Ухвала

від 29.10.2024 по справі 909/69/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 909/69/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

29.10.2024 м. Івано-Франківськ

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П. А. , секретар судового засідання Попович Л. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву з грошовими вимогами ОСОБА_1 у справі про банкрутство ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод"

у судове засідання з"явився заявник ОСОБА_1

ліквідатор не з"явився

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Івано-Франківської області знаходиться справа за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліваро" про банкрутство ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод". Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 04.04.2023 по справі №909/69/22 визнано банкрутом Приватне акціонерне товариство «Івано-Франківський арматурний завод» (76014, Івано-Франківська обл., м.Івано-Франківськ, вул.Євгена Коновальця, буд. 229; код 00218271) відкрито його ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича (свідоцтво №№1732 від 11.11.2015).

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 02.10.2024 продовжено строк ліквідаційної процедури ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод" та повноваження ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Демчана О.І. на 3 місяця до 14.01.2025 включно.

19.09.2024 на адресу господарського суду Івано-Франківської області надійшла заява від ОСОБА_1 про визнання кредиторських вимог, якою заявник просить визнати кредиторські вимоги до банкрута у розмірі 77701,72грн.

Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 працював у відповідача на посаді начальника відділу матеріально-технічного постачання та транспорту і був звільнений за власним бажанням 29.12.2021 на підставі ст. 38 КЗпП України. При звільненні заявника банкрутом ПАТ "ІФАЗ" не був проведений остаточний розрахунок, а також не повідомлені про нараховані суми, які належать виплаті при звільненні.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 23.09.2024 по справі №909/69/22 заяву фізичної особи ОСОБА_1 при визнання кредиторських вимог до боржника прийнято та приєднано до матеріалів справи, призначено судове засідання з розгляду заяву на 29.10.2024.

16.10.2024 від ліквідатора ПАТ "ІФАЗ" Демчана О.І. надійшло повідомлення про розгляд грошовим вимог заявника. Крім того, надійшло клопотання про розгляд заяви за відсутності ліквідатора боржника.

У судовому засіданні заявник ОСОБА_1 просить суд включити у реєстр як заборгованість ПрАТ "ІФАЗ" по заробітній платі перед Герелюком ЇМ. що виникла за період з 01.07.2021 по 29.12.2021 ( день звільнення за власним бажання), зазначаючи що виконував свої трудові обов"язки дистанційно, з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19.

Розглянувши заяву фізичної особи ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника, суд встановив наступне.

За результатами розгляду вищевказаної заяви, ліквідатором ПрАТ "ІФАЗ", судом не визнаються заявлені ОСОБА_1 додаткові грошові вимоги у розмірі 77701,72 грн, як заборгованість ПрАТ "ІФАЗ" по заробітній платі перед Герелюком ЇМ. що виникла за період з 01.07.2021 по 29.12.2021. зважаючи на наступні обставини.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Так, згідно статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами у сфері державного і договірного регулювання оплати праці, визначено Законом України "Про оплату праці".

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

За приписами ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Долученою до заяви довідкою форми ОК-5 підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно працював як найманий працівник ПрАТ "ІФАЗ" та йому було нараховано, але не виплачено заробітну плату за період з січня 2021 року по червень 2021 року.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був визнаний кредитором ПрАТ "ІФАЗ" по заборгованості з виплати заробітної плати в розмірі 80591,68 грн (вказана заборгованість ПрАТ "ІФАЗ" перед ОСОБА_1 визнана судом та включена ліквідатором до реєстру вимог кредиторів ПрАТ "ІФАЗ" відповідно до ухвали господарського суду Івано-Франківської області від 09.07.2024 по справі №909/69/22).

Ліквідатором ПрАТ "ІФАЗ" під час виконання повноважень за результатом аналізу отриманої бухгалтерської та іншої документації щодо господарської діяльності боржника, а також за результатом розмов із колишніми працівниками боржника (зокрема, які включені до реєстру вимог кредиторів) встановлено, що боржником не виплачувалась заробітна плата працівникам заводу з січня 2021 року по червень 2021 року, а починаючи з липня 2021 року господарська діяльність боржника була фактично припинена, боржником не купувалась необхідна останньому сировина, продукція, запаси та матеріали, які в подальшому могли б бути використані ПрАТ "ІФАЗ" в своїй господарській діяльності, зокрема, у виробничому процесі з випуску готової продукції, задля подальшого продажу та, як наслідок, отримання коштів за результати здійснення своєї господарської діяльності. Також, як вбачається із матеріалів справи, остаточне нарахування заробітної плати працівникам ПрАТ "ІФАЗ" внаслідок припинення діяльності банкрутом було нараховано працівникам за червень 2021 року. Також, припинення господарської діяльності боржника підтверджується відчуженням боржником усіх основних засобів за рахунок якого здійснювалася господарська діяльність ПрАТ "ІФАЗ".

За даними отриманими ліквідатором бухгалтерського обліку боржника, відсутня заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 за період з 01.07.2021 по 29.12.2021, відомості про таку заборгованість не містять жодна з форм звітності ПрАТ "ІФАЗ". Колишнім керівником ПрАТ "ІФАЗ" не передано ліквідатору бухгалтерську та іншу документацію ПрАТ "ІФАЗ".

Разом із тим, керівником ПрАТ "ІФАЗ" не було звільнено усіх працівників після остаточного припинення діяльності боржника та не було ініційовано процедуру банкрутства ПрАТ "ІФАЗ" в порядку ч. 6 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства. У свою чергу, працівники боржника також не скористалися своїм правом щодо ініціювання звільнення шляхом подання відповідних позовних заяв.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне визначення поняття заробітної плати міститься у ст. 1 Закону України "Про оплату праці".

Конструкцією ч. З ст. 15 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в ч. 5 ст, 97 Кодексу законів про працю України.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується.

Відповідно до ст, 47 Кодексу законів про працю України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Сам по собі факт звільнення заявника не може бути підставою для визнання грошових вимог, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Подібний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 11.04,2019 по справі №408/2445/17-ц (провадження № 61-36644св18).

Отже, виходячи з положень Кодексу законів про працю України, Закону України "Про оплату праці", заробітна плата праиівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (па виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.

Викладене узгоджується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 21,12,2020 по справі №242/6386/18 та Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 10.10.2019 по справі №243/2071/18.

Водночас, заявником не долучено до заяви належних доказів на підтвердження того факту, що він дійсно за період з 01.07.2021 по 29.12.2021 виконував роботу (свої функціональні обов`язки) на ПрАТ "ІФАЗ", за яку відповідно до норм чинного законодавства має право отримувати заробітну плату. Зазначених доказів не виявлено і ліквідатором у процедурі банкрутства ПрАТ "ІФАЗ".

Відповідно до ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків. передбачених цим Кодексом. Кожна сторона Повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 по справі №910/18036/17, від 23.10.2019 по справі №917/1307/18, від 18.11.2019 по справі №902/761/18, від 04.12.2019 по справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 по справі Мі29/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Таким чином, твердження заявника щодо наявної заборгованості ПрАТ "ІФАЗ" по заробітній таті перед ОСОБА_1 за період з 01.07.2021 по 29.12.2021 не підтверджені належними доказами та спростовуються наведеним вище.

Підсумовуючи вищевикладене, у зв`язку із необґрунтованістю, відсутністю належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів на підтвердження заявленої ОСОБА_1 суми заборгованості ПрАТ "ІФАЗ", а також того факту, що заявник дійсно виконував роботу (свої функціональні обов`язки) на ПрАТ "ІФАЗ" за період з 01.07.2021 по 29.12.2021, судом не визнаються заявлені грошові вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ "ІФАЗ" в розмірі 77701,72 грн, як вимоги по заборгованості з виплати заробітної тати за період з 01.07.2021 по 29.12.2021.

Керуючись ст. ст. 44-47 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 11, 74, 86, 202, 234-236 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання кредиторських вимог у розмірі 77701,72грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення до Західного апеляційного господарського суду.

Суддя Шкіндер П.А.