Постанова

від 29.10.2024 по справі 910/5933/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"29" жовтня 2024 р. Справа№ 910/5933/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Євсікова О.О.

Андрієнка В.В.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 29.10.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора Мустеци Ігоря Васильовича

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.08.2024

у справі №910/5933/24 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Заступника Генерального прокурора Мустеци Ігоря Васильовича в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білліонаре Казіно Компані»

про стягнення 187 087 107,92 грн,

ВСТАНОВИВ:

14.05.2024 заступник Генерального прокурора Мустеца Ігор Васильович (далі по тексту - заступник Генерального прокурора) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом в інтересах держави в особі Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей (далі по тексту - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Білліонаре Казіно Компані» (далі по тексту - відповідач) із позовом про стягнення до Державного бюджету України щорічних платежів за другий і третій роки дії ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, строк оплати за які настав на день анулювання ліцензій - 08.08.2023 у сумі 176 160 000,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 6 245 227,23 грн, 3% річних на суму 4 681 880,69 грн, нарахованих прокурором відповідачу на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) та судових витрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги заступник Генерального прокурора посилається на порушення відповідачем вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2023 №173 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 №314» та статті 49 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» щодо невнесення до спеціального фонду Державного бюджету України щорічних платежів за другий і третій роки (2022 та 2023) дії ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, строк оплати за які настав на день анулювання ліцензій - 08.08.2023.

Також заступником Генерального прокурора України нараховано відповідачу 6 245 227,23 грн інфляційних втрат та 4 681 880,69 грн 3 % річних на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Заявляючи даний позов заступник Генерального прокурора посилається на порушення інтересів держави в бюджетній сфері, тоді як орган уповноважений державою на захист інтересів у спірних правовідносинах - Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей не реалізував свої повноваження шляхом звернення до суду із даним позовом.

17.05.2024 заступник Генерального прокурора подав до Господарського суду міста Києва заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать відповідачу, у межах суми позовних вимог на загальну суму 187 087 107,92 грн; накладення арешту на належну ОСОБА_1 частку у розмірі 100 % у статутному капіталі відповідача номінальною вартістю 31 000 000,00 грн лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності; заборони державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам та посадовим особам, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проводити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державну реєстрацію змін до установчих документів відповідача та/або державну реєстрацію змін до відомостей про відповідача, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо: змін до відомостей про розмір статутного капіталу; змін до відомостей про розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників; змін до відомостей, пов`язаних із входженням до складу учасників.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заступник Генерального прокурора посилається на відсутність у відповідача нерухомого майна, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон об`єктів нерухомого майна; наявність інформації від ГУ ДПС у м. Києві про те, що відповідач не подавав до контролюючих органів фінансову звітність як обов`язковий додаток до декларації з податку на прибуток підприємства за 2022-2023 роки. Відповідач не відображав суми нарахованих та виплачених виграшів фізичним особам та не повідомляв про розмір отриманого прибутку від здійснення господарської діяльності, що, на думку заявника, може значно ускладнити чи взагалі унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист інтересів позивача. Отримуючи значні прибутки, відповідач не здійснював плату до Державного бюджету України за користування ліцензіями.

Згідно листа ДПС України ГУ ДПС у м. Києві від 19.04.2024 №10682/5/26-15-24-02-02-05 вбачається, що відносно відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку, за результатами проведення якої були виявлені порушення відповідачем податкового законодавства, в результаті чого відповідачем занижено податкове зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб на суму 11 590 474,74 грн, у тому числі за 2021 - 8 769 790,51 грн, за 2022 - 2 820 684,23 грн; занижено зобов`язання по сплаті до бюджету військового збору на загальну суму 965 872,90 грн, у тому числі за 2021 - 730 815,88 грн, за 2022 - 235 057,02 грн; не було відображено суми нарахованих та виплачених виграшів фізичним особам з 2 кварталу 2021 року по 1 квартал 2022 року та не надано первинних документів/копій документів, про що складено акт від 27.11.2023 №6941/Ж6/26-15-24-02-02. Відповідно до інформаційного реєстру ДПС України, станом на 15.04.2024 стосовно відповідача фінансова звітність як обов`язковий додаток до декларації з податку на прибуток підприємства за 2022-2023 років відсутня.

Крім того, заступник Генерального прокурора просив суд першої інстанції накласти арешт на належну ОСОБА_1 частку у розмірі 100% у статутному капіталі відповідача номінальною вартістю 31 000 000,00 грн лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності, оскільки згідно відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у відповідача відсутнє будь-яке майно, за рахунок якого, у разі задоволення позову, можливе виконання рішення суду, та заборонити державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам та посадовим особам, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проводити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державну реєстрацію змін до установчих документів відповідача та/або державну реєстрацію змін до відомостей про відповідача, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо: змін до відомостей про розмір статутного капіталу; змін до відомостей про розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників; змін до відомостей, пов`язаних із входженням до складу учасників.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.08.2024 у справі №910/5933/24 у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора про забезпечення позову відмовив повністю.

Відмовляючи у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що прокурором (заявником) та позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами існування обставин, які є підставами для накладення арешту на грошові кошти відповідача, наведені заявником обставини не свідчать про те, що грошові кошти та майно, наявне у відповідача можуть зникнути, зменшитися за кількістю, так само як і не доведено, що останнім вчиняються будь-які дії, спрямовані на ухилення виконання рішення суду у даній справі (у випадку його задоволення). Крім того, накладення арешту на корпоративні права та заборона вчиняти дії, вносити зміни до статутного капіталу можливі у випадку, якщо предметом спору є безпосередньо дані корпоративні права (акції, частки), проте предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості, а не вирішення спору про право власності на частку у статутному капіталі відповідача.

Не погодившись із прийнятою судом першої інстанції ухвалою, заступник Генерального прокурора звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/5933/24 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву Офісу Генерального прокурора про забезпечення позову; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Білліонаре Казіно Компані» на користь Офісу Генерального прокурора судовий збір за подачу апеляційної скарги у цій справі.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги заступник Генерального прокурора посилається на те, що оспорювана ухвала прийнята судом першої інстанції з порушенням статей 2, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), оскільки судом першої інстанції не повно встановлено обставини, які мають значення для справи. Забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та частку у статутному капіталі відповідача є заходом забезпечення позову, який є співмірним із заявленими прокурором вимогами і викликані необхідністю їх вжиття в межах предмета позову, та не підміняють собою судового рішення у справі і не вирішує справи по суті.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2024 апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/5933/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 02.09.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали оскарження ухвали від 08.08.2024 у справі №910/5933/24; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Заступника Генерального прокурора Мустеци Ігоря Васильовича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/5933/24.

Матеріали оскарження ухвали від 08.08.2024 у справі №910/5933/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 19.09.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 23.09.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника Генерального прокурора Мустеци Ігоря Васильовича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/5933/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 15.10.2024 о 12 год. 00 хв.

Згідно відзиву на апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора відповідач заперечує проти її задоволення, посилаючись на відсутність боргу та предмета спору у даній справі, з огляду на обставини встановлені Київським окружним адміністративним судом у справі №320/14533/24; недоведеність прокурором підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки відсутні законні підстави для арешту майна особи, яка не є учасником справи та предмет спору не стосується такого майна; вжиття заходів забезпечення позову не є співмірним із заявленими позовними вимогами; неналежне представництво інтересів позивача прокурором.

09.10.2024 від відповідача до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про долучення доказів до відзиву на апеляційну скаргу - копію постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 у справі №916/1559/24.

11.10.2024 позивачем сформовано та подано до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу, зареєстрований судом 14.10.2024. Позивач згідно відзиву на апеляційну скаргу підтримав позицію прокуратури, посилаючись на те, що вжиття заходів забезпечення позову, про яке заявлено прокурором, спрямоване на ефективне поновлення порушених прав і інтересів держави, а невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, зважаючи на значний розмір заборгованості може істотно ускладнити та унеможливити виконання рішення суду.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 у зв`язку із перебуванням суддів Демидової А.М. та Ходаківської І.П., які входять до складу колегії суддів і не є суддями-доповідачами на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.10.2024 справу №910/5933/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Євсіков О.О., Андрієнко В.В.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 15.10.2024 прийняв до свого провадження апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора Мустеци Ігоря Васильовича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/5933/24 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Євсіков О.О., Андрієнко В.В. та призначити розгляд апеляційної скарги Заступника Генерального прокурора Мустеци Ігоря Васильовича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/5933/24 на 29.10.2024 о 12 год. 00 хв. У відповідності до частин 1, 2 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Таким чином, постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 у справі №916/1559/24 не є доказом у розумінні статті 73 ГПК України та не може бути долучена у порядку, визначеному статтею 80 ГПК України, яка передбачає долучення доказів та частиною 3 статті 269 ГПК України стосовно долучення доказів на стадії апеляційного перегляду.

У судовому засіданні 29.10.2024 представник прокуратури підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/5933/24 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву Офісу Генерального прокурора про забезпечення позову; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Білліонаре Казіно Компані» на користь Офісу Генерального прокурора судовий збір за подачу апеляційної скарги у цій справі.

28.10.2024 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням представника позивача у відпустці за період з 28.10.2024 по 01.11.2024 включно.

Представник прокуратури заперечив проти відкладення розгляду справи у зв`язку із тим, що позивачем викладено свою позицію стосовно оспорюваної ухвали у відзиві на апеляційну скаргу.

Відкладення розгляду справи регламентовано статтями 202, 216 ГПК України.

За приписами статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними (частина 11).

Відкладення розгляду справи є прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Такої ж думки дотримується Верховний Суд у постановах від 14.02.2024 у cправі №912/595/23, від 05.04.2023 у cправі № 924/524/22, від 16.03.2023 у справі №915/1172/20, від 08.06.2022 у справі № 873/122/21).

Враховуючи те, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась, наявність відзиву позивача на апеляційну скаргу, викладену у ньому позицію позивача, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 29.10.2024 стосовно клопотання позивача про відкладення розгляду справи поклався на розсуд суду.

Представник прокуратури у судовому засіданні 29.10.2024 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/5933/24 скасувати та прийняти нову, якою задовольнити заяву прокурора про забезпечення позову.

У судовому засіданні 29.10.2024 представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги прокурора, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/5933/24 залишити без змін.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/5933/24, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно із частиною 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частини 3, 4 статті 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків для відповідача від вжиття заходів до забезпечення позову.

Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Подібний правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 21.12.2021 у справі №910/10598/21.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову оцінюється обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з розміром коштів, на які вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони іншим особам вчиняти певні дії.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших учасників юридичної особи.

Для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.

Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові від 07.12.2022 у справі №908/309/21.

Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із частинами 1-2 статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Побідна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 911/1551/18.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальний та ефективний захист або поновлення порушених його прав (інтересів), якщо рішення буде прийняте на його користь, в тому числі задля забезпечення можливості захисту порушених прав в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.

Тобто метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Кюблер проти Німеччини»).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (постанови Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 910/18739/16, від 21.10.2021 у справі №910/20007/20).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема, тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Верховний Суд у постанові від 16.09.2024 у справі №927/997/23 звернув увагу, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти не є видом юридичної відповідальності, а є тимчасовим заходом, що спрямований на забезпечення реального виконання судового рішення.

Законодавство не встановлює вичерпний перелік обставин, якими учасник справи вправі обґрунтовувати заяву про забезпечення позову. Відсутній також вичерпний перелік доказів, за допомогою яких можуть бути встановлені ці обставини.

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

У постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернула увагу, що у разі задоволення позову про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватися з позивачем за умови наявності в нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Доцільність забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти відповідача забезпечить виконання рішення суду, у разі задоволення позову, а необхідність полягає в можливості відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами.

У разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема й ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності (постанова Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22).

Водночас арешт коштів на рахунках означає, що гроші залишаються у власності боржника і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з рахунків боржника й уникнення виконання судового рішення у майбутньому, такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу або іншим особам вчиняти певні дії. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 зі справи № 910/4669/21, від 06.10.2022 зі справи № 905/446/22.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 зі справи № 922/2928/17, від 05.08.2019 зі справи № 922/599/19, від 01.07.2024 зі справи № 916/795/24).

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішується наперед результат розгляду справи по суті позову.

При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на особу, яка клопоче про таке забезпечення та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Приписами статей 13, 74 ГПК України визначено, що тягар доказування покладено на сторону, у даному випадку заявника за заявою про забезпечення позову, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 17.09.2020 у справі № 910/72/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 16.02.2021 у справі № 910/16866/20, від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20, від 24.06.2022 у справі № 904/3783/21, від 26.09.2022 у справі № 911/3208/21).

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (постанови Верховного Суду від 18.10.2021 у справі №910/7029/21).

Мотивуючи заяву про забезпечення позову прокурор посилався на те, що у відповідача відсутнє нерухоме майно, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон об`єктів нерухомого майна. Згідно інформації від ГУ ДПС у м. Києві відповідач не подавав до контролюючих органів фінансову звітність як обов`язковий додаток до декларації з податку на прибуток підприємства за 2022-2023 роки. Відповідач не відображав суми нарахованих та виплачених виграшів фізичним особам та не повідомляв про розмір отриманого прибутку від здійснення господарської діяльності, що, на думку заявника, може значно ускладнити чи взагалі унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист інтересів позивача. Отримуючи значні прибутки, відповідач не здійснював до Державного бюджету України щорічних платежів за другий і третій роки (2022 та 2023) дії ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, строк оплати на які настав на день анулювання ліцензій - 08.08.2023, сума заборгованості складає 176 160 000,00 грн.

Згідно листа ДПС України ГУ ДПС у м. Києві від 19.04.2024 №10682/5/26-15-24-02-02-05 вбачається, що відносно відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку, за результатами проведення якої були виявлені порушення відповідачем податкового законодавства, в результаті чого відповідачем занижено податкове зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб на суму 11 590 474,74 грн, у тому числі за 2021 - 8 769 790,51 грн, за 2022 - 2 820 684,23 грн; занижено зобов`язання по сплаті до бюджету військового збору на загальну суму 965 872,90 грн, у тому числі за 2021 - 730 815,88 грн, за 2022 - 235 057,02 грн; не було відображено суми нарахованих та виплачених виграшів фізичним особам з 2 кварталу 2021 року по 1 квартал 2022 року та не надано первинних документів/копій документів, про що складено акт від 27.11.2023 №6941/Ж6/26-15-24-02-02. Відповідно до інформаційного реєстру ДПС України, станом на 15.04.2024 стосовно відповідача фінансова звітність як обов`язковий додаток до декларації з податку на прибуток підприємства за 2022-2023 років відсутня.

Судом апеляційної інстанції враховано, що розмір заявлених прокурором до стягнення позовних вимог до Державного бюджету України з відповідача (176 160 000,00 грн - щорічні платежі за другий і третій роки (2022 та 2023) дії ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, 6 245 227,23 грн - інфляційні втрати, 4 681 880,69 грн - 3% річних) є значним. При цьому згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон об`єктів нерухомого майна у відповідача відсутнє нерухоме майно, на яке, у разі задоволення позовних вимог, можливо звернути стягнення з метою виконання рішення суду на користь держави.

Також судом апеляційної інстанції враховано, що у відповідача наявна податкова заборгованість по податку на доходи фізичних осіб за 2021 та 2022 на суму 11 590 474,74 грн, у тому числі за 2021 - 8 769 790,51 грн, за 2022 - 2 820 684,23 грн; по сплаті до бюджету військового збору на загальну суму 965 872,90 грн, у тому числі за 2021 - 730 815,88 грн, за 2022 - 235 057,02 грн, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що визначений прокурором захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать відповідачу у межах суми позовних вимог є адекватним, співмірним, пов`язаним із предметом даного позову, тоді як невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, у разі задоволення позову, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів держави, за захистом яких прокурор звернувся до суду із даним позовом.

Прокурор у заяві про вжиття заходів забезпечення позову зазначає, що відповідач не виконав вимог податкового законодавства України та законодавства, яке регулює господарську діяльність у сфері організації та проведення азартних ігор в Україні щодо подання до контролюючих органів фінансової звітності як обов`язкового додатку до декларації з податку на прибуток підприємства за 2022-2023 роки; відповідач не відобразив суми нарахованих та виплачених виграшів фізичним особам та не повідомив про розмір отриманого прибутку від здійснення господарської діяльності.

Суд апеляційної інстанції вважає, що заява прокурора про забезпечення позову в частині накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми позову є достатньо обґрунтованою щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, у тому числі, спроможності заходів, які заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечення фактичного виконання судового рішення у разі задоволення позову, ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, з урахуванням спору між сторонами у справі.

У пункті 23 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 Верховий Суд звернув увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника (пункт 24 вказаної постанови).

При цьому обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (постанова Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).

Відповідач, заперечуючи проти заяви прокурора про забезпечення позову, посилається на відсутність боргу та предмета спору у даній справі, з огляду на обставини, встановлені Київським окружним адміністративним судом у справі №320/14533/24.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог. Тобто, позов не може бути забезпечений таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду .

Таким чином, відповідачем не доводено недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду прокурор.

Стосовно заяви прокурора про вжиття заходів забезпечення позову в частинах накладення арешту на належну ОСОБА_1 частку у розмірі 100 % у статутному капіталі відповідача номінальною вартістю 31 000 000,00 грн лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності та заборони державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам та посадовим особам, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проводити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державну реєстрацію змін до установчих документів відповідача та/або державну реєстрацію змін до відомостей про відповідача, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо: змін до відомостей про розмір статутного капіталу; змін до відомостей про розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників; змін до відомостей, пов`язаних із входженням до складу учасників, то слід зазначити таке.

Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом (частина 2 статті 83 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Частинами 1-3 статті 96 ЦК України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Статтею 96-1 ЦК України визначено, що права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.

Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 115 ЦК України господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі по тексту - Закон) товариство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями всім належним йому майном. Товариство не відповідає за зобов`язаннями своїх учасників.

За статтею 6 Закону учасники товариства зобов`язані: 1) дотримуватися статуту; 2) виконувати рішення загальних зборів учасників товариства.

Учасники можуть мати обов`язки, встановлені законом та статутом товариства.

Відповідно до статті 117 ЦК України учасники господарського товариства зобов`язані: 1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів; 2) виконувати свої зобов`язання перед товариством, у тому числі ті, що пов`язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом; 3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Учасники господарського товариства можуть також мати інші обов`язки, встановлені установчим документом товариства та законом.

Таким чином, товариство не відповідає за зобов`язаннями своїх учасників.

З огляду на предмет позову у даній справі, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах предмету спору у розмірі заявленому прокурором до стягнення - 187 087 107,92 грн з метою забезпечення виконання рішення суду у даній справі, та погодився із висновком суду першої інстанції про відмову у накладенні арешту на належну ОСОБА_1 частку у розмірі 100 % у статутному капіталі відповідача номінальною вартістю 31 000 000,00 грн лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності, а також заборони державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, нотаріусам, іншим акредитованим суб`єктам та посадовим особам, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проводити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державну реєстрацію змін до установчих документів відповідача та/або державну реєстрацію змін до відомостей про відповідача, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо: змін до відомостей про розмір статутного капіталу; змін до відомостей про розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників; змін до відомостей, пов`язаних із входженням до складу учасників через їх невідповідність предмету спору у даній справі.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами (постанови Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №910/9400/20, від 21.12.2020 у справі №910/9627/20).

Зазначення прокурором у заяві про забезпечення позову про накладення арешту на належну ОСОБА_1 частку у розмірі 100 % у статутному капіталі відповідача номінальною вартістю 31 000 000,00 грн лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності, тобто такий захід забезпечення позову не містить конкретизації в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що не відповідає зазначеній правовій позиції Верховного Суду, яка в силу частини 4 статті 236 ГПК України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 10 статті 137 ГПК України заходи забезпечення позову не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства. Зокрема, крім випадків, передбачених частиною дев`ятою цієї статті, заборона вчиняти дії має стосуватися лише акцій або корпоративних прав, безпосередньо пов`язаних з предметом спору.

Згідно положень частини 9 статті 137 ГПК України суд, може постановити ухвалу про забезпечення позову шляхом встановлення заборони на внесення змін до статуту цього товариства щодо розміру статутного капіталу у випадку, якщо вирішує спір про право власності на акції (частки, паї) товариства, права акціонера (учасника), реалізація яких залежить від відносної вартості акцій (розміру частки) в статутному капіталі товариства, що в межах даного спору відсутнє.

Заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом способів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 915/508/18, від 12.03.2020 у справі № 916/3479/19, від 24.06.2020 у справі №902/1051/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19.

Заборона державним реєстраторам вносити відповідні зміни до реєстру є тимчасовою та не має своїм наслідком будь-якого перешкоджання господарській діяльності товариства. Тобто вжиття спірних заходів забезпечення позову спрямоване на запобігання імовірним порушенням корпоративних прав позивача, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін (постанова Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 921/629/19).

Предметом даного позову є стягнення з відповідача на користь Державного бюджету України щорічних платежів за другий і третій (2022 та 2023) роки дії ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, строк оплати на які настав на день анулювання ліцензій - 08.08.2023 у сумі 176 160 000,00 грн, питання щодо корпоративних прав не є предметом позову, тоді як заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (постанова Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21).

За таких обставин, заява прокурора про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом статті 236 ГПК України (частини 1-3, 5) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги Заступника Генерального прокурора Мустеци Ігоря Васильовича та часткове скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/5933/24, з прийняттям нової ухвали про часткове задоволення заяви прокурора про забезпечення позову.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на відповідача у відповідності до статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора Мустеци Ігоря Васильовича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/5933/24 задовольнити частково.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/5933/24 скасувати частково та прийняти нову ухвалу, якою заяву Заступника Генерального прокурора Мустеци Ігоря Васильовича про забезпечення позову задовольнити частково.

3. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Білліонаре Казіно Компані» (вул. Тимошенка, 21, корпус 3, м. Київ, 04212; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 24929930) як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Білліонаре Казіно Компані», у межах суми позовних вимог у розмірі 187 087 107,92 грн (сто вісімдесят сім мільйонів вісімдесят сім тисяч сто сім гривень 92 копійки).

4. В іншій частині ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/5933/24 залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Білліонаре Казіно Компані» (вул. Тимошенка, 21, корпус 3, м. Київ, 04212; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 24929930) на користь Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00034051) 1 009,33 грн (одну тисячу дев`ять гривень 33 копійки) судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріли оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/5933/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 31.10.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді О.О. Євсіков

В.В. Андрієнко