господарського процесуального кодексу України заперечення проти позову відповідач викладає у відзиві, який повинен містити, зокрема заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Відповідно до приписів частини восьмої статті 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Приписами статті 178 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Апеляційний суд зауважує, що відповідно до пункту 6 частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 43 Господарського процесуального кодексу України).

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю треба розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.05.2024 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання.

Цією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду подати відзив на позовну заяву і всі наявні докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Тим самим, з урахуванням положень частини восьмої статті 165 та пункту 1 частини першої статті 178 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції встановив строк, протягом якого відповідач має право подати відзив на позовну заяву, а саме, не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Копія ухвали суду першої інстанції від 03.05.2024 була направлена за місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-інвестиційна компанія «КІПЕР»: 54025, м. Миколаїв, провулок Парусний, буд.5/1, яка зазначена ним і у апеляційній скарзі. Проте направлене на адресу відповідача поштове повідомлення було повернуто 21.05.2024 до суду із відміткою: «за закінченням терміну зберігання».

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.05.2024 було повторно направлено ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 03.05.2024 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі на адресу місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-інвестиційна компанія «КІПЕР» із проставлянням на ній відмітки «Судова повістка».

Вказана ухвала була отримана відповідачем 30.05.2024, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення 0600268708780 (а.с.177).

Відповідач через систему «Електронний суд» надав клопотання від 18.06.2024 (вх.№7261/24), в якому зазначив, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Також відповідач просив суд поновити строк на подання заяви про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін та розглянути справу №915/383/24 у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою суду першої інстанції від 01.07.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Проектно-інвестиційна компанія «КІПЕР» строк на подання заяви про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. Розгляд справи №915/383/24 призначено у судовому засіданні з повідомленням сторін на 30.07.2024 об 11:30.

Таким чином, відповідач з 30.05.2024 був обізнаний про факт відкриття провадження у справі та, відповідно, про встановлений судом строк для подання відзиву на позовну заяву, у зв`язку з чим мав надати такий відзив у строк з 31.05.2024 до 14.06.2024.

Водночас апелянт посилається на те, що 30.07.2024 ним через систему «Електронний суд» подано до суду першої інстанції відзив на позовну заяву. Такі посилання скаржника колегією суддів оцінюється критично, оскільки матеріали справи не містять такого процесуального документу.

Твердження скаржника про те, що відзив був сформований системою, відповідач отримав квитанцію про направлення відзиву, у розділі «Документи сторін» з`явився відзив, з огляду на що апелянт був переконаний, що відзив був прийнятий судом, колегія суддів не бере до уваги, оскільки відповідач з 30.05.2024 був обізнаний про факт відкриття провадження у справі, мав об`єктивну можливість у межах розумних строків подати до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, та у випадку технічного збою - повторно подати відзив, проте, як сам зазначає апелянт, такий процесуальний документ ним подано лише 30.07.2024, тобто зі спливом тривалого часу. Така поведінка відповідача є суто суб`єктивною і свідчить виключно про власну недбалість товариства у неподанні відзиву на позовну заяву до суду першої інстанції у встановлені строки.

Щодо доданих до апеляційної скарги нових доказів, колегія суддів зазначає наступне.

Межі перегляду в суді апеляційної інстанції передбачено у статті 269 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частини першої якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14.

Відповідно до висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17 та від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - позивача).

При цьому, як зазначалось, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №46/603.

Скаржник, долучаючи до апеляційної скарги копії документів, перелік яких наведено вище по тексту цієї постанови, клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання додаткових доказів не заявляв. Доводів щодо неможливості подання відповідних доказів до та/або під час розгляду справи в суді першої інстанції, з урахуванням встановлення колегією суддів тих обставин, що у сторін не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень, апелянтом не наведено.

Враховуючи викладене, долучені до апеляційної скарги додаткові докази апеляційним судом залишаються без розгляду на підставі статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

Висновки суду апеляційної інстанції

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника, суд апеляційної керується висновком Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2024 у справі №915/383/24 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

Розподіл судових витрат

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281, 282, 284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-інвестиційна компанія «КІПЕР» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2024 у справі №915/383/24 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Текст постанови складено 30.10.2024.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

СуддяК.В. Богатир

Суддя Г.І. Діброва