Рішення

від 21.10.2024 по справі 921/110/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 жовтня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/110/23(921/93/24)

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

за участі секретаря судового засідання Касюдик О.О.

розглянув справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІЕРРА"

до відповідача: ОСОБА_1

про стягнення 2 772 470,00 грн безпідставно набутих коштів

в межах справи №921/110/23 про банкрутство ТОВ "ТІЕРРА"

за участі представника позивача: Демчан О.І., ліквідатор.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тіерра" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 2 772 470,00 грн безпідставно набутих коштів.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 28.08.2024 справу прийнято до свого провадження за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих в судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на не повернення відповідачем коштів в сумі 2 772 470,00 грн, які ТОВ "Тіерра" йому перерахувала без належної правової підстави.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема, зазначає, що кошти набуті відповідачем за наявності відповідних на те правових підстав, за наслідками взаємних розрахунків, що проводилися між контрагентами на виконання договірних умов та з метою відшкодування коштів у якості виплати підзвітних сум за 2018-2019 роки.

У відповіді на відзив б/н від 13.05.2024 (вх. №3802), позивач зазначає, що відповідно до наданих ОСОБА_1 документів витрати були ним понесені в інтересах Товариства у вересні 2018 року вересні 2019 року. Разом з тим, кошти в якості "виплати підзвітних сум" перераховувалися відповідачу з 04.02.2021 по 11.06.2021, тобто більше ніж через 1,5 роки після понесення таких витрат та у період, коли у ТОВ "Тіерра" уже була наявна значна заборгованість перед ТОВ "Смарт Трейдинг", менше ніж за півроку до проведення заміни керівника підприємства та виникнення у ТОВ "Тіерра" стану загрози неплатоспроможності.

У запереченнях на відповідь на відзив, які надійшли через систему "Електронний суд" б/н від 31.05.2024 відповідач зазначає, що долучені звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та квитанції спростовують факт безпідставності набутих коштів.

У додаткових поясненнях б/н від 18.10.2024, які надійшли через систему "Електронний суд" 21.10.2024, позивач просить не брати до уваги документи долучені відповідачем, зокрема: копії квитанцій до прибуткових касових ордерів, оскільки наявні сумніви щодо відповідності їх оригіналам.

Окрім того, до суду від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання б/н від 21.10.2024 (вх. №7981) про відкладення судового засідання, у задоволенні якого судом відмовлено.

Справа розглядалась з технічною фіксацією (звукозапис) судового процесу відповідно до ст. 222 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 14.03.2023 відкрито провадження у справі №921/110/032 про банкрутство ТОВ "Тіерра", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Демчана О.І.

Постановою господарського суду від 25.06.2024 ТОВ "Тіерра" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Демчана О.І.

На даний час провадження у справі №921/110/23 перебуває на стадії ліквідаційної процедури.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Зазначені спори розглядаються за визначеними Господарським процесуальним кодексом України правилами.

Зважаючи на перелічені правові норми, зазначений спір вирішується господарським судом в межах справи №921/110/23 про банкрутство ТОВ "ТІЕРРА".

Так, судом встановлено, що між громадянином ОСОБА_1 (Позичальник) та ТОВ "Тіерра" (Позикодавець) 15.10.2018, 27.02.2019, 04.03.2019, 23.07.2019, 25.07.2019, 21.08.2019, 30.09.2019, 18.12.2019, 07.08.2020 були укладені договори №№27/02/2019, 04/03/2019, 30.09.2019, 18.12.2019, 07.08.2020, 20/05/21, 21/05/21, 24/05/21, 03/06/21, 01/06/21, 30/06/21, 06/07/21, 15/07/21, 20/07/21 про надання поворотної фінансової допомоги (далі - Договори), згідно із п.1.1 яких ОСОБА_1 надає Товариству поворотну фінансову допомогу, а Позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цими Договорами.

У розділі 2 укладених правочинів сторони погодили умови та строк надання поворотної фінансової допомоги. Так, поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України у загальному розмірі 1 494 540,00 грн. Поворотна фінансова допомога надається Позичальнику без нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами. Поворотна фінансова допомога надається на строки обумовлені в п. 2.3 даних правочинів.

Згідно із п.3.1 спірних угод поворотна фінансова допомога підлягає достроковому поверненню за вимогою Позикодавця протягом 15 календарних днів, починаючи з дня вимоги.

Повернення грошових коштів проводиться шляхом видачі грошових коштів Позикодавцю з каси Позичальника або шляхом перерахування грошових коштів на особовий рахунок Позикодавця (п. 3.2. Договорів).

Відповідно до п.8.1 дані Договори вступають в силу з моменту їх підписання та діють у строки обумовлені у кожному правочині включно, але в будь-якому випадку до остаточного виконання Сторонами своїх зобов`язань, що виникли по цих Договорах.

Позивач стверджує, що в ході здійснення процедури розпорядження майном ТОВ "Тіерра", арбітражним керуючим Демчаном О.І. за даними виписок по всіх поточних рахунках Товариства встановлено, що у період з 09.09.2020 по 11.06.2021 ТОВ "Тіерра" перерахувало на користь відповідача (іден. код 3478703038) грошові кошти у загальному розмірі 3 470 040,00 грн, із наступним призначенням платежів:

- " ... часткове повернення поворотної фінансової допомоги" на суму 1 494 540,00 грн;

- "... виплата підзвітних сум згідно авансових звітів за 2018 р. без ПДВ" на суму 561 000,00 грн;

- "... виплата підзвітних сум згідно авансових звітів за 2019 р. без ПДВ" на суму 1 414 500,00 грн.

На час здійснення вказаних платежів ОСОБА_1 був керівником Товариства (з 20.09.2018 по 07.10.2021), що підтверджується листом ГУ ДПС у Тернопільській області №6602/6/19-00-04-05-06 від 04.04.2023 та витягами з ЄДР №470230215075 від 02.01.2024 і №81850204813 від 13.02.2024.

Разом з тим, арбітражний керуючий зазначає, що проаналізувавши рух коштів по рахунках Товариства, ним встановлено, що ОСОБА_1 перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ "Тіерра" грошові кошти з призначенням "поворотна фінансова допомога" лише в сумі 697 570,00 грн. Натомість, ТОВ "Тіерра" було повернуто відповідачу 1 494 540,00 грн. Таким чином, як вважає позивач, грошові кошти на загальну суму 796 970,00 грн перераховані відповідачу без правової підстави, як і 1 975 500,00 грн у якості виплат підзвітних сум згідно авансових звітів за 2018-2019 роки.

Невиконання відповідачем вимоги Товариства №02-115/63 від 06.09.2023 про повернення боргу слугувало підставою для звернення останнього з позовом до суду.

Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення, доводи учасників справи, суд прийшов до наступних висновків.

1. Щодо поворотної фінансової допомоги.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

За приписами ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 ЦК України.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За правовою природою, укладені між сторонами правочини , є договорами позики.

В силу приписів ст. 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За визначенням, наданим у пункті 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України, поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Згідно з п. 6. ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою. Відповідно до ч. 1 ст. 5 цього Закону фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Із вищевикладеного випливає, що надати кошти в позику, яка передбачає нарахування процентів за користування коштами, мають право лише фінансові установи.

Однак у пунктах 2.2 Договорів контрагенти домовилися про те, що допомога надається на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.

Інші положення Договору також не містять положень, які передбачають стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами.

Отже, у спірних відносинах має місце позика, яка не передбачає нарахування процентів за користування коштами чи іншої винагороди, а тому до кредитора не застосовується вимога щодо обов`язкової наявності у нього статусу фінансової установи.

З аналізу ч. 2 ст. 1046 ЦК України випливає, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Названа норма (ч. 2 ст. 1046 ЦК України) є імперативною, а тому сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передання грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей. Наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №924/1049/17.

При цьому суд констатує, що факт укладення між учасниками цього спору Договорів жодним із учасників цього спору не заперечується. Відтак останні є чинними та слугують підставою для виникнення у їхніх контрагентів взаємних прав та обов`язків.

В свою чергу, надання фінансової допомоги ОСОБА_1 Товариству шляхом внесення готівкових грошових коштів у касу позивача в сумі 796 970,00 грн підтверджується копіями квитанцій до прибуткових касових ордерів, а саме: №1 від 15.10.2018, №2 від 16.10.2018, №3 від 17.10.2018, №4 від 18.10.2018, №5 від 19.10.2018, №6 від 22.10.2018, №7 від 23.10.2018, №8 від 24.10.2018, №9 від 25.10.2018, №10 від 26.10.2018, №11 від 29.10.2018, №12 від 28.10.2018, №13 від 31.10.2018, №14 від 01.11.2018, №15 від 02.11.2018 на суми 50 000,00 грн та №16 від 05.11.2018 на суму 46 970,00 грн.

Окрім цього, надання фінансової допомоги відповідачем Позичальнику в сумі 697 570,00 грн на розрахунковий рахунок останнього засвідчується банківськими виписками по рахунку ТОВ "Тіерра" за період з 01.01.2019 по 15.05.2023, зокрема : 27.02.2019 - 67 000, 00 грн, 04.03.0219 1 470,00 грн, 01.04.2019 3 000,00 грн, 23.07.2019 1 500,00 грн, 26.07.2019 296 000,00 грн, 21.08.2019 104 000,00 грн, 11.09.2019 203 000,00 грн, 25.11.2019 1 500,00 грн, 18.12.2019 5 000,00 грн, 22.01.2020 2 100,00 грн, 22.01.2020 3 000,00 грн та 07.09.2020 10 000,00 грн із призначенням платежу: " ... фінансова допомога поворотна згідно договору".

Таким чином, загальна сума поворотної фінансової допомоги надана відповідачем за умовами укладених Договорів своєму Позичальнику становила 1 494 540,00 грн. При цьому суд відзначає, що Договорами, дійсність яких ніким не оспорюється, було обумовлено надання Товариству сумарно фінансової допомоги саме у такому розмірі.

В свою чергу, у період з 09.09.2020 по 11.06.2021 ТОВ "Тіерра" повернуло ці кошти ОСОБА_1 в повному обсязі.

Відтак посилання арбітражного керуючого на те, що зазначені кошти перераховані відповідачу без належної правової підстави оцінюється судом критично. Адже такою правовою підставою слугували укладені між учасниками цього спору Договори.

При цьому суд звертає на увагу на формулювання, що зазначалося Товариством у платіжних документах 2020 року у графі "призначення платежу", а саме "... повернення поворотної фінансової допомоги", що дає суду підстави для висновку про те, що зазначена допомога попередньо товариством була отримана.

Зазначеним спростовується твердження позивача про те, що квитанції до прибуткових касових ордерів були створені після подання ТОВ "Тіерра" позовної заяви про стягнення коштів (20.02.2024).

Більше того, оспорюючи давність виконання підписів на зазначених квитанціях посадових осіб Товариства, позивачем не спростовується факт нанесення на них відтиску печатки ТОВ "Тіерра".

В свою чергу, за змістом Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (в редакції, що затверджена постановою Правління НБУ від 29 грудня 2017 року № 148), касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. При цьому у пункті 25 цього Положення обумовлено, що про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція, підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства.

На квитанціях до прибуткових касових ордерів, які знаходяться в матеріалах справи, серед іншого, нанесені підписи ОСОБА_2 як посадової особи позивача та печатка ТОВ "Тіерра".

При цьому, Верховний Суд у постанові від 23.07.2019 по справі №918/718/18 вказав, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Дійшовши висновку про наявність на оскаржуваному договорі печатки товариства та враховуючи той факт, що позивач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що печатка товариства використовувалась проти волі позивача.

Доказів втрати підприємством позивача печатки та доказів наявності звернення до правоохоронних органів за фактом незаконного використання його печатки матеріали справи не містять. Також матеріали справи не містять жодного доказу, який би вказував на те, що ОСОБА_2 міг використовувати печатку позивача після 20 лютого 2024 року.

Більше того, у спірних правовідносинах дії, які вказують на схвалення Договорів та прийняття їх до виконання, позивач вчиняв ще у 2020 році, здійснивши перерахування коштів відповідачу з посиланням на повернення поворотної фінансової допомоги.

В свою чергу, на переконання суду, неналежне ведення бухгалтерського чи податкового обліку позивачем, як і не передача його посадовими особами арбітражному керуючому документів, як то касової книги та відривної частини касових ордерів, свідчить лише про протиправні дії боржника та його посадових осіб, та жодним чином не спростовує договірних відносин між учасниками цього спору, та проведення ними господарських операцій на їх виконання у 2019-2020 роках.

З наведеного в сукупності судом критично оцінюються доводи позивача про те, що поворотна фінансова допомога Товариством поверталася відповідачу безпідставно.

2. Щодо стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів в сумі 1 277 930,00 грн.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений раніше у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч.2 статті 11 ЦК України.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

При цьому суд враховує, що ОСОБА_1 працював директором ТОВ "Тіерра" у період із 20.09.2018 по 07.10.2021 року.

При перерахування йому спірних 1 277 930,00 грн, у платіжних документах у графі призначення платежу ТОВ "Тіерра" вказало що ці кошти є "... виплатою підзвітних сум згідно авансових звітів за 2018 р. та за 2019 р. без ПДВ".

В свою чергу, відповідачем на підтвердження понесених ним вищезазначених витрат надані Звіти про використання грошових коштів, виданих на відрядження або під звіт та квитанції до них, а саме: № 1 від 21.09.2018 року та 4 квитанції; № 2 від 02.10.2018 року та 2 квитанції; № 3 від 04.10.2018 року та 1 квитанція; № 4 від 04.10.2018 року та 9 квитанцій; № 5 від 05.10.2018 року та 14 квитанцій; № 6 від 16.10.2018 року та 6 квитанцій; № 7 від 17.10.2018 року та 6 квитанцій; № 8 від 17.10.2018 року та 10 квитанцій; № 9 від 22.10.2018 року та 5 квитанцій; № 10 від 22.10.2018 року та 4 квитанції; № 11 від 22.10.2018 року та 14 квитанцій; №12 від 22.10.2018 року та 8 квитанцій; № 13 від 23.10.2018 року та 6 квитанцій; № 14 від 25.10.2018 року та 1 квитанція; № 15 від 29.10.2018 року та 8 квитанцій; № 16 від 31.10.2018 року та 12 квитанцій; № 17 від 05.11.2018 року та 4 квитанції; № 18 від 06.11.2018 року та 6 квитанцій; № 19 від 08.11.2018 року та 6 квитанцій; № 20 від 12.11.2018 року та 4 квитанції; № 21 від 16.11.2018 року та 24 квитанції; № 22 від 19.11.2018 року та 4 квитанції; № 23 від 19.11.2018 року та 3 квитанції; № 24 від 20.11.2018 року та 2 квитанції; № 25 від 29.11.2018 року та 3 квитанції; № 26 від 29.11.2018 року та 3 квитанції; № 27 від 29.11.2018 року та 3 квитанції; № 28 від 29.11.2018 року та 3 квитанції; № 29 від 29.11.2018 року та 3 квитанції; № 30 від 29.11.2018 року та 3 квитанції; № 31 від 29.11.2018 року та 3 квитанції; № 32 від 29.11.2018 року та 3 квитанції; № 33 від 29.11.2018 року та 3 квитанції; № 34 від 29.11.2018 року та 3 квитанції; № 35 від 29.11.2018 року та 3 квитанції; № 36 від 29.11.2018 року та 3 квитанції; № 37 від 29.11.2018 року та 3 квитанції; № 38 від 03.12.2018 року та 4 квитанції; № 39 від 17.12.2018 року та 4 квитанції; № 40 від 22.12.2018 року та 3 квитанції; № 41 від 27.12.2018 року та 4 квитанції; № 42 від 27.12.2018 року та 4 квитанції; № 43 від 28.12.2018 року та 4 квитанції; № 1 від 14.01.2019 року та 1 квитанція; № 2 від 04.03.2019 року та 2 квитанції; № 3 від 04.03.2019 року та 2 квитанції; № 4 від 04.03.2019 року та 2 квитанції; № 5 від 04.03.2019 року та 2 квитанції; № 6 від 04.03.2019 року та 2 квитанції; № 7 від 04.03.2019 року та 2 квитанції; № 8 від 04.03.2019 року та 2 квитанції; № 9 від 04.03.2019 року та 2 квитанції; № 10 від 15.03.2019 року та 5 квитанцій; № 11 від 18.03.2019 року та 4 квитанції; № 12 від 03.04.2019 року та 8 квитанцій; № 13 від 03.04.2019 року та 2 квитанції; № 14 від 03.04.2019 року та 2 квитанції; № 15 від 03.04.2019 року та 2 квитанції; № 16 від 03.04.2019 року та 2 квитанції; № 17 від 03.04.2019 року та 2 квитанції; № 18 від 16.04.2019 року та 7 квитанцій; № 19 від 16.04.2019 року та 6 квитанцій; № 20 від 16.04.2019 року та 6 квитанцій; № 21 від 06.05.2019 року та 2 квитанції; № 22 від 15.05.2019 року та 2 квитанції; № 23 від 15.07.2019 року та 18 квитанцій; № 24 від 24.07.2019 року та 2 квитанції; № 25 від 31.07.2019 року та 7 квитанцій; № 26 від 05.08.2019 року та 6 квитанцій; № 27 від 12.08.2019 року та 6 квитанцій; № 28 від 14.08.2019 року та 4 квитанції; № 29 від 14.08.2019 року та 2 квитанції; № 30 від 14.08.2019 року та 11 квитанцій; № 31 від 19.08.2019 року та 7 квитанцій; № 32 від 19.08.2019 року та 4 квитанції; № 33 від 19.08.2019 року та 7 квитанції; № 34 від 20.08.2019 року та 2 квитанції; № 35 від 20.08.2019 року та 2 квитанції; № 36 від 20.08.2019 року та 2 квитанції; № 37 від 20.08.2019 року та 2 квитанції; № 38 від 20.08.2019 року та 8 квитанцій; № 39 від 27.08.2019 року та 4 квитанції; № 40 від 27.08.2019 року та 4 квитанції; № 41 від 27.08.2019 року та 6 квитанцій; № 42 від 27.08.2019 року та 3 квитанції; № 43 від 27.08.2019 року та 7 квитанцій; № 44 від 27.08.2019 року та 3 квитанції; № 45 від 30.08.2019 року та 11 квитанції; № 46 від 30.08.2019 року та 14 квитанцій; № 47 від 03.09.2019 року та 4 квитанції; № 48 від 03.09.2019 року та 2 квитанції; № 49 від 03.09.2019 року та 2 квитанції; № 50 від 03.09.2019 року та 2 квитанції; № 51 від 11.09.2019 року та 27 квитанцій; № 52 від 13.09.2019 року та 13 квитанцій; № 53 від 19.09.2019 року та 20 квитанцій.

В свою чергу, суд констатує, що порядок видачі готівкових коштів під звіт або на відрядження та строки подання Звіту про використання коштів/електронних грошей, виданих на відрядження або під звіт, встановлено нормами п. 170.9 ПКУ та п. 19 розд. ІІ Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 29.12.2017 №148 із змінами та доповненнями. Звіт складається та подається у строки, визначені пп. 170.9.3 ПКУ, платником податку (у паперовій або електронній формі).

У разі придбання працівником товарів для потреб підприємства, використання коштів (у тому числі власних) у відрядженні подається у визначені законодавством строки до бухгалтерської служби Звіт за формою, затвердженою наказом Мінфіну від 28.09.2015 №841 "Про затвердження форми Звіту про використання коштів/електронних грошей, виданих на відрядження або під звіт, та Порядку його складання", а також підтвердні документи, що засвідчують суму таких витрат.

Тобто відповідно до поданого Звіту суб`єкт господарювання повинен відшкодувати витрати, понесені працівником на господарські потреби підприємства або у відрядженні.

При цьому питання відшкодування витрат, понесених працівником при придбанні товарів для підприємства, та інші питання правомірності використання власних готівкових коштів працівниками підприємства для вирішення виробничих (господарських) питань належать до майнових відносин між суб`єктом господарювання та працівником та регулюються ЦКУ.

У спірних правовідносинах суд звертає увагу не лише на Звіти про використання грошових коштів, виданих на відрядження або під звіт, але й на долучені до них квитанції із банківських установ, де у графі призначення платежу зазначено: "винагорода виконавця земельних торгів від ТОВ "Тіерра" ч/з ОСОБА_1 ; витрати на підготовку лота від ТОВ "Тіерра" ч/з ОСОБА_1 ,; орендна плата з юридичних осіб, ТОВ "Тіерра" ч/з ОСОБА_1 ; оплата реєстраційного внеску ТОВ "Тіерра" ч/з ОСОБА_1 ; оплата гарантійного внеску від ТОВ "Тіерра" ч/з ОСОБА_1 ", тощо . Тобто, платіжні документи, що видані банківськими установами безумовно вказують на те що у 2018-2019 роках ОСОБА_2 , будучи посадовою особою позивача, використовував власні грошові кошти на проведення розрахунків на ті чи інші потреби ТОВ "Тіерра".

Спростовуючи заперечення ОСОБА_1 , позивач у своїх доводах посилається не на факт не оприбуткування цих операцій у бухгалтерському обліку позивача, а лише на відсутність у нього доказів належного оприбуткування відповідних витрат.

З даного приводу суд зазначає, що законодавець, як у наказі Мінфіну від 28.09.2015 №841, так і відповідних положеннях цивільного законодавства, на відповідача покладав обов`язок надати звіт про використання коштів та виправдні документи позивачу. В свою чергу, оригінали цих документів мали б знаходитися виключно у позивача, оскільки саме останній мав би відобразити результати правовідносин із своїм працівником у власному податковому та бухгалтерському обліку.

До того ж неналежне ведення бухгалтерського та податкового обліку Товариством, як і не передача його посадовими особами документів арбітражному керуючому, у жодному разі не може свідчити про безпідставність відшкодування витрат, фактично понесених працівником на господарські потреби підприємства.

З наведеного, судом критично оцінюються доводи позивача щодо відсутності у нього правових підстав для перерахування відповідачу у 2021 році коштів в сумі 1 277 930,00 грн.

За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс ймовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18). Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Ураховуючи вищенаведене, дотримуючись зазначеного стандарту доказування, суд у задоволенні позовних вимог відмовляє повністю.

Інші долучені до матеріалів справи докази, доводи та заперечення учасників цього спору були ретельно досліджені судом, однак наведених вище висновків вони не спростовують. В свою чергу, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України". Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 20, 42, 46, 73, 74, 76, 79, 91, 123, 129, 183, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст складено 01 .11.2024.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя О.В. Руденко