Постанова

від 29.10.2024 по справі 761/8271/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 761/8271/24 головуючий у суді І інстанції Кондратенко О.О.

провадження № 22-ц/824/11214/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Забугою Віталієм Вікторовичем на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фортуна Оро» про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

У проваджені Шевченківського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фортуна Оро» про стягнення коштів, у якому позивач просить стягнути солідарно з відповідачів 11 260 046, 00 грн. та 90 000, 00 доларів США.

28 березня 2024 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про забезпечення позову, у якій просила:

- заборонити відчуження та передання в іпотеку квартири АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу ОСОБА_1 ;

- накласти арешт на поточні рахунки відповідача ОСОБА_3 , в межах ціни позову 11 260 046, 00 грн. та 90 000, 00 доларів США, за виключенням сплати податків, зборів та обов`язкових платежів до бюджету;

- накласти арешт на поточні рахунки відповідача ОСОБА_1 , в межах ціни позову 11 260 046, 00 грн. та 90 000, 00 доларів США, за виключенням сплати податків, зборів та обов`язкових платежів до бюджету;

- накласти арешт на поточні рахунки відповідача ТОВ «ТД «Фортуна ОРО», в межах ціни позову 11 260 046, 00 грн. та 90 000, 00 доларів США, за виключенням сплати податків, зборів та обов`язкових платежів до бюджету.

Вимоги заяви обґрунтувала тим, що між позивачкою та ТОВ «ТД «Фортуна ОРО» в особі директора ОСОБА_3 було укладено низку Договорів про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги. Позивач вважає, що ОСОБА_3 отримував грошові кошти у власних інтересах як приватна особа, а не в інтересах підприємства.

На час набуття грошових коштів ОСОБА_3 перебував у шлюбі з ОСОБА_4 .

27 травня 2021 року ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Панченком О.М. за реєстровим №1036 придбала квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 104, 80 кв.м. Ціна договору становила 135 000,00 дол. США.

Вказана квартира придбана у шлюбі, а тому вважається спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а тому у разі задоволення позову виконання судового рішення можливе за рахунок звернення стягнення на вказане нерухоме майно.

Однак, враховуючи вартість аналогічних квартир відповідно до оголошень в мережі Інтернет, забороною відчуження та передання квартири в іпотеку вся сума позовних вимог не забезпечена, а тому є необхідність у накладенні арешту на грошові кошти відповідачів, які розміщені на розрахункових рахунках відповідачів.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року заяву задоволено частково. Заборонено відчуження та передання в іпотеку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 104, 80 кв.м. до закінчення судового розгляду справи по суті та набрання рішенням суду законної сили.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Забуга Віталій Вікторович, 24 квітня 2024 року засобами поштового зв`язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, незабезпечення балансу інтересів усіх учасників справи, просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що вжиті заходи є неспівімірними з предметом позову. Судом першої інстанції взагалі не досліджено зв`язку між позовними вимогами та вжитими заходами забезпечення, не вказано якими доказами позивач обґрунтував неможливість виконання рішення у разі задоволення позову.

Вказує, що необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що у разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.

Однак, жодних доказів на підтвердження обставин ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог не надано.

Більш того, за умовами Договорів про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги позичальником є ТОВ «ТД «Фортуна ОРО», а не його директор, тим паче дружина директора. Наведене дає підстави вважати, що місцевий суд не правильно встановив обставини та не пересвідчився у тому, що між позивачем та ОСОБА_1 взагалі існує спір.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Забугою Віталієм Вікторовичем на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фортуна Оро» про стягнення коштів, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

04 липня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дорошенко Олена Миколаївна, подала відзив, у якому заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Дорошенко Олена Миколаївна заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

У судове засідання інші учасники справи, у тому числі апелянт та її представник, не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши думку учасника справи, який прибув в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції вважав обґрунтованими вимоги позивача щодо вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, так, як в даному випадку між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки існує ризик відчуження майна, за рахунок якого можливо виконати майнові вимоги позивача. Вказаний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, постановляючи ухвалу суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю дотримався вимог ст. ст. 149, 150, 153 ЦПК України та положень постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».

Так, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Фундаментними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, та доводи заяви про забезпечення позову. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.

Верховний Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 грудня 2023 року у справі №522/21977/21 зазначив, що загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об`єктом прав, що став предметом спору.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернулася до суду з позовом, предметом якого є солідарне стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фортуна Оро» 11 260 046, 00 грн. та 90 000, 00 доларів США за Договорами про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, укладеними між ОСОБА_2 та ТОВ «ТД «Фортуна ОРО» в особі директора ОСОБА_3 . Позивач вважає, що ОСОБА_3 отримував грошові кошти у власних інтересах як приватна особа, а не в інтересах підприємства. Крім того, на час набуття грошових коштів ОСОБА_3 перебував у шлюбі з ОСОБА_1 та отримував їх в інтересах сім`ї.

Позивач зазначила, що на стадії подання позову не може визначити належного відповідача у справі, оскільки сутність правовідносин між сторонами наразі не встановлена.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, врахувавши суть спору, що виник між сторонами, можливість реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, правильно прийшов до висновку про обґрунтованість заяви, оскільки між сторонами дійсно існує спір, який перебуває на розгляді у суді.

При цьому, обґрунтованість позовних вимог, які пред`явлено до відповідача ОСОБА_1 яка є титульною власницею квартири АДРЕСА_1 , на що посилається апелянт, не підлягає встановленню під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову.

Апеляційний суд вважає, що таке втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку, є виправданим та вкрай необхідним, оскільки спрямовано виключно на забезпечення цивільного судочинства. Вжиття цього процесуального заходу не порушить вимоги ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а навпаки сприятиме захисту права позивача на справедливий суд, гарантованого ч.1 ст.6 цієї ж Конвенції.

Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 14 лютого 2022 року в справі №367/3628/21.

За встановлених обставин, колегія суддів вважає цілком обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що заходи забезпечення позову є необхідними, достатніми та співмірними із заявленими позовними вимогами.

Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Забугою Віталієм Вікторовичем - залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30 жовтня 2024 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова