Постанова

від 30.10.2024 по справі 916/3377/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3377/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,

за участю представників:

від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради Вакаренко І.В.,

від Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 18.07.2024, прийняте суддею Літвіновим С.В., м. Одеса, повний текст складено 25.07.2024,

у справі №916/3377/22

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача: Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія"

про стягнення 1 471 154,27 грн, розірвання договору та виселення

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 р. Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся з позовом до Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія", в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 1471154,27 грн, з яких: 1266349,76 грн заборгованості з орендної плати та 204804,51 грн пені за несвоєчасну сплату орендної плати; розірвати укладений між сторонами договір оренди №11/53 у новій редакції від 29.06.2016, зареєстрований в реєстрі за №1414, а також виселити Громадську організацію "Центр сприяння інвалідам "Надія" з нежитлових приміщень, першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором оренди нежитлового приміщення №11/53 від 29.06.2016 (у новій редакції).

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 19.12.2022 відкрито провадження у справі №916/3377/22.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.06.2023 у справі №916/3377/22, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2023, позов задоволено частково; стягнуто з Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованість з орендної плати у сумі 271903,06 грн, пеню у розмірі 36829,75 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 4630,99 грн; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 06.12.2023 касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково; постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 08.06.2023 у справі №916/3377/22 скасовано у відмовленій частині позову; справу в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Дане судове рішення мотивоване правильністю висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати у сумі 271903,06 грн, нарахованої за грудень місяць 2021 року, січень місяць 2022 року та 23 дні лютого місяця 2022 року, а також пені у розмірі 36829,75 грн, нарахованої за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки цей період нарахування не охоплюється рішенням Одеської міської ради №969-VIII від 29.06.2022 "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану". Водночас, як зазначив Верховний Суд, вирішуючи спір у даній справі, суди першої та апеляційної інстанцій обмежилися лише посиланням на факт звільнення відповідача від сплати орендної плати на період дії воєнного стану відповідно до вищенаведеного рішення Одеської міської ради, позаяк не встановили та не зазначили, чи дотрималися сторони порядку застосування такого звільнення, а саме: чи звертався орендар та чи прийняв орендодавець наказ на підставі такого звернення, між тим, з огляду на заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати за період з грудня місяця 2021 року по 28.11.2022, а також те, що суттєве порушення відповідачем договору, за твердженням позивача, стало підставою для заявлення позовних вимог про розірвання договору та виселення відповідача з орендованого приміщення, суди також не встановили дати початку застосування до Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" звільнення від орендної плати, що, зі свого боку, суттєво впливає на кваліфікацію спірних правовідносин (зокрема, наявність/відсутність обставин суттєвого порушення стороною договору, що відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України може бути підставою для його розірвання)

За таких обставин, оскільки для встановлення обставин, які необхідні для розірвання договору оренди, потрібно визначити у чому саме полягає істотність порушення умов договору, то вирішення спору у частині позовних вимог про розірвання договору і виселення відповідача із займаного приміщення залежить від встановлення судами обставин саме систематичної несплати орендної плати, а така систематичність може бути встановлена лише після з`ясування обставин дотримання сторонами порядку застосування звільнення, передбаченого рішенням Одеської міської ради №969-VIII від 29.06.2022 "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану" і пунктом 129 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020, та з`ясування обставин звернення орендаря та прийняття орендодавцем наказу на підставі такого звернення, Верховний Суд дійшов висновку про передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову у решті заявленої суми боргу, розірвання договору та виселення.

Ухвалою Господарського суду Одеської області у складі судді Літвінова С.В. від 22.01.2024 справу №916/3377/22 прийнято до свого провадження.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.07.2024 у справі №916/3377/22 (суддя Літвінов С.В.) у задоволені позову відмовлено повністю; судові витрати по сплаті судового збору покладено на позивача.

Судове рішення обґрунтоване відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки у відповідача станом на 24.02.2022 відсутня заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення №11/53 від 29.06.2016 (у новій редакції), а в подальшому з 24.02.2022 настали обставини непереборної сили у вигляді військової агресії проти України і запровадженого внаслідок цього воєнного стану, у зв`язку з чим рішенням Одеської міської ради №969-VIII від 29.06.2022 "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану" на період воєнного стану та до його припинення (скасування) звільнено від орендної плати певні категорії орендарів, у тому числі громадські організації, за договорами оренди комунального майна територіальної громади м. Одеси, укладеними до 24.02.2022, при цьому Громадська організація "Центр сприяння інвалідам "Надія" письмово зверталася до позивача щодо звільнення від орендної плати, проте відповідні звернення безпідставно були залишені Департаментом комунальної власності Одеської міської ради без реагування.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 18.07.2024 у справі №916/3377/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 994446,70 грн і пені за несвоєчасну сплату орендної плати у сумі 167913,85 грн, про розірвання договору оренди та про виселення.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про звільнення відповідача від орендної плати на підставі рішення Одеської міської ради №969-VIII від 29.06.2022 "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану", адже Громадська організація "Центр сприяння інвалідам "Надія", порушуючи прийняті на себе договірні зобов`язання, за відсутності згоди Департаменту комунальної власності Одеської міської ради передала об`єкт оренди за договором №11/53 від 29.06.2016 (у новій редакції) в суборенду, внаслідок чого отримує дохід, що ставить відповідача у більш вигідні умови, ніж територіальну громаду м. Одеси, яка не отримує до місцевого бюджету кошти у вигляді орендної плати від відповідача. За таких обставин, за твердженням апелянта, останній правомірно нарахував відповідачеві орендну плату за період з 24.02.2022 та штрафні санкції (пеню), натомість систематична несплата Громадською організацією "Центр сприяння інвалідам "Надія" орендних платежів значною мірою позбавляє позивача того, на що він розрахував при укладенні договору оренди нежитлового приміщення №11/53 від 29.06.2016 (у новій редакції), внаслідок чого вказаний договір підлягає розірванню у судовому порядку, а відповідач виселенню з об`єкта оренди.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 15.08.2024 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а також встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 30.08.2024.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 вирішено розглянути апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 18.07.2024 у справі №916/3377/22 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, а також призначено дану справу до розгляду на 16.10.2024 об 11:00.

15.10.2024 до суду апеляційної інстанції від Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" надійшло клопотання №15/10/24-К від 15.10.2024 (вх.№3124/24/Д1 від 15.10.2024) про відкладення розгляду справи №916/3377/22.

Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 було задоволено вищезазначене клопотання Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" №15/10/24-К від 15.10.2024 (вх.№3124/24/Д1 від 15.10.2024), у зв`язку з чим відкладено розгляд справи №916/3377/22 на 30.10.2024 об 11:00.

У судовому засіданні 30.10.2024 представник Департаменту комунальної власності Одеської міської ради апеляційну скаргу підтримав; представник Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІ а.с.133).

Протокольними ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 залишено без розгляду відзив Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" на апеляційну скаргу №14/10/24-В від 14.10.2024 (вх.№3124/24/Д2 від 15.10.2024) внаслідок подання останнього з пропуском встановленого судом апеляційної інстанції процесуального строку та без клопотання про його продовження, а також відмовлено у задоволенні клопотання Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" №29/10/24 від 29.10.2024 (вх.№4086/24 від 29.10.2024) про зупинення апеляційного провадження у справі №916/3377/22 у зв`язку з відсутністю об`єктивної неможливості розгляду даної справи до набрання законної сили судовим рішення у справі №916/4577/24.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належить об`єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93, та в цілому складається з нежилих приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м, відображених у технічному паспорті від 24.09.2003, що підтверджується свідоцтвом про право власності серії від 15.10.2003, виданим Виконавчим комітетом Одеської міської ради.

31.08.2015 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради ("Орендодавець") та Громадською організацією "Центр сприяння інвалідам "Надія" ("Орендар") укладено договір оренди нежилого приміщення №11/53, за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежилі приміщення першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу загальною площею 1790,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93, терміном до 31.08.2018.

29.06.2016 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Громадською організацією "Центр сприяння інвалідам "Надія" укладено договір оренди №11/53 у новій редакції, який нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №1414.

Згідно з пунктом 1.1 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, буд. 93 та право комунальної власності на які зареєстровано Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості 15.10.2003 в книзі 28неж на сторінці 8 під №3195.

29.06.2016 право власності на об`єкт оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 958139551101, номер запису про право власності: 15151569.

26.11.2019 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Громадською організацією "Центр сприяння інвалідам "Надія" укладено договір про внесення змін до нової редакції договору оренди №11/53 від 31.08.2015, яким абзац 5 пункту 1.1 вказаного договору викладено у наступній редакції: "Ринкова вартість об`єкта оренди згідно з висновком про ринкову вартість нежитлових приміщень 1-го, 2-го, 3-го, 4-го поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м, що заходяться за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, буд. 93, який був виконаний суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "СОЛАР НОВА" станом на 08.10.2019, становить 13707000 грн (без урахування податку на додану вартість)".

Відповідно до пункту 1.3 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 26.11.2019) термін дії договору до 01.01.2049.

Положеннями пунктів 2.1, 2.2 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 26.11.2019) передбачено, що орендна плата визначається на підставі статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", рішення Одеської міської ради №4214-VII від 30.01.2019 "Про затвердження Методики розрахунку орендної плати за майно комунальної власності територіальної громади м. Одеси". За орендовані нежилі приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший місяць після підписання нової редакції договору оренди 77196,52 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць (розрахунок орендної плати додається). Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.

У пунктах 2.3-2.5 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) вказано, що до орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою та інші послуги, які надаються спеціалізованими організаціями. Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності. Розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством.

За умовами пунктів 3.3, 3.4 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) Орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання Орендарем обов`язків, передбачених цим договором, у тому числі несплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі. Передача об`єкта оренди здійснена згідно з вимогами чинного законодавства України за актом приймання-передачі.

Згідно з пунктом 4.1 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 26.11.2019) вказані у пункті 1.1 цього договору приміщення Орендодавцем передаються Орендарю виключно для розміщення громадської організації інвалідів.

У пункті 4.2 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) визначено, що Орендар зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату.

Відповідно до пункту 4.7 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання Орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю нежитлові приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцю збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Пунктами 4.8, 4.9 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) передбачено, що Орендар має право передавати частину орендованих нежитлових приміщень в суборенду іншим особам чи організаціям лише за письмовим погодженням Орендодавця. У 5-денний термін з дати отримання дозволу на суборенду Орендар зобов`язаний надати до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради копію договору суборенди. В іншому разі дозвіл втрачає силу. Орендар не має права без згоди Орендодавця передавати нежитлові приміщення у користування третім особам за цивільно-правовими правочинами, укладати відносно Об`єкту оренди будь-які цивільно-правові правочини, в тому числі попередні договори та передавання будь-яким шляхом право оренди іншим особам.

Положеннями пунктів 5.2, 5.3 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) визначено, що за несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов`язку припиняється через один рік з дня, коли обов`язок повинен був бути виконаний. У разі невнесення Орендарем орендної плати протягом 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу Орендодавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення об`єкта оренди. Також Орендодавець має право відмовитись від договору оренди у разі невикористання Орендарем нежитлових приміщень за їх профільним призначенням, невиконання поточного та капітального ремонту в порядку, передбаченому цим договором та законодавством України. У разі відмови Орендодавця від договору останній є розірваним з моменту одержання Орендарем повідомлення Орендодавця про відмову від договору.

За умовами пунктів 7.5, 7.6 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до договору, розглядаються сторонами протягом 20 днів та підлягають нотаріальному посвідченню. Договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством та зазначеним договором оренди.

В силу пункту 7.11 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; продажу об`єкта оренди за участю Орендаря; загибелі об`єкта оренди; достроково за згодою сторін або рішенням господарського суду; банкрутства або ліквідації Орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Додатком до договору оренди №11/53 від 31.08.2015 є підписаний сторонами розрахунок орендної плати.

На виконання договору оренди №11/53 від 31.08.2015 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Громадською організацією "Центр сприяння інвалідам "Надія" підписано акт прийому-передачі б/н, з якого вбачається, що Орендареві передано нежитлові приміщення першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, буд. 93.

В адресованій відповідачу претензії №01-13/1363 від 07.10.2022 Департамент комунальної власності Одеської міської ради, посилаючись на неналежне виконання Громадською організацією "Центр сприяння інвалідам "Надія" прийнятих на себе зобов`язань за договором оренди №11/53 від 31.08.2015 в частині сплати орендних платежів, вимагав погасити існуючу заборгованість з орендної плати та сплатити пеню, нараховану у зв`язку з простроченням вказаних платежів.

02.11.2022 працівниками Департаменту комунальної власності Одеської міської ради проведено обстеження нежитлових приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, буд. 93, за результатами якого складено відповідний акт обстеження б/н від 02.11.2022, в якому зафіксовано, що на момент огляду приміщення зачинено; доступ в середину відсутній.

Колегія суддів також вбачає, що протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.04.2023 було закрито підготовче провадження у справі №916/3377/22 та призначено розгляд справи по суті.

20.04.2023 до суду першої інстанції надійшло клопотання Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" про залучення доказів №19/04/23/916/3377/22 від 19.04.2023 (вх.№12953/23 від 20.04.2023), а саме: адресованого позивачеві листа Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" №17.10/22 від 17.10.2022 та відповідей Департаменту комунальної власності Одеської міської ради №01/19/672 від 11.04.2023 і №01/19/672 від 17.04.2023 на адвокатське звернення представника відповідача.

Згідно з частиною першою статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

За умовами частин другої-четвертої статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною восьмою статті 80 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, зі змісту вищенаведених положень процесуального закону вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання. Водночас процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але тільки за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.

При цьому необхідно враховувати, що чинний Господарський процесуальний кодекс України має на меті забезпечити своєчасний розгляд справ і правову визначеність, унеможливити зловживання процесуальними правами та підвищити ефективність судочинства в цілому, для чого встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, визначено стадії судового процесу, запроваджено розумні обмеження, у тому числі щодо подання доказів. Саме тому всі процесуальні дії суду та учасників процесу повинні вчинятися своєчасно для того, щоб не залишилося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 177 Господарського процесуального кодексу України завданням підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.

Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання (частина друга статті 177 Господарського процесуального кодексу України).

В силу пунктів 7, 10 частини другої статті 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд, зокрема, з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також вирішує заяви та клопотання учасників справи.

Згідно зі статтею 207 Господарського процесуального кодексу України головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Реалізація процесуальних прав та обов`язків учасників справі перебуває у тісному зв`язку зі стадіями судового провадження і пов`язана з перебігом процесуальних строків.

Процесуальний строк виступає одним з ключових елементів господарсько-процесуальної форми, що направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження господарського процесу у визначених процесуальним законодавством часових рамках.

Зокрема, під процесуальними строками, з огляду на системний аналіз Господарського процесуального кодексу України, розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.

Процесуальні строки, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи, також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків, оскільки з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.

За умовами статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії.

Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Системний аналіз положень частини восьмої статті 80 та частини другої статті 232 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що у разі подання учасниками справи доказів із пропуском строку, встановленого судом в ухвалі про надання документів (доказів):

1) без клопотання про визнання причин неможливості подати такі докази відповідним учасником справи такими, що не залежали від нього; або

2) залишення такого клопотання без задоволення, суд долучає відповідні документи (докази) до матеріалів справи, проте не приймає їх до розгляду, про що постановляє відповідну ухвалу. Чинним процесуальним законом не передбачено можливості повернення судом документів (доказів), поданих із пропуском строку, встановленого судом, тому правових підстав для їх повернення відповідному учаснику справи суд не має.

Між тим колегія суддів зауважує, що у матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження порушення відповідачем питання щодо поновлення строку на подання доказів, а саме: адресованого позивачеві листа Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" №17.10/22 від 17.10.2022 та відповідей Департаменту комунальної власності Одеської міської ради №01/19/672 від 11.04.2023 і №01/19/672 від 17.04.2023 на адвокатське звернення представника відповідача, оскільки відповідне клопотання не викладено ні у прохальній частині клопотання про залучення доказів №19/04/23/916/3377/22 від 19.04.2023 (вх.№12953/23 від 20.04.2023), ні у вигляді окремого письмового клопотання. Не заявлялося представником відповідача таке клопотання і усно у судових засіданнях, про що свідчать протоколи відповідних судових засідань, письмові зауваження сторін з приводу неповноти або неправильності відомостей яких (право на подання таких зауважень у п`ятиденний строк з дня підписання відповідного протоколу передбачене статтею 224 Господарського процесуального кодексу України) у матеріалах справи також відсутні.

Крім того, суд апеляційної інстанції вбачає, що в порушення приписів частини четвертої статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач не повідомив завчасно суд у письмовій формі про неможливість подання вищенаведених доказів у встановлений законом строк, хоча мав таку можливість та, діючи розумно і обачливо, повинен був розуміти наслідки такого неповідомлення, тим більше, що в силу частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, а тому вказані докази не можуть бути прийняті до розгляду.

З огляду на викладене, з цих же підстав подані Департаментом комунальної власності Одеської міської ради до суду першої інстанції акт обстеження нежитлових приміщень б/н від 16.02.2024 та відеозапис з нагрудних відеореєстраторів поліцейських колегією суддів при вирішенні спору у даній справи також до уваги не приймаються, оскільки вказані докази подані позивачем з пропуском встановленого процесуальним законом строку на подання доказів та без клопотання про поновлення такого строку.

Предметом спору у даній справі (з урахуванням направлення судом касаційної інстанції цієї справи на новий розгляд лише в частині вимог) є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 994446,70 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016), нарахованої за період з 24.02.2022 по 31.10.2022, та 167913,85 грн пені за несвоєчасну сплату орендної плати, нарахованої за період з 16.02.2022 по 30.11.2022; про розірвання вказаного договору оренди та про виселення Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" з нежитлових приміщень, першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Відмовляючи у задоволенні вищенаведених позовних вимог, місцевий господарський суд послався на звільнення відповідача від сплати орендних платежів на період воєнного стану, що свідчить про відсутність у останнього відповідної основної заборгованості за договором оренди №11/53 від 31.08.2015, а відтак зумовлює неправомірність нарахування пені і відсутність правових підстав для розірвання договору з подальшим виселенням Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія".

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не погоджується з вищенаведеними висновками Господарського суду Одеської області з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) є договором найму (оренди) комунального майна.

Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За умовами частин першої, п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини третьої статті 285, частин першої та четвертої статті 286 Господарського кодексу України орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Правові, економічні та організаційні відносини, що виникають у зв`язку з орендою державного та комунального майна, врегульовано Законом України "Про оренду державного та комунального майна", за умовами якого орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Таким чином, договір оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) став підставою виникнення у сторін господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Як зазначалося вище, на виконання умов договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) між сторонами підписано акт прийому-передачі нежилих приміщень, з якого вбачається, що Орендареві передано передбачений вказаним договором об`єкт оренди, у зв`язку з чим відповідач відповідно до узгоджених сторонами умов даного договору оренди зобов`язаний був вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів його господарської діяльності.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016), беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів сплати відповідачем орендних платежів за вказаним договором за період з 24.02.2022 по 31.10.2022 (включно), що зумовлює наявність у останнього відповідної заборгованості, Південно-західний апеляційний господарський суд, перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку суми основної заборгованості за даним договором оренди, дійшов висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованості з орендної плати за цим договором у сумі 994446,70 грн.

Стосовно доводів відповідача про те, що позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості з орендної плати за договором оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) безпідставно не було враховано рішення Одеської міської ради №969-VIII від 29.06.2022 "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану" (з подальшими змінами), яке є обов`язковим до виконання та яким врегульовано питання зміни порядку нарахування орендної плати за договорами оренди комунального майна територіальної громади м. Одеси, укладеними до 24.02.2022, колегія суддів зазначає наступне.

29.06.2022 відповідно до Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про правовий режим воєнного стану", з урахуванням указу Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" і постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", з метою підтримки орендарів комунального майна територіальної громади м. Одеси шляхом зниження фінансового навантаження, враховуючи необхідність врегулювання питання внесення орендної плати у період воєнного стану, Одеська міська рада прийняла рішення від 29.06.2022 №969-VIII "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану", відповідно до пункту 1 якого вирішила на період воєнного стану та до його припинення (скасування) за договорами оренди комунального майна територіальної громади м. Одеси, укладеними до 24.02.2022, звільнити від орендної плати, зокрема, орендарів, які є громадськими об`єднаннями та благодійним організаціями.

Згідно з рішенням Одеської міської ради від 28.09.2022 №987-VIII "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 29.06.2022 №969-VIII "Про орендну плату за використання комунального майна територіальної громади м. Одеси у період дії воєнного стану" доповнено пунктом 3 такого змісту: "3. Орендодавцям комунального майна територіальної громади м. Одеси забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з цим рішенням, починаючи з 24.02.2022, за виключенням орендарів, зазначених в другому абзаці пункту 1 цього рішення, яким нарахування орендної плати відповідно до цього рішення забезпечити з дня погодження орендодавцем використання майна для розміщення гуманітарних штабів, складів, центрів волонтерської допомоги".

Отже, з огляду на зміст вищенаведених рішень Одеської міської ради за договорами оренди комунального майна територіальної громади м. Одеси, укладеними до 24.02.2022, зокрема, орендарі такого майна, які є громадськими об`єднаннями та благодійними організаціями, на період воєнного стану та до його припинення (скасування) звільняються від орендної плати.

Між тим, зазначене рішення не містить положень щодо порядку, за яким здійснюється реалізація звільнення або перерахунку орендної плати для певної категорії орендарів, у тому числі, що знижки або звільнення застосовуються без окремого рішення орендодавця, а також не визначає дат, з яких у відповідних випадках надаються такі орендні знижки або звільнення.

Водночас питання, у тому числі порядок реалізації надання орендних знижок або звільнень від сплати орендної плати за договорами оренди певного майна або за договорами оренди майна, яке використовується за певними цільовими призначеннями, у зв`язку з подіями, які можуть негативно вплинути на здатність орендарів продовжувати сплачувати орендну плату за укладеними договорами оренди, урегульовано положеннями Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 (далі Порядок).

За змістом пункту 1291 Порядку (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин лютий місяць 2022 року) якщо у зв`язку зі змінами у соціально-економічному становищі в країні або в окремих її регіонах внаслідок економічної кризи, стихійного лиха, запровадження карантинних обмежень або інших подій, які можуть негативно вплинути на здатність орендарів продовжувати сплачувати орендну плату за укладеними договорами оренди, Кабінет Міністрів України або представницький орган місцевого самоврядування ухвалили рішення про надання орендних знижок або звільнень від сплати орендної плати за договорами оренди певного майна або за договорами оренди майна, яке використовується за певними цільовими призначеннями, визначеними у такому рішенні, то підставою для застосування таких звільнень або знижок є наказ орендодавця, прийнятий на підставі звернення орендаря, на якого вони поширюються. Орендні знижки або звільнення у таких випадках надаються з дати, визначеної у рішенні Кабінету Міністрів України (рішенні представницького органу місцевого самоврядування), або якщо у відповідному рішенні дата початку застосування знижки або звільнення не визначена, - то з дати, визначеної у наказі орендодавця. Припинення застосування знижки або звільнення відбувається з дати, визначеної у рішенні Кабінету Міністрів України (рішенні представницького органу місцевого самоврядування) або в наказі орендодавця. Зміни до договору оренди про початок або припинення застосування знижки або звільнення у такому випадку не вносяться.

Згодом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.09.2022 №1026 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна" і від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану". Зокрема, у Порядку в першому реченні пункту 1291 слова "орендних знижок або звільнень" замінено словами "орендних знижок, звільнень", а після слів "на якого вони поширюються" доповнено словами "крім випадків, коли у рішенні Кабінету Міністрів України або представницького органу місцевого самоврядування зазначається про те, що знижки або звільнення застосовуються без окремого рішення орендодавця".

Таким чином, положеннями пункту 1291 Порядку конкретизовано порядок застосування орендних знижок або звільнень від сплати орендної плати за договорами оренди певного майна або за договорами оренди майна, яке використовується за певними цільовими призначеннями, за яким відповідно до рішення Кабінету Міністрів України або представницького органу місцевого самоврядування, ухваленого з відповідного питання, підставою для застосування таких звільнень або знижок є наказ орендодавця, прийнятий на підставі звернення орендаря, на якого вони поширюються. При цьому орендні знижки або звільнення у таких випадках надаються з дати, визначеної у рішенні Кабінету Міністрів України (рішенні представницького органу місцевого самоврядування), або якщо у відповідному рішенні дата початку застосування знижки або звільнення не визначена, - то з дати, визначеної у наказі орендодавця.

З огляду на викладене, беручи до уваги не подання відповідачем до місцевого господарського суду у встановленому процесуальним законом порядку доказів дотримання процедури, передбаченої пунктом 1291 Порядку, а саме: доказів звернення Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо звільнення від орендної плати за договором оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) та, як наслідок, прийняття позивачем наказу на підставі відповідного звернення відповідача, Південно-західним апеляційним господарським судом критично оцінюються твердження скаржника про безпідставність нарахування позивачем орендної плати.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 22.11.2023 у справі №916/3587/22.

Суд апеляційної інстанції також зазначає про безпідставність посилань місцевого господарського суду в оскаржуваному рішенні на існування форс-мажорних обставин з огляду на наступне.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Отже, у будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

Факт, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 22.06.2022 у справі №904/5328/21 та від 25.01.2022 у справі №904/3886/21).

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" шляхом видачі сертифіката.

При цьому колегією суддів враховується, що таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних. Відтак сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Як зазначалося вище, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Сама по собі збройна агресія проти України та воєнний стан також не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22.

Колегія суддів наголошує, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який розміщений на офіційному веб-сайті останньої та на який послався суд першої інстанції, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Зазначений лист не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", при цьому такий лист також не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, натомість він адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, і його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Таким чином, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 07.06.2023 у справі №912/750/22 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутній та відповідачем до місцевого господарського суду не подано сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат на підтвердження існування форс-мажорних обставин, які б зумовили неможливість виконання Громадською організацією "Центр сприяння інвалідам "Надія" прийнятих на себе зобов`язань за договором оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016).

За таких обставин, відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами об`єктивної неможливості виконання ним прийнятих на себе зобов`язань за договором оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) внаслідок існування обставин непереборної сили.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання грошового зобов`язання необхідно кваліфікувати як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визнати таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У пункті 5.2 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) узгоджено, що за несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов`язку припиняється через один рік з дня, коли обов`язок повинен бути виконаний.

Перевіривши правильність проведеного позивачем розрахунку штрафних санкцій, апеляційний господарський суд зазначає, що Департаментом комунальної власності Одеської міської ради у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань зі сплати орендних платежів за договором оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) правомірно нараховано Громадській організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" пеню у загальній сумі 167913,85 грн за період з 16.02.2022 по 30.11.2022, у зв`язку з чим позов в цій частині також підлягає задоволенню.

Згідно з пунктом 3.3 договору оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) Орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання Орендарем обов`язків, передбачених цим договором, у тому числі несплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі.

Відповідно до частини третьої статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін; на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини перша-четверта статті 188 Господарського кодексу України).

Статтею 783 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, що вона розраховувала при укладанні договору.

Оцінка істотності порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина сторони, що припустилася порушення договору, (як суб`єктивний чинник) не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Положеннями статті 782 Цивільного кодексу України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Визначена статтею 782 Цивільного кодексу України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов`язком наймодавця.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 09.07.2002 (справа №1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, норми чинного законодавства України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору, а відтак право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 Цивільного кодексу України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Розірвання договору в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання стороною договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, тобто способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

03.10.2019 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, у пункті 1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого було передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).

Водночас згідно з пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 з дня введення в дію цього Закону було визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992.

За загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина перша статті 5 Цивільного кодексу України).

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, а відтак саме з цієї дати підлягають застосуванню його приписи (за винятком окремих норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").

В силу частини другої статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Вказана норма Закону України "Про оренду державного та комунального майна" застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Отже, оскільки законодавець визначає однією із істотних умов договору оренди комунального майна орендну плату, то основний інтерес особи, яка передає майно в оренду, полягає в отриманні орендної плати за таким договором. Порушення цього інтересу має наслідком завдання шкоди, через що сторона (орендодавець) значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні відповідного договору оренди об`єкта комунальної форми власності.

З огляду на викладене, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як невнесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання зазначеного договору оренди в судовому порядку. У разі звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди у зв`язку з несплатою орендарем орендної плати протягом трьох місяців позивачу необхідно довести факт такої несплати та її триваючий характер (протягом трьох місяців).

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постановах від 21.01.2020 у справі №914/252/19 та від 13.11.2019 у справі №908/1399/17.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, майже цілий календарний рік (а саме: з грудня місяця 2021 року по жовтень місяць 2022 року) Громадська організація "Центр сприяння інвалідам "Надія" взагалі не сплачувала орендну плату за договором оренди №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016), що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про розірвання даного договору оренди у зв`язку з істотним порушенням відповідачем його умов у вигляді несплати орендних платежів.

Водночас доводи позивача щодо передачі відповідачем об`єкта оренди за договором №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016) в суборенду не є у цьому випадку підставою для розірвання договору, оскільки така правова підстава не була визначена у позові, який в контексті розірвання договірних орендних відносин обґрунтований виключно існуванням заборгованості з орендної плати.

Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на припинення між сторонами договірних орендних правовідносин у зв`язку з розірванням договору №11/53 від 31.08.2015 (у редакції від 29.06.2016), а також беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів наявності інших правових підстав використання спірного майна відповідачем, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо задоволення позовної вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про виселення Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" з нежитлових приміщень, першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Одеської області від 18.07.2024 у справі №916/3377/22 не відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення позову, а також зміні в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 18.07.2024 у справі №916/3377/22 скасувати.

Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" про стягнення 1162360,55 грн, розірвання договору та виселення задовольнити.

Стягнути з Громадської організації "Центр сприяння інвалідам "Надія" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 994446,70 грн заборгованості з орендної плати, 167913,85 грн пені, 22397,41 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 33596,12 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Розірвати договір оренди №11/53 у новій редакції від 29.06.2016, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Громадською організацією "Центр сприяння інвалідам "Надія" і зареєстрований в реєстрі за №1414.

Виселити Громадську організацію "Центр сприяння інвалідам "Надія" з нежитлових приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та підвалу №501 загальною площею 1790,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 93, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 31.10.2024.

Головуючий суддяС.В. Таран

СуддяК.В. Богатир

СуддяЛ.В. Поліщук