Рішення

від 28.10.2024 по справі 927/589/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

28 жовтня 2024 року м. Чернігівсправа №927/589/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Матюшенко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом: Першого заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури,

код ЄДРПОУ 02910114, вул. Овдіївська, 2, м. Ніжин, Чернігівської області, 16600,

в інтересах держави в особі

позивача: Фонду державного майна України,

код ЄДРПОУ 00032945, вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133

до відповідача: Акціонерне товариство Укртелеком,

код ЄДРПОУ 21560766, бульвар Т. Шевченка, 18, м. Київ, 01601

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача:

Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації,

код ЄДРПОУ 23000089, вул. Гетьмана Полуботка, 70, м. Чернігів,14013

Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Чернігівській області,

код ЄДРПОУ 38590042, пр-т Миру, 190-А, м. Чернігів, 14000

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача:

Виконавчий комітет Бобровицької міської ради Чернігівської області,

код ЄДРПОУ 04061990, вул. Незалежності, 46 м. Бобровиця, Ніжинський район, Чернігівська область, 17400

предмет спору: про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності та повернення до державної власності захисної споруди цивільного захисту

За участю:

від прокуратури: Юзвак Л.Б.,

від позивача: Помаз В.В.,

від відповідача: Полегенько К.А.

У судовому засіданні на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

24 червня 2024 року Першим заступником керівника Ніжинської окружної прокуратури подано позов, а 27 червня 2024 року подано уточнений позов в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства Укртелеком (треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: Бобровицька міська рада Чернігівської області, Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації, Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Чернігівській області) про усунення перешкоди у здійсненні Фондом державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) права користування та розпорядження захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям №92153, розташованим за адресою: вул. Незалежності, 49, м.Бобровиця, Чернігівської області, шляхом:

- визнання незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Бобровицької міської ради від 08.12.2009 № 228 «Про оформлення права власності на нежитлові будівлі» у частині визнання за Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» права власності на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття №92153, площею 109,1 кв.м., розташоване у підвальному приміщенні трьохповерхової нежитлової будівлі за адресою: вул. Незалежності, 49, м. Бобровиця Чернігівської області;

-визнання недійсним свідоцтва про право власності від 06.04.2010 серії НОМЕР_1 , виданого на підставі рішення виконавчого комітету Бобровицької міської ради від 08.12.2009 №228;

-скасування рішення реєстратора Ніжинського міжміського бюро технічної інвентаризації Лазарь М.П. від 06.04.2010, номер запису 70 у книзі 1, реєстраційний номер 8818013 та зобов`язання Акціонерного товариства «Укртелеком» (код ЄДРПОУ 21560766) повернути захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 92153, розташовану за адресою: вул. Незалежності, 49, м. Бобровиця, Чернігівської області, на користь держави в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням виконавчого комітету Бобровицької міської ради від 08.12.2009 № 228 визнано право власності ВАТ Укртелеком на об`єкт нерухомості, розташований за адресою: вул. Незалежності, 49, м. Бобровиця Чернігівської області, до складу якого увійшло підвальне приміщення, в якому розташована споруда цивільного захисту протирадіаційне укриття № 92153, що віднесена до об`єктів, які перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, в зв`язку з чим не могла бути відчужена та передана в приватну власність.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 01 липня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації, Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Чернігівській області; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Виконавчий комітет Бобровицької міської ради Чернігівської області; підготовче засідання призначено на 22 липня 2024 року; встановлено учасникам справи процесуальні строки.

Ухвала доставлена учасникам справи до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 01 липня 2024 року о 13:58 (підтверджується довідками про доставку електронного листа).

15.07.2024 від відповідача АТ Укртелеком, через систему Електронний суд, надійшов відзив (поданий у встановлений строк), яким щодо задоволення позовних вимог відповідач заперечив, зазначивши про відсутність підстав представництва інтересів держави прокурором та відсутності у позивача матеріально-правових підстав звернення до суду із заявленими позовними вимогами; відсутність доказів на підтвердження існування захисної споруди на момент оформлення відповідачем правовстановлюючих документів на об`єкт нерухомості; відсутність доказів введення в експлуатацію захисної споруди; спірна захисна споруда не є самостійним об`єктом нерухомого майна, натомість, відокремлення даного об`єкту від інших приміщень підвального поверху будівлі, так само як і відокремлення підвального поверху від конструктивних елементів надземного поверху будівлі чи їх поділ на самостійні об`єкти, -неможливе; невиправданість втручання держави в право власності відповідача; обрання неналежного способу захисту; сплив позовної давності та необхідність застосування судом відповідних правових наслідків. Відповідач у відзиві просив залучити до участі в справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерного товариства Укрпошта (01001 м. Київ, вул. Хрещатик, 22, код ЄДРПОУ 21560045), оскільки вважає, що 1/4 частини будівлі передана АТ Укрпошта, а відповідно ухвалення судового рішення про повернення до державної власності частини підвального приміщення, вплине на його права як співвласника цієї будівлі, за наслідком перерозподілу та зміни фактичної площі будівлі, на частину якої АТ Укрпошта оформило право власності. Окремого клопотання (письмового чи усного) про залучення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерного товариства Укрпошта відповідачем суду не надано, у зв`язку з чим питання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерного товариства Укрпошта судом не розглядалось.

15 липня 2024 року від позивача надійшло пояснення щодо позовної заяви, у яких позивач позов підтримав зазначивши, що Фонд не мав повноважень щодо управління майном, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ Укртелеком у процесі корпоратизації, але перебувало на його балансі. Фонд також не здійснював формування статутного капіталу цього Товариства в процесі корпоратизації. Захисна споруда цивільного захисту, в силу положень частини 2 статті 178 ЦК України, є обмежено оборотоздатною річчю та не може відчужуватись із державної чи комунальної власності в приватну. З огляду на відсутність згоди держави в особі Фонду на передачу спірного сховища в приватну власність АТ Укртелеком, державна реєстрація права приватної власності на таке майно за останнім є незаконною, чим спростовується презумпція права власності Товариства на спірний об`єкт.

16 липня 2024 року від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких зазначив про виправлення помилок, допущених у відзиві на позов.

У судовому засіданні 22 липня 2024 року суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відклав судове засідання на 11 вересня 2024 року.

22 липня 2024 року від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача, якою, спростовуючи доводи відповідача, зазначив, що:

- правові підстави звернення прокуратурою до суду з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, належним чином обґрунтовані у позовній заяві;

- рішення Виконавчого комітету БМР від 08.12.2009 №228 Про оформлення права власності на нежитлові будівлі прийняте всупереч Закону України Про приватизацію державного майна та частини 12 статті 32 Кодексу цивільного захисту України; тому рішення підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а видане на його підставі свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 від 06.04.2010 - визнанню недійсним;

- позов поданий з метою відновлення становища, що існувало до порушення; вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному статтею 391 ЦК України з метою усунення перешкод, які відповідач створює власнику державі в користуванні і розпорядженні об`єктом цивільного захисту; негаторний позов може бути пред`явлений впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця об`єкту нерухомості, тобто строк позовної давності до заявлених вимог не підлягає застосуванню (всупереч доводам відповідача);

- наявність відповідної технічної документації на окреме приміщення (протирадіаційне укриття) спростовує доводи Товариства щодо неможливості визначення даної споруди як окремого об`єкту.

29 липня 2024 року від відповідача надійшло заперечення (відповідь на відзив), у якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. У запереченні відповідач, зокрема зазначив, що під час корпоратизації та під час приватизації ВАТ «Укртелеком» інвентаризація майна товариства не проводилась. Внаслідок відсутності акту оцінки майна по будівлі, було оформлено право власності на весь майновий комплекс. Відповідач зазначив, що паспорт протирадіаційного укриття від 11.12.1989 містить адресу: м. Бобровиця, вул. Леніна, 45 та площу 200 кв.м. Крім того, відповідач у запереченні зазначив, що вважає, що вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності є вимогою про визнання недійсним юридичного факту, до якої застосовується загальна позовна давність. Відповідач зазначив також, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами, що ним вчинялись заходи для отримання інформації і такі заходи не дали результатів з незалежних від прокурора причин.

11 вересня 2024 року від прокуратури надійшло пояснення, у якому зазначено, що вивчення щодо законності вибуття укриттів з власності держави проводяться органами прокуратури з 2023 року, а тому дані щодо вибуття ПРУ №92153 з державної власності поза волею держави стали відомі прокурору лише 25.09.2023 (лист ФДМУ №10-24-24653 від 25.09.2023). Факт інвентаризації підтверджує, що спірне ПРУ до Переліку державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком» але перебуває на його балансі не увійшло як окремий об`єкт нерухомості, оскільки перебуває у підвальному приміщенні будівлі по вул. Незалежності, 49 у м. Бобровиця. Прокурором до пояснення додано Перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком» але перебуває на його балансі (нерухоме майно), на який посилається відповідач, однак суду його не надає. Разом з цим прокурором заявлено клопотання про поновлення пропущеного прокуратурою строків для долучення Переліку державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком».

У судовому засіданні 11 вересня 2024 року суд поновив строк для подання прокуратурою доказів та долучив їх до матеріалів справи; суд закрив підготовче провадження та призначив справи до розгляду по суті на 02 жовтня 2024 року.

25 вересня 2024 року від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, у яких відповідач зазначив, що на його думку початок обчислення строку позовної давності це завершення технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту), який затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 №1473-р «Про підготовку та проведення у 2009-2015 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту)», позивач був визначений відповідальним за формування переліку таких, що підлягають технічній інвентаризації, захисні споруди, що перебувають у державній власності (п. 4.57 Постанови). Відповідач зазначив, що позивач за результатами технічної інвентаризації міг та був зобов`язаний дізнатись про наявність спірної захисної споруди у власності відповідача, державна реєстрація якої відбулася у травні 2004 року, але ним не подано і матеріали справи не містять жодних документів, які б вказували на проведену відповідачем роботу за цим напрямком.

02 жовтня 2024 року від прокуратури надійшло пояснення у справі на додаткові пояснення АТ «Укртелеком». У поясненні прокурор зазначив, що Ніжинській окружній прокуратурі стало відомо про незаконну передачу спірного майна приміщення у приватну власність АТ «Укртелеком» у вересні 2023 року, що підтверджується листом № 552-75-6636 вих 23 від 08.09.2023, адресованим позивачу у справі - Фонду Державного майна України, а отже строки звернення до суду не пропущені.

У судовому засіданні 02 жовтня 2024 року суд перейшов до розгляду справи по суті. Прокурор та позивач підтримали позовні вимоги; суд відклав судове засідання з розгляду справи по суті на 28 жовтня 2024 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

За наказом Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 27.12.1999 №155 Про створення відкритого акціонерного товариства Укртелеком та затвердження його статуту створене Відкрите акціонерне товариство Укртелеком шляхом перетворення Українського державного підприємства електрозв`язку Укртелеком у відкрите акціонерне товариство в процесі корпоратизації відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 Про корпоратизацію підприємств та Положення про порядок корпоратизації підприємств ( затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 508). Згідно з п. 8 зазначеного Указу Президента України, засновники відкритих акціонерних товариств після прийняття рішення про їх приватизацію передають державним органам приватизації тільки акції цих товариств.

Рішенням Виконавчого комітету Бобровицької міської ради від 08.12.2009 №228 «Про оформлення права власності на нежитлові будівлі» вирішено оформити право приватної власності за ВАТ «Укртелеком», з послідуючою видачою свідоцтва про право власності на 3/4 частини нежитлових будівель в м. Бобровиця по вул. Незалежності, 49, а в натурі:

-в нежитловій будівлі «А»: приміщення 6, 8-16, 20, 26 та 1/2 частина приміщень 17-19, 28-30 загальною площею 149,2 кв.м. на 1 поверсі; приміщення 33-39, 41-47, 49-50, 57-60 та 1/2 частина приміщень 31-32, 40, 51-52, 68-69 загальною площею 236,5 кв.м. на II поверсі; приміщення 73-78, 81 та 1/2 частина приміщень 72, 79-80, 82 загальною площею 464,0 кв.м. на III поверсі; Пд: квартира І приміщення 83-94, 96, 98-103, квартира 2 приміщення 1, квартира 3 приміщення 1-4, загальною площею 464,6 кв.м.;

-в нежитловій будівлі «Б»: приміщення №2-3, №5 (1-2), №6 загальною площею 241,8 кв.м.;

- 1/2 частина нежитлової будівлі «У»;

-нежитлові будівлі «В,Г,Д,Ж,Е,Н» та огорожа №1-3.

Зобов`язано Ніжинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації провести відповідну реєстрацію нежитлової будівлі.

У подальшому виконавчим комітетом Бобровицької міської ради 06.04.2010 на підставі Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5 видано ВАТ «Укртелеком» свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САС № 769946, а саме: в нежитловій будівлі «А»: приміщення 6, 8-16, 20, 26 та 1/2 частина приміщень 17-19, 28-30 загальною площею 149,2 кв.м. на 1 поверсі; приміщення 33-39, 41-47, 49-50, 57- 60 та 1/2 частина приміщень 31-32, 40, 51-52, 68-69 загальною площею 236,5 кв.м. на II поверсі; приміщення 73-78, 81 та 1/2 частина приміщень 72, 79-80, 82 загальною площею 464,0 кв.м. на III поверсі; Пд: квартира І приміщення 83-94, 96, 98-103, квартира 2 приміщення 1, квартира 3 приміщення 1-4, загальною площею 464,6 кв.м.;

-в нежитловій будівлі «Б»: приміщення №2-3, №5 (1-2), №6 загальною площею 241,8 кв.м.;

- 1/2 частина нежитлової будівлі «У»;

-нежитлові будівлі «В, Г, Д, Ж, Е, Н» та огорожа №1-3

До складу вказаного майна увійшло підвальне приміщення (Пд), в якому і розташована захисна споруда цивільного захисту № 92153.

Право власності ВАТ «Укртелеком» на зазначене майно на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САС №769946, виданого Виконавчим комітетом Бобровицької міської ради, зареєстровано реєстратором Ніжинського міжміського бюро технічної інвентаризації ОСОБА_1 за номером 70 у книзі 1, реєстраційний номер 8818013, (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №25784262 від 06.04.2010).

Згідно даних КП «Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації» свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06.04.2010 не скасовувалося та є чинним.

Дані щодо проведеної державної реєстрації також внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про що свідчить відповідна інформація з даного реєстру.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, частини комплексу нежитлових будівель зв`язку, які знаходяться за адресою: м. Бобровиця, вул. Незалежності, 49, Чернігівська область, а саме: які розміщені в нежитловій будівлі "А":

I-й поверх приміщення: 6, 8-16, 20, 26 та 1/2 частина приміщень 17-19, 28-30, загальною площею 149,2 кв.м.;

II-й поверх приміщення: 33-39, 41-47, 49-50, 57-60, 70, 1/2 частина приміщень 31-32, 40, 51-52, 68-69, загальною площею 236,5 кв.м.;

III-й поверх приміщення: 73-78, 81 та 1/2 частина приміщень 72, 79-80, 82, загальною площею 464,0 кв.м.;

-Пд: квартира 1 приміщення: 83-94, 96, 98-103; квартира 2 приміщення: 1; квартира 3 приміщення: 1-4, загальною площею 464,6 кв.м. (в якому заходиться захисна споруда цивільного захисту № 92153);

- в нежитловій будівлі "Б" приміщення: №2-3, №5 (1-2), №6, загальною площею 241,8 кв.м.; 1/2 частина нежитлової будівлі "У"; нежитлові будівлі "В, Г, Д, Ж, Е, Н" та огорожа №1-3, належать на праві власності ПАТ «Укртелеком» (за протоколом загальних зборів акціонерів №8 від 14.06.2011 ВАТ Укртелеком перейменоване на ПАТ Укртелеком. У подальшому за протоколом загальних зборів акціонерів №20 від 22.04.2021 ПАТ Укртелеком перейменоване на АТ Укртелеком. Відповідні відомості внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань).

Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації на замовлення Чернігівської філії ПАТ «Укртелеком» виготовило технічний паспорт на захисну споруду цивільного захисту, яка знаходиться в підвальному приміщені нежитлової будівлі за адресою: Чернігівська область, м. Бобровиця, вул. Незалежності, буд. 49, площею 109,1 кв.м., у якому міститься експлікація підвального приміщення вищевказаної нежитлової будівлі та план захисної споруди цивільного захисту, розміщеної у цьому підвальному приміщенні.

Згідно уточненої інформації КП «Ніжинське МБТІ» №19 від 10.06.2024, до свідоцтва про право власності від 06.04.2010, виданого виконавчим комітетом Бобровицької міської ради, були включені підвальні приміщення літ. «Пд» загальною площею 472,5 кв.м, відповідно до Акту розподілу приміщень та будівель в м. Бобровиця, вул. Незалежності, 49, що знаходиться у сумісному користуванні, з них у складі ВАТ «Укртелеком» - у квартирі 1- приміщення 83-94, 96, 98-103; у квартирі 2 - приміщення 1; у квартирі 3 - приміщення 1-4, загальною площею 464,6 кв.м.

При обмірі та підрахунку площ приміщень ПРУ №92153 загальна площа склала 109,1 кв.м., при цьому площа всього підвалу літ. «Пд» змінилася і стала 471,7 кв.м. Після проведення технічної інвентаризації приміщень ПРУ замовнику виданий технічний паспорт станом на 01.10.2013.

До приміщень ПРУ №92153 загальною площею 109,1 кв.м., відносяться:

-підвальне приміщення 87 (раніше приміщення 87 та 88, у технічному паспорті на ПРУ це приміщення №1), загальною площею 19,9 кв.м;

-підвальне приміщення 89 (у технічному паспорті на ПРУ це приміщення №2), загальною площею - 73,2 кв.м;

-підвальне приміщення 90 (у технічному паспорті на ПРУ це приміщення №3), загальною площею 16,0 кв.м.

Згідно технічного паспорту на ПРУ №92153 всі приміщення знаходяться у власності ПАТ «Укртелеком» і не відносяться до загального користування.

Обставинами, що підтверджують наявність в будівлі ПАТ «Укртелеком» по вул.Незалежності, 49, м. Бобровиця, Чернігівської області протирадіаційного укриття №92153 є наявність облікових документів на дану споруду цивільного захисту (починаючи з 1976 року), в яких зазначено форму власності на неї - приватна та визначено власником ПАТ «Укртелеком», а також проведеними комісійними обстеженнями даного приміщення, за результатами яких складено: акт технічної інвентаризації захисної споруди цивільного захисту ПРУ №ЧГ №92153 від 25.09.2013, акт комплексної перевірки (спеціального огляду) захисної споруди цивільного захисту ПРУ №92153 від 25.09.2013, акти оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту від 26.05.2021, 24.10.2023, 07.02.2024.

Мотивуючи звернення до суду за захистом інтересів держави в особі Фонду державного майна України, прокурор зазначив, що захисна споруда цивільного захисту віднесена до об`єктів, що перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, в зв`язку з чим цей об`єкт нерухомості не міг бути набутий в приватну власність АТ Укртелеком.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 23 Закону України №1697-VII Про прокуратуру визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частини 1, 3).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1-3 частина 4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина 7).

Тобто, за приписами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Згідно з положеннями статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Однією з підстав для представництва є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Важливим обов`язком фізичних та юридичних осіб, органів влади, що здійснюють діяльність на території України, є обов`язок додержуватися Конституції України та законів України. Даний обов`язок можна вважати основоположним для всіх інших юридичних обов`язків, який являє собою встановлену державою міру і спосіб необхідної поведінки, що закріплена в нормативно-правовому порядку відповідно до індивідуальних і суспільних інтересів. Він є формою вираження відповідальності перед державою та суспільством.

Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності в відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування.

Захисні споруди цивільного захисту є інженерними спорудами, які призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій. Враховуючи, що указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, на території України введений воєнний стан, належне функціонування захисних споруд є основою забезпечення безпеки громадян.

За доводами прокурора, спірне нерухоме майно - захисна споруда цивільного захисту протирадіаційне укриття №92153, що розташоване за адресою: вул. Незалежності, 49, м.Бобровиця, Чернігівської області, в силу закону відноситься до об`єктів загальнодержавного значення з обмеженою оборотоздатністю, розпорядником та власником якого є держава в особі Фонду державного майна України.

Прокурор зазначає, що порушення інтересів держави відбулося внаслідок оформлення та реєстрації за ВАТ "Укртелеком" (перейменовано на ПАТ "Укртелеком", а згодом - на АТ "Укртелеком") права власності на адміністративну будівлю за адресою: вул. Незалежності, 49, м.Бобровиця, до складу якого увійшла споруда цивільного захисту протирадіаційне укриття №92153.

За частиною 1 статті 4 Закону України Про управління об`єктами державної власності від 21.09.2006 №185-V, суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, Фонд державного майна України.

Відповідно до статті 1 Закону України Про Фонд державного майна України від 09.12.2011 № 4107-VI Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику в сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

За частиною 1 статті 4 даного Закону до основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема, здійснення контролю в сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна в випадках, установлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування, повернення в державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління.

Частинами 1 - 3 статті 7 Закону України Про приватизацію майна державних підприємств (у редакції на час приватизації спірного майна) визначено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць. Фонд та його регіональні відділення і представництва на місцях діють на підставі цього Закону та Положення про Фонд, що затверджується Верховною Радою України. Фонд у процесі приватизації здійснює такі основні повноваження (серед іншого): продає майно, що перебуває в загальнодержавній власності, в процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств і об`єктів незавершеного будівництва; створює комісії по приватизації; затверджує плани приватизації майна, що перебуває в загальнодержавній власності.

Статтею 4 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) визначено, що продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, є (серед інших): Фонд, його регіональні відділення та представництва.

Відповідно до частин 1, 5 статті 7 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) Фонд, Верховна Рада Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів затверджують за поданням органів приватизації переліки об`єктів, які перебувають відповідно в загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності. Орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови в приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у частині 1 цієї статті. Результати розгляду не пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника в письмовій формі. Відмова в приватизації можлива тільки в визначених випадках, зокрема коли є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства.

Пунктом 1 Указу Президента України від 19.02.1994 № 56/94 Про єдину систему органів приватизації в Україні з метою прискорення процесу приватизації державного майна, забезпечення єдиного методологічного підходу до цього процесу та створення сприятливих умов для виконання Державної програми приватизації створено єдину систему органів приватизації в Україні шляхом реорганізації регіональних відділень Фонду в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і органів приватизації відповідних адміністративно-територіальних одиниць - у регіональні відділення Фонду.

З моменту прийняття рішення про приватизацію державного майна функції управління цим майном переходять до відповідного органу приватизації (п. 3 цього Указу).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що ФДМУ здійснює повноваження з урядування від імені держави в сфері даних правовідносин.

Матеріалами справи підтверджено, що у вересні 2023 року Ніжинська окружна прокуратура повідомляла ФДМ України про наявність підстав для звернення до суду задля захисту інтересів держави. ФДМ України, у відповідь просив розглянути питання щодо можливості вжиття заходів прокурорського реагування для повернення захисної споруди в державну власність (лист-відповідь Фонду від 25.09.2023 №10-24-24653).

На виконання вимог статті 23 Закону України Про прокуратуру Ніжинською окружною прокуратурою направлено ФДМ України повідомлення від 11.06.2024 №52-77-4126вих-24 про скерування до суду даного позову.

Таким чином, прокурор дотримався порядку, встановленого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, належним чином підтвердив підстави для представництва інтересів держави в особі Фонду державного майна України в судовому порядку.

В межах даного позову оспорюється законність розпорядження державним майном, яке не підлягало передачі в приватну власність, відтак, позов вірно скерований до Господарського суду Чернігівської області, в порядку виключної підсудності, за місцем знаходження спірного майна.

Наведені висновки спростовують доводи відповідача про відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором в особі ФДМ України та відсутності матеріально-правових підстав звернення до суду із заявленими вимогами. Заперечення відповідача в цій частині не знайшли підтвердження, а тому судом відхилені.

Щодо суті позовних вимог.

Відповідно до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

За статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 326 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що в державній власності є майно, в тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є в державній власності, здійснюється державними органами, а в випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

Стаття 328 ЦК України визначає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності в разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється в порядку, встановленому законом.

Під час розгляду справи встановлено, що між сторонами наявний спір щодо об`єкту нерухомого майна частини приміщення адміністративної будівлі, що знаходиться за адресою: вул. Незалежності, 49, м. Бобровиця, Чернігівської області (до складу якого увійшло підвальне приміщення (Пд), в якому і розташована захисна споруда цивільного захисту №92153), набутого відповідачем у власність.

Суд установив, що з 06.04.2010, за ПАТ Укртелеком, яке є правонаступником ВАТ Укртелеком, зареєстроване право власності на об`єкт нерухомості, нежитлову будівлю, на 3/4 частини нежитлових будівель в м. Бобровиця по вул. Незалежності, 49 (свідоцтво про право власності НОМЕР_1 , видане 06.04.2010 Виконавчим комітетом Бобровицької міської ради).

На протирадіаційне укриття, обліковий номер №92153, розміщене за адресою: вул. Незалежності, 49, м. Бобровиця, Чернігівської області, на замовлення ПАТ Укртелеком Чернігівська філія, КП Ніжинське МБТІ виготовлений технічний паспорт. Згідно уточненої інформації КП «Ніжинське МБТІ» №19 від 10.06.2024, до свідоцтва про право власності від 06.04.2010, виданого виконавчим комітетом Бобровицької міської ради, були включені підвальні приміщення літ. «Пд» загальною площею 472,5 кв.м, відповідно до Акту розподілу приміщень та будівель в м. Бобровиця, вул. Незалежності, 49, що знаходиться у сумісному користуванні, з них у складі ВАТ «Укртелеком» - у квартирі 1- приміщення 83-94, 96, 98-103; у квартирі 2 - приміщення 1; у квартирі 3 - приміщення 1-4, загальною площею 464,6 кв.м. При обмірі та підрахунку площ приміщень ПРУ №92153 загальна площа склала 109,1 кв.м., при цьому площа всього підвалу літ. «Пд» змінилася і стала 471,7 кв.м. Після проведення технічної інвентаризації приміщень ПРУ замовнику виданий технічний паспорт станом на 01.10.2013.

Обставинами, що підтверджують наявність в будівлі ПАТ «Укртелеком» по вул.Незалежності, 49, м. Бобровиця, Чернігівської області протирадіаційного укриття №92153 є також наявність облікових документів на дану споруду цивільного захисту (починаючи з 1976 року), в яких зазначено форму власності на неї - приватна та визначено власником ПАТ «Укртелеком», а також проведеними комісійними обстеженнями даного приміщення, за результатами яких складено: акт технічної інвентаризації захисної споруди цивільного захисту ПРУ №ЧГ №92153 від 25.09.2013, акт комплексної перевірки (спеціального огляду) захисної споруди цивільного захисту ПРУ №92153 від 25.09.2013, акти оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту від 26.05.2021, 24.10.2023, 07.02.2024.

Установлені судом обставини спростовують твердження відповідача про неіснування захисної споруди на момент прийняття виконавчим комітетом Бобровицької міської ради оскаржуваного рішення та оформлення ВАТ Укртелеком правовстановлюючих документів на об`єкт нерухомості.

Також суд вважає за доцільне звернути увагу, що відповідно до п. 2.35. Державних будівельних норм А.3.1-9-2000 Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом захисних споруд цивільної оборони та їх утримання (затверджених наказом Держбуду України від 2000-10-13 №229), актом державної приймальної комісії оформлюється прийняття закінчених будівництвом захисних споруд цивільної оборони. У звітність про введення в дію захисних споруд (постановка на облік) включаються тільки ті об`єкти, по яким затверджені акти державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію та за наявності гарантійного паспорта сертифіката на об`єкт, який видається генеральним підрядником. На підставі цих документів оформлюється облікова картка і паспорт захисної споруди.

У матеріалах справи наявна копія паспорту захисної споруди цивільного захисту, розташованої за адресою: м. Бобровиця по вул. Незалежності, 49 /Том 1 а.с. 35/.

Матеріалами справи підтверджено, що розташоване в підвалі будівлі приміщення, м.Бобровиця по вул. Незалежності, 49, має правовий статус захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття) та є самостійним об`єктом згідно з технічним паспортом, виготовленим КП Ніжинське МБТІ, на замовлення ПАТ Укртелеком.

ВАТ Укртелеком створене згідно з наказом Державного комітету зв`язку та інформатизації від 27.12.1999 № 155 шляхом перетворення Українського державного підприємства електрозв`язку Укртелеком у відкрите акціонерне товариство в процесі корпоратизації відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 Про корпоратизацію підприємств та Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 05.07.1993 № 508.

Засновником товариства виступив Державний комітет зв`язку та інформатизації України (правонаступник Міністерство інфраструктури України).

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України Про приватизацію державного майна приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, до яких зокрема належать протирадіаційні споруди (підпункт в частини 2 статті 5 Закону).

За визначенням, наведеним у частині 1 статті 32 Кодексу цивільного захисту України, до захисних споруд цивільного захисту серед іншого належить протирадіаційне укриття - негерметична споруда, в якій створені умови для перебування людей та їх захисту протягом певного часу (не менше 48 годин) шляхом зменшення прогнозованого впливу небезпечних чинників, які можуть виникнути внаслідок надзвичайної ситуації, та іонізуючого опромінення в разі радіаційної аварії і радіоактивного забруднення місцевості та непрямої дії звичайних засобів ураження під час воєнних (бойових) дій та/або терористичних актів.

За п. 13 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку (затверджений постановою КМУ № 138 від 10.03.2017), у разі приватизації (корпоратизації) державного (комунального) підприємства, на балансі якого перебувають захисні споруди, уповноважений орган управління захисної споруди проводить заходи, спрямовані на визначення їх балансоутримувачів та укладення з ними договорів про утримання (зберігання) захисних споруд.

За приписами статті 86 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачене законом.

Внесення майна державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вкладу до статутного (складеного) капіталу, забороняється.

За висновками Верховного Суду проведення корпоратизації державного підприємства в акціонерне товариство не є приватизацією такого державного підприємства, а тому внесення майна до статутного фонду такого корпоратизованого товариства не може розглядатися як підстава для зміни форми власності на державне майно; таке майно не може бути відчужене чи корпоратизоване на користь суб`єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчого переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (постанови Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 920/1077/16, від 28.03.2018 у справі № 925/792/17, від 08.05.2018 у справі № 925/875/17, від 22.05.2018 у справі № 915/1021/16, від 30.05.2018 у справі № 915/825/16, від 05.07.2018 у справі №915/826/16, від 11.10.2018 у справі № 906/916/16, від 06.11.2018 у справі № 925/473/17, від 20.03.2019 у справі № 927/735/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, від 10.09.2020 у справах № 923/197/18, № 923/576/18, від 01.10.2020 у справах № 924/647/18, № 912/1672/18, від 18.03.2021 у справі № 924/592/20, від 12.10.2021 у справі № 924/1431/20).

При корпоратизації держава зберігає контроль та вплив на об`єкт власності через корпоративні права щодо майна створеного акціонерного товариства.

Відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 Про корпоратизацію підприємств (п. 8), у разі прийняття рішення про приватизацію корпоратизованих товариств, їх засновники передавали державним органам приватизації для приватизації (продажу) тільки акції.

Захисна споруда цивільного захисту №92153 належить до об`єктів загальнодержавного значення, а відповідно приватизація даного об`єкту заборонена законом.

Щодо обраного прокурором способу захисту порушеного права та щодо визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Бобровицької міської ради від 08.12.2009 №228 «Про оформлення права власності на нежитлові будівлі» у частині визнання за Відкритим акціонерним товариством Укртелеком права власності на захисну споруду цивільного захисту протирадіаційне укриття №92153 суд зазначає наступне.

За частиною 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, з-поміж іншого, визнання права, визнання правочину недійсним, відновлення становища, що існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За приписами частини 1 статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України та частини 3 статті 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи державної влади та місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено форму актів, які приймаються виконавчим комітетом ради, порядок прийняття ним актів, а також встановлено презумпцію правомірності актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування через вказівку, що такі акти з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України можуть бути визнані незаконними в судовому порядку. Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та / або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Рішенням Виконавчого комітету Бобровицької міської ради від 08.12.2009 №228 Про оформлення права власності на нежитлові будівлі вирішено оформити право приватної власності за ВАТ Укртелеком, зокрема, на 3/4 частини нежитлових будівель за адресою: вул. Незалежності, 49, м. Бобровиця, Чернігівської області.

На підставі рішення Виконавчого комітету Бобровицької міської ради від 08.12.2009 №228, ВАТ Укртелеком 06.04.2010, видане свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на нежитлову будівлю, за адресою: вул. Незалежності, 49, м.Бобровиця, Чернігівської області.

Право власності ВАТ «Укртелеком» на зазначене майно на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого Виконавчим комітетом Бобровицької міської ради, зареєстровано реєстратором Ніжинського міжміського бюро технічної інвентаризації ОСОБА_1 за номером 70 у книзі 1, реєстраційний номер 8818013, (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №25784262 від 06.04.2010).

Таким чином, під час корпоратизації Українського державного підприємства електрозв`язку Укртелеком до статутного фонду та у власність новоствореного відкритого акціонерного товариства, протиправно з державної власності вибув обмежено обороноздатний об`єкт нерухомості, споруда цивільного захисту протирадіаційне укриття, що увійшла до складу адміністративної будівлі, за адресою: вул. Незалежності, 49, м.Бобровиця, Чернігівської області, 3/4 частки якої наразі зареєстроване за відповідачем.

Реєстрація права власності відповідачем на об`єкт, до складу якого увійшов об`єкт цивільної оборони, спричинило фактичне відчуження об`єкту державної власності на користь (у власність) відповідача.

Частиною першою статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що способом реалізації компетенції органу місцевого самоврядування є нормативні та інші акти (ненормативні) у формі рішень.

Правовий акт - це акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб`єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов`язків учасників конкретних правовідносин тощо.

Ненормативними актами є індивідуально-правові акти (юридичні факти), на підставі яких у конкретних суб`єктів правовідносин (фізичних осіб та/чи юридичних осіб приватного права) виникають, змінюються або припиняються конкретні права і обов`язки.

Індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.

У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд, має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (постанова Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі №918/1132/22).

Отже, рішення Виконавчого комітету Бобровицької міської ради від 08.12.2009 №228 «Про оформлення права власності на нежитлові будівлі» є правовим актом індивідуальної дії, на виконання якого відповідачу видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, до складу якого входить спірна адміністративна будівля, а відтак вказане рішення виконано і вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування такого рішення в частині спірного майна не може призвести до захисту будь-чиїх прав чи інтересів, тобто така вимога не є належним способом захисту прав.

Свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 не відповідає вимогам ст. 178, 328 ЦК України, ч. 2 ст. 5 Закону України Про приватизацію державного майна у частині включення до складу зазначеного об`єкта нерухомого майна захисної споруди цивільного захисту- протирадіаційного укриття №92153, площею 109,1 кв.м.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позову прокурора в частині вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Бобровицької міської ради від 08.12.2009 №228, у частині споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття №92153, площею 109,1 кв.м., розміщеного за адресою: вул.Незалежності, 49, м. Бобровиця, Чернігівської області (похідна вимога).

Суд відмовляє у задоволенні вимог прокурора щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомості (нежитлову будівлю) в цілому, оскільки таке втручання держави в право відповідача на мирне володіння майном не відповідає принципу пропорційності, закріпленого Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так як порушує справедливу рівновагу (баланс) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше від такого втручання страждає.

Суд вважає за необхідне зазначити, що вимога про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно як документа, яким оформлене право власності, відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів, як відновлення становища, що існувало до порушення, визначеного статтею 16 ЦК України.

Оскільки свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності, тому як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав у судовому порядку, може бути предметом розгляду в господарських судах (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.06.2020 у справі № 906/585/19).

Суд враховує правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 18.06.2019 у справі № 911/1657/18, за якою свідоцтво про право власності на нерухоме майно, за своєю правовою природою, лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, тобто не є правочином. Свідоцтво видається на підтвердження існування права, на підставі, в даному випадку, рішення органу місцевого самоврядування, і такий посвідчувальний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Чинність документа, в даному випадку свідоцтва, є показником, що характеризує його юридичну силу. Тобто, якщо правова підстава, в зв`язку з якою був виданий документ, визнана недійсною, то таке рішення не породжує в його сторін прав, а відтак свідоцтво, як посвідчувальний документ, втрачає свою юридичну силу і не може підтверджувати право, яке відсутнє.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення реєстратора суд зазначає наступне.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Позовна вимога про скасування рішення реєстратора Ніжинського міжміського бюро технічної інвентаризації Лазарь М.П. від 06.04.2010, номер запису 70 у книзі 1, реєстраційний номер 8818013 задоволенню не підлягають як така, що не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а, згідно з якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі не є скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав. Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 (пункт 8.1).

На підставі вищевикладеного, вимога позивача про скасування рішення реєстратора Ніжинського міжміського бюро технічної інвентаризації Лазарь М.П. від 06.04.2010, номер запису 70 у книзі 1 (реєстраційний номер 8818013) не може бути задоволена.

Щодо зобов`язання Акціонерне товариство Укртелеком повернути захисну споруду цивільного захисту протирадіаційне укриття №92153, розташоване за адресою: вул. Незалежності, 49, м. Бобровиця, Чернігівської області на користь держави в особі Фонду державного майна України, враховуючи вищенаведені обставини справи та приписи чинного законодавства, у зв`язку з визнанням недійсним свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 06.04.2010, виданого Відкритому акціонерному товариству Укртелеком (код ЄДРПОУ 21560766) на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: вул. Незалежності, 49, м. Бобровиця, Чернігівської області, в частині приміщення протирадіаційного укриття №92153, площею 109,1 кв.м., суд вважає, що позовна вимога про повернення державі в особі ФДМ України захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття №92153, розташованого за адресою: вул. Незалежності, 49, м.Бобровиця, Чернігівської області підлягає задоволенню.

Щодо застосування позовної давності.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість.

Отже, враховуючи часткове задоволення позову, питання щодо застосування позовної давності вирішується судом лише в частині задоволених позовних вимог.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 ст. 261 цього ж Кодексу передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Згідно з ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Разом з цим, у ст. 268 ЦК України наведено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється.

Проте, за змістом зазначеної норми, такий перелік не є вичерпним.

Так, ч. 2 ст. 268 ЦК України передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі.

Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.08.2021 у справі № 910/20607/17.

З огляду на те, що в частині задоволених позовних вимог заявлений прокурором позов є негаторним, що зумовлює застосування до спірних правовідносин ст. 391 ЦК України, а відтак, на позовні вимоги у цій справі позовна давність не поширюється.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Згідно частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З урахуванням вищезазначеного, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати недійсним свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 06.04.2010, видане Відкритому акціонерному товариству Укртелеком (код ЄДРПОУ 21560766) на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: вул. Незалежності, 49, м. Бобровиця, Чернігівської області, в частині приміщення протирадіаційного укриття №92153, площею 109,1 кв.м.

3.Зобов`язати Акціонерне товариство Укртелеком (код ЄДРПОУ 21560766) повернути захисну споруду цивільного захисту протирадіаційне укриття №92153, розташоване за адресою: вул. Незалежності, 49, м. Бобровиця, Чернігівської області на користь держави в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945).

4.Стягнути з Акціонерного товариства Укртелеком (вул. Бульвар Тараса Шевченка, 18, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 21560766) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 02910114) 12112,00 грн судового збору.

5.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 30.10.2024.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/