Постанова

від 29.10.2024 по справі 910/4571/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2024 р. Справа№ 910/4571/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Алданової С.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників матеріали апеляційної скарги Українського культурного фонду

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2024

у справі № 910/4571/24 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Громадської організації "Інститут розвитку Кривого Рогу"

до Українського культурного фонду

про стягнення 248 713,00 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 року Громадська організація "Інститут розвитку Кривого Рогу" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Українського культурного фонду про стягнення 248 713,00 грн суми гранту за договором №6RCA31-34995 про надання гранту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач повністю виконав усі істотні умови договору про надання гранту, та реалізував обумовлений сторонами проект, проте відповідач своїх зобов`язань щодо перерахування гранту не виконав, що зумовило звернення позивача до суду з позовною заявою про стягнення суми гранту з відповідача у судовому порядку.

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач з позовом не погодився посилаючись на його необґрунтованість, а також послався на розірвання цього договору в односторонньому порядку у зв`язку з тим, що позивач порушив його істотні умови.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.07.2024 у справі № 910/4571/24 задоволено повністю. Стягнуто з Українського культурного фонду на користь Громадської організації "Інститут розвитку Кривого Рогу" 248 713,00 грн заборгованості, а також 2 984,56 грн судового збору.

Суд першої інстанції рішення мотивував наступним.

Суд встановив, що позивач виконав свої зобов`язання за договором, реалізував обумовлений сторонами проект, водночас відповідач не перерахував позивачу грант відповідно до погодженого сторонами графіку. Рішення відповідача №48-1 про розірвання договору в односторонньому порядку у зв`язку з істотним порушенням позивачем його умов було прийнято ним 28.12.2023, тобто після отримання від позивача звіту про реалізацію проекту. Це рішення відповідач прийняв безпідставно та невмотивовано, не зазначивши, які саме істотні умови цього правочину були порушені позивачем. Водночас з наданих сторонами до матеріалів справи доказів, у тому числі, наданих відповідачем, таких порушень з боку позивача не встановлено, натомість, доказів виконання відповідачем зобов`язань зі сплати позивачу коштів згідно з погодженим графіком суду не надано. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та відповідачем належним чином у встановленому законом порядку не спростовані, а відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, стягнувши на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення прийнято з порушенням вимог матеріального та процесуального права.

А саме апелянт посилається на те, що:

- суд не правильно визначив загальну суму гранту, яка становить 248 719,00 грн а не 248 713,00 грн;

- суд у своєму рішенні суд не врахував, що грантоотримувач повинен був реалізувати проект до 01.12.2023, водночас змістовний звіт був направлений відповідачу з порушенням цього строку;

- відповідачу не направлено звіт про надходження та використання коштів для реалізації проекту, що передбачено договором;

- суд не врахував, що ненадання позивачем фінального звіту, підтвердженого незалежною аудиторською фірмою, за встановленою формою та відповідно до вимог Фонду, є підставою для визнання проекту таким, що не відбувся;

- суд не врахував, що позивачу було надіслано лист про розірвання договору та достеменно підтверджено істотне порушення позивачем умов договору;

- посвідчена позивачем копія рішення Дирекції Українського культурного фонду №48-1 від 28.12.2023 надана суду без повідомлення про наявність у нього оригіналу;

- роздруківка листування у месенджері telegram, надана позивачем не може вважатися електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2024 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4571/24 та невідкладно надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи №910/4571/24. Копію ухвали надіслано до Господарського суду першої інстанції.

15.08.2024 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Українського культурного фонду на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2024 у справі №910/4571/24. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників процесу про здійснення розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі не пізніше ніж 11.10.2024. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі ніж 11.10.2024.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів встановив наступне.

15.09.2023 між Громадською організацією "Інститут розвитку Кривого Рогу" (Грантоотримувач) та Українським культурним фондом (Фонд) було укладено Договір №6RCA31-34995 про надання гранту (далі - Договір), за умовами якого Фонд надає Грантоотримувачу на умовах, визначених цим Договором, грант для реалізації культурно-мистецького проекту "Супротив" (далі - Проект), опис та мінімальні технічні вимоги до якого наведену у проектній заявці та у кошторисі Проекту згідно з додатками 1 та 2 до цього Договору, а Грантоотримувач реалізує Проект на умовах, визначених цим Договором.

Розділом 2 Договору передбачено, що Грантоотримувач реалізує Проект до 15 листопада 2023 року включно з періодом підготовки та надання Фонду пакету звітної документації відповідно до пункту 3 цього Розділу. Проект реалізується згідно з робочим планом реалізації Проекту, визначеним у розділі XI проектної заявки. Для підтвердження реалізації Проекту Грантоотримувач надає Фонду змістовий звіт про виконання Проекту (додаток 3), звіт про надходження та використання коштів для реалізації Проекту (додаток 4) та інші документи щодо реалізації Проекту. Датою завершення реалізації Проекту є день підписання Фондом акта про виконання Проекту.

Відповідно до розділу 3 договору загальна сума гранту становить 248 719 грн 00 коп. без ПДВ. Фонд надає суму гранту частинами (траншами) у розмірі та у строки, визначені графіком платежів згідно з додатком 5 до цього Договору. Фонд перераховує залишок коштів від загальної суми гранту після підписання акта про виконання Проекту. У разі затримки бюджетного фінансування Фонд перераховує кошти гранту протягом 15 (п`ятнадцяти) банківських днів з дати отримання Фондом бюджетного призначення на фінансування витрат на надання гранту. Будь-які штрафні санкції у цьому випадку до Фонду не застосовуються. Перерахування коштів здійснюється в безготівковій формі у національній валюті України шляхом переказу на розрахунковий рахунок Грантоотримувача.

Розділом 8 Договору встановлено, що Грантоотримувач веде належний бухгалтерський облік та звітує перед Фондом в процесі реалізації Проекту в порядку, передбаченому цим Договором. На вимогу Фонду Грантоотримувач зобов`язаний надати всі необхідні документи щодо реалізації Проекту.

За умовами розділу 9 Договору в разі істотних порушень умов цього Договору, визначених Законом України "Про Український культурний фонд", його може бути розірвано за заявою Фонду в односторонньому порядку. Рішення Фонду про розірвання цього Договору приймається за наявності факту істотного порушення його умов. У разі дострокового розірвання цього Договору внаслідок використання будь-якої частини гранту не за призначенням або з порушенням чинного законодавства Грантоотримувач зобов`язаний протягом 20 календарних днів з дня отримання ( повідомлення про розірвання цього Договору в односторонньому порядку повернути у повному обсязі перераховані Фондом кошти.

Строк дії Договору встановлено в п. 1 розділу 12 Договору до 31.12.2023.

Додатковою угодою № 2 від 20.10.2023 сторони внесли зміни у п. 1 розділу 2 Договору та встановили строк реалізації проекту до 01 грудня 2023 року включно з періодом підготовки та надання Фонду пакету звітної документації відповідно до п. 3 цього Розділу.

Додатком №1 до Договору сторони погодили графік платежів, згідно з яким Фонд перераховує 198 975,20 грн до 31.10.2023, 49 743,80 грн - до 31.12.2023.

У зв`язку з помилкою у банківських реквізитах позивача, 06.11.2023 сторони уклали Додаткову угоду №1, у якій зазначили актуальні реквізити для оплати траншів.

Також, щодо обставин виконання зазначеного договору судом першої інстанції встановлено наступне.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що він протягом дії Договору неодноразово (листи від 13.10.2023, 17.11.2023) звертався до відповідача з листами щодо сплати І траншу гранту в розмірі 198 975,20 грн.

18.12.2023 позивач направив відповідачу через Систему управління проектами та 26.12.2023 на електронну пошту грантового менеджера v.dehtiarenko@ucf.in.ua змістовний звіт згідно з п. 3 розділу ІІ Договору.

Пунктом 4 розділу 7 Договору визначено, що електронне повідомлення вважається отриманим в день його успішного відправлення.

Після отримання від позивача 18.12.2023 звіту про виконання проекту відповідач повідомив про необхідність надання аудиторського звіту. Позивач при цьому зазначає, що подання аудиторського звіту умовами Договору не передбачено.

Листом від 18.12.2023 №740/01-24/2-23 відповідач повідомив про виставлення 08.11.2023 платіжної інструкції №2589 на суму 198 975,20 грн, яка станом на 18.12.2023 не виконана.

26.12.2023 позивачем засобами поштового зв`язку направлено звіти по Договору, які відповідач отримав 09.01.2024.

28.12.2023 відповідач надіслав на адресу позивача лист вих. № 762/01-24/2-23, в якому зазначив, що строк дії реалізації проекту продовжено до 01 грудня 2023 року та відповідно до умов Договору позивач зобов`язаний був у строк до 01.12.2023 надіслати Фонду фінальний звіт. Станом на 28.12.2023 жодних документів на надходило, у зв`язку з чим відповідач просив надати письмові пояснення щодо встановленого порушення істотних умов Договору в частині ненадання фінальної звітності по проекту.

У відповіді на цей лист позивач повідомив Фонд про неотримання коштів згідно з Графіком платежів, внаслідок чого прострочення боржника (позивача) не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (відповідача).

10.01.2024 позивач направив відповідачу вимогу про сплату заборгованості по Договору.

Листом № 21/01-24/2-24 від 12.01.2024 відповідач повідомив, що Договір про надання гранту № 6RCA31-34995 від 15.12.2023 розірвано в односторонньому порядку на підставі ст. 12 Закону України "Про Український культурний фонд" та розділу 9 Договору.

Водночас позивач зазначає про неотримання від Фонду жодних повідомлень про розірвання Договору.

При цьому відповідачем до відзиву на позовну заяву додано рішення №48-1 від 28.12.2023 про розірвання Договору в односторонньому порядку у зв`язку з істотним порушенням позивачем його умов.

Як вказує позивач, 17.11.2023 ним було реалізовано проект, не зважаючи на те, що відповідачем не було здійснено платежів за Договором, про що 18.12.2023 позивачем було надано відповідачу повний звіт щодо його реалізації.

Позивач зазначає, що він повністю виконав усі істотні умови Договору та реалізував проект, проте відповідач своїх зобов`язань не виконав, що зумовило звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про український культурний фонд" Український культурний фонд є бюджетною установою, що виконує передбачені цим Законом спеціальні функції щодо сприяння національно-культурному розвиткові України. Діяльність Українського культурного фонду спрямовується та координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про український культурний фонд" передбачено, що на виконання покладених на нього завдань Український культурний фонд, зокрема, надає гранти юридичним особам незалежно від форми власності, гранти та стипендії фізичним особам, здійснює інші види підтримки проектів, визначені Положенням про Український культурний фонд; надає гранти на підтримку та розвиток проектів у сферах культури та мистецтв, креативних індустрій та культурно-пізнавального (внутрішнього) туризму; забезпечує прозоре, цільове та ефективне використання коштів Українського культурного фонду; набуває цивільні права та обов`язки в порядку, передбаченому цивільним законодавством, у тому числі шляхом укладення договорів, контрактів, зокрема зовнішньоекономічних, інших правочинів, а також у встановлених законодавством межах несе відповідальність за порушення Українським культурним фондом законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України "Про Український культурний фонд" обов`язковою умовою завершення будь-якого проекту, реалізованого за підтримки Українського культурного фонду, є публічне представлення результатів його виконання, а також розміщення звіту про використання коштів у рамках проекту на офіційному вебсайті Українського культурного фонду для відкритого доступу у формі відкритих даних відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

За змістом ст. 12 Закону України "Про Український культурний фонд", у разі прийняття Дирекцією Фонду рішення про надання фінансування певному проекту за рахунок коштів Українського культурного фонду з отримувачем коштів укладається договір про надання гранту.

Грант - це фінансові ресурси, що надаються на безоплатній і безповоротній основі Українським культурним фондом суб`єкту, який провадить діяльність у сфері культури, для реалізації проекту, рішення про фінансування якого прийняте в порядку, передбаченому цим Законом.

За договором про надання гранту Український культурний фонд набуває право здійснювати контроль за реалізацією проекту відповідно до порядку, встановленого таким договором та законодавством, у тому числі вимагати виконання зазначеного порядку та вживати заходів у разі його порушення. Договір про надання гранту не може передбачати замовлення та (або) отримання Українським культурним фондом будь-яких товарів, робіт, послуг, майнових прав та (або) витрачання грошей на такі товари, роботи, послуги, майнові права.

Відповідно до п. 3 ст. 12 Закону України "Про Український культурний фонд" істотними умовами договору про надання гранту є визначення конкретного проекту, для реалізації якого надаються кошти; сума гранту (обсяг коштів) з відповідним кошторисом із зазначенням об`єктів, на які вона витрачатиметься; графік платежів; зобов`язання особи, яка отримує кошти, у тому числі щодо звітності; мінімальні технічні вимоги до проекту, які мають бути забезпечені; строк реалізації гранту; порядок надання доказів на підтвердження належного виконання договору про надання гранту; відповідальність за порушення умов договору.

Відповідно до п. 5. ст. 12 Закону України "Про Український культурний фонд" у разі істотного порушення умов договору про надання гранту договір може бути розірваний в односторонньому порядку за заявою Українського культурного фонду.

Щодо розірвання договору в односторонньому порядку

Суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов до висновку що рішення відповідача №48-1 про розірвання Договору в односторонньому порядку у зв`язку з істотним порушенням позивачем його умов відповідачем прийнято 28.12.2023, тобто після отримання від позивача звіту про реалізацію проекту. При цьому це рішення не містить інформації про те, які саме істотні умови цього правочину були порушені позивачем. (а.с.81) Отже таке рішення за своїм змістом є невмотивованим та безпідставним. Це рішення не є підставою для звільнення відповідача від виконання своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором. В контексті викладеного суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що з наданих сторонами до матеріалів справи доказів, у тому числі, наданих відповідачем, таких порушень не вбачається.

Статтею 907 ЦК України передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже за результатами апеляційного перегляду справи судом апеляційної інстанції не встановлено вчинення позивачем істотного порушення, та що внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору

Наразі суд першої інстанції слушно зазначив, доказів виконання відповідачем зобов`язань зі сплати позивачу коштів згідно з погодженим графіком суду не надано. Водночас статтею 530 ЦК передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наразі відповідач також не надав належних та допустимих доказів того, що позивач допустив істотні порушення умов договору, про які йдеться розділі 9 цього договору.

Щодо виконання договору

Правовідносини, що виникли між сторонами, за більшістю ознак підпадають під регулювання главою 63 ЦК України «Послуги».

Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов`язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 905 ЦК України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Частиною другою цієї статті визначено, що припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 599 ЦК України та стаття 202 ГК України встановлюють, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Поряд з належним виконанням законодавство передбачає і інші підстави припинення зобов`язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування). Однак, чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов`язання як закінчення строку дії договору.

Тобто, зобов`язання, не виконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач повністю виконав усі істотні умови договору та реалізував проект, проте відповідач своїх зобов`язань не виконав, що зумовило звернення позивача до суду з позовною заявою про стягнення суми гранту. Строк дії Договору встановлено в п. 1 розділу 12 Договору до 31.12.2023, водночас обов`язок відповідача продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору.

Чинне законодавство презюмує оплатність договору про надання послуг.

Відповідач не оспорює у своїх заявах по суті спору настання корисного ефекту від реалізації проекту. При цьому позивач виконав умови укладеного між сторонами договору без проведення відповідачем оплати, що передбачена графіком. При цьому колегія враховує, що цей графік передбачав оплату першого траншу до 31.10.2023, водночас додаткова угода № 1 до договору, якою сторони внесли зміни у розділ «Реквізити сторін» укладена сторонами 06.11 2023, що свідчить про те, що сторони, незважаючи на прострочку платежу визнавали свої взаємні зобов`язання.

Відповідно до частині 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вже зазначено, відповідач не надав до справи жодних доказів оплати наданих послуг навіть після спливу строків, встановлених графіком, так само і після реалізації проекту позивачем.

У цьому контексті слід враховувати вимоги ст. 538 ЦК України, якою регламентовано наступне:

1. Виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

2. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

3. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

4. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

У справі що розглядається, позивачем здійснено виконання зобов`язання за договором незважаючи на те, що відповідач не виконав свого.

Відповідно до розділу 3 договору загальна сума гранту становить 248 719 грн 00 коп. без ПДВ. Фонд надає суму гранту частинами (траншами) у розмірі та у строки, визначені графіком платежів згідно з додатком 5 до цього Договору. Фонд перераховує залишок коштів від загальної суми гранту після підписання акту про виконання Проекту.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.12.2023 позивач, засобами поштового зв`язку направив відповідачу змістовний звіт, фінансовий звіт та первинну документацію, які відповідач отримав 09.01.2024. Водночас, незважаючи на прострочку в оплаті, та у відповідь на вимогу позивача оплатити послуги, відповідач листом від 12.01.2024 безпідставно заявив про розірвання ним договору в односторонньому порядку, не зазначивши у своєму рішенні які саме істотні умови договору порушені позивачем.

В контексті наведеного колегія звертає увагу на те, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).

Наведені обставини справи свідчать про те, що дії та бездіяльність відповідача у спірних правовідносинах зазначеним принципам не відповідають.

Доводи відповідача про те, що акт про виконання проекту, відповідно до п.4 договору не підписано сторонами колегія вважає необґрунтованими, оскільки не підписання такого акту обумовлено діями самого відповідача, який в односторонньому порядку безпідставно відмовився від договору в односторонньому порядку.

Колегія також вважає безпідставними доводи апелянта про те, що відповідачу не направлено звіт про надходження та використання коштів для реалізації проекту. Відповідач не перерахував позивачу обумовлені договором кошти, згідно з погодженим графіком. Оскільки кошти позивачу від відповідача не надходили, нівелюється сама можливість надання звіту про їх надходження.

Також колегія вважає безпідставними доводи відповідача про те, що фінальний звіт не підтверджено належною аудиторською фірмою, відповідно до пунктів 3.5.7 та 3.5.8 розділу «Порядку звітування про реалізацію проекту», затвердженого рішенням Наглядової ради Українського культурного фонду від 24.11.2021 № 173.

Відповідно до п. 3 укладеного між сторонами договору, на підтвердження реалізації проекту Грантоотримувач надає Фонду змістовний звіт про виконання Проекту (додаток 3), звіт про надходження та використання коштів для реалізації проекту (додаток 4) та інші документи щодо реалізації Проекту. Отже надання звіту/акту незалежної аудиторської фірми договором не передбачено.

За своїм правовим статусом «Порядок здійснення контролю за використанням суб`єктами, які отримують фінансування, зобов`язань перед Українським культурним фондом», який затверджено рішенням Наглядової ради Українського культурного фонду від 24.11.2021 № 173, є локальним нормативним актом, приписи якого регулюють внутрішнє життя організації.

Водночас, в укладеному між сторонами договорі відсутнє будь яке посилання на те, що сторони у своїх договірних двосторонніх відносинах керуються цим Порядком в частині обов`язку позивача надати звіт/акт незалежної аудиторської фірми.

Щодо інших доводів апелянта

Доводи апелянта про те, що в порушення вимог с. 73,74, 91 ГПК України позивач не зазначив про наявність у нього або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви, зокрема рішення Дирекції Українського культурного фонду № 48-1 від 28.12.2023, не приймаються колегією як підстава для скасування рішення.

Відповідно до матеріалів справи, позовна заява з усіма додатками буда сформована та подана до суду із застосуванням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» та використанням ЕЦП.

В свою чергу відповідач, разом з відзивом на позов надав суду належним чином завірену ним копію рішення Дирекції Українського культурного фонду № 48-1 від 28.12.2023 (а.с.81), яка повністю відповідає копії, наданої позивачем разом з позовом (а.с.41).

Матеріали справи не містять клопотань відповідача у порядку ч. 6 ст. 91 ГПК України про витребування у позивача оригіналів письмових доказів, копії яких надані позивачем.

Також відповідач в апеляційній скарзі не зазначає, про те, що надані позивачем копії письмових документів не відповідають оригіналу.

Колегія констатує, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це призвело до неправильного вирішення справи. (ч.2 ст. 277 ГПК України). За результатами апеляційного перегляду справи таких порушень не встановлено.

Незазначення позивачем у позові про наявність у нього оригіналу документу, завірену копію якого він надав суду, у цьому випадку не призвело до неправильного вирішення справи, тому ця обставина не є підставою для скасування оскарженого рішення.

Щодо доводів апелянта про те, що надана позивачем роздруківка листування у месенджері telegram, не може вважатися електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом, колегія зазначає наступне.

Стаття ст. 236 ГПК України, серед іншого визначає, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З тексту рішення що оскаржується вбачається, що встановлюючи обставини справи, суд першої інстанції не посилався на надану позивачем роздруківку листування у месенджері telegram як на належний та допустимий доказ. Судове рішення прийнято на підставі сукупності інших належних та допустимих доказів, яким надана належна правова оцінка.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції цілком обґрунтовано послався на висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України". Цей Суд зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27.09.2001).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Отже, враховуючи викладене, та дослідивши обставини справи з точки зору дотримання судом першої інстанції вимог процесуального права, колегія констатує, що суд першої інстанції у достатній мірі обґрунтував своє рішення.

Стосовно доводів апелянта про те, що суд не правильно визначив загальну суму гранта, яка становить 248 719,00 грн а не 248 713,00 грн колегія зазначає, що ці обставини не є підставою для скасування чи зміни судового рішення. Визначення розміру позовних вимог є правом позивача, адже позивач на свій розсуд може вимагати стягнення суми боргу у меншому розмірі, ніж міг би вимагали за обставинами справи.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2024 у справі № 910/4571/24 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

С.О. Алданова