Постанова

від 30.10.2024 по справі 904/386/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2024 року м.Дніпро Справа № 904/386/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Кощеєва І.М. (доповідач)

суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.

секретар судового засідання: Манець О.В.

представники сторін:

від позивача: Жежель С.С.- самопредставництво, посвідчення №544 від 12.06.2019р.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Кам`янської міської ради Дніпропетровської області

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2024р.

(суддя Назаренко Н.Г., м. Дніпро, повний текст рішення складено 18.06.2024р.)

у справі

за позовом Кам`янської міської ради Дніпропетровської області,

м. Кам`янське, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНФ",

м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки в редакції позивача

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Кам`янська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНФ" про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1210400000:03:035:0146, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Широка, 351-Б, загальною площею 0,4254 га, для розміщення будівлі з підпіллям адміністративно-побутового корпусу (об`єкт незавершеного будівництва) в редакції позивача.

Позов обґрунтований бездоговірним користуванням Відповідачем земельною ділянкою кадастровий номер № 1210400000:03:035:0146 за адресою: вул.Широка, 351-Б, м. Кам`янське, Дніпропетровська область, загальною площею 0,4254 га, для розміщення будівлі з підпіллям адміністративно-побутового корпусу (об`єкт незавершеного будівництва), що належить Позивачу та невчинення ним дій щодо реєстрації права користування нею та не сплачує відповідну орендну плату.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

РішеннямГосподарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2024р. в задоволенні позову відмовлено.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з вказаним рішенням, Кам`янська міська рада звернулась з апеляційною скаргою, в якій з посиланням на прийняття цього рішення без повного, всебічного дослідження всіх обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права просить суд його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник стверджує, що станом на день звернення до суду, Відповідачем не було повернуто Позивачу підписаний проект договору оренди земельної ділянки кадастровим номером 1210400000:03:035:0146, що знаходиться за адресою: вул. Широка, 351-Б, м.Кам`янське, Дніпропетровська область, загальною площею 0,4254 га, для розміщення будівлі з підпіллям адміністративно-побутового корпусу (об`єкт незавершеного будівництва) та яку ТОВ ДНФ було передано йому у користування на підставі рішення №1122-3 5/УІІІ та не направлено Позивачу протокол розбіжностей до договору оренди земельної ділянки.

За твердженням скаржника, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, що випливає з положень статті 377 ЦК України і статті 120 ЗК України. Законодавством у такому випадку передбачено лише перехід права користування. При цьому право оренди земельної ділянки виникає після державної реєстрації такого права, яка проводиться державним реєстратором у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", на підставі договору оренди землі та інших документів, які підтверджують набуття права оренди земельної ділянки.

Скаржник зазначає, що ст. 120 ЗКУ та ст. 377 ЦКУ не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, натомість підлягає застосуванню п. 287.6 ПКУ як спеціальна норма при з`ясуванні моменту виникнення у особи обов`язку зі сплати земельного податку при переході права власності на нерухоме майно.

Скаржник вказує на те, що спір, який став підставою для звернення Позивача до суду з даним позовом, виник через неможливість зареєструвати речове право щодо оренди спірної земельної ділянки саме за Відповідачем, як за новим власником нерухомості, та як наслідок, нарахування йому орендних платежів за користування земельною ділянкою.

За доводами Апелянта, судом першої інстанції було проігноровано ту обставину, що в реєстрі речових прав наразі відсутній актуальний запис щодо речового права по спірній земельній ділянці, даний запис за попереднім користувачем ТОВ «КИ.МОД», був припинений на підставі рішення міської ради № 1122-35/УІІІ.

Окремо Апелянт звертає увагу на судову практику по справі № 904/6013/23, де були аналогічні обставини справи та суд першої і апеляційної інстанції прийняв рішення на користь міської ради та задовольнив позов, визнавши укладеним договір оренди земельної ділянки в редакції міської ради.

Скаржник вказує, що на момент звернення до суду з позовом про визнання договору оренди земельної ділянки укладеним, між міською радою та попереднім власником майна договірні відносини були припинені в силу приписів п. 12.3.5 договору оренди земельної ділянки з ТОВ «КИ.МОД» та рішення КМР № 1122-35/УІІІ від 16.06.2023 року, і внесені відомості до державного реєстру речових прав щодо припинення договору оренди земельної ділянки. Отже, про відсутність договірних відносин свідчить виписка з реєстру речових прав, де міститься запис про припинення речового права ТОВ «КИ.МОД» на спірну земельну ділянку, а тому, на його думку, не може бути мови про автоматичний перехід права користування земельною ділянкою від ТОВ «КИ.МОД» до ТОВ «ДНФ», оскільки не може відбутись перехід вже не існуючих припинених речових прав, внесених до державного реєстру.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач наданими йому процесуальними правами не скористався та не надав відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2024р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. (доповідач), судді Чус О.В., Дармін М.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.07.2024р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/386/24.

Матеріали справи №904/386/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кам`янської міської ради Дніпропетровської області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2024р у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 30.10.2023 р..

Представник Відповідача в судове засідання 30.10.2024р. не з`явився.

Беручи до уваги, що неявка представника Відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за його відсутності.

У судовому засіданні 30.10.2024 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

Рішенням Дніпродзержинської міської ради № 1122-56/VІ від 31.10.2014 Товариству з обмеженою відповідальністю "КИ.МОД" надано в користування на умовах оренди земельну ділянку за адресою вулиця Широка, 351-Б, загальною площею 0,4254 га для розміщення будівлі з підпіллям адміністративно-побутового корпусу (об`єкт незавершеного будівництва).

На підставі зазначеного рішення, 05.01.2015 між Дніпродзержинською міською радою (орендодавцем) та ТОВ "КИ.МОД" (орендарем) укладено договір оренди земельної ділянки №13014, відповідно до умов якого орендареві передано в строкове платне користування строком до 31.10.2024 земельну ділянку несільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1210400000:03:035:0146.

Вказана земельна ділянка була передана орендодавцем орендарю, на підтвердження чого сторонами складено та підписано Акт прийому-передачі земельної ділянки від 05.01.2015 (а.с.32).

17.02.2015 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено реєстрацію речового права (права оренди земельної ділянки) на підставі договору оренди землі № 13014 від 05.01.2015.

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 16.09.2020 право власності на об`єкт нерухомого майна - будівлі та споруди, що розташовані за адресою: м.Дніпродзержинськ, вулиця Широка, № 351-Б, перейшло від ТОВ "КИ.МОД" до ТОВ "ДНФ".

Крім того, 16.06.2023 Кам`янською міською радою прийнято рішення № 1122-35/VIIІ "Про вилучення з користування земельних ділянок у ТОВ "КИ.МОД" та передачі в користування на умовах оренди земельних ділянок ТОВ "ДНФ", яким, зокрема, вирішено: 1) вилучити з користування, у зв`язку з відчуженням нерухомого майна, у Товариства з обмеженою відповідальністю "КИ.МОД", зокрема, земельну ділянку за адресою: м. Кам`янське, вулиця Широка, 351-Б, кадастровий номер 1210400000:03:035:0146, загальною площею 0,4254 га, надану для розміщення будівлі з підпіллям адміністративно-побутового корпусу (об`єкт незавершеного будівництва); 2) передати Товариству з обмеженою відповідальністю "ДНФ" в користування на умовах оренди строком до 30.06.2033, зокрема, земельну ділянку за адресою: м. Кам`янське, вулиця Широка, 351-Б, кадастровий номер 1210400000:03:035:0146, загальною площею 0,4254 га, надану для розміщення будівлі з підпіллям адміністративно-побутового корпусу (об`єкт незавершеного будівництва).

За твердженням Позивача, у визначений рішенням № 1122-35/VIIІ від 16.06.2023 строк, Відповідач договір з міською радою не уклав, у зв`язку з чим, листом №09-08/990 від 28.06.2023 Позивач направив на адресу Відповідача для узгодження та підписання, зокрема, проект договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1210400000:03:035:0146, який останній не підписав.

Викладені обставини слугували підставою для звернення Позивача з позовом у даній справі.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Позивача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд послався на те, що після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки орендаря.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 ст.626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 ст. 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з п. 2 ч.1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають: речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

За змістом ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Отже, право оренди земельної ділянки виникає після державної реєстрації такого права, яка проводиться державним реєстратором у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", на підставі договору оренди землі та інших документів, які підтверджують набуття права оренди земельної ділянки.

Одночасно, у ч. 1 ст.377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства.

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у ст. 120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України), особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. У пункті 49 цієї ж постанови зазначено, що ніхто інший, окрім власника цього об`єкта, не може претендувати на вказану земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

За змістом ч. 3 ст.7 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на момент переходу до відповідача права власності на нерухоме майно - 16.09.2020) до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки у частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Згідно з ч. 2 ст.120 Земельного кодексу України у вказаній редакції, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщено це майно, у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщено, згідно з ч.2 ст. 120 ЗК України. Тобто особа, яка набула права власності на таке майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщено, у тому ж обсязі та на умовах як і у попереднього власника.

Таким чином, відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, не припиняє договору оренди в цілому, а має місце автоматична заміна сторони у такому зобов`язанні на підставі ч.3 ст.7 Закону України "Про оренду землі".

При цьому, договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно.

Також, за сталою практикою Верховного Суду відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, не є підставою для розірвання договору оренди із попереднім власником чи внесення змін до нього.

При виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває право оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні. (правова позиція, викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 26.08.2021 у справі №910/12464/20 тощо).

Таким чином, після проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості та переходу до нового власника відповідно до статей 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України прав і обов`язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі, новий власник звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним чинного договору оренди землі.

При цьому укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну сторони договору чинним законодавством України не передбачено, відтак не є обов`язковим.

Подібний правовий висновок щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки, зокрема заміна орендаря у договорі оренди, у судовому порядку шляхом визнання укладеним договору оренди (додаткової угоди до договору), викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 927/79/19, а також від 26.08.2021 у справі № 910/12464/20.

З викладеного вбачається, що у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, у силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено у законі.

Щодо досліджуваної справи, то з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, враховуючи чинність договору оренди земельної ділянки №13014 від 05.01.2015 ( на час розгляду справи у суді першої інстанції), за яким земельна ділянка з кадастровим номером 1210400000:03:035:0146 була надана в оренду попередньому її користувачу (попередньому власнику нерухомого майна), та чинність цього договору для Відповідача, як нового власника нерухомого майна, розташованого на спірній ділянці, місцевий господарський суд обґрунтовано визнав відсутніми підстави для визнання укладеним ще одного договору оренди тієї самої земельної ділянки та для задоволення позову.

У цьому зв`язку колегія суддів також погоджується з висновками місцевого господарського суду про помилковість доводів Позивача про припинення дії договору оренди земельної ділянки № 13014 від 05.01.2015 на підставі п. 12.3 останнього, у зв`язку з продажем будівель та споруд, що розташовані на орендованій земельній ділянці, оскільки в контексті імперативних положень частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі", наведений пункт договору слід розуміти таким чином, що в разі продажу розташованих на орендованій ділянці об`єктів нерухомості, договір оренди припиняється не в цілому, а лише в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки.

Доводи Скаржника про неможливість зареєструвати речове право щодо оренди спірної земельної ділянки саме за Відповідачем, як за новим власником нерухомості, та як наслідок неможливість нарахування йому орендних платежів за користування земельною ділянкою колегія суддів вважає неспроможними.

Так, як було правильно зазначено місцевим господарським судом, рішення Кам`янської міської ради № 1122-35/VIIІ від 16.06.2023 не спростовує факт чинності договору оренди № 13014 від 05.01.2015 з тих підстав, що відчуження нерухомого майна, яке розміщено на орендованій земельній ділянці, не є підставою для припинення права оренди землі.

Разом з тим, враховуючи обставини щодо дії вказаного вище договору оренди на тих самих умовах стосовно особи, яка, набувши право власності на нерухоме майно, розташоване на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права набуває також відповідні права та обов`язки, зокрема, і зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

У цьому зв`язку, Позивач не був позбавлений права нарахування Відповідачу орендних платежів за користування спірною земельною ділянкою та вимагати у нього їх оплату. Докази звернення до товариства з відповідними вимогами у матеріалах справи відсутні.

Отже, посилання Апелянта на позбавлення його можливості нараховувати орендні платежі має декларативний характер .

Аргументи скарги про прийняття рішення без повного та всебічного дослідження усіх обставин справи не мають під собою підґрунтя.

Так, згідно з ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів).

У даному випадку, на переконання апеляційного господарського суду, приймаючи оскаржуване рішення, місцевим господарським судом були оцінені усі обставини справи та докази у сукупності, зміст оскаржуваного судового рішення містить підстави та нормативне обґрунтування, з яких виходив суд, дійшовши відповідних висновків.

Доводи Скаржника про неповернення йому Відповідачем підписаного проекту договору оренди спірної земельної ділянки та не направлення йому протоколу розбіжностей до цього договору, з урахуванням вищевикладеного, не мають суттєвого впливу на вирішення даного спору. До того ж, згідно з наявними у матеріалах справи доказами, на електронну адресу Позивача був направлений лист №17/07 від 17.07.2023 з запереченнями проти погодження та підписання договору (а.с.111). Таким чином, ці доводи відхиляються апеляційним судом.

Аргументи Скаржника про те, що виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки є безпідставними та такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні ним норм права, оскільки, як зазначено вище, набуття Позивачем права оренди відбулося у силу закону, тому таке набуття не потребує прийняття додаткових рішень з боку орендодавця та надання ним згоди на зміну сторони правочину, викладене, у тому числі підтверджує правомірність застосування місцевим господарським судом у даному випадку ст. 120 Земельного кодексу України та 377 ЦК України до спірних правовідносин.

Посилання міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.06.2024 у справі № 904/6013/23 не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки чинним законодавством не передбачено застосування судами практики апеляційних судів під час прийняття судових рішень. До того ж, обставини у справі № 904/6013/23 не є аналогічними зі справою, що розглядається. Так, у справі № 904/6013/23 у попереднього власника нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, на момент відчуження майна було відсутнє належним чином оформлене право користування цією ділянкою, на відміну від справи №904/386/24. Крім того, слід зазначити, що вказана постанова апеляційного суду була скасована постановою Верховного Суду від 01.10.2024 у цій справі.

Інші доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 ГПК України.

За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.

Проте, всупереч наведених вище правових норм, Позивачем належними та допустимими доказами не доведено порушення його прав Відповідачем, за захистом яких він звернувся до суду.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що висновки місцевого господарського суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Доводи апеляційної скарги не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та не спростовують вказаних вище висновків суду.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кам`янської міської ради Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2024р. у справі № 904/386/24 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 31.10.2024 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя О.В. Чус

Суддя М.О. Дармін