Рішення

від 28.10.2024 по справі 910/6568/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.10.2024Справа № 910/6568/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., за участю секретаря судового засідання Баринової О.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Інститут керамічного машинобудування «Кераммаш» (вул.Вокзальна, буд.1А, м.Слов`янськ, Краматорський р-н, Донецька обл., 84105; ідентифікаційний код 04873009)

до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (вул.Андріївська, буд.4, м.Київ, 04070; ідентифікаційний код 14282829)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод» (Північне шосе, /вул.Теплична, буд.22«Б»/1, каб.206, м.Запоріжжя, Запорізька обл., 69106; ідентифікаційний код 38673998)

2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» (вул.Московська, буд.32/2, Бізнес-центр «Сенатор», 4 поверх, м.Київ, 01010; ідентифікаційний код 40916672)

3) Товариство з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» (Південне шосе, буд.80, каб.1, м.Запоріжжя, Запорізька обл., 69008; ідентифікаційний код 34093721)

про визнання договору факторингу недійсним

За участі представників:

позивача: Стуліков А.В.;

відповідача: Міщенко С.Г.;

третьої особи-1: Чайкіна К.О.;

третьої особи-2: не з`явився;

третьої особи-3: Кравчук А.С.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Інститут керамічного машинобудування «Кераммаш» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», у якому просить визнати недійсним договір факторингу з регресом № МБ-Ф-KHA-2846 від 15.10.2019, укладений між Приватним акціонерним товариством «Інститут керамічного машинобудування «Кераммаш» та Акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк», в тому числі в редакції від 26.05.2021, викладеній в додатковій угоді № 2 до договору факторингу з регресом № МБ-Ф-KHA-2846 від 15.10.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір є нікчемним, оскільки вчинений відповідачем з метою незаконного заволодіння майном (грошовими коштами) позивача, шляхом несправедливо довгого за часом знаходження власних коштів позивача на рахунку покриття, та незаконного нарахування та списання відсотків за кредитом на обслуговування дебіторської заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-МРМЗ» і за для покращення фінансового становища Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг», та є недійсним як такий, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме з метою позбавлення позивача права власності на його майно, оскільки умови такого договору були вкрай невигідними для позивача. Крім того позивач зазначає, що всі дії відповідача по укладенню та виконанню оспорюваного договору вчинено всупереч забороні, визначеній статтею 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», здійснювати кредитні операції з пов`язаними з банком особами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 позовну заяву було залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення недоліків.

10.06.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, відповідно до якої виявлені судом недоліки позовної заяви усунуто.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.07.2024, залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, та серед іншого встановлено учасникам справи строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

02.07.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, заява про зупинення провадження у справі та клопотання про зобов`язання позивача внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат.

У відзиві на позовну заяву відповідач стверджує про зловживання позивачем процесуальним правом на подання позову, оскільки, на його думку, цим позивач намагається затягнути вирішення справи № 905/533/23 про стягнення заборгованості за оспорюваним договором. Також відповідач вказує, що у справі № 910/19178/23 вже було постановлено рішення про відмову позивачеві у позові щодо визнання недійсним оспорюваного договору. По суті спору відповідач зазначив, що позивач неодноразово, самостійно, усвідомлюючи правові наслідки надавав відповідачу реєстри для отримання факторингового фінансування та приймав авансові платежі; до спірного договору сторони уклали три додаткові угоди, що, на його думку, вказує на штучний характер позову та відсутність мети щодо захисту охоронюваного законом інтересу. Також відповідач зауважує, що оспорюваний договір укладено між позивачем і відповідачем, треті особи не є його сторонами, тому не отримували фінансування за цим договором, чим спростовуються доводи позивача про порушення заборони банкам на кредитування пов`язаних осіб. З приводу правової підстави позову, відповідач вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту порушення спірним договором публічного порядку. Крім того відповідач просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

03.07.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод» надійшли пояснення щодо позову, у яких зазначено про недоведеність наявності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним на підставі статті 228 Цивільного кодексу України.

03.07.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» надійшли пояснення щодо позову, які містять доводи, аналогічні тим, що викладені відповідачем у відзиві.

03.07.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» надійшли пояснення щодо позову, у яких зазначено про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним на підставі статті 228 Цивільного кодексу України з огляду на недодержання вимог щодо відповідності умов договору інтересам держави, оскільки позивач не є особою, яка в силу закону наділена повноваженнями на звернення до суду з позовом в інтересах держави.

08.07.2024 від позивача надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.

09.07.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він вказав на обставини, які, на його думку, не спростував відповідач.

11.07.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод» надійшла заява про участь у судових засіданнях у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

12.07.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» надійшла заява про участь у судових засіданнях у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

15.07.2024 від позивача надійшла заява про участь у судових засіданнях у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод», Приватного акціонерного товариства «Інститут керамічного машинобудування «Кераммаш» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» про участь у судових засіданнях у цій справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

16.07.2024 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких позивач заперечив проти вимог позову з раніше викладених підстав.

У підготовче засідання 18.07.2024 з`явились представники сторін та третіх осіб-1,-3, представник третьої особи-2 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, явка його представника обов`язковою судом не визнавалась і його неявка не перешкоджає розгляду справи.

У підготовчому засіданні 18.07.2024 судом було відмовлено у задоволенні клопотань відповідача про зупинення провадження у справі, оскільки справи, до набрання законної сили рішеннями в яких просить зупинити провадження відповідач, хоча і є дотичними до обставин цієї справи, але не є такими, що унеможливлюють її вирішення, та про забезпечення судових витрат, оскільки відповідачем не доведено існування жодної з підстав, передбачених ч.4 ст.125 ГПК України, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 26.08.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 третю особу-2 було повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 26.08.2024.

12.08.2024 від відповідача надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

14.08.2024 від відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких викладено клопотання про визнання поважними причин пропуску строку подання доказів та долучення доказів до матеріалів справи.

Підготовче засідання, призначене на 26.08.2024, не відбулось через масштабну ракетну атаку та оголошену в місті Києві повітряну тривогу, яка тривала з 5:57 год. до 13:43 год.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2024 сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 09.09.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 частково задоволено заяву відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

06.09.2024 від відповідача надійшли додаткові пояснення.

09.09.2024 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовче засідання 09.09.2024 з`явились представники позивача та третіх осіб, представник відповідача не з`явився, його явка обов`язковою судом не визнавалась і його неявка не перешкоджає розгляду справи.

У підготовчому засіданні 09.09.2024 судом було долучено додаткові пояснення відповідача разом з доданими до них доказами до матеріалів справи, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання, а також закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.10.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 відповідача було повідомлено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.10.2024.

21.10.2024 від відповідача надійшли додаткові пояснення з урахуванням судових рішень у справі № 908/306/23 (908/3722/23-908/3793/23).

21.10.2024 від позивача надійшли клопотання про витребування доказів, про допит свідків, про призначення судової інженерно-технічної (комп`ютерно-технічної) експертизи та про зменшення розміру судових витрат відповідача.

У судове засідання 21.10.2024 з`явились представники сторін та третіх осіб-1,-3, представник третьої особи-2 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, явка його представника обов`язковою судом не визнавалась і його неявка не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні 21.10.2024 суд розпочав розгляд справи по суті, заслухав вступні слова представників позивача та відповідача та оголосив перерву у судовому засіданні до 28.10.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 третю особу-2 було повідомлено про те, що судове засідання призначено на 28.10.2024.

28.10.2024 від відповідача надійшли заперечення проти клопотань позивача про витребування доказів, про допит свідків та про призначення судової експертизи.

У судове засідання 28.10.2024 з`явились представники сторін та третіх осіб-1,-3, представник третьої особи-2 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце судового засідання третя особа-2 була повідомлена належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, явка представника третьої особи-2 обов`язковою судом не визнавалась і його неявка не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні 28.10.2024 суд продовжив розгляд справи по суті, заслухав вступні слова представників учасників справи, надав їм можливість поставити запитання один одному, керуючись частинами 2 та 8 статті 80, частиною 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України, суд залишив без розгляду клопотання позивача вх.№ 07-11/92949/24 від 21.10.2024 року про витребування доказів, про допит свідків та про призначення судової експертизи через те, що їх заявлено після закриття підготовчого провадження, а також не прийняв докази, що були додані до клопотання про призначення судової експертизи. Судом було досліджено наявні в матеріалах справи докази та, після виходу з нарадчої кімнати, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, суд

ВСТАНОВИВ:

21.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод» (замовник) та Приватним акціонерним товариством «Інститут керамічного машинобудування «Кераммаш» (підрядник) було укладено договір підряду № 2277 (далі Договір № 2277), згідно з п. 1.1 якого замовник доручає, а підрядник зобов`язується на свій ризик надати на території замовника послуги з технічного обслуговування, ремонту, реконструкції та модернізації основних засобів замовника.

Відповідно до п. 1.3. Договору підряду № 2277 найменування та кількість об`єктів основних засобів виробництва для виконання робіт, види, обсяги, вартість, строки виконання робіт зазначаються в специфікаціях, які є невід`ємними додатками до договору. Проекти специфікацій розробляє та оформлює замовник.

За умовами п. 4.1 Договору № 2277 замовник оплачує підряднику вартість виконаних робіт по договору поетапно (щомісячно) протягом 45 календарних днів або протягом іншого строку, узгодженого сторонами та вказаного у специфікації, з моменту (дати) підписання сторонами відповідних актів здачі-приймання виконаних робіт або інших узгоджених по п.2.5 договору документів на підтвердження виконання робіт, на підставі наданих підрядником рахунків.

Відповідно до специфікації № 1 від 21.02.2018 на виконання робіт з модернізації термічної нагрівальної печі вартістю 14 400 000,00 грн оплата вартості робіт здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на рахунок підрядника після підписання акту виконаних підрядних робіт з відстрочкою платежу у 60 календарних днів, а оплата вартості матеріалів та обладнання з відстрочкою платежу у 30 календарних днів.

Також позивач представив специфікацію № 2 від 29.03.2019, згідно з якою сторони обумовили виконання позивачем на користь відповідача за графіком капітального ремонту з модернізацією газових печей у цехах відповідача на загальну вартість робіт у 43 920 000,00 грн.

За умовами специфікації № 2 оплата вартості робіт здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів в сумі 8 406 000,00 грн на рахунок підрядника після підписання акту виконаних робіт з відстрочкою платежу 60 календарних днів (п. 8), а оплата вартості обладнання та матеріалів здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів в сумі 35 514 000,00 грн на рахунок підрядника після прийняття обладнання та матеріалів за кількістю, якістю та у передбачених технічними завданнями обсягах з відстрочкою платежу 30 календарних днів (п. 10).

Як зазначає позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод» неналежним чином виконувало свої зобов`язання за Договором № 2277, внаслідок чого 02.10.2019, опинившись в тяжких обставинах, позивач звернувся до відповідача з листом про надання для ознайомлення договору факторингу та додатків до нього, пропозицію щодо укладення якого із презентацією умов такого договору відповідач надав позивачу 09.08.2019 та 25.09.2019.

15.10.2019 між Акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» (банк або фактор) та Приватним акціонерним товариством «Інститут керамічного машинобудування «Кераммаш» (клієнт) було укладено договір факторингу з регресом № МБ-Ф-КНА-2846 (далі Договір факторингу), згідно з п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор зобов`язується здійснювати факторингове фінансування клієнта за плату на умовах факторингу з регресом.

Ліміт факторингового фінансування встановлено в розмірі 30 000 000,00 грн зі строком дії до 01.09.2020 (п. 1.2 Договору факторингу).

За умовами п.п. п. 1.3, 1.5 Договору факторингу право вимоги є відступленим клієнтом (набутим фактором) з моменту належного підписання реєстру, що містить таке право вимоги. Внаслідок відступлення права вимоги фактор замінює клієнта як кредитора боржника, у зв`язку з чим до фактора переходять відповідні права кредитора за контрактом, включаючи права на отримання вартості майна (продукції)/виконаних робіт/наданих послуг, суми будь-яких штрафних санкцій (неустойок, штрафів, пені) та суми інших платежів за контрактом.

У розумінні Договору факторингу: контракт - договір купівлі-продажу/поставки/ надання послуг/виконання робіт тощо, укладений між клієнтом і боржником, на підставі якого після виконання клієнтом своїх зобов`язань щодо поставки майна, (продукції)/ надання послуг/виконання робіт виникають права вимоги клієнта (або банку за фактом відступлення) до боржника; реєстр - документ за формою, визначеною додатком № 2 до цього договору, що є невід`ємною частиною договору за умови його належного підписання банком і клієнтом, в якому зазначається перелік відступлених фактору прав вимоги, що вже виникли та підтверджуються наявними у клієнта документами, сума авансового платежу, що підлягає сплаті клієнту, та інша інформація щодо відступлених фактору прав вимог, розмір процентів за користування грошовими коштами за факторинговим фінансуванням під відступлене право вимоги.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 Договору факторингу перелік боржників визначається сторонами у переліку боржників згідно додатку № 1 до цього договору. Умови придбання фактором права вимоги визначаються у реєстрі, що складається за формою згідно додатку № 2 до цього договору.

У п. 2.11 Договору факторингу визначено порядок здійснення факторингового фінансування та встановлено, що за умови належного підписання реєстру банк (фактор) перераховує грошові кошти в національній валюті України на поточний рахунок клієнта двома частинами в наступному порядку: первісна сума грошових коштів перераховується на користь клієнта в розмірі авансового платежу, розмір якого визначається в реєстрі, не пізніше банківського дня, наступного за днем підписання банком відповідного реєстру (п. 2.11.1); залишкова сума грошових коштів перераховується на користь клієнта в розмірі, який визначається як різниця між вартістю права вимоги та авансовим платежем, що був перерахований банком на користь клієнта за відповідним правом вимоги згідно з умовами, що містяться в реєстрі, не пізніше банківського дня, наступного за днем отримання банком від боржника повної суми його заборгованості за відступленим фактору відповідним правом вимоги в розмірі вартості права вимоги, за умови відсутності будь-якої заборгованості клієнта за борговими зобов`язаннями перед фактором за цим договором. Сума коштів, що підлягає перерахуванню клієнту згідно з цим підпунктом договору, визначається банком за кожним окремим правом вимоги, яке виникло за відповідним документом/контрактом. У разі наявності будь-якої заборгованості клієнта за борговими зобов`язаннями за цим договором станом на дату отримання банком коштів від боржника за відступленими банку правами вимоги, банк у відповідності до п. 5.7 цього договору утримує з суми коштів, що підлягає перерахуванню клієнту згідно з цим підпунктом договору суму заборгованості клієнта за борговими зобов`язаннями за цим договором і направляє ці кошти в рахунок її погашення; залишок суми коштів перераховується клієнту в строки, передбачені цим підпунктом договору (п. 2.11.2).

Пунктами 3.3, 3.4 Договору факторингу передбачено, що клієнт відповідає перед фактором за виконання зобов`язання (так і будь-яку його частину) боржником в обсязі, визначеному в п. 3.2 цього Договору. У разі порушення (невиконання чи неналежного/часткового виконання) боржником зобов`язання (так і будь-якої його частини), боржник і клієнт відповідають перед фактором як солідарні боржники, що означає право фактора вимагати виконання зобов`язання в повному обсязі як від боржника і клієнта разом, так і від кожного з них окремо.

Згідно з п. 4.1 Договору факторингу за здійснення факторингового фінансування за цим договором клієнт зобов`язаний сплачувати банку (факторові) відповідну плату, зокрема, визначені п. 4.2 цього договору проценти за користування грошовими коштами за факторинговим фінансуванням.

Проценти за користування грошовими коштами за факторинговим фінансуванням нараховуються за ставкою у розмірі 22% річних починаючи з дня перерахування банком авансового платежу на поточний рахунок клієнта до дати зарахування грошових коштів в розмірі не меншому ніж сума авансового платежу на рахунок банку від боржника або від клієнта в порядку поруки чи за зворотним викупом, якщо інший погоджений сторонами розмір процентної ставки не зазначено в реєстрі (підп. 4.2.1 п. 4.2 Договору факторингу).

У додатку № 1 від 15.10.2019 до Договору факторингу сторони обумовили відступлення банку прав вимоги за укладеним ПрАТ «Кераммаш» з ТОВ «Метінвест-МРМЗ» Договором № 2277.

20.05.2020 сторони уклали додаткову угоду № 1 до Договору факторингу, якою, з-поміж іншого, продовжили строк його дії до 06.10.2021.

16.10.2019 сторони уклали додаткову угоду № 3 до Договору № 2277, якою змінили умови пунктів 8 та 10 специфікації № 2 в частині оплати робіт, матеріалів та обладнання та узгодили такі умови, замість первісно визначених: замовник сплачує підряднику вартість виконаних робіт до договору поетапно, з моменту (дати) підписання сторонами відповідних актів здачі-прийняття виконаних підрядних робіт протягом 75 календарних днів на умовах факторингу. Оплата вартості обладнання та матеріалів здійснюється замовником за видатковими накладними, з прийняттям Замовником за кількістю, якістю та у обсягах, передбачених технічним завданням, протягом 75 днів на умовах факторингу.

Після того 27.11.2019 сторони уклали додаткову угоду № 4 до Договору № 2277, якою, змінивши умови пунктів 8 та 10 Специфікації № 2 щодо оплати, погодили такі умови: замовник сплачує підряднику вартість робіт, по яких вже настав строк оплати, протягом 119 днів з моменту (дати) підписання цієї додаткової угоди. Замовник сплачує підряднику вартість обладнання та матеріалів по видаткових накладних, з прийняттям замовником за кількістю, якістю та у обсягах, передбачених технічним завданням, по яких вже настав строк оплати, протягом 119 календарних днів з моменту (дати) підписання цієї додаткової угоди.

Додатковою угодою № 4 до Договору № 2277 також передбачено, що у подальшому оплата як робіт, так і матеріалів та обладнання, здійснюється протягом 119 календарних днів з моменту (дати) підписання сторонами відповідних актів здачі-прийняття виконаних робіт та видаткових накладних на постачання обладнання.

26.05.2021 сторони уклали додаткову угоду № 2 до Договору факторингу, згідно з якою Договір факторингу викладено в новій редакції зі строком дії до 01.08.2022.

29.11.2021 сторони уклали додаткову угоду № 3 до Договору факторингу, якою, зокрема, продовжено строк дії факторингового фінансування за Договором факторингу до 01.08.2024.

Зазначені обставини встановлені судом на підстав доказів, що містяться в цій справі, а також судами в об`єднаній справі № 908/306/23 (908/3722/23-908/3793/23) за позовом Приватного акціонерного товариства «Інститут керамічного машинобудування «Кераммаш» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс», про визнання недійсними додаткових угод № 3 від 16.10.2019 та № 4 від 27.11.2019 до Договору підряду № 2277, укладених між ПрАТ «Кераммаш» та ТОВ «Метінвест-МРМЗ», у зв`язку з укладанням договору факторингу з регресом № МБ-Ф-KHA-2846 від 15.10.2019 між ПрАТ «Кераммаш» та АТ «ПУМБ», та за позовом Приватного акціонерного товариства «Інститут керамічного машинобудування «Кераммаш» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс», про визнання недійсними додаткових угод № 1 від 24.05.2021, № 2 від 20.07.2021, № 3 від 25.08.2021, № 4 від 22.10.2021, № 5 від 26.11.2021, № 7 від 03.12.2021, № 8 від 29.12.2021 до договору підряду № 3509 від 10.03.2021 в частині встановлення строку відстрочки платежу, укладених між ПрАТ «Кераммаш» та ТОВ «Метінвест-МРМЗ», у зв`язку з укладанням договору факторингу з регресом № МБ-Ф-KHA-2846 від 15.10.2019 між ПрАТ «Кераммаш» та АТ «ПУМБ», в межах справи № 908/306/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод».

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 28.02.2024 у справі № 908/306/23 (908/3722/23-908/3793/23), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.07.2024 в задоволенні зазначених позовів було відмовлено.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що ознайомившись з умовами договору факторингу з регресом, запропонованими відповідачем, позивач усвідомлював, що умови договору вкрай невигідні для нього; пропозиція відповідача не була для позивача економічно вигідною, оскільки всупереч рекламним заявам відповідача Договір факторингу містив дещо інші умови договору, наслідки та мета яких стали очевидними у 2022 та у 2023 році. На переконання позивача фактично обставини свідчать про те, що Договір факторингу був укладений під впливом тяжких для нього обставини і за психологічного тиску службових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод» та виконувався виключно в інтересах відповідача за сприянням ТОВ «Метінвест-МРМЗ» та ТОВ «Метінвест Холдинг» задля заволодіння грошовими коштами позивача, які він мав отримати як прибуток від своєї діяльності, оскільки умови Договору факторингу визначали не сторони цього договору - АТ «ПУМБ» та ПрАТ «Кераммаш», а боржник ТОВ «Метінвест-МРМЗ». Враховуючи вищевикладене позивач доводить, що оспорюваний договір є нікчемним, оскільки вчинений відповідачем з метою незаконного заволодіння майном (грошовими коштами) позивача, шляхом несправедливо довгого за часом знаходження власних коштів позивача на рахунку покриття, та незаконного нарахування та списання відсотків за кредитом на обслуговування дебіторської заборгованості ТОВ «Метінвест-МРМЗ» і за для покращення фінансового становища ТОВ «Метінвест Холдинг», та є недійсним як такий, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме з метою позбавлення позивача права власності на його майно, оскільки умови такого договору були вкрай невигідними для позивача. Крім того позивач зазначає, що всі дії відповідача по укладенню та виконанню оспорюваного договору вчинено всупереч забороні, визначеній статтею 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», здійснювати кредитні операції з пов`язаними з банком особами.

Узагальнені доводи відповідача та третіх осіб, які заперечують проти задоволення позову з однакових підстав, полягають у тому, що позивач зловживає процесуальним правом на подання позову, оскільки цим позивач намагається затягнути вирішення справи № 905/533/23 про стягнення з нього заборгованості за Договором факторингу. При цьому у справі № 910/19178/23 вже було постановлено рішення про відмову позивачеві у позові щодо визнання недійсним оспорюваного договору. Позивач неодноразово, самостійно, усвідомлюючи правові наслідки надавав відповідачу реєстри для отримання факторингового фінансування та приймав авансові платежі; до спірного договору сторони уклали три додаткові угоди, що вказує на штучний характер позову та відсутність мети щодо захисту охоронюваного законом інтересу. Відсутні підстави для визнання оспорюваного договору недійсним на підставі статті 228 Цивільного кодексу України з огляду на недодержання вимог щодо відповідності умов договору інтересам держави, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту порушення спірним договором публічного порядку і позивач не є особою, яка в силу закону наділена повноваженнями на звернення до суду з позовом в інтересах держави.

Також відповідач зауважує, що оспорюваний договір укладено між позивачем і відповідачем, треті особи не є його сторонами, тому не отримували фінансування за цим договором, чим спростовуються доводи позивача про порушення заборони банкам на кредитування пов`язаних осіб. Крім того відповідач просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Так, відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин Цивільний кодекс України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину в порядку, передбаченому процесуальним законом.

При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 Цивільного кодексу України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

У статті 228 Цивільного кодексу України визначені правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

За приписами частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином стаття 228 Цивільного кодексу України визначає два види недійсних правочинів: правочин, який порушує публічний порядок та правочин, який вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому перший є нікчемним у силу імперативного положення частини 2 цієї статті, а другий є оспорюваний, тобто може бути визнаний судом недійсним.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає про відповідність Договору факторингу обом видам, тобто стверджує одночасно про нікчемність та недійсність вказаного договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц дійшла висновків, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу. (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19).

З урахування викладеного суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про визнання Договору факторингу недійсним на підставі частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України з підстав того, що такий договір порушує публічний порядок, не відповідають ефективному захисту прав та інтересів позивача. За наявності підстав для висновку про нікчемність Договору факторингу на підставі вищенаведених норм Цивільного кодексу України, належним способом захисту є звернення до суду з вимогами про застування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Принагідно суд зауважує, що виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15, Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 910/24075/16.

Щодо застосування до спірних правовідносин частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Конституційний Суд України в пунктах 3, 4 рішення № 3-рп/99 від 08.04.1999, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», встановив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. При цьому Конституційний Суд України вказав, що «інтереси держави» є оціночним поняттям.

Велика Палата Верховного Суду підтримала ці висновки, зокрема, в пункті 82 постанови від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 та підпункті 7.14 постанови від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.

Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 і № 922/1830/19, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 і № 922/1830/19).

Ураховуючи, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, а також, беручи до уваги, що «інтереси держави» є специфічним оціночним поняттям та можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами інших учасників суспільних відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб`єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб`єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21).

З огляду на викладене суд вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним Договору факторингу через недодержання вимог щодо відповідності його умов інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, оскільки позивач не є особою, яка наділена повноваженнями на звернення до суду з позовом в інтересах держави.

На користь цього висновку суду свідчать також і положення частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, які визначають особливі наслідки недійсності правочину виходячи з умислу у однієї чи в обох сторін правочину, який було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосування яких жодним чином не відновить прав та інтересів позивача, на захист яких подано даний позов.

Щодо іншої підстави для визнання Договору факторингу недійсним, а саме через стверджуване позивачем порушення відповідачем визначеної статтею 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» заборони здійснювати кредитні операції з пов`язаними з банком особами, суд зазначає таке.

Так, частиною 5 статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (тут і надалі в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного Договору) визначено, що банкам забороняється опосередковано здійснювати кредитні операції з пов`язаними з банком особами.

При цьому як кредитні в цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої статті 47 цього Закону, а також придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг) (пункт 3 частини 1 статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» для цілей цього Закону пов`язаними з банком особами є:

1) контролери банку;

2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку;

3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку;

4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи;

5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку;

6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб;

7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини;

8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі;

9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.

Оскільки питання недійсності правочину розглядається на момент його вчинення, визначальним є встановлення обставин наявності чи відсутності пов`язаності Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод» станом на момент укладення Договору факторингу.

Втім позивач, обмежившись посиланням на те, що Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод» є пов`язаними особами оскільки їх кінцевим бенефіціарним власником є одна і та сама фізична особа ОСОБА_1 , не надав доказів на підтвердження таких обставин станом на момент укладення оспорюваного договору та не довів наявності підстав для визначення Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Маріупольський ремонтно-механічний завод» пов`язаною особою з Акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» у розумінні статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Крім того, суд відзначає, що Договір факторингу виконувався сторонами.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 було уточнено правовий висновок, викладений у постанові у справі № 906/1061/20, з метою урахування актуальних правових висновків, сформульованих в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, щодо визнання недійсним виконаного договору.

Так, у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 зазначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічні правові висновки сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

Отже, у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першій статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).

З урахуванням вищезазначеного, Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/77/21 узагальнив, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 92.5/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Інші підстави для визнання Договору факторингу недійсним, зокрема його укладення позивачем під впливом тяжкої обставини, насильства вже були предметом розгляду в справі № 910/19178/23, та враховані судом як преюдиціальні під час розгляду цієї справи. Інший підхід до встановлених у справі № 910/19178/23 обставин мав би наслідком порушення принципу «res judicata», який передбачає повагу до остаточного судового рішення.

Відтак, встановивши те, що позивач обрав не ефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо заяви відповідача про застосування до вимоги позивача наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Оскільки при розгляді цієї справи суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, питання спливу строку позовної давності судом не досліджується.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору за подання позову в розмірі 3 028,00 грн покладаються на позивача у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 231, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30.10.2024.

Суддя Т.П. Капцова